50. Психоаналітична філософія: фрейдизм та неофрейдизм.
Засновником психоаналітичної традиції,яка вплинула не тільки на філософську думку XX століття, але й на медицину і психологію, соціологію і педагогіку, антропологію й етнографію, на сучасне мистецтво і літературу, став австрійський психіатр і психолог Зигмунд Фрейд (1856 - 1939). Його основним внеском у науку і філософію стало дослідження ролі підсвідомогоу людській психіці, впливу підсвідомого на життя і поведінку людини, на історію та культуру людства.
Вплив фрейдизму різною мірою відчули на собі такі письменники, як 3. Цвейг, Т. Манн, Т. Драйзер, Ж.-П. Сартр і багато інших.
Свою концепцію 3. Фрейд виклав у книзі «Тотем і табу», а також у пізніших працях - «Я і Воно», «Майбутнє однієї ілюзії», «Незадоволеність культурою», «Тлумачення сновидінь».
Своє вчення 3. Фрейд розцінив як третій в історії думки людства відчутний удар по наївному людському самолюбству:
Коперник поклав край претензії людини на центральне місце у Всесвіті (людина та її колиска - Земля - опинилися загубленими у безмежному просторі космосу, поряд з іншими «рівноправними» планетами);
вчення Дарвіна вказало на місце людини в одному ряду з іншими живими істотами, поставило під сумнів ідею божественного походження людини як «вінця творіння»;
психоаналіз Фрейда доводить безпідставність претензій людини вважати себе розумною істотою, що керується в своєму житті власним розумом (виявилося, що людина не є господарем навіть у своїй домівці - у власній душі).
Фрейд, як і Ніцше до нього, здійснив своєрідну критику і викривання ілюзій класичної культури через аналіз людської психіки.
Якщо благодушна класика наполягала на розумності людини, на її природній доброті, то Фрейд зосереджує увагу на аморальності, асоціальній агресивності людської природи. Явище підсвідомого було відоме задовго до Фрейда. Фрейду вдалося зробити підсвідоме об'єктом дослідження з принципово нових позицій. Він відводить підсвідомому провідне місце в процесі становлення та існування людини.
Людську психіку, пояснював Фрейд, можна порівняти з айсбергом, лише одна п'ята якого знаходиться над водою (сфера свідомого), а чотири п'ятих - у темних глибинах (сфера підсвідомого).
Свідомість, розумне в людині є незначною частиною психічного життя. Переважна частина психічного життя знаходиться поза контролем розуму. Підсвідоме трактується Фрейдом як сукупність первісних інстинктів,темних ірраціональних, асоціальних і аморальних потягів і бажань. В основі всіх людських пристрастей і вад - марнолюбства, владолюбства, заздрості, жадності та інших - лежать два основних, базових інстинкти: сексуальний («потяг до життя») і агресивний («потяг до смерті»). Ці два інстинкти, «Ерос» і «Танатос» (названі так за іменами давньогрецьких богів кохання і смерті), є тими силами, що керують здебільшого людським життям. Вони виявляються сильнішими за розумні мотиви, потреби та інтереси людини.
У творі «Я і Воно» Фрейд визначає психічну структуру індивіда, яка складається, на його думку, з трьох рівнів.
•Воно (Id) - глибинний шар несвідомих потягів, сутнісне ядро людини, над яким надбудовується решта елементів. Ці первинні потяги зводяться до двох основних:
потяг до життя, сексуальні бажання («Ерос»);
потяг до смерті, до руйнування, агресивні бажання («Танатос»).
Я (Ego) - сфера свідомого, посередник між несвідомими потягами людини і зовнішньою реальністю (культурною і природною).
Над-Я (Super Ego) - сфера суспільних цінностей і норм, моральна цензура.
Таким чином, людське «Я», за Фрейдом, замкнене між двома протилежними полюсами - природною стихією біологічних інстинктів та потягів і вимогами культури.
Основним і об'єднуючим всіх людей є сексуальний інстинкт, інстинкт продовження роду, який Фрейд позначив терміном «лібідо».
Звертаючись до проблеми культуриу своєму есе «Невдоволеність культурою», Фрейд розкриває її суперечливий характер.
З одного боку, платою за культурний прогрес виявляється психічне здоров'я людини, яка ніби розривається між природною психічною стихією і культурними нормами, між сексуальністю і соціальністю, агресивністю і мораллю.
Культура є, за Фрейдом, своєрідним механізмом соціального придушення вільного виявлення справжніх бажань індивідів, що приводить до душевних конфліктів і до порушень психіки - неврозів і психозів, а також -до проявів зла, агресії, насильства.
Чим вищий рівень цивілізованості, культури людини і суспільства, тим більшою є загроза руйнування людської психіки.
Чим більш повно і серйозно виконує людина заборони і приписи суспільства, тим більший тягар вона несе. Люди розплачуються найдорожчою ціною за суспільний прогрес. Обмежуючи свою свободу у сфері інстинктів, з перебігом історичного прогресу не тільки окрема людина, але й людство в цілому стає все більш хворим.
Війни, повстання, революції, інші масові прояви насильства і агресії Фройд розцінює як «колективний невроз».
З іншого боку/ культура робить життя безпечнішим, блокуючи людські інстинкти, людську агресивність, взагалі робить можливим існування людського суспільства.
Крім того, конфлікт між суспільними нормами і психічними силами людини сублімується в її творчій діяльності - в науці, релігії, мистецтві, тобто - сприяє розвитку культури.
Саме підсвідомі потяги є тими імпульсами психічної енергії, які живлять творчу активність людини у всіх формах людської діяльності.
За Фрейдом, культурна творчість є «сублімацією» (перенесення, перемикання) частини сексуальної енергії («лібідо») в різні форми суспільної і культурної діяльності.
Найяскравіше несвідоме виявляє себе в мистецтві. Художник трансформує їх у вільну гру творчих сил.
Пояснюючи причину такого неоднозначного впливу підсвідомості на людське буття, Фройд звертається до архаїчних культур, до історичного минулого людства. Саме у далекій давнині, вважає він, можна знайти пояснення конфлікту між свідомістю і підсвідомим, між «Я» і «Воно».
Виникнення суспільства і людської цивілізації нерозривно пов'язане з появою культури.
Людська культура, стверджує Фрейд, починається із заборони. В архаїчних суспільствах перші заборони і торкалися якраз вихідних, первісних інстинктів - сексуального і агресивного (заборона кровозмішування і заборона вбивства родичів). Причина заборони була настільки ж сильною, як і самі інстинкти, - продовження життя роду, його самозбереження і захист від руйнівних тваринних інстинктів.
Але внаслідок цього виникає перша історична ситуація конфлікту між бажаннями і заборонами.
Уся подальша історія людства - історія долання цього конфлікту.
Частково первісні інстинкти «зживаються» внаслідок так званої «сублімації», коли неприйнятні у суспільному середовищі інстинкти реалізуються в завуальованих формах - у сновидіннях, у міфологічних і релігійних уявленнях, у фольклорі, буденній мові, у всіх формах людської активності - у художній та науковій творчості, у політичній діяльності, спорті тощо. Цей спосіб «ілюзорного» задоволення є нормальним для суспільства способом функціонування біологічних інстинктів, їх енергія переключається на соціально дозволені форми активності.
Проте пригнічені і нереалізовані інстинкти стають джерелом негативної енергії, призводять до неврозів, до деструкції, руйнування людської психіки.
Теорія Фройда була створена спочатку як метод лікування неврозів через аналіз і пояснення прихованих імпульсів (звідси - термін «психоаналіз»). Саме в усвідомленні, у розумінні пригнічених інстинктів вбачався спосіб подолання неврозу. Особлива увага приділялася Фройдом дитячій психіці, дитинству, коли відбувається перший досвід конфлікту між соціальними заборонами і бажаннями, коли зазнаються психічні травми, що в явній формі можуть виявитися набагато пізніше.
Отже, справжнє керівництво людським життям здійснюється сферою підсвідомого,культура виступає в ролі «цензора» і «охоронця» від руйнівної дії інстинктів.
Яку ж роль відіграє свідомість згідно з фройдизмом? Свідомість і всі людські уявлення виявляються всього лише завуальованою формою справжніх мотивів нашої поведінки, своєрідною маскою, яку прагнуть одягнути на себе інстинктивні потяги. Навіть найблагородніші духовні пориви, високі почуття, піднесені ідеали є відбитком прихованих примітивних потягів і бажань, - таку версію людської духовності пропонує Фройд.
Тим самим у своєму вченні Фройд біологізуе людину:основні причини її поведінки вбачає у біологічних, природних імпульсах. Фройд підкреслює, що ірраціональність, алогічність людини, агресивність стає невід'ємною характеристикою людської природи.
Біологізаторський підхід здійснює Фройд і до суспільства, яке виконує, на його думку, переважно репресивну функцію, обмежуючи свободу інстинктів індивіда. Тому суспільство та індивід завжди будуть створювати конфліктну цілісність, вважав він.
Неофройдизмі успадковує, і, разом з тим, суттєво переглядає ідеї Фройда.
Карл Юнг (1875 - 1961) був першим учнем і першим критиком вчення Фройда. Юнг піддав критиці перебільшення ролі сексуального початку в людській психіці.
Основні твори К. Юнга: «Архетип і символ», «Колективне несвідоме і його архетипи».
Основним досягненням творчості Юнга стало відкриття явища «колективного підсвідомого».
Юнг вважав, що в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, на якому побудований весь психоаналіз Фройда, існує і глибший шар - «колективне несвідоме», таке, що є віддзеркаленням досвіду колишніх поколінь, відображеного в структурах мозку.
Досліджуючи людські сновидіння, міфи, релігійні уявлення, витвори мистецтва, фольклор, Юнг помітив такі підсвідомі духовні явища, які не могли бути зв'язані з індивідуальним життєвим досвідом. Виявилося, що певні образи і символи були успадковані нами і збереглися у вигляді «архетипів».Архетипи, за Юнгом, є підсвідомими образами-символами, які передаються у спадок й оформлюють наше мислення і нашу поведінку. Досвід усіх минулих поколінь фіксується у глибинних структурах людського мозку і зберігається в універсальних, єдиних для всіх людей, всіх народів, всіх часів архетипах. Архетипи є підґрунтям існування людського роду, його духовною спадщиною, яка оживає через глибинні механізми пам'яті кожного окремого індивіда. Саме колективне підсвідоме, яке складається з архетипів, є справжнім фундаментом духовного життя індивідів.
Дослідження людського досвіду наблизили Юнга до визнання релігійного світу. Саме в людській душі Юнг знайшов ту сферу, в якій наука і релігія не спростовують одне одного.
Неофройдисти А, Адлер, К. Хорні, Е. Фромм продовжили і розвинули фройдистські ідеї в соціологічних та культурологічних дослідженнях.
Вони прагнули пояснити і вирішити соціальні проблеми методами і настановами психоаналізу. Вони зосередили свою увагу на понятті соціального несвідомого, на психологічних аспектах соціального відчуження і самовідчуження людини, на процесах міжособистісних зв'язків, на ірраціональних і патологічних проявах суспільного життя.
Найбільш відомим представником неофройдизму став Е. Фромм, який зробив спробу поєднати в своєму «гуманістичному психоаналізі» ідеї марксизму, фройдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм піднімає проблеми особистості в сучасному світі.
51. Екзистенціалізм.
Екзистенціалізм - Філософія існування людини- виникає у 20-х pp. XX ст. у Німеччині. Основоположниками німецького екзистенціалізму стали М. Гайдеггер і К. Ясперс. Пізніше виникає французька школа екзистенціалізму, яка стала найбільш популярною у 40-60-х pp. XX ст. її представниками стали Г. Марсель, Ж,-і*І. Сартр, А. Камю. До екзистенціального нзпрямку тяжіє і творчість таких філософів, як М. Бердяев, Л. Шестов, М. Бубер, М. Мерло-Понтї, X. Ортега-Ї-Гассет та інші. Предтечею своєї філософії екзистенціалісти вважають творчість та ідеї Паскаля, Унамуно, Достоєвського, Ніцше, Гуссерля, К'єркегора. С, К'єркегору належить сам термін «екзистенція" (існування, йдеться про існування людини).
Екзистенціалізм є відображенням духовної кризи сучасної культури. У ньому переважають трагічні тони - настрої песимізму, відчаю, незадоволеності, відчуття абсурдності світу, відчуження людини, її «закинутості» тощо.
Екзистенціалізм починає з критики раціоналістичної традиції класичної філософії, звинувачуючи її в тому, що вона залишила поза межами філософії основну філософську проблему - проблему людського існування.
Будучи філософією пізнання, класична філософія розглядала людину тільки як суб'єкт пізнання, якому протистоїть світ як об'єкт. Людиною в її цілісності, з її унікальним внутрішнім світом ні філософія, ні наука не цікавилися.
Екзистенціалізм відсторонюється від питання, котре в класичній філософії мало вагоме значення, - яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, наскільки вірно і точно його можна пізнати та ін. «Усе, що я знаю про світ, - писав М. Мерло-Понті, - навіть через науку, я знаю, виходячи зі свого особистого знання і досвіду».
Екзистенціалізм зосереджує увагу на суб'єктивному людському досвіді. Своєю основною заслугою екзистенціалісти вважали відкриття абсолютно нового типу буття, який класична філософія вперто не помічала, - суб'єктивного людського досвіду, екзистенції. В екзистенції світ та його переживання нерозривно пов'язані. Усвідомлення і переживання власної присутності в світі, відчуття абсолютної унікальності, неповторності власного існування і є екзистенцією - по-справжньому людським способом буття.
Однак, вважають екзистенціалісти, перед людиною завжди постає вибір - обрати «справжнє» існування або «несправжнє», «бути» або «мати», дійсно існувати як Людина або «здаватися» нею.
Уконцепції екзистенціалізму світ (і природний, і соціальний) розуміється як чужий і ворожий щодо людини.
Людина «закинута» у Всесвіті, який є пустим, сліпим і байдужим до людських турбот. Він позбавлений сенсу, а тому - абсурдний. Світ нав'язує людині «несправжнє» існування в якості об'єкта, речі серед інших речей. «Несправжність» такого існування полягає в тому, що втрачається основний вимір суто людського існування - вимір свободи, вільний вибір власної долі. Існування «речі» не залежить від самої речі, існування в «речовій проекції» означає бути об'єктом, зазнавати впливу ззовні, з боку природних, економічних, соціальних, культурних факторів, бути обумовленим їхньою дією. Суто людське існування полягає в тому, щоб бути суб'єктом, а не об'єктом. Суб'єкт - це той, хто діє, хто визначає, хто впливає. Бути суб'єктом у житті – означає брати повністю на себе всю відповідальність за свій життєвий вибір, не посилаючись на об'єктивні обставини, складність соціальних умов тощо.
«Людина не має виправдання», - так визначив цю ситуацію Сартр. На його думку, екзистенціалізм - єдина теорія, яка не перетворює людину на об'єкт. У сучасній цивілізації, вважають екзистенціалісти, зростає процес знелюднення людини, позбавлення її індивідуальності.
Суспільство «усереднює», нівелює людину, нав'язуючи їй стандарти поведінки, смаків, уявлень, способу життя. Сучасне масове суспільство веде до омасовлення людини, до відчуження її від своєї власної сутності, від інших людей, від світу. Єдиний спосіб залишитися людиною в цьому нелюдяному світі полягає в мужності обирати свободу.
Що ж саме відрізняє екзистенцію як дійсно людське буття, як «справжнє» існування від існування «несправжнього»? У першу чергу, безумовно, свобода.
Свобода як вільний вибір, що поєднується з мужністю нести відповідальність за цей вибір
Екзистенція нерозривно зв'язана з усвідомленням скінченності власного буття. Проблема смерті є однією з центральних в екзистенціалізмі. Невід'ємним елементом екзистенції є також переживання «пограничної ситуації», тобто ситуації смерті, страждання, боротьби, провини. Відсутність у людини наперед заданої сутності і необхідність її створення - ще одна ознака людського існування.
Отже, екзистенція, «справжнє» людське існування можливе лише через ясне усвідомлення трагічності буття, скінченності, смертності особистості, її «закинутості» в абсурдному світі.Тому з екзистенцією пов'язані такі почуття і переживання, як самотність, страх, провина, страждання, відчуження, неспокій тощо. Всі ці почуття виступають предметом філософського дослідження і складають зміст так званих екзистенційних понять.
Прорив до екзистенції, прозріння, усвідомлення «справжньої» реальності відбувається в умовах «пограничної ситуації». У «пограничній ситуації» людина опиняється в моменти найглибших потрясінь, коли звичний погляд на життя змінюється гострим переживанням знайденого сенсу.
Особливість людської екзистенції полягає і в тому, що людина «закинута» v світ без сутності.«Існування людини, - стверджує Сартр, - випереджує її сутність». Будь-яка річ, що існує в світі, має певну сутність, тобто той внутрішній, головний, визначальний зміст, який зумовлює особливості існування речі. Людське існування, на думку екзистенціалістів, нічим не визначено. Людина не є ні доброю, ні злою «від природи», не існує ніяких характеристик, які були б наперед визначені в ній. Людина сама створює свою сутність у процесі життя. Народжуючись, вона ще не має людської сутності, людиною їй треба ще стати, зробити себе.
Сенс людського життя екзистенціалісти вбачають у самостворенні людиною власної сутності в процесі існування в світі. Причому, в людському існуванні неможлива ситуація, коли людина може остаточно «завершитися» в своєму самостворенні. Людина приречена не тільки творити себе з нічого, але й постійно долати саму себе, виходити за власні межі, перевершувати себе.
Людина приречена на свободу, стверджують екзистенціалісти. Свободає єдино можливим способом існування людини. Причому для екзистенціалістів свобода абсолютно незалежна від зовнішніх умов і обставин. Вільним можна бути і у в'язниці, оскільки справжня свобода є свобода внутрішня, свобода волі і духу, свобода вибору моральної позиції в житті. Дійсно існує лише той, вважає Сартр, хто вільно вибирає, сам себе створює. Бути - значить вибирати себе. Бути вільним означає - не зраджувати собі, зберігати в собі Людину, незважаючи на обставини. Свобода - це мати мужність бути людиною в нелюдяному світі,залишатися собою.
Проблема свободи як вибору викликає проблему відповідальності. Мужність обирати свободу, робити вільний вибір, результат якого не гарантований, передбачає готовність людини до ризику, готовність взяти на себе всю повноту відповідальності за вибір. Тому свобода є і тягар, на який людині ще потрібно відважитися.
Екзистенціалісти пропонують два варіанти реалізації свободи в умовах сучасного суспільства.
Один варіант, найбільш виразно представлений Гайдеггером, можна визначити як «етику неучасті». Свобода передбачає у даному випадку відмову від активної соціальної діяльності, від своїх претензій на владу і перебудову світу, розрив із загальноприйнятими цінностями, зі стандартом «жити, як всі», відмову від вічних перегонів за успіхом. Замість того – вибір «внутрішньої еміграції», «еміграції з бізнесу», свідомий вибір позиції аутсайдерства. Колись людині потрібно зупинитися заради зустрічі з собою, з власною екзистенцією, вважають філософи.
Другий варіант свободи пропонує А. Камю. Звільнитися від «тиранії суспільного цілого», вважає він, можливо тільки через активний опір соціальному середовищу, через бунт, через протест і заперечення авторитетів, традиції, усталених норм життя і поведінки, що нав'язуються суспільством.
1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 23