1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Ім'я файлу: відповіді на теми.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx

3. Поняття фінансового права, його предмет та метод.
Фінансове право – це публічна самостійна комплексна галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Предмет – суспільні відносини щодо формування, розподілу використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Методи:

Метод державно-владних приписів: є різновидом імперативного, який має свої особливості:

- завжди з однієї сторони присутня держава в особі органу державної влади, ОМС або іншого уповноваженого суб’єкта, який відносно другої сторони наділений владними повноваженнями(відсутня рівність сторін);

- інша сторона не має права оперативної самостійності

Метод рекомендації

Метод погодження

Деякі вчені виділяютьметод субординації.

Імперативний метод фінансово-правового регулювання доповню­ється й використанням способів рекомендацій, погоджень. Їх особли­вістю є похідний характер від основного імперативного методу в рам­ках реалізації, виконання владного веління. Погодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто по­годжується не сама природа обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, однак вони або гарантуються, підкріплюються імперативними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибору в поведінці підлег­лого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочення платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторо­ни - платника податків - може виявлятися й у можливості податково­го планування. Однак усі ці особливості в кінцевому результаті підпо­рядковані методу владних приписів.
4. Джерела фінансового права.
Джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Джерела фінансового права можуть бути систематизовані згідно з певними принципами.

I. На підставі владної територіальної ознаки (в основному це сто­сується видів нормативних актів).

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3. Місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм.

1. Нормативні акти, що містять правові норми загального характе­ру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

2. Ненормативні акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером уста­новлення.

1. Звичай, санкціонований компетентними органами в установле­ному порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться від­силання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, рамки компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецедент, який одержав поширення в країнах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає у тому, що правозастосовний орган фактично ви­ступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм зароди­лося в ході судових слухань податкових справ. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку Конституції США, яка надавала право відмовитися від давання показань, оскільки це могло призвести до «самообвинува­чення». Верховний Суд США, наділений повноваженнями конститу­ційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використо­вувати п’яту поправку до Конституції у разі розгляду справ про по­даткові правопорушення.

3. Подібні ситуації призводять і до необхідності систематизації най­важливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійсню­ють Верховний суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди та податковий суд США. Міжнародні договори (конвенції, угоди). Вони набувають важ­ливого значення при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела не завжди є одно­значним. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і міжнародні договори включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина, яка характерна для мусульманських країн, де, будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативно-правовий акт - найважливіше, а іноді єдине дже­рело фінансового права. В деяких випадках інші джерела розглядають­ся як похідні від нормативного акта.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, становлять певну систему.

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони чи закони, що належать до інших галузей права, які містять фінансові норми. На­приклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноважен­ня органів державної влади і управління, загальні принципи оподатку­вання і т. д.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституцій­ні та органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 р.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячено фінансовим питанням.

2. Загальні фінансові закони - в основному їх становлять закони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фундамен­тальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, за­кону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони - законодавчі акти, що містять поло­ження, які регулюють окремі інститути в цілому, їх основи, головні харак­теристики. У цих актах відсутня деталізація конкретних видів понять. В основному до них належать бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні і процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулю­ють окремі частини фінансових інститутів. До них належать, напри­клад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.
5. Принципи фінансового права.
Традиційно під принципами права розуміють вихідні положення, керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.

Відповідно, принципи фінансового права - це вихідні, відправні теоретичні положення, керівні ідеї, які визначають зміст, властивості, ознаки і спрямованість правового регулювання фінансових правовідносин та за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права.

Принципи фінансового права мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи фінансово-правових норм, оскільки вони:

  • є основою об'єднання окремих фінансово-правових норм в єдину логічну систему, дають змогу визначити специфічні риси фінансового права України у порівнянні з іншими галузями;

  • дають можливість глибше уяснити зміст конкретних фінансово-правових норм та визначити загальну спрямованість і основні тенденції розвитку фінансового права України;

  • саме у них відображені характерні риси методу фінансово-правового регулювання;

  • за допомогою принципів фінансового права не тільки формулюється сучасний підхід до правового регулювання фінансових правовідносин, але й визначається сутність майбутніх фінансово-правових норм;

  • дають можливість правильно розуміти зміст фінансового законодавства та його взаємозв'язок з економікою, політикою, мораллю, правосвідомістю;

  • допомагають правильно застосовувати чинні фінансово-правові норми, а також здійснювати правозастосовчу діяльність;

  • є основою для здійснення тлумачення фінансово-правових норм.

У загальній теорії права традиційно принципи права за сферою дії поділяють на:

а) загальноправові, які поширюють свою дію (вплив) на правову систему в цілому: принцип верховенства права, справедливості, рівності, гуманізму, відповідальності, демократизму, законності тощо;

б) міжгалузеві,які поширюють свою дію(вплив) на декілька галузей права. Так, публічні галузі права побудовані на принципах: влади і підкорення, субординації (правової підпорядкованості один одному); ієрархії; нерівного правового становища; імперативності; загальної заборонності («Заборонено все, що прямо не дозволено законом»); правового захисту загальносуспільного інтересу та інших. Відносини влади підкорення, субординації складаються між підпорядкованими сторонами і потребують правового регулювання, головним чином, на підставі принципу імперативності. С.С. Алексеев називає цей принцип найпростішим прийомом регулювання, за допомогою якого держава може регламентувати поведінку учасників суспільних відносин безпосередньо зверху (імперативне регулювання). Вказані принципи визначають як характер юридичного становища учасників (суб'єктів) правових відносин, їх правовий статус, характер їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, так і метод галузі, яка саме завдяки цьому належить до публічного права;

в) галузеві, які поширюють свою дію (вплив) на окрему конкретну галузь права.

6. Фінансово-правові норми: поняття та особливості.
Фінансово-правові норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, що виражені у категоричній формі й забезпечені силою державного примусу. Фінансово-правові норми визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Фінансово-праовова норма містить гіпотезудиспозицію та санкцію. Однією з особливостей фінансово-правових норм є їх розгорнутий обсяг. Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретний вираз. Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Санкція містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.
7. Види фінансово-правових норм.
За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юр і фіз осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юр. прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансових правовідносин юр та фіз осіб.

Розрізняють також:

Зобовязуючі - приписують здійснювати певні дії,скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державною.

Забороняючі – приписують не вчиняти дій,які порушують або підривають фін.дисципліну.

Уповноважуючі – норма права надає учасникам фін.правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій.

Ще розрізняють:

- правопоновлювані - скеровані на усунення матеріальної шкоди,нанесеної державі;

- каральні – передбачають шраф.

За часом: постійні й тимчасові.

За періодичністю: разовіперіодичні

8. Зміст та особливості фінансових правовідносин.
Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права. Ці правовідносини виникають на основі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємозв'язку через суб'єктивні юридичні права та обов'язки, і такі зв'язки (відносини) охороняються примусовою силою держави. За межами правових відносин фінансова діяльність здійснюватися не може. Фінансові відносини існують лише у формі правовідносин.

Основними особливостями фінансово-правових відносин є:

1. Виникають у процесі фінансової діяльності держави.

2. Об'єкт фінансових відносин - гроші (грошові зобов'язання), точніше фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних зобов'язань.

3. Однією із сторін у завжди виступає держава або її уповноважений орган.

4. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін.

5. Виражають організуючу роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу країни;

6. Носять державно-владний майновий (грошовий) характер, тому ці суспільні відносини можна визначити як владно-майнові.

7. Права та обов'язки сторін фінансових правовідносин визначаються безпосередньо законом або нормативно-правовим актом. Тому виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин завжди пов'язано із законом або іншим нормативно-правовим актом.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Особливі риси фінансових правовідносин, обумовлені специфікою предмету і методу фінансово-правового регулювання:

— виникають у процесі фінансової діяльності держави;

— одним із суб'єктів повинен бути відповідний уповноважений державний орган;

— виникають із приводу грошей.

Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

юридичні акти – правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату.

юридичні вчинки – правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин.
9. Види фінансових правовідносин.
Залежно від структури фінансової системи фінансові правовідносини поділяють на такі, що виникають і розвиваються: 1) з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів бюджетів різних рівнів; 2) у сфері децентралізованих фінансів; 3) з приводу державного страхування; 4) у сферах банківського і державного кредитування.
10. Поняття і значення фінансового контролю.
Фін. контроль – це особлива сфера державного контролю, що являє собою діяльність фінансових органів по виявленню порушень законності, фін. дисципліни і доцільності при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Фін. контроль є засобом досягнення конкретного завдання, що стоїть перед державою, установлення правопорядку і законності.

Класифікація:

1. Залежно від часу:

- попередній – передує здійсненню фін-господарських операцій.

- поточний – проводиться к короткі відрізки часу в процесі здійснення фін-господарських операцій.

- наступний – здійснюється по завершенню конкретної фін-господарської операції чи по закінченню певного звітного періоду.

2. Залежно від суб’єкта, що здійснює контроль:

- державний – здійснюють органи держ. влади. 1) загальної компетенції – ВРУ, КМУ, НБУ. 2) спеціальної компетенції – Рахункова палата, Держ казначейська служба, Контр-рев служба.

- муніципальний – органи місцевого самоврядування.

- громадський – здійснюється представниками громадськості на добровільній і безоплатній основі.

- аудиторський – незалежний, професійний контроль, що здійснюється аудиторами та аудиторськими фірмами.

3. Залежно від сфери фінансової діяльності:

- бюджетний

- податковий

- валютний

- банківський

- страховий

4. Заледно від джерела інформації:

- фактичний – визначення реального стану об’єкта, що перевіряється, встановлення дійсної плановості грошових і матеріальних ресурсів.

- документальний – первірка і аналіз первинних документів, що містять відомості про рух коштів.

5. Залежно від періодичності:

- постійний

- систематичний

- епізодичний

6. Заледно від форми проведення:

- обовязковий – коли чинне законодавство містить відповідну вимогу.

- ініціативний – здійснюється за самостійним і добровільним рішенням господарюючого суб’єкта.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

скачати

© Усі права захищені
написати до нас