Азова інформація по тесту модуль №1 тест подається - вперше;  без змін; зі змінами сторінка 2

5 Мотивація – стимулювання високої виробничої і соціальної активності колективу.
Процес управління включає наступні стадії:
- визначення за допомогою прогнозування і планування основної мети;
- вироблення основних напрямів розвитку;
- вироблення основних напрямів управлінських рішень;
- оцінка результатів управлінської діяльності.
До основних принципів управління залізничним транспортом відносяться:
-
системність (комплексний підхід, що виражається в єдності державного і господарського керівництва, поєднанні галузевого управління з територіальним, суспільних інтересів з колективними і особистими);
-
багатовимірність і ієрархічність (розподіл функцій управління по горизонталі і вертикалі з неухильним дотриманням вимог централізму і єдиноначальності);
-
цілеспрямованість (плановість управління на всіх ділянках роботи для досягнення основних цілей і завдань).
Рішення управлінських задач на залізничному транспорті, як і в інших галузях господарства, забезпечується застосуванням трьох основних груп методів.
1.
Адміністративні (організаційно-розпорядні): засновані на використовуванні таких
інструментів дії, як регламент, норма, інструкція і підкріплюються наказами, розпорядженнями і вказівками керівників.
На залізничному транспорті адміністративні методи найбільш застосовні. Це обумовлено специфікою залізничного транспорту, безперервністю перевізного процесу і необхідністю забезпечити безпеку руху.
2.
Економічні методи: орієнтують на застосування таких важелів підвищення ефективності виробництва, як ціна, прибуток, рентабельність, кредит і інші.
3.
Соціально-психологічні методи: є цілеспрямованою дією на колективи, групи і окремих працівників, на регулювання взаємостосунків між ними. Виявлення і моральне заохочення кращих працівників і колективів. Засновані на знанні психології людей.
На залізничному транспорті і інших видах транспорту застосовуються не окремі, а вся сукупність вказаних вище методів.
2.2. Структура управління залізничним транспортом України
Ключовими поняттями структури управління є елементи, зв’язки, повноваження та її рівні.
Елементами організаційної структури управління можуть бути як окремі працівники так і служби або органи апарату управління, у яких зайнята певна кількість спеціалістів, що виконують відповідні функціональні зобов’язання.

Організаційна структура управління передбачає розподіл функцій і повноважень щодо
прийняття рішень між керівниками, які відповідають за діяльність структурних
підрозділів, та складають організацію промислового підприємства.
Основними проблемами, які виникають при розробці структур управління є:
- встановлення правильних взаємовідносин між окремими структурними підрозділами, що пов’язано з визначенням їх цілей, умов праці і стимулювання;
- розподіл відповідальності між керівниками;
- вибір конкретних схем управління та послідовності процедур при прийнятті рішень;
- організація інформаційно-функціональних потоків;
- вибір відповідних технічних засобів.
В структурі управління залізничним транспортом відображений територіально-галузевий підхід до управління залізничним транспортом.
До недоліків існуючої системи управління роботою залізничного транспорту відносяться:
1) відсутність ефективної системи економічних відносин на всіх рівнях виробництва;
2) громіздкість структури, яка має п’ять рівнів управління, що багато в чому дублюють один одного в управлінській діяльності;
3) відсутність розробленого механізму реалізації горизонтальних зв'язків;
4) неефективне географічно-територіальне розташування структур управління, що не повною мірою враховує сформовані транспортно-економічні зв'язки регіонів.
Управління
залізничним
транспортом
України
здійснює
Міністерство
інфраструктури України.
Міністерство інфраструктури керує складним транспортним господарством, тісно координуючи свою діяльність з іншими міністерствами і відомствами державного рівня. Наступним рівнем управління є Публічне акціонерне товариство залізничного транспорту України (с 2015 року
ПАТ Укрзалізниця, с 2019 АТ Укрзалізниця).
Ефективне управління залізничною галуззю вимагає не тільки чіткого централізованого керівництва з боку центрального апарату Мін інфраструктури, але і територіального розподілу
Укрзалізниці на філії залізниці, які є наступним рівнем управління.
Всього на залізничному транспорті є шість філій залізниці: Донецька, Придніпровська,
Південна, Південно-західна, Одеська, Львівська. Назва філії залізниці, як правило, відображає їх географічне положення.
Перехідною ланкою на рівні залізниць є головні галузеві управління, а також галузеві служби і відділення.
Однією з важливих функцій цих ланок є здійснення чіткої координації і взаємодії лінійних і структурних підприємств різних галузей залізничного транспорту.

Кожна із філії залізниці має дирекції залізничних перевезень, які вважаються основними лінійними підприємствами філії.
Дирекція безпосередньо керує виробничо-господарською діяльністю всіх залізничних підприємств, що знаходяться в її межах галузевих лінійних підприємств і організацій.
На дирекції залізничних перевезень покладаються такі основні зобов'язання, як забезпечення плану перевезень, оперативне керівництво рухом потягів, виконання технічних норм експлуатаційної роботи, організація вантажної і комерційної роботи, забезпечення безпеки руху.
Дирекції залізничних перевезень, через відповідні відділи структурних підрозділів, здійснюють безпосереднє керівництво роботою;
- станцій (ДС),
- локомотивних депо (ТЧ),
- вагонних депо (ВЧД),
- дистанцій шляху (ПЧ),
- дистанцій сигналізації і зв'язку (ШЧ),
- ділянок енергозбереження (ЕЧ),
- механізованих дистанцій навантажувально-розвантажувальних робіт (МЧ),
- дистанцій цивільних споруд (НГЧ),
- роботою крупних вокзалів, матеріальних і паливних складів і інших структурних підрозділів лінійних підприємств, що знаходяться в адміністративному або оперативно-технічному підкоренні філії.
Таким чином на залізничному транспорті України склалася багаторівнева система управління.
Ефективність управління в більшій мірі залежить від структури органів управління, чисельності апарату управління і ступеня охвату процесу управління інформаційними технологіями.
2.3. Основні шляхи удосконалення управління транспортом
Для задоволення сучасного стану та підвищення ефективності функціонування залізничного транспорту, необхідно удосконалювати його організаційну структуру управління.
Основною задачею є проведення корінних змін організаційної структури управління залізничної галузі та стабілізація економічного положення залізничного транспорту, що дозволить підвищити ефективність функціонування залізничного транспорту та його конкурентоспроможність на внутрішньому та міжнародному ринку транспортних послуг.
Для досягнення якісного удосконалення організаційної структури управління залізничного транспорту необхідно вирішити ряд завдань, основними з яких є: реорганізація виробничих та організаційно-управлінських структур; уточнення функцій підрозділів; визначення прав і обов’язків кожного керівника і співробітника; усунення багатоступеневості; дублювання функцій та інформаційних потоків; укрупнення філії залізниці з підвищенням якості управління на базі нових інформаційних

технологій; створення умов для застосування високоефективних транспортних технологій та технологічних засобів, логістичних, транспортно-розподільних і термінальних систем; підтримка ступені державного регулювання господарської діяльності залізниць; перехід до механізму ринкового саморозвитку філії залізниці при державній підтримці соціально важливих послуг залізничного транспорту; багатомірність регулювання, яке повинно носити системний характер та поширюватися на такі сфери як: нормативно-правову, податкову, ліцензійну, фінансову та тарифно-цінову.
Рішення основних завдань щодо удосконалення структури управління залізничним транспортом буде здійснюватись поступово у процесі реформування залізничного транспорту
України.
Одним з основних напрямків реформування залізничного транспорту є створення ефективної системи управління галуззю, адаптованою до ринкового середовища.

Тема 3 Планування на залізничному транспорті. Організація планової роботи на підприємствах
залізничного транспорту
3.1. Принципи й методи планування.
Планування – це діяльність держави, органів керування, що хазяюють суб'єктів по розробці
перспектив соціально-економічного розвитку країни, регіонів, галузей економіки й організацій всіх
форм власності
Планування являє собою загальну функцію менеджменту, комплекс робіт з аналізу ситуацій і факторів зовнішнього середовища, прогнозуванню, оптимізації, оцінці альтернат варіантів досягнення цілей, вибору найкращого варіанта плану.
У більше вузькому змісті, планування - це процес розробки плану розвитку об'єктів різного
рівня.
У свою чергу, план - це програма дій на певний календарний період.
Як уже було розглянуто в попередніх лекціях, планування є невід'ємної частина будь-якого процесу й дії, особливо якщо це стосується керування такою величезною галуззю народного господарства.
Тому планування повинне здійснюватися у відповідності з наступними принципами:
1. Науковість - це глибоке теоретичне обґрунтування найбільш ефективних конкретних шляхів розвитку. Планування будується на строго науковій основі, що припускає глибоке теоретичне обґрунтування найбільш ефективних конкретних шляхів розвитку народного економіки на різних етапах, правильне відбиття в планах вимог економічних законів.
2. Оптимальність планових рішень відповідно до обраних критеріїв.
3. Збалансованість показників у галузевому, територіальному, ресурсному, міжгалузевому плануванні
4. Виділення пріоритетів і провідних ланок
5. Безперервність, тобто сполучення поточних і перспективних планів, коректувань показників при зміні умов і обґрунтуванні резервні, враховуючі різні ризики, варіанта плану, призначеного для виконання при самих несприятливих обставинах.
6. Директивность (підпорядкування вищестоящому) у сполученні з демократичністю - має на увазі розробку плану від нижчих ланок до вищого із широкою участю трудових колективів.
7. Централізація - плани роботи доріг розробляються на основі майбутніх обсягів перевезень
8. Системність або комплексність - робота всіх підприємств залізничного транспорту взаємозалежна між собою, що впливає на складання плану.
9. Соціальна спрямованість - план обов'язково повинен передбачати рішення соціальних проблем трудових колективів.

10. Пропорційність - облік всіх можливих проблем і їхнє пропорційне рішення залежно від необхідності (нікого не забувати).
Таким чином, розглянуті принципи дають можливість зрозуміти, які головні вимоги необхідно дотримувати при складанні плану для того, щоб він був реальним, здійсненним і діючим.
Однак, для розробки плану, цього недостатньо, тому що для виконання будь-якої дії необхідно знати, як його здійснити. Тому, важливе значення в розробці планів, займають методи планування, до яких ставляться:
1. Балансовий являє собою необхідність зіставлення потреб з наявними, завжди обмеженими ресурсами.
За допомогою балансів виробництва й споживання підприємство може передбачати в плані необхідні пропорції в ступені свого майбутнього розвитку й своїх можливостей, для чого визначають наявні ресурси й намічають більше ефективне їхнє використання; виявляють "вузькі" місця й розкриває внутрішні резерви для їхнього усунення.
2. Нормативний метод застосовується для розрахунку прогнозних і планових показників.
Норми й нормативи розробляються заздалегідь на законодавчій або відомчій основі. У процесі прогнозування використовуються більше узагальнені, а в плануванні більше конкретні норми.
Доведення нормативів до норми здійснюється за допомогою коефіцієнтів, що враховують конкретні умови роботи.
3. Техніко-економічних розрахунків передбачає аналіз і розрахунок кількісних і якісних зі шляхом розрахунку. Вони дозволяють вибрати найбільш вигідні варіанти експлуатації й розвитку транспорту. Наприклад, оцінити при яких умовах найбільш ефективне застосування електричної або тепловозної тяги, будівництво других шляхів або двоколійних вставок, застосування автоблокування й диспетчерської централізації. Техніко-економічні розрахунки також широко використовуються при плануванні якісних показників використання рухливого складу, експлуатаційних витрат і доходів і ряду інших показників.
Балансовий метод планування й техніко-економічних розрахунків тісно переплітаються між
собою.
4. Економіко-математичні методи й обчислювальна техніка (ЕОМ). Цей науковий напрямок розширює можливість аналізу складних проблем соціального й економічного розвитку й оптимального рішення різноманітних завдань, які дуже складно розрахувати безпомилково.
5. Методи прогнозування. Не всі показники плану залізничного транспорту (як і планів розвитку інших галузей народного господарства) можуть бути точно визначені балансовим методом або на основі техніко-економічних розрахунків. Тому ряд планових показників визначають із урахуванням їх динаміки за попередні роки методом прогнозування, заснованому па знанні загальних закономірностей змін тих або інших показників плану, характеру їхньої взаємозалежності з іншими показниками.

Наукове передбачення широко застосовується при розробці перспективних, особливо довгострокових планів. Воно опирається на пізнання й використання об'єктивних закономірностей розвитку транспорту, на глибокому вивченні даних і тенденцій розвитку в попередньому періоді.
Деякі планові показники встановлюються по даним так званих "експертних оцінок", тобто висновків фахівців, що добре знають можливий характер впливу на певний показник у планованому періоді різних факторів.
6. Методи економічного аналізу при плануванні необхідно мати достовірний і якісний аналіз звітних даних.
Таким чином, розглянуті принципи й методи планування допомагають при розробці плану
забезпечити, щоб намічувані в ньому заходу були ефективні, тобто забезпечували економію
трудових, матеріальних і коштів , щоб фондовіддача зростала, збільшувався прибуток і
підвищувалася рентабельність перевезень.
3.2. Класифікація, характеристика й взаємозв'язок транспортних планів.
Приступаючи до планування, звичайно ж, необхідно знати які плани необхідно розробляти. Для цього розглянемо їхні види у відповідності з наступною класифікацією:
1. За часовою ознакою плани розділяють на:
- перспективні;
- поточні (річні);
- оперативні.
У перспективних планах передбачається рішення завдань на тривалий період. У перспективних планах по залізничному транспорті намічаються майбутні обсяги перевезень вантажів
і пасажирів, розміри й зміни у вантажних і пасажирських потоках, шляху подальшого росту технічної оснащеності залізниць , напрямку в області поліпшення використання основних засобів, підвищення продуктивності праці й зниження собівартості перевезень.
До перспективних планів ставляться:
- довгострокові (стратегічні)
- середньострокові плани
Перспективні плани розвитку залізничного транспорту в порівнянні з поточними розробляються по більше обмеженому колу показників.
Поточні (річні) плани складаються на основі середньострокового плану з урахуванням ходу його виконання, і розвитку економіки.
Поточні плани визначають конкретну програму розвитку на рік. Річні плани розробляються з розбивкою показників по кварталах.

Оперативні плани - це квартальні й місячні плани перевезень, декадні, добові й змінні плани - завдання для лінійних підприємств доріг.
2. По виробничій ознаці плани бувають:
- план перевезень
- експлуатаційної роботи
- капітального ремонту
- капітальних вкладень
- інноваційної й інвестиційної діяльності
- матеріально-технічного забезпечення
- по праці й заробітній платі
- фінансовий план роботи
3. По територіальній ознаці розрізняють:
- план у цілому по УЗ
- план окремих доріг
- план роботи підприємств транспорту
- план лінійного підприємства
Розглянуті види планів повинні бути взаємозалежні.
У першу чергу необхідно сказати, що дотримання всіх принципів планування й утворить взаємозв'язок всіх планів. Наприклад, такі принципи як директивність припускає що плани розробляються від структурного підрозділу до дороги й у загальному до УЗ, а поточні й оперативні на підставі перспективних і т.д.
Також взаємозв'язок транспортних планів можна виразити наступною взаємодією:
- плани виробничої групи розробляються за всіма планами тимчасової групи;
- плани по всіх видах діяльності (виробнича група) розробляються для кожного рівня залізничного транспорту, тобто для філій дороги, для УЗ;
- плани, класифіковані по територіальній ознаці, обов'язково розробляються як плани по тимчасовій ознаці.