Профілактика самогубств у Збройних Силах України повинна ґрунтуватися на знанні вірогідних причин та їх усуненні. Основа профілактики – висока моральність. Необхідно максимально домагатись поважного ставлення до оточуючих, враховуючи особисту гідність. Проводити просвітницьку роботу, в тому числі релігійне виховання. Значення статутного порядку у профілактиці захворювань і самогубств важко переоцінити.
Під час служби деякі військовослужбовці потрапляють в екстремальні для них умови. Людина в таких умовах втрачає особистісну оцінку перспектив особистого життя. З метою запобігання спроб самогубства командирам необхідно вчасно вирішувати конфліктні та психотравмуючі ситуації.
Для командирів підрозділів та офіцерів структур МПЗ проблема профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців є однією з найбільш значущих сфер професійної діяльності.
Феномен суїциду (самогубство або спроба самогубства) найчастіше пов'язується з уявленням про психологічну кризу особистості, під якою розуміється гострий емоційний стан, викликаний якимись особливими, особистісно значущими психотравмуючими подіями. Причому це криза такого масштабу,такої інтенсивності, що весь попередній життєвий досвід людини, що зважилась на суїцид, не може підказати їй іншого виходу з ситуації, яку вона вважає нестерпною.
Така психологічна криза може виникнути раптово (під впливом сильного ефекту). Але частіше внутрішня душевна напруженість накопичується поступово, поєднуючи в собі різнорідні негативні емоції. Вони накладаються одна на одну, заклопотаність переходитьу тривогу, тривога змінюється безнадією. Людина втрачає віру в себе,у здатність подолати несприятливі обставини, виникає внутрішній конфлікт “неприйняття самого себе”, “самозаперечення”, з'являється відчуття “втрати сенсу життя”. У військовослужбовців відзначається фіксація уваги на непереборних труднощах в службі, на думках про відсутність потенційних можливостей вирішення нагальних проблем.
Характерною особливістю цього періоду є підвищена потреба до встановлення неформального контакту, потреба в співпереживанні, емоційної підтримки («пошук опори»).
На ґрунті подібного роду станів з'являються суїцидальні думки, а пізніше – і обдумування способу суїциду, “примірювання” до нього. Суїцидальний період, початок якого пов'язаний із появою суїцидальних задумів, триває аж до замаху на своє життя.
Характерними особливостями поведінки військовослужбовців у цій фазі є:замкнутість, аутичність, прагнення до усамітнення аж до повної ізоляції, втрата інтересу до навколишнього. Людина якби відділена психологічним бар'єром від інших людей, повністю поглинена своїм “Я”, своїми болісними переживаннями.
Іноді прийняття рішення щодо скоєння суїциду супроводжується метушливістю, руховим збудженням, безпричинною веселістю. Однаку всіх випадках неприродність поведінки відразу ж впадає в очі.
Досить часто у військовослужбовців відзначаються розлади сну, різноманітні неврастенічні або неврозоподібні прояви: підвищена стомлюваність, млявість, відчуття безсилля і т.п.
Психічний стан напередодні суїцидальної спроби (а також завершеного суїциду) буває неоднорідним, що обумовлюється різноманітним поєднанням індивідуально-особистісних і ситуаційних чинників, що створюють безліч варіантів.
У разі невдалої спроби суїциду деякий час може спостерігатися збереження суїцидальних думок і намірів. При цьому яку прямій, так і в непрямій формі висловлюється жаль про збереження життя, про втрату його цінності. Проявляється пасивна “згода на смерть”. Так реагують головним чином ті, хто вважає неможливим своє повернення до умов, які привели їх до прийняття рішення про скоєння суїциду.
Вірогідність спроби повторного суїциду досить велика. Вважається, що серед тих, хто здійснив невдалу спробу самогубства, ризик завершеного суїциду на найближчий рік збільшується в100 разів.
Найбільше самогубств реєструється в кінці зими і навесні, коли людські нещастя контрастують із цвітінням навколишньої природи. Темні фарби зими якоюсь мірою гармоніюють із душевною пригніченістю, але між похмурими переживаннями "Я" і яскравими днями весни виникає явний контраст. Різка невідповідність весняного радіючого світу і відчаю у душі може провокувати самогубства.
Найбільша кількість суїцидентів серед військовослужбовців рядового і сержантського складу.
Серед військовослужбовців, що беруть участь в АТО, найбільша кількість самогубств визначається в перший місяць перебування в зоні проведення бойових дій, та після шести місяців.
В основі суїцидальної поведінки (незалежно від виявлених і відомих причин), лежить конфлікт.
У будь-якому конфлікті існують:
по-перше, об’єктивні вимоги, що визначаються ситуацією, в якій перебуває військовослужбовець;
по-друге, суб’єктивне усвідомлення значущості, осмислення цих вимог і ступеня їх складності для особистості;
по-третє, оцінка особистістю своїх можливостей для подолання та вирішення ситуації, що створила передумови суїциду;
по-четверте, реальні дії особистості в такій ситуації.
Конфліктна ситуація набуває характеру суїцидонебезпечної, коли військовослужбовець усвідомлює її як значну, суттєву, гранично складну, а свої можливості – як недостатні, відчуваючи при цьому гостру фрустрацію домінуючих потреб і зупиняючи вибір на суїцидальних діях як єдино можливому для себе виході із ситуації, що склалась.
Все різноманіття конфліктів, що лежать в основі суїцидальної поведінки військовослужбовців, може бути класифіковане таким чином:
1. Конфлікти, зумовлені специфікою військової діяльності і військово-соціальної взаємодії військовослужбовців:
довготривала участь у бойових діях, перебування на значній відстані від основних сил (ротних і взводних опорних пунктів, блокпостів);
індивідуальні адаптаційні труднощі військової служби, особливо в умовах недостатнього рівня згуртованості підрозділу;
труднощі або негативні результати виконання конкретного службового завдання;
міжособистісні конфлікти зі співслужбовцями;
службові та міжособистісні конфлікти зі своїми начальниками (підлеглими);
постійне перебування в обмеженому визначеною територією виконання завдань просторі, максимально звужене коло спілкування.
2.Конфлікти, зумовлені специфікою особисто-сімейних взаємин військовослужбовця:
нерозділене кохання,зрада коханої дівчини, дружини;
розлучення;
важка хвороба, смерть близьких;
статева неспроможність.
Наприклад, 73% самогубств у першому півріччі 2017 року скоєно у зв'язку із сімейними негараздами та побутовими проблемами.
3. Конфлікти, що пов'язані з антисоціальною поведінкою військовослужбовця:
побоювання кримінальної відповідальності;
боязнь ганьби у зв'язку з асоціальним вчинком;
систематичне зловживання спиртними напоями;
негативний попередній досвід вживання наркотичних (токсичних) речовин.
4. Конфлікти, обумовлені станом здоров'я військовослужбовця:
психічні захворювання;
хронічні соматичні захворювання;
фізичні вади (дефекти мови і особливості зовнішності, що сприймаються як недолік, в окремих випадках поранення, втрата кінцівок, зору).
5.Конфлікти, обумовлені матеріально-побутовими труднощами (особливо актуально під час виконання обов’язків військовослужбовцями поза межами місць постійної дислокації, на ротних (взводних) опорних пунктах, блокпостах):
неналежні умови проживання, відсутність комфортних умов задоволення фізіологічних потреб (душ, туалет);
нерегулярне та неповноцінне харчування, необхідність самостійно вирішувати питання харчування;
неналежне речове забезпечення, його невідповідність температурним показникам, кліматичним умовам;
необхідність самостійно вирішувати питання з пранням речей, їх своєчасної заміни, особливо натільної білизни;
наявність невирішених кредитних та інших зобов’язань.
Суїцидонебезпечна ситуація включає, як правило, взаємодію конфліктів різних типів. Розпочатий як зовнішній, конфлікт може придбати внутрішній характер і призвести до самогубства. Однак те, що суїцидальна поведінка будується на основі конфлікту, не означає, що кожен конфлікт веде до суїциду.
До характерних особливостей особистості суїцидентів можна віднести:
низький або занижений рівень самооцінки;
невпевненість у собі;
високу потребу в самореалізації;
надвисоку значимість ля них теплих, емоційних зв'язків, щирості взаємин, наявність емпатії, розуміння і підтримки з боку оточуючих;
труднощі при прийнятті вольових рішень;
зниження рівня оптимізму та активності в нетипових ситуаціях;
тенденцію до самозвинувачення, перебільшення своєї провини;
несамостійність;
високий рівень тривожності;
недостатню соціалізацію, інфантильність і незрілість особистості.
Знання характеру конфліктної ситуації, яка створила передумови для виникнення психологічної кризи, а також особистісних характеристик військовослужбовця, дають командиру деякі підстави для визначення суїцидального потенціалу особистості.
Окремої уваги заслуговують психічні порушення, що створюють передумови до суїцидальних проявів при систематичному зловживанні алкогольними напоями.
Після вживання алкоголю його дія в першу чергу відзначається на функціях центральної нервової системи. Як вказують результати проведених досліджень, нормальна діяльність людини порушується навіть при вживанні невеликих доз алкоголю.
Після вживання алкоголю в людини знижується увага, рухи втрачають точність, особливо негативна дія алкоголю відзначається на якості розумової діяльності. Мова стає більш голосною, з'являється псевдохоробрість, поведінка військовослужбовця виходить за межі допустимого в умовах виконання бойових завдань. Знижується нормально допустимий рівень тривожності, інстинкт самозбереження притупляється. Враховуючи об’єктивні труднощі в умовах виконання бойових завдань, алкогольне сп’яніння створює короткотривалу ілюзію відсутності проблем, що протягом певного часу турбували людину.
Аналіз результатів службових розслідувань випадків самогубств як в умовах виконання завдань повсякденної життєдіяльності, так і в бойових умовах, демонструє, що більше ніж в половині всіх випадків скоєнню суїциду передувало зловживання алкоголю.
Цим частково пояснюється високий рівень самогубств в період свят, під час яких збільшується кількість спиртних напоїв, що вживаються.
В окремих випадках спиртні напої приймалися спеціально з метою полегшити реалізацію суїцидальних намірів, що вже є. При цьому алкоголь виступає як непряма причина самогубства. Аналогічна роль сп’яніння і в тих випадках, коли алкоголь різко знижував критичні функції і самоконтроль, унаслідок чого скоювалася суїицидальна дія.
Суїцидальна поведінка в стані сп’яніння залежить від обставин, на фоні яких алкогольна інтоксикація в одних випадках виконує роль «приголомшуючого засобу», в інших – «пускового чинника», в третіх є «підсилювачем» переживань з формуванням психопатологічних реакцій, що призводять до ідеї самознищення.
Підвищена суїцидальна небезпека осіб, що зловживають спиртними напоями, пов’язана не тільки з чинниками інтоксикації, але і з особливостями особистості, що формується в процесі зловживання алкоголем: афектною нестійкістю, збудливістю, схильністю до імпульсних дій з психопатичними, істеричними виявами.
В умовах дії на психіку людини стресових факторів участі в бойових діях негативна дія алкоголю при прийнятті рішення покінчити життя самогубством суттєво зростає.
Визначення ризику можливого суїциду – завдання надзвичайно важке. Питання про те, кого слід вважати потенційним суїцидентом, з якого моменту і за яких умов військовослужбовець може бути включений до складу «групи посиленої психологічної уваги», не мають однозначного рішення, оскільки саме поняття “суїцидального ризику” передбачає кілька значень (додаток А).
Сформований в суїцидології підхід у це поняття включає:
по-перше, ймовірність виникнення будь-якої форми суїцидальної поведінки, тобто загальний суїцидальний ризик;
по-друге, ймовірність реалізації наявних суїцидальних тенденцій, тобто ризик суїцидальних дій – замахів на самогубство;
по-третє, ймовірність рецидиву суїцидальних актів, тобто ризик повторних суїцидів.
Використання психологічного підходу до визначення суїцидального ризику дозволяє встановити групові та індивідуально-психологічні фактори ризику. До числа групових факторів, що визначають підвищену ймовірність виникнення суїцидальної поведінки, тобто загальний суїцидальний ризик, відносяться:
а) соціально-психологічні:
важка морально-психологічна обстановка у військовому колективі, обумовлена, зокрема, порушенням дисциплінарної практики командирами і начальниками, випадки самогубств, що мали місце в підрозділі;
б) службові:
початковий період проходження військової служби;
позаплановий призов на військову службу (мобілізація);
залучення до виконання бойових завдань;
несення служби у відриві від підрозділу;
наявність та постійний доступ до зброї;
в) вікові особливості військовослужбовців;
г) хронологічні ознаки:пора року, дні тижня, час доби.
На індивідуально-особистісному рівні факторами, що визначають загальний суїцидальний ризик, є (до призову в армію):
умови сімейного виховання:
а) відсутність батька в ранньому дитинстві;
б) «матріархальний» стиль стосунків у сім'ї;
в) емоційна депривація, покинутість в дитинстві;
г) виховання в сім'ї, де є алкоголіки (“алкогольний клімат”), психічно хворі, а також родичі за соціальними формами поведінки (відбували або відбувають кримінальне покарання);
д) виховання в сім'ї, де були випадки самогубств, спроби самогубств або суїцидальні погрози з боку близьких;
є) часта зміна місця проживання,навчання, роботи;
ж) активне вживання алкоголю та інших наркотичних засобів;
з) вчинення суїцидальних спроб.
Дослідження показують, що на основі різних поведінкових проявів можна своєчасно виявити військовослужбовців з високою ймовірністю реалізації наявних суїцидальних тенденцій, тобто з ризиком суїцидальних дій.
До числа таких ознак належать:
відкриті висловлювання про бажання покінчити з собою (товаришам по службі, командирам, в розмовах з родичами і знайомими);
непрямі натяки на можливість суїцидальних дій (наприклад, поява в колі товаришів по службі з петлею на шиї з брючного ременя, мотузки, телефонного дроту і т.п.);
публічна демонстрація петлі з яких-небудь гнучких предметів;
гра зі зброєю з імітацією самогубств і т.д.;
активна попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити з собою (збирання таблеток, зберігання патронів після виконання бойових завдань, стрільб, пошук і зберігання отруйних рідин і т.д.);
фіксація на прикладах самогубства (часті розмови про самогубства взагалі);
надзвичайно наполегливі прохання про переведення в інший підрозділ, іншу військову частину, що знаходиться поза межами виконання бойових завдань, про госпіталізацію, надання відпустки за сімейними обставинами (найчастіше військовослужбовці звертаються до родичів і знайомих з проханням направити у військову частину фіктивну телеграму з відомостями про важкий сімейний стан);
порушення міжособистісних відносин, звуження кола контактів у військовому колективі, прагнення до усамітнення;
стереотип поведінки, що змінився: не властива замкнутість і зниження рухової активності у рухливих, товариських (“зловісний спокій” і зібраність), порушена поведінка і підвищена товариськість у малорухомих і мовчазних;
раптовий прояв невластивих раніше військовослужбовцю рис: акуратності, відвертості, щедрості (роздача особистих речей, фотоальбомів, годинників, радіоприймачів, значків, обмундирування тощо);
втрата інтересу до навколишнього (аж до повної відчуженості);
роздуми на тему самогубства можуть набувати художнього оформлення: у записній книжці, зошиті зображуються малюнки, що ілюструють депресивний стан (наприклад, труни, хрести, шибениці тощо).
При оцінці ризику суїциду в кожному конкретному випадку необхідно враховувати сукупність особистісних і ситуаційних чинників.
При цьому для визначення ступеня суїцидального ризику необхідно виявляти і зіставляти як про-, так і антисуїцидальні передумови.
Hа індивідуальному рівні – це стійке позитивне ставлення до життя і негативне – до смерті, широта діапазону відомих і суб'єктивно прийнятних шляхів вирішення конфліктних ситуацій, ефективність механізмів психологічного захисту, високий рівень соціалізації особистості.
Конкретними формами вираження антисуїцидальних особистісних факторів можуть бути:
емоційна прив’язаність до близьких і родичів;
батьківські обов’язки;
виражене почуття обов’язку;
неготовність заподіяти собі фізичне страждання;
уявлення про ганебність і гріховність суїциду;
уявлення про невикористані життєві можливості і т.д.
Чим більше відзначено антисуїцидальних чинників щодо даного військовослужбовця, тим вищий його антисуїцидальний бар'єр, тим менш вірогідні суїцидальні дії, і навпаки.
Особлива увага командирів і офіцерів з МПЗ повинна зосереджуватися на особах, які (додаток Б):
відстають у бойовій та спеціальній підготовці;
схильні до порушень військової дисципліни, не можуть ужитися в колективі, конфліктні;
особи з неадекватною поведінкою, постійно піднятим настроєм, багатослівністю;
замкнуті, слізливі, недовірливі, легкоранимі, схильні до самоти, з постійно зниженим настроєм, з висловлюванням думок про самогубство;
сором'язливі, байдужі до оточуючих, надмірно підозрілі;
виховувалися в неповній або неблагополучній сім’ї;
схильні до вживання алкоголю, наркотиків;
одружені, мали відстрочки від призову в армію з різних причин, були засуджені до служби в армії;
фізично слабкі;
перенесли травми і захворювання нервової системи, скаржаться на головні болі, помічені в сноходіннях тощо.
Не слід забувати, що чималий відсоток самогубств відбувається на ґрунті сімейних конфліктів. Тому командирам, офіцерам з МПЗ доцільно працювати в тісному контакті з рідними та близькими підлеглих військовослужбовців. При цьому важливо:
знати й аналізувати обстановку в родинах; розробляти і здійснювати заходи щодо залучення членів родин військовослужбовців до активної суспільної діяльності, різних видів творчості, спорту;
делікатно проводити роботу у неблагополучних родинах;
організувати проведення циклу бесід про культуру сімейно-побутових відносин;
вжити заходів щодо конкретного підвищення якості роботи Будинків офіцерів і солдатських клубів.
Серйозність загрози суїцидальних дій може бути оцінена за4-бальною системою:
0 балів – відсутність загрози суїцидальної спроби:
у ході бесіди невиявлені суїцид альні тенденції;
військовослужбовець не має індивідуально-особистісних факторів ризику, більш того, виявляє активні і міцні антисуїцидальні установки;
впевнено пропонує варіанти вирішення конфлікту, планує майбутнє.
1 бал – можливість суїцидальної спроби:
є суїцид альні уявлення неглибокого ступеня, виступаючі в пасивній формі;
гострі переживання важко вирішуваної конфліктної ситуації, хоча і без оформлених суїцидальних тенденцій;
песимістична оцінка майбутнього (іншими словами, військовослужбовець думає про спробу, але не уявляє собі її спосіб).
2 бали – небезпека суїцидальної спроби:
є суїцидальні тенденції, в структурі яких виражені суїцид альні уявлення і переживання;
обраний спосіб суїциду.
3 бали – суїцидальна спроба здійснена, при цьому спостерігається збереження суїцидальних думок і намірів.
Таким чином, гострота та актуальність проблеми суїцидальної поведінки військовослужбовців вимагає від командирів та офіцерів структур МПЗ, інших посадових осіб розуміння сутності цього явища, володіння основними методами йогодіагностики та організації профілактичної роботи.
Вивчення проблеми самогубств показує, що боротьба із суїцидальними подіями повинна стати справою всіх посадових осіб. Особливо необхідно підкреслити, що в тих військових колективах, де тривалий час не було суїцидальних подій, різко знижується гострота реагування на суїцидонебезпечні стани військовослужбовців, а це веде до їх появи.
Заходи із запобігання суїцидам можуть реалізовуватися у формі занять, бесід, демонстраційних матеріалів, під час медичних оглядів, спостережень та мають на меті раннє виявлення осіб з ознаками девіантної поведінки (поведінки з відхиленнями від загальноприйнятих норм, поведінки, що характеризується змінами настрою, нетиповими емоціями, вчинками), надання їм усесторонньої підтримки та допомоги.
Заняття з питань запобігання суїцидам повинні проводитись в умовах повсякденної діяльності військ, а також в:
- підготовчий період застосування військ (період бойового злагодження, період, що передує направленню в район застосування підрозділів);
- районі застосування підрозділів;
- в умовах повернення до пункту постійної дислокації.
До занять можуть залучатися попередньо підготовлені з питань запобігання суїцидам військовослужбовці, командири, офіцери-психологи, офіцери органів МПЗ, медичний персонал, цивільні психологи, капелани.
Командири підрозділів повинні відслідковувати процес якісної та якомога швидшої адаптації новоприбулих військовослужбовців у військовому колективі та забезпечувати наявність у підпорядкованому підрозділі достатньої кількості підготовлених військовослужбовців (як варіант, з розрахунку один підготовлений військовослужбовець на взвод – досвідчений військовослужбовець, який користується авторитетом у колективі), що володіють навичками спостереження за співслужбовцями, які мають ознаки схильності до самогубства (самоушкодження), з метою надання їм допомоги (бесіда, відволікання уваги, супровід до медичного персоналу, психолога, капелана, інформування командира про девіантну поведінку товариша по службі). Основним завданням кожного військовослужбовця є спостереження за своїм товаришем на предмет наявності девіантної поведінки. У підрозділі вживаються заходи щодо подолання забобонного ставлення до охорони психічного здоров'я, підкреслюється, що психічне благополуччя разом з фізичним та соціальним є рівнозначними складовими здоров'я людини.
В підготовчому періодідозастосування підрозділу основними напрямами роботи є:
- заняття з запобігання суїцидам та розповсюдження обізнаності з проблемою суїциду, які проводяться офіцерами-психологами, офіцерами органів МПЗ;
- раннє виявлення схильності до суїцидальної поведінки у військовослужбовців;
- оцінка ризику скоєння суїциду перед направленням військовослужбовців для виконання завдань за призначенням (наприклад, за допомогою опитувальника SAD Persons (додаток В), яка проводиться психологами.
На заняттях із запобігання суїцидам та розповсюдження обізнаності з проблемою суїциду акцентується увага на визначенні факторів ризику, що можуть призводити до суїциду, ранніх ознаках суїцидальної поведінки та заходах щодо реагування на неї, а також вживаються заходи щодо формування психологічної стійкості (з урахуванням можливих зовнішніх факторів ризику дезадаптації в бойових умовах) військовослужбовців в екстремальних умовах. До занять доцільно залучати капеланів. Особовий склад медичної служби повинен зважливо реагувати на скарги на стан здоров'я (звернення) військовослужбовців щодо порушення сну, появу депресії, уважно проводити медичні огляди військовослужбовців, які мали попередній бойовий досвід (пережили бойову психічну травму, мають симптоми посттравматичних стресових розладів), підвищувати свій рівень підготовки з надання медико-психологічної допомоги. Командири повинні сприяти проведенню таких заходів, забезпечувати морально-психологічний стан у військовому підрозділі (частини), присікати будь-які випадки нестатутних взаємовідносин, реагувати на соціально-побутові проблеми військовослужбовців, через офіцерів органів МПЗ забезпечувати розміщення в приміщеннях частини наочних інформаційних матеріалів з питань запобігання суїцидам (вживання психоактивних речовин).
Раннє виявлення схильності до суїцидальної поведінки серед військовослужбовців передбачає: контроль за станом здоров'я та поведінкою осіб, за якими спостерігалися девіантні форми поведінки; осіб, які мають хронічні розлади сну, приймають антипсихотичні засоби, схильні до вживання алкоголю. У разі потреби лікар надає пропозиції командиру військової частини щодо ризику для здоров'я таких військовослужбовців та оточуючого колективу. За даними західних експертів, лише після досягнення стабільності поведінки зазначених осіб протягом 3-х місяців, ймовірність скоєння суїциду в районі застосування військ значно зменшується.
Оцінка ризику скоєння суїциду перед направленням військовослужбовців для виконання завдань (повинна проводитися також під час поглиблених медичних обстежень та після повернення з району застосування військ) за призначенням здійснюється за допомогою опитувальника SAD Persons, який дозволяє оцінити ризик скоєння суїциду у військовослужбовців. Особи, які за результатом оцінювання віднесені до груп ,високого ризику скоєння суїциду, направляються на огляд до лікаря військової частини.
В районі застосування військової частини (підрозділу) основними напрямами роботи командирів, психологів, медичного персоналу, капеланів є: проведення заходів (акцентування уваги на проблемі суїцидів, обережного поводження із зброєю та ін.) із запобігання суїцидам щонайменше в перший місяць і на шостий та десятий місяць перебування у зоні збройного конфлікту. Силами психологів проводиться оцінювання психологічних проблем у військах, за результатами якого звертається увага командирів на актуальних питаннях покращення морально-психологічного стану у військових колективах. Зміст діяльності командирів підрозділів та їх заступників з МПЗ щодо підтримання морально-психологічного стану особового складу розкритий авторами у своєму навчально-методичному посібнику «Психологія бою: діяльність командира підрозділу щодо підтримання морально-психологічного стану особового складу в ході бойових дій».
Командири повинні підтримувати відкритість у спілкуванні, не приховувати від підлеглих ситуацію, підбадьорювати їх власним прикладом. У зв'язку із зростанням частки самогубств внаслідок застосування стрілецької, вибухових речовин, особам з розладами поведінки доцільно доручати обов'язки, безпосередньо не пов'язані із застосування зброї, але корисні на благо підрозділу. Важливою є робота військових капеланів, які забезпечують задоволення релігійних потреб військовослужбовців, проводять релігійно-освітню роботу, індивідуальну душпастирську опіку особового складу. Медична допомога особам, схильним до суїциду, або які мали спробу скоєння суїциду, надається в загальній системі лікувально-евакуаційного забезпечення військ. Для підсилення спроможностей з надання медико-психологічної допомоги у районі застосування військ, за рішенням старшого медичного начальника можуть організовуватися мобільні позаштатні групи з охорони психічного здоров'я, які працюють на базі військових мобільних госпіталів, медичних рот, цивільних лікувальних закладів в операційній зоні, в базових таборах.
В умовах повернення до пункту постійної дислокації із району застосування військ проводяться такі ж самі заходи, які і під час повсякденної діяльності. В цей час на фоні бойової втоми та зниження адаптаційних резервів можливою є поява девіантної поведінки у військовослужбовців. Так, основними проблемами учасників бойових дій є страх, демонстративність поведінки, агресивність, замкнутість, тривожність і підозрілість. Особи з девіантною поведінкою часто мають конфлікти в сім'ї, з родичами, колегами по роботі, спалахи гніву, зловживають психоактивними речовинами. Крім того, у них відзначається нестійкість психіки, при якій навіть незначні життєві проблеми чи труднощі штовхають людину на самогубство; особливі види агресії; прояви посттравматичного стресового розладу. Тому, з метою запобігання суїцидам, необхідно здійснювати моніторинг психічного здоров'я та психофізіологічного стану військовослужбовців. В результаті моніторингу, який проводиться медичним персоналом, психологами виявляються особи, які потребують допомоги, та визначається необхідний її обсяг, звертається увага на осіб, які мали черепно-мозкові травми. Особи з високим ризиком заподіяти шкоду собі або оточуючим направляються на медичний огляд (стаціонарне лікування) до військового госпіталю. За показами та рішенням госпітальної ВЛК, військовослужбовці можуть направлятися на медико-психологічну реабілітацію до центрів медичної реабілітації та санаторного лікування (військових санаторіїв).
У зв'язку з тим, що певна частина суїцидів трапляється в період після служби або під час перебування у відпустці важливим у запобіганні суїцидам є наступне. По-перше, з особами, що направляються у відпустку, проводиться бесіда (психологом) на предмет важливості сімейних цінностей, необхідності підтримки власного здоров'я. По-друге, лікар частини на осіб, які звільняються з військової служби (демобілізуються) та мали поведінкові розлади, розлади психіки, направляє у військовий комісаріат за місцем призову витяг з медичної книжки щодо наявності в анамнезі порушень психічного здоров'я, який потім повинен враховуватися під час медичних оглядів у разі повторного призову на військову службу та передається для врахування у роботі до психоневрологічних диспансерів за місцем прописки військовослужбовця.
За військовослужбовцями з нервово-психічною нестабільністю організується спеціальний нагляд лікарів. Він включає:
отримання медичними працівниками інформації від командирів і офіцерів з МПЗ;
контрольні медичні огляди вказаних військовослужбовців;
при необхідності – отримання додаткових медичних даних із лікувальних закладів, характеристик із місця роботи і навчання;
надання рекомендацій командуванню щодо зміни режиму навчальної і службової діяльності (звільнення від певних видів службової діяльності, зменшення фізичних навантажень тощо).
Усі військовослужбовці, в яких помічені ознаки соматичного захворювання, нервово-психічної нестабільності, повинні братися медичною службою на облік. Лікарям частин доцільно обстежити таких військовослужбовців. У разі підозри на психічний розлад направляти їх із детальною службовою і медичною характеристиками на консультацію до лікаря-психіатра з метою визначення наявності психічного захворювання і, в разі наявності показань, подальшого направлення в найкоротші строки на медичний огляд військово-лікарської комісії.
Крім вищевикладеного, важливе значення має професійна орієнтація військовослужбовців і призначення їх на посади з врахуванням цивільної спеціальності (особливо осіб із обмеженнями професійної діяльності з врахуванням стану здоров'я), індивідуальних психологічних якостей.
Що можна зробити для того, щоб допомогти військовослужбовцю, який перебуває в кризовому стані?
1. Підбирайте ключі до розгадки суїциду. Профілактика суїциду полягає не тільки в турботі та участі командирів та офіцерів структур МПЗ, а й у їх здатності розпізнати ознаки небезпеки, що наближається. Ваші знання принципів і прагнення володіти цією інформацією можуть врятувати чиєсь життя. Ділячись ними з іншими, ви здатні зруйнувати міфи і помилкові уявлення, через які не вдається попередити багато суїцидів. Шукайте ознаки можливої небезпеки: суїцидальні погрози, попередні спроби до самогубства, депресію, значні зміни поведінки або особистості людини, а також приготування до останнього волевиявлення. Вловіть прояви безпорадності і безнадії, визначте, чи не є ця людина самотньою і залишеною увагою співслужбовців. Чим більше буде людей, які усвідомлюють ці застереження, тим більшими будуть шанси, що самогубство зникне з переліку однієї з основних причин небойових втрат військовослужбовців.
2. Прийміть суїцидента як особистість. Припустіть можливість, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що він не здатний і не зможе зважитися на самогубство. Іноді спокусливо заперечувати можливість того, що хто-небудь може утримати людину від суїциду. Саме тому тисячі людей – різного віку, рас і соціальних груп – здійснюють самогубства. Не дозволяйте іншим вводити вас в оману щодо несерйозності конкретної суїцидальної ситуації. Якщо ви вважаєте, що кому-небудь загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними переконаннями та вимогами керівних документів. Небезпека, що ви розгубитеся, перебільшивши потенційну загрозу, – ніщо в порівнянні з тим, що хтось може загинути через ваше невтручання.
3. Встановіть з підлеглими дружні взаємини. Не існує всеохоплюючих відповідей на таку серйозну проблему, якою є самогубство. Але ви можете зробити гігантський крок вперед, якщо станете на позицію впевненого прийняття людини, що зневірилась у власні сили. Дуже багато залежить від якості ваших взаємин. Їх слід висловлювати не лише словами, а й засобами невербальної емпатії, командирської чи товариської підтримки. Замість того, щоб страждати від самоосуду та інших переживань, тривожна особистість повинна намагатись зрозуміти свої почуття. Для того, хто відчуває, що він самотній та нікому не потрібний, турбота та участь чуйного командира є потужними підбадьорюючими засобами. Саме таким чином ви найкраще проникнете в ізольовану душу зневіреної людини.
4. Будьте уважним слухачем. Суїциденти особливо страждають від сильного почуття відчуження. У силу цього вони бувають не налаштовані прийняти ваші поради. Набагато більше вони потребують обговорення свого болю, несприйняття іншими, незадоволеністю і того, про що говорять: “У мене немає нічого такого, заради чого варто було б жити”. Якщо людина страждає від депресії, то саме вона повинна більше говорити, ніж когось слухати. У вас може з'явитися невдоволення, образа чи гнів, якщо людина не відповість негайно на ваші думки і потреби. Розуміння, що у того, про кого ви дбаєте, існує суїцидальна налаштованість, звичайно викликає у командира певний страх бути відштовхнутим, відчуття безсилля або непотрібності. Незважаючи на це, пам'ятайте,що цій людині важко зосередитися на чомусь, крім своєї безвиході. Вона хоче позбутися болю, але не може знайти виходу. Якщо хтось зізнається вам, що думає про самогубство, не засуджуйте його за ці висловлювання. Намагайтеся залишитися спокійним і спробуйте зрозуміти підлеглого. Ви можете сказати: “Я дуже ціную вашу відвертість, адже для того, щоб поділитися своїми почуттями, зараз від вас потрібно багато мужності”. Ви можете надати неоціненну допомогу, вислухавши слова, що виражають почуття цієї людини, – печаль, вину, страх чи гнів. Іноді, якщо ви просто мовчки посидите з ним, це буде доказом вашого зацікавленого і дбайливого ставлення. Розвивайте в собі мистецтво “Слухати третім вухом”. Під цим мається на увазі проникнення в те, що “висловлюється” невербально: поведінкою, апетитом, настроєм і мімікою, рухами, порушеннями сну, готовністю до імпульсивних вчинків в гострій кризовій ситуації. Незважаючи на те, що основні провісники самогубства часто завуальовані, тим не менш вони можуть бути розпізнані зацікавленим слухачем.
5. Не сперечайтеся. Зустрічаючись із суїцидальної загрозою, деякі командири та співслужбовці досить часто переконують: “Подумай, адже ти живеш набагато краще, ніж інші люди, тобі слід дякувати долі”. Ця відповідь відразу блокує подальше обговорення, такі зауваження викликають у військовослужбовця ще більшу пригніченість. Бажаючи допомогти таким чином, вони сприяють зворотному ефекту. Можна зустріти часто й інше знайоме зауваження: “Ти розумієш, які нещастя і ганьбу ти накличеш на свою сім'ю?” Але, можливо, за ним ховається саме та думка чи ідея, яку бажає реалізувати суїцидент. Ні в якому разі не проявляйте агресію, якщо ви присутні при розмові про самогубство, і намагайтесь не висловлювати потрясіння тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не тільки програти суперечку, але і втратити його самого.
6. Ставте запитання. Якщо ви ставите такі непрямі запитання, як: “Я сподіваюся, що ти не думаєш про самогубство?”, то в них мається на увазі відповідь, яка ви хотіли б почути. Якщо підлеглий відповість: “Ні”, то вам швидше за все не вдасться допомогти у вирішенні суїцидальної кризи. Кращий спосіб втрутитися в кризу – це дбайливо поставити пряме запитання: “Ти думаєш про самогубство?”. Воно не призведе до подібної думки, якщо у людини її не було, навпаки, коли вона думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдужі його переживання і хто згоден обговорити цю заборонену тему, то часто відчуває полегшення, і їй надається можливість зрозуміти свої почуття. Слід спокійно і дохідливо запитати про тривожні ситуації, наприклад, “Відколи ти вважаєш своє життя настільки безнадійним?”, “Як ти думаєш, чому в тебе з’явились ці почуття?”, “Чи є у тебе конкретні міркування про те, яким чином покінчити з собою?”, “Якщо ти раніше задумувався про самогубство, то що тебе зупиняло?”. Щоб допомогти суїциденту розібратися у своїх думках, можна іноді перефразувати, повторити найбільш істотні його відповіді: “Іншими словами, ти говориш ...”. Ваша згода вислухати і обговорити те, чим підлеглий хоче поділитися з вами, буде великим полегшенням для цієї зневіреної людини, яка просто боїться, що ви його засудите, і готовий до того, щоб піти.
7. Не втішайте підлеглого. Одним з важливих механізмів психологічного захисту є раціоналізація. Після того, що ви почули від когось про суїцидальної загрозу, у вас може виникнути бажання сказати: “Ні, ти так насправді не думаєш”. Для таких висновків досить часто немає ніяких підстав, за винятком вашої особистої тривоги. Причина, з якої суїцидент ділиться своїми думками, полягає в бажанні викликати стурбованість його ситуацією. Якщо ви не проявите зацікавленості і чуйності, то депресивна людина може вважати судження типу: “Ти насправді так не думаєш” як прояв відкидання і недовіри. Якщо вести з ним бесіду з любов’ю і турботою, то це значно знизить загрозу самогубства. В протилежному випадку його можна довести до суїциду банальними розрадами, якраз тоді, коли він відчайдушно потребує щирого, турботливого і відвертого розуміння та підтримки. Схильні до суїциду люди з презирством ставляться до зауважень типу: “Нічого, нічого, у всіх є такі ж проблеми, як у тебе” та іншим аналогічним кліше, оскільки вони різко контрастують з муками, які вони випробовують. Ці висновки лише мінімізують, принижують їх почуття і змушують відчувати себе ще більш непотрібними, а життя – марним.
8. Запропонуйте конструктивні підходи. Замість того, щоб говорити суїциденту: “Подумай, який біль принесе твоя смерть близьким”, попросіть поміркувати про альтернативні рішення, які, можливо, ще не приходили йому в голову. Одне з найбільш важливих завдань профілактики суїцидів полягає в тому, щоб допомогти визначити джерело психічного дискомфорту. Це може бути важким, оскільки “живильним середовищем” суїциду є таємність. Найбільш відповідними питаннями для стимуляції дискусії можуть бути: ‘Що з тобою сталось за останній час”, “Коли ти відчув себе гірше?”, “Що сталося у твоєму житті з тих пір, як виникли ці зміни?”, “До кого з оточуючих вони мали відношення?”. Потенційного самовбивцю слід підштовхнути до того, щоб він ідентифікував проблему і якомога точніше визначив, що її посилює. Зневірену людину необхідно запевнити, що вона може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативних емоції, як ненависть, гіркоту або бажання попомститисяся. Якщо людина все ж не наважується проявити свої почуття, то, можливо, вам вдасться навести на відповідь, зауваживши: “Мені здається, ти дуже засмучений”, “Ти все-таки схвильований. Може, якщо ти поділишся своїми проблемами зі мною, я постараюсь тебе зрозуміти”.
9. Вселяйте надію. Робота зі схильними до саморуйнування депресивними людьми є серйозною і відповідальною. Психотерапевти давно прийшли до висновку, що дуже цінним є зосередження на тому, що вони говорять або відчувають. Коли приховані думки, що турбують людину, виходять на поверхню, проблеми здаються менш фатальними і стає більше можливостей їх розв'язання. Людина може прийти до думки: “Я так і не знаю, як вирішити цю ситуацію. Але тепер, коли я зрозумів, що мене турбує, ще є якась надія”. Надія допомагає людині вийти з підвладності думок про самогубство. Втрату надії і гідного майбутнього відображають записки, залишені самогубцями. Саморуйнування відбувається, якщо люди втрачають останні краплі оптимізму. Але треба пам’ятати, що надії обов’язково повинні бути обґрунтовані: померлу людину повернути неможливо, а коли корабель розбивається об камені, є відмінності між надією доплисти до найближчого берега або досягти протилежного берега океану. Підстави для реалістичної надії мають бути представлені чесно, переконливо і м’яко. Дуже важливо, якщо ви підкреслите сили і можливості людини, те, що кризові проблеми зазвичай минущі, а самогубство є безповоротним.
10. Оцініть ступінь ризику самогубства. Крім надії, в людині намагайтесь визначити серйозність можливого самогубства. Адже наміри можуть розрізнятися, починаючи зі швидкоплинних, розпливчастих думок про таку можливість і закінчуючи розробленим планом суїциду. Дуже важливо виявити інші фактори, такі як алкоголізм, вживання наркотиків, ступінь емоційних порушень, почуття безнадійності і безпорадності. Незаперечним фактом є те, що чим більш продуманий та спланований метод самогубства, тим вище його потенційний ризик.
11. Не залишайте людину одного в ситуації високого суїцидального ризику. Необхідно забезпечити, щоб такий військовослужбовець не залишався наодинці, навіть на короткий проміжок часу. При першій ж нагоді необхідно доправити такого військовослужбовця до медичного пункту, при наявності такої можливості – військового госпіталю. Пам'ятайте, що до моменту відправки важливою є його підтримка, яка накладає на вас певну відповідальність. Для того, щоб показати людині, що оточуючі піклуються про неї, і створити відчуття життєвої перспективи, ви можете укласти з ним так званий суїцидальний контракт. Мається на увазі попросити його пообіцяти зв'язатися з вами перед тим, як він зважиться на самогубство. Мотивувати це потрібно тим, що ви ще раз хотіли б обговорити можливі альтернативи поведінки. Як це не дивно, така угода може виявитися досить ефективною.
Участь у бойових діях обмежує командирів і заступників МПЗ у можливостях проводити ефективну попереджувальну антисуїцидальну роботу з підлеглими, використовуючи при цьому стандартизовані опитувальники чи спеціальні психологічні тести. Враховуючи це, чи не єдиним доступним засобом виявлення осіб, що перебувають у стані психічної кризи, залишається проведення профілактичних бесід. В першу чергу, до проведення бесід необхідно залучити військовослужбовців, у яких за результатами спостережень виявлено високу ймовірність реалізації наявних суїцидальних тенденцій.
Бесіда з військовослужбовцем, який перебуває у стані психологічної кризи, – справа надзвичайно специфічна, і вимагає ретельної попередньої підготовки. Але часом обставини складаються таким чином, що проводити її необхідно невідкладно. Як показує досвід роботи, для того, щоб бесіда пройшла ефективно, вона повинна бути побудована певним чином і складатися з декількох послідовних етапів, кожен з яких має свою специфічну задачу і припускає використання спеціальних прийомів.
Запрошення на бесіду. Ні в якому разі не можна викликати до себе людину на бесіду через третіх осіб. Запрошення необхідно зробити обов’язково особисто, бажано без свідків. Краще спочатку зустрітися за будь-яким приводом, звернутися з яким-небудь нескладним проханням чи дорученням, виконання якого дасть привід для зустрічі.
Місце бесіди. Принципового значення місце проведення бесіди не має, головне, щоб вона відбувалась без сторонніх осіб. Ніхто не повинен переривати розмову, скільки б вона не тривала.
Поведінка під час бесіди. У ході бесіди намагайтеся не робити ніяких записів або обмежуйтеся короткими позначками. Не поглядайте на годинник і тим більше не виконуйте будь-яких попутних справ. Будьте гранично уважним, максимально зацікавленим співрозмовником. Покажіть, що важливіше цієї бесіди для вас зараз немає нічого.
Початковий етап бесіди. Головне завдання цього етапу полягає у встановленні емоційного контакту з суїцидентом, взаємовідносин “співчутливого партнерства”, які характеризуються високим ступенем довірливості. Необхідно переконати підлеглого в тому, що його проблеми зрозуміють, що ви щиро поділяєте його турботи і труднощі. Цим ви надаєте йому можливість більш відверто говорити про свою ситуацію і переживання.
Ваш співрозмовник має бути вислуханий терпляче і співчутливо, без висловлювання сумнівів і критики. Навіть якщо ви не поділяєте висловлених співрозмовником оцінок, спробуйте по-іншому подивитися на оточуючих його людей, на ситуацію, що склалася, не поспішайте суперечити, спростовувати, висловлюватисвої погляди. На першому етапі необхідно тільки уважне емпатичне вислуховування, доброзичливість, щире (не показне!) прагнення зрозуміти співрозмовника. Навіть ваші запитання, уточнення не повинні на цьому етапі мати елементи сумнівів щодо правомірності його думок і уявлень. В результаті ви будете сприйматися як людина, що розуміє, чуйна і заслуговує довіри.
У процесі бесіди формується більш повна уяву про особу суїцидента, його потреби, інтереси та цінності. Необхідно уточнити також відомості про близьких йому людей, так як саме вони (родичі, друзі і т.д.) часто є тими резервними джерелами допомоги та підтримки, які сприятимуть подоланню людиною існуючої кризи. Слухаючи співрозмовника, не тільки звертайте увагу на його слова, але і намагайтеся виявити підтекст, помічайте те, що підлеглий не сказав або не хоче сказати, стежте за манерою спілкування і поведінки, особливостями мови, жестів, міміки, вони не менше слів допоможуть вам визначити, чи встановлений той взаємний контакт, коли можна буде переходити до другого етапу бесіди.
Другий етап бесіди. В ході другого етапу встановлюється послідовність подій, в результаті яких склалася кризова ситуація, з'ясовується, що вплинуло на душевний стан людини. Один з найбільш істотних моментів цього етапу – зняття в суїцидента відчуття безвихідності його ситуації. Встановивши причини і послідовність розвитку кризи, необхідно подолати наявне у суїцидента уявлення про винятковість його несприятливої ситуації, переконати в тому, що подібні ситуації виникають і в інших людей, що стан справ цілком можливо виправити, що його причини можуть бути усунені (додаток Д).
З цією ж метою можна використовувати запитання, сформульовані таким чином, що сама відповідь на них буде припускати зміни позиції людини по відношенню до його проблем і труднощів. При цьому необхідно пам'ятати золоте правило психотерапії: “Якщо не можеш змінити обставини, зміни ставлення до них”.
В атмосфері щирого емфатичного вислуховування людина, розповідаючи про своє життя, повідомляє про успіхи і досягнення, про труднощі, з якими їй доводиться стикатися. Необхідно тактовно підкреслити ці успіхи, формуючи у співрозмовника уявлення про себе як про особистість, що здатна подолати життєві негаразди. Слід зазначити, що така підтримка, будучи методом непрямого навіювання, є дуже ефективним прийомом психологічної допомоги і повинна неодноразово застосовуватися протягом всієї бесіди.
У ході цього етапу необхідно також використовувати прийоми, що підтримують і поглиблюють зміст бесіди. До них відносяться висловлювання, спрямовані на внесення послідовності в розповідь. У результаті пережитої емоційної напруженості співрозмовник може забігати вперед у своєму оповіданні або пропускати деякі моменти, іноді вельми істотні. У той же час суїциденти в ході бесіди часто фіксуються на психотравмуючих епізодах. Цю тенденцію необхідно рішуче долати, в іншому випадку негативні переживання будуть посилюватися. Встановлення послідовності фактів, приведення їх у певну систему в багатьох випадках приводить людину до зміни оцінки ситуації, до усвідомлення того, що несприятлива ситуація, яка приймається ним як непереборна і безнадійна, цілком може бути виправлена. Слід враховувати, що і сам процес розповіді про свою ситуації і переживання сприяє зняттю негативних емоцій.
У ході бесіди можуть виникнути паузи. У цих випадках можна повторювати деякі факти, які вам повідомили раніше, тим самим виявляючи зацікавленість у співрозмовнику, приділяючи йому увагу. На завершення другого етапу бесіди доцільно чітко сформулювати ситуацію, пережиту суїцидентом. Точне формулювання ситуації створює уявлення, що, якою б важкою не була проблема, вона може бути зрозуміла, і ви її розумієте.
Третій етап бесіди. Цей етап є спільним плануванням діяльності з подолання кризової ситуації. Слід мати на увазі, що ймовірність реалізації планованих дій буде вище в тих випадках, коли ваш співрозмовник відіграє провідну роль у плануванні. Ґрунтуючись на знанні особистості суїцидента, його стосунках з оточуючими, необхідно запропонувати певний варіант поведінки, можливі способи вирішення ситуації, які можуть привести до виходу з психологічної кризи.
Подолання психотравмуючої ситуації розбивається на більш дрібні, принципово розв'язні завдання, для вирішення найближчих завдань передбачається кілька попередніх рішень. Поради необхідно давати надзвичайно обережно і ні в якому разі не наполягати на їх “істинності в останній інстанції”, апелюючи до власного досвіду. Який би не був ваш власний життєвий і професійний досвід, дати 100-відсотково хорошу пораду просто неможливо, оскільки життєві ситуації кожної людини є індивідуальні й унікальні. Найбільш прийнятними будуть ті рекомендації, які спираються на систему цінностей самого суїцидента, в іншому випадку він буде механічно відкидати нав'язуванні йому погляди, недовірливо і без необхідної уваги ставитися до ваших слів.
У деяких випадках в ході планування дій суїциденти займають пасивну позицію, намагаються повернутися до обговорення проявів свого емоційного стану. У цьому випадку необхідно повернути співрозмовника до обговорення конкретних планів. У результаті аналізу попередніх рішень виробляється конструктивний план поведінки, спрямованої на подолання несприятливих обставин. Спільний пошук способів вирішення проблеми додасть індивіду впевненість у власних силах, підвищить його самооцінку.
Четвертий (завершальний) етап бесіди. Це етап остаточного формування рішення, активної психологічної підтримки і додання індивіду впевненості у своїх силах і можливостях. Необхідно закликати його проявити максимум волі і цілеспрямованості для досягнення бажаного результату. План дій має бути виражений гранично ясно, послідовно і коротко. У тих випадках, коли індивід висловлює сумніви щодо будь-яких моментів наміченого плану, на них слід зупинитися окремо, при цьому проявити рішучість, наполегливість, підібрати вагомі аргументи і докази.
Якщо в ході бесіди індивід активно висловлював суїцидальні думки, то його необхідно негайно направити до найближчої лікувальної установи. Однак може скластися ситуація, колив силу різних обставин термінова госпіталізація для надання спеціалізованої допомоги є неможливою. У цьому випадку бесіда повинна бути спрямована на корекцію суїцидогеннихособистіснихустановок.
У такому випадку необхідно переконати суїцидента в наступному:
- важкий емоційний стан, що він зараз переживає, є тимчасовим, інші особи в аналогічних ситуаціях почувалися так само важко, а з часом їх стан повністю нормалізувався;
- він потрібен рідним, близьким, друзям, і його відхід з життя станедля них важкою травмою (актуалізація антисуїцидальних факторів);
- він, безумовно, має право розпоряджатися своїм життям, але вирішення питання про відхід з життя в силу його крайньої важливості краще відкласти на деякий час, спокійно його обміркувати (підкреслення права індивіда розпоряджатися власним життям підвищує його самооцінку, збільшує відповідальність за свою поведінку, зменшує актуальність суїцидальних переживань).
Найважливішою умовою профілактичної та психокорекційної бесіди є її анонімність. Це означає, що будь-яка інформація, повідомлена індивідом, не може бути передана без його згоди будь-кому, а тим більше стати предметом обговорення в його оточенні. Порушення цього принципу підриває основу довіри, що в підсумку робить подальшу профілактичну та психокорегувальну роботу надзвичайно важкою, а часом і просто неможливою. Після бесіди необхідно ретельно осмислити її результат, зробити необхідні записи і продумати основні напрями подальшої роботи.
Подальша робота буде складатися виходячи з аналізу бесіди з урахуванням особистісних особливостей індивіда і ситуації, що склалася. Тому будь-які деталізовані рекомендації з цього приводу дуже скрутні. Однак основні поради можуть полягати в наступному:
- враховуючи підвищену ймовірність неадекватних реакцій, необхідно створити для підлеглого на якийсь період більш спокійні умови діяльності аж до звільнення його на деякий час від виконання основних обов'язків;
- не слід залишати підлеглого на цей період без контролю та уваги. Це завдання доцільніше доручити його товаришам по службі;
- при необхідності необхідно забезпечити госпіталізацію військовослужбовця.
Таким чином, для проведення профілактичної бесіди з підлеглим, який перебуває у стані психологічної кризи, можна запропонувати певну структуру її побудова з виділенням основних етапів. Однак можливо, що бесіда піде в іншому напрямку, етапи можуть мінятися місцями, поєднуватися і т.п., так як будь-яка схема несе в собі елемент умовності. Творче застосування методики, щире бажання допомогти людині в біді, утримати його від фатального кроку має бути головним орієнтиром у роботі командирів та офіцерів структур МПЗ.
Армія – безперечний зріз суспільства. Немає держави, як немає і армії, в яких не відбувалися б самогубства. Проте суспільство зобов'язане протистояти такому, по суті, протиприродному явищу. Для цього необхідно не дати відчаю або відчуттю провини оволодіти душею людини, що опинилася у важкій життєвій ситуації. Знаменитий полководець Наполеон I, який і сам в своєму бурхливому житті не раз був близький до самогубства, все-таки цей крок не зробив. Він якось сказав: «Позбавити себе життю із-за любові є божевілля, із-за втрати статку – низькість, із-за ображеної честі – слабкість. Воїн, що самовільно позбавляє себе життя, нітрохи не краще за дезертира, що тікає перед битвою з поля бою».
Адже і дійсно солдат, що позбавляє життя себе, а не своїх ворогів, виявляється на стороні супротивника. Принаймні своїй армії він нічим не допомагає. Інакше як дезертиром його не назвеш. А відношення до дезертирів у всіх арміях відповідне.
 | 2.3. Прояви залежної поведінки у військовослужбовців |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15