Азова інформація по тесту модуль №1 тест подається - вперше;  без змін; зі змінами сторінка 7

таких методів, які спроможні забезпечувати пошук оптимального рівня витрат і підвищення ефективності виробництва.
Номенклатура витрат складається з трьох розділів:
Розділ І. “ Перелік і склад статей витрат ”.
Розділ II. “ Основні принципи розподілу витрат між вантажними та пасажирськими перевезеннями ”.
Розділ III. “ Співставлення номерів статей чинної Номенклатури витрат з основних видів економічної діяльності залізничного транспорту України ”.
Для більш точного відображення витрат передбачено розподіл прямих витрат по господарствах
і статтях. Як у плануванні, так і в обліку при відображенні витрат за статтями слід керуватися поясненнями до кожної статті згідно з Номенклатурою витрат.
Витрати з основної діяльності залізничного транспорту плануються та враховуються за відповідними господарствами й підрозділами: пасажирське, вантажної та комерційної роботи, перевезень, локомотивне, вагонне, колійне, цивільних споруд, автоматики, телемеханіки та зв’язку тощо. Ці витрати покриваються за рахунок доходів від перевезень. Витрати за основними видами економічної діяльності віднесені на окремі статті:
1) пасажирські перевезення у внутрішньодержавному (крім приміського та регіонального) й міжнародному сполученнях (ст. 1001-1022);
2) пасажирські перевезення у приміському та регіональному сполученнях (ст. 2001-2022);
3) вантажні перевезення (ст. 3001-3056);
4) утримання інфраструктури (ст. 4001-4604);
5) локомотивна тяга (ст. 5002-5423);
6) ремонт рухомого складу (ст. 6007-6673).
Витрати від допоміжної діяльності покриваються за рахунок додатково одержаних доходів від наданих додаткових послуг. Допоміжна діяльність на залізничному транспорті здійснюється конкретним структурним підрозділом незалежно від загального технологічного процесу перевезень.
Ця діяльність залізничного транспорту віднесена на ст. 307-501.
По відношенню до виробничого процесу експлуатаційні витрати поділяються на дві групи: основні та загальногосподарські. Основними називаються витрати, які безпосередньо зв’язані з виробничим процесом. Загальногосподарськими називаються витрати, які не можна віднести до основних витрат, але без них неможливе виконання основної діяльності окремого господарства. Вони мають наступні групи витрат: загальновиробничі, адміністративні та інші витрати операційної діяльності.
Загальновиробничі витрати – це витрати на обслуговування та управління виробництвом, які не можуть бути віднесені прямо на відповідний вид перевезень та виконаних робіт. Це витрати пов’язані з організацією виробництва, утримання, експлуатацією та ремонтом основних засобів, а також витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень тощо.
Загальновиробничі витрати віднесені на ст. 701-733.

Адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати, які необхідні для обслуговування та управління підприємством. До них, наприклад, відносять витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на зв'язок тощо. Адміністративні витрати віднесені на ст. 751-763.
Інші витрати операційної діяльності віднесені на ст. 801-846.
Діюча Номенклатура на залізничному транспорті має розподіл витрат між видами перевезень вантажними і пасажирськими, перевезеннями в різних видах сполучень, передбачається розподіл витрат на поточний ремонт локомотивів (електровозів, тепловозів, паровозів) за видами руху
(пасажирського, вантажного, господарського, та маневрах) що надає достатньої інформації про витраті кожного з них, що позитивно впливає на формування їх собівартості і відповідає сучасним вимогам ринкової економіки.
Для проведення необхідного аналізу витрати на виробництво враховуються за такими економічними елементами:
1. — витрати на оплату праці;
2. — відрахування на соціальні заходи;
3. — матеріали;
4. — паливо;
5. — електроенергія;
5. — амортизація;
6. — інші витрати.
Групування витрат за вказаними економічними елементами здійснюється по кожній статті
Номенклатури витрат.
Для більшості з них у Номенклатурі витрат наведено одиниці виміру. У випадках, коли окремі елементи витрат, які відносяться до однієї і тієї ж роботи, залежать від різних одиниць виміру, наведено дві або більше одиниць виміру.
Пояснення до кожної статті витрат, наведені в Номенклатурі, являють собою короткий перелік витрат по окремих елементах і не є вичерпними.
Так, у поясненнях щодо складу витрат по заробітній платі перераховані лише основні професії працівників, зайнятих на тій чи іншій роботі. Тому слід відображати за відповідними статтями заробітну плату також інших працюючих, якщо вони виконували фактично роботу, передбачену цими статтями. Це стосується й інших елементів витрат, тому що в Номенклатурі витрат наведені лише ті витрати, які найчастіше проводяться.
До виробничої собівартості, крім прямих, входять загальновиробничі витрати, які, у свою чергу, поділяються на змінні й постійні (розподілені і нерозподілені).
12.2. Класифікація експлуатаційних витрат за елементами.

Поточні витрати залізничного транспорту, які необхідні для забезпечення виробничого
процесу, називаються експлуатаційними витратами.
Експлуатаційні витрати залізниць складаються з наступних елементів витрат :
- витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби (єдиний соціальний внесок), витрати на матеріали і інші матеріальні витрати, паливо, електроенергію, амортизацію основних фондів відрахування до ремонтного фонду, інших витрат (податки, збори, відрахування до спеціальних позабюджетних фондів, платежі по обов'язковому страхуванню майна, платежі по кредитах, витрати на відрядження, підйомні, плату стороннім підприємствам за пожежну і сторожову охорону, за підготовку і перепідготовку кадрів, оплату послуг зв'язку, банків, відрахування в резерв на створення ремонтного фонду і ін.
Найбільшу питому вагу в експлуатаційних витратах залізничного транспорту займають витрати по оплаті праці.
Фонд оплати праці є твором середньомісячного заробітку на контингент працівників. При цьому розраховують явочну чисельність працівників і чисельність працівників, що знаходяться у відпустках і виконують державні і громадські обов'язки.
При розрахунку загальний фонд заробітної плати умовно ділиться на основний і додатковий.
Основний фонд визначають як твір місячної тарифної ставки або посадового окладу на планову чисельність працюючих. Місячна тарифна ставка - цей твір годинної тарифної ставки на місячну норму робочого часу в годиннику.
Додатковий фонд заробітної плати включає доплати за роботу в нічний час, святкові дні, поєднання професій, премії, доплату за клас кваліфікації.
Визначається додатковий фонд заробітної плати як твір встановлених надбавок, доплат, премії для кожної категорії працюючих на його чисельність.
Розрахований фонд заробітної плати (основний і додатковий) по кожній категорії працюючих підсумовують і, помноживши на 12, отримують плановий річний фонд заробітної плати, який не повинен перевищувати загального планового фонду заробітної плати, запланованого депо.
Відрахування на соціальні (єдиний внесок) потреби плануються по встановленим законодавством Нормам страхових внесків, у відсотках від фонду оплати праці. Загальний розмір відрахувань на соціальне, медичне страхування, до фонду зайнятості і пенсійного фонду складає 22% від фонду оплати праці контингенту працівників з урахуванням заміщення їх на відпустки.
Витрати на матеріали, паливо, електроенергію розраховують за величиною цих видів ресурсів, необхідною для виконання планованого об'єму перевезень (видів робіт і послуг), і ціною одиниці відповідного ресурсу. Кількість ресурсів визначається різними способами:
- за об'ємом робіт і нормам на одиницю відповідного вимірника. Цей спосіб є основним, їм визначають витрати палива і електроенергії на тягу потягів, витрату матеріалів на експлуатацію і ремонт рухомого складу та ін.;

- по потрібному контингенту окремих груп працівників і нормам одного працівника (витрати по спецодягу, добові, відрядні та
ін.); по кількості устаткування, пристроїв і нормам витрат на кожну одиницю (витрати на поточний зміст шляху, опалювання, освітлення будівель і так далі);
- по числу лінійних підприємств і укрупненим нормам витрат ресурсів на кожне з них
(загальногосподарські витрати). Витрати на матеріали планують виходячи з необхідної витрати їх на потреби експлуатації. Витрата мастильних матеріалів на експлуатаційні потреби приписного парку у відсотках від планової витрати дизельного палива в натурному численні або по нормах витрати мастильних матеріалів встановлений відповідно до наказу Укрзалізниці на 1000 локомотиво- кілометрів.
Амортизаційні відрахування плануються виходячи з середньорічної вартості основних засобів
і норм відрахувань на їх повне відновлення. .Початковими даними є відомості про наявність основних засобів на початок планованого періоду і їх структура по найважливіших видах і групах, а також дані про намічений вступ і вибуття.
До інших витрат відносять – податки, збори, відрахування у спеціальні внедержавіні фонди, витрати на командировки, під`ємні, перепідготовку кадрів та інши.

Тема 13
СОБІВАРТІСТЬ ПЕРЕВЕЗЕНЬ.
13.1. Собівартість перевезень – основні методи визначення.
Собівартістю продукції є грошовий вираз витрат підприємства, що доводяться на
одиницю продукції.
Продукція транспорту – перевезення – вимірюється тонно-кілометрами і пасажиро- кілометрами.
Собівартість приведеної продукції визначають діленням експлуатаційних витрат на суму
тонно-кілометрів і пасажиро-кілометри.
При визначенні собівартості конкретних перевезень застосовуються спеціальні розрахункові методи.
1. Метод розрахунку витрат по окремих статтях номенклатури витрат.
Це самий трудомісткий метод, який припускає розрахунок точних експлуатаційних витрат, які визначають по кожній статті номенклатури витрат, а в окремих випадках по елементах витрат в межах кожної статті витрат.
Цей метод є найбільш точним, але вимагає великого об'єму рахункової роботи, тобто для визначення експлуатаційних витрат необхідно розрахувати кількісні і якісні показники, план по праці
і заробітній платі, план експлуатаційних витрат і потім визначити собівартість.
Найефективніше використовувати його в тих випадках, коли визначаються витрати, пов'язані з проведенням заходів, що впливають на величину невеликого числа статей витрат.
2. Метод одиничних витратних ставок.
Цей метод доцільно застосовувати для визначення собівартості перевезень як в цілому, так і по видах тяги, повідомлення, категоріям поїздів і операціям технологічного процесу.
Метод витратних ставок базується на залежності витрат від об'єму роботи, вираженого в різних вимірниках.
1- й етап – розрахунок витратних ставок
- вибирається варіант розрахунку собівартості перевезень (коротко- або довгостроковий);
- загальну величину експлуатаційних витрат по дорозі, мережі розподіляють по видах перевезень та тяги;
- визначається перелік витрат, залежних від об'єму роботи, та їх частка по варіантах розрахунку;
- проводиться угрупування залежних від розмірів перевезень експлуатаційних витрат по вимірниках, пропорційно яким ці витрати змінюються за однакових умов перевезень;
- визначають суму витрат, віднесених на одного і того ж вимірника, виділяючи по кожній статті витрат основну заробітну плату;

- на основну заробітну плату нараховуються основні залежні витрати, загальні для всіх галузей господарства;
- встановлюють величину кожного вимірника;
- діленням суми основних і загальних витрат, залежного від одного і того ж вимірника, на величину цього вимірника визначають витратну ставку.
i
U
j
K
ij
З
ij
E
i
е











; (13.1) де
i
е
– витратна ставка на i-й вимірник (грн.);
ij
E
- основні залежні витрати по j-й статті, віднесені на i-й вимірник (грн.);
ij
З
- заробітна плата по j-й статті (грн.);
K
- розмір нарахувань на основну заробітну плату основних, загальних для всіх галузей господарства (од);
i
U - величина i-го вимірника (од).
Доцільно витратні ставки розраховувати не рідше за один раз на рік, в довгостроковому і не рідше за один раз на квартал в короткостроковому періодах.
2- й етап – визначення експлуатаційних витрат і собівартості:
- на вибраний об'єм перевезень (1000 т-км., 1000 пас-км., 1т, 1 ваги. і так далі) встановлюється перелік і розраховується витрата кожного калькуляційного вимірника при виконанні даних перевезень;
- множенням витратних ставок на відповідних калькуляційних вимірників визначають суму залежних витрат;
- визначають умовно-постійні витрати, або на одиницю перевезень, або у відсотках до залежних витрат;
- підсумовуючи залежні витрати, пов'язані з кожним калькуляційним вимірником, і додавши до них що доводяться на прийнятий об'єм перевезень умовно-постійні витрати визначають загальну суму експлуатаційних витрат, а після визначення її на величину об'єму перевезень (т-км., пас- км., і так далі) отримують собівартість одиниці перевезень.
Загальна величина витрат по перевезеннях вантажів або пасажирів методом витратних ставок визначається по формулі:


уп
E
i
i
U
i
e
Е




; (13.2) де уп
Е
- умовно-постійні витрати, що доводяться на дані перевезення;
i
е
- витратна ставка, i-го вимірника (грн.);
i
U - величина i-го вимірника (од.).

3. Метод коефіцієнтів впливу.
Метод коефіцієнтів впливу заснований на встановленні безпосередньої залежності між експлуатаційними витратами (собівартістю перевезень) і чинниками, що впливають на них.
Для розрахунку коефіцієнтів впливу методом витратних ставок виводиться формула залежності собівартості від кожного показника окремо і на її основі встановлюється ступінь впливу конкретного показника на собівартість перевезень як відносна величина собівартості, змінна прямо або обернено пропорційно до зміни показника.
У загальному вигляді формула залежності може мати вигляд:
х
в
а
с
с
або
х
в
а
с
с





/
/
; (13.3) де
с
с /
– величина використовуваного показника;
х
в
х
в
;

- відносна величина собівартості, змінна прямо або обернено пропорційно до зміни досліджуваного показника.
Метод коефіцієнтів впливу дозволить розраховувати собівартість перевезень в різних умовах на основі середньої її величини і коефіцієнтів зміни.
Перевагою цього методу є невеликий об'єм робіт за розрахунком собівартості, а недоліком – поступається всім вище перерахованим методам по ступеню точності.
13.2. Калькуляція собівартості
Розрахунок собівартості перевезень на залізничному транспорті значно складніший, ніж розрахунок продукції в інших галузях народного господарства. Це пояснюється особливостями, властивими транспорту як галузі матеріального виробництва, і складністю його технологічного процесу.
Транспортний виробничий процес виконується на великій території, в межах декількох залізниць. Для того, щоб забезпечити виконання об'єму перевезень, їх якість і безпеку, необхідний тісний взаємозв'язок між залізницями – технологічна, фінансово-економічна, організаційно-правова,
інформаційна. Витрати кожної дороги мають відповідати об'єму виконаних робіт і відображати умови, характер і специфіку її перевізного процесу.
Витрати по деповському ремонту і амортизації вантажних вагонів, що обертаються по всій мережі залізниць, плануються централізовано. В даний час ці витрати відносять на собівартість перевезень окремих доріг розрахунковим шляхом. Для цього їх загально мережева величина розподіляється між залізницями пропорційно розмірам робочого парку вантажних вагонів на кожній дорозі.
Пасажирські вагони, приписані до дороги і що слідують у складі поїздів дальнього проходження, виконують роботу в межах декількох залізниць. Локомотиви, що знаходяться на балансі локомотивного депо певної дороги, можуть виконувати роботу на ділянках сусідніх доріг. Витрати ж

по пасажирських вагонах і локомотивах включаються повністю у витрати тих доріг, до яких приписаний рухомий склад.
Технологічний процес залізниць включає початково-кінцеву операцію, операцію формування і розформування в пунктах відправлення і прибуття поїздів і в дорозі проходження їх, а також операцію з руху. Витрати по пересуванню поїздів несуть всі залізниці, що беруть участь в перевезенні. Витрати по початково-кінцевих операціях, по формуванню, розформуванню і переформовуванню поїздів має або одна дорога (що приймає або відправляє грузнув), або декілька доріг, на яких переформовуються поїзди в дорозі проходження. При такій формі участі дорогий в транспортному процесі необхідно розподіляти ці витрати між дорогами і розраховувати собівартість перевезень по операціях перевізного процесу.
Слід зазначити, що у середньому по залізницям собівартість перевезень, визначувана по
існуючій офіційній методиці діленням експлуатаційних витрат на приведені тонно-кілометри, є величиною умовною, такою, що відрізняється від собівартості вантажних і пасажирських перевезень і не відображає дійсні витрати по перевезенню вантажів і пасажирів на дорозі. Собівартість перевезень на дорозі слід визначати діленням фактичних витрат на об'єм перевезень дорогі.
Аналогічні неточності є і при розрахунку собівартості у середньому по залізниці по видах тяги, видах повідомлень, категоріях поїздів.
При складанні планів по експлуатаційній діяльності по мережі, залізницям визначають собівартість 10 приведених тонно-кілометрів діленням загальної суми експлуатаційних витрат Е на приведену продукцію
(Plг + Plпасс):
с/с = 10 Е / Plгр + Plпасс (13.4)
При цьому пробіг багажу і пошти в приведені тонно-кілометри не включається. У пасажиро- кілометрах враховується перевезення всіх пасажирів, у тому числі і по безкоштовних залізничних квитках.
Для визначення середньої величини собівартості 10 тонно-кілометрів і 10 пасажиро-кілометрів
і на залізницях складають калькуляцію собівартості по видах перевезень (по мережі в цілому вона складається за підсумковими даними залізниць). В даний час розробляються лише звітні калькуляції по видах перевезень і видах тяги.
Початковими даними для розрахунків є витрати залізниць по статтях номенклатури витрат і величини вимірників експлуатаційної роботи. Всі експлуатаційні витрати по господарствах і статтях розподіляються на вантажні і пасажирські перевезення. При цьому особливо виділяються прямі витрати, що доводяться на вантажні пасажирські перевезення. Їх питома вага складає близько 40 % загальної суми витрат.
Загальні для всіх галузей господарства і загальновиробничі витрати в кожному галузевому господарстві розподіляються пропорційно раніше розподіленим витратам на оплату праці

виробничого персоналу даного господарства, а на дорозі – пропорційно раніше розподіленим витратам на оплату праці виробничого персоналу по всіх господарствах.
У теперішній час весь вантажообіг залізничного транспорту виконується тягою електровоза і тепловоза. Пасажирські перевезення виконуються у всіх видах повідомлення електровозом, тепловозом, моторвагонною тягою і дизель-поїздами.
Для оцінки експлуатаційної діяльності дорогий, визначення рівня витрат по ділянках і напрямах перевезень і багато інших техніко-економічних завдань необхідно знати величину собівартості перевезень вантажів і пасажирів, виконаних при використанні різних видів тяги.
Для розрахунку середньої величини собівартості перевезень на ділянках з різними видами тяги складається калькуляція собівартості перевезень по видах тяги. Заздалегідь витрати по вантажних перевезеннях розподіляють по двох видах тягу – електровозом і тепловозом, а по пасажирських – по чотирьох видах тяги, додатково включаючи електропоїзди і дизель-поїзди.
Розрахунок собівартості перевезень по видах тяги в конкретних умовах виконується методом одиничних витратних ставок.
Калькуляція собівартості перевезень по видах тяги проводиться після розподілу експлуатаційних витрат по видах перевезень.
При розподілі витрат по видах тяги необхідно враховувати, що окремі витрати не залежать від того, на ділянках з якими видами тяги виконуються перевезення. Тому витрати господарства вантажної
і комерційної роботи розподіляють по видах тяги пропорційно експлуатаційним тонно-кілометрам (по вантажних перевезеннях) і пасажиро-кілометрам (по пасажирських перевезеннях), виконаним на ділянках з тягою електровоза або тепловоза.
До аналогічної групи витрат, не залежних від виду тяги, відносяться витрати по роботі маневрових локомотивів, які розподіляються по двох вимірниках: пропорційно вагонно-кілометрам на ділянках з різними видами тяги – для всіх операцій перевізного процесу, окрім початково-кінцевих; і пропорційно зануреним і вивантаженим вагонам – по початково-кінцевих операціях. Витрати, загальні для всіх галузей господарства, і загальновиробнича по видах тяга розподіляється пропорційно раніше розподіленим витратам по оплаті праці виробничого персоналу.
Розподіл витрат по видах тяги проводиться окремо по пасажирських перевезеннях за всіма видами сполучення і вантажним, а також по пасажирських перевезеннях в приміському сполученні.
Після розподілу витрат дорогі по видах тяги і їх підсумовування до них додаються розподілені по видах тяги витрати за змістом апарату управління дорогі.
Собівартість перевезень по видах тяги в цілому по дорозі визначається діленням витрат по відповідному виду тяги на тарифні тонно-кілометри або пасажиро-кілометри (у всіх видах повідомлення і в приміському сполученні).