Ім'я файлу: відповіді на теми.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx
7. Поняття та система права міжнародних організацій.
Міжнародна організація - заснована міжнародним договором організація, покликана на постійній основі координувати дії держав-членів відповідно до наданих йому повноважень.
Характерні риси організації:
створення шляхом укладення особливого договору, є установчим актом;
система постійно діючих органів;
автономний статус і відповідні функції.
Для класифікації міжнародних організацій можуть бути застосовані різні критерії.
За характером членства міжнародні організації поділяються на: міжурядові і неурядові.
По колу учасників міжнародні міжурядові організації поділяються на:
універсальні;
відкриті для участі всіх держав світу (ООН її спеціалізовані установи);
регіональні, членами яких можуть бути держави одного регіону (Африканський союз, Організація американських держав).
Міжурядові організації поділяються також на організації загальної та спеціальної компетенції.
Організації загальної компетенції стосується всіх сфер відносин між державами-членами: політичної економічної, соціальної, культурної та ін. (Наприклад, ООН, СНД, ОАД) організації спеціальної компетенції обмежуються співпрацею в одній спеціальній області (наприклад, Міжнародна організація праці) і по предмету діяльності можуть ділитися на політичні, економічні соціальні, культурні, наукові, релігійні і т.д.
За порядком вступу організації діляться на відкриті (будь-яка держава може стати членом) і закриті (прийом в члени виробляється з дозволу початкових засновників).
8. Структура та повноваження керівних органів ООН.
Рада Безпеки є одним з головних органів ООН, виконує основну роль в підтримці міжнародного миру і безпеки та відповідно до п. 1 ст. 24 Статуту ООН діє від імені всіх членів ООН.
Рада Безпеки уповноважений розслідувати будь-який спір або ситуацію, щоб визначити, чи може продовження цієї суперечки або ситуації загрожувати міжнародному миру і безпеці. На будь-якій стадії такого спору або ситуації Рада може рекомендувати належну процедуру або методи врегулювання.
Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії і робить рекомендації сторонам або вирішує, які заходи слід вжити для відновлення міжнародного миру і безпеки. Рада може вимагати від держав виконання тих тимчасових заходів, які вона вважатиме за потрібне.
Рішення Ради Безпеки є обов'язковими для всіх членів ООН. Рада Безпеки приймає рішення про необхідність застосування збройних сил, при цьому держави-члени ООН зобов'яжуть надати в розпорядження Ради Безпеки: безпеки необхідні для підтримання миру збройні підрозділи.
Рада Безпеки складається з 15 членів: п'яти постійних (США, Росія, Великобританія, Франція, Китай) і 10 непостійних, які обираються терміном на 2 роки.
Рішення в Раді Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, якщо за них подані голоси дев'яти членів Ради. З інших питань рішення вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев'яти членів Ради Безпеки, включаючи співпадаючі голоси всіх постійних членів, причому сторона, що бере участь в суперечці, повинна утриматися від голосування. Якщо при голосуванні по Непроцедурного питання один з постійних членів Ради проголосує проти, рішення вважається не прийнятим (право вето).
9. Особливості правосуб'єктності народу та нації в міжнародному праві.
Міжнародні організації наділяються договірної правоздатністю, тобто мають право укладати різні угоди в межах своєї компетенції. Як встановлює ст. 6 Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р, «правоздатність міжнародної організації укладати договори регулюється правилами цієї організації». Пункт 1 ст. 2 Конвенції передбачає, що «правила організації» означають, зокрема, установчі акти, прийняті відповідно до них рішення і резолюції, а також усталену практику організації.
Міжнародні організації мають здатність брати участь в дипломатичних відносинах. При них акредитуються представництва держав, вони самі мають представництва в державах (наприклад, інформаційні центри ООН) і обмінюються представниками між собою. Міжнародні організації та їх посадові особи користуються привілеями та імунітетами, які закріплені в Конвенції про привілеї та імунітети ООН 1946 р Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р і ін.
Як суб'єкти міжнародного права, міжнародні організації несуть відповідальність за правопорушення та нанесення шкоди своєю діяльністю і можуть виступати з вимогами про відповідальність.
Кожна міжнародна організація має в своєму розпорядженні фінансові ресурси, які хоча і складаються в більшій частині з внесків держав, членів, але витрачаються виключно в загальних інтересах організації.
10. Характеристика особливостей діяльності спеціалізованих установ ООН.
1. Верховний комісар ООН у справах біженців
Відповідно до Статуту Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), прийнятим в 1950 році, Верховний комісар, діючи під керівництвом Генеральної Асамблеї, приймає на себе обов'язки з надання міжнародного захисту, під егідою ООН, тим біженцям, які підпадають під дію цього Статуту, і з вишукування остаточного вирішення проблеми біженців шляхом виявлення сприяння урядам і, за згодою відповідних урядів, приватним організаціям для полегшення добровільної репатріації зазначених біженців або їх асиміляції в нових країнах. Особливість діяльності Верховного комісара полягає в тому, що вона абсолютно аполітична за своїм характером, вона носить гуманітарний і соціальний характер і стосується, як загальне правило, лише окремих груп і категорій біженців.
Верховний комісар володіє в рамках ООН певним правовим статусом. Зокрема, він має право викладати свою точку зору в Генеральній Асамблеї, в ЕКОСОР і в їх допоміжних органах. Крім того, Верховний комісар щорічно зобов'язаний представляти доповідь Генеральній Асамблеї через ЕКОСОР, його доповідь розглядається як окремий пункт порядку денного Генеральної Асамблеї.
2. Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини
Посада Верховного комісара ООН із заохочення і захисту всіх прав людини була заснована відповідно до резолюції 48-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН в грудні 1993 року.
Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН і затверджується Генеральною Асамблеєю на чотирирічний період з можливістю продовження ще на один термін.
За своїм статусом Верховний комісар є заступником Генерального секретаря ООН. Він діє в рамках Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, інших міжнародних документів в області прав людини і несе основну відповідальність за діяльність міжнародного співтовариства в області прав людини.
3. Комісія з прав людини
Комісія ООН з прав людини заснована ЕКОСОР в 1946 році. Спочатку до її складу входило 18 членів. В даний час
Комісія обирається ЕКОСОР на три роки і складається вже з 43 членів.
Основним завданням Комісії полягає в розробці пропозицій і рекомендацій і представленні ЕКОСОР доповідей щодо міжнародно-правової регламентації цивільних і політичних прав людини, прав жінок та дітей, захисту меншин, попередження дискримінації за ознаками статі, раси, мови і релігії, іншими питаннями прав людини.
11. Поняття міжнародного трудового права та його місце в системі міжнародного права.
Міжнародне трудове право — це самостійна галузь у системі сучасного міжнародного права, сформована на основі єдиної системи загальних стандартів у сфері праці та трудових відносин (наймана праця, зайнятість, трудова міграція), а також міжнародних договорів та правил і норм міжнародних організацій.
Забезпечуючи регулювання міждержавних відносин, спрямованих на захист основних трудових прав людини, міжнародне трудове право, водночас, є частиною міжнародного захисту прав людини,[1]. і більше того, саме міжнародне трудове право поклало початок становленню інституту захисту прав людини у міжнародному праві.[2].
12. Поняття та види основних джерел міжнародного права.
Джерела міжнародного права - це форми, в яких виражені правила поведінки суб'єктів міжнародних відносин і які повідомляють цих правил якість міжнародно-правової норми.
До джерел міжнародного права застосовуються всі характеристики, які застосовуються до джерел в теорії права.
У міжнародному праві виділяють два основних види джерел: міжнародний договір і міжнародний звичай. Однак поряд з цими основними джерелами міжнародного права виділяють акти міжнародних організацій, акти міжнародних конференцій і нарад. Такі акти будуть джерелами міжнародного права тільки в тому випадку, якщо вони будуть встановлювати обов'язкові правила поведінки для самих міжнародних організацій або інших суб'єктів міжнародного права.
Дані акти повинні відповідати вимогам нормотворення.
Поряд з перерахованими вище джерелами міжнародного права існує концепція «м'якого права», яка включає в себе акти рекомендаційного характеру або програмні установки міжнародних органів та організацій, в першу чергу це відноситься до актів (резолюціям) Генеральної Асамблеї ООН.
Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН містить перелік джерел міжнародного права, на підставі яких Суд повинен вирішувати спори. До них відносяться:
1) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані сперечалися державами;
2) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;
3) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
4) судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.
Міжнародний договір - це угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, укладена в письмовій формі, що містить взаємні права та обов'язки сторін незалежно від того, містяться вони в одному або декількох документах, а також незалежно від його конкретного найменування.
Міжнародний звичай - це доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми (ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН). Міжнародний звичай стає джерелом права в результаті тривалої повторюваності, т. Е. Стійка практика - це традиційне підставу визнання звичаю як джерела права. Можливо становлення звичаю в короткий проміжок часу.
До актів міжнародних конференцій можна віднести договір як результат діяльності конференції, створеної спеціально для розробки міжнародного договору держав, який ратифікований і введений в дію.
До актів міжнародних організацій можна віднести акти Генеральної Асамблеї ООН.
13. Поняття та види допоміжних (вторинних) джерел міжнародного права.
Допоміжними джерелами міжнародного праває — рішення міжнародних органів та організацій, рішення міжнародних судів та арбітражних трибуналів, доктрина міжнародного права.
Питання щодо правотворчих рішень міжнародних організаційяк джерела міжнародного права є дискусійним в науці міжнародного права.
Як правило особливо виділяються рішення міжнародних судових установ.
Щодо визнання рішення міжнародних судів та арбітражних трибуналів джерелами міжнародного права в науці міжнародного права й досі немає одностайності.
На відміну від основних джерел, судові та арбітражні рішення не є результатом узгодження воль держав, й відповідно не створюють норми права, але виступає у ролі тлумачення та застосування основних джерел.
14. Поняття та система міжнародного економічного права.
Міжнародне економічне право (МЕП) - це галузь сучасного міжнародного права, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права в сфері торгово-економічного, фінансово-інвестиційного, митного та інших видів співробітництва.
Міжнародне економічне право складається з підгалузей: міжнародного торгового права; міжнародного фінансового права, міжнародного інвестиційного права, міжнародного банківського права, міжнародного митного права та деяких інших.
Серед принципів МЕП необхідно виділити: принцип недискримінації; принцип найбільшого сприяння при здійсненні зовнішньої торгівлі товарами; принцип права на доступ до моря держав, які не мають виходу до нього; принцип суверенітету над своїми природними ресурсами; принцип права на визначення свого економічного розвитку; принцип економічного співробітництва та ін.
Серед джерел МЕП виділяються:
універсальні договори - Конвенція 1988 року про міжнародний фінансовий факторингу, Конвенція 1982 року про міжнародну купівлю-продаж товарів, Конвенція про міжнародне перевезення та ін .;
регіональні договори - Договір про Європейський Союз, Угода 1992 року про зближення господарського законодавства держав-учасниць СНД та ін .;
акти міжнародних організацій - Хартія економічних прав і обов'язків держав 1974 г., Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку 1974 року і ін .;
двосторонні угоди - інвестиційні договори, торгові договори, кредитні та митні договори між державами.
15. Поняття міжнародного права у сфері захисту прав людини та його співвідношення з міжнародним гуманітарним правом.
Міжн. механізми захисту прав чола - це м \ п акти з прав чола, а також спеціальні міжнародні інструменти, організації, установи, кіт. спрямовані на захист прав чола і виконання цих актів.
Залежно від рівня реалізації механізмів захисту прав людини розрізняють:
- Універсальні механізми, які діють на рівні всього світу (наприклад, Рада з прав людини, Комітет з прав людини ООН, Верхової комісар ООН з прав людини, Верховний комісар ООН у справах біженців і т.д.);
- Регіональні механізми, що діють в межах певного регіону (Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Європейський суд з прав людини, Американський комітет з прав людини).
Залежно від підстав створення міжнародні органи і організації, діяльність яких спрямована на захист прав людини, діляться надва види:
- органи Конвенції, утворені на підставі міжнародних договорів. Це, зокрема, Комітет з прав людини ООН (діє на підставі Пакту про громадянські і політичні права 1966 р), Європейський суд з прав людини (діє на підставі Європейської конвенції про захист прав людини ті основних свобод 1950 р), Комітет з прав дитини (Ця інформація базується відповідне Конвенції про права дитини 1989 р) та інші.
- Органи, утворені міжнародними організаціями. Їх рішення носять, як правило, рекомендаційний характер забезпечуються лише авторитетом самих організацій. До таких органів належать Рада з прав людини ООН, Комісія зі становища жінок (засновані Економічною і соціальною радою ООН), Верховний комісар ООН у справах біженців (посада заснована Генеральною Асамблеєю ООН), Міжнародне бюро праці (засновані Міжнародною організацією праці).
16. Міжнародно-правові засади, спрямовані на викорінення безгромадянства в міжнародному праві.
Значна частина міжнародно-правових норм, що регулюють відносини громадянства, присвячені питанням множинності громадянства (поліпатризму) та безгромадянства (апатризму)
Множинне громадянство (поліпатризм) – це правове становище фізичної особи, яка одночасно перебуває у громадянстві двох чи більше держав.
Найбільш поширеним різновидом поліпатризму є подвійне громадянство (біпатризм), тобто перебування особи одночасно у громадянстві двох держав.
Подвійне громадянство часто має певні негативні наслідки, пов’язані із наданням дипломатичного захисту, військовою та державною службою, сплатою податків тощо. Як правило, кожна з держав, громадянство якої одночасно має певна особа, не звільняє її від військового обов’язку та обов’язку сплачувати податки. Для вирішення таких проблем може застосовуватися т. з. принцип “ефективного” громадянства, який створює переважний правовий зв’язок біпатрида з тією державою, де особа постійно проживає. Проте навіть застосування цього принципу не усуває усіх колізій, пов’язаних із множинним громадянством. Більш ефективним способом вирішення проблем правового статусу поліпатридів є прийняття державами відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів.
Залежно від функціональної спрямованості можна виділити три основні види міжнародних договорів, спрямованих на врегулювання питань множинного громадянства:
1) договори, спрямовані на взаємне визнання права громадян на множинне (як правило, подвійне) громадянство та врегулювання питань, що при цьому виникають.
2) договори, спрямовані на ліквідацію множинного громадянства як явища.
3) договори, які не забороняють множинне громадянство, але спрямовані на подолання його негативних наслідків.
Особливим правовим станом фізичної особи є безгромадянство, тобто відсутність у особи громадянства будь-якої держави. За законодавством більшості країн світу особами без громадянства (апатридами) визнаються як особи, що не перебувають у громадянстві жодної держави, так і особи що не мають достатніх доказів перебування у будь-якому громадянстві.
Найпоширенішими причинами утворення безгромадянства як правового становища особи можуть бути:
· народження дитини від батьків-апатридів, якщо законодавство держави, на території якої народилася така дитина не наділяє її своїм громадянством;
· втрата особою громадянства однієї держави і ненабуття нею будь-якого іншого громадянства; вступ у шлюб з іноземцем, якщо внаслідок такого шлюбу перше громадянство автоматична втрачається, а нове не набувається автоматично.
Особи без громадянства повністю підпорядковуються юрисдикції тієї держави, на території якої вони проживають. Правове становище апатридів близьке до становища іноземних громадян, однак з тією відмінністю, що вони не користуються захистом іноземної держави. Таке положення закріплено і в українському законодавстві, зокрема у Законі України від 04.02.1994 р. № 3929-ХІІ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
+ Основними міжнародно-правовими актами, що регулюють правове становище осіб без громадянства є Конвенція про статус апатридів 1954 р. та Конвенція про скорочення випадків безгромадянства 1961 р. (в обох Конвенціях Україна участі не бере). Конвенція про статус апатридів 1954 р. визначає їхні основні права і спрямована на попередження дискримінації цих осіб, але не передбачає ліквідації самого стану безгромадянства. Конвенція про скорочення випадків безгромадянства 1961 р., навпаки, має на меті припинення цього стану, вона заохочує держави надавати своє громадянство апатридам, що проживають на їх території, а також дітям, що народжуються на території цих держав від осіб без громадянства. Цією Конвенцією передбачено також створення спеціального міжнародного органу, який би займався проблемами апатридів. За рішенням Генеральної Асамблеї ООН ці функції покладено на Верховного комісара ООН у справах біженців.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13