1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 Ім'я файлу: відповіді на теми.docx Розширення: docx Розмір: 206кб. Дата: 31.05.2021 скачати Пов'язані файли: Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx Ділові переговори.docx 20. Стадії бюджетного процесу. Бюджетний цикл,на відміну від бюджетного періоду, який дорівнює календарному року, містить проміжок часу від початку формування бюджету на рік, що планується, до затвердження звіту про його виконання. Отже, бюджетний цикл включає: 1) період формування бюджету; 2) період виконання бюджету; 3) пільгові бюджетні строки (час дії тогорічних асигнувань за капітальними вкладеннями); 4) період звітності. Зараз в Україні бюджетний цикл дорівнює близько 2,5 роки. Бюджетний процес складається з відповідних стадій, що визначаються змістом і характером діяльності державних органів, унаслідок чого така діяльність набуває нових якостей. Традиційно у бюджетному процесі виокремлюють п’ять стадій: 1) розроблення та складання проекту бюджету; 2) розгляд проекту бюджету; 3) затвердження проекту бюджету; 4) виконання бюджету; 5) складання, розгляд та затвердження звіту про виконання бюджету. Виділення таких стадій визначається логікою, оскільки вони охоплюють всю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлення необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогнозування, винаходження дохідних джерел для їх покриття тощо. Незважаючи на те що кожна із стадій є відносно самостійною, послідовно змінюючою одна одну, такі стадії є взаємопов’ язаними і взаємозу- мовленими. Розмежування стадій бюджетного процесу сприяє ефективності правового регулювання бюджетних відносин Але у ст. 19 Бюджетного кодексу України закріплено чотири стадії бюджетного процесу, а саме: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. Такі стадії проходять всі бюджети, що складають бюджетну систему України: Державний бюджет та місцеві бюджети. Виходячи з того, що джерелом утворення всіх бюджетів є національний дохід країни, який має динамічний характер і залежить від розвитку економіки та обчислюється, як правило, щорічно, законодавчі та виконавчі органи, що беруть участь у складанні, затвердженні та виконанні бюджетів, кожного разу заново, періодично та систематично оновлюють стан відносин, розміри його доходів та видатків. Усі стадії бюджетного процесу ретельно регламентовано процесуальними нормами бюджетного права, що забезпечує чітке планування та додержання бюджетної дисципліни. При цьому зазначені стадії слідують точно послідовно, одна за одною, та їх порядок у жодному разі не може бути змінений. Крім того, кожна зі стадій бюджетного процесу у свою чергу теж складається з декількох етапів, які також є обов’язковими. Усі стадії бюджетного процесу перебувають під контролем Рахункової палати, що діє від імені Верховної Ради України, та місцевих органів влади, що зміцнює фінансову дисципліну учасників бюджетної діяльності. 21. Учасники бюджетного процесу та їхні повноваження. Стаття 22. Розпорядники бюджетних коштів 1. Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. 2. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради. 3. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. 4. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті. 5. Головний розпорядник бюджетних коштів: 1) розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів)); 2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевому фінансовому органу); 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; 5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами; 6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; 8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії; 9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів; 10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством; 11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу. 6. Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів. Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов. 22. Поняття та особливості бюджетного періоду. 1. Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. 2. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною першою цієї статті. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. 3. У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період. 23. Поняття та особливості бюджетного циклу. Бюджетний цикл - це строк діяльності держави або органу місцевого самоврядування з одним бюджетом на один бюджетний період і охоплює час формування бюджету, тобто складання прогнозного проекту і Основ бюджетної політики на наступний період, пропозиції проекту бюджету у першому читанні в парламенті, розгляд проекту, 24. Поняття страхування. Його завдання та функції. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Відповідно до Закону України «Про страхування» страховики -фінансові установи, створені в формі акціонерних, повних, командитних товариств, або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», які отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальники - юридичні особи або громадяни, які уклали із страховиком договори страхування, вносять страхові внески, або є страхувальниками відповідно до Застрахований - це фізична особа, на користь якої страхувальник уклав із страховиком договір з особистого страхування. Тобто це особа, в житті якої може настати страховий випадок, безпосередньо пов'язаний із цією особою. Застрахований, як правило, повинен надати страховику свою письмову згоду з умовами його страхування. Отримувач страхового відшкодування (бенефіціар) це страхувальник, застрахований (в особистому страхуванні), потерпілий (при страхуванні відповідальності), інша третя особа, визначена договором страхування. Страхування базується на спеціальних принципах: 1) принцип вільного вибору страховика і виду страхування; 2) страховий інтерес і наявність страхового ризику; 3) принцип найвищої довіри; 4) відшкодування в межах реально завданих збитків; 5) франшиза - передбачена договором частина збитків, яка в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком; 6) суброгація - передача страхувальником страховикові прав на стягнення заподіяної шкоди з третіх осіб в межах виплаченої суми; 7) контрибуція - право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами мають відповідальність перед одним страхувальником, з пропозицією відшкодування; 8) співстрахування і перестрахування; 9) диверсифікація - поширення діяльності страховиків за межі основного бізнесу. +Надання страхових послуг може бути здійснене за посередництвом страхових агентів і страхових брокерів. 25. Загальна характеристика банківської системи України. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України у, Закону України "Про Національний банк України" інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки його діяльності. Загальна характеристика НБУ Націона льний банк Украї ни (НБУ) — центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. Він єемісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України — гривні. Відповідно до Конституції України основним завданням Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. - відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику; - монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; - виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; - встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; - організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистикиплатіжного балансу; - регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; - визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем,контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; - здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі; - складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; - представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; - забезпечує накопичення та зберігання золото-валютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; - аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин. 26. Правовий статус Національного банку України. Національний банк України має подвійну правову природу: він є, з одного боку, органом державного управління спеціальної компетенції, здійснюючи управління грошово-кредитною системою, а з іншого – юридичною особою і може укладати цивільно-правові угоди з вітчизняними й іноземними кредитними установами. 27. Правовий статус комерційних банків. Комерційний банк є суб’єктом підприємницької діяльності, підприємством з особливим правовим положенням. Такий статус комерційного банку існує об’єктивно і обумовлений тим, що банківська діяльність є виключним видом діяльності, з особливими вимогами держави до суб’єктів, що її здійснюють. 28. Основні види банківських операцій. Виходячи із функціонального призначення банку, його операції поділяють на: пасивні, активні, комісійні (послуги). За допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси Сутність активних операцій - розміщення цих ресурсів задля одержання доходів і забезпечення ліквідності банку Комісійні операції - це операції банків із: касово-розрахункового обслуговування клієнтів; агентські; інші послуги, за які банки одержують комісійну винагороду. Є й інші критерії класифікації банківських операцій. Відповідно до специфіки банківської діяльності: традиційні операції; нетрадиційні операції. Відповідно до суб'єктів отримання послуг: банкам та іншим фінансовим установам; суб'єктам господарської діяльності; фізичним особам. Відповідно до оплати за надання: платні послуги; безплатні послуги. 1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 |