Конспект лекцій з дисципліни «Безпека життєдіяльності та основи охорони праці» для студентів спеціальностей 051 «Економіка», 071 «Облік І оподаткування», 073 «Менеджмент», 075 «Маркетинг», 076 сторінка 8

56
Мета моніторингу ПНО (потенційно небезпечний об'єкт) – отримання даних про поточний стан ПНО та актуалізація інформації, що міститься у базі даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів для запобігання надзвичайним ситуаціям (НС) та мінімізації їх наслідків.
Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) – об'єкт, що створює реальну загрозу виникнення НС. До їх числа входять об'єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, об'єкти з видобування корисних копалин, а також гідротехнічні споруди, тощо.
Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів - автоматизована
інформаційно-довідкова система обліку та обробки інформації щодо ПНО.
Суб'єкт моніторингу потенційно небезпечних об'єктів - юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо моніторингу ПНО.
На підприємстві стан ПНО визначається якісними та кількісними параметрами, що характеризують техногенні та природні чинники потенційної небезпеки.
До техногенних чинників потенційної небезпеки належать:
- небезпечні продукти та речовини (хімічні, вибухові, займисті, радіаційні, біологічні тощо);
- підвищені тиск та температура, які різко відрізняються від тиску та температури оточуючого середовища;
- речовини з токсичними продуктами згоряння;
- незадовільний стан обладнання, будов і споруд тощо.
До природних чинників потенційної небезпеки належать небезпечні природні явища (зсуви, обвали, просідання ґрунту, підтоплення тощо).
Якісний аналіз ПНО виконується один раз для початкового розуміння сутності можливої катастрофи та її соціально-економічних негативних наслідків для суспільства. Полягає у визначенні основних характеристик вражаючих факторів НС та найзагальніших заходів, що можуть бути вжиті для ліквідації НС. Враховувують і те, що НС можуть виявити побічні і непрямі дії приватного характеру (наприклад, проблема переміщення людей після землетрусу або аварій на АЕС не знімається після надання першої допомоги, а також після проведення програм по відновленню і реабілітації). Методи аналізів і прийоми їх здійснення багаточисельні та відомі під різними назвами, але всі вони реалізуються завдяки відповідним критеріям. Основні КРИТЕРІЇ
якісної оцінки потенційних наслідків для кожного небезпечного стану об’єкта наступні:
- БЕЗПЕЧНИЙ (клас 1) – не спричиняє незворотних наслідків, ушкодження обладнання та нещасних випадків з людьми (стан пов'язаний з помилками персоналу, недоробками конструкцій, невідповідності проекту, позаштатною роботою досліджуваної системи);
- ГРАНИЧНИЙ (клас 2) – призводить до порушень в роботі, може бути компенсованим чи взятим під контроль без ушкодження обладнання або

57 нещасних випадків з персоналом (стан пов'язаний з помилками персоналу, недоробками конструкцій, позаштатною роботою досліджуваної системи);
- КРИТИЧНИЙ (клас 3) – призводить до великих порушень у роботі, ушкодження обладнання та створення небезпечної ситуації, яка потребує негайних заходів для рятування персоналу та обладнання (стан пов'язаний з помилками персоналу, позаштатною роботою досліджуваної системи);
- КАТАСТРОФІЧНИЙ (клас 4) – призводить до втрати обладнання та
(чи) загибелі або масового травмування персоналу.
Кількісний аналіз ПНО несе кількісну інформацію про НС і виконується на всіх етапах життєвого циклу НС. Кількісний аналіз НС – це визначення ризику впливу вражаючих факторів і оцінки стійкості об’єкта.
Функціонування підсистеми моніторингу ПНО забезпечують:
- Державна служба з надзвичайних ситуацій;
- центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи і організації, яким підпорядковані ПНО;
- Державний департамент страхового фонду документації - формує
Державний реєстр техногенно та екологічно небезпечних об’єктів України;
- науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний
інститут мікрографії - здійснює формування та ведення державного страхового фонду документації;
- головні управління Державної служби з надзвичайних ситуацій;
- відповідальні особи ПНО.
6.4. Алгоритм прийняття управлінських рішень по забезпеченню
безпеки підприємства
Відповідальний за прийняття рішення по забезпеченню безпеки на об’єкті складає перелік небезпек, які потрібно оцінити. Збирається вся необхідна
інформація – статистичні дані по небезпечним подіям, експертні оцінки тощо.
Особа, яка приймає рішення здійснює наступні дії:
- обмеження небезпеки встановленням просторових зон (у разі відсутності карти потенційних зон небезпеки їх визначають за науковими даними);
- перераховує всі наявні заходи безпеки та оцінює їх ефективність;
- ідентифікуються та характеризуються об’єкти потенційного впливу на безпеку;
- визначають декілька сценаріїв розвитку події - описують і визначають їх
імовірності;
- визначаються сценарії наслідків на останньому етапі оцінки ризику: оцінюють очікувані збитки від втрати матеріальних цінностей та загибелі людей.
Результати представляються у вигляді графіків для подальшого аналізу.
Теми рефератів
1.Останні зміни у фінансуванні заходів з ліквідації наслідків НС.
2. Дослідження системи управління безпекою та захистом у НС в галузі.

58
Питання для самоконтролю
1. Назвіть послідовність дій в процесі управління ризиками та дайте їх характеристику.
2. Перелічте заходи, що сприяють зниженню реалізації потенційних небезпек.
3. Охарактеризуйте заходи організаційно-економічного характеру запобігання надзвичайних ситуацій.
4. Яка мета моніторингу надзвичайних ситуацій, порядок його проведення та чинники оцінки?
5. Поясніть основні критерії якісної оцінки потенційних наслідків НС.
6. Дії відповідальної особи при прийнятті рішень по забезпеченню безпеки підприємства.
7. Які методи існують для прогнозування масштабів НС?
Література: 3, 5, 6, 7, 14, 23, 26.
ЛЕКЦІЯ 7. Управління силами та засобами підприємства під час
надзвичайної систуації.
План лекції
7.1. Управління і прийняття рішень в умовах надзвичайних ситуацій.
Стадії ліквідації наслідків.
7.2. Загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт під час надзвичайної ситуації.
7.3. Особливість ліквідації наслідків біологічної аварії, карантинні та інші санітарно-протиепідемічні заходи.
7.4 Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.
Питання для самостійної роботи
7.5. Організація оповіщення та інформування населення.
7.6. Надання гуманітарної допомоги потерпілим.
7.1. Управління і прийняття рішень в умовах надзвичайних ситуацій.
Стадії ліквідації наслідків.
Координація діяльності та участь у формуванні і реалізації державної політики в галузі техногенно-екологічної безпеки, організації керівництва і проведення робіт з ліквідації НС на державному, регіональному, районному
(міському), об'єктовому рівнях здійснюється постійними комісіями з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади.

59
У межах конкретної території залежно від становища з надзвичайної ситуації за рішенням органів виконавчої влади певного рівня встановлюється один із режимів функціонування системи захисту населення:
1. Режим повсякденного функціонування (нормальні умови).
2. Режим підвищеної готовності (істотне погіршення обстановки).
3. Режим надзвичайної ситуації (у випадку виникнення НС).
4. Режим надзвичайного становища (вводиться відповідно до законів
України).
Керівники об'єктів повинні передбачити управління надзвичайними ситуаціями і забезпечити безпеку людини. Стратегія управління в НС повинна включати здійснення 3-х цілей:
- запобігання причин виникнення;
- запобігання самих екстремальних ситуацій;
- пом'якшення, максимальне ослаблення наслідків НС.
Ціль першої стратегії – недопущення таких дій чи процесів, які несуть загрозу населенню. Вона здійснюється шляхом відмови від будівництва небезпечних об'єктів або знищенням чи перепрофілюванням виробництв — джерел підвищеної небезпеки.
Ціль другої стратегії – недопущення виходу небезпечного процесу з-під контролю шляхом використання надійних аварійних систем, сигналізації, автоматики та інших заходів з підвищення надійності і стійкості роботи підприємств, а також завдяки заходам превентивної евакуації тощо.
Ціль третьої стратегії – орієнтація на ослаблення, локалізацію наслідків
НС. Ця стратегія має пріоритет у керуванні стихійними лихами і ситуаціями
«комбінованого» типу.
У практиці управління найбільший ефект дає спільне використання всіх трьох стратегій, особливо при промислових аваріях. У НС, викликаних стихійними лихами, пріоритет надається другій і третій стратегіям. Для реалізації кожної зі стратегій управління необхідно розробляти і приймати комплекс превентивних (завчасних) та оперативних заходів.
Превентивні заходи:
- аналіз і встановлення зовнішніх та внутрішніх причин, які ведуть до катастрофи;
- прогнозування осередків ураження, втрат і збитків на підприємстві;
- заходи з підвищення стійкості;
- обґрунтування сил і засобів для проведення дій з локалізації вогнищ поразки і пошуково-рятувальних робіт;
- навчання формувань і громадян способам захисту;
- підготовка надійного командного пункту управління.
Оперативні заходи:
- оповіщення про НС;
- проведення всіх видів розвідки й оцінка становища;
- проведення екстрених захисних заходів (укриття в захисних спорудах, евакуація, використання ЗІЗ);
- використання сил постійної готовності для локалізації катастрофи;

60
- надання першої медичної і першої долікарської допомоги; нарощування сил і засобів в ОП за рахунок залучення формувань підвищеної готовності;
- термінове постачання потерпілих продовольством та іншими життєво необхідними засобами;
- введення аварійно-відбудовних робіт.
При виникненні НС організовується надзвичайне управління, яке складається з чотирьох стадій ліквідації наслідків.
1. Стадія
вжиття екстрених заходів. Мета задіяти механізм надзвичайного управління і вчасно зреагувати на НС. Основні завдання початкової стадії: встановлення факту НС, попередня оцінка обстановки в зоні лиха і масштабів наслідків, мобілізація і встановлення оперативних завдань органам надзвичайного управління, віддача розпоряджень на залучення мобільних сил пожежної охорони, швидкої медичної допомоги, охорони суспільного порядку й інших служб для допомоги потерпілим, сприяння місцевим органам влади в організації рятувальних робіт і локалізації зони нещастя власними силами; інформування населення та вищестоящих органів управління про НС і вжиті заходи. Тривалість початкової стадії 1–10 годин.
2. Стадія оволодіння ситуацією й організації механізму надзвичайного
управління в зоні лиха, у плануванні і проведенні рятувальної операції відповідного масштабу. Завдання: детально оцінити становище, терміново прийняти обґрунтоване рішення й уточнити план ліквідації наслідків НС; розрахувати необхідні сили і засоби, ресурси для всього комплексу робіт у зоні лиха, організувати чітку взаємодію всіх залучених сил і аварійних служб.
Тривалість другої стадії – від кількох годин до кількох діб.
3. Основна і визначальна стадія. Мета перебороти надзвичайний характер ситуації: відновити безпеку населення в зоні лиха, ліквідувати загрозу життю і здоров’ю всім потерпілим, створити мінімально необхідні умови для життєдіяльності населення, що залишилося. Завдання: розгортання в найкоротший термін рятувальних робіт на всіх потерпілих об’єктах зони лиха, надання допомоги потерпілим для захисту їхнього життя, здоров’я і підтримка життєздатності в екстремальних умовах; евакуація потерпілих із зони нещастя та їх життєзабезпечення; термінове проведення аварійно-відбудовних робіт на системах водо-, тепло-, газо-, електросистемах і зв’язку в зоні лиха. Тривалість кілька діб – кілька тижнів.
4. Стадія відновлення, тобто економічна, соціальна, культурна й екологічна реабілітація зони лиха. Органи надзвичайного управління вичерпали свою роль і передають функції постійної дії місцевим органам управління.
Розробляється спеціальна програма з черговістю комплексу заходів для реабілітації зони нещастя.
7.2. Загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних
робіт під час надзвичайної ситуації.
Організація рятувальних та інших невідкладних робіт та оперативне керівництво силами цивільного захисту під час ліквідації наслідків

61 надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру здійснюються надзвичайними комісіями і штабами, які створюються за рішенням кабінету міністрів України, обласної або районної державних адміністрацій. Якщо надзвичайна ситуація відбувається на підприємстві і має обєктовий або місцевий рівень без катастрофічних наслідків, то організацію рятувальних та
інших невідкладних робіт здійснюють керівники районів, населених пунктів і обєктів, які виконують функції начальників цивільного захисту.
Порятунок людей і забезпечення їх життєдіяльності є першочерговими задачами під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Необхідно усунути (локалізувати) аварію і ліквідувати пошкодження, які перешкоджають (зважають) проведенню робіт, або загрожують життям людей та створити умови для проведення відновлювальних робіт.
Рятувальні та невідкладні роботи (РНР), їх складність, як правило залежать від виду і характеру осередку ураження. Вони можуть проводитись в дуже складних умовах, а саме: руйнувань, суцільних завалів, масових пожеж; викиду в атмосферу радіоактивних, небезпечних хімічних речовин, а також біологічних
(бактеріальних) засобів.
Розглянемо більш конкретно, що таке рятувальні і що таке невідкладні роботи. Вони є взаємно пов’язані і взаємодоповнюючі.
Рятувальні роботи – це пошуки потерпілих людей (уражених); надання їм невідкладної медичної допомоги; евакуація їх в безпечні райони, або в лікувальні заклади.
Види рятувальних робіт:
1. Проведення розвідки маршрутів і ділянок наступних робіт.
2. Локалізація і гасіння пожеж на маршрутах висування і ділянках наступних робіт.
3. Пошуки і звільнення людей, які опинилися під завалами в напівзруйнованих будинках, спорудах, загазованих і задимлених, затоплених приміщеннях.
4. Розкриття зруйнованих, або пошкоджених захисних споруд і рятування людей які у них знаходяться.
5. Подача повітря в завалені захисні споруди (якщо пошкоджена фільтровентиляційна система).
6. Надання першої медичної допомоги ураженим та евакуація їх в лікувальні заклади.
7. Вивід населення з небезпечних місць в безпечні, або менше заражені місця.
8. Санітарна обробка людей і знезараження техніки, транспорту, обладнання території, а також взуття, одягу ЗІЗ .
В залежності від використання засобів, розвідка може бути повітряною і наземною. Повітряна розвідка ведеться з літаків, гвинтокрилів, які обладнані фотоапаратами і приладами радіаційної і хімічної розвідки, а наземна – постами спостереження, розвідковими групами, а також розвідковими підрозділами військових частин ЦЗ.

62
Локалізація і гасіння пожеж на маршрутах висування і ділянках наступних робіт покладається на команди пожежогасіння (протипожежні формування).
При необхідності в гасінні пожеж приймають участь формування загального призначення. В першу чергу гасять пожежі там, де перебувають люди (біля виходів, підвальних приміщень, цеху, між стінами і плитами будинків і т.д.).
Під час гасіння пожеж особовий склад повинен виконувати правила безпеки, стежити за станом будівельних конструкцій, щоб вогонь не розповсюджувався на сусідні будинки і на працюючих людей.
Для пошуку потерпілих направляються в осередок ураження пошукові групи (формування загального призначення і служб), які ретельно обстежують територію (ділянку робіт), ретельно обстежують завали, підвали, зовнішні віконні і дверні прорізи, стіни і кутові простори перших поверхів, та в інших місцях. Рятівники пересуваються один від одного на відстані бачення і слухового зв’язку. Для пошуків використовують спеціальні електронні прилади
– геофони, які здатні ловити слабкі звуки на відстані до 14 м та удари молотком
(каменем) до 150-200 м і визначати їх напрям. Широко залучають для пошуку спеціально навчені собаки.
Особовий склад, який проводять рятувальні роботи в задимлених, загазованих приміщеннях і в таких, що горять, повинні забезпечуватися
ізолюючими протигазами.
Перш за все, щоб розкрити сховище необхідно:
- встановити зв’язок з людьми які опинилися в ньому і з’ясувати їх стан всередині сховища;
- якщо не подається повітря, то його необхідно подати;
- уточнити, чи немає загрози затоплення, загазованості і наявності потерпілих (уражених).
Зв’язок можливо встановити шляхом:
- переговорів по телефонних лініях (якщо уціліли);
- переговорів з використанням повітрозабірних пристроїв, тріщин;
- шляхом перестукування.
Після проведених заходів приступають до розкриття сховища.
Подача повітря в завалені захисні споруди, підвальні та інші заглиблені приміщення виконується шляхом розчищення завалених повітрозабірних пристроїв, або при відкриванні дверей. У разі неможливості розчищення пробивають отвори у перекритті або стіні і закачують повітря за допомогою компресорних станцій (через вставлені шланги в отвір) або за допомогою переносних вентиляторів.
Перша медична допомога надається санітарними дружинами, особовим складом рятувальних груп, а також самими ураженими при самодопомозі і взаємодопомозі. В першу чергу допомагають тим, які уражені токсичними
НХР, потім від удушення, і які мають сильну кровотечу, або травми грудей, живота, голови (шляхом накладання джгуту), накладання шини на переламані кінцівки, штучне дихання (якщо потрібне) і введення антипода. Уражених негайно виносять з осередку ураження і після надання допомоги швидко евакуйовують в медичний заклад.