1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Ім'я файлу: відповіді на теми.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx

25. Основні напрями діяльності Генеральної Асамблеї ООН.
Генеральна Асамблея - один з головних органів ООН, що складається з представників усіх держав-членів ООН. Делегація кожної держави-члена ООН полягає не більше, ніж з п'яти представник і п'яти їх заступників.
Генеральна Асамблея в межах Статуту ООН, має право обговорювати і робити рекомендації членам ООН або Раді Безпеки з будь-яких питань або справах в межах Статуту, за винятком питань, що знаходяться розгляді Ради Безпеки щодо будь-якого спору або ситуації.
Структурно Генеральна Асамблея складається з семи комітетів, в кожному з яких представлені всі члени ООН:
Комітет з політичних питань і питань безпеки (Перший комітет), Спеціальний політичний комітет;

Комітет з економічних і соціальних питань (Другий комітет);

Комітет з соціальних, гуманітарних питань (Третій комітет);

Комітет з питань опіки та несамоврядних територій (Четвертий комітет);

Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П'ятий комітет);

Комітет з правових питань (Шостий комітет).

Крім головних комітетів Генеральної Асамблеєю створена велика кількість допоміжних комітетів і комісій.
Генеральна Асамблея, зокрема: розглядає принципи співпраці в області забезпечення міжнародного миру і безпеки; вибирає непостійних членів Ради Безпеки ООН, членів Економічної Соціальної Ради; за рекомендацією Ради Безпеки призначає Генерального секретаря ООН; спільно з Радою Безпеки обирає членів Міжнародного Суду ООН; координує міжнародне співробітництво в економічній, соціальній, культурній та гуманітарній сферах, здійснює інші повноваження, передбачені Статутом ООН.
Ген. Асамблея працює в сесійному порядку. Сесії Асамблеї проводяться щорічно, в жовтні-березні. На вимогу Ради Безпеки або більшості членів ООН можуть бути скликані спеціальні або надзвичайні сесії. Робота сесії проходить у формі пленарних засідань та засідань комітетів і комісій.
Кожен член Асамблеї має один голос. Рішення з важливих питань приймаються більшістю в дві третини присутніх членів ООН, з інших питань рішення приймаються простою більшістю членів. Рішення оформляються у вигляді резолюцій, а найзначніші з них іменуються деклараціями. Відповідно до Статуту ООН, всі вони носять рекомендаційний характер.
26. Міжнародний валютний фонд.
Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Члени МВФ

Членами МВФ є 188 членів ООН .

Колишніми членами є Куба, яка вийшла з МВФ в 1964 р. та Республіка Китай (Тайвань), який був замінений в ООН на КНР в 1980 році після втрати підтримки тодішнього президента США Джиммі Картера. Крім Куби не належать до МВФ ще шість держав-членів ООН: Північна Корея, Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Науру і Південний Судан. Острови Кука, Ніуе, Ватикан, й інші держави з обмеженим визнанням також не є членами МВФ.
Основні функції МВФ


  • сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці.

  • розширення світової торгівлі.

  • кредитування.

  • стабілізація грошових обмінних курсів.

  • Структура органів управління

  • Рада керуючих.

  • Міжнародний валютний і фінансовий комітет.

  • Виконавча рада.

  • Комітет з розвитку.


Ресурси МВФ

Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до статутного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів.
Квоти

Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги у світовій економіці. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.
Запозичені кошти

МВФ у своїй діяльності використовує й запозичені кошти. Фонд користується кредитом групи десяти в межах 17 млрд. СДР. Фонд також одержує позики центрального банку і скарбниці Саудівської Аравії та деяких інших країн. Загальна сума позик не повинна перевищувати 60% загального обсягу квот.
27. Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) створений у 1946 р. відповідно до домовленості учасників Бреттон-Вудської конференції, коли 28 країн підписали "Статус угоди про Міжнародний банк реконструкції та розвитку", що був розроблений на конференції Організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань. Банк є партнером для країн з економікою, що розвивається, і ринками, що розширюються, з метою поліпшення якості життя людей. На відміну від багатьох програм гуманітарної та технічної допомоги Банк не надає грантів. Усі позики, що видаються Банком, мають поворотний характер*255.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку – це міжнародна фінансово-кредитна установа, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів.

Банк як спеціалізована установа ООН входить у систему Об'єднаних Націй. Штаб-квартира МБРР знаходиться у Вашингтоні. Банк має близько 70 бюро і представництв у регіонах та країнах, у тому числі й у Росії, близько 184 держав є членами МБРР, а його капітал становить 200 млрд дол. США. Членство відкрите тільки для членів МВФ у той час і на тих умовах, що визначаються Банком. Кожна країна – член МБРР має стати передплатником його капіталу, причому мінімальна частка внесеного капіталу встановлюється банком.



28. Міжнародно-праві аспекти захисту жертв збройних конфліктів.
Одним з найважливіших питань права збройних конфліктів і міжнародного гуманітарного права (МГП) є міжнародно-правовий захист жертв збройних конфліктів. До найважливіших міжнародно-правовим актам у даній сфері відносяться Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 р (далі - Перша Женевська конвенція), Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, потерпілих корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 року (далі - Друга Женевська конвенція), Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (далі - Третя Женевська конвенція), Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Четверта Женевська конвенція).

Положення Женевських конвенцій були доповнені і розвинені двома Додатковими протоколами від 8 червня 1977 р .: Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 т., Що стосуються жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), а також Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р, що стосуються захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II).

У відповідно до Женевських конвенцій 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протоколом I), від 8 червня 1977 до жертв міжнародних збройних конфліктів відносяться:

а) військовополонені;

б) поранені, хворі та особи, які зазнали аварії;

в) цивільне населення.

Згідно Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (Женева, 12 серпня 1949) військовополоненими є потрапили у владу ворога особи, належать до однієї з наступних категорій:

1) особовий склад збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, а також особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу цих збройних сил;

2) особовий склад інших ополчень і добровольчих загонів, включаючи особовий склад організованих рухів опору, які належать стороні, що перебуває в конфлікті, і діють на їх власній території або поза нею, навіть якщо ця територія окупована, якщо ці ополчення і добровольчі загони, включаючи організовані рухи опору, відповідають нижченаведеним умовам:

а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

б) мають певний і виразно видимий видали відмітний знак;

в) відкрито носять зброю;

г) дотримуються у діях закони і звичаї війни;

3) особовий склад регулярних збройних сил, які вважають себе в підпорядкування уряду чи владі, не визнаних тримає в полоні державою;

4) особи, такі за збройними силами, але не входять до їх складу безпосередньо, як, наприклад, цивільні особи, що входять до екіпажі військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих команд або служб, на яких покладено побутове обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це дозвіл від тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого ці останні повинні видати їм посвідчення особи прикладеного зразка;

5) члени екіпажів суден торгового флоту, включаючи капітанів, лоцманів і юнг, і екіпажів цивільної авіації сторін, що у конфлікті, які нс користуються більш пільговим режимом в силу будь-яких інших положень міжнародного права;

6) неокупованої території, яке при наближенні ворога стихійно з власного почину береться за зброю для боротьби зі вторгающимися військами, не встигнувши сформуватися в регулярні війська, якщо воно носить відкрито зброю і дотримується законів і звичаї війни.

29. Співвідношення Міжнародного договору та міжнародного звичаю в системі джерел міжнародного права.
1)Міжнародний договір включає в себе правотворчу процедуру та нормативний результат; у міжнародному звичаї – правотворча процедура і нормативний результат «злиті», тобто не мають процедурної відокремленості;
2)Міжнародний договір завжди виникає з активних дій держав чи інших суб’єктів міжнародного права, направлених саме на досягнення такого результату – писана форма; міжнародний звичай – з пасивних дій (мовчазна згода суб’єктів міжнародного права);
3)Міжнародний договір створюється в межах формальнихпереговорів; міжнародний звичай – завдяки практиці держав;
4)Форма існування міжнародного договору – конкретнийправовий акт, форма існування міжнародного звичаю –правило поведінки держав, установлене їхньою практикою;
5)За допомогою міжнародного договору можна сформулювати не тільки загальні, а й конкретні рішення; міжнародний звичай переважно формулює основні засади. Досить влучно зазначив з цього приводу американський юрист та філософ Ганс Кельзен, що неможливо застосувати міжнародний звичай до певного випадку, оскільки звичай являє собою правило поведінки, а правило поведінки не можна застосовувати до конкретного випадку.
6)Процес створення договірної норми в хронологічномуплані коротший процесу створення звичаєвих норм;
7)Міжнародний договір властивий йому засобами регулювання може викликати до життя нові міжнародні відносини; міжнародний звичай базується на чинній практиці;
8)Значного поширення серед договірних норм мають регіональні та партикулярні; серед міжнародних звичаєвих норм переважають норми універсального характеру.
Зокрема можна виділити ряд ознак, які безпосередньо показують на позитивні риси міжнародного договору, а саме:

–волі суб’єктів міжнародного права при створенні договірних норм мають більш виражений характер;

–зміст договірних норм легко встановити, що не призводитьдо суперечливого тлумачення, що можливе при застосуванні звичаєвих норм;

–форма викладу норм міжнародного договору дає можливість здійснити чіткий контроль за його виконанням;

–механізм реалізації цих норм ефективніший;

–дає змогу оперативно врегулювати міжнародні проблеми,що виникли.
30. Характеристика Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
Всесвітня організація інтелектуальної власності або ВОІВ (англ. World Intellectual Property Organization або WIPO) – міжнародна міжурядова організація, створена на основі Конвенції, ухваленої у 1967 році державами – членами Паризького союзу з охорони промислової власності, Бернського союзу з охорони творів літератури та мистецтва та інших спеціалізованих союзів. Її Секретаріат – Міжнародне бюро ВОІВ – розташовується у Швейцарії (м. Женева) з 1974 року.
Попередником ВОІВ було Об'єднане міжнародне бюро із захисту інтелектуальної власності (БШРІ) (від фр. Bureaux Intemationaux Reunis pour la Protection de la Propriete Intellectuelle). Цю організацію було створено 1893 року для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, а також Паризької конвенції про охорону промислової власності.
ВОІВ було створено на заміну БІПРІ після прийняття Стокгольмської Конвенції (підписано 14 липня 1967, змінено 28 вересня 1979). 1974 року ВОІВ стала спеціалізованим агентством ООН.
Організація має вищі директивні органи (рис.5), засновані відповідно до положень Конвенції ВОІВ, а саме:
• Генеральну Асамблею ВОІВ;

• Конференцію ВОІВ;

• Координаційний комітет ВОІВ;

• Міжнародне бюро.

Структура Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ)

1. Генеральна Асамблея ВОІВ (англ. WIPO General Assembly):

• призначає Генерального директора з поданням Координаційного комітету;

• розглядає і затверджує звіти Генерального директора, що стосуються Організації, і дає йому всі необхідні інструкції;

• розглядає і затверджує звіти і схвалює діяльність Координаційного комітету і дає йому інструкції;

• приймає дворічний бюджет витрат, спільних для Союзів;

• схвалює запропоновані Генеральним директором заходи, що стосуються адміністрації зі здійснення міжнародних угод;

• приймає фінансовий регламент Організації;

• визначає робочі мови Секретаріату, беручи до уваги практику ООН;

• запрошує нові держави стати учасниками ВОІВ;

• визначає, які держави, що не є членами Організації, та які міжурядові або міжнародні неурядові організації можуть бути допущені на її засідання як спостерігачі;

• виконує інші належні функції в рамках Конвенції, що заснувала ВОІВ.

Генеральна Асамблея складається з держав-членів Конвенції, що заснувала ВОІВ, які є членами будь-якого із Союзів.
2. Конференція ВОІВ (англ. WIPO Conference):

• обговорює питання, що представляють спільний інтерес у галузі інтелектуальної власності, й може приймати рекомендації з таких питань з урахуванням компетенції і самостійності Союзів;

• приймає дворічний бюджет Конференції;

• бере в межах бюджету Конференції дворічну програму юридико- технічної допомоги;

• приймає зміни до Конвенції, що засновує ВОІВ;

• визначає, які держави, що не є членами Організації, та які міжурядові або міжнародні неурядові організації можуть бути допущені на її засідання як спостерігачі;

• виконує інші належні функції в рамках Конвенції.

Конференція складається з держав-членів Конвенції незалежно від
того, чи є вони членами якого-небудь з Союзів або не є.
3. Координаційний комітет (англ. WIPO Coordination Committee):

• дає поради органам Союзів, Генеральної Асамблеї, Конференції та Генеральному директорові щодо всіх адміністративних, фінансових та інших питань, що становлять спільний інтерес для двох або більше Союзів, або одного або більше Союзів та Організації, зокрема, щодо бюджету витрат, спільних для Союзів;

• готує проект порядку денного Генеральної Асамблеї;

• готує проект порядку денного, а також проекти програми та бюджету Конференції;

• до закінчення строку повноважень Генерального Директора або коли посада Генерального Директора стає вакантною, представляє кандидата для призначення його на цей пост Генеральною Асамблеєю; якщо Генеральна Асамблея не призначить цього кандидата, Координаційний комітет пропонує іншого кандидата; ця процедура повторюється до тих пір, поки нарешті кандидат не буде призначений Генеральною Асамблеєю;

• якщо пост Генерального директора стає вакантним у період між двома сесіями Генеральної Асамблеї, призначає виконуючого обов'язки Генерального директора на строк до вступу на посаду нового Генерального директора;

• виконує всі інші функції, покладені на нього відповідно до Конвенції, що засновує ВОІВ.

Координаційний комітет складається з держав-членів Конвенції, що засновує ВОІВ, які є членами Виконавчого комітету Паризького союзу, або Виконавчого комітету Бернського союзу, або обох цих Виконавчих комітетів.
4. Міжнародне бюро (англ. International Bureau).
Міжнародне бюро є Секретаріатом Організації та очолюється Генеральним директором, який має двох або більше заступників. Генеральний директор призначається на певний строк тривалістю не менше шести років. Він може призначатися знову на певні строки. Строки первісного функціонального призначення та можливих подальших призначень, а також всі інші умови призначення визначаються Генеральною Асамблеєю. Генеральний директор є головною посадовою особою Організації та її представником. Він звітує перед Генеральною Асамблеєю і виконує її директиви, що стосуються внутрішніх і зовнішніх справ Організації. Специфіка обов'язків Генерального директора та персоналу Міжнародного бюро є винятково міжнародною. Під час виконання своїх обов'язків вони не повинні запитувати або отримувати інструкції від жодного уряду або влади за межами Організації. Вони повинні утримуватися від будь-яких дій, що могли б поставити під сумнів їх становище як
міжнародних посадових осіб. Кожна держава-член ВОІВ, у свою чергу, зобов'язується поважати виключно міжнародний характер обов'язків Генерального директора та персоналу і не намагатися впливати на них під час виконання ними своїх обов'язків.
Пріоритетними напрямками діяльності Організації є такі:
• сприяння охороні прав на інтелектуальну власність шляхом розроблення та адміністрування відповідних міжнародних правових документів;

• сприяння гармонізації національних законів і процедур у сфері інтелектуальної власності з міжнародними нормами;

• надання послуг міжнародним заявникам в отриманні прав промислової власності;

• сприяння обміну інформацією у сфері інтелектуальної власності;

• надання юридичної та технічної допомоги країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою;

• сприяння врегулюванню спорів у галузі інтелектуальної власності серед суб'єктів приватного права.

Основними завданнями ВОІВ є:
• надання допомоги державам-членам у зміцненні та адаптації системи інтелектуальної власності до цілей Їхнього національного розвитку;

• стимулювання до нового мислення та пошук нових шляхів для діяльності парламентаріїв, стратегів, політичних діячів, інвесторів, авторів, учених і адміністраторів;

• добре налагоджена система інтелектуальної власності (у плані видатків своєчасності та якості) на національному регіональному й міжнародному рівнях;

• створення глобальних систем охорони ВОІВ, які б відповідали потребам користувачів інтелектуальної власності у таких послугах і сприяли більш справедливому доступу до таких систем різноманітних користувачів (особливо користувачів країн, що розвиваються, яким вартість і складність

доступу до систем інтелектуальної власності заважає повністю скористатися можливостями Інтернету у доступі до глобального ринку);
• подальша раціоналізації процесів більш інтенсивної підтримки в галузі інтелектуальної власності і розширення міжнародного співробітництва;

• забезпечення умов для надання більш широких за діапазоном і більш високих за якістю послуг стосовно глобальних систем охорони;

• сприяння більш справедливому доступу до міжнародної охорони інтелектуальної власності;

• своєчасне інформування міжнародного співтовариства і користувачів про динамічні зміни у глобальному контексті інтелектуальної власності.

Вищезазначені завдання обумовили стратегічні цілі діяльності ВОІВ:
1) створення основи для розвитку культури інтелектуальної власності у державах-членах шляхом співробітництва з урядами, міжурядовими організаціями, партнерами в приватному секторі та іншими зацікавленими співтовариствами;

2) розвиток політики в галузі інтелектуальної власності та її інтеграція в плани й стратегію національного розвитку, що адаптовані до потреб умов і наявних ресурсів конкретних країн;

3) подальший розвиток міжнародного права інтелектуальної власності, що відповідає меті державної політики, враховуючи інтереси власників права інтелектуальної власності;

4) забезпечення надання якісних послуг глобальними системами охорони інтелектуальної власності;

5) підвищення ефективності процесу управління ВОІВ.

Для досягнення зазначених цілей ВОІВ через свої відповідні органи виконує наступні функції:
• сприяє розробці заходів, розрахованих на поліпшення охорони інтелектуальної власності в усьому світі і на гармонізацію національних законодавств у цій галузі;

• виконує адміністративні функції Паризького союзу, спеціальних спілок, утворених у зв'язку з цим союзом, і Бернського союзу;

• може погодитися прийняти на себе адміністрування по здійсненню будь-якої іншої міжнародної угоди, покликаної сприяти охороні інтелектуальної власності, або брати участь у такому адмініструванні;

• сприяє укладенню міжнародних угод, покликаних сприяти охороні інтелектуальної власності;

• пропонує свою співпрацю державам, які потребують юридичної і технічної допомоги у сфері інтелектуальної власності;

• збирає і поширює інформацію, що відноситься до охорони інтелектуальної власності, здійснює і заохочує дослідження в цій області і публікує результати таких досліджень;

• забезпечує діяльність служб, що здійснюють міжнародну охорону інтелектуальної власності, і, у відповідних випадках, здійснює реєстрацію в цій області, а також публікує відомості, що стосуються даної реєстрації;

• вживає будь-які інші належні дії.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

скачати

© Усі права захищені
написати до нас