1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Ім'я файлу: відповіді на теми.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx

27. Цінні папери у сфері господарювання та їх правовий режим.
1. Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.
Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
2. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, акції корпоративного інвестиційного фонду, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.
4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.
Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господа​рювання (ч. 7 ст. 139 ГК). їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення Глави 17 ГК (статті 163—166), а також норми Глави 14 (статті 194—198) ЦК України.
Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компе​тенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реа​лізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені інши​ми суб'єктами господарювання.
Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (бор​гових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлен​ня. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'яв​лення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майно​вого права.
Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється зако​нодавством.
Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одер​жання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).
+Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різни​ми — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборо​ни передачі іншим особам.
28. Правове регулювання приватизації державного та комунального майна.
Стаття 146. Приватизація державних та комунальних підприємств

1. Майно єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.

2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється в порядку, встановленому законом.
3. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:
купівлі-продажу об’єктів приватизації на аукціоні;
викупу об’єктів приватизації.
4. Кожний громадянин України, крім випадків, встановлених законом, має право на придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом.
5. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) підприємств або їх майна визначаються законом.
6. В окремих галузях економіки законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств.
7. У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом.

29. Правове регулювання комерційної концесії.
1. Відносини, пов'язані з використанням у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

Правове регулювання комерційної концесії, поряд з ГК, здійснюється також главою 76 ЦК, а його особливості можуть встановлюватися також іншими законами. Нормативне регулювання відносин, пов'язаних з використанням у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання, здійснюється ГК та іншими законами.
30. Господарські засади приватно-державного партнерства.
Відповідно до законопроекту державно-приватне партнерство - це система договірних відносин, які складаються між державою та суб'єктом господарювання, що діє на основі приватної форми власності, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі з метою досягнення соціального та економічного результатів. При цьому державний партнер - це Кабінет Міністрів України або інший, уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний чи місцевий орган виконавчої влади або суб'єкт господарювання, що діє на основі державної форми власності, а також орган місцевого самоврядування, які виступають як сторона договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства. Приватним партнером пропонується вважати суб'єкта господарювання, що діє на основі приватної форми власності і виступає як інша сторона договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства.
В статті 4 проекту передбачено, що державно-приватне партнерство може застосовуватися для регулювання відносин, які виникають при реалізації проектів щодо:

- будівництва та експлуатації автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;

- будівництва та експлуатації шляхів сполучення;

- будівництва та експлуатації вантажних і пасажирських портів;

- будівництва та експлуатації аеропортів;

- транспортування та розподілу природного газу;

- будівництва та експлуатації готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших об'єктів туристичної індустрії;

- пошуку, розвідки та видобування корисних копалин тощо.
Статтею 6 законопроекту передбачається, що реалізація основних пріоритетів державної політики щодо розвитку державно-приватного партнерства забезпечуватиметься шляхом:

- формування сприятливого економічного середовища для реалізації проектів в рамках державно-приватного партнерства;

- формування сприятливого управлінського середовища для застосування механізмів державно-приватного партнерства;

- удосконалення нормативно-правової бази з метою підвищення ефективності реалізації проектів в рамках державно-приватного партнерства.
Законопроектом пропонується встановити, що реалізація суспільно значущих проектів, що спрямовані на розбудову виробничої і соціальної інфраструктури, може здійснюватися в рамках державно-приватного партнерства на умовах державного замовлення.. У разі проведення конкурсу (тендеру) на розміщення державного замовлення для реалізації проектів в рамках державно-приватного партнерства іноземні суб'єкти господарської діяльності користуватимуться рівними правами із суб'єктами господарювання України щодо участі у таких конкурсах.
Відповідно до проекту перед прийняттям рішення про реалізацію проекту в рамках державно-приватного партнерства з метою визначення його ефективності та виявлення ймовірних ризиків, пов'язаних з його реалізацією, проводитиметься аналіз такого проекту шляхом:

- детального економічного обґрунтування;

- порівняння рентабельності реалізації проекту із залученням приватного партнера та без такого залучення;

- виявлення типів ризиків для реалізації проекту в рамках державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ризиками.
Згідно статті 12 законопроекту державний партнер нестиме ризики, викликані змінами в державному управлінні та плануванні, а також ризики, пов'язані із змінами у законодавстві України. Приватний партнер нестиме ризики, зокрема:

- пов'язані з розробленням технічної документації і проектуванням об'єкта державно-приватного партнерства;

- ризики репутації;

- пов'язані з помилками в техніці конструювання та негативним впливом на стан довкілля;

- пов'язані з ліквідністю коштів для виконання своїх платіжних зобов'язань у встановлені строки;

- транспортні ризики і пов'язані з цим збитки;

- майнові ризики тощо.
Крім того передбачено, що приватний партнер повинен в установленому законодавством України порядку застрахувати на користь державного партнера всі свої можливі ризики, пов'язані з реалізацією проекту в рамках державно-приватного партнерства.
Фінансування проекту в рамках державно-приватного партнерства пропонується здійснювати за рахунок:

- фінансових ресурсів приватного партнера;

- запозичених фінансових ресурсів;

- коштів державного та місцевих бюджетів тощо.
В статті 16 проекту пропонується встановити, що об'єктами державно-приватного партнерства для реалізації проектів можуть бути існуючі чи відтворювані (шляхом реконструкції, технічного переоснащення), створювані (шляхом нового будівництва чи придбання) та передані в експлуатацію чи управління суспільно значущі об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, що перебувають у державній або комунальній власності, в тому числі земельні ділянки. Передбачено, що об'єкти державно-приватного партнерства не можуть бути приватизовані протягом усього строку реалізації проекту в рамках державно-приватного партнерства.
Перелік об'єктів державної власності, які можуть бути об'єктами державно-приватного партнерства визначатиметься Кабінетом Міністрів України з урахуванням державних і суспільних інтересів та першочергових потреб держави у залученні інвестицій. Перелік об'єктів комунальної власності, які можуть бути об'єктами державно-приватного партнерства, затверджуватиметься місцевими радами з урахуванням інтересів відповідних територіальних громад та регіону.
Статтею 18 передбачається, що земельна ділянка надаватиметься у користування для реалізації проектів у рамках державно-приватного партнерства відповідно до укладених договорів разом з будівлями, спорудами, іншими об'єктами, які розташовані на цій земельній ділянці. При цьому цільове призначення будівель, споруд, інших об'єктів, які розташовані на земельній ділянці, не може бути змінено, крім випадків, обумовлених договором та коли їх переміщення неможливе без знецінення та зміни їх призначення.
Згідно статті 19 проекту визначення приватного партнера для укладення договорів у рамках державно-приватного партнерства здійснюватиметься виключно на конкурсних засадах.
Обґрунтування соціально-економічних та екологічних наслідків реалізації проекту в рамках державно-приватного партнерства здійснюватиметься за результатами аналізу:

- економічних та фінансових аспектів реалізації проекту, в тому числі порівняння показників його реалізації з урахуванням відносин державно-приватного партнерства, включаючи прогнозовані витрати та вигоди від його реалізації, з показниками реалізації цього проекту на умовах інших, ніж в рамках державно-приватного партнерства;

- соціальних наслідків реалізації проекту, включаючи поліпшення якості послуг та рівень задоволення попиту в товарах (роботах і послугах);

- ризиків, пов'язаних з реалізацією проекту, з урахуванням різних способів їх розподілу між державним та приватним партнерами і впливу відповідного розподілу ризиків на фінансові зобов'язання державного партнера.
В статті 22 проекту міститься перелік обов'язкових умов проведення конкурсу з визначення приватного партнера для реалізації проекту в рамках державно-приватного партнерства, до яких, наприклад, відносяться такі умови як:

- орієнтовна вартість проекту;

- строки реалізації проекту та його основні етапи;

- державний партнер та об'єкти державно-приватного партнерства тощо.
Передбачено, що рішення про реалізацію проекту в рамках державно-приватного партнерства щодо об'єктів державної власності прийматиметься Кабінетом Міністрів України. Рішення про реалізацію проекту в рамках державно-приватного партнерства щодо об'єктів комунальної власності та проведення конкурсу з визначення приватного партнера прийматиметься місцевими радами виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до законопроекту для іноземних приватних партнерів, які реалізують на території України проекти в рамках державно-приватного партнерства, встановлюватиметься національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Статтею 26 законопроекту забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам втручатися в діяльність приватних партнерів, пов'язану з реалізацією проектів в рамках державно-приватного партнерства. Крім того, у разі прийняття органами державної влади або органами місцевого самоврядування рішень, що порушують права приватних партнерів, збитки, завдані їм внаслідок прийняття таких рішень, підлягатимуть відшкодуванню в повному обсязі зазначеними органами.

Згідно проекту приватні партнери мають щороку подавати відповідним державним партнерам звіт про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства. Державні партнери звітуватимуть перед Міністерством фінансів України про використання бюджетних коштів, передбачених для реалізації проектів в рамках державно-приватного партнерства.

2. ФІНАНСОВЕ ПРАВО
1. Поняття та класифікація публічних фінансів.

Поняття «фінанси» розглядають у двох аспектах з точки зору форми і змісту: у економічному та матеріальному.

Сучасна наука визначає фінанси як систему економічних відносин, які виникають у процесі акумуляції, розподілу та використання фондів коштів, необхідних для виконання державою, органами МС своїх завдань та функцій, забезпечення розширеного відтворення та соціальних потреб.
За матеріальним змістом фінанси є фондами коштів різних суб ‘єктів (держави, органів МС, підприємств, установ, організацій), а їх сукупність — фінансовими ресурсами.
Категорією «фінанси» у широкому значенні охоплюються такі групи, як фінанси фізичних осіб, фінанси юридичних осіб і держави, а у вузькому значенні — лише державні фінанси.
Фінанси – це сукупність саме тієї частини грошових відносин, які пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих і децентралізованих фондів
Види фінансів:

- Приватні – це фінансові ресурси розпорядниками яких є певна фіз.. чи юр. особа приватного характеру і які спрямовані на задоволення потреб цієї ж особи.

- Міжнародні – це сукупність фінансових ресурсів розпорядниками яких є певні міжнародні о-ції за рахунок яких задовольняються потреби певної групи держав

- Публічні – фінансові ресурси, що спрямовані на задоволення потреб всього суспільства або окремої його частини. Їхнім розподільником є держава в особі ОДВ та ОМС.

Публічні фінанси поділяються на централізовані та децентралізовані.

Централізовані фінанси - це сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів коштів.

Децентралізовані фінанси - це сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням децентралізованих фондів коштів підприємств, установ, організацій.
2. Методи фінансової діяльності держави.
Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами (за­собами, прийомами), за допомогою яких держава, уповноважені нею органи мобілізують, розподіляють та використовують кошти центра­лізованих і децентралізованих грошових фондів. В основі обрання конкретного методу фінансової діяльності лежать декілька чинників:

1) стадія фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2) форма власності на кошти, що переходять державі;

3) джерела державних доходів;

4) мета, на яку використовуються грошові ресурси на конкретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами і витратами.

Методи фінансової діяльності диференціюються залежно від ста­дії руху грошових фондів.

1. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Він реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших без­умовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначаються і гаранту­ються вид платежу, платник, об’ єкт, ставка, розмір, строки, засоби забезпечення тощо;

б) метод добровільної мобілізації передбачає переважно диспози­тивні засоби забезпечення фінансових надходжень, механізми креди­тування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків тощо).

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування являє собою цільове, планове, безоплатне та безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на певні цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове та поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різні за змістом способи: державне та банківське кредитування, хоча банківське кредитування лише частково належить до сфери публічного регулювання.

Методи фінансування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів тощо.

3. Методи використання грошових ресурсів в основному пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:

а) залежно від спрямованості видатків:

- на пооб’єктний - передбачає спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об’єктів (майнових комплексів і т. д.);

- на посуб’єктний - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:

- на безготівкові грошові розрахунки;

- на готівкові кошти.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реалізації руху грошових фондів, її забезпечення. Звичайно, вони можуть зміню­ватися з часом, набувати нового змісту. В основі цих змін лежать пере­творення самої держави, зміна її завдань. Наприклад, з початку 90-х років XX ст. досить активно розвивався метод обов’язкових мобіліза­цій, ускладнювалася податкова система України, яка у радянський період застосовувалася дуже стримано, і т. д.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

скачати

© Усі права захищені
написати до нас