Способи психологічної підтримки військовослужбовців у бою
| Назва групи способів | Зміст способів психологічної підтримки |
| Комунікативні | Вербальні: а)заохочення військовослужбовців відповідною інформацією: переконання на зразок «ми справлялися ще й не з такими завданнями, впораємося і з цим»; б) навіювання на зразок: «Ти впораєшся з цим! Маєш достатньо сил!»; в) підкріплення на зразок: «Орел!», «Так тримати!»; г) психологічне зараження настроєм за типом: «Хіба ж ми не козаки?», «Десантники не відступають!»; ґ) жарти, накази, погрози тощо. Візуальні: контакт очима; схвальні жести й міміка. Тактильні: дотики, потиск руки, поплескування по плечу, «струшування» тощо. Емоційні: перебування поруч з тим, хто потребує підтримки в скрутну хвилину, співпереживання, дружня усмішка. Особистий приклад активних і рішучих дій. Підтримка діями і вогнем, пригощання сигаретою, водою тощо. Спонукання виконати один з експрес-способів психічної саморегуляції, заснованих на зміні типу дихання і тонусу скелетної мускулатури. |
| Організаційно-діяльнісні | Припинення або послаблення інтенсивності психотравмівних чинників бойової обстановки — виведення військовослужбовця в безпечне місце; ліквідація або блокування джерел травматизації. Запобігання контактам військовослужбовців з особами, що піддалися деморалізації. Тверде управління діями підлеглих, відвернення їх від психотравмівних чинників, поставлення чітких завдань на продовження бойових дій на зразок: «Рядовий Петренко! Противник справа, за автобусом, що горить. Знищити!». Або: «Петренко! Подивися на Бойка. Він робить правильно. Роби, як Бойко!» тощо. Переміщення військовослужбовців, що підсилює ефект позитивного психологічного впливу на тих. У крайніх випадках, якщо воїн не може продовжувати бойові дії через невгамовний тремор, видати мінімальну дозу заспокійливих засобів. |
Бойова обстановка висуває суворі вимоги до засобів психологічної підтримки. Бойові дії показали, що особливо загострюється потреба військовослужбовців у психологічній підтримці в період з 1-ї по 5-ту добу і після 30-ти діб участі в бойових діях. Саме в цей час трапляється найбільше відхилень у поведінці бійців.
Загальними для всіх учасників бойових дій способами психологічної підтримки мають бути такі: суворий контроль за тривалістю і якістю сну; раціональне чергування активної діяльності й відпочинку; культурно-дозвільні й інформаційно-виховні заходи.
 | 1.3. Прийоми боротьби командира підрозділу з емоційним “вигоранням” особового складу |
Синдро́м емоці́йного “вигорання”проявляється наростаючим емоційним виснаженням.
Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням. Разом з цим розвитку синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.
Прийоми боротьби командира з емоційним “вигоранням” особового складу підрозділу:
- кращий спосіб навчитися помічати ознаки емоційного “вигорання” спостерігати за людьми і на службі, і під час відпочинку;
- дізнайтесь якнайбільше про взаємовідносини між вашими людьми;
- якщо у вас немає чітких стандартів ефективності, люди почнуть втомлюватись, і вам буде важко помітити, коли вони вже на межі виснаження;
- виявляйте проблеми на ранній стадії;
- невисокий моральний дух і неефективність у роботі підрозділу (бойової команди, групи, колективу) спроможні призвести до емоційного “згорання” – люди починають думати, що керівництву на них наплювати;
- у підрозділі (бойовій команді, групі, колективі) повинне бути реалізоване правило, що боєць, який скаржиться на що-небудь, – це щасливий боєць. Якщо солдат перестав скаржитися – це означає, що йому вже все байдуже. Сенс у тому, що ваші люди повинні скаржитись не заради скарг, а заради будь-яких змін на краще;
- визнавайте людей, які віддано і добросовісно виконують свою роботу, важливо, щоб вони отримали визнання від командира;
- ніколи не забувайте, що ваш обов’язок – навчати військовослужбовця підрозділу (колективу, бойової команди, групи), а для цього треба розвивати новачків і довіряти їм;
- коли воїни розуміють, що у підрозділі (бойовій команді, групі, колективі) вони мають розвивати і використовувати свої таланти, вони стануть віддавати йому все найкраще;
- одне із найнеприємніших переживань військовослужбовця – коли його внесок і зусилля нікому не потрібні;
- люди “згорають” швидше, якщо бачать, що не можуть зробити краще те, на що спроможні;
- якщо ваші люди починають “згорати”, виконуючи звичайні обов’язки, шукайте інші проблеми: хвороба, неприємності вдома, але, можливо, людина просто не здатна на цю роботу і поставлені завдання;
- якщо весь особовий склад близький до “згорання”, можливо, у вас занадто високі вимоги і стандарти;
- один із методів боротьби зі “згоранням” – нагородження достойних відповідно до своїх повноважень і їхніх заслуг;
- нещира або незначна винагорода частіше завдає зло, ніж користь;
- завжди визначайте високі стандарти своїм людям і створюйте умови для їх досягнення.
Командир:
Ти такий самий, як і солдат. Будь йому батьком і братом.
Ти надаєш впевненості солдатам. Став конкретні найближчі та послідуючі задачі підрозділу та індивідуально кожному.
Не повинен перед підлеглими проявляти ознак страху і розгубленості.
Повинен постійно цікавитись про близьких і рідних підлеглих. Пиши листи рідним з описом подвигів їх синів і чоловіків.
Хвали підлеглих “сильно”, свари “м’яко”.
Негайно ізолюй панікерів.
Пам’ятай про підвищену навіюваність підлеглих у процесі бойової діяльності.
Останнім часом сформувався і укорінявся тип командира – відважного вояка, який здатний швидко ухвалити рішення, добитися його виконання будь-яким шляхом. Це, звичайно, хороша якість для військової людини, але з іншого боку – не секрет, що деколи завдання виконується за рахунок особистого часу і здоров'я військовослужбовців.
Треба розуміти, що в період реформування силових структур самі командири і начальники поставлені у важки умови. Потік інформації, який обрушується на них, дуже великий, а вимоги, що постійно змінюються, умови і терміни виконання тих або інших завдань на тлі зміни законодавчих актів, та ще при скороченні чисельності управлінської ланки лягають важкою ношею на плечі командного складу. Він випробовує колосальний інформаційний стрес, який не може не передаватися по ланцюжку підлеглим.
Тому офіцерів, які, не дивлячись на ці навантаження, є батьками-командирами, реально вникають в потреби кожного члена військового колективу, не так багато, як хотілося б. На жаль, часто, командир, виконуючи отримане завдання, йде до його рішення напролом, найкоротшим шляхом, «махаючи шаблею», що має на увазі психологічне перенапруження як у нього, так і у підлеглих, а це безпосередньо пов'язано з втратою здоров'я, зокрема психічного.
Чи завжди виправдані такі дії? Чи немає компромісних рішень з меншими «психовтратами»? Якщо офіцер усвідомлюватиме те, що він став причиною захворювання хоч би однієї людини зі свого підрозділу, це повинно змусити його задуматися про свій невірний стиль керівництва. Командирові, що хоч трохи вивчив своїх людей, треба розуміти, на кому, грубо кажучи, можна «зриватися», а на кому не варто із-за слабкої стресостійкості, що приведе до нервового зриву, виводу з ладу.
Звичайно, нам хотілося б, щоб командири були гнучкішими, стриманішими, співчутливішими. Але, напевно, це треба перш за все адресувати начальникам вищого рангу, від яких сходять всі вказівки і терміни виконання.
Не секрет, що є військові колективи, де не просто процвітає культ грубої сили як єдиного важеля вирішення всіх питань, але і насаджується культ придушення людини як особи. Це ж ненормально, коли влаштовуються свого роду іспити на міцність – новачок піддається з боку начальника психологічному пресингу, коли робиться спроба зламати, підім'яти під себе людину, і якщо підлеглий прогинається, «ламається», то залишається служити, займаючи свою нішу. А якщо ні, то життя йому тут не дадуть. Нам здається, це один з проблемних вузлів нашої реформованої армії, з якої поки не вдається створити повністю боєготовий організм. Як же вирішити цю проблему? Як зробити, щоб армія сприймалася військовослужбовцями як рідна стихія, як велика дружна родина, а не як «дурдом», як іноді називають свою частину військовослужбовці?
Давайте пригадаємо, що на командирах інформаційний стрес позначається у великих масштабах. І не кожен може витримати його тиск. З іншого боку, володіння владою є серйозним випробуванням для людини, яке теж не всім під силу. Справжній командир – це гармонійно розвинена особа, здатна до самоконтролю і самовіддачі. Тільки той офіцер зможе ефективно і грамотно керувати і управляти підрозділом, який доб'ється поставленого завдання з мінімальними втратами, психологічними конфліктами і зривами. З таким командиром напевно служити легко і в його підрозділі буде порядок, як в дружній сім'ї.
Але давайте не поспішатимемо винити у всьому командирів, а подивимося на підлеглих. Кожен з них повинен чітко знати своє «місце в строю». Але проблема часто виникає через те, що сам підлеглий «випав зі строю», переоцінив свої заслуги, а його просто в буквальному розумінні поставили на місце. Як правило, армійський побут відладжений чітко: один день схожий на іншій, треба тільки пристосуватися до цього ритму з мінімальними для себе психовтратами. І звичайно, необхідно пам'ятати, що в армії діє принцип єдиноначальності, який означає пріоритет думки командира. З цим необхідно не просто примиритися, а сприймати як факт.
Тим військовослужбовцям, у кого начальник рідко перебуває в хорошому настрої, краще всього спробувати зрозуміти його. По-перше, причиною командирського гніву можуть бути вони самі, їх помилки. По-друге, треба брати до уваги, що з командира ще жорсткіший попит, він сам є чиїмсь підлеглим. По-третє, підлеглим невідомий весь задум керівництва, тільки мала частина, яку вони покликані виконувати. По-четверте, у командирів є ще особисте життя зі всіма його проблемами. А ще по-п'яте, по-шосте і так далі. Є мудра, відома з давніх часів думка, суть якої така: якщо ти не можеш змінити начальника, тоді зміни своє відношення до нього, тобто спробуй зрозуміти його. Тому я б порадив не шукати «правду», не витрачати на це сили, не псувати нерви собі і іншим, а прагнути відноситися до всього філософськи, а ще краще – з самоіронією, гумором.
Іноді говорять про армію так: мовляв, цирк поїхав – клоуни залишилися. Або: хто служив в армії, той в цирку не сміється. Ось і скористайтеся нагодою, посмійтеся, зніміть напругу, розрядіть обстановку. Пригадайте, що вам за це ще і гроші платять, і вислуга йде. Хто сказав, що служба – справа завжди серйозна? Гумор в армії дуже навіть доречний, і цінувати його тут уміють, В тому числі і великі начальники.
Велику роль може зіграти і такий чинник, як адаптація. Чим довше людина знаходиться в армії, тим вона більше адаптується, пристосовується до її умов.
Адаптуватися – означає пристосовуватися. Добре відома армійська приказка: «Я – начальник, ти – дурень. Ти – начальник, я – дурень», що працює і до цього дня в наший армії, що реформується. Звичайно, є небезпека, що слідуючи цьому негласному універсальному принципу підбору і розстановки кадрів, на службі залишаться тільки пристосованці, які готові побути «дурнями», щоб потім стати такими ж начальниками? Але чи зможе бути хорошим начальником той, хто велику частину служби залишався «дурнем»? Невже це те, що потрібне наший армії, наший країні, яка, як ніколи, випробовує голод на принципових кадрів, яких традиційно поставляло військове середовище?
Сам принцип адаптації, пристосовництва в психології носить суто позитивну спрямованість. Це один із закладених природою способів виживання, самозбереження особин. Але чи добре це відіб'ється на службі?
У кожного військовослужбовця є свої обов'язки, які він повинен виконувати, чого від нього вимагають статути і присяга, тобто він зобов'язаний бути «розумно принциповим». Але не завжди такий підхід до справи влаштує командира, якому підкоряється даний військовослужбовець. Як йому поступити: за статутом або «здоровим глуздом» з урахуванням думки начальника? Кожен вирішуватиме самостійно, але на прийом до лікаря швидше потрапить той, хто діятиме принципово, тому що у нього швидше виникнуть тертя і проблеми у взаємовідношенні з командиром. Такий парадокс життя.
Виходить замкнутий круг: психологія учить військовослужбовців пристосовуватися, а суспільству, яке утримує армію, для своєї ж користі потрібні люди, що не йдуть на компроміс з совістю, готові в екстремальній, бойовій обстановці діяти рішуче, без оглядок на думку начальства, а деколи – вищестоящого керівництва, добиваючись вищої мети – блага Вітчизни. У цьому криється небезпека для суспільства, яку, мабуть, ніхто ще серйозно не розглядав. Армія не повинна виховувати пристосованців, що прийшли туди для отримання різних благ, інакше вона буде небоєздатна. Як тут не пригадати відоме прислів’я: «Служити б радий – прислужуватися нудно!», що стало девізом багатьох порядних військовослужбовців.
Очевидно, адаптація повинна бути не самоціллю, а лише способом виживання для виконання стратегічного завдання. Якщо порівняти воїнів, піднятих силою наказу в атаку, то пристосованець заляже в першу ж воронку і просидить в ній весь бій – адже його учили тільки виживати і берегти себе, а тому він все робить правильно. А людина честі і обов’язку використовує таку воронку тільки як можливість для передиху, щоб далі знову кинутися в бій, виконати наказ, узяти, нехай навіть ціною свого життя, рубіж.
З погляду психології він поступає безрозсудно, не щадить себе. Саме тому тут психологія скромно поступається місцем командирам і особам, що обтяжені владою, які повинні всі ці нюанси враховувати і виховувати своїх підлеглих у відповідному дусі.
Хочеться лише попередити, що звичка постійно пристосовуватися може стати причиною серйозних психічних захворювань, привести до дисгармонії особистості. Пристосовництво, ставши рисою характеру, зіграє з такою людиною злий жарт. Наприклад, тоді, коли вона, звільнившись в запас, спробує влаштуватися на високооплачувану роботу. Хороші гроші, як правило, платять тим, хто є гармонійною, самодостатньою особою.
У військової людини і офіцера, перш за все, повинне бути вироблене чітке бачення того рубежу, переступивши який, він стає зрадником принципів честі і моралі. А до цієї фатальної межі він, елементарно зберігаючи своє життя, здоров'я, будує службову кар'єру, нехай навіть поступаючись дрібними другорядними принципами, що не порочать його честь, не підривають основи військової служби.
І все-таки як бути тому, у кого начальник з тих самих вчорашніх «дурнів»? Відчуття гумору може просто не вистачити та і адаптуватися, як ми бачимо, можна лише до певного ступеня.
Не треба забувати, що армія – зліпок суспільства. І всі процеси, що протікають в нім, зачіпають і війська. Подивиться уважно, що відбувається в країні? Падіння моралі, неприкритий цинізм, зростання злочинності, корумпованість. Через свою специфіку в умовах армійської закритості негатив деколи набуває тут своїх потворних форм, довівши, наприклад, чиновницьке беззаконня «на гражданці» до дуболомства в армії – крайнього прояву командирських дурощів, пихатості.
Армія повинна бути захищена від проникнення в її середовище шкідливих, розкладаючих течій – негативної інформаційної дії. Один з найбільш вірних способів перешкоди цьому – здоровий офіцерський корпус з його традиціями і принципами, де на першому місці стоїть офіцерська честь. Це ключове поняття. Без честі немає і офіцера. Тому про що далі можна вести мову, якщо у командира немає честі? І це біда не тільки його підлеглих, але і самої армійської системи. І вирішити дану проблему може тільки сама армія, здоровий офіцерський колектив, відторгаючи з себе чужорідне тіло.
Мабуть, з цим справляться служителі культу, яких почали повертати в армію і які за своїм саном і обов’язком покликані благотворно впливати на тих, що оточують. Мабуть, вони і повинні почати з відродження понять честі, гідності, моралі, нагадувати людям, що служба в армії є не тільки почесним, але і священним обов'язком.
Схема збереження і підтримки на належному рівні психічного здоров'я військовослужбовців, як ми переконалися, працюватиме за наявності двох головних чинників: прагнення до обопільного розуміння начальником і підлеглим один одного і виконання командирами елементарних вимог і рекомендацій, що виражаються в їх турботі про підлеглих.
Отже, як ми бачимо, існує великий клас поведінкових схем, що відхиляються від моральних і правових норм та визначають поведінку учасників війни. Кожна з них має власні і загальні причини, внутрішню логіку, функцію, але в окрему категорію їх об’єднує анормальність вчинків і психічна повноцінність суб’єктів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15