185.Назвіть основні складові програми здорового способу життя
Програма здорового способу життя
- врахування і використання індивідуальних біоритмів;
- підвищення психоемоційної стійкості (вміння стримувати себе);
- оптимальна для організму рухова активність;
- раціональна якість і режим харчування;
- комплексне регулярне загартування;
- гігієнічна поведінка у побуті, трудовому процесі;
- регулювання фізіологічних відправлень;
- запобігання, подолання шкідливих звичок (наркотики, алкоголь, тютюнопаління);
- використання біологічно активних речовин і геропротекторів;
- медикаментозна корекція хвороб (головним чином хронічних).
186.Гігієнічні вимоги до тканин і одягу
Головне призначення одягу – естетичне та захисне від холоду: вітру, дощу, спеки, механічних пошкоджень, різних видів опромінення, хімічних чинників тощо. Основна функція одягу – підтримання мікроклімату підодежного простору в оптимальних для теплової рівноваги організму параметрах.
Тому тканини одягу повинні мати відповідно такі основні гігієнічні якості: низьку (для зимового одягу) або високу (для літнього одягу) теплопровідність, пористість, легкість, низькі гігроскопічність, водоємкість, водопроникність, високі паропровідність та випаровуючу здатність, а також міцність, носкість, низькі абсорбційні властивості у відношенні до хімічних сполук, протиелектростатичні властивості, тощо.
Ці якості залежать від природи волокон (бавовна, льон, конопля, шерсть, шовк, синтетичні тканини), товщини тканин, їх збігання та ущільнення при змочуванні, пранні, від імпрегнації в процесі носіння пилом, шкіряним салом, технічними маслами, солями кальцію і магнію при пранні з милом у жорсткій воді тощо.
Якість тканин залежить також від їх хімічної природи та розчинності у воді і жирах (шкірне сало) фарбників, якими вони окрашені (з вмістом миш’яку, сурьми, свинцю, аніліну, пікріновоної кислоти, урсолу, кораліну).
В тканинах одягу при її носінні можуть накопичуватися і зберігати вірулентність бактерії, грибки, паразити та їх яйця (збудники туберкульозу, дифтерії, сибірки, стрептококи, пневмококи, черевно-тифозні, гниди вошей).
187.Гігієнічні вимоги до взуття
Взуття повинно захищати ноги від несприятливих умов навколишнього середовища: холоду, механічних пошкоджень, забруднень, за конструкцією відповідати усім фізіолого-анатомічним особливостям будови та розміру стопи, підтримувати амортизаційну, ресорну функцію стопи, повинно бути зручним, легким, повітро- і паропроникним, водостійким, відповідати умовам праці, побуту, клімату, сезону року, а також бути носким, міцним, стійким до деформацій, які сприяють розвитку платопедії.
Недотримання цих вимог може призводити до порушення нормального крово- та лімфообігу, нормального функціонування опорно-рухового апарату, появи мозолів та потертостей. Низька повітро- та паропровідність матеріалу взуття сприяє потінню ніг, утворенню запальних процесів.
Для виготовлення взуття використовують у першу чергу, шкіру, яка, завдяки порам, забезпечує необхідну вентиляцію, випаровування поту, завдяки жирності є водостійкою, м’якою, еластичною. Використовують також хутряні, шерстяні, а для літнього взуття тканини з бавовни та льону. Для виготовлення підошов нині частіше використовують пористу або щільну гуму, поліуретан. Гумовий чи інший водонепроникний матеріал (кірза, штучна шкіра) використовують для верхньої частини виробничого спецвзуття, призначеного для робіт на відкритому ґрунті (у сільському господарстві, будівництві тощо).
Використання взуття із синтетичних полімерних матеріалів, які нині вживаються досить широко, може призводити до підвищення пітливості ніг, розвитку грибкових уражень (епідермофітія), до накопичення значних рівнів (до 500-2000 В/см) статичної електрики, до дії на шкіру ніг хімічних речовин, які виділяються з полімерних матеріалів: можуть виникати дерматити, алергії. Проте недостатність та відносна дороговизна шкіри, естетичний вигляд та відносна дешевизна полімерних матеріалів сприяють поширенню їх використання у взуттєвій промисловості.
188.Особливості санітарного нагляду в Збройних силах. Завдання, сили та засоби медичної служби з гігієнічного забезпечення, цивільних формувань.
Метою санітарно-гігієнічних заходів є збереження і зміцнення здоров’я особового складу (потерпілого населення), підтримання достатнього рівня боєздатності та працездатності особового складу військ і формувань окремої невійськової служби Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій (населення) шляхом виконання чинних гігієнічних норм і правил щодо організації розташування, харчування, водопостачання, створення безпечних умов праці військовослужбовців (ліквідаторів НС і населення) та їх лазнево-прального обслуговування, а
також похоронення загиблих (померлих) під час бою чи при надзвичайних ситуаціях. За організацію і проведення санітарно-гігієнічних заходів, що спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я особового складу та боєздатності (працездатності) військових формувань, а також формувань окремої невійськової служби МНС1 (потерпілого населення) відповідають всі командири (керівники підприємств та установ), начальники медичної (органівохорониздоров’я)таіншихслужб.Крімтого,намедичну службу (органи охорони здоров’я) покладається методичне керівництво і санітарний нагляд при проведенні санітарно-гігієнічних заходів.Об’єм і зміст санітарно-гігієнічних заходів залежать від умов бойової та тилової обстановки (обстановки в районах надзвичайних ситуацій), а також від санітарно-гігієнічного стану військових, аварійно-рятувальних та інших формувань (груп населення) і районів їх дій (розташування).
Санітарний нагляд за своєчасністю, повнотою і ефективністю санітарно-гігієнічних заходів проводиться силами і засобами начальників медичної служби військових і цивільних формувань, державних сані тарно-епідеміологічних служб Міністерства оборони та Міністерства охорони здоров’я України, а також інших відомств.
Змістом санітарного нагляду є:
– медичний контроль за станом здоров’я особового складу формувань (рівнем здоров’я населення), умовами розташування і організацією
харчування, водопостачання, виконання ним вимог особистої і громадської гігієни;
– контроль за дотриманням гігієнічних вимог при роботі особового
складу формувань та населення в умовах шкідливого впливу різних чинників (іонізуючого випромінювання, електромагнітних полів, агресивних рідин тощо);
– контроль за лазнево-пральним обслуговуванням формувань та населення;
– проведення санітарно-епідеміологічної експертизи і контролю за
якістю досліджень продовольства та води, що виконуються лабораторіями ветеринарної, продовольчої, хімічної та інженерної служб;
– контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог при очищенні полів бою (районів надзвичайних ситуацій), похоронення загиблих в бою та внаслідок катастроф і померлих від травм та хвороб.
Виконання цілей санітарного нагляду досягається шляхом:
– безперервного спостереження за санітарно-гігієнічним станом
формувань та населення, районами бойових дій (надзвичайних ситуацій) і розташування, а також контролю за організацією і здійсненням
санітарно-гігієнічних заходів;
– проведення санітарно-епідеміологічної експертизи продовольства
і води для визначення придатності до споживання в їжу і пиття, а також
інших санітарно-гігієнічних досліджень, обумовлених обстановкою; узагальнення результатів спостереження і лабораторних досліджень
та їх гігієнічної оцінки;
– розробки пропозицій щодо проведення санітарно-гігієнічних заходів для доповіді командуванню (керівництву) і організацією контролю за їх виконанням.
Спостереження за санітарно-гігієнічним станом формувань і населення здійснюється силами і засобами начальників медичних служб та санітарно-епідеміологічних установ Міністерства оборони і Міністерства охорони здоров’я України. Одночасно медична служба формувань
сама є об’єктом державного санітарно-епідеміологічного нагляду. На основі співставлення даних медичного контролю за станом здоров’я особового складу формувань і населення з конкретними умовами їх діяльності та побуту представники цих відомств виявляють чинники, які шкідливо впливають на здоров’я підконтрольних осіб, розробляють пропозиції щодо проведення необхідних санітарно-гігієнічних заходів і доповідають командуванню (керівництву) та старшим начальникам медичної служби для включення їх у плани організації тилового, медичного та інших видів забезпечення. Обов’язковим є здійснення контролю за якістю, своєчасністю і повнотою виконання затверджених заходів.
Санітарно-гігієнічні заходи у формуваннях та серед населення плануються, організуються і здійснюються на підставі оцінки санітарногігієнічного стану формувань (груп населення) та районів їх розташування.
Санітарно-гігієнічний стан формувань і населення та райони їх розміщення оцінюють з урахуванням чинників, які впливають на здоров’я і боєздатність (працездатність) особового складу (населення) на основі аналізу таких основних даних:
– структури і рівня захворюваності особового складу формувань і
груп населення;
– результатів санітарно-епідеміологічної, радіаційної, хімічної та
біологічної розвідки;
– матеріалів санітарного нагляду за побутовим забезпеченням особового складу формувань і населення (розташування, харчуванням, водопостачанням, лазнево-пральним обслуговуванням тощо);
– можливості занесення збудників інфекційних захворювань у формування (групу населення) та наявності умов, що сприятимуть поширенню інфекції серед особового складу (населення).
189.Особливості гігієни праці ліквідаторів наслідків катастроф.
Основними чинниками,що будуть впливати на проведення медичних . Заходів у районах виникнення надзвичайних ситуацій можуть бути такі:
– величина району (районів) НС;
– величина, характер, структура та часто короткотривалість часу, за який виникнуть значні санітарні втрати;
– невідповідність між потребою сил і засобів медичної служби та їх наявністю;
– порушення встановленого ритму роботи (зміна режимів функціонування) медичних підрозділів військових частин, військово-медичних
закладів (установ);
– складність в управлінні силами і засобами в умовах виникнення НС;
–дефіцитчасунаприйняттяначальникоммедичноїслужби (військово-медичного закладу) рішення і доведення його до підлеглих;
–необхідністьвикористанняособовимзакладомпідрозділів (частин) та медичним персоналом засобів захисту шкіри і органів дихання під
час проведення рятувальних заходів в осередках ураження ОР, РР, БЗ;
– необхідність проведення залежно від медико-тактичної характеристики осередків ураження часткової або повної санітарної обробки уражених та особового складу медичної служби, який надавав їм допомогу, і спеціальної обробки санітарного транспорту,який був в осередку ураження;
– часто відсутність достатніх побутово-комунальних умов, особливо у начальний період після прибуття у район НС, для ліквідаторів.
Кожен із цих чинників певною мірою зумовлює гігієнічні особливості праці медичного персоналу військових частин та особового складу військово-медичних закладів при ліквідації наслідків НС. Так, більшість із вищезазначених чинників буде вимагати від медичних працівників гранично можливого для людини фізичного та морально-психічного напруження. Майже завжди, при виникненні значної кількості потерпілих у особового складу медичної служби військової ланки та лікувальних закладів буде до 16-18 годин за добу припадати на роботу, решту часу – на відпочинок, харчування та інші потреби. У поєднанні з реальною загрозою для особистого життя, такі умови спричинятимуть надзвичайно велике фізичне та психічне перенапруження, що швидко призведе до виникнення перевтоми у медичних працівників і вони потребуватимуть не тільки звичайного тривалого відпочинку, але часто і психологічної допомоги та фармакологічної корекції стану здоров’я.
Недостатня кількість сил медичної служби буде вимагати додаткового навантаження на тих, хто зможе виконувати необхідні заходи з надання медичної допомоги потерпілим та проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Надходженя значної кількості уражених може спричинити перевантаження медичних підрозділів та закладів значно вище від розрахунково встановлених для них нормативів, що вимагатиме посиленого проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів з метою недопущення виникнення внутрішньолікарняних інфекцій. При переході лікувального закладу на строгий протиепідемічний режим роботи медичні працівники повинні працювати у спеціальних засобах захисту органів дихання та шкіри, проводити екстренну профілактику (неспецифічну – до встановлення виду збудника і специфічну – після його ідентифікації), як прибулим хворим та травмованим (пораненим), так і медичному персоналу.
У випадку виникнення у районах НС осередків ураження ОР та РР працівники військово-медичної служби теж змушені працювати в них у засобах захисту шкіри та органів дихання, що спричинятиме перенапруження функцій організму. Наприклад, у теплий період року це призводить до швидкого перегрівання організму, пришвидшення частоти пульсу та дихання і обумовлює скорочення часу роботи в осередку, а також впливає на якість і швидкість надання медичної допомоги, відповідно меншою буде і кількість потерпілих, яким за цей час можна було б надати допомогу за умови роботи у звичайній формі одягу. Медичні працівники усіх ланок при роботі в індивідуальних засобах захисту повинні через певний термін роботи для збереження працездатності,ачасто і самого життя, виходити на відпочинок для відновлення працездатності на чисті ділянки території. З метою безперебійного надання медичної допомоги потрібно створювати декілька змін, які будуть почергово працювати в осередках. Відповідно виникає необхідність у збільшенні кількості особового складу для того, щоб можна було вкластися у визначені оптимальні терміни надання кожного із видів медичної допомоги. Крім того, потрібно залучати більше працівників до проведення спеціальної обробки як уражених, так і самого медичного персоналу та медичної техніки. На працездатність особового складу медичної служби впливають і умови (або їх відсутність) розміщення, харчування, відпочинку та ін. У районі НС, особливо у перші дні після прибуття, забезпечити відповідні побутово-комунальні умови, які б дозволяли підтримувати особисту та громадську гігієну, часто дуже складно. Поряд з виснажливою роботою з надання допомоги потерпілим це спричиняє підвищену втомлюваність медичних працівників та швидку втрату ними працездатності.
190.Профілактика захворювань серед цивільного населення та військовослужбовців, робота яких пов’язана з впливом шуму.
Вібрації і струси в танку виникають внаслідок роботи двигуна та руху по дорогам і місцевості з нерівним профілем. Вібрації, що спричинені роботою двигуна, носять ритмічний характер і мають невелику амплітуду, ізольована дія їх на організм танкістів може бути тільки при холостій роботі двигуна. Більш несприятливо на організм впливають аритмічні, штовхаючі коливання під час руху танка. Вони мають складний характер і різну спрямованість:горизонтальну, вертикальну,підкутомтощо.Число і сила струсів залежать від профілю місцевості і кваліфікації водія. Амплітуда і пришвидшення при поштовхах і струсах бувають настільки сильними,
що танкісти можуть отримати забій або поранення голови чи інших частин тіла. Постійна дія аритмічних коливань призводить до втомлюваності членів екіпажу, змушених докладати м’язові зусилля для збереження рівноваги, що суттєво ускладнює умови роботи екіпажу, створює перешкоди для ведення прицільного вогню з ходу, заважає спостерігати за полем бою і користуватися оптичними приладами. У частини людей струси і вібрації з великою амплітудою коливання можуть спричиняти явища загойдування.
Зменшити тряску і вібрацію до нормативних параметрів і досягти плавності ходу можна за рахунок конструктивних удосконалень – поліпшення системи підресорювання та установлення амортизаторів сидінь. Важливе значення мають загальна фізична та професійна тренованість
екіпажу, особливо навідника і механіка-водія, особливо відпрацювання навичок водіння танка і стрільби з нього під час руху. Шум в танку та інших броньованих машинах створюють працюючі
потужний двигун, різні частини механізмів, озброєння і рухоме обладнання. Сила шуму значною мірою визначається справністю вузлів, ступенем натягу гусениць, величиною люфтів між рухомими частинами, міцністю кріплення оснащення і наявністю незакріплених предметів.
Рівень шуму в танку під час руху може досягати 130 дБА, що набагато перевищує межу слухової адаптації людини, яка є в межах 90 дБА. Та кий шум при тривалій дії суттєво знижує слухову чутливість, яка відновлюється лише на другу добу. Надсильні шуми створюються при запуску
ракет і стрільбі із танкової зброї. Вони заглушують людську мову (мовний контакт між членами екіпажу часто можливий тільки за допомогою танкового переговорного пристрою), заважають злагодженій роботі екіпажу, послаблюють слух, призводять до передвчасної втоми і можуть
сприяти виникненню травм. Боротьба з шумом проводиться шляхом усунення всілякого роду вібрацій, ретельною підгонкою ланок і установленим ступенем натягнення гусениць, використанням звукопоглинаючих покриттів внутрішніх поверхонь бойового відділення та застосуванням індивідуальних засобів захисту органа слуху. З цією метою у
літній і зимовий танкові шоломофони вмонтовані зовнішні протишуми, які суттєво знижують рівень інтенсивності шуму (до 45 дБ), телефонні навушники і ларінгофон (рис. 5.1). На лобній і тіменній частинах шоломофона вмонтовані ребристі валики із губчатої гуми або поролону, які
захищають голову танкіста від випадкових ударів під час руху танка. Зимовий шолом завдяки хутряній підкладці, крім того, захищає голову від холоду. Але тривале носіння шоломофонів є небажаним, тому що вмонтовані в них протишуми спричиняють значний тиск (приблизно 5 кг
по периметру) на підлягаючі тканини голови.
Умови роботи танкістів пред’являють підвищені вимоги до стану вестибулярного апарату, органа слуху і верхніх дихальних шляхів. Для служби у танкових військах необхідно відбирати людей з низькою збудливістю вестибулярного апарату, достатньою гостротою слуху (сприйняття шепітної мови не менше 4 м) і відсутністю хронічних захворювань носоглотки, придаточних пазух, гортані та органів слуху
191.Профілактика захворювань населення та військовослужбовців при роботі, що пов’язана з впливом вібрації.
190
192.Гігієнічні вимоги до тимчасового розміщення військових, цивільних формувань при надзвичайних ситуаціях взалежності від клімато-погодних умов.
Типовим житловим приміщенням для табірного розміщення особового складу військових чи цивільних формувань є табірний намет. Крім табірного намету розрізняють барачний та госпітальний намети
Табірний намет натягується на центральну жердину над “гніздом”. Нари з дощок висотою 0,6 м над рівнем ґрунту, або котлован, заглиблений в землю на глибину 1 м (нари) і на 1,5 м – прохід. Земляні нари в котловані застилають гіллям, сіном, соломою. Вмістимість намету 8 – 10 осіб. Намет з гніздом із дощок забезпечує повітряний куб до 0,7 м3/особу, а намет з котлованом – до 1,3 м3/особу. У зв’язку з цим при недостатньому провітрюванні (наприклад при дощовій холодній погоді, коли брезент намокає і втрачає повітропроникність) у наметі може підвищуватись вологість повітря до 90-100%, а концентрація СО2 – до 1,3% (Ф.Г.Кротков). Якщо обладнано котлован, то можуть підтоплювати ґрунтові води. У цьому випадку обладнують водовідвідні канавки з колодязем, з якого воду періодично вичерпують. Навколо намету також викопують водовідвідну канавку.
Зимові намети – подвійні, з внутрішнім суконним наметом і з обігрівальними польовими печами – ОПП (типу “буржуйок”). Для підсилення обміну повітря у наметі передбачено вентиляційний клапан. Барачні, госпітальні намети значно більші за розміром, дозволяють встановлювати двоповерхові збірно-розбірні ліжка чи каркаси для носилок, а також забезпечені тамбурами.
Бараки – будівлі полегшеного типу, призначені для постійного або тимчасового розміщення людей. Широко використовувалися на “будовах комунізму” – Дніпрогесі, Турксибі, Магнітогорську, Байкало-Амурській магістралі, були основним типом жител у таборах ГУЛАГу, у фашистських концентраційних таборах (Освенцімі, Бухенвальді, Майданеку та інших). Бараки можуть також використовуватися для розміщення військових чи цивільних формувань, які приймають участь у ліквідації наслідків великих катастроф, при загальній мобілізації військ на випадок війни, для розміщення госпіталів.
Бараки споруджуються на різну кількість місць – від десятків до сотень з двохярусними нарами, з розрахунку 65 х 180 см на одне місце. В госпітальних бараках площа нормується з розрахунку 3,75 х 4,15 м2 на одне місце, кубатура – 11,0 – 12,5 м3 на місце.
Для спорудження бараків можуть використовуватися різноманітні матеріали – від жердин з солом’яним утепленням, дощатих, рублених з лісоматеріалу, до саманних, цегляних, камінних, бетонних. Збірно-розбірні бараки з каркасом з металевих труб або з дерева, зашиті шифером, гофрованим залізом, деревно-волокнистими плитами, утеплені войлоком тощо.
Для провітрювання під покрівлею влаштовують відкидні кватирки, вентиляційні повітряні труби з дефлекторами, які під натиском вітру підсилюють вентиляцію. Бараки можуть розділятися перегородками на бокси по 8-16 місць. Збірно-розбірні щитові бараки секційного типу (секція площею 64 м2) дозволяють монтувати приміщення різної вмістимості.
Для тимчасового розміщення військових, цивільних формувань, інших команд, а також для будівельників за межами населеного пункту (наприклад, мостів, залізниць, доріг, нових підприємств та інших об’єктів ) широко використовуються мобільні (на колесах) та збірно-розбірні житлові приміщення. В переліку таких жител слід назвати пасажирські залізничні вагони, у прибережних районах – теплоходи, які відслужили свій навігаційний вік, кузова автомобілів, причіпні, напівпричепні автофургони та інше.
Серед збірно-розбірних житлових приміщень слід назвати:
- циліндричні уніфіковані блоки (ЦУБи) на колесах;
- пневмокаркасні (каркасно-надувні) приміщення (мал. 53.9);
- розсувні контейнерні приміщення;
- розтяжні будівлі (як міха гармонії) та інші.
Такі приміщення забезпечуються вентиляційним клапаном чи кватиркою, для зимових умов – утепленням та опалювальними польовими печами (ОПП). Проте слід пам’ятати, що скупчення людей у цих приміщеннях внаслідок великої кількості створює несприятливі гігієнічні умови перебування відносно площі, і кубатури та повітрозабезпечення.
Слід також пам’ятати, що при великих катастрофах, мобілізаціях і тому подібних випадках таких житлових приміщень недостатньо. Тому в подібних ситуаціях використовують тимчасові житлові приміщення з підручних матеріалів – курені, заслони, “бідонвілі”.
З досвіду війн, під час партизанського руху широко використовувалися тимчасові житла, заглиблені в землю – землянки, перекриті окопи, бліндажі та інші (див. додаток 2).
Розміщення військових, цивільних формувань і населення у спорудах, заглиблених в землю
Житла, заглиблені в землю – землянки, фортифікаційні споруди обладнуються в умовах бойових дій, при великих катастрофах, в зимовий час, коли зруйновані житлові приміщення (наприклад, землетрусом). Такі споруди легше опалювати взимку, вони більш надійно захищають від вогню супротивника під час бойових дій.
Проте, у заглиблених в землю спорудах значно гірші гігієнічні умови проживання: холодні стіни підземної споруди забирають більше тепла від тіла шляхом радіації; у підземних спорудах значно вища вологість повітря як за рахунок дихання і випаровування з тіла людей, так і за рахунок вологості грунту; кубатура підземних споруд значно менша наземних, бо на їх спорудження потрібні більші трудовитрати; скупчення людей при недостатній кубатурі сприяє швидкому накопиченню диоксиду вуглецю та інших газів і випаровувань людського тіла, а також газів гниття, які виділяються з грунту.
Землянки – заглиблені в землю споруди для розміщення людей. У залежності від глибини заглиблення землянки поділяють на:
- заглиблені (на 2,2 – 2,5 м)(мал. 10);
- напівзаглиблені (на 1,5 м);
- косогірні (печерного типу) в схилах місцевості, насипах залізниць, доріг, в дамбах;
- горизонтні – на скельних ґрунтах, болотах (підлога – на рівні горизонту, землянка у вигляді насипу).
Відстань між дном землянки і рівнем ґрунтових вод повинна бути не меншою 0,5 м. Якщо це неможливо, влаштовуються дренажні рівчаки і водозбірний колодязь, з якого вода періодично вичерпується. Підлогу і стіни землянки доцільно обставляти лісоматеріалом (жердинами, дошками) або ж матами з очерету, соломи.
Перекриття землянки виконують з жердин, колод, а потім засипають шаром ґрунту, закривши щілини мохом, сіном тощо. Для вентиляції землянки використовують вхід і вікно з протилежного боку, якщо землянка невелика – на 8-10 осіб. Якщо ж будують велику землянку на 20-40 осіб, то в перекритті вбудовують від одного до кількох аераторів для більш ефективної вентиляції (див. схему землянки, мал. 11).
Землянки обладнуються одно- або двохярусними нарами з розрахунку 1,8 х 0,6 м/осіб, висотою над підлогою 0,5 і 1,5 м. Ширина землянок 5-6 м (коли нари з двох сторін), довжина до 20 м і більше. Для опалення влаштовують печі-буржуйки або цегляні чи кам’яні.
Для розміщення військових, цивільних формувань та інших команд в умовах бойових дій використовуються оборонні фортифікаційні споруди, які поділяють на кілька груп:
- вогневі – закриті (ДОТи, ДЗОТи, підземні ракетні комплекси); відкриті (траншеї, кулеметні, артилерійські, мінометні, ракетні вогневі позиції);
- командні (командні пункти, спостережні пункти, пункти зв’язку, спеціальні – радіолокаторні станції та інші);
- комунікаційні (траншеї, ходи сполучення);
- власне захисні (індивідуальні перекриті щілини, бліндажі, невентильовані сховища).
ДОТи, ДЗОТи – довготривалі вогневі точки, відповідно з залізобетонним чи стальним і дерево-земляним перекриттям, з амбразурою для ведення артилерійського чи кулеметного вогню. Крім шкідливостей, характерних для всіх типів підземних споруд, згаданих вище, в ДОТах і ДЗОТах (як і в вежах танків, гарматних вежах кораблів) при стрільбі накопичуються порохові гази, які можуть викликати гостре отруєння – порохову хворобу, симптоматика якої складається з дії СО, який викликає утворення карбоксигемоглобіну і діє на центральну нервову систему (головний біль, нудоти, блювоти), та оксидів азоту, що спричиняють утворення метгемоглобінемії, набряк легень, наркотичну дію на ЦНС (веселячий газ).
Бліндажі – заглиблені землянки з потужним – в 2-3 накати перекриттям з колод і ґрунту.
Основні шкідливості в закритих захисних спорудах
1. Фізичні фактори:
- несприятливий мікроклімат: низька радіаційна температура від стін (грунт, бетон), швидке підвищення температури і вологості повітря при заселенні людьми, мала рухомість повітря. У цих умовах збільшується до 70% віддача тепла радіацією (в нормі 43-45%), зменшується віддача тепла конвекцією і випаровуванням (піт виділяється, але не випаровується, а стікає, викликаючи холодову реакцію). Від високої вологості повітря на холодних стінах з’являється конденсат. При роботі вентиляції можливе застудження, особливо у малорухомих (поранені);
- збільшується кількість важких позитивних іонів, зменшується кількість негативних іонів у повітрі, що негативно діє на самопочуття людини;
- світловий голод при тривалому перебуванні у сховищі, особливо ультрафіолетової радіації;
- шум, вібрація від вентиляційних, силових систем, електричні, магнітні поля від останніх, перепади атмосферного тиску при різних режимах вентиляції.
2. Хімічні фактори:
- недостаток кисню та збільшення концентрації СО2 від людей і за рахунок грунтового повітря – воно бідніше киснем (14-15%), багатше вуглекислим газом (до 3 %). Слід додати, що вихід грунтового СО2 у повітря сховища підсилюється при зниженні атмосферного тиску, при опаленні сховища (підсмоктуючий ефект), при піднятті грунтових вод (дощі, розтавання снігів), при замерзанні поверхні грунту;
- випаровування сірководню, аміаку та інших газів від санвузлів, а також дезінфікуючих засобів (хлорного вапна, лізолу);
- виділення газів горіння пального (дизелі, опалення, кухня).
3. Психоемоційне напруження: “сенсорний голод” (невідомість), або пригнічуюча інформація.
4. Гіподинамія: вимушене положення тіла, тривала обмежена рухливість, яка викликає статичне стомлення.
193.Гігієнічна характеристика табірних наметів. Несприятливі фактори проживання в них та профілактика їх впливу
Типовим житловим приміщенням для табірного розміщення особового складу військових чи цивільних формувань є табірний намет. Крім табірного намету розрізняють барачний та госпітальний намети
Табірний намет натягується на центральну жердину над “гніздом”. Нари з дощок висотою 0,6 м над рівнем ґрунту, або котлован, заглиблений в землю на глибину 1 м (нари) і на 1,5 м – прохід. Земляні нари в котловані застилають гіллям, сіном, соломою. Вмістимість намету 8 – 10 осіб. Намет з гніздом із дощок забезпечує повітряний куб до 0,7 м3/особу, а намет з котлованом – до 1,3 м3/особу. У зв’язку з цим при недостатньому провітрюванні (наприклад при дощовій холодній погоді, коли брезент намокає і втрачає повітропроникність) у наметі може підвищуватись вологість повітря до 90-100%, а концентрація СО2 – до 1,3% (Ф.Г.Кротков). Якщо обладнано котлован, то можуть підтоплювати ґрунтові води. У цьому випадку обладнують водовідвідні канавки з колодязем, з якого воду періодично вичерпують. Навколо намету також викопують водовідвідну канавку.
Зимові намети – подвійні, з внутрішнім суконним наметом і з обігрівальними польовими печами – ОПП (типу “буржуйок”). Для підсилення обміну повітря у наметі передбачено вентиляційний клапан. Барачні, госпітальні намети значно більші за розміром, дозволяють встановлювати двоповерхові збірно-розбірні ліжка чи каркаси для носилок, а також забезпечені тамбурами.
Основні шкідливості в закритих захисних спорудах
1. Фізичні фактори:
- несприятливий мікроклімат: низька радіаційна температура від стін (грунт, бетон), швидке підвищення температури і вологості повітря при заселенні людьми, мала рухомість повітря. У цих умовах збільшується до 70% віддача тепла радіацією (в нормі 43-45%), зменшується віддача тепла конвекцією і випаровуванням (піт виділяється, але не випаровується, а стікає, викликаючи холодову реакцію). Від високої вологості повітря на холодних стінах з’являється конденсат. При роботі вентиляції можливе застудження, особливо у малорухомих (поранені);
- збільшується кількість важких позитивних іонів, зменшується кількість негативних іонів у повітрі, що негативно діє на самопочуття людини;
- світловий голод при тривалому перебуванні у сховищі, особливо ультрафіолетової радіації;
- шум, вібрація від вентиляційних, силових систем, електричні, магнітні поля від останніх, перепади атмосферного тиску при різних режимах вентиляції.
2. Хімічні фактори:
- недостаток кисню та збільшення концентрації СО2 від людей і за рахунок грунтового повітря – воно бідніше киснем (14-15%), багатше вуглекислим газом (до 3 %). Слід додати, що вихід грунтового СО2 у повітря сховища підсилюється при зниженні атмосферного тиску, при опаленні сховища (підсмоктуючий ефект), при піднятті грунтових вод (дощі, розтавання снігів), при замерзанні поверхні грунту;
- випаровування сірководню, аміаку та інших газів від санвузлів, а також дезінфікуючих засобів (хлорного вапна, лізолу);
- виділення газів горіння пального (дизелі, опалення, кухня).
3. Психоемоційне напруження: “сенсорний голод” (невідомість), або пригнічуюча інформація.
4. Гіподинамія: вимушене положення тіла, тривала обмежена рухливість, яка викликає статичне стомлення.
194.Санітарно-гігієнічні особливості розміщення військових, цивільних формувань і потерпілого населення у підземних спорудах – сховищах.
З досвіду війн, під час партизанського руху широко використовувалися тимчасові житла, заглиблені в землю – землянки, перекриті окопи, бліндажі та інші
Розміщення військових, цивільних формувань і населення у спорудах, заглиблених в землю
Житла, заглиблені в землю – землянки, фортифікаційні споруди обладнуються в умовах бойових дій, при великих катастрофах, в зимовий час, коли зруйновані житлові приміщення (наприклад, землетрусом). Такі споруди легше опалювати взимку, вони більш надійно захищають від вогню супротивника під час бойових дій.
Проте, у заглиблених в землю спорудах значно гірші гігієнічні умови проживання: холодні стіни підземної споруди забирають більше тепла від тіла шляхом радіації; у підземних спорудах значно вища вологість повітря як за рахунок дихання і випаровування з тіла людей, так і за рахунок вологості грунту; кубатура підземних споруд значно менша наземних, бо на їх спорудження потрібні більші трудовитрати; скупчення людей при недостатній кубатурі сприяє швидкому накопиченню диоксиду вуглецю та інших газів і випаровувань людського тіла, а також газів гниття, які виділяються з грунту.
Землянки – заглиблені в землю споруди для розміщення людей. У залежності від глибини заглиблення землянки поділяють на:
- заглиблені (на 2,2 – 2,5 м)(мал. 10);
- напівзаглиблені (на 1,5 м);
- косогірні (печерного типу) в схилах місцевості, насипах залізниць, доріг, в дамбах;
- горизонтні – на скельних ґрунтах, болотах (підлога – на рівні горизонту, землянка у вигляді насипу).
Відстань між дном землянки і рівнем ґрунтових вод повинна бути не меншою 0,5 м. Якщо це неможливо, влаштовуються дренажні рівчаки і водозбірний колодязь, з якого вода періодично вичерпується. Підлогу і стіни землянки доцільно обставляти лісоматеріалом (жердинами, дошками) або ж матами з очерету, соломи.
Перекриття землянки виконують з жердин, колод, а потім засипають шаром ґрунту, закривши щілини мохом, сіном тощо. Для вентиляції землянки використовують вхід і вікно з протилежного боку, якщо землянка невелика – на 8-10 осіб. Якщо ж будують велику землянку на 20-40 осіб, то в перекритті вбудовують від одного до кількох аераторів для більш ефективної вентиляції (див. схему землянки, мал. 11).
Землянки обладнуються одно- або двохярусними нарами з розрахунку 1,8 х 0,6 м/осіб, висотою над підлогою 0,5 і 1,5 м. Ширина землянок 5-6 м (коли нари з двох сторін), довжина до 20 м і більше. Для опалення влаштовують печі-буржуйки або цегляні чи кам’яні.
Для розміщення військових, цивільних формувань та інших команд в умовах бойових дій використовуються оборонні фортифікаційні споруди, які поділяють на кілька груп:
- вогневі – закриті (ДОТи, ДЗОТи, підземні ракетні комплекси); відкриті (траншеї, кулеметні, артилерійські, мінометні, ракетні вогневі позиції);
- командні (командні пункти, спостережні пункти, пункти зв’язку, спеціальні – радіолокаторні станції та інші);
- комунікаційні (траншеї, ходи сполучення);
- власне захисні (індивідуальні перекриті щілини, бліндажі, невентильовані сховища).
ДОТи, ДЗОТи – довготривалі вогневі точки, відповідно з залізобетонним чи стальним і дерево-земляним перекриттям, з амбразурою для ведення артилерійського чи кулеметного вогню. Крім шкідливостей, характерних для всіх типів підземних споруд, згаданих вище, в ДОТах і ДЗОТах (як і в вежах танків, гарматних вежах кораблів) при стрільбі накопичуються порохові гази, які можуть викликати гостре отруєння – порохову хворобу, симптоматика якої складається з дії СО, який викликає утворення карбоксигемоглобіну і діє на центральну нервову систему (головний біль, нудоти, блювоти), та оксидів азоту, що спричиняють утворення метгемоглобінемії, набряк легень, наркотичну дію на ЦНС (веселячий газ).
Бліндажі – заглиблені землянки з потужним – в 2-3 накати перекриттям з колод і ґрунту.
(Див. 194)
1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17