1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

14.дієвідмінювання дієслів. активні та пасивні дієприкметники,їх творення. мовні помилки при вживанні дієприкметників. творення дієприслівників теперішнього та минулого часу. Особливості вживання та наголошування дієприкметників та дієприслівників.

Дієприкметники відмінюються, як прикметники твердої групи. Дієприкметники бувають активні та пасивні.

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, тобто означуваний дієприкметником предмет діє сам або перебуває у певному стані: згасаюче світло, в’януча трава.Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за стосунком до дії, тобто пов’язаний із дієприкметником предмет підлягає дії іншого предмета: виконана вправа, посаджені квіти.

Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від основи дієслова теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч-, -юч- від дієслів першої дієвідміни: читаючий, думаючий; -яч-, -яч- від дієслів другої дієвідміни: лежачий, стаячий. Активні дієприкметники минулого часу творяться від основи неозначеної форми неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса –л-: спорожнілий, посивілий. Якщо в неозначеній формі дієслова є суфікс –ну-, за творення дієприкметника він випадає:засохнути — засохлий. Від дієслів на -ся дієприкметники не утворюються.

Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -єн-, -т-: злитий, крашений, сказаний. При творенні пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -ен- може відбуватися чергування прикінцевих приголосних основи неозначеної форми дієслова: пекти — печений, виїздити — виїжджений.

Активні дієприкметники теперішнього часув сучасній українській мові вживаються обмежено, на відміну від російської мови. Ці форми утворюються від основи 3-ої особи множини теперішнього часу перехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) (від дієслів І дієвідміни), -ач- (яч-) (від дієслів II дієвідміни): ведучий (телепрограми). Відповідниками російських активних дієприкметників теперішнього часу в українській мові є підрядні частини складнопідрядних речень або іменники чи прикметники: проживающий — мешканець; той, хто мешкає.

Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: дозрі(ти) — дозрілий, змарні(ти) — змарнілий, мерз (ти) - мерзлий, опа(сти) - палий, спочи (ти) -- спочилий. Суфікс -ну-, як правило, випадає: засохну(ти) — засохлий, промокну(ти) - промоклий, бувший— колишній, допомігши й— який (що) допоміг.

Активні дієприкметники минулогочасу з суфіксом -ш-(-вш-) в українській мові не вживаються, а передаються описово (складнопідрядним реченням з підрядною означальною частиною) .

Особливі труднощі становить пошук відповідників російським дієприкметникам. исследованный— досліджений, исследуемый—досліджуваний, употребляемый— в (у) живаний.

У діловій українській мові назви посад — субстантивовані дієприкметники замінено українськими відповідниками – іменниками:

• завідуючий (чим) — завідувач(чого);

• командуючий (чим) — командувач(чого);

• виконуючий обов'язки — виконувач обов'язків.

Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу, яка утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -т-: завершений, зроблений.Дієслова з основами на -ну- і на -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: висунути — висунутий, висинений, повернути - повернутий, повернений.

15.Дієслово.Функціональне навантаження дієслів у мові змк.Метафоризація дієслова у журналістському текст

Щоб визначити вплив метафори на мову ЗМІ, в першу чергу визначимося із поняттям метафори і розглянемо кілька стилістичних теорій, присвячених даному явищу мови. „Метафора (від грецьк. metaphora- перенесення) – троп чи фігура мови, яка заснована на вживанні слова, що позначає деякий клас предметів, явищ, дій чи ознак для характеризації чи номінації іншого об’єкта, подібного з даним у якому-небудь відношенні. Метафора припускає використання слова не за його прямим призначенням, внаслідок чого відбувається перетворення його значеннєвої структури. Взаємодія метафори з двома різними типами об’єктів (денотатів) створює її семантичну подвійність, двоплановість. Метафоричне значення формується шляхом добору ознак одного класу предметів щодо їхньої сумісності з іншим класом – суб’єктом метафори.

Метафора може виконувати дві функції – характеризації і функцію номінації. Ці дві функції протиставлені одна одній в субстантивній метафорі. У першій метафоричний іменник займає місце присудка (Вона дійсна зірка: він справжній хіт), у другій – підмета чи одного з доповнень. Питання про первинну функцію метафори зважується по-різному. З класичного погляду метафора розуміється насамперед як перенесення назви з одного виду об’єктів на інший.

Метафори уникають імена з ясним значенням (білявка, золотоволоска). Метафоризація значення може або проходити в межах однієї семантичної категорії слів, або супроводжуватися переходом з однієї категорії в іншу. Перший тип метафори не виходить за рамки конкретно-предметної лексики. До метафори в цьому випадку прибігають у пошуках імені для якогось звичайно не пойменованого класу реалій. Вторинна для метафори функція використовується як технічний прийом утворення імен предметів. Семантичний процес зводиться до заміни одного дескриптивного значення іншим. Перенос звичайно ґрунтується на подібності зовнішньої ознаки.Позначаючи властивості, що вже мають у мові, назва, образна метафора, з одного боку дає мовні синоніми, а з іншого боку – збагачує семантичну структуру слова фігуральним значеннями. Зворотний описаному процес переходу значення в категорію конкретної лексики не характерний для метафори.

Метафоризація третього типу протікає в середовищі означуваних слів і полягає в зіставленні суб’єкту метафори ознак, властивостей і дій, характерних для іншого класу об’єктів чи стосовних до іншого аспекту даного класу. Так, прикметник гострий, застосований в буквальному значенні до колючого і предметів, що ріжуть, одержує метафоричне значення в сполученнях: гостра пісня, гострий конфлікт, гострий розум. Метафора цього типу звичайно служить джерелом полісемії слова. Існує ряд загальних закономірностей метафоризації значення означуваних слів: фізична ознака предмета переноситься на психічні властивості особистості , атрибут предмета перетворюється в атрибут абстрактного поняття ).Метафора, яка ґрунтується на аналогії (означувальна), є часто знаряддям виділення, пізнання властивостей матеріальних тіл і абстрактних категорій, її можна назвати когнітивною (умовно). Основним результатом когнітивної метафори слід вважати створення предикатів, що відносяться до нефізичних сутностей ( - так звані вторинні предикати) – діям, подіям, ідеям, фактам, категоріям, якостям, змісту (глибокий, яскравий, розвиватися, веселитися, тощо). Когнітивна метафора розширюючи кола сполучуваності слова, приводить часто до утворення занадто загальних значень. За таких обставин, можуть бути виділені наступні функціональні типи мовно-образної метафори: 1. метафора образна – є наслідком переходу ідентифікуючого (описового) значення в предикатне, що служить розвитку синонімічних засобів мови; 2. метафора когнітивна – виникає в результаті зрушення в сполучуваності означуваних слів (дієслова, прикметники), таким чином утворюючи полісемію 3. Кінцевим результатом метафори когнітивної – є так звана метафора генералізуюча . Вона в значенні слова стирає границі між логічними порядками і утворює предикати найбільш загального значення. В результаті, рано чи пізно метафора зникає: її значення за законами семантики вирівнюється4. метафора номінативна (ґрунтується на переносі назви), яка будується на заміні одного описового значення іншим та омонімії, що служить джерелом(пр.:……..).

16. Етикет службового листування .

Письмовий діловий етикет (мовний етикет) - це сукупність усталених мовних фраз, які допомагають авторові листа в будь-якій ситуації лишатися ввічливим і доброзичливим. Використання етикетних фраз у службовому листуванні має регламентований характер.Службовий лист зазвичай розпочинають із загальноприйнятої форми звертання до адресата листа, а завершують - заключною формою вияву ввічливості.Звертання є формою вияву ввічливості, ставлення, що висловлює повагу до посадової особи - адресата листа. Проте основне завдання звертання - встановити контакт з адресатом, привернути його увагу до змісту листа. Проблема вибору звертання є досить делікатною. При звертанні до адресата враховують його службове становище, сферу діяльності, деякі інші аспекти.Звертання до службової особи завжди завершують знаком оклику; перше слово пишуть з великої літери й абзацу.Звертання доцільно використовувати у випадку, якщо лист адресується конкретній посадовій особі, компетентній у вирішенні викладеного в листі питання. Якщо посада особи, до якої лист потрапить на розгляд, невідома, застосовувати форму звертання недоречно, листа слід адресувати безпосередньо установі, наприклад: Міністерство фінансів України, Редакція газети "Факти", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокіл".У документах суто інформаційного характеру, а також типових листах, які розсилають широкому колу установ, потреби у звертанні немає. Це ж стосується і супровідних листів, за винятком листів, адресованих посадовим особам вищого рівня, згідно з якими подають на затвердження або погодження проекти документів.У більшості ситуацій питання про застосування звертання має вирішуватись індивідуально. Проте у листі-вітанні чи листі-запрошенні звертання до адресата є обов'язковим.В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінку. Найбільш офіційний характер має форма звертання за посадою; її використовують у разі звертання до керівників, які посідають високі державні посади, мають наукові звання тощо. Наприклад: Шановний пане міністре! Шановний професоре!

Офіційний характер має і форма звертання на прізвище. Звертання на прізвище (без імені, по батькові чи ініціалів) можна використовувати в службовому листуванні (повідомленнях, повістках):Шановний пане Грищенку! Шановна пані Ковальська!

Менш офіційний характер має звертання на ім'я по батькові. Це - найпоширеніша форма звертання:

Шановний Олексію Петровичу! Шановна Ганно Дмитрівно!

Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас.Маємо надію на тісне і взаємовигідне співробітництво з Вами.

Заключною в листі є прощальна фраза:

З повагою...Із щирою повагою...

Якщо службовий лист розпочинався зі слів звертання: "Шановний... !", то він має закінчуватися заключною формою чемності - словами "З повагою", які друкують під текстом, через 2-3 міжрядкових інтервали, без відступу. Кома після цих слів непотрібна.

З повагою

Генеральний директор

Звертання і заключна форма чемності складають так звану "етикетну рамку".

Отже, службовий лист має бути правильно оформленим, бездоганним з погляду структури, грамотно написаним, недвозначним за змістом, точним, лаконічним, послідовним, переконливим І коректним.

17.Етикет телефонної розмови.

Телефонна розмова є одним із різновидів усного мовлення, для якого характерні специфічні ознаки, зумовлені екстрамовними причинами:– співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);– обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);– наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).

Основою проведення успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко й ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо, щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою. Тут вам допоможе правильне використання методів переконання. Це можна зробити за допомогою інформації, голосу. Самому ж потрібно говорити рівно, стримано, намагатися не перебивати співрозмовника. Якщо ваш співрозмовник проявляє схильність до суперечок, виказує несправедливі звинувачення, то наберіться терпіння і не відповідайте йому тим самим, частково признайте його правоту, намагайтесь зрозуміти мотиви його поведінки. Намагайтеся коротко і ясно викладати свої аргументи. У телефонній розмові краще не використовувати професійних виразів, які можуть бути незрозумілі співрозмовнику.Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їх виконати .Перед тим, як подзвонити кому-небудь пам’ятайте, що тривалість телефонних дзвінків негативно впливає на нервову систему, непотрібні телефонні розмови порушують робочий ритм, заважають вирішенню важливих питань, вимагають глибокого аналізу.Дзвінок на домашній телефон діловому партнерові, співробітнику для службової розмови може бути виправданий тільки серйозною причиною, кому ви б не телефонували – начальнику чи підлеглому. Вихована людина не буде дзвонити після десятої години вечора, якщо для цього немає вагомої причини або не отримано попередньої домовленості на цей дзвінок.До телефонної розмови треба ретельно готуватися: заздалегідь підібрати усі матеріали, документи, мати під рукою потрібні номери телефонів, адреси організацій, ручку, папір і т.д.; скласти план бесіди, записати питання, які потрібно вирішити або дані, які хочете отримати, продумати, в якому порядку ви запитуватимете співрозмовника. При обговоренні декількох питань, за чергою закінчуйте обговорення одного питання і переходьте до наступного.Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.

Якщо телефонуєте Ви:

– насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище та ім'я останнім – принаймні це буде почуто;– якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім’я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;– якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;– попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди:– не закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;– у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують Вам:– спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте;– у разі потреби занотуйте ім’я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;– розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;– не кладіть несподівано слухавку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас.

18. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю української мови.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який служить для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. ОДС має певні ознаки, які зумовлені нормами загальнолітературної української мови. Головні з них такі:- використання слів тільки у прямому значенні;- вживання усталених форм і мовних зворотів;- точність, ясність, стислість викладу думки;- прямий порядок слів у реченні;- уникнення розмовних, емоційно забарвлених слів та висловів;- додержання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов;- використання спеціальної термінології.

Специфіка ОДС полягає у певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме:- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;- точність та ясність поєднані з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;- документальність, наявність реквізитів;- наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація тексту;- сувора регламентація тексту (параграфи, пункти, розділи, абзаци).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:• законодавчий – використовується у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, статутах, постановах та ін.;• дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях, комюніке, протоколах, меморандумах, ультиматумах ;• юридичний – використовується у юриспруденції. Обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини. Реалізується в актах, позовних заявах, постановах, запитах, повідомленнях ;• адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.Ділове мовлення повинно бути доступним і зрозумілим широкому слухачеві. Це стосується і ділових паперів. Виклад у текстах ділових паперів має бути чітким, ясним, логічним і водночас якомога лаконічним. Логічна послідовність у документах досягається за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у реченні чи в тексті в цілому. У ділових паперах використовується загальновживана лексика та терміни, які включені до словників.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас