84. Заходи по зниженню несприятливої дії шуму на організм людини.
Заходи щодо зниження несприятливої дії шуму повинні починатись ще з момента створення проекта нового чи реконструкції існуючого мікрорайона. Рекомендується з допомогою розрахунків скласти «шумову карту» , наноситься умовними знаками прогнозуємий вуличний шум на карту міста.
заходи з боротьби з вулиним чумом проводяться в наступних напрямках. Найбільш радикальні технічні міри направлені на джерело шуму. Проводиться заміна шумних джерел чи зниження шуму за рахунок їх вдосконалення.
+ проводиться зонування населеного пункту
- Забудова жилої зони мікрорайонами
- Обвідні магістральні дороги по периметру місті
- -виніс шумних промислових підприємст за межі жилої зони
- Відбір місць для побудови шкіл, лікарень
- Упурядкування руху легкового і вантажного транспорта на певних вулицях в певний час
- Обмеження шуму гучномовців,які розміщені на вулицях, площах
- Гігієнічне виховання населення
- Лікарі повинні пояснювати населнню значення акустичного коморту для високої працездатності дорослих, успішності дітей, здорового сна, ефективного відпочинку
- Крім того, будівельні проекти повинні передбачати максимальний захист мікрорайонів від шуму шляхом створення природних і штучних екранів, зелених насаджень, перенесення під землю інженерних споруд.
- У житлових спорудах слід робити міжквартирні перегородки завтовшки 1,5—2 цеглини або будувати їх звуконепроникними. Слід підбирати будівельні матеріали з різним акустичним опором, спеціальні звукоізоляційні прокладки. Потрібно також правильно будувати вентиляційні канали, ліфти, водогони тощо.
До засобів індивідуального захисту від шуму належать: протишумні навушники, які закривають вушну раковину; – протишумні вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід;– протишумні шоломи – закривають усю голову. Їх застосовують у сполученні з навушниками; – протишумні костюми. – застосування малошумного обладнання, заміна металевих частин на пластмасу, установка глушителів і т. д;– установка обладнання на демпфіруючих прокладках;– розміщення джерел шуму в шкірі, приміщеннях і т. д. зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;– установка “антизвуку”, тобто джерела, рівного за величиною і проти-лежного за фазою звуку – архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, обладнання, захисні зелені смуги, екрани і т. д.);– звукоізолюючі кабіни, акустичні екрани місць роботи;– оснащення шумних машин і технологій засобами дистанційного телеавтоматичного управління
85. Біологічна дія вібрації, вібраційна хвороба.
Вібрація-ритмічні коливання твердих тіл різної частоти і сили,при яких відбувається почергове збільшення та зменшення у часі характеризуючи її значень.
Характеризується амплітудою коливань, віброшвидкістю (мм/с), віброприскоренням (м/с2).
Види вібрації: транспортна, транспортно-технологічна, технологічна. За механізмом дії на організм: загальна вібрація робочого місця (підлоги,сидіння), яка буває вертикальною/ горизонтальною; локальна вібрація механізмів управління (важелів, рукояток).
Тривала дія вібрації на організм спричиняє розвиток вібраційної хвороби.
- Локальна в.→ 1 ступінь: початкові прояви периферичного ангіодистонічного синдрому (поруш. капілярного кровообігу, напади побіління пальців, порушення вібраційної, больової, температурної чутлив.; порушення регуляції тонусу периферичних кровоносних судин) і синдрому сенсорної поліневропатії рук. 2 ступінь: помірно виражені прояви ангіоспастичного синдрому. 3 ступінь: виражені прояви ангіоспастичного синдрому.
- Загальна в.→ 1 стадія: нерізкий біль, парестезії рук. 2: виражена парестезія, ↓ чутлив. шкіри. 3:виражені вазомоторні і трофічні поруш.(↓ гостроти зору, поруш. вестибулярного апарату) + зміни в цнс (запаморочення, головний біль, тремор пальців). 4: генералізовані судинні порушення, ангіоспастичні кризи судин серця, мозку.
86. Види праці, їх фізіолого-гігієнічна характеристика.
Праця буває фізична і розумова. Важливою умовою підтримання високого і стійкого рівня продуктивності праці є правильна організація чергування її праці та відпочинку. Фізіолого-гігієнічна характеристика праці на виробництві в першу чергу вивчаються внутрішньо змінні режими праці та відпочинку,тобто чергування роботи та відпочинку протягом робочої зміни і робочого тижня. Працездатність під час діяльності проходить три основні періоди-входження в роботу,стійкої працездатності,зниження працездатності внаслідок розвинення стомлення. Тривалість цих періодів залежить від характеру виконаної роботи і організації трудового процесу.
87. Втома, пояснення та наукові обґрунтування їх розвитку.
Втома — це процес тимчасового зниження функціональних можливостей організму під впливом інтенсивної або тривалої праці, який виражається в погіршенні її кількісних і якісних показників та в дискоординації фізіологічних функцій. Носить тимчасовий і зворотний характер, є процесом фізіологічним, а після належного відпочинку працездатність повністю відновлюється.
Втома: загальна, локальна, розумова, зорова, м'язова, але межі між цими різновидами дуже умовні.
4 ступеня втоми. 1: хар-ся незначними порушеннями фізіологічних функцій; 2: виражене зниження працездатності, 3-му — достатньо виражене і 4-му — різко виражене. Показниками ступеня втомлюваності служать суб'єктивні та об'єктивні критерії. До перших належать відчуття втомлюваності, до других — зниження працездатності, зміни AT, біохімічні зміни в крові, накопичення молочної кислоти, виснаження резервних запасів організму, виснаження кількості медіаторів у синапсах.
Зниження працездатності можна виразити кількісно - визначення ступеня зменшення продуктивності праці за одиницю часу. Якісне зниження працездатності хар-ся показниками виконуваної праці, результатами спеціальних проб, оцінкою точності рухів.
88. Профілактика втоми при фізичній та розумовій праці.
Профілактикою втомлюваності - впровадження комплексу заходів, спрямованих на зменшення її виявів, віддалення часу її настання, запобігання перевтомі.
Заходи профілактики втомлюваності поділяють на загальні і спеціальні.
-загальні: поліпшення соціального середовища у вигляді підвищення матеріального і культурного добробуту населення, правильної організації трудових процесів, санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення виробничого середовища.
-спеціальні: виробниче навчання і тренування, професійний відбір, раціоналізація режимів праці, заходи екстреної стимуляції працездатності.
Розрізняють наступні профілактичні заходи:
законодавчі (Конституція України, Закон України про охорону праці)
архітектурні (Санітарний благоустрій виробничих приміщень: площа приміщень, мікрокліматичні умови, освітлення, вентиляція, опалення, наявність зелених насаджень),
технологічні (механізація і автоматизація виробничих процесів. Вони усувають фізичне напруження і велику кількість рухів руками. Раціональна організація робочого місця, яка має бути спрямована на те, щоб конструкція виробничого устаткування відповідала антропометричним даним і психофізіологічним можливостям людини),
організаційні (Важливим для підтримки високої працездатності є чергування розумової праці з фізичною. Режими праці і відпочинку мають бути спрямовані на прискорення процесу опрацьовування, на максимальне подовження стабільної працездатності і віддалення на кінець зміни зниження працездатності. Відпочинок на 5 — 10 хв забезпечує найінтенсивніше відновлення фізіологічних функцій і не порушує сформованої робочої установки. Перерва на обід повинна бути не пізніше ніж через 4 год після початку роботи тривалістю 30—60 хв. Позитивним є також застосування функціональної музики, що сприяє запобіганню розвитку втоми. Збереження високої працездатності упродовж усього життя залежить від суворого медичного огляду поточного і при прийомі на роботу),
індивідуальні (Систематичні фізичні тренування зумовлюють підвищення активності окисних ферментів у скелетних м'язах. Раціональне харчування., контроль за станом здоров'я, ведення здорового способу життя, своєчасного виявлення та лікування передпатологічних станів і захворювань).
89. Показники (ергонометричні, фізіологічні) важкості праці, їх гігієнічне значення.
Важкість – характеристика навантаження на організм при праці, яка вимагає м'язових зусиль і відповдного енергетичного забезпечення
Ергонометричні: маса вантажу, що піднімається, потужність праці, характер робочої пози, величина статичного навантаження.
Фізіологічні критерії – рівень фізіологічних ф-й під час праці.
Їх оцінка необхідна для вирішення питань режиму праці та відпочинку, праці жінок і підлітків, обгрунтування тривалості робочого дня, тарифікації праці при обгрунтуванні пільг у відношенні до відпусток і додаткових компенсацій, при нормуванні факторів виробничого середовища.
90. Показники (ергонометричні, фізіологічні) напруженочті праці, їх гігієнічне значення.
Напруженість – характеристика роботи, що потребує інтенсивності праці головного мозку при отриманні та аналізі інформації.
Функціональне напруження – енергетичне (переважає при фізичній праці) та інформаційне (при розумовій).
Ерогонометричні показники: кількість об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженого спостереження чи часу активних дій, щільність сигналів за 1 год, емоційна напруженість, змінність, напруженість ф-й аналізаторів, обсяг оперативної пам’яті, інтелектуальна напруженість, монотонність та ін.
Фізіологічні критерії – рівень фізіологічних ф-й під час праці.
Їх оцінка необхідна для вирішення питань режиму праці та відпочинку, праці жінок і підлітків, обгрунтування тривалості робочого дня, тарифікації праці при обгрунтуванні пільг у відношенні до відпусток і додаткових компенсацій, при нормуванні факторів виробничого середовища.
91. Джерела та гігієнічне значення запиленості повітря виробничих приміщень.
Джерелами запиленості атмосферного повітря можуть бути:
- виверження вулканів;
- космічний пил (згорання метеоритів у атмосфері);
- пилові бурі – лесові (Тібет, Китай), ґрунтові, піщані;
- сільськогосподарський пил – при збиранні та переробці врожаю;
- промисловий – викиди промислових підприємств;
- дорожній пил;
- морський (кришталики солі).
Несприятливі прояви та захворювання, пов’язані з дією пилу на організм:
Запиленість атмосферного повітря знижує освітленість, інтенсивність УФ-радіації; частки пилу можуть бути також ядрами конденсації вологи, що сприяє появі похмурих погод , туманів та смогу.
Дія пилу на шкіру та слизові оболонки проявляється в закупорці вивідних протоків сальних і потових залоз, розвитку мацерації шкіри, слизових оболонок, виникнення піодермій, алергії, а ліпотропні складові пилу можуть всмоктуватися, викликаючи загально токсичну дію. Забруднюючи одежу, пил знижує її вентилюючи, паропровідну функцію, негативно впливаючи на теплообмін та дихання шкіри.
Дія пилу на дихальну систему сприяє розвитку ряду патологічних станів:
• загально токсичну дію: розчинний у воді пил з легень та слизових оболонок всмоктується, потрапляє у кров’яне русло і, залежно від тропності токсичної речовини, викликає ту чи іншу патологію (отруєння свинцем, цинком, стронцієм тощо);
• алергенні захворювання: задуха, хронічний бронхіт, риніт, фарингіт, трахеїт, бронхіальна астма (рослинний, шерстяний пил, сажа та інші);
• інфекційні захворювання з інгаляційним механізмом передачі (туберкульоз, легенева чума та інші);
• пневмоконізи – фіброзні захворювання легень, спричиненні тривалою дією деяких видів неорганічного пилу (силікози, які спричиняються оксидом кремнію, сидерози – залізним пилом, азбестози, антракози та інші);
• рак легень – при тривалій дії хромового пилу, радіонуклідів, 3,4-бенз-а-пірену, 5,6-дибензантрацену та інших канцерогенів.
92. Властивості пилу, від яких залежить ступінь шкідливості його впливу на організм.
Дисперсність.
Аеросуспензії і крупнодисперсні аерозолі осідають з повітря з прискоренням: сили гравітації (земного тяжіння) діють на них значно сильніше, ніж опір повітря.
Аерозолі середньодисперсні осідають з постійною швидкістю: сили гравітації зрівноважені з силами опору повітря.
Аерозолі дрібнодисперсні не осідають, а знаходяться у стані броунівського руху: сили опору повітря для них більші сил гравітації. З часом дрібнодисперсні частинки конгломерують, або абсорбують на собі вологу, стають більш важкими і осідають.
Дихальна система досить надійно захищена від попадання пилу в альвеоли легень. Цей захист ґрунтується на скривленості дихальних шляхів: три носових ходи з зігнутими кістковими пластинками, бронхіальне дерево легень з його розгалуженнями сприяють завихренню повітря, а тому аеросуспенції і крупнодисперсні аерозолі, підкоряючись закону інерції руху Ньютона центробіжною силою відкидаються до стінок дихальних шляхів, а потім завдяки мерехтливому епітелію разом зі слизом видаляються назовні.
Середньодисперсні аерозолі проникають дещо глибше до бронхів, а мілко дисперсні, підпорядковуючись броунівському рухові із-за малої маси, разом з повітрям досить легко проникають до альвеол і можуть викликати пневмоконіози чи інші захворювання. Деякі вчені вважають, що мілко- дисперсні частки можуть частково, як і молекули повітря , видихатися назовні.
93. Пневмоконіози, їх види, патогенез та профілактика.
Пневмоконіоз — це хронічне професійне пилове захворювання легенів. Характерною його рисою є розвиток фіброзних змін унаслідок інгаляційної дії фіброгенних виробничих аерозолів.
- Силікоз. Розвивається внаслідок вдихання пилу, який містить вільний кремнію діоксид. Силікоз буває частіше у робітників, які працюють у гірничій, машинобудівній промисловості, обробленні граніту. Найбільшою фібриногенною дією відзначаються частки розміром від 0,5 до 5 мкм.
Захворювання може мати також 3 форми: Вузликова форма силікозу характеризується виникненням у легенях дрібних круглих, чітко окреслених однотипних тіней, інтенсивність яких змінюється залежно від фази розвитку вузликів. Для інтерстиціальної форми силікозу характерне посилення і деформація легеневого малюнка, що зумовлено периваскулярним і перибронхіальним фіброзом. Вузловій формі силікозу притаманне виникнення різних за формою та чіткістю контурів дрібновузлових, великовузлових та масивних фіброзних утворень.
Існує 3 стадії силікозу: І - спостерігають невелику кількість вузликів/помірне двобічне дифузне посилення легеневого малюнка з лінійно-тяжистими змінами, зміну судинно-бронхіального малюнка, стовщення строми легенів. II - вираженіші зміни легенів. Численні симетричні середньовузликові тіні з вираженою деформацією легеневого малюнка. III - тіні масивного фіброзу.
Хворі на силікоз скаржаться на задишку, кашель, біль у грудях. Клінічна картина силікозу характерна тим, що відносно швидко розвивається емфізема легенів, ушкоджуються бронхи, деформуються їхні термінальні розгалуження, які втрачають еластичність, утворюються бронхоектази.
- Силікатози порівняно із силікозом перебігають дещо доброякісніше, однак частіше супроводжуються бронхітом. Наприклад, азбестоз, який розвивається внаслідок вдихання азбестового пилу — магнієвої солі кремнієвої кислоти, в мокротинні є азбестові тільця.
- Металоконіоз - підвищена рентгеноконтрастність пилу деяких металів, що відклалися в легенях. На рентгенограмі дифузні дрібні, досить інтенсивні тіні.
- Антракоз розвивається повільно і перебігає сприятливіше. Розвиток склеротичних процесів у міжальвеолярних перегородках навколо судин і бронхів. Між волокнами відкладається вугільний пил.
-До пневмоконіозів, які спричинює змішаний пил, належить пневмоконіоз електрозварювальнків, газорізальників, сталеварів, шліфувальників.
- Пневмоконіози, які розвиваються внаслідок дії органічного пилу, бувають у працівників сільського господарства, які вирощують і переробляють зерно. Наприклад "бісиноз" розвивається внаслідок вдихання пилу рослинних волокон, зокрема бавовнику, льону. Багасоз виникає у людей внаслідок вдихання пилу під час перероблення цукрової тростини. Зерновий пил та пил борошна може зумовлювати у працівників сільського господарства фарингіт, трахеїт, бронхіт, пневмоконіоз, кон'юнктивіт, блефарит, дерматит.
Профілактика
законодавчі (Конституція України, Закон України про охорону праці)
архітектурні (герметизація, гігієнічно нормоване розташування споруд),
технологічні (Важливе значення має застосування вологого способу подрібнення, розмелення та змішування матеріалів, механізація всіх пилових процесів на виробництві та накриття устаткування, що виділяє пил, з організацією відсмоктування повітря, заміна матеріалів, які містять кварц, механічна вентиляція.),
організаційні (проведення у встановлені терміни медичних оглядів робітників. Під час огляду робітників, крім клінічних досліджень і рентгенографії, слід проводити дослідження функції дихання та кровообігу до і після фізичної праці),
індивідуальні (Обладнання гірничопрохідних машин поглиначами шуму. До індивідуальних заходів профілактики належать постачання робітників спецодягом, захисними окулярами, а також дотримання правил особистої гігієни — заміна одягу та натільної білизни після закінчення роботи, щоденне прийняття душу).
94. Основні шляхи надходження промислових отрут до організму, їх комплексна, комбінована,
поєднана, ізольована дія.
Промислові отрути - це токсичні речовини, які при відповідних недоліках в організації виробничого процесу можуть шкідливо впливати на організм людини і викликати професійні отруєння.
Усі хімічні речовини, що застосовуються в промисловості, класифікують за характером впливу на організм. Вони можуть спричинювати загальну токсичну дію, подразнювальну, сенсибілізуючу, канцерогенну, мутагенну, можуть впливати на репродуктивну функцію. Існує також поділ отрут за шляхом проникнення в організм - через дихальні шляхи, травну систему, шкіру, через слизові оболонки очей; за ступенем токсичності - надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні і малотоксичні; за ступенем впливу на організм - надзвичайно небезпечні, високонебезпечні, помірно небезпечні і малонебезпечні; за хімічними класами сполук - органічні, неорганічні, елементоорганічні та ін.
У виробничих умовах досить часто відбувається комбінована дія на організм двох або декількох отрут. Комбінована дія – це сумісна дія факторів однієї природи; поєднана дія– це сумісна дія факторів різного походження (хімічних і фізичних); комплексна дія - це дія виробничих отрут на організм кількома способами (наприклад, через органи дихання і шкіру).
95. Методика розслідування випадків професійних захворювань та отруєнь.
Розслідування випадків професійних захворювань у працівників, направлених на роботу за межі підприємства, проводиться комісією з розслідування під головуванням представника відповідної установи (закладу) державної санітар-но-епідеміологічної служби, яка здійснює державний санітарний нагляд на підприємстві, де виявлено професійне захворювання. Професійне отруєння - це гостра або хронічна інтоксикація, яка викликана впливом в умовах виробництва шкідливого хімічного фактора.
Професійне захворювання - це захворювання, яке викликане дією шкідливого фактора в умовах виробництва і підтверджене в установленому державою порядку.
Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у складі представників:
• відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії);
• лікувально-профілактичного закладу;
• підприємства;
• профспілкової організації;
• Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
У розслідуванні причин професійних захворювань інфекційної та паразитарної етіології обов'язково беруть участь фахівці з епідеміології та паразитології відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби.
96. Поняття про біологічні ритми. Класифікація найбільш поширених біологічних ритмів.
Біологічні ритми або біоритми - це більш-менш регулярні зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів. Здатність до таких змін життєдіяльності передається у спадок і виявлена практично у всіх живих організмів. Їх можна спостерігати в окремих клітинах, тканинах і органах, в цілих організмах і в популяціях.
Біологічні ритми підрозділяються на фізіологічні та екологічні. Фізіологічні ритми, як правило, мають періоди від часток секунди до декількох хвилин. Це, наприклад, ритми тиску, биття серця і артеріального тиску. Є дані про вплив, наприклад, магнітного поля Землі на період і амплітуду енцефалограми людини. Екологічні ритми за тривалістю збігаються з якимось природним ритмом навколишнього середовища. До них відносяться добові, сезонні (річні), припливні і місячні ритми. Завдяки екологічним ритмам, організм орієнтується в часі і заздалегідь готується до очікуваних умов існування. Так, деякі квіти розкриваються незадовго до світанку, ніби знаючи, що скоро зійде сонце. Багато тварин ще до настання холодів впадають у зимову сплячку або мігрують. Таким чином, екологічні ритми служать організму як біологічний годинник.
Біологічні ритми організму - добові, місячні, річні - практично залишилися незмінними з первісних часів і не можуть наздогнати ритми сучасного життя. У кожної людини протягом доби чітко простежуються піки і спади найважливіших життєвих систем. Найважливіші біоритми можуть бути зафіксовані в хронограмах.
Розрізняють: -адаптивні, функціональні, ендогенні та екзогенні біоритми. До адаптивних біоритмів відносяться добові, місячні, сезонні, річні. Завдяки їм максимальна активність і посилений обмін речовин в організмі збігаються з найсприятливішими для цього зовнішніми умовами і часом доби, місяця, року. Наприклад, у ранкові години підвищується інтенсивність більшості фізіологічних процесів і чутливість органів чуття. Сезонні ритми виявляються в організмі людини у підвищенні обміну речовин навесні і зниженні його восени та взимку. Найбільш небезпечними для хворих на хронічні серцево-судинні захворювання, за статистикою, є передранкові години (5-6 година ранку).
Найбільш повний частотний класифікатор біоритмів запропонували Н.І.Мойсеєва і В.М.Сисуєв (1981), які виділяють 5 класів біоритмів:
1-й клас – високих частот – від долей секунд до 30 хвилин (осцілляції на молекулярному рівні, ритми електроенцефалограми, скорочення серця, дихання, перистальтики кишечника);
2-й клас – середніх частот – від 30 хв. до 28 годин, включаючи ультрадіанні (до 20 годин) циркадні* (біля добові) – 20-28 годин (сон – бадьорість, екскреція продуктів обміну тощо);
3-й клас – мезоритми, інфрадіанні (білятижневі) – 28 годин – 6 днів; циркасептальні (тижневі) – 7 днів;
4-й клас – макроритми (циркануальні) – від 20 днів – до 1 року (білярічні);
5-й клас – мегаритми, з періодами в десятки років (наприклад, цвітіння деяких видів кактусів).
Біоритми класифікуються також за рівнями організації біосистеми: клітинні, органні, організменні, популяційні.
З точки зору взаємодії організму і навколишнього середовища виділяються два типи коливальних процесів: адаптивні ритми або біоритми, тобто коливання з періодами, близькими з основними геофізичними циклами, роль яких заключається в адаптації організму до періодичних змін зовнішнього середовища і фізіологічні або робочі ритми, тобто коливання, які відображають діяльність фізіологічних систем організму. Наприклад, овуляція і mensis у жінок, „тічка” у тварин тощо.
97.Провідні характеристики біологічних ритмів: мезор, період, амплітуда, акрофаза, форма денної кривої.
Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму
Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди.
Періодом ритму прийнято вважати відрізок часу після закінчення якого стан організму повторюється і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена тривалості періоду.
Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного фізіологічного процесу, впродовж одного біологічного циклу.
Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву"зона блукання акрофази".
Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривих—платоподібні (мале вираження ступеня коливаємості функції протягом дня), інертні(максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двовершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, в ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду).
98.Поняття про десинхроноз як основний вид хронопатології та як медичну і гігієнічну категорію. Види десинхронозів.
Десинхроноз являє собою вид хронопатології, котрий є передвісником та супутником найрізноманітніших проявів неблагополуччя організму, в тому числі і багатьох захворювань. Але найбільш поширеними причинами десинхронозу вважають зміни часових поясів в результаті тривалих перельотів та переїздів; неузгодженість за фазою із місцевими датчиками часу ритму "сон—пильнування"; виключення географічних синхронізаторів часу; вплив шкідливих агентів та стресових факторів (патогенні мікроорганізми, больові та фізичні подразники, психічне та м'язове навантаження, суттєві порушення режиму добової діяльності та ін.).
Науковими дослідженнями і практичною медициною доведено, що цілий ряд хворобливих станів виникають як наслідок порушення біологічних ритмів. Такі стани отримали назву десихронозів. Вони можуть проявлятися в процесі навчання, трудового процесу, іншої діяльності людини, а також в процесі розвитку значної кількості захворювань.
Наприклад, при серцево-судинних захворювання, стенокардії часто виникає аритмія серцевих скорочень – аритмічне випадіння пульсу, при пневмоніях, астмі, інфекційних захворюваннях змінюється ритм дихання, при хворобах шлунку, печінки змінюється ритм перистальтики кишечника та ін.
Опір периферійних судин при гіпертонічній хворобі більш виражений у нічні години чим вдень. Активність внутрішньоклітинних ферментів у хворих ішемічною хворобою серця (ІХС) в нічні години значно нижча чим вдень. Виявлено також порушення добових ритмів ендокринних і біохімічних показників при ІХС і гіпертонічній хворобі: коливається ритм екскреції катехоламінів, концентрація амінокислот в крові. При інфаркті міокарду порушуються добові ритми електролітного обміну: збільшується концентрація натрію і знижується концентрація калію в еритроцитах у нічні години; порушуються ритми ліпідного обміну, ввечері пригнічується скорочуюча функція міокарду.
У хворих цирозом печінки амплітуда добового ритму екскреції стероїдних гормонів нижча чим у здорових, порушені ритми біоенергетичних процесів.
Істотні десинхронози спостерігаються при ендокринних захворюваннях: добові зміни концентрації глюкози в крові при діабеті, екскреція 17-оксикортикостероїдів, катехоламінів і електролітів при панкреатитах, істотні порушення ритмів обміну речовин при захворюваннях гіпоталамогіпофізарної системи,діенцефальної системи.
У психічних хворих початок маніакальної фази супроводжується десинхронізацією біоритмів і циклу „спокій-активність”. При стресі, викликаному екстремальними впливами оточуючого середовища порушуються ритми гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи.
На підставі вивчення десинхронозів та їх причин сформувалась окрема галузь – хрономедицина (хронотерапія, хронофармакологія, хроногігієна), в основу якої покладені розробки оптимальних схем розподілу у часі лікувальних, фармакодинамічних, профілактичних заходів і засобів. Встановлено, що ефективність ліків, лікувальних та оздоровчих маніпуляцій відноситься і до профілактичних заходів. Наприклад, для осіб, які працюють у різні зміни, розроблені найбільш ефективні години і тривалість відпочинку, сну, прийомів їжі. Для льотчиків, які пересікли кілька часових поясів – тривалість і режим післяперельотного відпочинку. Розроблені програми підбору осіб, найбільш придатних для льотної, різнозмінної роботи і відсіювання осіб, для такої роботи непридатних.
Класифікація десинхронозів 1) Гострий десинхроноз. Виникає при швидко формується неузгодженості датчиків часу і існуючими в організмі ритмічними процесами. Наприклад, при швидкому перетині декількох часових поясів на літаку у пасажирів порушується цикл сон-неспання за рахунок розладів взаємини його фаз. 2) Хронічний десинхроноз. Розвивається при тривалому безперервному або часто повторюваному дії на організм факторів, визьшающіх гострий десинхроноз. 3) Прихований десинхроноз - розлади біоритмічні процесів непомітні, їх можна виявити лише при ретельному обстеженні (в умовах стаціонару). 4) Явний десинхроноз - порушення біоритмів проявляються вираженими суб'єктивними відчуттями та об'єктивними зрушеннями циклічних параметрів організму. 5) Частковий десинхроноз - зміни біоритмів визначають у межах одного органу або однієї фізіологічної системи. 6) Тотальний десинхроноз - розлади біоритмічні процесів виявляються в більшості органів і систем організму. 7) Асінхроноз - максимально виражений десинхроноз, зазвичай супроводжується загибеллю організму.
99.Основні біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини.
В основі концепції розрахункових біоритмів знаходиться положення про те, що починаючи з моменту народження в організмі незалежно один від одного відбуваються три різних за змістом цикли змін функціонального стану організму: фізичний циклз періодом у 23 дні,емоційний— з періодом у 28 днів та інтелектуальний — з періодом у 33 дні. Вважається, що у кожного з трьох циклів перша половина є більш сприятливою, друга — менш сприятливою. Наприклад, людина у першій половині фізичного циклу є найбільш схильною до занять фізичною культурою та спортом, будь—якою справою, що потребує напруження фізичних сил, перша половина емоційного — характеризується підвищеним настроєм та оптимістичністю, перша половина інтелектуального — наявністю передумов до ефективного виконання розумової праці. Натомість у другій половині циклів реєструються явища протилежного характеру. Однак найбільш несприятливими, власне "критичними", є дні, коли криві кожного циклу, що являють собою також синусоїди, перетинають нульову позначку, а це відповідно 11,5, 14 та 16,5 дні. Причому, найкритичними є так звані "подвійні" та "потрійні критичні" дні, коли нульову позначку водночас перетинають дві або три синусоїди. До речі, такі дні одержали назву "чорні дірки". Отже, отримуючи інформацію про так звані розрахункові біоритми, можна, на думку прихильників цієї теорії, досить чітко та точно прогнозувати найбільш несприятливі моменти у житті кожної людини на майбутнє. Щоправда, наукового обґрунтування такий підхід поки не отримав, але, за окремими спостереженнями, частота виникнення різноманітних аварійних та надзвичайних ситуацій найбільш вагома саме у так звані "чорні дірки".
З метою оцінки розрахункових біоритмів необхідно спочатку визначити кількість прожитих днів, природно ураховуючи тривалість як звичайних, так і високосних років. Потім поділити отриману кількість днів на величину періоду кожного з розрахункових біоритмів. Ціле число, яке отримують у ході процесу ділення, характеризує кількість повних циклів за певним розрахунковим ритмом, що вже пройшли, а остача — дозволяє визначити конкретний день кожного з ритмів. Відмітивши його на відповідній кривій-синусоїді, можна одержати вичерпну інформацію про основні характеристики розрахункових біоритмів.
адаптація – це цілеспрямована реакція організму, що забезпечує можливість ефективної життєдіяльності людини в умовах впливу цілого ряду чинників які можуть призвести до порушень гомеостатичного балансу.
В сучасній медичній науці прийнято розрізняти видову (популяційну) адаптацію, для якої характерна еволюційна зумовленість та повсюдна поширеність, та індивідуальну адаптацію, яка розвивається протягом усього життя, при цьому в організмі формується висока стійкість до впливу певного чинника навколишнього середовища, що раніше була відсутня та надає йому змогу жити в умовах котрі суттєво змінились.
100.Критерії оцінки стану здоров’я дітей та підлітків. Особливості розподілу дітей та підлітків за групами здоров’я.
Критерії комплексної оцінки стану здоров’я дітей і підлітків:
Наявність або відсутність у момент обстеження хронічних захворювань.
Рівень функціонального стану основних систем організму.
Ступінь опірності організму несприятливому впливу чинників навколишнього середовища.
Рівень нервово-психічного і фізичного розвитку, що досягнутий, та ступінь його гармонійності.
Відповідно до указаних критеріїв розроблена схема розподілу дітей і підлітків за групами здоров’я. Виділяють 5 груп здоров’я:
Перша група здоров’я – Здорові діти і підлітки з гармонійним розвитком та рівнем розвитку функціональних систем організму, що відповідає вікові.
Друга група здоров’я – Здорові діти і підлітки, що мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, а також знижену опірність до гострих та хронічних захворювань, тобто часто і тривало хворіють.
Третя група здоров’я – Діти і підлітки, які страждають хронічними захворюваннями у стані компенсації, зі збереженням функціональних можливостей організму.
Четверта група здоров’я – Діти і підлітки, які страждають хронічними захворюваннями у стані субкомпенсації, зі зниженими функціональними можливостями організму.
П’ята група здоров’я – Діти і підлітки, які страждають хронічними захворюваннями у стані декомпенсації, зі значно зниженими функціональними можливостями організму.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 17