1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

19.Займенник.Розряди займенників за значенням т а відмінюванням. Особливості наголошення та правопису займенників.

Займенник — це самостійна повнозначна змінна частина мови, яка об'єднує слова, що вказують на предмети, ознаки, кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? Є різна тиша — тишина, у кожної— свій звук і колір (А. Демиденко). Думи мої молодії—Понурії діти І ви мене покинули!..(Т. Шевченко).Займенники виражають граматичні категорії відмінка, а також роду й числа (ті, що вказують на ознаки); у реченні виконують синтаксичні функції підмета, означення, додатка; у словосполученні можуть бути— головним і залежним словом.

За значенням займенники поділяють на такі групи (розряди):1. Особові .Указують на осіб, інших істот, предмети, явища (я, ми, ти, ви; він, вона, воно, вони.)2 Зворотний Указує на того, хто виконує дію себе (не має форми називного відмінка)3 Відносні Виконують функцію сполучних слів у складних реченнях (хто, що, який, чий, котрий, скільки)4 Питальні Слугують для оформлювання запитання про особу, предмет, ознаку, кількість (хто? що? який? чий? котрий? скільки?)5 Заперечні Указують на відсутність особи, предмета, ознак, кількостіт(ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки)6 Присвійні Указують належність предмета особі (мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, її, його)7 Вказівні Вказують на предмет, ознаку, кількість (той, цей, такий, стільки)8 Означальні Вказують на узагальнену ознаку предмета, явища (весь, всякий, сам, самий, кожний, інший, жодний)9 Неозначені Вказують на невизначеність особи, предмета, ознаки, кількості (дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь- що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто, невідь- хто, невідь-що, невідь-який).Синтаксична роль займенника залежить від того, з якою частиною мови він співвідносний. Не допустимо, щоб займенник співвідносився водночас із різними словами, бо це зумовлює двозначність, знижуючи культуру мови.Займенники мають свою парадигму відмінювання.Н.я ми він вони—будь-кого ніщо Р.мене нас його (до нього) їх (до них) себе будь-кого нічого Д.мені нам йому їм собі будь-кому нічому Зн. мене нас його (у нього) їх (у них) себе будь-кого ніщо Ор. Мною нами ним ними собою будь-ким нічим М.(на) мені (на) нас(на) ньому, нім(на) них. (на) собі(на) будь-кому ні на чомуЗайменники пишуться разом, через дефіс чи окремо, залежно від уживання часток і прийменників з ними.3 частками ні-, аби-, де-, -сь: ніхто, абиякий, котрийсь,3 частками будь-, (-будь), -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, невідь-:будь-що, який-небудь, казна-хто, невідь-чий

Якщо прийменник стоїть між часткою і займенником (у непрямих відмінках):ні в кого, будь з чим, невідь у скількох: аби в чому (але: в нікого, у хтозна-чому, до декого та ін.З якою частиною мови співвідносний.Розряд за значенням.

20. Збори як форма ухвалення колективного рішення.

Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори —зустріч, зібрання членів якої-небудь організації, що про­водяться з метою спільного обміну думками з певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються члени будь-якого колективу, яких єднає якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.).За складом учасників збори поділяються на: відкриті —зібрання членів якої-небудь організації із запрошенням сторонніх осіб; закриті- зібрання членів якого-небудь колективу чи організації без сторонніх осіб. Виділяють окремо ще урочистізбори — зібрання з нагоди відзна­чення певних урочистостей чи історичних дат.Збори готуються заздалегідь, і що ретельніше, то кращим буде їх результат.Збори складаються з таких етапів:Підготовка зборів:зазвичай займається робоча група, члени якої зацікавлені в результаті.Висвітлення проблеми та її обґрунтування.Керує зборами голова або президія, яку обирають учасники. Доповідає авторитетна особа, яка добре володіє предметом обговорення і вміє кваліфіковано його викласти.Пам'ятаючипро регламент, доцільно розподілити час для виступу з доповіддю. Фахівці рекомендують близько 10-12%загального часу, відведеного для доповіді, присвятити вступові, 4-5% - висновкам, а решту - основній частині47.Обговорення проблеми.Після основного виступу з доповіддю за темою, винесеною на розгляд, починається її обговорення. Ефек­тивнішими будуть ті виступи, до яких учасники зборів готувалися заздалегідь. Виступ краще присвятити одній темі і дібрати вагомі ар­гументи на захист своєї позиції та підготувати відповідні пропозиції. Обговорення припиняється тоді, коли на запитання: Чи є ще пропозиції з обговорюваної проблеми? -відповіді немає. Тоді внесені пропозиції систематизують, готують проект рішення, який пропонують на розгляд учасниками зборів, доповнюють іншими пропозиціями.Ухвалення рішення.Рішення складається з двох частин: конста­тування (виклад ситуації) та ухвалення (оцінка проблеми, завдання, що треба зробити, кому і коли, а також визначення особи, на яку по­кладається контроль за виконанням рішення).Збори будуть ефективними, а ця форма колективного обговорення проблем популярною, якщо через деякий час учасникам буде доведено інформацію про виконання прийнятого рішення.Нарада- спільне обговорення важливих питань і прийнят­тя рішень у всіх сферах громадського й політичного життя, форма управлінської діяльності, змістом якої є спільна робота певної кіль­кості учасників, дієва форма залучення членів трудового колективу до розв'язання завдань.Класифікація ділових нарад1. За метою й завданням:навчальна(передати учасникам певні знання і у такий спосіб підвищувати їх фаховий рівень);роз1яснювальна(керівник намагається переконати учасників наради у доцільності, правильності та своєчасності його стра­тегії та дій);проблемна(розроблення шляхів і методів розв'язання проблем, проводять у невеликому колі компетентних і висококваліфіко­ваних фахівців);координаційна(координація роботи підрозділів);диспетчерська (оперативна)нарада(отримання інформації про поточний стан справ, її аналіз і прийняття рішення) проводять її у точно визначений час і день, що дає змогу учасникам під­готуватися, відносно нетривала - 20-30 хв; її доцільно розпочи­нати коротким звітом (інформацією) про стан справ, виконання рішень попередньої наради, вказати на труднощі, що виникли, підсумком за минулий період;інструктивна (інформаційна) нарада(передавання учасникам вказівок і розпоряджень, роз'яснення їх і деталізація відносно конкретних умов роботи, встановлення методів і строків вико­нання вказівок, визначення завдань) доцільна, якщо запропо­нована увазі присутніх інформація багатоаспектна, передбачає неоднозначні способи дій, вирізняється неординарністю. За способом проведення:диктаторська нарада(право голосу має тільки керівник; він викладає свої погляди, видає наказ або вказівку; кількість учас­ників нерегламентована; збереження ієрархії працівників, од­нозначність у постановці завдань, швидке виконання рішень);автократична нарада(перебіг її передбачає запитання керів­ника і відповіді учасників наради; на вимогу або за дозволом керівника допускаються виступи; кількість учасників обмежена).сегрегативна нарадапередбачає порядок, за якого керівник сам визначає тих, хто має виступити, тобто тих, кого він бажає вислухати;дискусійні нарада —демократичний спосіб розв'язання про­блем, що виносять на нараду. Такі наради організовують у разі потреби координації дій співробітників або підрозділів, їх може проводити як керівник, так і обраний учасниками голова. Кіль­кість учасників обмежена, але не більше 15 осіб. Кожен учас­ник дискусійної наради має можливість вільно викласти свою думку, що сприяє підвищенню відповідальності за виконання ухвалених рішень, дає змогу відкрито обговорювати будь-які погляди, сприяє згуртованості членів колективу;довільна нарадамає місце тоді, коли обмінюються думками пра­цівники, професійні обов'язки яких тісно взаємопов'язані. Вона відбувається без порядку денного, без голови, на ній не при­ймають ніяких рішень. Прикладом такої наради є обговорен­ня керівником, його заступниками, помічниками, провідними спеціалістами загального стану справ або важливої проблеми.За ступенем підготовленості:запланована(щотижневі наради проводять за встановленою періодичністю, у точно визначений час, зі сталим складом учас­ників, з постійним порядком денним);позаплановапроводиться у разі виникнення непередбачуваних, надзвичайних ситуацій (наприклад, за умови надходження нор­мативного документа, що змінює порядок роботи).Дискусія (від лат. сіізсшзю- дослідження, розгляд) - діалогічний метод творчої діяльності групи осіб, побудований на публічному, відкритому, доброзичливому обговоренні актуального, але спірного питання і спрямований на певний позитивний результат. Дискусія - діалог не внутрішній, а зовнішній, відкритий.Предметом дискусії не може бути другорядне, випадкове для кон­кретної аудиторії питання, воно має бути проблемним, важливим у цій ситуації й водночас викликати неоднозначні думки та пропозиції.

27.Класифікація документів. Документація з кадрово-контрактних питань.Класифікація документів. Документ - основний вид ділового мовлення, що містить інформацію, "зафіксовану на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі". Юридична сила документа - це "властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання й управлінські функції"58 Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони - писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру. Отже, вирізняють письмові та рукописні документи. Письмовий документ - текстовий документ, мовна інформація якого зафіксована будь-яким видом письма. Рукописний документ - це письмовий документ, створений способом нанесення знаків письма власноручно. Види документів визначають за такими ознаками: o найменуванням (назвою) - заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, протоколи та ін.; o походженням - службові (офіційні) й особисті. Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими (посадовими) особами, які їх представляють. Особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової діяльності або виконанням службових обов'язків. До особистих також належать і ті документи, які містяться в приватному зібранні особи; o місцем виникнення - в нутр і шні та зо в н і ш н і: Внутрішні документи мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено. Зовнішні є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями; o призначенням - організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу; o напрямком - вхідні й вихідні. Вхідний - це службовий документ, що надійшов до установи. Вихідний - це службовий документ, який надсилають іншій юридичній чи фізичній особі. o формою - стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні). Стандартні - це документи, які мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення). Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви); o строками виконання - звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові. Звичайні безстрокові - це такі, які виконуються в порядку загальної черги. Термінові - зі встановленим строком виконання. До них належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). Дуже термінові - документи з позначенням "дуже терміново"; o ступенем гласності - загальні, таємні, для службового користування (ДСК). Таємні документи мають угорі праворуч позначення "Таємно". Оригінал - це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи й, у разі потреби, завірений штампом і печаткою. Оригінал першим набуває юридичної сили. Копія - це точне знакове відтворення змісту оригіналу чи іншого документа. На копії документа обов'язково робиться помітка "Копія" вгорі праворуч. Витяг - копія офіційного документа, що відтворює деяку частину і відповідно засвідчена. Дублікат - повторний примірник офіційного документа, що має юридичну чинність оригіналу; Документообіг - рух документів в установі, організації від часу їх створення чи одержання до закінчення виконання або надсилання.

28. Комунікативне призначення мови в професійній сфері. Значення інтонування для мовлення теле- та радіожурналіста. Хиби інтонування. Технічні показники виразності мовлення.Жодне суспільство, на якому б рівні воно не існувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, основною з якої є комунікація. Мова - найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, діловій, політичній, освітній та іншій галузях життя людства). У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою.Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності. Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією. Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки — мислеоформлювальну функцію. Ця функція якнайтісніше пов’язана з комунікативною, обидві вони становлять єдність. Деякі дослідники взагалі не виділяють мислеоформлювальної функції, розуміючи її як компонент комунікативної. Володіння мовою професійного спілкування – це: 1) знання власне мови професійного спілкування (крім норм СУЛМ, це і спеціальна термінологія, і особливості побудови синтаксичних конструкцій, тексту тощо), тобто сформованість мовної компетенції; 2) уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово із синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, паравербальні і невербальні засоби спілкування відповідно до мети, ситуації мовлення, тобто сформованість комунікативних навичок.

У сучасному інформаційному просторі радіо за масштабом поширення інформації, її оперативністю, широтою охоплення аудиторії (загальнодержавні канали Українського радіо мають практично стовідсоткове покриття на території нашої країни) і надалі залишатиметься одним із популярних та впливових засобів масової комунікації.

Звук у радіомовленні – основний засіб передачі змісту, а акустичність (акустичний від гр. akustikos – слуховий, той, що сприймається слухом) – специфічна категорія сучасного радіодискурсу.

Створення цілісної акустичної радіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить від влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний та фразовий наголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичними характеристиками сучасного радіодискурсу.

Встановлення функціональної природи невербальних маркерів спілкування та їхньої взаємодії з вербальним масивом повідомлення є однією з актуальних проблем сучасної комунікативної та медіалінгвістики. Отже, питання акустичної природи радіомовлення не було поза увагою українських та закордонних лінгвістів і журналістикознавців, проте воно залишається недостатньо висвітленим і стосується переважно усного мовлення загалом. Майже не вивчається питання про акустичні особливості саме радіодискурсу, та й саме поняття радіодискурсу залишається ще недостатньо опрацьованим, за винятком досліджень Г. Почепцова, який розглядає його в системі комунікативних дискурсів у поєднанні з теледискурсом, коротко зазначаючи їх основні ознаки.

1) дихання; 2) голос; 3) дикція; 4) орфоепія.

29. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстерності доповідача. Для того, щоб навчитися добре й змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання і досвід, удосконалювати освіту, всебічно розвивати свою особистість. Отже, у публічних виступах важливо все: і зміст, і інтонація, і манера викладу, і жести, і міміка, і мовна грамотність. Необхідно пам’ятати, що майже половина інформації передається через інтонацію. Одні й ті ж слова, сказані по-різному, можуть привести до протилежних результатів. Говорити слід достатньо голосно, ясно, чітко, виразно і просто, щоб забезпечити дохідливість, не монотонно, але й не присипляючими “хвилями” (то вище, то нижче). Щоб не втомити слухачів, доповідач повинен при підготовці виступу підібрати свіжі, цікаві, несподівані факти, афоризми.. Кажуть, що перші слова оратора повинні завоювати увагу слухачів, а останні – посилити ефект виступу. Аргументація може здійснюватися різними способами. По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності Така аргументація називається емпіричною. По-друге, обґрунтування може здійснюватися за допомогою вже відомих положень шляхом побудови певних міркувань .У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Така аргументація називається теоретичною.

30. Лексико-фразеологічні норми у системі комунікативних ознак культури мови. Точність мовлення.Культура мови– це володіння мовними нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення. Висока культура мови неможлива без загальної високої культури.Культура мови – наявність у людини постійної потреби шліфувати свою мову (вимову, словник, граматику), розширювати свої знання, як у галузях мови, так і через мову..Культура спілкування – вміння встановлювати зворотній зв’язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи, проблеми іншої людини.Культура поведінки – внутрішня культура людини + зовнішні прояви цієї культури.Культура управління – сукупність вимог, що ставляться перед зовнішньою стороною процесу управління, і вимог до особистих якостей людей, які здійснюють управління. Це уважне ставлення до потреб і турбот людини, оперативний розгляд усіх звернень і прохань, дотримання етичних норм поваги до іншої людини і самоповаги. Культура управління виключає прояви грубості, інтриги, заздрощів, нетерпимості до думки інших тощо. Риси керівника: ввічливість, пунктуальність, справедливість тощо. Основні комунікативні ознаки культури мовлення:1. Нормативність мовлення.Це найголовніша особливість, ознака мовленнєвої культури, в якій знаходить вияв сформоване у кожного вміння всебічно користуватися мовою в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.Основні різновиди мовних норм: фонетичні (і фонологічні), орфоепічні, лексичні, фразеологічні, морфемно-словотвірні, морфологічні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, стилістичні.2. Змістовність, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.3. Послідовність, яка досягається правильним та послідовним викладом фактів, логічним рухом від початку до кінця висловлювання, без пропусків та “перестрибувань”.4. Багатство, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень. Багатство мовлення, яке найбільше визначається кількістю слів у мові, усталеністю їх лексичних значень і морфемно-морфологічних форм, слугує, матеріалом для стилістичних спроможностей мови, основою мовленнєвого мистецтва. 5. Точність, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту.Точність мовлення – це повна відповідність, узгодженість висловлюваного з певними матеріальними та ідеальними реаліями життя; точність мовлення полягає в тому, щоб кожне реалізоване речення, його значеннєва сутність, будь-яке поєднання речень правдиво, реалістично передавало зміст висловленого і особистісне поняттєво-почуттєве сприймання його мовцем.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас