Навчання й психіка риб
Для поведінки риб характерний ряд особливостей, до яких перш за все належить їхнє намагання переміщуватись групами. Закономірності утворення груп у риб зумовлені їх взаємопритяганням, оскільки риб приваблюють тварини тих же розмірів, що й вони самі. Саме цим і спричиняється формування гігантських косяків, в яких всі риби рухаються в одному напрямку. Ця форма поведінки є природженою, оскільки щойно народжені мальки намагаються триматись вкупі. Навіть дві риби намагаються рухатись разом.
При дослідженні групової поведінки риб встановлено, що у деяких з них найбільш крупні екземпляри стають ватажками при навчанні у лабіринті. Відомо також, що підлеглі особини сприяють зниженню напруження у групі риб, які живуть на одній території, тому видалення "омеги" викликає хвилювання серед тих, що залишились. Це означає також, що риби здатні пізнавати особин свого виду тим більше, що часто групи складаються з тих же самих тварин.
Ефект групи у риб дуже міцний. Так, у них відбувається прискорення навчання у присутності особин свого виду. Навіть збереження набутого навику в групі буває кращим, ніж у ізольованих особин. Мабуть, ізоляція відіграє роль травмуючого фактора, а присутність інших особин при навчанні діє заспокійливо, знімає напруження.
Слід сказати, що ще у ІV ст. н.е. філософ Аурелій Августин при звичайному спостереженні за поведінкою риб встановив, що різні особини відрізняються за своїми здібностями до навчання і шляхом селекції від риб, які добре і погано навчаються, можна вивести відповідні популяції "розумних" і "дурних" риб. ;
Риби досить легко навчаються розрізняти фігури /кола, квадрати, трикутники, хрести/ і розпізнають однакові фігури різних розмірів. Ця здатність зберігається навіть при обертанні фігур на 30°, але при поворотах на 45° розрізняння ускладнюється, а при подальшому збільшенні кута повороту стає неможливим. Таке завдання на розрізняння досить складне для птахів і мавп. Риби чудово розрізняють червоподібні форми незалежно від їх кількості та контрастності. Мало того, у риб бувають такі ж ілюзії сприймання, що й у людини.,
Риби спроможні дуже тонко розрізняти також відносні розміри двох фігур, тобто у них є певні елементи узагальнення. Так, золотих рибок можна навчити вибирати найяскравіше освітлення з трьох його градацій. У риб можливий також переніс вироблених навичок розрізняння з одного ока на інше, тобто існує явно виражена міжпівкульна взаємодія. Це може бути проілюстровано таким дослідом. Якщо навчити бичка, одне око якого закрите, вибирати найменшу, найвищу і найтемнішу з двох карт, то коли це око відкрити, а "навчене" закрити, виявляється, що у деяких особин ця навичка розрізняння зберігається.
У риб без особливих труднощів виробляються умовні рефлекси на різноманітні подразники /зорові, акустичні, нюхові тощо/. Деяких риб можна навчити обходити перешкоду, навіть скляну. Якщо існує можливість досягти мети кількома способами, то у риб перевага віддається найкраще відомому, навіть якщо на це витрачається більше часу і зусиль. Це свідчить про стереотипність мислення риб.
Хоча інструментальна поведінка рибам і не властива, оскільки у них немає хапальних кінцівок, але якщо для вироблення певної навички рибам потрібно маніпулювати всім тілом, то в цьому випадку вони можуть досягти значної майстерності. Так, якщо навчити рибу долати перешкоду /обпливати її або пропливати над нею/, то поступово підіймаючи перешкоду ближче до поверхні води, можна примусити добре навчену рибу вистрибувати з води, щоб цю перешкоду подолати, хоча при цьому їй потрібно міняти всю координацію рухів.
Отже, рибам властиві складні форми природженої та індивідуально набутої, поведінки, певні елементи узагальнення, хоча їхня мислення відрізняється стереотипністю і прямолінійністю.
Особливості поведінки та психіки земноводних.
Харчоздобувна поведінка жаб і ропух характеризується тим, що вони полюють лише на живу рухливу здобич. причому основне значення має характер руху і розміри здобичі, а форма і колір - допоміжне. При оптимальному розмірі здобичі /стимулу/ важлива сама наявність руху, оскільки у зоровому аналізаторі амфібій присутні нейрони детектори, що реагують лише па рухливі об’єкти певного розміру.
Реакція вихоплення рухомої здобичі може запускатися не тільки зоровими, але й тактильними стимулами, хоча звичайно харчоздобувна поведінка організується як ланцюг реакцій на зорові стимули. У багатьох безхвостих амфібій запах їжі підвищує харчоздобувну активність, тому деякі особини здатні вихоплювати й нерухомі об'єкти, відшукуючи їх за запахом /це спостерігається серед великих ропух/ Якість здобичі також контролюється нюхом.
Захисна поведінка у багатьох амфібій виявляється у затаювані при появі рухомого лякаючого об'єкта. Втеча виникає звичайно тільки при значному наближенні до нього об’єкта. Жаби, які живуть біля води або сидять у воді, при небезпеці стрибають у воду або пірнають. Перелякані наземні жаби тікають не навмання, а пересуваються знайомими маршрутами і ховаються у звичному притулку.
Ключовими подразниками реакції втечі є абсолютні розміри рухомих об’єктів, які оцінюються тваринами одночасно з визначенням відстані до них. Захист реакції на великі рухомі об’єкти у амфібій природжені, вони виявляються одразу ж після метаморфозу, навіть раніше за харчові реакції.
Якщо жаба потрапляє у безвихідне становище, у неї виникає пасивна захисна реакція: жаба приймає "позу молільника", коли всі кінцівки зігнуті, м’язи напружені і немає реакції на зовнішні подразники. Це так званий іммобілізаційний рефлекс. У такому "пружному" стані жаба опускається на дно, щоб заритися у мул або сховатися серед придонних рослин.
У деяких видів безхвостих амфібій наближення небезпечного об’єкта викликає попереджуючу поведінку, наприклад, жаби і ропухи надимаються, підводяться на лапах і, широко розкриваючи рота, видають сильні звуки. Деякі крупні тропічні жаби лускаються.
У звичайних європейських ропух виявлена бойова агресивна реакція на певні зорові чи тактильні стимули. При цьому ропуха високо підіймається на ногах, роздимається, нахиляє голову і повертається до об’єкта, що наближається, може штовхнути його головою, відійти назад і знову штовхнути.
Роздимання тіла виникає в результаті ковтання повітря. Його можна викликати також механічним подразненням спійманих жаб і ропух. Ця реакція має пристосований характер і перешкоджає проковтуванню цих тварин хижаками. Наприклад, якщо у тераріум, де знаходяться амфібії, вмістити (за скляною перегородкою) вужа, то всі жаби роздимаються і сидять, повернувши голову до нього.
Серед хвостатих амфібій існують і отруйні види-тритони саламандри. Щоправда, отрута у них не така сильна, як у отруйних змій, та й отруйних зубів у них немає, оскільки отрута знаходиться у самій шкірі. Ще в одного представника земноводних-джерелянки-шкірнізалози виділяють пінисту речовину - фриноцилін. який має отруєні властивості. Це - захисне пристосування, і жовточервні та червоночервні джерелянки нагадують хижакам, що вони неїстівні, демонструючи яскраво забарвлене черевце. Крім того, у момент нападу хижака джерелянка починає виділяти речовину з різким запахом, відчутним на відстані до одного метра.
Яскраве забарвлення суринамської жаби також попереджає хижаків, що вона отруйна. Її отрутою індіанці вмащують кінчики стріл.
Шлюбна поведінка базується на зорових стимулах та рухових реакціях. Так, самиці звичайної ропухи сприймаються самцями не як істоти протилежної статі, а перш за все як об’єкти, що адекватно рухаються. Якщо самець жаби або ропухи обхопить самицю, ще не готову до парування /або навіть іншого самця/, то тварина видає комплексний акустично-вібраційно-тактичний сигнал і звільняється від "обіймів".
Амфібій, мабуть, були першими тваринами, які почали використовувати звукові сигнали у репродуктивній поведінці. Пісні самців сірих ропух нагадують рохкання, а самці джерелянки здатні видавати звуки навіть під подою. Цей звук нагадує "кум...кум...кум", і на Україні джерелянок називають також кумками. Але амфібії не тільки стрекочуть: американські ропухи та деревні райки (квакші) видають звуки, які нагадують гру на сопілці чи флейті, дзвенять як бубонці А японська вислонога жаба взагалі співає, ніби птах. Тому любителі жаб’ячого співу тримають їх у хаті, як європейці - канарок.
Піклування про майбутнє потомство у ропух полягає у тому, що після парування на місці нересту залишається самець, який охороняє запліднену ікру. Самиці ніякої участі у піклуванні про потомство не беруть.
Справжня територіальна поведінка (тобто активний захист території від інших особин свого виду) зустрічається не у всіх видів амфібій. Деякі самці у шлюбний період при наближенні іншого самця не тільки видають гучні звуки, схожі на крик, але й кидаються на прибульця, хапають його лапами і відштовхують, причому таке зіткнення може тривати до 8-15 хв.
Безхвості амфібії під час сезону розмноження віддаляються від своєї ділянки, але потім повертаються назад, причому у жаб це мандри на невеликі відстані (до 110 м), а у ропух - до 6-9 км. Хомінг у жаб пов’язаний з нюхом: якщо у них "виключити" органи нюху, то вони не зможуть знайти зворотну дорогу додому.
Соціальна поведінка амфібій поза періодом розмноження не розвинута або розвинута слабо, вона відома лише для обмеженої кількості видів. Жаби й ропухи звичайно, ведуть самітній спосіб життя. Однак, якщо тримати європейських жаб у тераріумі, то у них виникають ієрархічні відносини, які виявляються у тому що високо-рангові тварини розміщуються ближче до годівниці, а низкорангові -далі. При встановленні цієї ієрархії спостерігаються агресивні реакції тварин по відношенню одна до одної.
Ефект групи у жаб можна іноді помітити при харчовій поведінці, коли підвищена активність однієї особини стимулює рухову збудливість інших жаб, а також при захисній поведінці, коли стрибок кількох жаб у воду викликає "ланцюгову" реакцію у вигляді поширюваної "хвилі втечі".
Особливості навчання у жаб і ропух обумовлені способом життя реагуванням на екологічно значимі сигнали. Найбільш типовою формою навчання е реакція звикання, яка може зберігатися до однієї - п’яти діб У амфібій існує короткочасна пам’ять про рух харчового об’єкта вони можуть вхопити нерухому здобич, яка до цього рухалася, через 10-30с після припинення її руху. Максимальний час цієї відточеної реакції у окремих особин становить 3,0-3,5хв. Реакція затаювання після сильного переляку зберігається у жаб протягом 5-10 хв.
У амфібій можна виробити навик виходу я простого лабіринту за 20-100 поєднань подразників, причому швидкість формування цієї реакції залежить від темпу навчання: при 10-хвилинних інтервалах між поєднаннями навчання не відбувається, а при безперервному чергуванні спроб тварини навчаються швидке і в деяких випадках цей навик зберігається протягом цілого місяця (але звичайно лише одну-дві доби).
Жаби і ропухи навчаються не їсти жалючих комах (бджіл, ос), хоча цей навик не виявляється систематично, а у крупних особин (вагою більше 100 г) спостерігається певне пристосування доживлення цими комахами. Таке навчання є умовно-рефлекторним, тому воно поширюється на мімікрично забарвлених мух.
Багато дослідників вважають, що ропухи "розумніші" за жаб, оскільки у європейським і американським ропух навики утворюються швидше, ніж у жаб. Ропухи легко приручаються, їх можна привчити живитись з собачої миски, до якої вони регулярно приходять їсти.
Деякі ропухи, які живуть у напівпустелі, в експерименті чудово запам’ятовують компасний напрямок до укриття в лінійному лабіринті і вибирають його в тест-манежі, користуючись компасною орієнтацією. Отже, безхвості амфібії здатні до тривалого запам’ятовування зорових орієнтирів.
Поведінка плазунів.
Ставлення людей до плазунів різне: незграбні черепахи і прудкі ящірки викликають симпатію, барани та ігуани - подив, змії -жах. Проте у давні часи римляни шанували деяких змін, зокрема ескулапових полозів і тримали їх у громадських лазнях та купальнях. Ескулапів полоз, що обвиває чащу став символом медицини. У багатьох східних країнах обожнюють змій, які спокійно й безпечно живуть у храмах.
Поведінка змій переважно природжена, елементи навчання, мабуть відіграють незначну роль, хоча стверджувати це беззаперечно не кожна, оскільки даних щодо навчання плазунів не так вже й багато. Захисна поведінка у плазунів дуже різноманітна. Наприклад, самець прудкої ящірки шипить і нападає на порога, намагаючись вчепитися зубами в його тіло. Крім того, ящірки, подібно до амфібій, роздимаються, щоб збільшити розміри свого тіла. А мексиканська рогата ящірка /ігуана/ стріляє своєю власною кров’ю. Відбувається це так: у хвилину небезпеки спеціальні м’язи стискають одну з крупних кровоносних судин, що призводить до значного підвищення тиску у судинах голови . При цьому дрібні судини у мигальній перетинці ока не витримують, лопаються і кров виприскується назовні, при сильному збудженні ящірки струмочки крові з куточків очей вилітають на відстань кількох сантиметрів.
Всі знають, що у разі небезпеки ящірки відкидають свій хвіст. Справа ця не проста: якщо зуби хижака уп’ялись у хвіст, ящірка різко скорочує м’язи і ламає хребець, упоперек якого розташована не-закостеніла перетинка. М’язи хвоста відсікаються у місці переходу їх в сухожилок, кровоносні судини стискаються. Відірваний хвіст, рятуючи свого хазяїна чи хазяйку, привертає увагу хижака. З обрубка виростає новий хвіст, але вже без хребців - їх замінює хрящ. Іноді хвіст тільки надривається, але новий все одно росте і виходить двохвоста ящірка /зустрічаються навіть чотирихвості особини/. У неволі ящірки досить швидко звикають до людини, їх можна спокійна брати у руки.
У вужів існує декілька засобів захисту. Звичайно вужі намагаються рятуватися втечею, а якщо ворог вже близько, вони викидають з клоаки їдку рідину. Крім цього способу, вужі імітують напад гадюки : вкручуються у кільце, шиплять і виконують тілом різкі кидки в напрямку ворога. Нарешті, вужі можуть удавати з себе мертвих, причому демонструючи свою "смерть", вони перевертаються догори черевцем, розкривають рота, в якому з’являються краплини крові, і викопують конвульсивні рухи тілом.
Доведено, то у багатьох рептилій існує власна територія. Тому, якщо віднести метрів на двісті ігуану з її звичного місця перебування, вона повертається "додому", навіть якщо їй потрібно пробиратися крізь незнайому місцевість.
Черепахи також живуть лише в якійсь невеликій частині озера чи річки і повертаються туди із значної відстані /до 1,5 км/, причому кожна тварина мас свою власну домівку.
У ігуан існує ієрархія, тому домінуючій тварині всі поступаються місцем, коли вона прямує на полювання у загальні нейтральні зони. Ієрархія також спостерігається у гігантських черепах Галапа-гоських островів, які під час міграцій переміщуються у певному порядку. У них виявлені також зачатки групової організації.
Репродуктивна поведінка вивчена мало, оскільки у плазунів статевий диморфізм практично не виявленні, що значно утруднює спостереження за ними у шлюбний період. У гадюк паруванню передують "шлюбні турніри". При цьому дві змії спочатку повзуть поруч, майже дотикаючись одна до одної, а потім підіймають передні частини тіла і з силою переплітають їх, намагаючись притиснути супротивника до землі і перевернути догори-черевом. Свою грізну зброю (отруйні зуби) вони у такій боротьбі ніколи не застосовують.
Одним з проявів природженої поведінки змій е їх так звана епідеїктична активність - особлива форма суспільної поведінки, яка виникла в результаті природного добору і уявляється у підтриманні популяційного гомеостазу. Ця поведінка полягає у тому, що протягом багатьох років у те ж саме місце в один і той же час збираються дорослі змії у такій величезній кількості, що безсумнівно, багатьом з них доводиться добиратися туди здалеку. За допомогою мічення гримучих змій у штаті Колорадо (США) було встановлено, що у таке постійне місце збираються ті ж самі тварини.
Величезні скупчення морських черепах спостерігаються на деяких пляжах Мексики, де вони уподобали собі місце для відкладання яєць, причому для цього черепахам доводиться долати сотні кілометрів. Черепахи і ящірки досить, легко навчаються знаходити вірний шлях у простих і складних лабіринтах, для цього їм потрібно лише 20-25 спроб. Деякі тварини у процесі навчання навіть можуть змінювати свою тактику і знаходити більш короткі шляхи, тобто їм вже властива певна гнучкість мислення. Цікаво, що водяні вужі успішно навчаються знаходити вірчий шлях у Т-подібному лабіринті, але після кожного линяння все забувають, подібно до того, як це відбувається у аксолотлів після метаморфозу (на відміну від того, що спостерігається у деяких комах).
В цілому даних щодо поведінки й навчання плазунів небагато, і
це не дозволяє скласти чіткого уявлення про рівень їх розумової діяльності, про питому вагу природжених та індивідуально набутих реакцій у поведінці.
Поведінка і психіка птахів.
За складністю своєї психіки й поведінки птахи перевершують навіть деяких ссавців. Одна з відомих особливостей поведінки птахів - це хомінг, своєрідне відчуття свого "дому" ,куди вони повертаються з далеких мандрів, долаючи іноді тисячі кілометрів.
Ще однією особливістю поведінки птахів є використанням ними
знарядь, тобто застосування тих чи інших предметів як функціонального подовження певної частини тіла для досягнення
найближчої мети. З цієї точки зору, якщо один з грифів - стерв’ятник
звичайний - розбиває яйця африканського страуса, кидаючи їх на
каміння, то це не вважається використанням знарядь. Але якщо гриф бере камінь у дзьоб і кидає його на яйця, то це вже застосування
знаряддя, оскільки камінь у цьому випадку можна вважати подовженням тіла грифа.
Типовим прикладом використання знарядь є застосування галапагоським дятловим в’юрком колючки кактуса, яку він бере у свій короткий дзьоб, і застосовує для відшукування комах у тріщинах ревної кори. З функціональної точки зору, це розумне рішення, і якщо б людина робила щось подібне, то це вважалося б ознакою інтелекту.
Сірі ворони чудово впорюються з розбиванням волоських горіхів своїм міцним дзьобом, для чого кладуть їх на камінь чи асфальт, в граки цього робити не вміють, хоча дуже люблять горіхи.
ІІтахи-кравці з’єднують листя для своїх гнізд нитками павутини, а австралійські альтанкові птахи перед шлюбними танцями знаходять який-небудь корінь, розщеплюють його, розминають сині ягоди, умочують в них цей "тампон" і фарбують у синій колір свою грудку та стінки альтанки.
Комунікація птахів. У пташиних зграях існують спеціальні сигнали на появу різних хижаків (наприклад, сови, яструба), часто однакові для різних видів птахів. Сигнали тривоги у птахів дуже виразні. Вони, крім передачі інформації, виконують функцію емоційної розрядки. У тваринному світі мовою тривоги найкраще володіють птахи. Це своєрідне есперанто, оскільки сигнали розуміють не лише тварини різних видів, але й різних класів (наприклад, птахи, рептилії та ссавці).
У птахів (чечіток, сорок) існує колективний захист від ворогів, який виявляється у реакції "окиркування" пернатих хижаків, коли за спеціальним сигналом однієї особини збираються разом декілька десятків птахів і організують гучну "психічну" атаку на хижака, примушуючи його віддалитися. Описані випадки колективної допомоги у будівництві гнізда у ластівок, а також відомий випадок, коли колективними зусиллями ластівок був замурований у ластівчиному гнізді горобець, який з власної волі не хотів залишити це гніздо його справжнім хазяям.
Деякі птахи (зозуля, шпаки, качки, берегові ластівки) підкидають яйце у чуже гніздо. Чому ж птахи не помічають це яйце і продовжують насиджування? Справа у тому, що чуже яйце за своїм забарвленням точнісінько таке саме, як і власне. Якщо ж деякі види птахів (наприклад, тинівка) не звертають увагу на появу у гнізді чужого яйця, то в цьому випадку зозуля й не турбується про його маскування. Абсолютно не зрозуміло, як зозуля примудряється "забарвити" своє яйце під колір яйця того виду птахів, до гнізда якого вона його підкладає. Не зовсім зрозуміла також біологічна доцільність подібної поведінки.
Здатність до лічби. Проте вершину психічних здібностей птахів становить їхня здатність до лічби, або, вірніше, сприймання ними кількості предметів (уявлення про величину множини), існування. якої переконливо доведено німецькими дослідниками В.Фішелем, О.Келлером та ін. Поштовхом для виникнення подібного припущення послужила постійна кількість яєць у гніздах птахів певного виду. Навіть коли яєць багато (більше 20), то й тоді, якщо забрати одне яйце, то недостача одразу ж поновиться. Справа тут, звичайно, не у справжній здатності до лічби, а у сприйманні відношення загальної маси яєць до об'єму гнізда, який завжди постійний.
При вивченні здатності до лічби у птахів О.Келлер виходив з наступного постулату: людина ніколи не навчилася б лічити /тобто називати числа/ без двох довербальних здатностей, які є й у птахів, а саме: здатності кількісно порівнювати одночасно виникаючі групи предметів і здатності оцінювати кількість подразників, які слідують один за одним, незалежно від ритму їхнього пред’явлення.
Для вивчення першої з цих здатностей О.Келлер пред’являв ворону чи папузі карту з певною кількістю точок на ній і навчав їх відкривати коробки з тією ж кількістю точок на кришках незалежно від їхнього кольору, форми і взаємного розташування. Відомий ворон Якось навчився розв’язувати усі завдання такого типу.
Другу здатність виявили у дослідах, з яких птахів навчали з’їдати певну кількість зерен. Наприклад, коробки, що містили по одному зерну, розміщувались серед порожніх коробок. Птах, який відкривав по черзі всі коробки, повинен був зупинитися, коли з’їдав, наприклад, п’ять зерен, незалежно від того, скільки коробок йому прийшлося для цього відкрити. Найцікавіше полягає у тому, що птахи здатні засвоїти до чотирьох завдань одночасно. Можна, наприклад, навчити сойку виконувати таке завдання: піднімати чорні кришки, поки вона не знайде два зерна; зелені кришки, поки не знайде три зерна; червоні - чотири і білі - п’ять зерен. Таку поведінку можна пояснити тільки тим, що птахи дійсно вміють лічити.
Здатність птахів до лічби й узагальнення підтверджується дослідом: коли птаха навчили реагувати на певну кількість світлових сигналів, він самостійно реагував також на таку ж кількість звукових подразників.
На думку О.Келлера, у птахів немає абстрактного уявлення про числа у формі цифр або слів, але вони можуть один раз похитати головою для позначення одиниці, два рази - для позначення двох, три рази - для трьох тощо, тобто птахи вміють не лічити до шести /їхня звичайна межа!/, а діяти до шести. Папуга Жако після тривалого навчання міг відрізняти 8 від 7.
Здатність до визначення величини множини можна виявити й у людини в тому випадку, коли подразники пред’являються надто швидко і їх не можна просто так полічити. Така здатність у людини не перевищує здібностей птахів. Ця не сформульована думка, тобто думка, не виражена словами, є загальною властивістю як людини, так і птахів. Проте принципова відмінність мислення людини від мислення птахів полягає навіть не у змісті думок, а у здатності сформулювати їх словами.
Спів і наслідування у птахів. У пісні співучих птахів є природжена й набута частини. Так, у зяблика пісня складається з трьох фраз, причому перші дві фрази мають природжену основу, а заключна - індивідуально набуту. Про це свідчать досліди з ізоляцією птахів: якщо пташенята після свого вилуплення не мають ніякого контакту з птахами свого виду, то перші дві фрази пісні у них зберігаються, хоча й переплутані, а третя фраза повністю відсутня. Отже, у таких ізольованих птахів розвивається тільки природжена під пісня, однакова для всіх особин. Але переплутаність перших двох фраз свідчіть про те, що деякі характеристики навіть природженої підпісні повинні завчатися на ранній стадії розвитку, коли самі птахи ще не можуть видати ні одного звука (імпринтинг!). У процесі онтогенезу зяблики спочатку засвоюють, що пісня повинна складатися з трьох фраз і що вони можуть дозволити собі "прикрасити" лише її фінал. Самі ж пісенні "фіоритури" утворюються тільки в результаті змагань між співаками.
Нейрофізіологічною основою співу у птахів служить комплекс з трьох ядер, нейрони яких збуджуються послідовно. Спочатку розряди потенціалів дії, що передують звуку, виникають у нейронах інтерфаціального ядра, яке є, мабуть, генератором ритму пісні. Потім по нисхідних шляхах активуються нейрони вентрального гіперстріатума і, нарешті, збудженням охоплюється потужне архістріатне ядро під’язикового нерва.
Багато птахів славляться як чудові звуконаслідувачі. Найбільш відомі з цього приводу папуги, хоча наслідувати голос людини можуть й інші птахи /галки, сороки/. У свяченої майни /за даними спектрографічного аналізу/ фонетична точність виголошення голосних звуків людської мови просто чудова, хоча її голосовий апарат не мас нічого спільного з голосовим апаратом людини.
Особливо легко відсувається звуконаслідування у птахів молодого віку у певний критичний період, коли засвоюється природжена під пісня. У цей час пташенята можуть легко зіпсувати свій спів, наслідуючи спів птахів інших видів, що завдає багато клопоту канароводам. Звуконаслідування служить тваринам засобом пристосування до навколишнього середовища, захисту території, виховання потомства , задоволення статевих, кормових потреб тощо.
Імітація людської мови - явище цього ж порядку. Потрапляючи
у своєрідний "хатній біоценоз", де його головним партнером стає людина, птах мимоволі вимушений пристосовуватись до нових умов, з якими пов’язана поява корму, води, освітлення тощо. Людина, навчаючи птаха "говорінню", допомагає йому пристосовуватися. Важливо відзначити, що імітація мови дозволяє встановити двосторонній контакт птаха й людину, а це вгамовує інформаційний “голод”, особливо значний при самітному утриманні птахів.
Помічено, що й людина - володар "балакучого" птаха – нерідко тим самим скрашує свою самітність, поповнює дефіцит спілкування чи недостачу позитивних емоцій. Цікаво також відзначити, що ,"говорять" птахи по-різному: одні просто повторюють завчені, звуки, інші пов’язують свою "мову" з певною ситуацією - просять корм чи воду, а в деяких випадках можна навчити птахів навіть "діалогу" з людиною подібно до того, як шимпанзе навчають, мові жестів глухонімих.
К.Лоренц переконливо довів, що птахи, можуть добре знати свого хазяїна, відрізняючи його за голосом і рисами обличчя від інших людей, оскільки птахів можна легко збити з пантелику незначним маскарадом .
Здатність до приручення дуже різниться у різних видів птахів. Деякі види зовсім не приручаються, а інші, наприклад, пінгвіни, відомі своєю товариськістю, яка мас природжену основу і обумовлене відсутністю у них на суші ворогів, а також порівняно рідкою появою людини в їхніх краях.
Припускають, що страх перед людиною, властивий більшості видів птахів, пов’язаний з тим, що контури верхньої частини тіла людини нагадують силует хижаків, особливо нічних. Цей страх переважно набутий і виникає в результаті виховання батьками. Так, чайки звичайно бояться людини, а якщо чаєнята виведені крачками, то вони людини не бояться, як не бояться людей самі крачки. Таким же чином пташенята чорних качок, звичайно дуже диких, абсолютно не бояться людини, якщо вони ”виховані” куркою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10