Вищий рівень елементарної сенсорної пспсихіки. Важливим етапом в еволюції тваринного світу було виникнення нервової системи і різке прискорення поширення збудження. Так, якщо у протоплазмі швидкість проведення збудження не перевищує 1-2 мкм/с, то навіть у найбільш примітивній нервовій системі кишковопорожнинних вона становить 0,5 - 2,0 м/с, а у міелінізованих нервових волокнах ссавців 120 м/с. У багатоклітинних нервова, система стала важливим координаційним центром пристосованої поведінки, саме з нервовою системою пов’язане вдосконалення психіки.
Величезне значення мав у цьому відношенні процес цефалізації, тобто виділення головного кінця тіла у білатерально-симетричних тварин і спряжена з ним поява головного мозку. Лише при наявності голосного мозку можливе справжнє централізоване "кодування" сигналів, що надходять з периферії і формування цілісних "програм'' природженої поведінки і тим самим регуляція зовнішньої активності тварини.
Зрозуміло, що рівень психічного розвитку залежить не тільки від будови нервової системи. Так, типовим представником вищого рівня елементарної сенсорної психіки з кільчасті черви. Близькі до них коловертки також мають досить розвинену нервову систему. Проте, мало відрізняючись від інфузорій розмірами, зовнішнім виглядом і способом життя, коловертки нагадують інфузорій також своєю поведінкою і не виявляють більш високих психічних властивостей, ніж інфузорії. Отже, важливе значення для розвитку психічної діяльності мають конкретні умови життєдіяльності тварини, характер її взаємовідносин із зовнішнім середовищем.
Рухова активність кільчастих червів як при локомоції, так і здобуванні їжі різноманітна 1 досить складна. У поліхет вперше з еволюції тваринного світу з'являються справжні парні кінцівки - параподій, хоча у олігохет параподії редуковані і в кожному сегменті тіла залишилася тільки пара щетинок.
У найбільш низькоорганізованих представників безхребетних тварин органи чуття ще дуже слабо диференційовані як у морфологічному, так і функціональному відношенні, тобто у них важко виділити окремі органи дотику, хімічної чутливості тощо. Очевидно, первісні органи чуття були взагалі плюромодальними, тобто мали лише загальну, притаманну всій матерії чутливість, але у підвищеній мірі. Лише поступово з'явились унімодальні рецепторні утворення, що значно підвищило досконалість пристосованих реакцій.
Розвиток спеціалізованих рецепторів йшов поступово. Так, у гідри спеціальних органів зору немає, хоча вона чітко реагує на світло, сприймаючи його всією поверхнею тіла. У медуз з'являються спеціалізовані примітивні органи зору у вигляді очних пухирців приблизно кулястої форми, іноді розташованих під шаром епітеліальних і клітин.
У поліхетів вже зустрічаються досить складні очі, які мають навіть кришталик. Але очі у цих тварин майже не пристосовані до предметного сприймання, вони звичайно дозволяють відрізняти світло від темряви і визначати напрямок джерела світла. Щоправда, у деяких хижих поліхет є дуже складної будови очі з наявністю акомодаційного апарату у вигляді спеціальних скоротливих волокон, здатних пересувати, кришталик і тим самим вимірювати фокусну віддаль. Можливо, що у цих хижих червів у якісь мірі вже існує предметний зір. Тому таких тварин ми можемо розглядати як перехідну форму між сенсорною та перцептивною психікою властиве вже предметне відображення навколишнього світу.
На вищому етапі розвитку елементарної сенсорної психіки / у поліхет/ виникають зачатки вищих форм поведінки, які також виходять за рамки типової елементарної сенсорної психіки. Так, деяким червам властива будівельна діяльність: вони будують "хатки" з окремих піщаних часточок і камінців за допомогою перетворених передніх параподій. У поліхет вперше виникають елементи шлюбної і агресивної поведінки: у нереїд вдалося спостерігати боротьбу між двома червами за володіння "хаткою" при випадковій зустрічі двох особин, особливо у період розмноження /звичайно тільки у самців/. Проте така боротьба ніколи не супроводжується поданням якихось сигналів чи іншими проявами ритуалізованої поведінки, яка з’являється в повному обсязі лише на наступному етапі психічного розвитку - нижчому рівні перцептивної психіки. В той же час необхідно зазначити, що у наших виноградних слимаків спостерігаються складні "шлюбні ігри", що тривають іноді по кілька годин, під час яких партнери приймають різні пози, колють один одного вапняковими спікулами (так звані "любовні стріли") і т.п. Тільки після такої взаємної стимуляції починається власне парування (перенесення сперматофора). У деяких поліхет також були виявлені "шлюбні танці", хоча невідомо, чи мають вони ритуалізоване значення.
Пластичність поведінки у кільчастих червів невелика. Їм властиві перш за все природжені поведінкові реакції, а індивідуальний досвід і навчання відіграють допоміжну, порівняно невелику роль. У всіх кільчастих червів виробляється реакція звикання, зокрема при харчовій поведінці. Так, якщо поліхету кілька разів підряд "годувати" шматочками паперу, змоченими соком її звичайних жертв, то вона перестане їх приймати. Але якщо поперемінно з такими шматочками паперу давати тварині справжні шматочки їжі, то вона врешті-решт навчиться їх розрізняти і буде відкидати лише неїстівний папір, що свідчить про наявність у них справжнього асоціативного навчання, оскільки на смак пропоновані об’єкти були однаковими.
У планарій та кільчастих червів виробляються захисні умовні рефлекси, причому якщо у планарій ці реакції досить нестійкі, то у поліхет утворюються справжні умовні зв’язки, оскільки згашений умовний рефлекс через певний час самовідновлюється. У поліхет вироблений рефлекс повороту у Т-подібному лабіринті запам’ятовується на 48 год.
Отже, поведінка кільчаків цілком відповідає стадії елементарної, сенсорної психіки. Перцепція, тобто здатність до предметного сприймання, ще відсутня. Щоправда, у хижих поліхет і молюсків така здатність вже починає зароджуватися, активний пошук позитивних подразників займає вже помітне місце, що дуже характерне для вищого рівня елементарної сенсорної психіки. На цьому рівні розвитку психіки також чітко помітне ускладнення інстинктивної поведінки, поява зачатків конструктивної діяльності, агресивної поведінки, асоціативного навчання, спілкування.
Перцептивна психіка.
На нижчому рівні перцептивної психіки знаходяться вищі безхребетні тварини - членистоногі та головоногі молюски. Членистоногі можуть пересуватися по суші майже всіма можливими способами (повзання, ходіння, біг, стрибання і т.ін.). У воді членистоногі плавають, пірнають, повзають по ґрунту і навіть бігають по поверхні води. У комах вперше з’явився зовсім новий спосіб пересування - політ за допомогою крил.
У відповідності з складною 5 високодиференційованою організацією рухового апарату знаходиться й складна будова центральної нервової системи членистоногих і молюсків: головні ганглії зливаються разом і утворюють потужний надглотковий ганглій /головний мозок/, що складається з кількох відділів - аферентного, еферентного і асоціативного.
Найтиповішими представниками нижчого рівня розвитку перцептивної психіки серед членистоногих є комахи. Велику роль в їхньому житті відіграє зір. Головний орган зору - це фасеточне око, яке забезпечу" так званий "мозаїчний зір", оскільки кожна фасетка сприймає лише невелику часточку навколишнього середовища. У мозку комахи зорові зображення синтезуються у цілісну картину, як це відбувається й у хребетних тварин. Комахи дуже короткозорі. Так, чітке бачення метелика-кропивниці можливе лише на відстані 2-3 см, а від об’єктів, розташованих на відстані 5-7 см і далі комахи одержують розпливчасте зображення, але, мабуть, цього цілком досить для загальної орієнтації у просторі.
На великій відстані бджола може побачити лише об’єкти у 100 раз більшої величини, ніж це необхідно для зору людини. Окрему квітку вона бачить лише тоді, коли безпосередньо наблизиться до неї практично впритул. Проте всі ці особливості зору комах цілком відповідають тому мікроландшафту, в якому вони живуть. Краща за все комахи помічають рухомі об’єкти або нерухомі предмети під час власного руху. У багатьох комах існує кольоровий зір. Велике значення в їхньому житті відіграє й запах.
У поведінці комах, як й інших членистоногих, стимули різних модальностей переважно виступають у комплексі. Тому у бджіл і джмелів швидше утворюються умовні харчові рефлекси на комплексний умовний сигнал /наприклад, колір плюс запах квітки/, ніж на кожний з цих подразників окремо.
Особливий інтерес викликає здатність членистоногих і головоногих молюсків до оптичного сприймання форм як необхідного компонента предметного зору. Проте він у комах дуже недосконалий . Лише головоногі молюски вже здатні до справжнього предметного сприймання що й зумовило значне ускладнення їхньої поведінки.
У членистоногих та головоногих молюсків існують чіткі системи комунікації з передачею інформації по різних сенсорних каналах. Це відноситься перш за все до бджіл та мурашок, що звичайно, пов’язане із складного, високодиференційованою структурою їхніх угруповань і розподілом функція між їх членами.
У мурашок різні форми хімічної чутливості відіграють більшу роль, ніж інші види рецепції, і спілкування між особинами здійснюється пери за все по цьому каналу: личинки мурашок виділяють специфічні речовини, які спонукають дорослих робочих особин годувати їх, за запахом мешканці одного мурашника пізнають "своїх", і "чужих" Навіть про те, живий мурашка чи помер, інші мурашки дізнаються за специфічним запахом.
У бджіл також існує хімічний спосіб передачі інформації, .але як додатковий. Основний і найбільш досконалий спосіб передачі інформації про харчові об’єкти - це "танці бджіл". Як вже згадувалося раніше, бджоли практично не можуть жити самотньо, а тільки групою, в чому їм допомагає специфічна реакція обміну харчем. Цей ефект групи надзвичайно стійкий.
Вершиною розвитку інстинктивних компонентів спілкування у членистоногих є ритуалізація, яка особливо чітко виражена у репродуктивній поведінці комах, зокрема у "залицянні" самців, спеціалізованих звукових сигналах і територіальній поведінці. Після відомих праць Ж.А.Фабра по вивченню складних форм поведінки комах довгий час панувало уявлення про жорстку детермінованість цієї поведінки генотипом. Проте в дійсності інстинктивна поведінка комах також вдосконалюється навчанням, але це навчання виконує допоміжну, хоча й досить помітну роль. Так, роль навчання у поведінці комах чітко виявляється у танцях бджіл: кожна бджола повинна навчитися "розуміти" мову цього танцю. У різних рас бджіл окремі компоненти танцю несуть різку інформацію.
За своїм психічним розвитком бджоли займають виключне становище серед комах, у них є навіть аналоги вищих психічних функцій хребетних тварин. Наприклад, бджола здатна до зорового узагальнення типу "трикутник" і "чотирикутник". Бджоли успішно вирішують й таке завдання, колу їм пропонується вибирати з попарно пред'явлених фігур ті, у яких є одна локальна ознака (темний кружечок, що знаходиться на кінці ланцюжка з кружечків різної довжини і форми). Такі здібності бджіл послужили підставою Г.А.Мазохіну-Поршнякову (І968 р.) висунути гіпотезу про наявність у них елементарної форми розумової Діяльності або своєрідного "інтелекту комах".
Суспільний спосіб життя властивий і мурашкам, які не можуть ні жити, ні працювати поодинці. При спостереженні за ними створюється враження, що мурашки тягнуть яку-небудь травинку у різні боки. Але так відбувається лише тоді, коли ноша легка, якщо ж треба тягти щось важке, то мурашки звичайно узгоджують свої дії. Спеціальні виміри показали, що при перенесенні важкого предмета величина зусиль однієї мурашки була 2,42 мкДж, а двох - 6,12 мкДж.
Мурашки вимірюють регулювати температуру у мурашнику і за допомогою вусиків визначають перепад температур у 0,2 0 С. Весною, нагріваючись на сонечку, мурашки потім біжать до мурашника і там віддають це тепло. Тому температура мурашника у прохолодні весняні ранки на 5-10 0С вища, ніж зовні.
Чому ж при наявності трудової діяльності та досить складній
суспільній поведінці у перетинчастокрилих не розвинулись аострактне мислення та свідомість? Справа в тому, що людський мозок складається з величезної кількості нейронів /десятки мільярдів/, що забезпечує надлишковість його функціонування, дублювання і компенсацію функцій. В основі роботи людського мозку лежить ймовірносно-статистичний принцип.
Комахам властивий принцип "економії нейронів", обумовлений їх малими розмірами, які, у свою чергу, пов’язані з трахейним типом дихання. Тому навіть у головних гангліях комах кількість нейронів не перевищує 1 млн, а найчастіше становить лише кілька десятків чи сотень тисяч. Цього не досить для забезпечення ймовірносно-статичтичного принципу роботи мозку, який лежить в основі інтелектуальної діяльності та абстрактного мислення.
Разом з тим, у членистоногих є в мозку особливі утворення так звані "грибовидні тіла", які служать центрами складної поведінкової інтеграції. Спостерігається певна кореляція між відносною величиною грибовидних тіл /порівняно з усім мозком/ і складністю поведінки. Так, цих тіл немає у рівноногих раків; у бабок, метеликів і мух вони становлять 2,0-9,6 %, у десятиногих раків - 10-30 % і у робочих мурашок - 40 % ваги мозку, причому у мурашок і бджіл грибовидні тіла мають сенсорні й моторні зв’язки. Але у мечохвоста грибовидні тіла займають 78,8 % маси всього мозку, що ніяк не пов'язане з його примітивною поведінкою.
У дещо іншому напрямку, ніж у членистоногих, йшов розвиток психіки головоногих молюсків. Характерною особливістю їхньої поведінки є значне ускладнення інстинктивної діяльності, серед якої розрізняють територіальну, агресивну, групову, репродуктивну з певними формами ритуалізації. Добре розвинута у восьминогів також орієнтовно-дослідницька поведінка, тобто обстеження ними предметів, які не мають певного біологічного значення. Важливою обставиною є й те, що вперше у головоногих молюсків з’являється, здатність до встановлення контактів з людиною, до спілкування з нею, "наслідок чого виникає можливість їх справжнього доручення, що неможливе у комах.
Разом з тим, у головоногих молюсків можна виробити найрізноманітніші умовні рефлекси на зорові й тактильні стимули, але іноді восьминіг не може розв’язати, здавалося б, дріб’язкового завдання: знайти обхідний шлях, якщо принада розташована за прозорою перешкодою. Він не може також схопити принаду зверху, через край перешкоди. Щоправда, ці умови досліду дещо неадекватні, оскільки у природних умовах життя восьминіг ніколи не бував у такій ситуації, щоб безпосередньо помітна жертва була недосяжною. До того ж завдання на обхідний шлях підносяться до розряду дуже складних, навіть не всі хребетні тварини можуть з ними впоратися (наприклад, черепахи, кури).
Отже, на нижчому рівні перцептивної психіки вже представлені усі ті прогресивні ознаки, які характеризують цей рівень психічного розвитку в цілому, але у багатьох конкретних випадках поведінка тварин на цьому рівні має й примітивні риси, що зближує її з поведінкою кільчаків. Так, основну роль в житті членистоногих і головоногих молюсків все ще відіграє орієнтація на окремі властивості предметів, а предметне сприйняття має другорядне значення у загальній поведінці, в якій переважають запрогрямовні елементи інстинктивних реакцій.
З іншого боку, на цьому рівні розвитку психіки чітко виявлений активний пошук позитивних подразників і значно ускладнюються інстинктивні реакції: з’являється групова поведінка, спілкування, ритуалізація. Психічні здібності бджіл, мурашок і особливо головоногих молюсків до певної міри вже виходять за рамки нижчого рівня перцептивної психіки.
Вищий рівень перцептивної психіки властивий більшості хребетних тварин. Проте тільки у вищих хребетних тварин виявляються всі найскладніші прояви психічної діяльності, які взагалі зустрічаються у тваринному світі.
Сприйняття дійсності на рівні перцептивної психіки у різних тварин виявлене по-різному. Так, у таких ссавців, як летючі миші сприймання світу фрагментарне, оскільки у багатьох видів /наприклад, підковоноси/ дуже вузький локаційний пучок. Тому уявлення про. будь-який предмет складається у них із своєрідної "звукової" мозаїки.
Перцептивна психіка припускає наявність у тварин різноманітних, взаємодіючих між собою сенсорних систем, які в цілому дають адекватне відображення навколишньої дійсності. Тому у всіх класів хребетних розвинуті практично всі види чутливості, щоправда, у різній мірі. Так, у багатьох ссавців провідну роль у житті відіграв нюх. Наприклад, кріт чує здобич крізь товщу землі, а білий ведмідь - крізь кригу. Всім відомі чудові здібності собак з їх тонким нюхом.
Зір найкраще розвинутий у птахів і приматів. Він відіграє
важливу роль у їхній харчоздобувній, захисній, репродуктивній поведінці, забезпечуючи чітку орієнтацію тварин у просторі, Майже всі хребетні здатні до предметного сприймання, зокрема до сприйняття форми. Тому практично всі хребетні знаходяться на стадії перцептивної психіки, хоча в межах цієї групи тварин спостерігаються істотні відмінності між нижчими і вищими хребетними.
Так, риби здатні розрізняти геометричні фігури (трикутник від квадрата) незалежно від мінливої величини них фігур. Але якщо у контрольному досліді перевернути трикутник (вершиною униз) чи квадрату надати форму ромба, риба вже не може пізнати ці фігури. Отже, сприймання і пізнавання форми виявляються тут обмеженими, не-досить гнучкими, відсутня здатність до швидкого переносу сформованого зорового уявлення на основі узагальнення.
Птахи ж здатні до такого узагальнення й легко пізнають будь-яку геометричну фігуру будь-якої величини і в будь-якому положенні. Наприклад, курка, яку навчили вибирати суцільний трикутник, реагує вірно, якщо цей трикутник пред'являється у вигляді штриховки або навіть якщо він позначений лише трьома точками. Птахи розпізнають відносну величину фігур і можуть помилятися на основі зорових ілюзій.
Їжаки навчаються дуже важко: потрібно багато зусиль, щоб навчити їх закручуватися або розкручуватися за командою, закривати дверцята, причому їжаки ніколи не намагаються виправити свої помилки, оскільки відрізняються стереотипним мисленням і при зміні умов досліду впадають у тривалий агресивний невротичний стан.
Здатність до зорового узагальнення у багатьох хребетних доведена експериментальне. Вищі хребетні в дуже складних ситуація;: можуть відрізняти оксемт деталі у різних об'єктах пізнавати ці об'єкти у дуже зміненому вигляді. Отже, у них існують досить складні уявлення, в яких фіксується у загальному вигляді індивідуальний досвід, що дозволяє тварині легше орієнтуватися у мінливому навколишньому середовищі при тимчасовій відсутності життєво важливих подразник.
Багатьом хребетним властива досить складна розумова діяльність, Так, у голубів є природжені здатність до навігації і сприймання часу, вони добре розпізнають зорові образи, їх можна навчити розрізняти зображення різних ландшафтів. Голуби здатні в певній мірі до понятійного невербального мислення: вони пізнають воду у формі крапель, бурхливої річки чи спокійного озера; людину - незалежно від того, одягнена вона чи гола, одна чи у натовпі і т.д.
У той же час голубів /і мавпи/ не здатні відрізнити зображення птахів різних видів від зображень тварин інших класів, тобто вони не можуть оперувати поняттями "птах" і "тварина", хоча легко відрізняють окремі конкретні зображення. Проте хоча голуб здатний утворити поняття води, дерева, людини, цей процес не вимагає особливого розумового абстрагування чи наявності психічних образів голуби можуть просто розподіляти об’єкти зовнішнього світу на певні категорії. І все ж таки здатність до предметного сприймання, до аналізу й узагальнення, а тим самим до формування уявлень є важливою передумовою утворення складних навичок і невербальних понять у хребетних тварин.
Елементарна розумова діяльність тварин.
Під елементарною розумову діяльністю розуміють такі адаптивні акти поведінки, які виконуються тваринами у нових обставинах на підставі закономірностей, що причинне пов’язують між собою предмети і явища навколишнього світу. Такі емпіричні закони природи, на відміну від теоретичних, часто відносні, тобто справедливі лише для певних умов. Тому тварини можуть, мабуть, будувати тільки ймовіронісну програму своєї поведінки. Елементарна розумова діяльність є природженою, оскільки вона реалізується при першому ж стиканні тварини з новою чи надзвичайною ситуацією, яка виникає у навколишньому середовищі.
Поняття про елементарну розумову діяльність ввів у науку професор Московського університету Л.В.Крушинський /І977 р./. Він же розробив об’єктивні методи її дослідження: визначення наявності у тварин екстраполяційного рефлексу, здатності до маніпулювання емпіричною розмірністю фігур та виявлення закономірності переміщення подразника у просторі.
Суть екстраполяційного рефлексу полягає у тому, що тварина екстраполює (вловлює) напрямок, у якому переміщується харчовий подразник, якщо він згодом зникає з поля зору. Для вивчення екстраполяційного рефлексу перед твариною встановлюють спеціальну ширму, в якій зроблена щілина (рис. 1). За ширмою розташовані дві годівниці - порожня (а) і наповнена їжею (А). Тварину підводять до щілини у ширмі і дають покуштувати їжу з годівниці А, потім відводять у стартове положення С і на її очах обидві годівниці починають роз’їжджатися у протилежних напрямках. Певний час (3-5 с) тварина бачить, як пересуваються годівниці, а потім вони зникають з поля зору і зупиняються у положеннях а та А1 (рис.1).
Рис. 1. Схема дослідів з ширмою (за Л.В. Крушинським):
б1 Б1 - ширма; бБ - щілина в ширмі; а - вихідне положення порожньої годівниці; А - годівниця з їжею; а1 - положення порожньої годівниці після її переміщення; А1 - положення годівниці з їжею після її переміщення; С - стартове положення тварини; СДЄ - рух тварини до їжі.
Тварина на підставі одержаної інформації повинна зробити альтернативний вибір та обійти ширму з того боку, куди перемістилася годівниця з їжею. У кожній наступній спробі напрямок переміщення годівниці А змінюється випадковим чином, щоб уникнути вироблення умовного рефлексу на напрямок переміщення подразника.
Виявилося, що екстраполяційний рефлекс добре розвинутий у хижих (вовки, собаки, лисиці), пацюків, воронових птахів і черепах; погано - у кролів, мишей, качок, хижих птахів, голубів, риб і жаб.
Можна припустити, що здатність до екстраполяції переміщення подразника свідчить про певний рівень "інтелектуального" розвитку тварини, тобто з деяким припущенням можна твердити, що, приміром. ворона "розумніша" за голуба, а черепаха - за жабу.
Треба також відзначити, що в межах одного виду тварин цей рефлекс виявляється по-різному у різних особин. Так, у деяких собак спочатку не можна виявити екстраполяційний рефлекс завдяки певній інертності мислення, і тварини вперто прямують лише у якийсь один бік. Ця стратегія не така вже й безглузда, оскільки, кінець кінцем, без особливого напруження вони досягають мети у 50 % спроб. І лише застосування ноотропних речовин, які активізують розумову діяльність, призводить до виявлення існуючого екстраполяційного рефлексу, який виникає раптово, ніби мозок переходить на інший режим роботи.
Для того, щоб тварина могла визначити напрямок руху подразника, який зникає я поля зору, не досить однієї здатності до встановлення змін його положення у певній системі координат, необхідно, щоб вона оперувала кількома найпростішими емпіричними законами. До таких законів треба віднести "закон про не зникнення предметів", який кожна сформулювали так: "будь-який предмет, що сприймається рецепторами, продовжує існувати й після того, як певна причина перешкодила його дальшому сприйманню". Інший закон, що стосується цієї ситуації, можна позначити як "закон непроникності непрозорих предметів": "будь-яке непрозоре тіло непроникне і крізь нього пройти неможливо, тому для досягнення мети необхідно перешкоду обійти".
Інший показник елементарної розумової діяльності тварин - здатність до маніпулювання емпіричною розмірністю фігур - також вимагає використання емпіричного закону про сумісність об'ємних порожнистих фігур, тобто розуміння того, що "об'ємна принада може знаходитися тільки в об'ємній, а не пласкій фігурі".
Методично цю здатність вивчають так. Тварині демонструють якусь об’ємну принаду, й потім за непрозорою ширмою її ховають у об’ємну фігуру. Об’ємну та пласку фігури, фронтальні проекції яких співпадають (куб - квадрат, призма - трикутник, куля – коло), встановлюють на двох рухомих майданчиках, що, віддаляючись один від одного, обертаються навколо своєї осі на З60°. Співвідношення товщини пласкої та об’ємної фігур становить (у глибину) від 1:40 до 1:100, тобто співставленні у парах фігури мають чітко виявлену "просторовість", яка й характеризується терміном "емпірична розмірність"
Звичайно тварині щоразу показують іншу пару об’ємних і пласких фігур, змінюючи від пари до пари всі зорові ознаки предметів (барву, форму, розміри). Єдиною незмінною ознакою с різниця у просторовості. Попередньо ознайомлення з фігурами лише зорове, тобто тварина не знає, що приємна фігура порожня.
Після припинення руху майданчиків, з фігурами тварині надається можливість зробити альтернативний вибір щоб знайти принаду. За даними Л.В.Крушинського, маніпулюванням емпіричною розмірністю фігур добре розвинуте у мавп і дельфінів, дещо гірше у воронових птахів (вони роблять більше помилок) і відсутнє у собак, котів і щурів, у яких кількість вірних рішень становить 56-59% (після 40-60 дослідів), тоді як у мавп - 91 %, а у дельфінів - 77 %.
Яка ж основа цієї психофізіологічної операції вибору? Припускається, що деякі тварини здатні до вимірювання просторових властивостей об’ємної і пласкої фігур за допомогою просторових розмірів невидимої у момент прийняття рішення принади, що можна вважати за один з найскладніших проявів абстрагування у тваринному світі. На думку Л.А. Орбелі, ця здатність використання символів замість реальних об’єктів і явищ є передумовою виникнення другої сигнальної системи людини.
Нарешті, ще одним методичним підходом до вивчення елементарної розумової діяльності тварин є вивчення закономірностей переміщення подразника у просторі (тест Ревеша-Крушинського). Для цього на столі розміщують поруч один з одним 12 непрозорих циліндрів, і в одному з них (непомітно для піддослідних) вміщують принаду. Після того, як принада перший раз буде знайдена (методом спроб чи помилок або стереотипним підняттям по черзі всіх циліндрів), експериментатор закономірно переміщує її у той чи інший бік (у черговий циліндр, через один, два або три циліндри). Піддослідні повинні визначити напрямок і крок переміщення принади. Зрозуміло, що після двох спроб вони одержують достатню інформацію для розв'язання завдання.
Учні Л.В.Крушинського порівняли "розумові" здібності воронових птахів при розв'язанні всіх трьох тестів на розумову діяльність. Так, екстраполяційний рефлекс спостерігається у 79, 3 % особин, при розв'язанні завдань на оперування емпіричною розмірністю фігур об'ємну фігуру обирають 61, 3 % птахів, а тест Ревеша-Крушинського виконують тільки 34 % особин, та й то лише у вигляді "неповних" рішень, тобто вони визначають напрямок переміщення предмета, але нездатні визначити його крок. Більшість мавп досить впевнено визначають напрямок і дещо гірше - крок переміщення принади, хоча це завдання для них дуже важке.
Встановлено, що рівень елементарної розумової діяльності тим вищий чим більша кількість нейронів у кінцевому мозку та численніші синаптичні зв'язки між ними. Крім того, деякі структури мозку мають безпосереднє відношення до здійснення тваринами цієї поведінки. У наземних ссавців такими утворами є лобні долі мозку, а у птахів - філогенетичне наймолодші ділянки смугастого тіла /гіперстріатум, Wulst /.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10