1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Ім'я файлу: ДЕВІАНТОЛОГІЯ.docx
Розширення: docx
Розмір: 923кб.
Дата: 30.01.2020
скачати


Однією з найгостріших проблем сьогодення в Україні є стійка динаміка збільшення кількості самогубств. Нажаль, за статистичними даними, станом на 2017 рік Україна займає одне з перших місць у Європі за кількістю суїцидів: на 100 тисяч людей фіксується 22 самогубства. Винятково актуальною є ця проблема для військово­службовців Збройних Сил України.

Причини суїциду різноманітні,коріння їх є не тільки в особистісних деформаціях людини, психотравмуючій обстановці, яка її оточує, але і в соціально-економічній і моральній організації суспільства.

Дослідження, проведені в нашій країні, свідчать, що найбільша кількість самогубств припадає на вік від 16 до 29 років і від 45 до 60 років.

Значною мірою сформована в країні ситуація обумовлена збільшенням числа осіб, що страждають алкоголізмом, наркоманією, неврозами, психічними розладами дитячого і підліткового віку тощо, у виникненні і розвитку яких важливу роль відіграють соціально-економічні фактори. Вони сприяють поширенню розчарування, нігілізму, невір'я у майбутнє, духовного нездоров'я суспільства, різних форм соціальних відхилень.

Таким чином, суїцидальний феномен являє собою стійке соціальне явище, що підлягає визначеним закономірностям, пов'язаний із соціально-економічним, культурно-історичним і етнічним рівнями розвитку країни чи регіону. Стає зрозумілим, чому командування конкретної військової частини не завжди в стані вплинути на споконвічні причини самогубства. Але звести до мінімуму суїцидальні події, як свідчить військова практика, офіцерському складу цілком під силу.

Наприклад, у першому півріччі 2016 року у ЗС України було скоєно 60 випадків самогубства, з них, 34 у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. За аналогічний період 2017 року ці показники складають 56 і 18 випадків відповідно. Ці показники не відображають усієї гостроти проблеми: під час підрахунків не було враховано випадки незавершеного суїциду, а також самогубства військово­службовців під час перебування у відпустках, лікувальних закладах. Не має також інформації про кількість самогубств серед колишніх військовослужбовців після їх звільнення з військової служби.

Кожен випадок самогубства має вкрай негативний вплив на особовий склад частини та підрозділу, де він стався: відбувається загальне зниження морально-психологічного стану особового складу, констатується негативний вплив на здатність групи (військового колективу) виконувати бойові завдання, породжується різко негативне ставлення батьків військово­службовців, їх родичів і близьких, суспільства загалом до ЗС України, наслідком чого є спроби певної частини молоді ухилитись від призову або уникнути мобілізації визначеним категоріям громадян України.

Міжнародна статистика показує, що від 2% до 11% населення Землі в різні періоди життя схильне до здійснення самогубств. За даними Міжнародної асоціації попередження самогубств, яка проводить подібні підрахунки з 1950-х років, кількість суїцидів в різних країнах світу постійно зростає.

Наприклад, в США, з часу вторгнення до Афганістану (жовтень 2001 – середина 2009 року) збройні сили США втратили в ході бойових дій 761 військовослужбовця, а наклали на себе руки за цей же період – 817.

Хвиля самогубств, що наростає вже який рік підряд, стає все більш гострою проблемою, вирішення якої Пентагон поки не знайшов, не дивлячись на задіювання сотень фахівців – психологів і асигнування мільйонів доларів. І головним питанням на порядку денному багатьох офіційних обговорень є тягар багатократної участі військовослужбовців в бойових діях, що згубно позначається на їх психічному стані.

Нові дослідження американських психологів свідчать, що неодноразова участь особового складу у військових операціях викликає зростання числа самогубств серед нього. На їх думку, єдиний спосіб перешкодити цьому – скоротити кількість перебувань кожного солдата в «гарячій точці» і продовжити так званий час для життя, тобто збільшити тривалість перебування в родині між відправками в зону бойових дій. Але зробити це можливо або наростивши бойову потужність американського угрупування військ (сил), що бере участь у військовому конфлікті, або скоротивши число військовослужбовців, що відправляються на війну.

Кількість самогубств в сухопутних військах США продовжує зростати (наприклад, воно подвоїлося з 2001 по 2006 рік, тоді як цей показник серед цивільного населення залишався незмінним). У 2009 році наклали на себе руки 160 військовослужбовців, в 2008 – м це число склало 140 чоловік, а в 2003- м – 77.

До 2012 року їх кількість неухильно росла, особливо в підрозділах сухопутних військ, досягаючи в окремі періоди 20% загального числа втрат. Головною причиною цього послужили входження національних збройних сил до Іраку і Афганістану.

Пік суїцидів припав на 2012 рік, коли число військовослужбовців, що скоїли їх, за різними оцінками, перевищило 350 чоловік. На тлі відносної стабілізації положення в сухопутних військах в 2013-2014 роках зросло число самогубств у військово-повітряних силах. Вважається, що це було пов'язано з суттєвим скороченням військової присутності на Близькому Сході і в Афганістані на тлі активізації використання ВПС США в конфліктах на півночі Африки і авіаударів по позиціях терористичного угрупування "Ісламська держава Іраку і Льованта" (ІГІЛ) на території Іраку і Сірії.

Самогубства, як правило, здійснюються від відчаю, на знак протесту, щоб зберегти відчуття власної гідності, в результаті затьмарення розуму, щоб уникнути болю або комусь попомститисяся. Бідність, безробіття, втрата близьких і проблеми в сімейних відносинах також є областями риски добровільного відходу з життя.

У повному об'ємі коректних статистичних даних по числу «вдалих» спроб людей покинути цей світ фахівці не мають. Але вони говорять про те, що приблизно на кожне самогубство, що відбулося, доводиться від 8 до 20 невдалих спроб здійснити суїцид.

Фахівці вважають, що ризик суїцидів в армії і поліції в 3-4 рази вище. Це пояснюється рядом об'єктивних чинників.

По-перше, більшість військовослужбовців – чоловіки, причому переважно у молодому віці. Статистика свідчить, що дві третини тих, що наклали на себе руки складають саме чоловіки, причому пік самогубств доводиться на 18-24-річних.

По-друге, для армійського середовища характерні вельми жорсткі умови життя і професійної діяльності, сувора субординація і нормування, відсутність можливості вибору колективу і партнерів в ньому, високі навантаження. Далеко не кожен здатний витримати це. Армія має справу із зброєю, тому вірогідність летального результату у випадку самогубства набагато вища.

Простежується пряма залежність суїциїдальної статистики від обстановки в країні. При політичній і економічній нестабільності в суспільстві вірогідність суїцидів зростає. Глибока криза і, тим більше, бойові дії можуть призвсти до спалаху подібних явищ. Причому найгостріше реагує на такі катаклізми армія.

На думку фахівців, всі люди, які скоюють самогубства чи суїцидальні спроби, незалежно від розбіжностей у потребах, проявляють певний набір психологічних характеристик. Вони виділяють 10 загальних рис для всіх самогубств:

  • загальною метою самогубств є пошук та знаходження рішення виходу із ситуації, що склалася, і яка спричиняє нестерпні емоційні переживання;

  • практичним завданням суїциду є припинення свідомості (в умовах усвідомлення нестерпності актуальної ситуації, психічного болю);

  • загальним стимулом здійснення суїциду є психічний біль (комплекс негативних емоцій і почуттів, які сприймаються людиною як нестерпні);

  • загальною суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність, тобто в суб’єктивному плані актуальна ситуація оцінюється як вкрай тяжка, виходу з неї у попередньому досвіді людини не існує, домінуючою стає установка на те, що вдіяти уже нічого не можливо, допомогти уже ніхто не може і надія на порятунок відсутня, формується почуття внутрішньої спустошеності, тривоги;

  • загальним внутрішнім відношенням до можливого у майбутньому самогубства є подвійність – бажання вмерти і бути врятованим постають у нерозривному взаємозв’язку;

  • стан психіки – “звуження свідомості”, “психічні шори”, коли кількість можливих варіантів поведінки різко зменшується до альтернативи, мислення стає дихотомічним (або-або), а домінуючою альтернативою – суїцид;

  • загальна дія – втеча (агресія). Для військовослужбовця такою втечею може бути самовільне залишення частини як прагнення залишити місце конфлікту та нестерпних переживань, чи навпаки, прагнення увійти у “зону лиха”, наприклад, за місцем проживання, і своєю присутністю сприяти вирішенню проблем, які там виникли. Самогубство ж постає межовою, остаточною втечею;

  • комунікативний акт суїцидальної поведінки – повідомлення про свій намір. Доказом цього є передсмертні записки і інші вербальні та невербальні ознаки суїцидального повідомлення. В них проявляється згадане вище подвійне ставлення до самогубства, надія на порятунок і сприятливе вирішення тих труднощів, що активізують суїцидальні наміри;

  • закономірністю суїциду є відповідність стилю і характеру поведінки людини протягом її життя; люди часто проявляють однотипні реакції за схожих обставин протягом свого життя (тенденції капітуляції, втечі, ухилення, індивідуальні особливості переносити психічний біль, схильність до стану звуження розумової сфери, дихотомічного мислення у критичних ситуаціях, переживання суїциду іншого значущого у дитячому чи підлітковому віці тощо).

Крім того, щоб проводити попереджувальну роботу в цьому напрямі, необхідно уявляти, які саме фактори можуть впливати на самогубство у військових і які їх особливості.

На наш погляд, ці фактори можна поділити на дві групи:

І. Індивідуально-психологічні фактори:

  • Стать. Потрібно врахувати, що чоловіки частіше за жінок здійснюють завершений суїцид.

  • Сімейне виховання. Один із найсерйозніших факторів. Вади сімейного виховання призводять до появи у воїнів відчуття самотності, безпорадності, поглиблення егоцентричних проявів та індивідуалізму. Тому такі потенційні суїциденти частіше потрапляють в ситуації, які переживаються ними як стресові.

  • Сімейний стан. Велику кількість суїцидів в зоні проведення АТО скоюють одружені військовослужбовці на ґрунті наявних сімейних проблем.

  • Втрата близьких людей. У цьому разі ризик самогубства збільшується. Ще більший відбиток на цей фактор накладає специфіка військової служби, тому що військовослужбовці проходять службу, як правило, далеко від рідного дому, і немає ясної і правдивої інформації про те, що трапилось.

  • Відчуття неповноцінності. Великий відсоток суїцидентів складають військовослужбовці, які:

    • відчувають свою фізичну неповноцінність в суто чоловічому колективі;

    • відчувають неповноцінність в плані неспроможності на одному рівні з усіма виконувати службові обов’язки, продиктовані військовою службою;

    • відчувають неповноцінність в плані емоційного спілкування у військовому колективі.

  • Наявність суїцидальних спроб у минулому. Даний фактор вказує на велику вірогідність того, що в подальшому військовослужбовець може здійснити завершений суїцид.

ІІ. Зовнішні фактори.

  • Кризи в суспільстві. Коли в суспільстві протікають пертурбації (економічні, політичні, військові та інші), людина втрачає здатність пристосування до соціальних вимог і губить зв’язок із суспільством, серед якого вона живе.

  • Специфіка військової служби. Призов на військову службу пов’язаний, перш за все, зі зміною звичного життєвого стереотипу. Військовослужбовцям, для яких характерна несамостійність, комфортність, низька стресова стійкість, тяжко буває впоратись із цією життєвою ситуацією.

Специфіка служби також і в тому, що для потенційних суїцидентів відкривається доступ до зброї як засобу самознищення.

Для частини чоловіків, які призвані на військову службу, сам призов і служба протягом перших 3-4 місяців є сильним психотравмуючим фактором, який веде до нервово-психічних перевантажень.

Виділяються декілька узагальнених факторів:

  • перенапруження динамічного стереотипу (механізм нервово-психічної адаптації до навколишнього середовища), зумовлене великою різницею життєвого устрою до служби;

  • тривале розлучення з сім'єю при обов'язковому дефіциті інформації про родичів, що викликає почуття тривоги, пригніченого настрою;

  • виконання службових обов'язків,особливо в бойових умовах, незалежно від метеорологічних умов і часу доби, часто у відриві від колективу, що порушує добовий біоритм і викликає втомленість з нервово-психічною напругою;

  • недосконалість організаційної структури, яка припускає зловживання службовим положенням, що викликають почуття відчаю та беззахисності.

Встановлено, що дії психотравмуючих факторів, які змушують військовослужбовців до прийняття суїцидного рішення, пов'язані як з індивідуально-психологічними особливостями військовослужбовця, так і зі специфічними умовами армійського устрою, що діють інколи у комплексі.

Проте, як відзначають експерти, причини суїцидів дуже складні і унікальні для кожного індивідуума. Психологи говорять про те, що не існує якогось однозначного пояснення факту існування стійкої тенденції щорічного відходу з життя великої кількості військовослужбовців і ветеранів. І саме з цієї причини керівництво ЗС України до цих пір не може остаточно вирішити дану проблему.

Лише об'єднаними зусиллями всіх служб, що забезпечують життєдіяльність військових підрозділів, проведенням повсякденної цілеспрямованої роботи зі збереження і зміцнення психічного здоров'я військовослужбовців можна добитися подальшого зниження рівня самогубств серед них.

На суїцидальний ризик наражається будь-хто. Але для різних категорій військовослужбовців причини цього явища мають свою специфічну форму. Так, побутова невпорядкованість, несправедливість у вирішенні службових питань і соціально-правова незахищеність військовослужбовців, безперспективність служби і невпевненість у завтрашньому дні, зниження авторитету армії і негативне відношення частини цивільного населення до військових, невисокий рівень грошового забезпечення і проблеми, що виникають у сімейному житті, породжують самогубства офіцерів.

Однак більша частина суїцидальних подій здійснюється солдатами і сержантами. І пояснюється це аж ніяк не кількісним складом даної категорії військовослужбовців. Основну роль тут відіграють особливості психологічного порядку, що роблять її найменш стійкою в боротьбі з життєвими труднощами.

Існують також деякі перешкоди щодо діагностики та попередження випадків самогубств. Особливої шкоди завдають такі перешкоди, які пов’язані з неправильним тлумаченням феномена самогубства та поведінки людей перед актом самогубства. Мова йде про так звані соціальні міфи про самогубство, які формуються на основі ненаукових, побутових і поверхневих уявлень про це явище.

Однією з причин розповсюдження “міфів” є поверхневе знайомство з науковими дослідженнями стосовно суїцидів.

Тому необхідно розкрити механізми виникнення соціальних міфів про самогубство та їхній вплив на діяльність військового керівника.

Отже, перейдемо безпосередньо до їх розгляду.

1. Самогубство здійснюється в основному психічно ненормальними людьми. Це – найбільш розповсюджений міф. У його основі лежить не тільки спрощений підхід до проблеми та особливості сприйняття побутової свідомості. Та найбільший вплив на масову свідомість у цьому напрямку, на нашу думку, справила довготривала домінуюча позиція щодо причин суїциду у радянській психіатрії. Вважалося, що за умов соціалістичного суспільства не могло бути зовнішніх причин для прийняття рішення стосовно добровільного уходу із життя. Випадки самогубств належали до компетенції лише психіатрії.

Суїцидальна поведінка носить полімотивований характер і більшість з цих мотивів властиві індивідам, які відповідають критеріям психічної норми.

Хоча стану самогубця притаманні такі особливості, як звуження свідомості (так зване “тунельне мислення”), негативний спектр емоційних переживань (емоції безнадійності-безпорадності, нікчемності), дихотомічна установка (все або нічого), ознаки депресії чи маніакальності, інші особливості, проте розумова сфера особистості перебуває у межах норми.

2. Самогубство неможливо попередити; якщо людина вирішила покінчити з собою, то ніхто і ніщо не може її зупинити – інший соціальний міф про самогубство. Проте кризовий період, що має визначену тривалість і “потребу в самогубстві”, у більшості людей є тимчасовим. У цей період людина потребує душевної теплоти, допомоги та підтримки. Розповсюджена також думка, що людина, яка один раз зробила спробу піти з життя, неодмінно зробить це потім, при нагоді. Це вірно й невірно одночасно. Вірно тому, що, увійшовши одного разу в новий стан, його вже не лякаєшся, як раніше, бар’єр взято, до нього прагнеш знову і знову, з’являється досвід; невірно тому, що нікому невідомо, які бажання спалахнуть в людині після першої спроби. А це може бути і страх, і відраза, і презирство до себе, й новий потяг до життя. Крім того, суїциденту властиві почуття подвійного характеру: бажання вмерти нерозривно пов’язане з бажанням жити, надія на можливе сприятливе вирішення суб’єктивно нездоланної проблеми.

3. Існує тип людей, схильних до самогубств. Подібне твердження не доведене жодним із дослідників. Насправді самогубство здійснюють особистості з різними психологічними особливостями, (все залежить від сили психотравмуючої ситуації та її оцінки особистістю як нестерпної). Тобто будь-яка риса характеру і будь-яке почуття без винятку можуть стати причиною самогубства, якщо вони досягли свого апогею у той час, коли решта стримуючих бажань і почуттів знаходяться у фазі спаду.

4. Не існує ознак, які вказували б, що людина зважилася на самогубство.

Незважаючи на те, що кожне самогубство індивідуальне за своєю суттю, ряд дослідників виокремлюють так звані передвісники самогубства. Виокремлено дві групи таких передвісників: вербальні (словесні) та невербальні (поведінкові). До вербальних відносять висловлювання на тему прощання з життям, жарти з приводу смерті, вербалізація суїцидальних думок. На поведінковому рівні ознаки лиха проявляються у незвичайній, нетиповій (за звичних умов) для даної людини поведінці. Крім того, спостерігається впорядкування справ, проблеми у спілкуванні, роздача речей, раптове повернення боргів, взагалі поведінка нагадує приготування у дальню путь. Безпосередньо перед скоєнням акту самогубства переважна більшість суїцидентів пише передсмертні записки чи залишає якісь інші повідомлення.

5. Людина, яка говорить про самогубство, ніколи його не здійснить. Це – дуже небезпечна думка, особливо якщо вона властива військовому керівнику. Причиною стійкості цього міфу є те, що попередження про самогубство часто не усвідомлюється навіть самим потенційним суїцидентом, особливо на початкових етапах розвитку суїцидальної динаміки, коли самовбивчі думки ще не визначені. Очевидно, що у цьому випадку важко діагностувати розвиток життєвої кризи у підлеглого. Проте більшість військовослужбовців, які здійснили суїцид, напередодні повідомляли про свої наміри, повідомляли командирів, товаришів у розмовах, не завжди у відкритій формі, але їх або не розуміли, або не надавали значення цим висловлюванням (цілком можливо, що не через черствість і відсутність бажання допомогти людині у кризовому становищі, а керуючись зазначеним міфом).

Стійкість цього міфу частково може пояснити наступне. Багатьом людям властиві мрії про самогубство, які залишаються мріями і цим обмежуються. Такому потенційному самогубцеві достатньо у найбільш складні і нестерпні моменти уявити собі процес здійснення самогубства, наслідки цього вчинку для оточуючих – і такого “уявного” суїциду та відповідних супутніх переживань вистачає, щоб відкоригувати свої почуття, не вдаючись до крайніх заходів. Але невідомо, як би вчинила така людина в умовах гострої життєвої кризи, суб’єктивно нестерпного, тривалого внутрішнього чи міжособистісного конфлікту, ситуації граничної складності.

6. Рішення про самогубство приходить раптово, без попередньої підготовки. Подібна думка може бути виправданою лише частково і лише інколи. Основою її існування у побутовій свідомості слугує те, що згідно з однією із класифікацій, самогубства поділяють на три типи: демонстративний, афективний та істинний (справжній).

Демонстративний тип характеризується прагненням показати реальність суїцидальних намірів, звернути тим самим на себе увагу, викликати співчуття. Як правило, такі спроби здійснюються відкрито, голосно та артистично.

Афективний тип здійснює спробу самогубства на висоті сильного переживання і страждання. Цей спалах емоцій, як правило, недовготривалий. Тут також можуть бути елементи демонстративності.

У випадку істинної суїцидальної поведінки наявне обдумане бажання покінчити з собою, що закріпилося у свідомості (втрата смислу життя). Застосовуються заходи щодо реального здійснення плану, всі необхідні приготування проводяться приховано.

Також виокремлюється так званий “прихований” суїцид, під яким розуміється поведінка, свідомо пов’язана з підвищеним ризиком і яка часто призводить до “випадкової” смерті. Серед інших варіантів сюди відносять ризиковане водіння автомобіля, зловживання алкоголем чи наркотиками, постійне бажання брати участь у ризикованих бойових операціях тощо.

Швидке протікання динаміки суїцидальної поведінки, таким чином, характерне лише для випадків афективного суїциду, коли людина не повною мірою усвідомлює свої вчинки та їх можливі наслідки, коли ведучим мотивом стає раптова, несподівана психотравмуюча ситуація суб’єктивно великої сили та гостроти.

Аналіз решти суїцидальних дій показує, що вони є результатом достатньо довгої психотравмуючої ситуації. Суїцидальна криза може продовжуватись кілька тижнів і навіть місяців. У більшості випадків рішення на здійснення суїциду визріває не миттєво. Йому, як правило, передує більш чи менш тривалий період переживання, боротьба мотивів та пошуку виходу з ситуації, що склалася. Потрапивши в неї, військовослужбовці найчастіше починають жалітися рідним і знайомим, звертатися з проханням про переведення, намагаються потрапити у відрядження, шпиталь і т.ін.

7. Якщо людина здійснила спробу самогубства, то вона ніколи не повторить її знову. В основі цього міфу, на нашу думку, лежить механізм психологічного захисту. Перебуваючи у психологічно комфортних умовах, людина заперечує можливість настільки несприятливих життєвих труднощів, щоб можна було прийняти цілком свідоме рішення про відмову від життя, а тим більше після невдалої спроби. Насправді, якщо людина здійснила невдалу спробу суїциду, то ризик повторної спроби досить високий. Найбільша вірогідність у перших 2 місяці, але, можливо, й пізніше.

8. Потяг до самогубств передається спадково. До подібного переконання може призвести той факт, що відсоток самогубств у сім’ях, де були раніше подібні випадки серед рідних суїцидента, значно перевищує середньостатистичну норму. Тобто якщо в родині були випадки суїциду або його спроби, то вірогідність їх здійснення іншими членами родини дійсно зростає, але прямої залежності тут нема, і це пояснюється не спадковістю, а соціально-психологічними факторами: психологічна травма, поведінковий зразок як варіант вирішення проблеми і тому подібне.

9. Зниженню рівня самогубств сприяє активна пропагандистська робота в ЗМІ, розповіді про те, чому, як, які люди здійснюють самогубства. Існує залежність між повідомленнями про самогубства і ростом суїцидальної активності. Отже, у військовій пресі необхідно обговорювати не сам факт суїциду, а якими способами, крім самогубства, можна вирішити життєві проблеми та конфлікти.

10. Самогубства можна попередити, якщо військовослужбовці будуть завантажені роботою. Це спрощене розуміння проблеми. Порушення психогігієнічних вимог до режиму праці та відпочинку може призвести до фізичного та психологічного виснаження організму, збільшуючи при цьому вірогідність суїциду.

11. Вживання алкоголю допомагає зняти суїцидальні переживання. Насправді вживання алкоголю з метою звільнення від тяжких переживань часто викликає протилежний ефект – загострює тривогу і тим самим сприяє самогубству.

12. Пряме запитання, чи хоче військовослужбовець убити себе, може спровокувати його на самогубство. Але дослідження доводять, що коли прямо запитати про суїцидальні наміри і одержати ствердну відповідь із мотивацією, то з’являється можливість надати своєчасну допомогу і запобігти подальшому розвиткові динаміки суїцидальної поведінки.

13. Самознищення у молодому віці – це, переважно, нещасні випадки. Насправді люди прагнули не померти, а лише привернути таким радикальним способом увагу до своїх проблем. Об’єктивні дані показують, що багато суїцидентів у молодому віці діють настільки рішуче, що важко сумніватись у серйозності їх намірів дійсно припинити своє існування.

14. Кожен військовослужбовець, який чинить самогубство, має депресивні розлади. Тут слід зазначити, що депресія дійсно наявна у суїцидентів, але, аби не зробити фатальної помилки, слід пам’ятати, що серед них не завжди трапляються тривожні, емоційно нестабільні, імпульсивні особи.

Повністю позбавитись самогубств у суспільстві чи в якійсь соціальній групі, у тому числі й у військовому середовищі, - завдання дуже складне, і до цього часу його не вдавалося вирішити. Але психологічна компетентність і обізнаність військового керівника у справі діагностики та профілактики суїцидальної поведінки, на нашу думку, надасть можливість попередити певну кількість трагічних випадків, своєчасно помітити ознаки кризового стану і вжити відповідних заходів. Важливу роль тут відіграє розуміння хибності тверджень соціальних міфів про самогубство.






2.2. Робота командирів щодо попередження суїцидальної поведінки серед військовослужбовців

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

скачати

© Усі права захищені
написати до нас