Ничипора І. Б.
Можливі шляхи художницького сприйняття реалій Біблії вельми різноманітні. Це можуть бути і нейтральне осмислення Біблійних образів в якості загальнокультурного фонду, що стає джерелом метафор, алегорій і т.д.; і пристрасно-релігійне проникнення у зміст і стилістику Біблійного оповідання, що сприймається як одкровення про духовне буття світу і самого художника. У пісенній творчості ієромонаха Романа (Матюшина), що затвердив "поезію як моління" [1], наскрізні Євангельські образи, мотиви багатофункціональні, є органічною складовою духовно-морального простору, в якому осмислює себе його ліричний герой.
Широке поширення отримали у творах о.Романа Євангельські асоціації, притчева образи, поміщені в контекст ліричної сповіді, напруженого самопізнання героя.
У віршах "Не зберегла Боже, не зуміла ..." (1994), "І за що мені це? .." (2001) актуалізація даного образного ряду відбувається в процесі покаянного поглиблення ліричного "я" у власну душу. Внутрішній "сюжет" першого вибудовується як шлях до Божественного просвітління душі - "втраченої драхми" (Лук. XV, 8-10) і втілюється у проникливих зверненнях героя як до самої душі ("Душе моя, Запам'ятай про Бога"), так і до Творця: "зганьблена Тобою темрява, / / Ти освітив загублену драхму ..." [2]. У другому ж вірші, побудованому як неголосний молитовний розмова з Богом, притчевий образ людини, яка прийшла на Бенкет в "позашлюбної одязі", спроецирован на долю героя - мандрівника, визиску Бога. Сам образ позашлюбної одягу отримує тут художнє тлумачення, дещо відмінне від Євангельського джерела (Мф. XXII, 12,13), втілюючи не стільки відчуження від Бога, скільки многотрудний шлях до Світла, тяжкість якого передана в сповільнених анапестіческіх рядках, вимовних героєм на межі душевних і фізичних сил:
Ах, які дороги-шляху перевистрадал за день!
Диво те, що дійшов, хоч і місця небитого немає.
Що не запитаєш мене, чому я не в шлюбному вбранні?
Видно, знаєш, що мені просто нічого мовити у відповідь ...
Христова притча про сіяча у віршах-піснях о.Романа співвідноситься як з роздоріжжя шукань самого героя, так і з тривожним поглядом на долі сучасників. У відриві-стих, карбовано-афористичних фразах у вірші "Мабуть, до мертвій подиху ..." (1995), де кожна строфа увінчана укороченими, гранично енергійними рядками, за-ключать концентрат духовного змісту, композиційна форма гірко-картає звернення героя до себе ( "Чи не сам сіяв край дороги? / / Що ж від журби з-нку?") отримує розширювальне значення, роблячи адресатом цього звернення видаливши-шихся від духовних орієнтирів співгромадян. У вірші "А жнив багато. Робітників мало ..." (1993) поетичне переломлення притчевого сюжету про сіяча і Царстві Не-біснуються здійснено в ракурсі цивільно-патріотичної лірики. У о.Романа невозде-Ланна жнива "римується" з образом рідної землі та відчуженням від неї російського чоло-століття - "діяча" з "вдачею невірного раба". До нього поет-пастир звертається з друже-ським умовлянням, в якому дані образи знаходять художній розвиток:
А жнив багато. Робітників мало.
Але хто ж ти, що стоїть у межи?
Іль свого душа не приймала,
Що шукаєш зерна в терен чужих? ..
Настільки ж багатовимірне творче осмислення отримують у творах о.Романа і Біблійна історія міст Содому і Гомори, і пов'язана з нею доля Лотова дружини. У цивільній, сатирично звучала, подібно лермонтовською "Думі", елегії "Верші-ни в наш час не для всіх ..." (2001) кульмінацією ліричного монологу стає асоціація сучасної Росії з проклятими Богом містами ("Звідки ж Гоморру й Содом? / / Звідки напрям на дно? "). Суперечливе переплетення в сучасній душі прихильності до гріховної пристрасті та жаги позбавлення від неї відбивається в творах о.Романа в образі Лотова дружини, якої в молитовному самознищення уподібнює себе герой віршів "Знемагаючи від втрат ..." і "Я піду, де стоять ко-Рабле ... "(1995). Пронизливість звернення до Бога в процесі сповіді про пройдений життєвий шлях підкреслюється тут суцільними чоловічими римами (всюди з наголос-го на останньому складі у рядку), що створюють підвищений інтонаційне напруга, ефект уривчасто сокрушенной мови. Оскільки в Євангельських словах Христа напо-згадка про "дружині Лотова" звучить у зв'язку з розмовою про Судний день, коли "син Челове-ний з'явиться" (Лук.ХVII, 30-32), - у підтексті віршів о.Романа бачиться внут- Внутрішнє приготування усвідомлює свій гріх людини до предстоянню на Страшному Су-де:
Подібно Лотова дружині
Намагаюся кари уникнути.
Поспішаю до бажаної стороні,
Дивлячись, окаянний, назад.
Прости мене, коли, молячись,
У земних поклонах б'ю чолом,
Перебираю чоток в'язь,
І стину соляним стовпом.
Яскравим явищем притчевий поезії о.Романа стало і вірш "Блудний син" (2001). Поетичне перекладення відомої Євангельської притчі, що загострюють драма-тічниє перипетії її сюжету, істотно збагачується "вкрапленнями", де звучить го-лос ліричного "я", спочатку коротко коментує події, а в завершенні з'єд-нують свій голос із зверненням розкаявся сина до Отця. "Внутрішня драматур-гія" твори заснована на живому звучанні голосів героїв притчі і самого повість-вователя, який вже в перших рядках визначає свій емоційний настрій у від-носінні до подій ("Одне з місць Євангельського читання / / Хвилює серце скор-б'ю без кінця "), потім пильно спостерігає за очисним поривом блудного сина, даючи свої" ремарки "(" Надія зміцнює "); за психологічними деталями його промови:" А в горлі комом - грішний перед Тобою. / / І називатися сином немає сил ... " . Далі, внут-Ренне опираючись усілякому безжалісного благочестя, герой проводить глибоке спів-поставлення "Праведності" старшого сина і милує Любові Отця - зіставлення, в якому відчутно знання про нелегкий досвід не тільки мирської, але і внутрішньоцерковної життя:
Одна Любов сприймає і рятує.
Вона вже - Нагорода без нагород.
А Праведність без неї прирікає
Стояти стовпом у розчинених Воріт.
Підвищена стильова експресія заключного покаянного звернення блудного сина і одночасно самого ліричного "я" до Отця пов'язана з контрастом піднесений-ного складу і навмисно зниженою самохарактеристики, з розширювальної інтерпрета-цією притчева образів. Сутнісне якість поетичної притчі о.Романа - свобода від сухого дидактизму і ліричний відображення індивідуального духовного досвіду про-тіводействія "блудним стремнина":
Я жер рожци мрій і діянь,
І був рабом у спільного ворога.
Зазнав горе гірке поневірянь,
І не дерзаю пащу до твоїх ніг.
І, все-таки, коли прийду з Надією,
Убогості моєї не відвернути.
Я обійдуся без дорогого одягу -
Мені без тебе вже не обійтися.
Причетність поезії ієромонаха Романа найдавнішої традиції молитовного псалмів-співу зумовила значимий діалог його ліричного слова з Псалтирем - як в пісні "Що ти спиш, устань, душе моя ..." (1987). Детально відтворений конкретний епізод зосередженої чернечої молитви ("Відкриваю книгу стару, / / покривала плечі мантією") переростає у зображення внутрішньої драми Давида, "скорбота" і "покаяння" якого потрапляють в орбіту ліричного переживання. Завдяки цитатної насичено-сті пісні сповідальні слово автора, з болем "згадав життя свою минулу", і Священний текст постають у діалогічному взаємопроникненні:
Велика ти, скорбота Давидового,
Велико і розраду.
Ти покаявся перед Господом,
І тебе Господь простив.
- "Серце чисте створи в мені,
Боже мого спасіння,
Відверни лице від гріхів моїх,
Від мене не відверни ".
Відокремлений від світу, герой пісенної поезії о.Романа в той же час виявляє духів-ву відкритість, художньо "перевтілюючись" в Євангельських персонажів, що на-сищает тексти творів безліччю перегуків зі Святим Письмом. Так, у вірші "Все моя молитва має сили проти ..." (1982) він відчуває причетність "митаря, розбійника, блудниці", заради яких принесена Хресна жертва, і, досягаючи покаянної висоти, сміливо волає до Христа: "Дай випити мені за Тебе мученья, / / Тільки зміцни й приклич ... ". У покаянно звучать віршах "Це знають усі-верняк ..." (1987), "І торкнеться мене біль обману ..." (1990) він бачить свою немічну душу подібної проклятої Христом смоковниці ("О, душі, в смоковниці сухої / / Нашу наготу я дізнаюся ") і разом з тим, пам'ятаючи про Євангельської сцені молитви фарисея і мита-ря, з просвітляючий надією прагне розгледіти в собі щирий порив останнього:" З цим болем перед Господом встану, / / Митареви слова прошепчу ... ". У вірші ж "Прибувши на хрест моєї неправдою ..." ліричний "я" містичним чином досягає "свидетельской" причетності Розп'яття, покаянним сльозам сумнівається, відрізок кається і разом з тим глибоко кається апостола Петра:
О, Боже мій, я весь проказа!
Цілуючи Твій кривавий піт,
Гвоздін цілуючи виразки,
Ридаю гірко, аки Петро.
Поетичне прочитання і глибоке символічне осмислення отримали у віршованій-пах-піснях ієромонаха Романа багато ключових образи, сцени, епізоди Біблійного і власне Євангельського оповідання.
Предметом художнього осмислення стає тут доля вже першого челове-ка, що заплутався, подібно "птаху приреченою", в "мережах" гріха ("Що, Адам, сидиш ти проти Раю ...", 1985). Буттєва драма Адама розкривається у пісні у сумному звернень-панії до нього ліричного героя, причому голоси обох зливаються в покаянному, наповнений-ним жагою втраченого райського блаженства плачі, близькому до народнопоетичної формі: "Раю, мій Раю ...". Розширення просторово-часової перспективи вироб-ведення відбувається завдяки проекції старозавітних подій як на надісторична масштаб долі всього створеного світу ("Все живе, тим словами слухаючи, / / Плакало, Адам, разом з тобою"), так і на закономірності духовного буття ліричного " я ":" Сльози, прямуючи потоком, / / Змийте всю скверну з мене! / / Не був у пеклі потопу, / / Видно, народжений для вогню !..".
Виникла тут асоціація з потопом отримує розвиток у вірші "Пожалій, дорогою, пожалій ..." (1991), де події Біблійного оповідання про потоп і пророче-ства про Страшний Суд, органічно розчиняючись в тканини філософського пейзажу, виводять на аксіологію сучасної гріховної цивілізації:
І сумує під Полярною зіркою
Дольний світ і в погибель несеться ...
"Перший світ був потоплений водою,
А другий для вогню бережеться "...
Містична причетність Біблійних подій вічності, життя сьогоднішнього чоло-вечества нерідко відбивається о.Романом в пейзажних образах, де чуттєво-буденне сплавляється зі сферою, доступною лише духовному зору, - як у стіхотв-рении "Благовіщення" (2001):
І на зорі, під райдужним сяйвом,
Без дзвонаря заколоколіл Храм.
І все злилося в Архангельському лобзанья:
Господь з Тобою, Діво Маріам!
Поєднання символічної глибини та ліричної проникливості істотно у о.Романа і в творах, присвячених періоду земного життя Христа. У віршованій нии "Єрусалим" (1992) ліричний портрет такого значного для Євангельського тексту "міста мого Христа" через контрастний емоційний фон ("світла моя мрія" - "гірка моя мрія") передає антиномію Єрусалиму земного, обрекшего Спасителя на Хресні страждання, - і Єрусалиму Небесного, образ якого не раз виникає в Біб-ща як втілення Царства Небесного "і взагалі Церкви Божої - Християнської, вет-хозаветной і новозавітної" [3]. Вірш ж "Євангеліст Божественної рукою ..." (1989), витриманий у дусі і стилі розміреного старослов'янської епічного сказання про Христове милосердя до покаялася блудниці, поєднує у своїй мовної тканини драма-тичні елементи - в притчевий відповіді Христа на слова фарисея і Симона - і звучання ліричного монологу, який являє глибину авторського вчувствованія в Євангельський текст:
Цілу пожовклі аркуші,
Святі покаянні сторінки.
Душе моя, блудниця - це ти.
Нехай Господь дасть тобі любов блудниці!
Змістовним центром "Євангельської" поезії ієромонаха Романа є Гол-гофско-Великодня тема. Примітний в зв'язку з цим звернений до ключових віх Страсного тижня поетичний цикл 2001 р. Тут і глибинне проникнення в трагічний-ський парадокс в умонастрої натовпу, вітала Вхід Господній в Єрусалим ("Коли нелицемірній Осанна / / змете нелицемірній Розіпни!"), І вдячні автобусах -графічниє спогади про материнські розповідях про голгофських епізодах в дитячі роки ("Матінки Зосимі"), і онтологічний сенс "Страсного четвертку", коли "творіння ноги омиває сам Бог", "Великого П'ятка" і самого Воскресіння, що став, як писав по- пов у вірші ще 1999 р., осяянням "триденне труни будь душі" ("Христос Воскрес! Але з Ним ми ?..").
Детальні картини Голгофської драми закарбувалися у піснях "Гора Голгофа" і "По-ят Пілат Христа ...". У центрі першої - розгортання Євангельської антитези двох раз-бойніков, прикутий разом з Христом - антитези, що отримала розширювальний сенс у мотиві вічного випробування людства Хрестом: "Своїм Хрестом Ти розділив людей / / На тих, хто зліва, і на тих, хто справа ... ". Драматизированная мовна тканина пес-ні в сюжетно загостреному миті "останнього хрещеного миті", "смертного години" яв-ляет онтологічний у своїх глибинах суперечка богоборчого слова розбійника, "що сле-ва", і покаянного відозви "того, що справа", яке супроводжується ліричним коментарем:
І в цю мить, останній хресний мить
Ти виправдав поруганного Бога,
І крапля правди, переваживши світ,
Ввела під склепіння райського чертога ...
Опис вирішального моменту "хрещеного миті" розмикається у Великодню перспек-тиву Євангельського тексту ("Гора Голгофа, Великодня Колиска"), а також у сферу молитви-ного роздуми поета про набуття гідного вінця власного земного шляху: "Так оживе в мені хоч в смертний год / / Розбійницька рятівна правда ".
Вселюдський характер голгофських подій показаний і через суперечливе багато-голосі беззаконного суду над Христом у пісні "Напувають Пілат Христа ...", де ліричне слово стає художнім результатом докладного відтворення внутрішньої "драма-тург" відомих Євангельських епізодів. Ця ключова для Євангелія тема співвідноситься о.Романом з процесом покаянно-сповідувального самоосмислення ліричного "я", як, наприклад, у вірші "Російський кукіль" (2001), де герой "перевтілюється" в "припалого до Хреста розбійника", або у вірші "сумною заповідна доро-га ..." (2001), в якому приборкання людиною власної гріховності уподібнюється лич-ної Великодня, неможливою "без тернового вінця", і передається таким образним Параллія-лізм: "Голоси, душа, Йосипом Прекрасним, / / Свято сльозою Самого Христа ". Гол-гофскіе мотиви складають серцевину і цивільно-патріотичного лірики о.Романа, забарвлюючи в скорботні тони образ Росії - у віршах "Стільки болю колом ..." (1992), "Ще не всі об'їздили місця ..." (1993), "Христос Воскрес! .. " (1999):
Ще не всі об'їздили місця,
Не до останньої виплакала строфи.
І всюди - Лик Розп'ятого Христа,
І всюди - продовження Голгофи.
Таким чином, межі дотику поезії ієромонаха Романа (Матюшина) з тек-стами Священних Книг виявилися в сферах та ліричної сповіді, і драматизує-ного "епічного" оповіді, і в наскрізних асоціаціях. Свідоме регуляр-ное звернення до пласту Євангельських образів, мотивів, сюжетів не може інтерпрета-рова тут лише як шлях до збагачення і розширення образного ряду. Глав-ва надзавдання цього глибинного діалогу - в осягненні поетом-співаком містичного заломлення Біблійного, Євангельського хронотопу як на сокровенне простір внутрішнього життя ліричного "я", так і на історичні долі рідної землі і челове-чеський цивілізації в цілому.
Список літератури
1. Про духовному змісті, жанровій системі, основних мотиви поезії ієромонаха Ро-мана (Матюшина) див.: Ничипора І.Б. Пісенно-поетична творчість ієромонаха Ро-мана (Матюшина): духовний зміст і образний лад / / Духовні початку російського мистецтва та освіти: Матеріали III Всеросійській науковій конференції. Великий Новгород, новго ім. Ярослава Мудрого, 2003. С. 218-235.
2. Посилання на тексти творів ієромонаха Романа дані за виданням: Ієромонах Ро-ман Благословен молитвослів'я годину. Вибрані вірші й пісні 1990-1997. СПб., Но-вий місто, 1997; Ієромонах Роман Російський кукіль. Мінськ, Вид-во Білоруського Екзар-хата, 2002, а також по сторінці в Інтернеті: http://www.voskres.ru/pesni/
3. Біблійна енциклопедія в 2-х книгах. М., 1990 (репринтне відтворення видання 1891 р.). Кн.1. С.334-335.