Ім'я файлу: KL10917.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1212кб.
Дата: 14.09.2020
скачати

78
За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються в середньому 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине й тому актуальним є питання про зведення до мінімуму впливу наявних виробничих небезпек. На досягнення цієї мети спрямована охорона праці.
Структурна схема охорони праці, яка включає розділи, що входять до складу нормативної дисципліни «Основи охорони праці», представлена на рис.1.1.
Рис. 1.1 - Структурна схема охорони праці.
Правові та організаційні основи охорони праці є тією базою, яка забезпечує соціальний захист працівників і на якій будується інженерно- технічна складова охорони праці. Виробнича санітарія, виробнича безпека та пожежна безпека на виробництві, з одного боку, базуються на правових та організаційних основах охорони праці, з іншого боку, вони визначають пріоритети, структуру цих основ та необхідність змін у них. Виробнича санітарія, виробнича безпека та пожежна безпека на виробництві також тісно пов’язані між собою, що буде біль докладніше розглядатись при вивченні даної навчальної дисципліни.
ДСТУ 2293 – 99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» містить основні поняття, терміни та визначення в галузі охорони праці.
Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно- технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Виробнича санітарія – система організаційних, гігієнічних і санітарно- технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.
Гігієна праці – галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров’я працівників в умовах виробництва, і на цій основі обґрунтовує профілактику несприятливого впливу умов праці, заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров’я працівників.

79
Небезпечний (виробничий) чинник – це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння, різкого погіршення здоров’я або до смерті.
Шкідливий (виробничий) чинник – це такий чинник, вплив якого за певних умов може привести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного впливу на здоров’я нащадків.
Примітка. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо) і тривалості впливу шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним.
Безпека– станзахищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.
Рівень безпеки – оцінка безпеки посиланням на прийнятний ризик.
Промислова безпека – безпека від аварій на виробничих об’єктах і наслідків цих аварій.
Небезпека – потенційне джерело шкоди.
Безпечні умови праці; безпека праці – стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунено, або вплив шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень.
Виробнича травма – пошкодження тканин, порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів. Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадку на виробництві.
Нещасний випадок на виробництві – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактору чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.
Професійне захворювання (профзахворювання) – це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.
Поділ несприятливих чинників виробничого середовища на шкідливі та небезпечні зумовлене різним характером їхньої дії на людський організм, тим, що вони потребують різних заходів та засобів для боротьби з ними та профілактики викликаних ними ушкоджень, а також рядом причин організаційного характеру.
Згідно ГОСТ 12.0.002 – 80 ССБТ. «Термины и определения» умови праці визначаються сукупністю факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці. Умовно ці чинники підрозділяються на небезпечні і шкідливі. Відповідно до ГОСТ 12.0.003 – 74
ССБТ «Опасные и вредные производственные факторы. Классификация».
Вони діляться на чотири групи:
- фізичні; - хімічні;
- біологічні; - психофізіологічні.
В основу цієї класифікації покладена природа їх дії на людину. Розглянемо фактори в тій послідовності, у якій вони наведені в нормативному документі.

80
До фізичних факторів відносяться: підвищена швидкість руху повітря; підвищена або понижена вологість; підвищений або понижений атмосферний тиск; недостатня освітленість; конструкції, що руйнуються; електричний струм; підвищений рівень статичної електрики; розміщення обладнання на висоті; підвищений рівень шуму і вібрації; гострі кромки обладнання тощо (всього 14 факторів). Зрозуміло, що ці фактори проявляють фізичну дію на організм людини.
До хімічних факторів відносять: хімічні елементи, речовини та сполуки, що перебувають у різному агрегатному стані (твердому, газоподібному, рідкому); речовини, які різними шляхами проникають в організм людини, тобто через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірний покрив, слизові оболонки носа, рота і очей; речовини, які різко змінюють реактивність організму, тобто проявляють сенсибілізуючу і алергічну дію на організм; речовини, які мають мутагенну дію або впливають на репродуктивну функцію людини.
Біологічні фактори розподіляються на патогенні (хвороботворні) мікроорганізми і макроорганізми.
Мікроорганізми проникаютьдо організму людини у вигляді бактерій, вірусів, рикетсій (бактеріоподібні нерухомі мікроорганізми, які викликають гострі інфекційні захворювання), грибів і найпростіших.
Макроорганізми розподіляються на організми рослинного і тваринного походження. Вони можуть бути в харчовій сировині (зернові культури, бобові, соняшник тощо), в харчових виробництвах (хлібопекарському, цукровому, бродильному тощо) і є причиною захворювання працівників.
Психофізіологічні фактори розподіляються на фізичні і нервово- психічні перевантаження. До перших відносяться статичні, динамічні навантаження і гіподинамічні (обмежена рухова активність). Рівень статичного навантаження визначається величиною необхідного зусилля, часом його підтримки і положенням тіла працівника (позою) при виконанні роботи.
Динамічні навантаження характерні при піднятті і переміщенні вантажів. Вони бувають легкі і важкі. Легкі відповідають підняттю вантажу масою до 5 кг з підлоги або переміщенню вантажу за зміну до 4 т, а важкі відповідно 40 кг і 6 т.
Нервово-психічні перевантаженнярозподіляються на розумове, перевантаження аналізаторів, монотонність праці і емоційні перевантаження.
Розумове перевантаження не є характерним для харчових виробництв, тому що роботи в основному виконуються згідно з інструкціями або вирішенням задач за відомим алгоритмом.
У харчових виробництвах переважають монотонні роботи, які включають одні і ті ж багатоповторювальні операції або роботи, в яких працівнику відводиться роль пасивного спостерігача за ходом виробничого процесу.
Емоційні навантаження всіх категорій характерні для харчових виробництв. Вони бувають мало напруженими, помірно напруженими, напруженими і дуже напруженими. Це відповідає роботам за поточним графіком, в умовах дефіциту часу і підвищеної відповідальності, в умовах ризику і відповідальності за безпеку інших працівників.

81
Структурна схема класифікації небезпечних і шкідливих виробничих факторів (НШВФ) згідно ГОСТ 12.003 – 74 ССБТ наведена на рис. 1.2.
Рис. 1.2 – Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів
(НШВФ).
1.2. Нормативно-правова база охорони праці в Україні
Законодавство України про охорону праці – це система взаємозв’язаних законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері реалізації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності.
До законодавчої бази з охорони праці належать:
1. Конституція України.
2. Закон України «Про охорону праці».
3. Кодекс законів про праці України.
4. Кодекс цивільного захисту України.
5.Закон
України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
6. Основи законодавства України про охорону здоров'я.
7. Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку».
Н
ер во во
-п си хі
чн
і пе ре ва нт аж ен ня
М
ак ро ор га ні
зм и
П
ат ог ен ні
м
ік ро ор га ні
м и
Бактерії
Віруси
Гриби тощо
Тваринного походження
Рослинного походження
Гіподинамічні
Перевантаженн я розумове і аналізаторів.
Монотонність праці.
Емоційне перевантаженн я
Динамічні
Статичні
Ф
із ич ні
п ер ев ан та ж
ен ня
За х
ар ак те ро м
д
ії
Органи дихання.
Шлунково- кишковий шлях.
Шкіряний покрив.
Слизова оболонка.
Токсичні.
Подразнюючі.
Канцерогенні.
Мутагенні,
(впливають на репродук- тивну функцію людини)
Ру хо м
і м аш ин и,
д ет ал
і о бл ад на нн я,
за пи ле ні
ст ь,
за га зо ва ні
ст ь,
ш ум
, ві
бр ац
ія
, ел ек тр ич ни й ст ру м
, ві
дс ут ні
ст ь аб о не до ст ат ні
ст ь пр ир од но го ос ві
тл ен ня
, ро зм
іщ ен ня о
бл ад на нн я на в
ис от
і т ощ о
П
о ш
ля ху п
ро ни кн ен ня
Фізичні
Біологічні
Хімічні
Психофізіологічні
НШВФ

82 8. Державні міжгалузеві і галузеві нормативні акти (стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші.)
Законодавство України про охорону праці базується на конституцій- ному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України(1996). Інші найважливіші конституційні права громадян України викладені в наступних положеннях:
- «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3);
- «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється» (ст.43);
- «Кожен, хто працює, має право на відпочинок» (ст. 45);
- «Громадяни мають право на соціальний захист» (ст.46);
- «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (ст. 50).
Наведені статті Конституції забезпечують громадянам України право на працю, яку вони вільно вибирають; на щотижневий відпочинок і щорічну оплачувану відпустку; скорочений робочий день щодо окремих професій і виробництв; скорочену тривалість роботи у нічний час; матеріальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, втрати роботи з незалежних від них обставин, за старістю та інших випадках, які передбачені законом.
Конституційні права громадян в Україні реалізуються шляхом виконання вимог ряду законів про працю.
Найважливіші питання з охорони праці викладені у Законі України
«Про охорону праці» і у Кодексі законів про працю(КЗпП) та Кодексі цивільного захисту України.
Закон України «Про охорону праці», прийнятий у 1992 р., вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР став таким правовим актом, який на відміну від попередніх норм охорони праці, орієнтує законодавство на захист інтересів громадянина, віддаючи перевагу в цій важливій сфері правовому регулюванню на відміну від адміністративного, що існувало раніше.
У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону праці» відповідає діючим конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці (МОП), іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі.
Закон України «Про охорону праці» складається з таких розділів:
«Загальні положення»;
«Гарантії прав громадян на охорону праці»;
«Організація охорони праці»;
«Стимулювання охорони праці»;
«Нормативно-правові акти з охорони праці»;
«Державне управління охороною праці»;
«Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці»;
«Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці».

83
Кодекс законів про працю (КЗпП) – головний документ, який регулює трудові відносини працівників всіх категорій і спрямований на охорону трудових прав працюючих. Він був затверджений в грудні 1971 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці в ньому здійснюється главою ХІ «Охорона праці» та нормами щодо охорони праці, які містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України:
«Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю». Основні вимоги закону:
- «Створення безпечних й нешкідливих умов праці на всіх підприємствах»
(ст. 153);
- «Власник або уповноважений ним орган забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці» (ст. 153);
- «Власник або уповноважений ним орган забезпечують систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони» (ст. 153);
- «Проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, виробів виробництва та ін. повинні проводитися з урахуванням вимог щодо охорони праці» (ст. 154);
- «Власник, який створив нове підприємство, зобов’язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл розпочати роботу» (ст.
155);
- «Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється» (ст. 156);
- «Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення умов праці працівників, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки» (ст. 158);
- «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання» (ст. 157);
- інші статті Закону.
В доповнення до цього Кодексу 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон
України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до
Кодексу законів про працю України».
На сьогодні триває робота над новим Трудовим кодексом, який має замінити діючий Кодекс законів про працю.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності» було прийнято в
1999 р. Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного

84 захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві.
Кодекс цивільного захисту України прийнятий 2 жовтня 2012 р., введений у дію з 1 липня 2013 року. Замінив собою низку законів, у тому числі:
«Про Цивільну оборону України», «Про пожежну безпеку», «Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони», «Про війська Цивільної оборони України», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»,
«Про правові засади цивільного захисту». Цей Кодекс регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів влади, права та обов'язки громадян, підприємств, установ та організацій.
Згідно з Кодексом: «Цивільний захист — це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період». На момент прийняття Кодекс містив 140 статей і чотири прикінцевих/перехідних положення, об'єднаних у 12 розділів.
Законом України «Основи законодавства про охорону здоров’я»
(1992 р.) визначаються правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюються суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Згідно цього закону: «охорона здоров'я - система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров'я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних
і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя».
На сьогодні МОЗ Україні розробив Концепцію з реформування охорони здоров'я. Це рамковий документ, який визначає цілі, яких ми хочемо досягти в цій сфері. Для того, щоб перекласти ці наміри в конкретні дії, групою експертів розроблено Національну стратегію побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025 рр. Триває обговорення можливих моделей медичного страхування громадян.
Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища, обладнання, устаткування, порядку ведення робіт, засобів захисту працюючих, порядку навчання працюючих тощо регламентуються відповідними нормативно-правовими актами, які розробляються у відповідності з

85 законодавством про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу охорони праці.
Нормативно-правовий акт – це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов’язкові правила
(норми).
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних
НПАОП здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці(у теперішній час це Держпраця) за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з іншими органами державного нагляду за охороною праці.
НПАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими. Міжгалузевий
нормативно-правовий
акт про охорону праці — це
НПАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації господарської діяльності України незалежно від їх відомчої (галузевої) приналежності та форм власності. Галузевий
нормативно-правовий акт про охорону праці — це НПАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі.
НПАОП переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.
НПАОП поширюються також і на сферу трудового і професійного навчання. Вони є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.
Затвержені НПАОП підлягають включенню до Державного реєстру нормативно-правових актів з охорони праці (Реєстру НПАОП).
Реєстр НПАОП – це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного інформаційного фонду цих актів. Дані про затвердження та введення в дію НПАОП оформлюються у вигляді Покажчика НПАОП, який затверджується наказом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
У Реєстрі(Покажчику) НПАОП кожному нормативному акту присвоєно відповідне позначення (код) – для можливості машинного обліку, ефективного зберігання і зручності користування ним. Кодове позначення складається з абревіатури НПАОП і трьох груп цифр:
НПАОП ХХ.Х-Х.ХХ-ХХ (далі повна назва нормативно-правового акта).
Перша група цифр (ХХ.Х) вказує вид економічної діяльності, на який поширюється цей документ – розділ (перші дві цифри) і група (- третя цифра) відповідно до Державного класифікатора України ДК 009:2010. Класифікація

86 видів економічної діяльності (КВЕД). Наприклад, виробництво м'яса та м’ясних продуктів в КВЕД позначається кодом 10.1. Якщо НПАОП поширюється на всі або декілька видів економічної діяльності, у коді зазначається 00.0. У другій групі цифр (Х.ХХ) – перша цифра означає вид нормативного акту (1 – правила,
2 – переліки, 3 – норми, 4 – положення, 5 – інструкції, 6 – порядки, 7 – інші документи), дві наступні – порядковий номер нормативного акту у межах цього виду в порядку реєстрації. Останнє двозначне число (ХХ) – рік затвердження нормативного акту.
З 1993 р. в Україні було розроблено і впроваджено ряд державних стандартів України (ДСТУ):
- ДСТУ 2272 – 93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення»;
- ДСТУ 3038 – 95 «Гігієна. Терміни та визначення основних понять»;
- ДСТУ 2293 – 99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» та ін.
Ця група стандартів спрямована на заміну чинних ГОСТів Системи стандартов безопасности труда (ССБТ) колишнього СРСР відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці держав СНД, укладеної в грудні
1994 р. ГОСТ і ССБТ мають шифр системи 12 і поділяються на 5 кваліфікаційних груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми):
- 0 – організаційно-методичні стандарти;
- 1 – стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників;
- 2 – стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;
- 3 – стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;
- 4 – стандартні вимоги до засобів захисту працюючих.
Приклад позначення ГОСТ 12.1.005 – 88 ССБТ «Общие санитарно- гигиенические требования к воздуху рабочей зоны»: ГОСТ – Государственный общесоюзый стандарт; 12 – стандарти безпеки праці; 1 – шифр підсистеми; 005
– порядковий номер стандарту; 88 – рік затвердження або перегляду назви стандарту.
Окрім НПАОП, державних та міждержавних стандартів для регламентації вимог охорони праці застосовуються також нормативно-правові акти, що вводяться іншими державними органами. Такими документами є Державні санітарні норми (ДСН), Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН),
Державні будівельні норми (ДБН), нормативні акти з пожежної безпеки
(НАПБ), а також міжнародні норми ISO, ОНSAS (Occupational Health and
Safety Assessment Series) згідно з Угодами про міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.
Крім наведених вище документів, що діють на підприємствах(організаціях) роботодавець або уповноважений ним орган розробляє та затверджує свої положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють в межах підприємства та встановлює правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно- правових актів з охорони праці.. Нормативні акти підприємства повинні

87 відповідати чинному законодавству, Державним стандартам України, нормативно-правовим актам з охорони праці, Державним санітарним і будівельним нормам.
1.3. Державне управління охороною праці, державний нагляд і
громадський контроль за охороною праці
Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної політики, спрямованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї функції неможливе без відповідного державного управління охороною праці.
Державне управління охороною праці здійснюють:
- Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів Українизабезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці.Постановою Кабінету Міністрів від 10 вересня
2014 р. в результаті реорганізації шляхом злиття Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки(Держгірпромнагляд) та Державної інспекції з питань праці, а також передачі Держсанепідслужбою функцій з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників було створено Державну службу України
з питань праці (Держпраці). Основними завданнями Держпраці є:
1) реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та
інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;
2) здійснення комплексного управління охороною праці та промисловою безпекою на державному рівні;
3) здійснення державного регулювання і контролю у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки;
4) організація та здійснення державного нагляду (контролю) у сфері функціонування ринку природного газу в частині підтримання належного технічного стану систем, вузлів і приладів обліку природного газу на об’єктах його видобутку та забезпечення безпечної і надійної експлуатації об’єктів
Єдиної газотранспортної системи.
- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Ці структури розробляють і реалізують за участю профспілок галузеві програми

88 поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці, створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці.
- місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
В умовах ринкової економіки, створення чисельних підприємств та інших господарств з недержавними формами власності, що не мають галузевого підпорядкування, незмірно зростає значення місцевих органів державної виконавчої влади в організації безпечних і здорових умов праці, усуненні причин виробничого травматизму та професійних захворювань.
З метою забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці в
Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадського.
Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП здійснюють:
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Державна служба України з питань праці
(Держпраці));
- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки
(Державна
інспекція
ядерного
регулювання
України
(Держатомрегулювання));
- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки
(Департамент державного нагляду (контролю) у сфері пожежної,
техногенної безпеки та цивільного захисту Державної служби України з
надзвичайних ситуацій(ДСНС));
- спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці
(Головний державний санітарний лікар та Державна санітарно-
епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я України).
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснює Генеральний прокурор і підпорядковані йому органи прокуратури.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-
яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян,
політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів
місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.
Свою роботу по нагляду за охороною праці Держпраці проводить через територіальні(обласні) управління, галузеві державні інспекції охорони праці та експертно-технічні центри.
Відомчий контрольпокладається на адміністрацію підприємства та на господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці.

89
Громадський контрольза додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників
(уповноважених осіб). У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на період, необхідний для усунення такої загрози.
Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці та об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань та надавати свої висновки про них. У випадку відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками
особа з питань охорони праці.
1.4. Організація охорони праці на підприємстві
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець забезпечує організацію робіт з охорони праці на підприємстві. Для цього він:
- створює відповідні служби , у тому числі і службу з охорони праці;
- призначає посадових осіб і установлює їх обов’язки, права та відповідальність;
- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
- забезпечує впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, позитивний досвід з охорони праці;
- забезпечує усунення причин, що приводять до нещасних випадків, професійних захворювань;
- забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування нещасних випадків;
- організовує проведення аудиту охорони праці, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та вживає заходи по усуненню небезпечних і шкідливих виробничих факторів за їх підсумками;
- затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства;
- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг їх технічного стану;
- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються.
Організаційну, методичну і наглядову діяльність з охорони праці, підготовку управлінських рішень та контроль за їх виконанням здійснює
служба охорони праці. Її діяльністю керує безпосередньо директор
(роботодавець).

90
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону праці» роботодавець створює службу охорони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб відповідно до Типового Положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. При кількості працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. При кількості працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.
Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюється до керівників і спеціалістів основних виробничо- технічних служб.
Діяльність служби охорони праці спрямована на:
- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
- забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
- підготовку і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці, пропаганди безпечних умов праці;
- вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;
- професійну підготовку виконавців для визначених видів робіт тощо.
Основні завдання служби охорони праці:
- опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці і сприяє вдосконаленню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу, кожної посадової особи;
- розробляє разом з структурними підрозділами заходи щодо досягнення нормативів безпеки та охорони праці у виробничому середовищі;
- проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;
- бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони на підприємстві, розробленні положень, інструкцій з охорони праці, виявленні і усуненні неприпустимих ризиків;
- сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки та ін.
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:
- видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
- вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

91
- зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих тощо.
Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише
роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі
ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці
фізичною особою.
З метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь- яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу на підприємстві може створюватися комісія з питань
охорони праці.
Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції), які затверджують Положення про комісію з питань охорони праці підприємства. Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця та трудового колективу. Члени комісії виконують свої обов’язки, як правило, на громадських засадах. Рішення комісії оформляються протоколами
і мають рекомендаційний характер, впроваджуються в життя наказами роботодавця.
Соціальне значення охорони праці проявляється в зростанні продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів і збільшенні сукупного національного продукту.
Економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці, зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; економія витрат на пільги і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці; зниження витрат, пов'язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо.
Питання для самоперевірки:
1. Дайте визначення охорони праці, небезпечного і шкідливого виробничого чинника.
2. На які групи діляться небезпечні і шкідливі виробничі фактори.
3. Які закони належать до законодавчої бази з охорони праці?
4. Назвіть основні конституційні положення з охорони праці.
5. Назвіть основні розділи Закону України «Про охорону праці».
6. Назвіть основні вимоги Кодексу законів про працю.
7. Назвіть види державних нормативних актів про охорону праці і дайте їм характеристику.
8. Які організації та установи здійснюють державне управління, державний нагляд, відомчий та громадський контроль за охороною праці?
5. Якім чином роботодавець забезпечує організацію робіт з охорони праці на підприємстві?

92
Література: 1,2,3,4,5,6,7,8,9,28,29,30,31.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

скачати