Психічні образи у тварин.
Основним методом об’єктивної реєстрації психічних образів (психічного уявлення) є психічна хронометрія. При застосуванні цього методу звичайно враховується час, необхідний піддослідному для розв'язання певного просторового завдання, такого як порівняння пари зображень по-різному орієнтованих об’єктів. Завдання полягає в тому, щоб відповідати на питання, чи однакові ці об’єкти за своєю формою, чи один й дзеркальним в зображенням іншого. Встановлено, що час, витрачений на виконання цього завдання, закономірно зростає при збільшенні кутових різниць між парами рисунків (рис. 2).
Рис.2. Залежність часу психічної реакції від взаємного розташування порівнюваних фігур. По осі ординат - час прийняття рішення, по осі абсцис - поворот однієї фігури відносно іншої
Припускається, що перш ніж порівняти між собою обидва зображення, піддослідні повертають "у думці" уявний образ одного об’єкта, щоб поставити його в однакове положення з іншим. Отже, тут ми маємо справу з наявністю психічного образу, коли процеси обертання й порівняння виконуються один за одним. Встановлено, що у людини уявне обертання об’єкта займає певний час - приблизно 30 мс на кожні 20 (666 0/с). Спеціальні експерименти на нейронному рівні показали, що уявне обертання об’єкта у мавп починається через 260 мс після пред’явлення стимулу і відбувається із швидкістю 7320/с.
Уявні образи (внутрішні репрезентації) бувають у тварин двох типів. Декларативна репрезентація - це уявний образ бажаного об’єкта чи мети: коли щур відшукує харч у знайомому лабіринті, то у нього мусить бути уявний образ їжі і він повинен пам’ятати, що для її одержання потрібно здійснити певні повороти. Процедурна репрезентація - це сукупність команд, які автоматично ведуть до бажаного об'єкта без формування його образу. Ця форма репрезентації безпосередньо відбиває наступне застосування знання і простіше пояснює поведінку тварини, тобто, згідно з каноном Л.Моргана, більш припустима
Перевірка здатності до зорового розпізнавання об’єктів незалежно від їхньої просторової орієнтації використовується психологами для оцінки інтелекту і здібностей особистості. Було б цікаво порівняти на цій підставі представників різних видів тварин. Проте дослідження психологічних уявлень було зроблено поки що тільки на голубах, і результати виявилися досить дивними.
Американські дослідники В.Холлард та Д.Демус (І983 р.) навчили голубів у камері Скіннера розрізняти пряме й дзеркальне зображення фігур при зміні їхньої просторової орієнтації (рис.3) і при цьому вимірювали час реакції голуба залежно від кута повороту фігури. Після завершення дослідів на голубах тестову панель, на якій знаходилися сигнали та клавіші, використали у аналогічних експериментах на людях. Отже, в цьому випадку можна було безпосередньо порівняти, як справляються з цим завданням птахи й людина.
Якщо виходити а кількості помилок, то люди й голуби вирішують це завдання однаково добре. Але існують і відмінності. Виявилось, що у людини час реакції поступово зростає в міру збільшення кутової невідповідності між фігурами порівняння, а у голубів цей час не залежить від кута повороту фігур /рис.4/. Отже, голуби здатні розв'язувати такі завдання більш ефективно, ніж люди, здійснюючи якусь форму паралельної обробки інформації. Можливо також, що голуби при цьому не користуються психічними образами (процедурна репрезентація).
Абстракція і узагальнення у психіці тварин.
Дорослий шимпанзе може точно диференціювати предмети за потенційними якостями, узагальнити й розподілити їх на певні класи, причому звичайно шимпанзе розподіляє предмети на два класи /дві множини/ ті, з якими можна спробувати досягти мети, і ті, з якими це
Фігура для Взірець Фігура для
порівняння порівняння
Рис.3.Фігури для порівняння (схожі фігури позначені зірочками). Завдання полягає у тому, щоб вказати, яка з двох фігур, пред’явлених для порівняння, більш за все схожа на взірець зробити неможливо. Тому навички утворюються у мавп швидше, ніж у інших тварин, і ці навички дуже пластичні, легко переносяться в інші умови. Те ж саме завдання шимпанзе може розв'язати різними способами, тому при зміні завдання він одразу ж змінює і спосіб досягнення мети.
Для мислення мавп властиві процеси узагальнення й абстракції. Вони, подібно до ряду інших хребетних тварин, здатні розрізняти елементи ситуації не тільки за абсолютними, а й за відносними ознаками, які помітні при співставленні окремих предметів між собою. В дослідах П.В.Бірюковича павіани та макаки-резуси вірно реагували на різну інтенсивність забарвлення предметів, а в дослідах Л.Є.Хіль-павіани-гамаприли чітко відрізняли різні за величиною
Рис.4. Залежність часу реакції людини (1) і двох голубів (2, 3) від кутового зміщення фігур порівняння, зображених на рис.3. По осі ординат - час реакції (с), по осі абсцис - кут повороту фігур квадрати (100 і 225 см), намальовані на ящиках. Цікаво, що після того, як у мавп було вироблено навик обирати ящик з меншим квадратом, ці фігури замінювалися колами, а потім трикутниками (площею 25-40 см2). Незалежно від зміни форми предмета мавпи продовжували обирати ящик з меншою фігурою. Це свідчить про наявність у них елементарної абстракції.
Але у мавп відносна ознака не відвертається повністю, як це відбувається у людини завдяки слову, а тільки виділяється у наочно представлених конкретних об’єктах. Це так звана "конкретна абстракція", коли помічена ознака лише відтінюється у предметі. Справжня абстракція виявляється у повному відверненні ознаки від реального об’єкта, що можливе лише тоді, коли ця ознака буде позначена словом.
У антропоїдів розрізняють дві форми мислення. Перша з них характеризується встановленням зв’язків між подразниками (предметами чи явищами), які безпосередньо сприймаються твариною в процесі її життєдіяльності, тобто це аналіз і синтез у наочній ситуації. Прикладом може служити вибір твариною предметів, придатних до використання для досягнення певної мети з врахуванням їхньої величини, щільності, форми тощо.
Друга форма мислення характеризується встановленням зв’язків між безпосередньо сприйнятими подразниками та уявленнями. Прикладом можуть бути розплутування мотка дроту мавпою для того, щоб виштовхнути з довгої трубки принаду або відщеплення від широкої дошки вузької скіпки, необхідної для розв'язання цього ж завдання. Таку поведінку можна пояснити лише тим, що у мавпи в процесі її попередньої діяльності сформувалося узагальнене зорове уявлення про предмет типу дрючка, оскільки вона раніше накопичувала досвід по "доопрацюванню" різних предметів. Отже, шимпанзе спроможний подумки розчленувати цілі об’єкти на окремі деталі, а складні фігури - на складові частини.
Провідне значення в життєдіяльності мавп має тактильна і кі-нестезична чутливість руки. Недарма І.П.Павлов з повною підставою говорив про "ручне мислення" мавп. Поєднання тактильно-кінестезичної чутливості із зором дає мавпі велику перевагу при встановленні просторово-часових зв’язків. Проте зорові образи у антропоїдів значно бідніші, ніж у людини, і завжди пов’язані з наочними компонентами навколишнього середовища. Ось чому антропоїди роблять, з людської точки зору, цілком безглузді помилки при використанні своїх знарядь.
Мавпи не здатні встановити уявний зв’язок між одними лише уявленням та їх комбінаціями у образи. Нездатність подумки оперувати лише одними уявленнями неминуче призводить до нездатності передбачити результати своїх дій, розуміти справжні причинно-наслідкові зв’язки. Це можливо за допомогою понять, опосередкованих словом, чого у мавп немає. Для них властивий лише рівень довербальних понять, що й ставить межу їхній пізнавальній діяльності і розумового розвитку.
Але в дослідах на нижчих і вищих мавпах встановлено, що шимпанзе і дещо гірше макаки здатні "перенести" навик, вироблений на розрізнянні величини, й іншу ситуацію, де вже вимагається вибір за кількістю. Якщо шимпанзе навчили чітко розрізняти фігури за величиною, то він без додаткового тренування буде діяти таким же чином, коли йому буде запропоноване завдання по розрізнянню множин. Врештірешт, на підставі первинного вироблення навички розрізняння предметів за величиною антропоїди можуть сформулювати узагальнення до рівня "більше - менше взагалі". Цікаво, що дельфіни також виявляють цю максимально можливу для тварин ступінь абстракції та узагальнення типу "справа - зліва взагалі".
Отже, у антропоїдів виникає така ступінь обробки інформації, яка дозволяє їм відвертатися від конкретних ознак предмета : користуватися узагальненими поняттями. Спеціальне дослідження Д.Кріпаком "математичних" здібностей шимпанзе Сарн показало, що вона вірно розрізняла пропорції Т/4 :І/2, 1/2 :3/4 та 3/4 : І, а також 1/2, 2/3 і 3/4, якщо об’єкти відрізнялися за своїми фізичними або кількісними показниками /маса, площа, довжина/. Вироблений математичний навик розрізняння пропорцій одного класу об’єктів переносився нею на об’єкти іншого класу, що свідчить про здатність до розв'язання завдань, виходячи з математичної концепції кількості та пропорції.
Шимпанзе (у 90 % випадків) здатний використовувати арифметичну операцію складання (у межах восьми) об’єктів чи їхніх цифрових позначень, хоча невідомо, на яких принципах це базується. За допомогою спеціальних комп’ютерних програм шимпанзе Лану вдалося навчити лічити до трьох, використовуючи зображення арабських цифр. У 80 % випадків вона вірно позначала цими символами кількість прямокутників на екрані монітора.
Багато вчених вважає, що нічого дивного в цьому немає, оскільки й у інших тварин можна виробити значну кількість умовних рефлексів, рухових навичок. Ллє коли шимпанзе Уошо подивилася у дзеркало, побачила там себе і її спитали мовою жестів: "Хто це?", то вона також мовою жестів відповіла: "Уошо". Отже, у шимпанзе-існують певні уявлення про власне "Я", вони ототожнюють з собою свою тілесну оболонку, тобто у них є самовідчуття. Звичайно, самосвідомість людини значно перевершує це примітивне уявлення про власну тілесну оболонку, але таке первісне самовідчуття е початковою формою свідомості й у людини.
Проблема інтелекту тварин.
Тварини різних нидів у різних екологічних умовах виявляють найрізноманітніші форми інтелектуальної діяльності. Інтелектуальна поведінка - це вершина психічного розвитку тварин. Проте, говорячи про інтелект, "розум" тварин, їхнє мислення, треба сказати, по дуже важко назвати тих тварин, у кого вони є, і тих. у кого _ боні! відсутні. Інтелектуальна поведінка тварин є лише одним з проявів єдиної психічної діяльності з її природженими і набутими аспектами. Вона має дуже важливе значення для виживання особини і продовження роду при раптових і швидких змінах зовнішнього середовища. .
Особливе значення для такої поведінки мають зорові сприймання і узагальнення. Здатність до формування узагальнених зорових образів виявлена у багатьох тварин, починаючи від перетинчастокрилих до ссавців. Так, в дослідах на щурах показано, що вони здатні розв'язати дуже складне завдання: вибрати з трьох пред'явлених фігур одну не схожу з двома іншими, якщо розташування й рисунок такої фігури постійно змінювалися(рис. 5).
Рис. 5. Схематичне зображення фігур для розрізняння за узагальнюючою ознакою. Знаком "плюс" позначений вірний вибір
Отже, тварини могли в цьому випадку орієнтуватися лише за однією, дуже узагальненою ознакою - несхожістю одного рисунка з рештою. Таке зорове узагальнення близьке до справжнього абстрагування, властивого розумовим процесам людини.
Для порівняння інтелектуальних здібностей тварин, що відносяться до різних видів, важко придумати такий тест, який не був би упереджений в тому чи іншому сенсі. Робилося багато спроб з'ясувати, чи можуть тварини упоратися з завданнями, які вимагають засвоєння певного загального привела прийняття рішення. У одній з таких спроб тваринам пропонується послідовно ряд тестів, в яких для вирішення завдання треба користуватися певним правилом. Схематично таке завдання зображене на рис. 6.
Якщо в міру пред'явлення таких однотипних завдань /рис.6/ тварина розв'язує їх все краще й краще, то в такому разі можна вважати, що у неї сформувалася установка навчання. Виявилося, що тварини різняться за своєю здатністю формувати установку навчання. Так, голуби; в процесі роботи виявляють стереотипний підхід і розв’язують кожне завдання окремо приблизно з однаковою швидкістю, а
Рис. 6. Схематичне зображення різних типів завдань на вибір:
а - проста дискримінація; б - зворотний вибір (треба вибрати предмет, несхожий із взірцем); в - умовне завдання (треба вибрати один з предметів, якщо обидва предмети сірі, та інший, якщо обидва предмети білі); г - завдання на відповідність (треба вибрати предмет, який відповідає взірцю зліва або справа), д - завдання на несхожість (треба вибрати той предмет, який відрізняється від взірця). Стрілками позначений вірний вибір ворони навчаються потрібному правилу розв'язання таких завдань. Мавпи (шимпанзе й макаки) набагато швидше підвищують свої показники при розв'язанні завдань типу "в", "г", "д", ніж коти і щури.
Дуже важливою передумовою інтелектуальної поведінки е здатність до перенесення навику у нові ситуації. Наприклад, в одному з дослідів собака навчився відкривати натисканням лапи клямку на дверцятах "проблемної клітки", в якій знаходилася принада. В інших дослідах той же собака навчився підтягувати зубами й лапами мотузку, до якої був прив'язаний шматок м’яса.
Після засвоєння цих двох навичок створили "проблемну ситуацію", яка містила в собі елементи двох попередніх: підняли клямку на клітці на таку висоту, щоб собака досягти її не міг, але до цієї клямки прив’язали мотузку. Собака одразу ж, без попередніх спроб, розв'язав поставлене завдання, незважаючи на те, що колишні елементи розташовувалися тут інакше; мотузка лежала не на підлозі, а була прив'язана до клямки й висіла вертикально, на її кінці було прив’язане не м'ясо, а клямка, яка до того ж знаходилася в клітці на іншому місці /нагорі/. Якщо не знати етапів вироблення цієї реакції, можна прийти до помилкового уявлення про надзвичайно високі розумові здібності тварин, оскільки такий навик чудово імітує розумну поведінку.
Критерієм інтелектуального рішення е те, що при розв'язанні завдання у новій ситуації тварина користується не одним стереотипним способом, а випробовує різні варіанти на підставі свого природженого та набутого досвіду. Так, японські дослідники помітили, що макаки, за якими вони спостерігали тривалий час, навчилися мити клубні батата. Виявилося, що спочатку це зробила самиця на кличку Імо, а незабаром до цього призвичаїлися й інші мавпи, особливо її однолітки. Протягом 10 років ця звичка поширилася майже на всю популяцію, за виключенням тільки дорослих особин віком більше 12 років і мавп, що не досягли річного віку.
Два роки згодом та сама Імо придумала операцію по очищенню їжі. Дослідники розкидали на березі річки зерна, злаків і голодні мавпи старанно збирали їх по одному, Імо я; набрала повну жменю змішаних з піском зерен і кинула все це у воду. Пісок пішов на дно а зерна залишилися на поверхні, так, о всі їх легко можна було зі брати й з’їсти Нову поведінку запозичили перш за все однолітки Імо, інші самиці навчилися цій операції від молодих мавп і останніми її засвоїли дорослі самці.
Можна вважати, що обидва рішення прийшли до Імо випадково, за типом інсайту. Багато людських винаходів також виникають подібним чином. Цілком ймовірно, що Імо є високо інтелектуальною мавпою, хоча для, того, щоб цей висновок був беззастережним, нам потрібно знати ти значно більше про розумові процеси як самої Імо, так і мавп взагалі.
Всі ці пристосовані реакції не можуть бути передані нащадкам за допомогою генів. Тому таку передачу інформації від одного покоління до іншого негенетичним шляхом наливають культурною спадкоємністю, яка легше за все відбувається шляхом реакції наслідування. Наприклад, навіть ситі курчата починають клювати "їжу, якщо це роблять поруч з ними їхні голодні "колеги". В Англії синиці навчилися прокльовувати фольгу на молочних пляшках і випивати верхній шар вершків. Шляхом наслідування ця реакція поширилася на багато районів країни.
Отже, спадкоємність культурних традицій не обов'язково вимагає великого інтелекту від окремих особин популяції, хоча той, хто починає нову реакцію спонтанно, безсумнівно, має високий інтелект.
"Мова" тварин.
Існує багато аспектів у поведінці людини, які відрізняють її від тварини. Люди мають також цілий ряд здібностей, які виявити у тварин дуже важко. Одна з таких здібностей - членороздільна мова. З першого погляду здається, що мова - це унікальна властивість людини, що для розвитку мови необхідна свідомість, яку мас тільки людина. З наукової точки зору, такий підхід мало перспективний, оскільки він наперед вносить у дослідження цієї проблеми певне упередження .
Людська мова відрізняється від голосової сигналізації тварин чотирма властивостями: 1) переносом інформації у просторі, тобто людина може інформувати про події, які відбувалися в минулому чи будуть відбуватися у майбутньому; 2) артикульованим характером, тобто мова складається із звуків, які самі по собі нічого не означають; 3) здатністю до членороздільної мови у людини, яка е природженою, але передається від покоління до покоління шляхом навчанням 4) тим, що мова тварин являє собою "закриту систему", генетичне фіксовану, яка складається з цілком конкретної кількості сигналів, тоді як мова людини є "відкритою системою", що постійно збагачується новими елементами шляхом утворення нових комбінації з акустичних компонентів, які її складають. Тому людина й вимушена в ході онтогенезу вивчати кодові значення мови, навчатися розуміти й виголошувати їх.
Звичайно, головне в мові те, що вона є основою мислення людини. Проте, крім членороздільної мови, у людини існує й невербальна (несловесна) комунікація, яка дуже нагадує ритуальні демонстрації у тварин. У цьому плані основні мімічні вирази (посмішка, гнів, страх) можна порівняти з мімічними реакціями інших приматів. У людини і приматів е досить багато складних стереотипних реакцій, які виражають однакові психічні процеси. Розглянемо деякі з них.
Настороженість виявляється у фіксованому пильному погляді і деякій напруженості лицевих м’язів. При подив і людина на якийсь час піднімає брови, відкриває широко очі і навіть рот ("роззявити рота від подиву"), Страх у людини та інших приматів характеризується широко розплющеними очима (" у страха великі очі") та стиснутими зубами. Чуття огиди виявляється у тому, що людина зморщує носа і піднімає верхню губу, жмурить очі і відвертає обличчя. У людини зовнішній вираз огиди ритуалізований, але у інших приматів це просто набір захисних реакцій, які у комунікації ніякої відчутної ролі не грають. Для реакції гніву властиві вишкірені зуби з притиснутими до них губами, пронизливий погляд і насуплене обличчя, Радість у людини і шимпанзе найчастіше супроводжується сміхом, але посмішка людини - це не просто сміх, вона виникає також при небезпеці. У багатьох приматів беззвучне вишкіряння зубів /"посмішка"/ є проявом міміки підлеглої особини.
На відміну від тварин, невербальна комунікація людини може мати різні особливості, пов'язані з культурними традиціями народу. Так, деякі способи виразу згоди або незгоди включають хитання головою чи невеликі повороти голови у різні боки. У деяких країнах рухи "так" чи "ні" прямо протилежні нашим.
Різні види невербальної комунікації можна розподілити на кілька класів, які наводяться нижче.
1. Адаптери виконують комунікативні та не комунікативні функції, наприклад, у тварин це рухи очищення тіла /грумінг/, у людини - почісування потилиці у важких чи непевних ситуаціях.
2. Емблеми - це рухи, які мають вербальні аналоги. Такими знаками користуються глухонімі, до них відносяться також непристойні жести та різні сигнальні рухи, наприклад жести підкликання.
3. Ілюстратори супроводжують мову оратора, ілюструють окремі моменти його промови (виразні вказівні жести).
4. Регулятори використовуються для регуляції мовного потоку у двох співрозмовників (похитування головою, рухи очей, зміни пози тіла).
Наведені приклади невербального спілкування допомагають використанню мови чи є частиною мови. Проте існують також різні види невербальної комунікації, що не залежать від мови: вони; ближче до того спілкування, яким користуються тварини переважної більшості видів.
Деякі дослідники вважають, що обмін інформацією у тварин заснований на зовсім інших засадах, ніж у людини. Словник будь-якої сучасної європейської мови містить не менше 100 тис. слів, а у жовточеревого бабака - лише 8 різних звукових сигналів-фраз, причому змістове значення цих фраз чітко не фіксоване, кожна з них може використовуватися у різних ситуаціях, нести різне змістове навантаження, іноді (з людської точки зору) прямо протилежне.
Аналізуючи системи комунікації у тварин, деякі дослідники приходять до висновку, що ця система працює за принципом "пошкодженого телефону": при поганій чутності все ж можна зрозуміти суть інформації, що передається. Позитивний ефект "пошкодженого телефону" виявляється у тому, що непотрібна, неадекватна інформація відкидається, а випадкові "вірні" реакції на "не зовсім вірні сигнали" призводять загалом до корисного біологічного результату. Отже, тварини; здатні інтерпретувати невизначену інформацію, що поступає з навколишнього середовища.
Інакше кажучи, обмін інформацією у тварин базується на ймовірноносних закономірностях. Наприклад, статистичний аналіз деяких форм сигнальної діяльності у крабів показав, що більшість форм агресивної поведінки має комунікативну цінність: кожний сигнал статистично мас тенденцію викликати чи пригнічувати певну поведінку у тварини-реципієнта. У середньому кількість інформації, яку передає краб за одну демонстрацію, становить 0, 41 біта, а швидкість передачі інформації коливається від 0, 4 до 4, 4 біта/с, що наближається до швидкості передачі інформації при танцях бджіл.
Окремої згадки заслуговують спроби вчених порозумітися з мавпами. Але хоча мавпи можуть виголошувати голосні і приголосні звуки, навчити їх членороздільної мови неможливо, оскільки у них невеликий об’єм глотки і немає спеціалізованих центрів мови у мозку. Крім того, мавпи виголошують звуки при видиху, а люди - при вдиху. Тому американський дослідник К. Лендлер навчав орангутанга Коуді спрощеній мові, спеціально підбираючи прості короткі склад. Йому вдалося навчити Коуді виголошувати окремі слова-склади, які замінюють цілі речення, наприклад, "гру-у"- "я хочу молока", "пух" візьми мене на руки, "фух" - "я хочу їсти", "вух" - "попести мене".
Ціною величезних зусиль американський зоопсихолог К.Хейс . навчив шимпанзе Віці вимовляти чотири слова: "папа", "мама", " сир" і " мир", але навіть ці найпростіші слова вона промовляла нечітко. Крім того, кожне слово мало генералізований характер наприклад, слово "мавп" відносилося як до дружини К.Хейсд - Кеті, так і до її одягу, ліжка тощо, а слово "сир" позначало будь-яке питво і сам процес - "я хочу пити".
Ці невдачі спрямували думку дослідників у інший бік. Якщо не можна навчити мавпу членороздільної мови, то існує ще мова жестів, якою спілкуються між собою глухонімі. І ось подружжя Б. і Р.Гарднери (1969-1971 рр.) навчили шимпанзе Уошо мови жестів АМСЛЕН. Протягом 5 років /починаючи з віку I I місяців/ вона засвоїла 132 знаки і самостійно навчилася комбінувати ці жести у ланцюжки з двох п'яти слів. Х.Террейс /І979 р./ також навчив шимпанзе Німа користуватися мовою АМСЛЕН.
Американка Ф. Паттерсон /І978 р./ навчила самицю горили Кого використовувати знаки, які утворюються китицею руки, і відповідати на голосові команди, що подавалися англійською мовою.
Відомий дослідник Д.Прімак /І976-І978 рр./ зміг порозумітися з самицею шимпанзе на ймення. Сара за допомогою так званої "художньої" мови, в якій різні слова позначалися фігурними кольоровими пластмасовими жетонами. Сара за кілька років засвоїла 120 символів, могла виконувати команди та відповідати на найпростіші питання, використовуючи комбінації з кількох символів (рис.7).
Рис.7. Взірці "діалогу" людини з мавпою (за Д.Прімаком, 1970 р.)
Щоб точно з'ясувати, чи розуміють мавпи сенс знаків і символів, якими користуються, спілкуючись з людиною, необхідне пронести такий дослід, коли б мавпа була вимушена спілкуватися в ситуації, яка відрізняється від тієї, де відбувалося навчання. Таких дослідів було чимало, і всі вони засвідчили що шимпанзе справді здатні о повним розумінням називати і характеризувати конкретні предмети то. явища. Більше того, шимпанзе Нім робив знак "собака" не лише тоді, коли бачив живого пса, але о тоді, коли чув собачин гавкіт чи бачив зображення собаки.
Крім того, іноді шимпанзе можуть навіть створювати носі поняття-символи. Так, Уошо для позначення кавуна видумала слова-жести "candy drink " (солодке питво), а лебедя назвала "water bird " (водяний птах). Однак ці випадки важко тлумачити, оскільки можливо, що вони є наслідком звичайної генералізації збудження. Справа в тому, що шимпанзе іноді створюють нові жестові комбінації, які позбавлені, з людської точки зору, будь-якого сенсу. Наприклад, улюбленою присмакою Німа були банани, і він часто комбінував це слово з іншими словами-жестами, такими, як "питво", "лоскотати" і навіть "зубна щітка". Цілком можливо, що такі чудернацькі комбінації слів являють собою приклад гри словами, яка властива для дітей, оскільки, наприклад, Уошо робила знаки сама собі, коли знаходилася на самоті, - майже так, як діти розмовляють вголос самі й собою при грі.
Досліди останніх років показують, що мавпи здатні оперувати найпростішими мовними структурами при використанні штучних /комп’ютерних/ мов, але вважається, що вони не можуть опанувати гсаматично організованої мови і ніяке тривале тренування з використанням символічних елементів-слів не може сформувати у шимпанзе абстрактний словесний код.
В то же час треба сказати, що істотних (морфологічних) відмінностей між мовою людини і звуками, що видають шимпанзе, немає. Загальновідомо, що членороздільна мова мас обмежену кількість сигналів, які не мають самостійного значення, але з комбінацій яких створюються більш складні сигнали, що несуть вже певну інформацію. Звуки людської мови складаються у фонеми - мінімальні позбавлені сенсу мовні одиниці, а фонеми - у слова. Інформацію передають тільки слова, з яких складається речення-повідомленя.
На думку Е.Ф .Сергеєва (1985р.), жестову мову мавп можна віднести до справжньої мови. Справа в тому, що слова АМСЛЕНа, покладені в основу мявп’ячої мови, - складні жести. Вони утворюються з 55 більш простих елементів - черем. У АМСЛЕНі порядок слів інший, ніж у звичайній мові: у кожному реченні на першому місці стоїть найбільш конкретний і виразний елемент, потім ідуть знаки, що пояснюють і описують ситуацію (прикметники, дієслова, прислівники), а за ними - результат, висновок чи кінцевий підсумок ситуації. Синтаксис АМСЛЕНа значно простіший, ніж у розвинених звукових мов, але й у ньому є тверді правила, деякі з них досить легко засвоюються мавпам, завдяки чому вони здатні розуміти й відтворювати чималу інформацію з відносно невеликої кількості простих мовних символів.
Цією мовою мавпи, як і діти, найчастіше "говорять" про те, що хвилює їх у даний конкретний момент, "зараз". Ця “мова” відображає "безпосереднє мислення", спрямоване на передачу та сприймання інформації. Головна відмінність членороздільної мови людини в відмови" тварин полягає у тому, що для людини її мова не тільки спосіб комунікації, але й основа мислення, перш за все абстрактного.
Отже, спроби навчити людиноподібних мавп різних типів людської мови мали певний успіх. Мабуть, антропоїди можуть досягти у цьому лише рівня малої дитини. Все свідчить про те, що люди мають природжений апарат для засвоєння мови, що виник приблизно 50 тис. років тому, а у мавп його немає.
При формуванні людської мови перші звуки, які супроводжували трудові операції, ще не могли бути справжніми словами. Ці звуки спочатку не існували самостійно, а були вплетені у практичну діяльність. До того ж вони неодмінно супроводжувалися жестами та виразними інтонаціями і зрозуміти їхнє значення можна було, лише знаючи ту конкретну наочну ситуацію, в якій вони виникали. Лише поступово семантична функція перейшла до голосових органів, чим був покладений початок розвитку самостійної звукової мови.
Проте природжені звуки, жести й міміка зберегли своє значення до нашого часу, щоправда, лише як доповнення до акустичних засобів комунікації. Все ж тривалий час зв’язок цих компонентів був настільки тісним, що один і той же звуковий комплекс ("праслово") позначав, наприклад, предмет, на який вказувала рука, саму руку і, нарешті, дію. яка здійснювалася цим предметом. Тільки після того, як звуки мови відокремилися від практичних дій, виникли перші справжні слова. Ці слова, мабуть, позначали предмети і лише згодом, значно пізніше, виникли слова, що позначали дії та якості.
Чи мають тварини свідомість?
Самою значною та істотною різницею між тваринами і людиною різні вчені вважають ту, що тварини (на відміну від людини (не мають свідомості. Деякі дослідники гадають, що вести дискусію щодо свідомості у тварин зовсім безглуздо, оскільки немає предмета для обговорення і свідомість тварин (якщо зона є) дослідити неможливо.
Проте питання залишається відкритим: чи усвідомлює себе тварина, тобто чи має вона уявлення про пози. які приймає, та про дії, які здійсню? Для того, щоб з'ясувати це питання експериментальне. щурів навчали натискувати один з чотирьох важелів залежно від того, там вони займалися, коли лунав звук зумера.
Наприклад, якщо цей сигнал заставав щура у момент реакції грумінга, він повинен був натискувати "грумінговий" важіль, щоб одержати харчове підкріплення; якщо щур в цей час стояв на задніх лапах, треба було натиснути "вертикальний" важіль, щоб одержати їжу і т. ін. Щури навчалися натискати на різні важелі залежно від того, чи займалися вони чищенням шерсті, чи стояли на задніх лапах, чи просто спокійно сиділи в той момент, коли лунав зумер. Отже, вони здійснювали інструментальні реакції на підставі інформації про власну поведінку і тих сигналів, які надходять із зовнішнього середовища. В якомусь розумінні щури повинні знати про свої дії, але це зовсім не означає, що вони їх усвідомлюють.
Про певні ознаки самосвідомості у тварин ми можемо гадати по реакціях наслідування, які досить розповсюджені у багатьох видів тварин, особливо у птахів і мавп. Якщо птах імітує голоси інших птахів, людини, технічний галас тощо, то це означає, що він відрізняє "Я" від "не-Я", тобто має знання про самого себе, в певному сенсі якусь самосвідомість. Нічого дивного в цьому немає, оскільки було б дуже незрозумілим, чому немає якихось попередніх етапів формування людської самосвідомості у тваринному світі. Треба спробувати дослідити ці етапи, а не заперечувати їх.
Проблема свідомості тварин дуже Складна. Спектр наукових уявлень з цього приводу дуже широкий. Ситуація ускладнюється ще й тим, що важко дати навіть саме визначення поняття "свідомість", яке має багато значень. Примітивною формою свідомості звичайно вважають первісне самовідчуття тобто знання пропорцій свого тіла, відмежування "схеми свого тіла" від навколишнього середовища. Деякі дослідники вважають, що "тварина знає, які її розміри, але не знає, що вона це знає".
Але, правду кажучи, далеко не всі тварини знають розміри свого тіла. Не знають цього, наприклад, змії, домові миші, риби. В
той же час спостереження в зоопарку показують, що олені постійно орієнтуються, чи є у них роги, чи немає і дуже точно зважують свої розміри при пролізанні крізь вузькі проходи. Норови, кози, антилопи також враховують у різних обставинах розміри своїх рогів.
Особливу цікавість являє також ставлення тварин до своєї тіні. Незважаючи на постійну зміну форми тіні залежно від положення сонця, тварина повинна знати, що тінь відноситься до неї так, як кінцівки та придатки тіла. Спостереження за тваринами в природі та зоопарках показали, що деякі з них можуть навіть маніпулювати власною тінню, наприклад, для захисту малят від пекучого сонця. Така поведінка спостерігається у зебри, чаплі, страуса.
Ще одне питання, що має безпосереднє відношення до проблеми свідомості у тварин, - це ставлення тварин до свого зображення у дзеркалі. У дослідах з дзеркалом брали участь представники всіх груп хребетних тварин, які мають розвинений зір, починаючи від риб і кінчаючи приматами. Величезна більшість тварин сприймає власне відбиття як іншу тварину свого виду, суперника чи партнера. І тільки антропоїди, виховані у "хатніх" умовах, можуть пізнавати себе у дзеркалі, тобто мають справжню первісну самосвідомість.
Відомий дослідник проблеми свідомості у тварин Д.Гриффін (І976 р.) визначає свідомість як здатність організму створювати психічні образи та використовувати їх для управління своєю поведінкою. Проте існують дані, що планована поведінка не завжди вимагає участі свідомості. Крім того, багато дослідників вважають, що свідомість не можна зводити лише до знання про свої чуттєві сприймання. Кожна тварина, На думку П.В.Симонова, має певний запас набутих знань про навколишній світ, але у тварин немає спін-знання ("сознань"), тобто усуспільненого, спільного знання, яке виявляється у мові, пам'ятках культури, взірцях технології і може стати надбанням всіх членів суспільства.
Нам важко уявити собі свідомість без мови. Проте це не дає
підстав вважати, що тварини, які не мають мови, не мають і свідомості.
Походження свідомості людини.
Свідомість як одна із функцій активного мозку виявляється через відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, пам'ять, увагу, навчання, але не тотожна жодному з цих явищ. Свідомість - це особливий стан, що являє головну ознаку нашого існування і відображає об'єктивний, світ у суб’єктивних образах, ідеях. Свідомість, будучи ідеальним явищем, виникає кожного разу як функція мозку окремої людини.
Певні ознаки свідомості, зокрема первинне самовідчуття, існують і у тварин, тобто нейрофізіологічна база для розвитку свідомості на початку еволюції людини вже була. Порівняння ендокранів у різних предків людини показало, що інтенсивне збільшення об'єму мозку почалося одразу в двох його ділянках: нижньотім"яній, зв"яза ній у сучасної людини з координацією рухів руки, і нижній лобній, де розташований центр мови Брока. Дещо пізніше виникли два нових епіцентри розвитку мозку: центр Верніке та кутова завитка. Безсумнівно. що всі ці зміни сприяли формуванню свідомості людини. А коли ж виникла і сформувалася свідомість у процесі історичного розвитку людини?
Природа сприймалася первісною людиною як єдине ціле, в якому панує деякий доцільний механізм. Людина обожнювала цей механізм, якому приписувала здійснення зв’язку між окремими ланками життєвого процесу. Для людини, що жила у групі, першою формою свідомості була стадна свідомість, яка поступово перейшла у форму міфологічної свідомості, коли наші предки почали мимоволі антропоморфізувати природу. На початку своєї історії люди сприймали себе та інших представників свого роду як об'єкти природи, які хоча й відрізняються від тварин, яле о той же час і дуже на них схожі.
На думку відомого психолога К.Р.Мегрелідзе, первісна людина жила стадним життям, а тому й свідомість її була стадною. На цьому етапі розвитку свідомості ще не існувало індивідуального "Я". Свідомість особистості, як своєї, так і чужої, була відсутня. Первісна людина в іншій, подібній собі, бачила перш за все втілення певного колективу, тотему, орди, клану тощо. Інша людина сприймалася виключно як представник тієї соціальної групи, до якої вона належала. У собі самій первісна людина також бачила лише свій тотем, в її психіці панували колективні чуття.
На цьому етапі розвитку свідомості відносини людей один до одного формувалися перш за все крізь призму спорідненості. Поступово виникло поняття "вони" й "ми", причому спочатку з'явилося поняття "вони", а потім вже "ми" Чому? Справа в тому, що "вони" - це компонент навколишнього середовища, на яке й орієнтоване перш за все мислення первісної людини. Тому людина спочатку виділяла "їх", а потім вже виникло поняття "ми" як реальна антитеза поняттю "вони".
Формування поняття "ми" свідчило про новий рівень розвитку свідомості первісних людей. Спільні трудові та військові дії, загальні трапези і традиції, обряди і заклинання, узори одягу та кольори бойового розфарбування, шрами і татуювання - все це сприяло усвідомленню членами родоплемінної групи їх природженої та вічної єдності, спиралося на потужні психологічні механізми навіювання та наслідування. Самосвідомість людини, тобто усвідомлення її як окремої особистості, виникло значно пізніше на підставі переорієнтації мислення людини а навколишньої природи на інших людей, а потім вже й на саму себе.
Самосвідомість є ідеальним процесом відображення у мозку людини самої себе. Спілкуючись з іншими людьми, порівнюючи себе з ними, людина пізнавала себе, свої властивості, можливості, створювала власний ідеальний образ. "Суддею" вчинків первісної людини була не вона сама і не її одноплемінники, а духи та звичаї предків, нічим не мотивовані магічні заборони й табу.
Отже, ми можемо уявити собі такі етапи формування свідомості у філогенезі людини: стадна - міфологічна - усвідомлення поняття "вони" - усвідомлення поняття "ми" - первісне самовідчуття самосвідомість. Формування свідомості в онтогенезі також залежить перш за все від факторів зовнішнього середовища і від первісного самовідчуття прямує до самосвідомості, тобто до усвідомлення своїх думок, відчуттів, бажань, дій як власних.
ПРОБЛЕМИ СОЦІОБІОЛОГІЇ.
Вивчаючи поведінку живих організмів, соціобіологя, як і етологи, основну увагу звертають на еволюцію видової поведінки, завдяки якій організми пристосовуються до навколишнього середовища. Проте, якщо етологи найбільш ретельно вивчають поведінку окремої тварини, то соціобіологи концентрують свою увагу на систематичному дослідженні біологічних основ суспільної поведінки. Наріжними каменями соціобіології є генетична і сукупна пристосованість, альтруїзм, стратегія розмноження і агресивність.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10