Будівельна діяльність птахів. У Австралії, Новій Зеландії та близьких островах можна зустріти оригінальних птахів - альтанників /їх 18 видів/, які одержали свою назву за те, що у шлюбний період самці будують на землі з лозинок і травинок альтанки висотою 22-40 см, розташовані перед кущів, призначені для приваблювання самиць у період залицяння.
Біля альтанки птах складає найрізноманітніші предмети: черепашки, камінці, кістки, кольорові ганчірки, уламки скла, дитячі іграшки, зубні щітки тощо. Все це він здобуває і приносить для того щоб привабити самицю, яка "зачарована" красою цих предметів зупиняється біля альтанки чи розташовується в ній, а самець показує їй то один предмет, то інший, крутиться, уклоняється, іноді завмирає з простягнутим до неї у дзьобі кольоровим предметом.
Альтаник надає перевагу предметам і прикрасам синього кольору. Домінуючі самці також забарвлені у синій колір, вони викрадають сині прикраси у підлеглих самців, молодших і забарвлених у зелений колір. Крім синього кольору, самців приваблюють і деякі брунатні предмети. Чому? Саме ці кольори дуже нагадують яскраво-синій колір райдужної оболонки очей самиць і брунатні ділянки оперення, які оточують очі. Отже, синій колір є релізером для самців. А ось самиць приваблюють не кольорові прикраси /як гадають самці!/, а їхні танці і ручні звуки.
Як вже згадувалось, збудовані альтанки нерідко фарбуються за допомогою м’якоті синіх ягід. Птахи використовують заради цієї мети своєрідні "пензлі" з розщеплених деревних волокон. Альтанки служать тільки для залицяння, своє гніздо самиця будує на дереві, неподалік від альтанки.
Іноді зустрічаються альтанки величезних розмірів, які будують ся багатьма птахами одного з видів альтанників. Це свідчить про певні зачатки угруповань у цих птахів.
Незвичними є також плетені висячі гнізда африканських синиці які чоловіки племені масаї використовують як гаманці, а діти - як хатні капці. Самці паперових ткачиків плетуть дуже гарні гнізда, щоб привабити самицю, але якщо гніздо їй не подобається, вона відхиляє залицяння самця і цим змушує його плести інше гніздо, яке сподобається. Буває, що самець переробляє гніздо декілька разів.
В Австралії живуть смітні кури, які відкладають яйця тільки інкубатор власної складної конструкції. Для цього самець спочатку
викопує ямку, потім нагрібає туди купу вологих рослин, при гнитті яких виділяється тепло, закриває усе це зверху землею або ліском. які поглинають сонячні промені , не дають розсіюватися теплу.
Самець весь час встромляє в середину "інкубатора" дзьоб, щоб перевірити температуру. Якщо в інкубаторі надто жарко, то він перекопує пісок перед сходом сонця, підкидаючи його догори, щоб охолодити, а потім знову насипає горбик. Якщо ж температура знизилася, то птах розсипає пісок з верхівки горбика і залишає його на сонці, не згрібаючи у купу до тих пір, поки він як слід не нагріється.
Купи, насипані смітними курками, можуть досягати великих розмірів (більше 10 м у діаметрі і 4 м у висоту). Тому перші австра- лійські дослідники-європейці довгий час вважали їх похованнями аборигенів. Цілком очевидно, що в такому "інкубаторі" виділення тепла при гнитті рослинних залишків не всюди відбувається рівномірно: у найглибших шарах гниття припиняється, і температура там знижується. Але саме там і лежать яйця, інкубація яких майже закінчена, а у верхніх, найбільш гарячих шарах лежать щойно знесені куркою яйця. Температура в тій зоні, де знаходяться яйця, підтримується на рівні 33 °С. Якщо штучно змінити температуру, то це викличе зміну поведінки птаха. Так, нагрівання "інкубатора" весною, коли ще прохолодно, призводить до того, що птах буде його провітрювати, але нагрівання його влітку викликає незворотній ефект, оскільки птах-"термометр" не вміє боротися з перегрівом. Восени птахи відкривають гніздо вдень, щоб використати сонячне тепло. Однак при штучному підігріві вони його не відкривають, як тільки переконаються, що всередині тепло. Отже, смітні кури в певній мірі здатні пристосовувати свою поведінку до раптових змін середовища.
Навчання птахів. За даними численних дослідників, у птахів чудово виробляються різні інструментальні навики на зорові та звукові подразники, причому не тільки прості, але й досить складні. Так, В.Скіннер навчив двох голубів клювати один з дисків, якщо цю реакцію підкріплювати. Після цього голубів вміщувала у сусідні клітки так, щоб вони могли бачити один одного через прозору перегородку і підкріплювали їжею лише синхронні /одночасні/ удари дзьобом по одному з трьох дисків, розташованих у камері. Така спільна реакція виробилась у голубів порівняно швидко. Голуби також здатні враховувати швидкість руху годівниці для здобуття їжі.
Голубів можна навчити відрізняти на конвеєрі браковану деталь від доброякісної: при появі бракованої деталі голуби клювали важілець, деталь з конвеєра скидались, а перед голубом на деякий час відкривалась годівниця з зерном. Гострота зору голуба така велика, що вони помічали навіть масний слід людського пальця на металевій деталі. Слід також зауважити, що голуби ніколи "не халтурили", хоча "заробітну плату" одержували "відрядно" - годівниця відкривалася лише при появі браку. Голуби взагалі /як вид/ багато чому навчилися за останні десятиріччя: вони не бояться людини, вправно уникають коліс автомашин тощо.
Використовуючи значні можливості диференціювання зорових об’єктів у голубів. Скіннер сконструював свою знамениту "голубину бомбу" бомбостримач приводився в рух ударом дзьоба голуба у кабіні літака по спеціальному диску, якщо у перехресті прицілу з’являлась певна ціль, помітна з літака /звичайно такою ціллю може бути велике місто!/. За допомогою умовно-рефлекторної методики встановлено, що голуби можуть розрізняли зображення на кольорових фотографіях зокрема різні квартали міста.
Голуби добре навчаються у лабіринті. Проте їхні реакції швидко автоматизуються, і дуже незначні зміни в обстановці досліду дезорієнтують їх, тому їм потрібно більше часу, ніж щурам, щоб розв’язати видозмінене завдання, яке вже раз було вирішене. Це свідчить про стереотипність їхнього мислення.
Горобці також непогано піддаються дресируванню: молодий горобець, що жив у московського зоолога П.П.Соліна, подавав хазяїну лапку. Б.Гржимек описав випадок, коли приручені ворони навчилися без сторонньої допомоги запалювати сірники, потім палаючого сірника підносили під крила. Очевидно, це був профілактичний засіб проти шкідливих комах-паразитів.
Таким чином, поведінка птахів дуже складна і багато в чому не поступається поведінці ссавців, хоча нова кора у них розвинена погано. Основною структурою, що забезпечує складні поведінкові реакції птахів, є гіперстріатум (аналог смугастого тіла ссавців).
Поведінка ссавців (гризуни і хижі).
Основні особливості поведінки і психіки щурів. Щурячі поселення будь-якої величини складаються звичайно з родинних угруповань по 10-20 особин. Кожна родина має власну територію з чіткими кордонами, досить упорядковану для життя. У цілому щури поділяються на сім ієрархічних категорії:
1. домінантні самці,
2. субординатні самці,
3. пригнічені самці,
4. молоді самиці,
5. старі самиці,
6. вагітні та голодуючі самиці,
7. щуренята
У родинній групі панує сильніший ватажок.
Харчова поведінка щурів. У пошуках харчу щури користуються перш за все нюхом. Поділ їжі них в значній мірі залежить від групових відносин.
У колонії першим куштує їжу завжди той самий. Щур і тільки після цього решта щурів приступає до "трапези ". Старі щури часто відбирають їжу у молодих.
Удеяких випадках щури можуть навчитися взаємодіяти між собою, щоб здобути або перенести їжу, але найчастіше вони виявляють при цьому яскравий індивідуалізм. Однією з характерних реакцій у щурів є запасання харчу, коли тварини тягнуть до гнізда шматочки їжі, набиваючи рот і защічні мішки. Реакція запасання харчу частіше зустрічаються у тих щурів, які мають підлегле становище у групі.
Запасання харчу у великих кількостях що набагато перевищують потреби тварини, є мабуть природженою реакцією, оскільки вона властива навіть щурам, вирощеним в ізоляції, особливо якщо деякий час вони відчували нестачу їжі. Однак реакція запасання виявляється лише у звичних умовах незнайомій клітці щури ніколи не роблять запасів.
Для щурів надзвичайно важлива збалансованість харчової та захисної поведінки. Тому щури, які вимушені постійно живитися
під загрозою загрозою нападу хижака, а також у разі постійної демонстрації захисних реакцій під час їжі, не виживають.
За всієї своєї обережності щури все ж надзвичайно нерозбірливі у їжі, всеїдні. Але якщо виразити цінність їжі у калоріях на одиницю поверхні тіла, то можна встановити, що кількість їжі, яку поїдає щур, зростає на другому тижні після припинення годування молоком, потім дещо зменшується і стабілізується на рівні 15 ккал/дм 2/доба.
Дуже цікавою е те обставина, що щури можуть регулювати: кількількість "енергії" яка. поступає з їжею. Так. якщо додати у питну воду спирт, то кількість їжі. що поїдається, зменшується пропорційно калорійності спирту. Те у. саме відбувається, якщо підсолоджувати од воду цукром /але не сахарином, який не має ніякої харчової цінності/. Якщо я; додавати до їжі непоживні речовини то відмічається збільшення кількості споживаної їжі пропорційно тому баласту, що додається.
У щурів існують улюблені види їжі. Наприклад риб'ячий жир вони їдять у невеликі кількості. Солодка їжа приваблює щурів незалежно під того, додається до неї цукор чи сахарин. Кожну нову "їжу щури спочатку куштують у мінімальній кількості (це роблять добровольці ) і якщо більшість тварин бачить, що їжа нешкідлива, тоді її, їдять усі, якщо ж добровольці почувають себе погано, то до цієї їжі щури більше не доторкнуться ніколи.
При груповому утримані щури їдять більше, ніж ті. що живуть самотньо /ефект групи/. Існують дані, що щури можуть "телепатично" сприймати сигнал "голодування" від іншої групи тварин, яким значно зменшили харчовий раціон.
На харчову поведінку щурів накладає свій відбиток і їхня складна соціальна поведінка. Так, в одному експерименті група щурів знаходилась у клітці, де їжу подавали тільки з тому випадку, якщо одна з тварин натискувала на спеціальний важіль. І хоча всі щури навчилися користуватись важелем для одержання їжі, вони незабаром розділилися на активно працюючих "маніпуляторів" і пасивних "споживачів". Приналежність до однієї з цих груп не залежала ні від статі тварини, ні від її ієрархічного статусу. Проте поїдання їжі цілком визначалося ієрархічним рангом даної особини.
Отже, "маніпулятори" натискували на важіль, а "споживачі" вихоплювали у них їжу прямо "з-під носа". Незабаром "споживачі" стали насильно примушувати "маніпуляторів" до роботи, підштовхуючи їх
до важеля; Якщо "споживачів" ізолювати, "маніпулятори" починали "працювати" самі. Але як тільки їх вміщували у попередню групу тварин, вони одразу ж поверталися до свого "паразитичного" способу життя.
Соціальна поведінка відіграє величезну роль у житті щурів. Так, якщо у велику клітку постачити кілька коробок, всі щури оселяться тільки в одній з них. Сплять щури "купою", і новий щур намагається забратися усередину, щоб одержати максимальне тактильне подразнення. Важливе значення має також і загальний груповий запах. Щури звичайно мітять свої шляхи, якими можуть користуватися навіть інші групи.
Звуковий "репертуар" щурів досить різноманітний. Від страху й болю вони верещать, стукотять зубами. Цей так званий "чистий вереск" являє собою послідовний ряд гармонічних коливань відносно невеликої тривалості у діапазоні 1-3 кГц. Крім "чистого вереску", дорослі щури видають ще хрипке вищання та ультразвукові свисти під час бійки і парування, а також звуки, що нагадують кашель або чхання. Ультразвукові свисти не мають комунікативної функції, вони відбивають лише емоційний стан тварин, в також виконують важливу пристосовану роль.
Щури можуть вмирати від страху. Так, якщо в одну клітку вмістити мандрівних і сірих щурів і залишити їх там на ніч, то вранці всі/або принаймні більшість/ сірих щурів будуть мертвими, хоча на них не можна знайти навіть подряпини. Смерть настає звичайно через півтори години, причому раніше за всіх гинуть щури-альфа і омега, а щури-бета можуть в деяких випадках залишитися живими. Щури обмінюються між собою інформацією. легко встановлюють зв'язком? і причиною і наслідком, Французькі дослідники провели такий дослід: двом групам щурів давали пити підсолоджену воду, а потім, через деякий час, щурам першої групи вводили речовину (розчин хлористого літію), яка викликала у них блювоту. Ці щури одразу перестали пити підсолоджену воду. Після цього у клітку посадили другу групу щурів, яких певний час тримали без їжі та питва. Природно, що вони одразу ж кинулися до води. Але щур" першої групи не дозволяти їм пити. І коли щури другої групи залишились у клітці самі, вони, в свого чергу, не підпустили до цієї води нових тварин, хоча самі не зазнали ніяких хворобливих симптомів від її споживання.
Увесь цей дослід буя знятий на кіноплівку і неодноразово демонструвався на різних наукових конференціях. Безсумнівно, що щури мають певний "інтелект", тобто можуть зрозуміти причинно-наслідкові відношення в різних ситуаціях Спеціальні фізіологічні !експерименти показали, що щури здатні розрізняти окремих особин
свого виду. Здатність до лічби у щурів була доведена при вироблені у них умовного числового диференціювання, а також в дослідах з вибором одного з шести відгалужень лабіринту.
Дослідницька активність найбільш характерна для субординатних тварин. Вони легше переборюють імітаційні рефлекси стадної поведінки і частіше виявляють здатність до самостійних дій. Максимальний індекс стадності мають особини, що займають найвищі та найнижчі місця у груповій ієрархії. Вони й є перш за все "консерваторами" за своєю природою і не можуть вийти за межі внутрістадних відносин.
Вивчення інструментальної поведінки дозволяє виявити цілий ряд особливостей психіки щурів Так, в одному з дослідів у камері Скіннера знаходились два важелі, оперування яким відкривало годівницю. Проте, оскільки один з них був важкий, "то щури воліли користуватися легким важелем. Після вироблення цього навику до легкого важеля підключали стимулятор, дія якого виникала подразнення електричним струмом іншого щура. Виникає питання, чи без подразнення струмом іншої важким важелем, щоб одержувати їжу без подразнення струмом іншої тварини? Виявилося, що змінюють важіль, щурів, які раніше на собі зазнали дію струму. Ті ж тварини, які не підлягали больовому подразненню, практично цього не робили.
Отже, в даному випадку ніякого альтруїзму у поведінці щурів виявити не вдалося. Що один дослідів ілюструє особливості дослідницької активності щурів. Дослідників влаштувати так звану "квартиру щура", де були передбачені всі умови для задоволення його потреб: місце для харчування і питва, для будови гнізда, "вітання" для зустрічі з іншими щурами, "ігрова кімната" (з драбинкою, манежем і білячим колесом ), кімната, де штучно створювалося новизна обстановки. Крім всього цього, квартира мала маленькі дверцята у "невідомий простір". Дослідники намагались зробити все, щоб примусити щура добровільно проводити увесь свій час на знайомій території. Але все ж таки частина щурів намагалась потрапити у "невідомий простір", хоча й виявляла при цьому помітні ознаки страху. Такі тварини були названі "щурами-шукачами".
Спеціальні розрахунки показують, що коли б уся популяція складалася з таких "щурів-шукачів", то зона незабаром була винищена. Проте, якщо усі "тварини виявлятимуть консерватизм поведінки і залишатимуться на знайомій території, то це призведе, врешті-решт, до вичерпання харчових ресурсів, а у сфері психіки - до "розумової деградації", збіднення арсеналу принципово нових навиків, невідомих і непотрібних мешканцям освоєного простору. Отже, природній добір закріпив "шукачів" і "консерваторів" як абсолютно необхідних представників одного й того ж виду. Вважати одних з них гарними, а інших - поганими так же безглуздо, як вважати праву частину тіла кращою за ліву.
З соціальною поведінкою тісно пов’язана одна з легенд про щурів про "щурячого короля". Так звичайно називають злого, сильного самця, який переміг у бійках усіх інших самців. Такий супердомінант виявляється при наявності обмеженого життєвого простору і відсутності їжі.
Навчання щурів. Щури добре навчаються в лабіринті. Якщо в лабіринті розташований у освітленому приміщенні, то тварини орієнтуються в ньому за допомогою зору, а в тому ж лабіринті, але в повній темряві вони використовують свої пропріоцептивні відчуття. Після того, як щури навчилися знаходити вірний шлях у сухопутному лабіринті, вони не розгубилися і в тому разі, коли лабіринт занурюють у воду, зберігають вірну орієнтацію у просторі і добираються до цільової камери уплав.
У щурів існує природжений потяг до блискучих предметів і до рідких системних форм. Вони легко приручаються і дресируються. Списаний випадок, коли хатній щур пив чай за столом, клацав зубами у такт музики, подавав хазяїну капці тощо.
Щури чітко розрізняють і часову послідовність подій. Так, в
одному з експериментів ці тварини повинні були вивчити шлях у лабіринті і в нагороду одержували смачну їжу у цільовій камері. Але
у першій спробі вони одержували 10 таблеток, у другій - одну, у третій - нічого, у четвертій - знову 10 таблеток і т. д. Порядок підкріплення не змінювався. І щури в першій і четвертій спробах чимдуж бігли до цільової камери, а у другій та третій "повзли" до неї черепашками кроком.
Слід також відзначити, що у щурів добре розвинута здатність до екстраполяції напрямку переміщення об’єкта, швидко виробляються складні комплекси рухових реакцій. З одному досліді щур по приставленій драбинці влазив на нижню полицю, підтягував (за допомогою мотузки, перекинутої через блок) драбинку так, щоб зона встала між верхньою і нижньою полицями, а потім вже забивався на верхню полицю і з’їдав знайдений там харч.
Інше завдання було ще складнішим. Потрібно було спочатку залізти по драбинці на полицю, потім навчитися підтягувати за мотузок гойдалку і на ній переїздити на сусідню полицю за харчем. Це завдання також успішно вирішувалось, причому різні тварини використовували для цього власні "методичні" прийоми . Наприклад, один щур підтягував мотузку зубами і передньою кінцівкою, потім міцно притискував мотузку другою передньою кінцівкою і швидко влізав на гойдалку. Інший щур у швидкому темпі, не дивлячись, перебирав мотузку лапами і не відпускав її до того часу, поки гойдалка не "стикувалась" з полицею. Тоді він перестрибав на неї і переїжджав на протилежну полицю.
В експериментальних умовах щури здатні до вирішення дуже складних завдань. Так, для того, щоб увійти в клітку з їжею, щур повинен був спочатку стати на невеличкий майданчик. Після того, як він засвоїв це завдання, дослідники додали другий майданчик в іншому місці, і тепер тварині треба було спочатку стати на другий майданчик, потім на перший і тільки після цього можна було увійти в клітку. Після засвоєння цього завдання додали третій майданчик.
Щур впорався і з цим завданням. Але чотири майданчики йому
були вже не під силу. В той же час кіт може завчити серію з 9 майданчиків.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10