Ім'я файлу: KL10917.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1212кб.
Дата: 14.09.2020
скачати

64 захисту, приладами, технікою для виконання поставлених завдань. Керівники завчасно планують дії формувань цивільного захисту в аварійних ситуаціях і перевіряють та уточнюють їх під час проведення навчань на об'єктах.
Співробітники, які залучаються до проведення рятувальних і інших невідкладних робіт отримують середній заробіток за місцем основної роботи.
Особовий склад невоєнізованих формувань на період ліквідації аварійних ситуацій забезпечується безкоштовно харчуванням, житлом, спецодягом і транспортом для проїзду до місця роботи та назад. Витрати на всі ці заходи фінансуються за рахунок державних коштів або коштів міністерств (відомств), підприємств.
7.3. Особливості ліквідації наслідків біологічної аварії,
карантинні та інші санітарно-протиепідеміологічні заходи.
Значну небезпеку для населення становлять біологічні аварії, які супроводжуються викидами у навколишнє середовище препаратів з патогенними біологічними агентами (ПБА) 1-2 груп (бактерії, віруси, рикетсії, гриби, мікоплазми, токсини та отрути біологічного походження).
Біологічні аварії можливі на виробництві живих вакцин, в мікробіологічних лабораторіях у харчовій промисловості, які працюють з біологічним матеріалом та у сховищах колекційних ПБА. У разі викиду у навколишнє середовище ПБА викликають його біологічне зараження, яке може потягнути за собою зараження та масове захворювання людей.
Характерним для біологічних аварій є тривалий час розвитку, наявність скритого періоду у проявленні уражень, стійкий характер, труднощі з виявленням та ідентифікацією збудника (токсину).
Загальне керівництво, організацію та контроль за проведенням заходів з локалізації та ліквідації осередку біологічного зараження здійснюють санітарно-протиепідемічні комісії при органах виконавчої влади.
Виявлення та оцінку обстановки в зоні біологічної аварії організовує санітарно-епідеміологічна та біологічна розвідки. Вони своєчасно виявляють факти викиду біологічного агента, в тому числі індикації та визначення виду збудника та умови, які впливають на санітарно-епідеміологічний стан населення, шляхи його можливого зараження і розповсюдження інфекційних захворювань.
З метою локалізації та ліквідації осередку біологічного зараження, здійснюється комплекс режимних, ізоляційно-обмежувальних та медичних заходів в рамках карантину та обсервації і негайно оповіщють населення та відповідні сили системи цивільного захисту про загрозу зараження біологічними агентами.
Під карантином слід розуміти систему державних заходів, до яких належать режимні, адміністративно-господарчі, протиепідемічні, санітарні та лікувально-профілактичні заходи, спрямовані на локалізацію та ліквідацію осередку біологічного ураження.
Режим карантину передбачає:

65
- оточення та збройну охорону кордонів вогнища зараження з метою його
ізоляції від населення навколишніх територій;
- розгортання на основних транспортних магістралях контрольно- пропускних пунктів та санітарно-контрольних пунктів для контролю за в’їздом та виїздом громадян із зони карантину, ввезенням продовольства, медикаментів та предметів першої необхідності для населення;
- організація спеціальної комендантської служби в зоні карантину для забезпечення встановленого порядку та режиму харчування, охорони джерел водопостачання, обсерваторів тощо;
- обмеження контактів між окремими групами населення;
- активне виявлення, ізоляція та госпіталізацію інфекційних хворих;
- встановлення жорсткого протиепідемічного режиму для населення, роботи міського транспорту, торгівельної мережі та підприємств громадського харчування, роботи медичних установ;
- знезаражування (дезінфекцію) квартирних вогнищ, територій, транспорту, одягу, санітарну обробку людей;
- забезпечення населення продуктами харчування та товарами першочергової потреби з додержанням вимог протиепідемічного режиму;
- проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення;
- профілактична дезінфекція, дезінсекція та дератизація.
Обсервація – це комплекс ізоляційно-обмежувальних, протиепіде-мічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на локалізацію осередку біологічного зараження та ліквідації у ньому інфекційних захворювань.
Карантин та обсервація відміняються з вичерпанням терміну максимального інкубаційного періоду даного інфекційного захворювання з моменту ізоляції останнього хворого, після заключної дезінфекції та санітарної обробки населення.
7.4. Організація життєзабезпечення населення
в надзвичайних ситуаціях.
Забезпечення умов життя в НС здійснюється за допомогою наступного комплексу заходів:
- управління діяльністю робітників, службовців і усього населення при загрозі та виникненні НС;
- захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
- забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;
- захист продовольства, харчової сировини, фуражу, джерел води від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);
- забезпечення житлом і працевлаштування;
- комунально-побутове обслуговування;
- медичне обслуговування;
- навчання населення способам захисту і діям в умовах надзвичайних

66 ситуацій;
- розробку та своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;
- санітарну обробку;
- знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;
- підготовку сил та засобів і ведення рятувальних, інженерних, медичних та інших робіт в районах лиха і осередках ураження;
- забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;
- морально-психологічну підготовку і міри щодо підтримування високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;
- заходи, спрямовані на попередження, запобігання чи ослаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС тощо.
Усі ці заходи організує державна виконавча влада областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл, органами управління цивільного захисту при чіткому погодженні між ними заходів, що проводяться.
Теми рефератів
1. Сучасні методи організації рятувальних та інших невідкладних робіт під час надзвичайної ситуації на підприємстві харчової галузі.
2. Останні досягнення з ліквідації наслідків біологічної аварії, карантинних та інших санітарно-протиепідеміологічних заходів на підприємствах харчової галузі.
Питання для самоконтролю
1. Які стратегії управління існують в умовах надзвичайних ситуацій?
2. Як організуються рятувальні та інші невідкладні роботи у НС?
3. Мета та загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт.
4. Яка особливість ліквідації наслідків біологічної аварії?
5. Охарактеризуйте карантинні та інші санітарно-протиепідемічні заходи.
6. Організація оповіщення та інформування населення.
7.
Надання гуманітарної допомоги потерпілим.
Література: 2, 8, 18, 22, 25.

67
ЛЕКЦІЯ 8. Управління та державний нагляд
за безпекою життєдіяльності.
План лекції
8.1. Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності.
8.2. Правові основи безпеки життєдіяльності.
8.3 Управління безпекою життєдіяльності.
8.4. Нагляд за безпекою життєдіяльності.
Питання для самостійної роботи
8.4. Критерії та показники оцінки ефективності функціонування системи безпеки та захисту в НС на підприємстві.
8.5. Програми підготовки населення до дій у НС.
8.1. Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності.
Управління безпекою життєдіяльності - це комплекс дій з підготовки, прийняття і реалізації рішень, спрямованих на забезпечення безпеки людини у сфері виробництва та побуту як за нормальних умов, так і в разі виникнення
НС.
Управління безпекою життєдіяльності має правовий, соціально- економічнии, технічний, організаційний, медичний, екологічний, психологічний та етичний аспекти.
1. Правовий аспект полягає у розробці та обов'язковому виконанні законодавчих та нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері безпечної життєдіяльності, визначають критерії безпеки та вимоги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.
2. Соціально-економічний
аспект полягає у цілеспрямованому фінансуванні комплексу заходів безпеки у всіх сферах діяльності людини. Він також охоплює: а) використання економічних методів управління безпекою (пільги в оподаткуванні); б) відшкодування шкоди особі у разі уикодження її здоров'я; в) обов'язкове державне та добровільї є особисте соціальне страхування від нещасних випадків; г) регламентацію тривалості робочого дня і відпочинку; д) безкоштовне надання працівникам спецодягу, засобів індивідуального захисту, миючих засобів на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці;
є) пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці: оплата праці за підвищеним рівнем, додаткова оплачувана відпустка.
3. Технічний аспект полягає у проектуванні та спорудженні будов, комунікацій, впровадженні технологій, які орієнтовані на збереження здоров'я і безпеку людини.
Модель безпечного виробництва:

68 а) проект, який в повній мірі відповідає вимогам безпеки; б) автоматичне дистанційне управління (маніпулятори, роботи); в) запобіжні засоби захисту: автоматичне відключення, блокування, огорожі, заземлення; г) засоби застереження - знаки безпеки; д) тренування - рівень знань та умінь для ефективної безпечної праці.
4. Організаційний аспект полягає у створенні апарату управління, нагляду і контролю за БЖД в масштабі держави, регіону, підприємства, підрозділу і кожної людини.
5. Медичний аспект пов'язаний із комплексною оцінкою впливу всіх чинників довкілля і трудової діяльності на стан здоров'я людей.
Медичний аспект також охоплює: а) надання кваліфікованої швидкої допомоги і лікування потерпілих від нещасних випадків; б) виявлення осіб, стан яких не дозволяє виконувати необхідні роботи; в) з'ясування причин виникнення гострих захворювань чи отруєнь; г) організація санітарно-епідеміологічного нагляду в усіх сферах діяльності людини.
6. Екологічний аспект полягає в забезпеченні сприятливих біологічних умов життя людини та інших компонентів біосфери, у зменшенні антропогенного впливу на навколишнє середовище. Екологічний аспект містить такі проблеми:
- зростання населення;
- скорочення зеленого покриву планети;
- зменшення запасів прісної води і харчових ресурсів гідросфери.
7. Психологічний аспект пов'язаний з психологічною шкодою, заподіяною кожним нещасним випадком, аварією чи катастрофою.
8. Етичний або моральний аспект пов'язаний з поглядами, уявленнями і нормами, які регулюють безпечну поведінку людей і взаємини між ними.
Структурі етичних засобів належить також субординація (зв'язки за посадою), координація та співробітництво (окремих осіб, структурних підрозділів), моральне стимулювання безпечної життєдіяльності, лікарська етика.
8.2. Правові основи безпеки життєдіяльності
Суть ієрархічної побудови уявлень чинного законодавства України з безпеки життєдіяльності наведено на рис. 8.1.
Конституція України
Правове забезпечення державності
- реалізація національної ідеї
Кодекси і Закони України фундаментальних галузей права
(адміністративне, кримінальне, цивільне)
Правове забезпечення у сфері державної політики з метою реалізації національної ідеї

69
Спеціальні кодекси і закони окремих галузей права (трудове, земельне, фінансове тощо):
«Кодекс цивільного захисту України»,
«Земельний кодекс України»,«Про охорону праці», «Про охорону здоров’я», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про рішення колективних трудових суперечок
(конфліктів)» тощо
Реалізація державної політики у сфері правового забезпечення безпеки життєдіяльності
Національна програма покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії.
Концепція захисту населення від загрози виникнення надзвичайних ситуацій. Державна цільова соціальна програма забезпечення пожежної безпеки на 2012-2015 роки затверджена постановою КМ України від
27.06.2012 №590 тощо
Конкретизація державної політики у сфері здійснення законодавства
(правове забезпечення управління) про питання безпеки життєдіяльності: а)правові передумови конкретиза- ції діяльності управління; б) конкретизація діяльності управління.
Міжгалузеві і галузеві правила і норми
ДНАОП, НПАОП, ГОСТ СББТ (СНД) тощо
Нормативне регулювання безпеки життєдіяльності
Рис 8.1. Система правового забезпечення безпеки життєдіяльності
Відповідно до ієрархії та її змісту, Конституція України - провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. Вона делегує необхідні повноваження до документів, які пояснюють національну ідею в межах своїх повноважень та закріплює питання безпеки людини у взаємодії з суспільством.
Чинні правовідносини на теперішній час не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Тому в Україні існує правовий блок, який формує принципи та механізми реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Він складається з двох частин законодавчих актів: перші - створюють передумови управлінської діяльності, другі - безпосередньо відтворюють діяльність на практиці.
Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, ДСанПін).
Основною характерною рисою наведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на надання їм допомоги і захисту в будь- яких умовах середовища, праці та існування.
У статті 3 Конституції України (1996 р.) проголошено: «Людина, її життя
і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю». В інших статтях проголошені права громадян на належну охорону здоров'я (ст. 49), безпечні умови праці (ст. 43), соціальний захист (ст. 46), безпечне життя і довкілля (ст. 50) тощо.
Закон України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.) спрямований на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки

70 особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності. Обєктами національної безпеки є:
- людина і громадянин (їх права і свободи);
- суспільство (духовні, моральні, інтелектуальні, культурні, історичні цінності):
- матеріальні цінності, природні середовище та ресурси;
- держава (суверінітет, територіальна цілісність, конституційний лад тощо).
«Кодекс цивільного захисту України» (2012 р.) регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій (НС), реагуванням на них,
функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ).
Кодекс визначає повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Також регулюються відносини щодо забезпечення пожежної
безпеки, яка є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього середовища.
Закон України «Про охорону здоров'я» (1992 р.) визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я. Регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»
(2000р.) спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідіцію їх спалахів і епідемій.
Закон України «Про екстренну медичну допомогу» (2012р.) регулює соціально-правові відносини, пов’язані із створенням та функціонуванням
єдиної системи екстренної медичної допомоги населенню, яке проживає в
Україні. Відповідно до статті 6 цього закону КМ України прийнято Постанову
«Про невідкладну допомогу» №1119 від 21.11.2012 р., якою затверджено нормативи прибуття бригад «швидкої допомоги» на виклики та введено поділ викликів на екстренні і неекстрені.
Закон України «Про охорону праці» (1992 р.) визначає основні положення реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником підприємства та працівником питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, а також на усіх громадян, які працюють або залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено

71 законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору або угоди.
Закон
України «Про
охорону
навколишнього
природного
середовища» (1991р.) встановлює принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки. Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян
України, визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин. Закон також передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, фізичного фактору та радіоактивного забруднення, а також забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами. Громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення» (1994 р.) регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно- епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Закон регулює питання накладання і стягнення штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства. Крім того цей закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.
Закон України «Про дорожній рух» (1993 р.) визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього середовища. Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. В законі визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.
Крім перелічених законів законодавство України включає ряд наступних законів: «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про адміністративні порушення», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про охорону атмосферного повітря», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоровя

72 населення», «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» тощо.
Конкретизацію положень законів щодо безпеки життєдіяльності здійснюють ряд нормативно-технічних документів: НАПБ А.01.001-2004
(ДНАОП 0.01–1.01–95) «Правила пожежної безпеки в Україні», ДНАОП 0.00-
8.02-93 «Перелік робіт з підвищеною небезпекою», ДНАОП 0.03-8.06-94
«Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі», ДНАОП 0.00-8.01-93
«Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з питань охорони праці», ДНАОП 0.00-4.24-94
«Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими та небезпечними умовами праці», ДБН
А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівельних об'єктів» тощо.
8.3. Управління безпекою життєдіяльності.
Центральним органом виконавчої влади управління безпекою та
захистом у надзвичайних ситуаціях (НС), державного пожежного нагляду
за станом пожежної безпеки та цивільного захисту
в Україні є Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Вона забезпечує реалізацію державної політики у сферах: цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності. відповідно до закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності
», Кодексу цивільного захисту та інших законодавчих актів. ДСНС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захистуу межах своїх повноважень здійснюють:
- Рада національної безпеки і оборони України;
- Кабінет Міністрів України.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- міністерство соціальної політики України;
- міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
- місцева державна адміністрація, місцеві органи самоврядування.
Кабінет Міністрів України:
- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- затверджує національну програму по поліпшенню стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;

73
- визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
- встановлює порядок створення і використання державного, галузевого і регіональних фондів охорони праці.
При Кабінеті Міністрів для забезпечення державного управління охороною праці створена Національна рада з питань безпечної
життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.
Міністерство соціальної політики України:
- здійснює державну експертизу умов праці;
- визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць;
- бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе
Президент України. При реалізації цієї політики Кабінет Міністрів України:
- організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;
- створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;
- забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я тощо.
Міністерство охорони здоров'я України єспеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Державна
політика
з
питань
санітарно-епідеміологічного
благополуччя населення покладена на державну санітарно-епідеміологічної службу. Основні напрямки її діяльності:
- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
- визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;
- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини;
- встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;
- підготовка пропозицій по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
- контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення
інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

74
- державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;
- видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;
- встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї.
Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює державний санітарний лікар України – перший заступник міністра охорони здоровя, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного
середовища здійснюють: Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені державні органи з питань охорони довкілля і використання природних ресурсів в Україні.
Міністерство екології та природних ресурсів:
- здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;
- готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів,
- розробляє пропозиції по вдосконаленню господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти;
- готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;
- здійснює екологічну експертизу планів розвитку і розміщення продуктивних сил , контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.
Міністерство має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об'єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.
Міністерство працює в тісному зв'язку з Міністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, міністерством аграрного комплексу, Державним комітетом по водному господарству, державним комітетом по земельним ресурсам, Міністерством транспорту
України.
Державтоінспекція МВС України є спеціально уповноваженим державним органом, що здійснює управління у сфері автомобільного
дорожнього руху.
8.4. Нагляд за безпекою життєдіяльності
Контроль за дотриманням законодавства з безпеки життєдіяльності в
Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Компетенції державних органів різних рівнів:

75
- загальна - Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерства, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації;
- спеціальна - контролюють діяльність підприємств, установ, організацій
і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього природнього середовища тощо;
- галузева - контролюють діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього природнього середовища у кожній з галузей народного господарства.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів, у тому числі з безпеки життєдіяльності, здійснює Генеральний прокурор України
і підпорядковані йому прокурори.
Теми рефератів
1. Останні зміни у системі управління безпекою та захистом у НС в харчовій галузі.
Питання для самоконтролю
1. Правове регулювання безпеки життєдіяльності.
2. Перелічте органи управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях в Україні.
3. Дайте характеристику компетенцій державних органів нагляду за дотриманням і застосуванням законів з безпеки життєдіяльності.
4. Показники оцінки ефективності функціонування системи безпеки та захисту в НС підприємства.
Література: 2, 14, 27, 28.
Список літератури до модуля 1
1. Конституція України. – К.:Юрінком, 1996.
2. «Кодекс цивільного захисту України» від 2 жовтня 2012 р. № 5403-VI
http://www.zakon.rada.gov.ua
3.
«Методика визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки» затверджено наказом № 637 від 4 грудня 2002 р. Міністерства праці та соціальної політики України.
4. «Методика ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів» наказ № 98 від 23.02.2006 р. Міністерства України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи.
5. «Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій».
Указ Президента України № 20/2013 від 16 січня 2013 р.
6. «Положення про моніторинг потенційно-небезпечних обєктів» від 6 листопада 2003 р. № 425 міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від насілідків Чорнобильської катастрофи

76 7. «Регламент моніторингу потенційно небезпечних об’єктів». Наказ № 110 від 2004 р. міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від насілідків Чорнобильської катастрофи.
8.
Безпека життєдіяльності: підручник / [О.І. Запорожець, Б.Д. Халмурадов,
В.І. Применко та ін.] - К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 448 с.
9. Березуцький В.В., Васьковець Л.А., Вершиніна Н.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / За ред. проф. В.В. Березуцького.
– Х.: Факт, 2005. – 384 с.
10. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці:
Підручник для студ. вищих навч. закладів. За ред. М.П. Гандзюка. – К.:
Каравела, 2003. – 408 с.
11. ГОСТ 12.003–74*ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы.
Классификация.
12. ГОСТ 12.1.005–88*.ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны.
13.
Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001.
14. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності:
Навч. посібн./ За ред. Є.П. Желібо, 6-е вид. - К.: Каравела, 2011. – 344 с.
15. Желібо Є.П., Заверуха Н.М. Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності:
Навчальний посібник /За ред. Є.П.Желібо, 6-е вид.- К.:Каравела, 2008.-
344 с.
16. Закон України «Про основи національної безпеки України» від
19.06.2003р. зі змінами і доповненнями від 18.04.2013р. //www. zakon.rada.gov.ua
17. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6.04.2000 р.
18. Купчик М.П., Гандзюк М.П , Степанець І Ф, Вендичанський В.Н.,
Литвиненко А.М., Іваненко. О. В. Основи охорони праці. - К.: Основа,
2000. - 416 с.
19. Михайлюк В.О. Цивільний захист: Навчальній посібник. – Миколаїв:
УДМТУ, 2002.- ч.3: Цивільна оборона. - 155 с.
20. Наказ МНС України від 12.12.2012 р. № 1400 «Про затвердження класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій».
21. НАПБ А.01.001-2004 (ДНАОП 0.01–1.01–95). Правила пожежної безпеки в Україні.
22.
НАПБ Б.03.002-2007 Норми визначення категорій приміщень будинків і зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
23. Національний стандарт України. Безпека у надзвичайних ситуаціях /
ДСТУ 5058 : 2008, - Київ: Держспоживстандарт України, 2009. – С.17.
24. Постанова Кабінету Міністрів України №1198 від 03.08.1998 р. «Про
єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру». http://www.zakon.rada.gov.ua
25. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 175 «Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру».

77 26.
Правила устройства электроустановок. Электрооборудование специальных установок: ДНАОП 0.00-1.32-01: утв. приказом
Укрархстройминформ України 21.06.2001 г. № 272. – К., 2001. - 121 с.
27. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001р. №1557
«Про затвердження Плану реагування на надзвичайні ситуації державного рівня».
28. Безпека життєдіяльності: Підручник /В.Г.Цапко, Д.І Мазоренко,
Ю.С.Скобло, Л.М.Тіщенко; За ред. В.Г.Цапка. – К.: Знання, 2008. – 397 с.
29. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. - Львів: Видавництво "Бескид Біт", 2005. – 304 с.
30. Яремко З.М. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.- 320 с.
МОДУЛЬ ІІ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ»

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

скачати