Навчальний посібник для студентів І лікарів-інтернів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації сторінка 88

690
Державний контроль за якістю, ефективністю, безпечністю та правильністю застосу- вання вітчизняних та зарубіжних медичних імунобіологічних препаратів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров я у порядку, встановленому законодавством щодо лікарських засобів.
Зберігання, транспортування, а також знешкодження непридатних для використання медичних імунобілогічних препаратів здійснюється з додержанням санітарно-гігієнічних
і санітарно-протиепідемічних правил і норм. Контроль за дотриманням встановлених порядку та умов зберігання, транспортування, а також знешкодження медичних імунобіоло- гічних препаратів здійснюється установами державної санітарно-епідеміологічної служ- би України.
Про кожний випадок поствакцинального ускладнення заклади та установи охорони здоров’я незалежно від форм власності зобов’язані терміново повідомити спеціально упов- новажений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Стаття 14. Створення нових та генетично змінених мікроорганізмів і біологічно
активних речовин
Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, їх структурні підроз- діли (лабораторії), в яких проводяться дослідження, пов’язані зі створенням нових та генетич- но змінених мікроорганізмів і біологічно активних речовин, підлягають обов’язковій реєст- рації в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з питань охорони здоров’я з метою здійснення державного контролю за проведенням таких досліджень.
Стаття 15. Запобігання інфекційним захворюванням у дитячих закладах
Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров’я, в якому дитина пере- буває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду ди- тини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не пере- бувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріносіями.
Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвіду- вання дитячих закладів не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв’язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони мо- жуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.
Порядок проведення медичних оглядів дітей і форма довідки для прийому їх до дитя- чих закладів установлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконав- чої влади з питань охорони здоров’я.
Працівники дитячих закладів підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам з метою виявлення хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв у порядку,
встановленому законодавством.
Працівники дитячих закладів зобов’язані:
вести постійне спостереження за станом здоров’я дітей, а в разі виявлення хворого на
інфекційну хворобу – вжити заходів для його ізоляції від здорових дітей та негайно по- відомити про цей випадок відповідний заклад охорони здоров’я;
систематично проводити гігієнічне навчання та виховання дітей.
Стаття 16. Захист населення від інфекційних хвороб, спільних для тварин і людей (зооантропонозних інфекцій)
Захист населення від інфекційних хвороб, спільних для тварин і людей (зооантропо- нозних інфекцій), забезпечується проведенням ветеринарно-санітарних, протиепізоотич-

них, профілактичних і протиепідемічних заходів під час догляду за тваринами, виробниц- тва, переробки та реалізації продукції тваринництва, дотриманням усіма господарюючи- ми суб’єктами вимог ветеринарних, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норма також контролем місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за їх дотриманням.
З метою запобігання виникненню та поширенню зооантропонозних інфекцій серед людей місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування:
затверджують комплексні програми і плани профілактики та боротьби з цими інфекціями;
затверджують правила утримання тварин у домашніх умовах, виділяють
і облаштовують на територіях населених пунктів місця для їх вигулювання, забезпечують відлов, тимчасове утримання та регулювання чисельності бродячих тварин;
забезпечують систематичне проведення дератизації на територіях населених пунктів,
у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах.
Стаття 17. Права та обов’язки громадян та їх об’єднань у сфері захисту населен-
ня від інфекційних хвороб
Громадяни та їх об’єднання мають право на отримання достовірної інформації щодо епідемічної ситуації в Україні.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, установи державної
санітарно-епідеміологічної служби та заклади охорони здоров’я зобов’язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійснювані
протиепідемічні заходи.
За відмову у наданні інформації, умисне перекручення або приховування об’єктив- них даних про захворювання населення на інфекційні хвороби посадові особи органів,
установ та закладів, зазначених у частині другій цієї статті, несуть відповідальність згідно
із законом.
Громадяни та їх об’єднання мають право брати участь в обговоренні питань щодо розміщення та будівництва об’єктів, що можуть негативно впливати на епідемічну ситуа- цію, проектів загальнодержавних, регіональних і місцевих програм з питань захисту насе- лення від інфекційних хвороб і вносити пропозиції з цих питань до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, установ і організацій.
Стаття 18. Права та обов’язки підприємств, установ і організацій у сфері захис-
ту населення від інфекційних хвороб
Права та обов’язки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності
у сфері захисту населення від інфекційних хвороб щодо забезпечення населення добро- якісними, безпечними для здоров’я харчовими продуктами, продовольчою сировиною та питною водою, запобігання забрудненню збудниками інфекційних хвороб відкритих во- дойм і ґрунту, утримання в належному санітарному стані території населених пунктів,
місць масового відпочинку населення, рекреаційних зон тощо визначені законодавством.
Юридичні особи незалежно від форм власності та громадяни забезпечують прове- дення профілактичних дезінфекційних заходів у жилих, виробничих та інших приміщен- нях (будівлях) і на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи надані в користування, здійснюють інші заходи з метою недопущення розмноження гризунів і ко- маху приміщеннях (будівлях) і на земельних ділянках.
Власники, а також керівники та інші посадові особи підприємств, установ і органі- зацій незалежно від форм власності зобов’язані в межах своїх повноважень сприяти ме- дичним працівникам щодо захисту здоров’я населення.

692
Стаття 19. Права осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями
Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, мають право на:
безоплатне лікування у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та дер- жавних наукових установах;
отримання достовірної інформації про результати медичного огляду, обстеження та ліку- вання, а також на отримання рекомендацій щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб;
звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та (або)
майну внаслідок порушення законодавства про захист населення від інфекційних хвороб.
Іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бак- теріоносіями, медична допомога надається в порядку, встановленому цим Законом та міжна- родними договорами України.
Стаття 20. Обов’язки осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоно-
сіями
Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріносіями, зобов’язані:
вживати рекомендованих медичними працівниками заходів для запобігання поши- ренню інфекційних хвороб;
виконувати вимоги та рекомендації медичних працівників щодо порядку та умов ліку- вання, додержуватися режиму роботи закладів охорони здоров’я та наукових установ, у яких вони лікуються;
проходити у встановлені строки необхідні медичні огляди та обстеження.
Стаття 21. Обов’язкові профілактичні медичні огляди
Обов’язкові попередні (до прийняття на роботу) та періодичні профілактичні медичні
огляди працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких повязана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб,
проводяться за рахунок роботодавців у порядку, встановленому законодавством.
Обов’язковим профілактичним медичним оглядам підлягають неповнолітні, учні за- гальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів та студенти вищих навчаль- них закладів, інші категорії осіб відповідно до закону.
У разі погіршення епідемічної ситуації за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого само- врядування для працівників, зазначених у частині першій цієї статті, можуть проводитися позачергові обов’язкові профілактичні медичні огляди.
Обов’язковим профілактичним медичним оглядам і подальшому медичному нагляду підлягають також особи, які перебували в контакті з хворими на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби чи бактеріоносіями збудників цих хвороб:
за місцем роботи, навчання, відпочинку тощо;
у домашніх умовах.
Дані про результати обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників, заз- начених у частині першій цієї статті, заносяться до їх особистих медичних книжок та інших медичних документів і підлягають обліку у відповідних установах державної санітарно- епідеміологічної служби.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’яз- ковим профілактичним медичним оглядам, порядок проведення цих оглядів та видачі осо- бистих медичних книжок встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Особи, які відмовляються або ухиляються від проходження обов’язкових профілак- тичних медичних оглядів, відсторонюються від роботи, а неповнолітні, учні та студенти –
від відвідування відповідних закладів.

693
Стаття 22. Заходи щодо осіб, хворих на інфекційні хвороби, контактних осіб та
бактеріоносіїв
Особи, хворі на інфекційні хвороби, контактні особи та бактеріоносії, які створюють підви- щену небезпеку зараження оточуючих, підлягають своєчасному та якісному лікуванню, ме- дичному нагляду та обстеженням. Особи, які хворіють на особливо небезпечні та небезпечні
інфекційні хвороби, є носіями збудників цих хвороб або перебували в контакті з такими хвори- ми чи бактеріоносіями, а також хворі на інші інфекційні хвороби у разі, якщо вони створюють реальну небезпеку зараження оточуючих, підлягають лікуванню, медичному нагляду та обсте- женням у стаціонарах відповідних закладів охорони здоров’я чи наукових установ.
Порядок госпіталізації, лікування та медичного нагляду за хворими на інфекційні
хвороби, контактними особами та бактеріоносіями, умови їх перебування у відповідних закладах охорони здоров’я та наукових установах установлюються спеціально уповнова- женим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Стаття 23. Відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями
У разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких повязана з обслуговуванням насе- лення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимча- сово переводяться на роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам випла- чується допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.
Зазначені в частині першій цієї статті особи можуть бути визнані тимчасово або пос- тійно непридатними за станом здоров’я для виконання певних видів робіт. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі резуль- татів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експерт- ної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.
Перелік видів робіт, для виконання яких особи, які є бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово або постійно непридатними, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Розділ IV
ПРОФІЛАКТИКА ТА НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ
НА СОЦІАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ
(ТУБЕРКУЛЬОЗ, ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ
СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ, СНІД, ПРОКАЗА)
Стаття 24. Надання медичної допомоги хворим на соціально небезпечні
інфекційні хвороби
Особи, які хворіють на соціально небезпечні інфекційні хвороби, підлягають своєчас- ному та якісному лікуванню, періодичним обстеженням і медичному нагляду. Лікування,
обстеження та медичний нагляд за хворими на соціально небезпечні інфекційні хвороби у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та державних наукових установах про- водяться безоплатно (за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів).
Іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Ук- раїні і хворіють на соціально небезпечні інфекційні хвороби, медична допомога надається в порядку, встановленому цим Законом та міжнародними договорами України.

694
Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візи на в’їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства за умови пред’явлення документа про відсутність у них туберкульозу в активній формі та ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановле- но міжнародними договорами України.
Стаття 25. Оздоровлення та соціальний захист хворих на туберкульоз
і членів їх сімей
Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у спеціалізованих протитуберку- льозних санаторіях безоплатно (за рахунок коштів Державного бюджету України та місце- вих бюджетів).
Особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.
Особи, які хворіють на туберкульоз в активній формі, мають право на першочергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством.
Члени сім’ї хворого на туберкульоз, які проживають разом з ним в одній квартирі
(кімнаті), мають право на безоплатну хіміопрофілактику туберкульозу (за рахунок коштів місцевих бюджетів).
Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності можуть витрачати власні кошти на поліпшення умов праці, відпочинку, харчування тощо працівників, які
хворіють на туберкульоз.
Стаття 26. Лікування та правовий захист хворих на інфекційні хвороби, що пе-
редаються статевим шляхом
Особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, підлягають обов’язковому лікуванню (за їх бажанням – анонімно).
Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передасться статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв’язку з виконанням професійних обов’язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров’я, становлять лікарську таємницю.
Надання таких відомостей дозволяється у випадках, передбачених законами України.
Стаття 27. Лікування та реабілітація хворих на проказу
Лікування та постійний медичний нагляд за хворими на проказу проводяться у спе- ціалізованих лікувально-профілактичних закладах – лепрозоріях.
У періоди, коли перебіг хвороби не становить загрози зараження при близьких контактах, хворі на проказу можуть проживати на території лепрозорію разом з членами своєї
сім’ї, які підлягають постійному медичному нагляду і перебувають на обліку в лепрозорі- ях. Вимоги щодо розміщення та утримання лепрозоріїв, особливості протиепідемічного,
лікувального та реабілітаційного режиму у цих закладах установлюються спеціально упов- новаженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Лепрозоріям у встановленому законом порядку можуть надаватися земельні ділянки для ведення господарської діяльності хворими на проказу, яким така діяльність не проти- показана, та членами їх сімей.

695
Розділ V
САНІТАРНА ОХОРОНА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ, КАРАНТИН,
ОБМЕЖУВАЛЬНІ ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ
Стаття 28. Санітарна охорона території України
Санітарна охорона території України забезпечується проведенням профілактичних і
протиепідемічних заходів та санітарно-епідеміологічним наглядом у пунктах пропуску через державний кордон та на всій території України. Правила санітарної охорони тери- торії України затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Санітарно-епідеміологічний нагляд у пунктах пропуску через державний кордон Ук- раїни здійснюють санітарно-карантинні підрозділи відповідних установ державної сані- тарно-епідеміологічної служби.
Пропуск через державний кордон України пасажирів, екіпажів, бригад тощо, серед яких є особи з симптомами інфекційних хвороб, дозволяється після проведення медично- го огляду цих осіб.
В’їзд на територію України транспортних засобів, ввезення вантажів, товарів та інших предметів, у тому числі харчових продуктів та продовольчої сировини, лікарських засобів,
хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів і відходів, що можуть бути факторами передачі інфекції або створити небезпеку для життя і здоров’я людей,
дозволяється лише після огляду їх працівниками санітарно-карантинного підрозділу. Митне оформлення таких транспортних засобів, вантажів, товарів та інших предметів здійснюється після проходження зазначеного огляду.
В’їзд на територію України транспортних засобів, ввезення на її територію, а також вивезення з України чи транзит через її територію вантажів, товарів та інших предметів допускається за наявності товаросупровідної документації, оформленої відповідно до ви- мог міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів.
Ввезення на територію України вантажів, товарів та інших предметів, зазначених у частині четвертій цієї статті, не допускається у разі якщо під час проведення санітарно- епідеміологічного нагляду встановлено, що:
їх ввезення заборонено законодавством у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я людей;
товаросупровідна документація не містить відомостей щодо їх безпеки для життя і
здоров’я людей;
їх ввезення може спричинити масові інфекційні захворювання або отруєння лю- дей.
Дипломатичні представництва, консульські установи, торговельні представництва
України за кордоном у разі виникнення в країнах їх перебування особливо небезпечних
інфекційних хвороб терміново повідомляють про це спеціально уповноважений централь- ний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я. З урахуванням епідемічної ситу- ації Кабінет Міністрів України може встановити тимчасові обмеження та особливі умови щодо транспортного сполучення з цими країнами, в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства з цих країн, а також ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої
сировини, тварин, інших вантажів, товарів і предметів, що можуть бути факторами пере- дачі інфекції, а також виїзд громадян України до цих країн.
Виїзд громадян України до країн, перебування в яких пов’язане з високим ризиком захворювання на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, дозволяється після проведення їм відповідних профілактичних щеплень.