Поведінка мишей. Миші живуть колоніями, поділеними на кілька груп (демів). У них існує жорстка ієрархія серед самців, яка встановлюється у боротьбі .за територію. Звичайно один самець-деспот домінує над рештою і патрулює всю територію, переслідуючи чужинців аж до їх власних гнізд. Ієрархія у мишей двоступенева. Рангом нижче самця-домінанта знаходяться самці-субординанти, а решта - сіра невиразна маса. Після досягнення статевої зрілості /у тримісячному . віці/ у самців починається період "з’ясування відносин", у результаті чого домінантне становище зберігає або старий самець, або влада переходить до одного з його нащадків. Надмірна агресивність деяких самців перешкоджає збільшенню чисельності популяції. Характерною особливістю домінантних самців є їхня яскрава індивідуальність. Що стосується самців-омега, то вони виявляючи певну кмітливість, намагаються уникнути частих контактів в домінуючими самцями. Тому, незважаючи на деспотій самця-домінанта, низько рангові самці звичайно випивають і пристосовуються до життя поруч з домінантом.
Субординантні самці між собою не б'ються, до чужинців виявляють певну цікавість, але бея агресивності. Щоправда, якщо гине
домінантним самець, то між; субординантними самцями починається боротьба за лідерство і переможцем ста самець з сильним типом нервової системи причому це може
бути навіть самець-омега, якого попередній деспот тримав у пригніченому стані й особливо жорстоко переслідував, відчуваючи в ньому потенціального суперника.
У регуляції чисельності мишачої популяції можуть брати досить активну участь й самиці на підставі свого соціального статусу і територіальної поведінки. Якщо у групі немає домінуючого самця, то цю функцію виконує одна з самець і з такому випадку її поведінка нагадує "чоловічу": зона відрізняється агресивністю і мало піклується про своє потомство. У таких популяціях, де домінують самиці, 1 чисельність населення у 2, 0-2, 5 рази нижча, ніж у популяціях, які очолюють самці. У цих "жіночих" популяціях деякі самиці беруть на себе піклування про своє й чуже потомство, годують й обігрівають усіх. Іноді такі самиці збирають разом кілька виводків, утворюючи щось на зразок "дитячого садка". Миші пізнають одна одну за особливостями руху. Вони перш за все покладаються на свої кінестетичні відчуття, а потім вже на залах спеціального секрету, що виділяється залозами на подушечках пальців. Запах допомагає їм відрізняти членів своєї популяції від чужинців, самок на різних стадіях еструсу і т.ін. Встановлено, що миші "персонально" знайомі між собою у своєму домі, оскільки пам'ятають індивідуальний запах до 20 своїх родичів протягом кількох днів. Проте миші розрізняють окремих. особин своєї групи не тільки за запахом, але й у "обличчя".
Вважається, що розумові здібності мишей гірші, ніж у щурів і хоча умовні рефлекси у них виробляються досить швидко але звичайно оберігаються не більше тижня. Щоправда, це тривалий строк оскільки живуть миші не більше двох років . Встановлено , що старанність до навчання корелює у мишей з вагою їхнього мозку миші з більшою вагою мозку краще навчаються в умовах харчоздобувної і. захисної методик, що пов'язане, мабуть, із збільшенням кількості нейронів і синапсів у неокортексі.
У Лейпцігу вже більше 10 років існує оригінальний мишачий цирк Г.Рупперта, де миші виконують багато різноманітних і складних трюків. Окраса програми - сттзибок миші з трьохметрової висоти у вогняне кільце.
Будівельна діяльність бобрів є однією з найбільш складних форм поведінки, яка спостерігається у ссавців. Основним релізером, що примушує бобра влаштовувати греблю, е підвищення на дні струмка. куди він починає зносити гілки і мул. При будові греблі чітко виявляється здатність бобрів пристосовуватися до конкретних обставин. Так, якщо немає відповідних гілок, бобри використовують для будівництва камені та мул; якщо; вони зустрічають залишену греблю, то обмежуються тим, що відновляють її.
Коли бобри на березі обробляють стовбури дерев, то кожна "заготовка" буде тим коротшою, чим більше її діаметр, і тому вага всіх "заготовок" буде приблизно однакова. Отже, бобри можуть визначити вагу, виходячи з довжини і діаметра дерва. Слід також відзначити, що для збирання гілок бобри часто відходять від греблі дуже далеко і , повертаються, користуються обхідними шляхами.
Ще одним релізером який викликає будівельну діяльність бобрів є звук падаючої води, оскільки саме такий звук виникає при прориві греблі. Цей звук лише запускає будівельну активність бобрів, а конкретна робота визначається реальними умовами. Так якщо рівень води у запруді знизити за допомогою відвідного каналу, проритого перед греблею, то бобер одразу починає засипати канал, зосередивши на ньому всі свої зусилля, а в струмок, що дзюрчить поруч він кидає лише кілька гілочок, хоча ширина струмка і відвідного каналу приблизно одинакові. Отже, бобри чітко розуміють зв’язок між причиною і наслідком, у даному випадку між наявністю відвідного каналу і зниженням рівня води у запруді.
Коли це дійсно так, то психічну здібності бобрів досить значні. Намагаючись відповісти на питання М. Вішар примушував бобрів працювати у камері Скіннера або вирішувати завдання на пошук обхідних шляхів. Щоб отримати ласу принаду (шматок сухаря), бобер швидко навчався натискувати педалі у апараті Скінера, розташованому у річці. Слід відзначити, що швидкість навчання у бобрів практично така ж,як у антропоїдів.
В іншому досліді принаду підвішували на кінці довгої мотузки, прив’язаної на значній висоті. Під принадою знаходилась купа гілок на яку спинались бобри, щоб цю принаду дістати. Якщо після досягнення ними мети дослідник розкидали цю купу гілок, то бобри самостійно її відновлювали. Це нагадує аналогічні дії мавп, які нагромаджують ящики, щоб дістати банан, що знаходиться високо вгорі. Щоправда, у випадку бобрів існує можливість, що у них проявляється простий імітаційний рефлекс, оскільки сама людина наштовхує їх на вирішення завдання, а мавп ніби-то ніхто попередньо не навчає. Це не зовсім вірно, оскільки якщо у мавпи попередньо не виробити навички "ставити щось на щось", то вона не зможе цілеспрямовано маніпулювати ящиками. Тому можна вважати, що вирішення подібних "інтелектуальних завдань" амвпами і бобрами має споріднену основу і є проявом досить значних розумових здібностей.
Поведінкові реакції собак. особливо запасання і закопування їжі та охорона території, вважаються природженими, хоча не можна виключати наявності і певних елементів навчання Напівдикі ескімоські собаки Гренландії живуть групами по 5-10 особин і охороняють спільну територію. Цуценята ще не знають меж
цієї території, всюди вештаються, шукаючи їжу, і їм здорово дістається від інших собак на чужій території. Після настання статевої зрілості вони вчаться відрізняти свою територію від чужої і охороняти її. Для цього їм потрібно не більше тижня.
У зграї гієнових собак дуже дружні стосунки, паралельна ієрархія, вони ніколи не б’ються, навіть залишають м’ясо відсталим членам зграї. Поки цуценята знаходяться у лігві, зграя далеко не відходить. Під час полювання кілька дорослих собак залишаються з цуценятами, їм приносять частину здобичі. Пізніше цуценята починають прямувати за старшими, і тоді мисливський рай зграї розширюється. Однак дорослі собаки не припиняють, піклування про підростаюче покоління. Спіймавши здобич, вони перш за все дозволяють наїстися цуценятам, а самі, оточивши їх і відганяючи надокучливих гієн і шакалів, чекають. Буває, що дорослим і зовсім нічого не залишається. Тоді лонг знову йдуть на полювання ( Дж. і Г. ван Лавік-Гу-дол, І977).
Всім хижим властива особлива реакція, що з’являється у них при появі будь-якого рухомого предмета невеликих розмірів і нагадує стрибок кота, що полює на мишу: тварина наближається, високо піднявши голову і тримаючи хвоста горизонтально, стрибає і приземляється на зігнуті кінцівки.
Чіткі і виразні рухи ("міміка") у собак, мабуть, природжені, оскільки вони притаманні їхнім диким родичам. Це відзначив ще Ч.Дарвін у своїй праці про вирази емоцій у тварин і людей. Він сформулював навіть так званий принцип антитези, згідно з яким "якщо якісь жести пов’язані з певними відчуттями і емоціями, то протилежні їм жести пов’язані з протилежними відчуттями і емоціями". Цей принцип чудово виявлений у собак, у яких хвіст, вуха і шерсть, на загривку дійсно опускаються й піднімаються у протилежних ситуаціях. Точно такі ж реакції спостерігаються у вовків. Вислів "пішов немов побитий собака" чітко визначає певний емоційний стан людини.
На п"ятому-шостому місяці життя цуценя прихиляється до певної людини, яку воно шанує, наче ватажка. Цікаво, що собаки по-різному ставляться до різних людей: до одних прихильно, а інших цураються. І треба сказати, що вони рідко помиляються.
Після одомашнювання собака став гавкати /вовки і шакали лише виють/. Гавкання потрібне собаці для спілкування з людиною: ми чудово розрізняємо злобне гавкання, дружнє заливчасте гавкання, журливе цявкання тощо. Французький зоопсихолог Доде говорив: "Скажи мені, якого ти маєш собаку, і я скажу хто ти". На його думку, володарі пуделів - люди скаредні, власники вівчарок позбавлені чуття гумору, а ті, у кого такса, - великодушні, у кого доги, мужні. Найкращі ж люди ті, у кого живуть фокстер"єри. Певний власник вівчарки подав на Доде у суд за зневагу. І Доде заявив суддям: "Ось бачите самі..."
Чутливість нюху собак дуже висока, але не до будь-яких запахів. Наприклад, вони особливо чутливі до запаху масляної кислоти неодмінного компонента поту теплокровних тварин - і малочутливі до запахів рослинного походження.
Цікаво відзначити, що після аварії на Чорнобильській АЕС у районі міста Прип’ять вижили лише великі собаки, здатні не тільки захищати себе, але й не вмерти з голоду. Більші й сильніші особини
різних порід зібрались у зграї і попрямували з міста у найближчі ліси. Однак з настанням зими І986-І987 р. зграї здичавілих голодних собак змову потяглися до міста. До людей вони ставилися дуже агресивно.
Поведінка котячих. Їх територія складається з "основної оселі"", тобто ділянки, де вони живуть, а також ділянок полювання, сексуальних зустрічей, бійок тощо. До цих місць звичайно прямує кілька стежок, якими користуються всі особини даного району. У повсякденному житті коти й кішки уникають зустрічей на цих шляхах. При раптових стиканнях виникають бійки. Території полювання звичайно використовують кілька тварин, і в цей час бійки між ними не спостерігаються.
Цікаве явище у житті котячих - це нічні збіговиська на особливих "територіях зустрічей", де збираються коти Я кішки, що живуть поблизу. Тварини спокійно сидять поруч протягом кількох годин, бійок між ними в цей час немає, але й сексуальних контактів також.
Біологічне значення таких "дружніх зустрічей" не зовсім зрозуміле. У котів можуть встановлюватися стабільні "братні спілки" ( у кішок їх немає). Між членами таких спілок немає серйозних агресивних сутичок, навіть з часом виникають дружні стосунки. "Братні спілки" забезпечують колективний контроль кількох самців на" певною територією. Одним з проявів цього контролю е виклик на бій кількома котами "спілки" кожного молодого кота, що досяг статевої зрілості. До оселі, де живе молодий кіт, підходять дорослі самці, які належать до певної ''братньої спілки", і, видаючи специфічний крик, викликають його на, бій. Бійки у котів відбуваються за своєрідним ритуалом. Спочатку вони обидва виють, потім один з них б’є іншого лапою по носі, а той одразу ж намагається вчепитися зубами у карк суперника. Нападаючий миттю падає набік і робить вигляд, що хоче кігтями розірвати живіт нападника. Звичайно після цього бійка припиняється: переможець нюхає землю, а переможений. віддаляється, піднявши вгору хвіст і голову. Але тільки після цілого року таких бійок молодий кіт завойовує собі певне місце у котячій ієрархії.
Кішки непогано піддаються дресируванню, їх можна багато чому навчити. Розповідають, що великий Дайте навчив одну з своїх кішок тримати у передніх лапах запалену свічку, коли він вечорами читай книжку.
Психіка і поведінка людиноподібних мавп.
У родину власне людиноподібних мавп із ряду приматів входять три роди горила, орангутанг і шимпанзе.
Горила-найбільший представник ряду приматів. У Республіці Заїрде живуть горили, є їх два види - горила берегова та горила гірська. Основними нашими знаннями щодо поведінки горил гірських ми завдячуємо багаторічним спостереженням К. Еклі (І92І-1925 рр.), Дж.Ша лера (І959-І960 рр.) та особливо Д.Фоссі, яка протягом 16 років (І967-І983 рр.) вивчала горил у дослідницькому центрі Карісоке, який сама ж і створила в Африці і де загинула у 1935 р., захищаючи малят горили від браконьєрів.
Горили живуть групами, склад яких змінюється залежно від народження одних особин, смерті інших та переходу окремих тварин з однієї групи в іншу. Сімейна група горил - відкрите угруповання, яке складається в середньому з 10 особин (2-20). Типову групу очолює один статевозрілий (''сріблястоспинний") самець, ватажок групи, туди також входить один чорноспинний самець віком 8-13 років, що не досяг ще статевої зрілості, 3-4 дорослі самиці віком більше 8 років, які складають гарем ватажка, та 3-6 дітей і підлітків різного віку, батьком яких є сріблястоспинний самець.
Протягом багатьох років молоді горили живуть у родинній групі, члени якої міцно пов’язані між собою тісними родинними зв"язками. Лише досягнувши статевої зрілості, самиці й самці, залишають родинну групу, оскільки у них практично немає шансів здобути тут партнера. Це також генетично виправданий захід, що запобігає виродженню горил.
Горили ведуть денний спосіб життя і щовечора будують собі
гнізда - міцні компактні споруди, схожі на витягнуті ванни, що споруджуються з м’ясистих рослинних стебел з листям, якими вистилюють середину гнізда. Гнізда розташовуються на деревах і на землі, особливо у важких дорослих горил /сріблястоспинний самець важить до 170 кг/.
Горили - майже стовідсоткові вегетаріанці, які використовують у їжу близько 58 видів рослин /переважно будяк кропиву підмареник, селеру, бамбук. Улюбленим присмаком горили є гриб-трутовик, що росте на деревах. Оскільки горили живляться переважно рослинами, яких цілком вистачає навколо, ніхто ніколи не бачив, щоб зони виготовляли знаряддя з підручного матеріалу.
У спокійному стані горили звичайно виявляють своє задоволення серіями простих двоскладових звуків. що нагадують бурчання у животі: "на-уум, на-уум, на-уум". Це бурчання є найпоширенішою формою спілкування у групі. Агресивна поведінка, незадоволення супроводжується своєрідним "звуковим стакато" - рохканням, що нагадує свиняче, а у випадку певної загрози чи небезпеки горили видають звуки "вроаа" та надзвичайно інтенсивний запах страху.
На відміну від шимпанзе, у яких остовою статевого життя у групі є проміскуїтет, у горил точно відомо, хто з батьком дитини, що народилася у групі, - сріблястоспинний ватажок. Він захищає всіх дітей та підлеглу групу до кінця, навіть ціною свого життя. В той же час ватажок звичайно вживає чужу дитину в своїй групі і може пустити у хід свої страшні ікла при зустрічі з горилами іншої групи. Самці - володарі гарему - звичайно мають багато дітей, а при сприятливих умовах - і онуків. Д.Фоссі вдалося простежити :
протягом 13 років долю 19 дітей одного з ватажків групи.
Орангутанг- живе в болотяних лісах Калімантана і Суматри (Індонезія). Він веде майже виключно непевний спосіб життя. Орангутанг вкритий довгою шерстю червоно-бурого кольору, має дуже близько посаджені очі, сильно розвинутий голосовий мішок /резонатор звуків/. Живуть орангутанг поодинці, парами або невеликими родичами.
На ніч орангутанг старанно готує собі гніздо на дереві, причому завжди на невеликій висоті. Для цього він згинає тонкі гілки навколо себе, підтримуючи спочатку їх вагою власного тіла, а потім накладає зверху навскоси відламана гілка. Коли основа гнізда, яке дещо нагадує гніздо лелеки, готова, орангутанг ретельно вистрелює його листям. Увесь процес будови гнізда триває близько 30 хв. в результаті чого виникає солідне гніздо - велике, пружне і м’яке, в якому тварина може зручно витягтися. Влаштувавшись у гнізді, орангутанг згинає й прилаштовує понад собою тонкі гілки, тобто будує щось на зразок навісу /хоча й не завжди/.
Шимпанзе мешкають, у багатьох районах Центральної, Східної та Західної Африки. Засад їх налічується лише близько 17 тис. особин, хоча на рубежі XIX та XX ст. було до 2 млн.
Шимпанзе не мають постійного місця проживання і безперервно кочують. Перед сходом сонця вони прокидаються і починають галасувати, видаючи гучні крики Я барабанячи своїми кінцівками по стовбурах дерев. Мавпи часто спускаються на землю і майже ніколи довго не перебувають на деревах - для цього шимпанзе надто важкий. Одну третину доби шимпанзе проводить на деревах, а дві третини - на землі.
Як тільки починає сутеніти, шимпанзе починає готуватися до сну і будує для себе гніздо, яке розташовує високо над землею, приблизно на висоті 10 м. Гніздо майже пласке, утворюється із зігнутих та поламаних гілок, частково переплетених, всередині вистелене листям. Будується гніздо дуже швидко, іноді лише за 3-5 хв. і служить тимчасовим притулком тварині на одну ніч. Молоді особини не будують гнізд і довгий час сплять разом з матір’ю в її гнізді.
Життя шимпанзе в природних умовах одноманітне і нужденне. Напевне, його потенційні психічні властивості в природних умовах використовуються лише в незначній мірі. Максимум своїх здібностей шимпанзе може виявити тільки в лабораторії, коли до нього застосовують спеціальні методи виховання і навчання.
Необхідно відзначити, що шимпанзе має велику фізичну силу, доросла самиця сильніша за добре розвинутого юнака майже у 4 рази, а дорослий, самець - у 4,5 рази. Самець шимпанзе вагою у 54 кг вижав на динамометрі 330 кг, а розгнівана самиця - 504 кг (правда, обома руками). Людина звичайно вижимає 200 кг (зрозуміло, тренована). Маючи величезну фізичну силу, шимпанзе одночасно може здійснювати точні і тонкі рухи. Наприклад, він спроможний підняти з підлоги швацьку голку, видертися на верхівку високого дерева, тримаючи в руці склянку або годинника.
Шимпанзе відзначаються яскравою індивідуальністю. Зовнішній вигляд, темперамент, інтелект та здібності-все це у них в не меншій мірі мінливе, ніж у людини. Тому ми не знаємо максимуму того, що-може й уміє шимпанзе. Можливо, що геній роду шимпанзе спокійнісінько живе собі в африканські пущі і ні ми, ні він цього не знає, оскільки у примітивних умовах свого існування він не має слушної нагоди для виявлення своїх здібностей.
Шимпанзе використовують примітивні знаряддя, іноді їх частково обробляють (маються на увазі довгі гілки, стебла і пучки трави тощо), але, мабуть, ніякої попередньої моделі знаряддя у їхньому мозку не існує. Шимпанзе також використовують пережоване листя як губку для всмоктування води, щоб напитися (такий спосіб застосовують австралійські аборигени), зчищають листям залишки мозку в середині черепа жертви, стирають листям бруд з власного тіла або прикладають його до ран. Іноді вони застосовують дрючки як важелі для розширення підземних бджолиних гнізд. Проте ні один, шимпанзе поки що не зміг виготовити одне знаряддя за допомогою іншого. Коли шимпанзе показали, як треба рубати дерево кам'яною сокирою, він не зміг розрубати навіть тонку трубку, щоб дістати ласощі. Тут в хід йшли тільки зуби. Щоправда, щоб зробити остаточний висновок, треба дослідити багатьох шимпанзе (ми знаємо немало людей, які не вміють забити цвях у стіну).
Врештірешт, первісна людина використовувала кам'яні знаряддя протягом тисячоліть майже без будь-якої обробки, поки якийсь геній кам'яного віку не зробив це вперше, його одноплемінники підхопили й передали-наступник поколінням цю здатність. Що стосується шимпанзе, то здатність використовувати примітивні знаряддя є у них, набуті, природженою, але практичному застосуванню цих знарядь молоді шимпанзе навчаються у старших.
Поведінка шимпанзе багато в чому схожа на поведінку людини
(і навпаки). Наприклад, переляканий шимпанзе обов’язково витягне
руку, доторкнеться або обійме найближчого одноплемінника саме так, як дівчина хапає за руку свого сусіда у кіно у страшні моменти фільму або як діти притуляються до дорослих у небезпечних ситуаціях.
Коли шимпанзе радіють великій купі бананів, вони поплескують один одного по плечах, цілуються та обіймаються - саме так, як це спостерігається у людей, що почули цікаву новину, або у дітей, коли їм щось обіцяють батьки. Люди також скрикують і стрибають від радості /футболісти, які забивають гол!/.
При сварках підлеглий шимпанзе покірливо схиляється перед кривдником, простягає руку і намагається до нього доторкнутися. Він не заспокоїться до того часу, поки колишній супротивник не поплескає його по тілу, не обійме чи не поцілує. Поцілунок, обійми або інший рух часто й у людей вирішують подружню сварку. У багатьох народів рукостискання підтверджує дружбу або є ознакою миру.
При зустрічах після тривалого розлучення підлеглий індивід схилиться перед вищим за рангом, потримає його за руку, поплескає по тілу або полоскоче. У людей деякі подібні рухи стали ритуалом: людина схиляє голову при зустрічі із знайомим, особливо старшим за віком чи становищем. Агресивна поведінка людини нагадує таку ж поведінку шимпанзе. Так, розгнівана людина, як і шимпанзе, грізно дивиться на супротивника, розмахує руками, голову відхиляє трохи назад, б’ється, дряпається, вчепляться йому у волосся, кидає камені або інші предмети і т.ін.
Однією з основних відмінностей між шимпанзе і людиною є членороздільна мова, що являє собою гігантський крок вперед у розвитку людини. Щоправда, у шимпанзе також існують свої способи передачі інформації. Наприклад, коли шимпанзе знайде смачну їжу, він видає гучний гавкаючий звук, на який збігаються інші мавпи. Якщо шимпанзе загрожує небезпека, він верещить, щоб його почула мати або приятель і прибігли на допомогу; у небезпечній (але не загрозливій) ситуації шимпанзе видає голосні крики "у-а-а-а", на які сходяться інші особини, щоб встановити причину неспокою свого одноплемінника.
Наближаючись здалека до своєї групи, шимпанзе сильно, з придиханням "ухкає". Члени групи за цими сигналами не тільки знають, що підходить новий шимпанзе, але Я розрізняють, хто саме. Люди також перегукуються у лісі, щоб не втратити контакт з іншими членами групи. Ми за голосом легко пізнаємо знайомих людей, навіть якщо не бачимо їх обличчя.
Мавпи можуть за допомогою звукових символів обмінюватися інформацією про зовнішній світ, хоча справжньою мовою це назвати не можна. Було виявлено, що деякі примати видають сигнали тривоги, які розрізняються відповідно до виду небезпеки. Так, мавпи виголошують різні тривожні звуки, коли помітять пітона, леопарда чи орла. Інші мавпи, як: почули ці звуки, реагують відповідно одержаній інформації дивляться угору або вниз. Отже, можна припустити, що мавпи обмінюються інформацією, але можна також вважати, що цього немає, оскільки мавпи можуть сповіщати одна одну лише про різні емоційні стани, викликані цими стимулами.
Звичайно, ці звуки не можна навіть порівняти а розмовною мовою людини, основою її абстрактного мисленню. Але в емоційному стані людина, як і шимпанзе, частіше користується жестикуляцією та іншими виразними засобами, ніж словом. Якщо ж людина в цих ситуаціях і користується словом, то це дуже короткі емоційні вирази, наприклад, одноразове повторення слова "люблю" або в ситуаціях подиву - слів "не може бути", "чорт забирай!" і т.п. У розгніваному стані використовуються і не зовсім літературні вирази, які майже не відрізняються від гавкання, бурмотіння та вигуків шимпанзе, порівняно із звичайним інтелектуальним спілкування.
Людина: (родина людей) також входить до ряду приматів. Проте родинні відносини, між Людиноподібними мавпами і людиною мало з’ясовані і досліджені. Сучасні мавпи - це тільки "двоюрідні брати й сестри" людини, а не її предки. Безсумнівно, що в далекі часи (більше 5 млн років тому) людина й сучасні мавпи мали спільного предка, але потім ці дві еволюційні лінії розійшлися і паралельно йшла еволюція .людини та антропоїдів. Тому психічні здібності антропоїдів набагато вищі, ніж у представників решти тваринного світу.
"Людина, звичайно, затінює шимпанзе. Однак шимпанзе - це істота, яка має величезне значенню для людини. Так, як ми стоїмо над ним, так він затінює інших тварин. Він може вирішувати досить складні проблеми, може використовувати і навіть виготовляти примітивні знаряддя для різної мети, його соціальна структура і методи спілкування диференційовані, у нього є навіть зачатки самосвідомості та абстрактного мислення. Хто знає, яким буде шимпанзе через 40 мільйонів років? Тож, дамо йому можливість вижити і показати, на що він здатний! лише відома дослідниця Дж.Лавік-Гудол.
Шимпанзе багато в чому нагадують людей своїми почуттями та суспільним життям, про що свідчать численні психологічні досліди. Ось приклад одного з них. Дві групи шимпанзе містилися у клітках, поза межами яких були розташовані дві однакові годівниці. Експериментатор на очах у мавп клав у одну з них в’язку бананів і закривав кришкою. Потім у це приміщення заходили різні люди, і завданням мавп було вказати їм будь-яким способом (жестом чи поглядом), де саме знаходяться банани. Попередньо всі люди були умовно розподілені на дві групи - "ворогів" та "друзів". "Вороги" з’їдали знайдені банани на очах у остовпілих мавп, а "друзі" віддавали банани мавпам. Якщо мавпи вказували "ворогам" порожню годівницю, то з другої годівниці експериментатор витягав банани і віддавав їх мавпам.
Досліди показали, що якщо учасник експерименту був "другом", то мавпи давали йому вірні інструкції, а якщо у приміщення заходив "ворог", то найчастіше йому давали заздалегідь помилкові вказівки, тобто вказували на порожню годівницю.
Потім люди і мавпи змінилися місцями, а саме: люди знали, де знаходилися банани, а мавпи - ні. В ході досліду "вороги" свідомо давали мавпам невірні вказівки, а "друзі" підказували вірно. Мавпи дуже швидко зрозуміли, кому треба вірити, а кому - ні, і поради "ворогів" повністю ігнорували, зрештою навіть навчилися використовувати цю неправдиву інформацію. Так, якщо "ворог" указував на праву годівницю, то мавпа, не вагаючись, одразу ж прямувала до лівої, будучи цілком упевненою, що банани знаходяться саме там. Поради ж "друзів" мавпи використовували цілеспрямовано.
Ось чому деякі психологи, вважаючи, що різниця між інтелектом антропоїдів та людини лише кількісна, намагалися вихованням і навчанням "вивести мавпу в люди". Та поки що це нікому не вдалося і навряд чи взагалі можливе.
ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН
Еволюція психіки нерозривно пов’язана з еволюцією тваринного світу і відбувається за закономірностями цього процесу. Ускладнення взаємовідносин живих організмів з навколишнім середовищем призводило в ході еволюції до необхідності тіснішого контакту із зростаючою кількістю предметних компонентів середовища. Такий інтенсивний контакт був би неможливий без вдосконалення рухових реакцій. Тому рух /спочатку локомоція, а потім маніпулювання/, на думку К.Е.Фабрі, був одним з вирішальних факторів еволюції психіки.
Дослідники еволюції психіки розрізняють дві стадії психічного розвитку: елементарну сенсорну та перцептивну психіку. У кожній стадії ще виділяють нижчий та вищий рівні. На стадії сенсорної психіки відображення дійсності має форму чутливості окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього середовища, тобто форму елементарного відчуття. Стадія перцептивної психіки характеризується здатністю відображення зовнішньої об’єктивної дійсності вже у формі відображення речей, предметному відображенні /уявлення, сприйняття/.
Елементарна сенсорна психіка.
На нижчому рівні психічного розвитку знаходиться досить велика група одноклітинних і багатоклітинних організмів. Найбільш типовими представниками цієї групи в найпростіші, на прикладі яких і буде розглянуто цей рівень елементарної сенсорної психіки.
Рухи найпростіших відрізняються значною різноманітністю: від простого "переливання" цитоплазми з однієї ділянки тіла в іншу (амеби) до "реактивного" способу переміщення шляхом виштовхування слизу із задньої ділянки тіла (у грегарин). Проте найбільш характерним способом руху у найпростіших в переміщення за допомогою джгутиків та війок (евглена, інфузорії).
Локомоція найпростіших здійснюється у вигляді кінезів - елементарних інстинктивних рухів. Типовими прикладами таких рухів є ортокінез - поступальний рух із змінною швидкістю або клинокінез, коли напрямок руху змінюється. Орієнтація цих тварин визначається найпростішими-таксисами. Так, ортотаксис виявляється у зміні швидкості пересування без зміни його напрямку, а клинотаксис визначав : зміну напрямку руху на певний кут при клинокінезі. Клинотаксиси спостерігаються лише при зустрічі з перешкодою під кутом 65-85°. У найпростіших бувають також хемотаксиси, гальванотаксиси і значно рідше фототаксиси. Одна інфузорія може розвинути силу величиною 7.10 -9 Н , а їхнє плавання припиняється лише при силі тяжіння, що перевищує земне у 300-400 разів.
Проте незважаючи на досить різноманітні форми руху, певну пластичність поведінки і можливість навчання, прояви психічної активності найпростіших дуже примітивні, хоча їм властива елементарна форма психічного відображення - відчуття. Активність найпростіших у цілому знаходиться ніби під від’ємним знаком, оскільки ці тварини потрапляють у сферу дії позитивних подразників, лише уникаючи негативних.
Щоправда, в окремих випадках у найпростіших зустрічаються й позитивні елементи просторової орієнтації. Однак такі позитивні таксисні реакції ще не мають характеру справжньої пошукової поведінки.
Отже, психічне відображення виконує на самому низькому рівні свого розвитку переважно сторожову функцію і відрізняється тому певною "однобічністю", оскільки тварини перш за все реагують на дистантні негативні подразники.
Звичайно, при всій своїй примітивності, поведінка найпростіших все ж досить складна і гнучка, у всякому разі в тих межах, які необхідні для життя у своєрідних умовах мікросвіту. Цей світ не можна собі уявляти як у багато раз зменшений макросвіт і перш за все тому, що середовище мікросвіту о менш стабільним, ніж середовище макросвіт;
З іншого боку, мала тривалість життя найпростіших як окремих особин /часта зміна поколінь/ і відносна одноманітність цього мікросвіту робить зайвим розвиток складніших форм накопичення індивідуального досвіду. У цьому мікросередовищі немає таких складних і різноманітних умов, до яких можна пристосуватися лише. шляхом навчання. Тому типовою формою набутої поведінки у них є реакція звикання, хоча можливе й справжнє асоціативне навчання шляхом утворення харчоздобувних і захисних умовних реакцій в межах 10 спроб.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10