3 простий або складний виробничий механізм, є завжди пошук методів керівництва керованим організмом найекономічнішими способами збільшення кількості відкритих законів і витікаючих з них принципів мистецтво управління поступатиметься місцем науці управління.
Вказаний процес змін в даний час просунувся дуже далеко, оскільки вже відомі загальні закони, що стосуються всіх витрат, сил і засобів, а також корисного ефекту, і встановлені вже найважливіші принципи управління. З цих причин ми можемо сказати, що наука управління є тепер в значній мірі тією, що склалася.
Закони і принципи, на яких грунтується наука організації, торкаються двох основних проблем створення виробничих організмів, які могли б діяти найекономічнішим способом, і управління ними також найекономічнішим способом. У зв'язку з цим з першого погляду здається, що термін
«управління» не повністю відповідає змісту першої задачі, і що більш відповідним був би тут термін
«організація».
Проте якщо ми глибше розглянемо поставлене питання, то помітимо, що при створенні виробничих організмів наперший план виступає чинник управління, в той же час і в цій проблемі йдеться про керівництво створенням організму так, щоб цей організм сам був побудований максимально економічно і міг функціонувати найекономічнішим чином
Термін організація застосовується в різних значеннях, наприклад, як позначення структури або певної дії. Якщо ми уважніше придивимося до терміну наука організації, то завжди цей термін викликатиме уявлення про те, що йдеться головним чином про структуру організму або про його створення, зате головна і найістотніша сторона змісту - управління - буде замаскована. З інших термінів, - вживаних для визначення цієї науки, часто можна чути наступні: система Тейлора, або тейлоризм. Виходячи з нашого глибокого благоговіння перед засновником цієї науки, можливо, було б і добре зберегти в її назві його прізвище, проте для користі самої науки, фундамент якої він заклав, слід уникнути цих назв, оскільки вони нічого не говорять про її зміст.
Недаремний пригадати тут, що думав з цього питання сам Тейлор. Коли проф. де Шателье попередив Тейлора про те, що у Франції його система буде введена під назвою прізвищ інженерів, які її застосовують, то Тейлор написав Яне прагну ні до чого іншому — може йтися тільки про розширення моїх задумів, і тому абсолютно байдуже, під якою назвою це відбуватиметься». Проблему визначення правильної назви цієї науки ускладнив термін раціоналізація, який почали застосовувати німці і до певного ступеня розповсюдили його на міжнародній арені. Цей термін дотримає в собі таке розпливчате, і загальне значення, що під ним можна розуміти -всякие улучшения, навіть такі, які можуть тільки здаватися поліпшеннями з погляду економічної. Коли свого часу роботи Тейлора стали відомі у всьому світі, інтерес до них в кругах німецьких інженерів був особливо великим. В 1913 р. на 54 з'їзді Об'єднання німецьких інженерів проблеми системи Тейлора були головним предметом обговорення. На цьому з'їзді брав участь спеціально для цього запрошений з Америки Джемс Додж, друг Тейлора і один з перших, хто застосував його систему на механічній фабриці. На вказаному з'їзді один з відомих німецьких інженером Ф. Нейгаузен виказав наступну думку «Можна тільки побажати собі, щоб в Німеччині ця система якнайширше зрозуміла і використана, оскільки народ, який в максимальному ступені економічно розпоряджається своїми багатствами і силами, а також застосовує їх з кращим показником продуктивності, підвищить свій добробут і значно випередить інші народи.
Німці, після війни широко застосовуючи систему Тейлора під терміном «раціоналізація», проте, не зрозуміли науково-експериментального методу відкриття законів залежності між причинами і слідствами, методу, який представляв базисну ідею системи Тейлора, як науки про управління. Можна сказати, що єдине, що вони зрозуміли, це механізм, певну систему, необхідну для практичного використовування. Аргументом тому є термін «раціоналізація», яким визначили різні методи і систему поліпшень.
Якщо виникне мова про дефініцію точного розуміння раціоналізації і науки управління, то слідує їх сформулювати таким чином
Дефініція - раціоналізація. Під раціоналізацією слід розуміти способи дії, а також технічні заходи при управлінні діяльністю як окремих виробничих ділянок, так і їх колективів, мають на меті досягнення найбільшого корисного результату при мінімальних витратах часу людської праці, енергії природи, матеріалів і інших виробничих засобів.
Дефініція — наука управління. Під наукою управління слід розуміти способи дії, а також технічні заходи при управлінні діяльністю як окремих виробничих одиниць, так і їх колективів, засновані на пізнанні і вживанні законів залежності між причинами і слідствами, відкриті науково-

4 експериментальним методом і досягнення максимального корисного ефекту, що мають на меті, при мінімальних витратах часу, людської праці, енергії природи і взагалі всіх виробничих засобів.
Щодо цієї останньої дефініції можна висунути до назви єдине питання. Намою думку, вибір може бути зроблений тільки з двох наступних назв наука організації або наука управління. На основі вищенаведених мотивів, намою думку, слід уважно відноситися до назви, вперше даної Тейлором, а саме: наука управління, з. 152- 158 У літературі можна зустріти найрізноманітніші тлумачення менеджменту, що характеризують різні сторони об'єкту дослідження: як спосіб, манера поводження з людьми влада і мистецтво управління; особливого роду умілість і адміністративні навики; мистецтво примусити подія відбутися.
Сьогодні ми розуміємо, що терміном менеджмент охоплюється як коло, зайнятих управлінською діяльністю осіб, так теорія і практика управління. Одним з поширених визначень змісту менеджменту можна рахувати наступне: Менеджмент в своїй основі є процесом планування, організації керівництва і контролю діяльністю, який веде до досягнення цілей організації всередині даних параметрів суспільства»
2
. В американській літературі
існує маса визначень менеджменту в значенні науки управління (science management, science administration).
Більшість теоретиків розмежовує поняття «науковий менеджмент («наукове управління») і наука менеджменту (наука управління» або наука про управління»).
«Науковий менеджмент (або «наукове управління») розглядається як практика управління, здійснювана на науковій основі, яку складає наука менеджменту, тобто теоретичні дослідження самого процесу управління. Не дивлячись на велику різноманітність переконань, щодо теорії і практики управління, майже всі представники менеджеризма сходяться в тому, що менеджмент, мистецтво управління людьми, - це специфічна, самостійна область діяльності і знання. Э. Петерсен і Е. Плоумен, автори добре відомої в діловому світі книги «Організація бізнесу і менеджмент, пишуть, що в широкому значенні, з соціальної точки зору, менеджмент є технікою або методом, що розвивається в результаті властивої людині тенденції до формування груп, відповідних певним соціальним групам: уряд; державний менеджмент військовий менеджмент асоціативний, або клубний, менеджмент бізнес-менеджмент; менеджмент в державній власності. Якою б не була група, вона повинна мати свій власний менеджмент. В цьому значенні менеджмент можна визначити як сукупність методів, за допомогою яких встановлюються, з'ясовуються і реалізуються цілі і задачі тієї або іншої людської групи.
Конкретизуючи далі своє визначення менеджменту, Петерсен і Плоумен зводять його до психологічних міжособових відносин, які розглядаються як незалежні від матеріальних умов, оскільки останні необмежено багатоманітні.
Пітер Дракер виступає проти розширювального тлумачення поняття менеджменту, вважаючи, що його слід відносити тільки до ділового підприємства, значення існування якого полягає у виробництві товарів і наданні різних економічних послуг. Відзначаючи, що власник і керівник - це, звичайно різні особи, Дракер підкреслює, що менеджмент -специфический економічний орган індустріального суспільства. Проте для всіх менеджерів, незалежно від займаних ними постів, існують деякі загальні обов'язкові функції.
По-перше, менеджер визначає цілі ділового підприємства, вирішує, що необхідно зробити для їх досягнення, і забезпечує їх реалізацію шляхом постановки конкретних задач перед людьми. Подруге, менеджер організовує. Він класифікує роботу, розподіляє її, створює необхідну організаційну структуру, підбирає відповідний склад керівних працівників і т.д.
По-третє, менеджер забезпечує «спонукальні мотиви» і «зв'язок». Він створює колектив з осіб, що відповідають за різну роботу, використовуючи ті, що для цього всі є у нього засобу, включаючи премії, нагороди і висунення на більш високу посаду. Менеджер досягає необхідної узгодженості дій всього колективу через постійний зв'язок як від себе до підлеглих, так і у зворотному напрямі.
По-четверте, менеджер аналізує діяльність організації, визначає нормування, оцінює діяльність всіх осіб, що працюють на підприємстві.
По-п'яте, менеджер забезпечує зростання людей. Залежно від того, як здійснюються їм його функції, він або сприяє зростанню людей, або, навпаки, утрудняє його; або укріплює «єдність», або руйнує його.

5 менеджер, вважає Дракер, неодмінно виконує всі перераховані функції, незалежно від того, віддає він собі в цьому звіт чи ні. Він може робити все це добре або погано, але він завжди це робить. При цьому слід мати у вигляді, підкреслює далі Дракер, що кожна з таких функцій є комплексною формою діяльності, що розкладається на елементарні частини. Таким чином, робота менеджера предстає як найскладніший комплекс, і виконання кожної категорії функцій вимагає різних якостей і квалификации. П. Дракер розглядає менеджмент не тільки як набір технічних прийомів по управлінню, але і як систему цінностей і переконань. Головною задачею практики менеджменту вважається
інтеграція організаційних і людських змінних в ефективну соціально-технічну систему.
Хоча Дракер і визнає наявність загальних принципів управління, він, проте, визначає менеджмент як мистецтво, спосіб управління бізнесом. Відповідно цьому менеджмент, по Дракеру,
- це принципи теорії і практики управління тільки діловим підприємством, оскільки мистецтво, компетенція, досвід менеджменту не можуть бути, як такі перенесені і застосовані до організації
інших інститутів і управління ними. Ця емпірична конкретизація поняття менеджменту типова для більшості теоретиків. дуючий приклад використовування армійських і військово-морських офіцерів як керівники в ділових фірмах.
Ці колишні офіцери, не володіючи ніякими спеціальними знаннями в тій області, в якій вони починають працювати, проте, успішно справляються зобов язками, тому що «мають загальне уявлення про процес менеджменту. Отже, мистецтво управління людьми, незалежно від конкретних умов його вживання, — головний елемент всякого керівництва взагалі, і цей вид діяльності якісно відмінний від всіх інших — інженерної, технічної і іншої діяльності. Наука управління, зокрема, повинна давати відтворні суб'єктом управління в конкретній обстановці прийоми дії на керований об'єкт з метою приведення йогов полягання, що задається.
Розробка таких прийомів — основна мета теорії менеджменту їй підлеглі всі інші багатоманітні його функции. Менеджмент має справу з процесами, що протікають на різних рівнях, — цех, підприємство, фірма, регіон, суспільство, міжнаціональні програми. Головною ареною експлуатації і класової боротьби є підприємство, під яким розуміється «відособлений комплекс знарядь, засобів виробництва і робочої сили, що використовується капіталістом в цілях отримання прибутку»
6.
Отже, менеджмент як наука підрозділяється на дві частини: теоретичні основи менеджменту і практичні зразки якнайкращого управління. Обидві частини націлено на вивчення управління як цілісного, комплексного і в той же час конкретного явища, яке через його багатоплановість можна розглядати лише з позиції системного підходу, найбільш повно розкриваючого зміст процесу управління.
Існує думка, що наука управління є частиною більш широкої науки соціології. Вона примикає до економіки і політичної науки, але відрізняється від них. Наука управління є, таким чином, не тільки поєднанням багатьох дисциплін, але і новою галуззю науки.
Теорія менеджменту в широкому значенні даного поняття включає ряд самостійних напрямів залежно від об'єктів і функціональних елементів управлінської діяльності. Так, У. Гринвуд виділяє: управління виробництвом і персоналом поведінка організації і теорія організації; кількісні методи і моделі; теорію систем філософію менеджменту (бізнес і суспільне середовище); порівняльну теорію (по країнах); загальну теорію адміністрації і ін.
5
Пашкевич ОН. Соціально-економічні концепції американського менеджменту
(критичний аналіз) - Мн, Нау но і техніка, с.
6
Усенин В.И., Каменский В.Г., Маслов В.И. Сучасне капіталістичне підприємство і господарська влада.
Ме. 1971, з. 18.