Ім'я файлу: відповіді на теми.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx
17. Джерела міжнародного права у сфері захисту прав людини.
1. Загальна декларація прав людини 1948 р
2. Міжн. пакт про громадянські та політичні права 1966 р
3. Міжн. пакт про економ., соц. і культ. права 1966 р
4. Протокол про можливість звернення особи до Ради (Комісії) ООН з прав людини
5. Протокол про скасування смертної кари
6. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
18. Характеристика структури та напрямів діяльності МОП.
МОП була заснована урядами ряду країн згідно з рішенням Паризької конференції 11 квітня 1919 р. з ціллю міжнародного співробітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. У даний час МОП - одна зі спеціалізованих установ ООН. МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики у життя; допомога країнам - членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящих як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.
На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава - член ООН. Україна являється членом МОП з 1954 р. Головним принципом роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва - від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два - від уряду, по одному - від підприємців і працівників. Вищий орган МОП - Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно і складається з делегатів усіх держав - членів МОП. До компетенції Генеральної конференції відноситься прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій, визначення задач і напрямів діяльності МОП, внесення змін в її Статут, прийом у члени МОП окремих держав, спостереження за застосуванням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.
Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається на Міжнародній конференції праці й складається з 56 чоловік: 28 делегатів представляють уряди, 14 - підприємців і 14 - працівників. Адміністративна рада призначає Генерального директора Міжнародного Бюро Праці.
Міжнародне Бюро Праці - постійний орган МОП виконує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням, збиранням і поширенням інформації щодо міжнародно-правового регулювання умов праці найманих працівників. Міжнародне Бюро Праці займається підготовкою матеріалів до конференції МОП, надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції, видає публікації щодо міжнародно-правового регулювання праці.
Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.
Конвенції приймаються Генеральною конференцією більшістю голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами - членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували даної конвенції. Для окремої держави - члена МОП конвенція стає юридичне обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2-4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики відносно такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.
Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави - члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акта набули юридичної сили.
МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо.
Систематизовані Конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це - основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці.
19. Компетенція Міжнародного суду ООН.
Компетенцiя Мiжнародного Суду визначена в главi II (статтi 34-38), а також у главi IV (статтi 65-68) Статуту Суду. Цього глави Статуту встановлює границi компетенцiï Мiжнародного Суду
По-перше, компетенцiя Суду поширюється лише на суперечки мiж державами. Суд не може розглядати суперечки мiж приватними особами й державою й тим бiльше суперечки мiж приватними особами. Але й суперечки мiж державами можуть розглядатися лише за згодою всiх сторiн. Таким чином, компетенцiя Суду є для держави не обов'язковоï, а факультативноï. Рiшення про надання Суду лише факультативноï компетенцiï було прийнято пiсля досить напруженоï боротьби з досить численними прихильниками обов'язковоï компетенцiï Суду на конференцiï в Сан-Франциско в першому комiтетi 4-ой комiсiï бiльшiстю голосiв (31 проти 14).
Факультативний характер передачi державами споровши на дозволi суду проявляється, зокрема, у тiм, що, вiдповiдно до пункту 1 статтi 36 Статуту Мiжнародного Суду, “до ведення Суду ставляться всi дела, якi будуть переданi йому сторонами…”.
Держави -учасники Статуту можуть, однак, визнати для себе компетенцiю Суду обов'язковоï по певних категорiях справ
В 70-их — 80-их роках на цiлому рядi сесiй Генеральноï Асамблеï ООН двiчi з iнтервалом у кiлька рокiв обговорювалося питання про посилення ролi й впливу Мiжнародного Суду за допомогою розширення його компетенцiï й введення обов'язковоï юрисдикцiï. На рубежi 70-их рокiв з подiбною iнiцiативою виступили захiднi, на рубежi 80-их — краïни, що розвиваються.
У Статутi Мiжнародного Суду закладенi кiлька варiантiв визнання за ним обов'язковоï юрисдикцiï. Так, держава може виступити з вiдповiдною заявою або бути учасником двосторонньоï мiжнародноï угоди, що мiстить положення про обов'язкову юрисдикцiю.
До числа таких договорiв ставляться мирнi договори, договори про свiт i спiвробiтництво, про спiльну експлуатацiю природних ресурсiв, про розмежування морських просторiв i деякi iншi. Клаузулу про обов'язкову юрисдикцiю Мiжнародного Суду мiстять також численна група багатобiчних i насамперед унiверсальних мiжнародних угод. Ïхнiми учасниками є бiльшiсть держав.
Таким чином, обов'язкова юрисдикцiя Мiжнародного Суду в договiрному планi зiзнається державою або в цiлому, або iз застереженням, або по конкретних категорiях мiжнародних споровши Широко застосовувана практика застережень iз заявою про визнання обов'язковоï юрисдикцiï Мiжнародного Суду iстотно звужує межi дiï останньоï. На це звертали увагу, зокрема, у радянськiй мiжнародно-правовiй лiтературi. Так, наприклад, Ф.И. Кожевников i Г.В. Шармазанашвили вiдзначають: “… Бiльшiсть держав, визнавши обов'язкову юрисдикцiю Суду, зробили такi застереження, якi значно обмежують ïï, викликаючи ускладнення в дiяльностi Мiжнародного Суду” .
20. Склад та основні напрями діяльності Ради Безпеки ООН.
Рада Безпеки ООН - це головний невпинно діючий політичний орган ООН. На нього за Статутом ООН лягає основна відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки. Рада має великі повноваження в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок. Вона зобов'язана не допустити військових зіткнень між державами, припиняти акти агресії й інші порушення миру; покликана відновлювати мирні відносини.
За Статутом ООН тільки Рада Безпеки має повноваження проводити операції з використанням Збройних сил ООН, а також вирішувати питання, що прямо пов'язані зі створенням і використанням Збройних сил ООН. Це - визначення завдань і функцій збройних сил, їхньої чисельності й складу, структури командування, термінів перебування в районах операцій, а також питання фінансування. Щоб натиснути на державу, яка намагається своїми діями створити загрозу міжнародному миру,
Рада має право вживати заходів (без залучення збройних сил). Це може бути повне або часткове переривання зв'язків, як економічних, так і залізничних, морських, повітряних, поштових, а також повний розрив дипломатичних відносин. Якщо такі заходи не будуть ефективними, то Раді дозволено використовувати у своїх цілях повітряні, морські й сухопутні збройні сили. Рада може проводити демонстрації, блокаду та воєнні операції.
Рада може рекомендувати, кого слід уключити до членів ООН або, навпаки, виключити через систематичне порушення принципів Статуту ООН. Рада має право давати рекомендації Генеральній Асамблеї ООН із приводу призначення Генерального секретаря ООН, може вибирати членів Міжнародного Суду ООН, уживати заходів для виконання рішень Суду, які держави відмовилися виконати.
За Статутом Рада може примусити виконувати юридично обов'язкові рішення.. Економічна й Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР) - один із головних органів ООН. До її функції входить координація економічної й соціальної діяльності ООН, спеціалізованих установ ООН, а також її численних органів. Усе це проводиться під керівництвом Генеральної Асамблеї.
До функцій ЕКОСОР входить координування й розвиток співробітництва держав із різним соціальним устроєм, налагодження економічного розвитку, світової торгівлі, індустріалізації, а також допомога в освоєнні природних ресурсів, забезпеченні міжнародного захисту прав і свобод людини, положення жінок, народонаселення, соціального забезпечення, запобігання злочинності тощо. Відповідно до Статуту ООН ЕКОСОР зобов'язана складати доповіді, виносити рекомендації з усіх питань. Це стосується міжнародного, економічного, соціального, культурного співробітництва держав. ЕКОСОР повинна всіляко сприяти дотриманню прав людини. До її обов'язків входить скликання міжнародних конференцій і симпозіумів, укладання угод зі спеціалізованими установами ООН.
ЕКОСОР - це своєрідний центральний форум для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального й міжгалузевого характеру. Він виробляє рекомендації щодо політики із цих проблем, контролює й оцінює здійснення загальної стратегії й виконання першочергових завдань. До обов'язків ЕКОСОР входить забезпечення загальної координації діяльності організацій і системи ООН.
21. Правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів.
Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів Віденська конвенція 1978 регулює правонаступництво тільки щодо договорів, укладених у письмовій формі, і тільки між державами. Відносно усних договорів і договорів між державами та іншими суб'єктами міжнародного права діють звичайні норми.
Конвенція закріплює такі правила правонаступництва щодо договорів:
а) в разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tabula rasa ( «чистої дошки»): нова держава не пов'язане з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями;
б) нова незалежна держава не зобов'язана зберігати будь-якої договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва цей договір був чинним щодо території - об'єкта правонаступництва;
в) нова держава може стати учасником будь-якого багатостороннього договору, який був в силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво. Якщо до моменту правонаступництва держава-попередниця підписала договір з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або затвердивши його (крім випадків несумісності участі правонаступника з об'єктами і цілями договору).
Якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, стосовно цієї території:
а) договори держави-попередниці втрачають силу;
б) договори держави-правонаступника набувають чинності, крім випадків, коли застосування цих договорів було б несумісним з їх об'єктами і цілями.
Двосторонній договір, що знаходиться в силі, щодо території - об'єкта правонаступництва вважається чинним і для держави-правонаступника, якщо нова держава домовилася про це з контрагентом або це випливає з її поведінки.
При об'єднанні двох або декількох держав, права і зобов'язання по їх договорами переходять до правонаступника, якщо сторони не встановили інше і якщо це не суперечить об'єктам і цілям договору.
При відділенні частини території і приєднання її до іншої держави договори попередника продовжують знаходитися в силі для правонаступника.
Про правонаступництво договорів робляться письмові повідомлення депозитарію договору і / або його учасникам.
22. Характеристика основних принципів міжнародного права.
огласно принципом незастосування сили або загрози силою, все держави зобов'язані утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності і політичної незалежності інших держав або будь-яким іншим чином, несумісними з цілями ООН.
Відповідно до принципу мирного вирішення спорів, держави зобов'язані вирішувати свої міжнародні суперечки з іншими державами мирним за способами таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість.
На основі принципу невтручання у внутрішні справи держав, держава має право самостійно вибирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання з боку інших держав.
Згідно з принципом співробітництва, держави зобов'язані, здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, а також підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою приймати ефективні колективні заходи.
В силу принципу рівноправності і самовизначення народів всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, які могли б перешкодити народам здійснювати це право.
Відповідно до принципу суверенної рівності, все держави в міжнародних відносинах користуються суверенною рівністю, мають рівні права і обов'язки і є рівноправними членами світової спільноти.
Відповідно до принципу сумлінно виконання зобов'язань за міжнародним правом, держави зобов'язані сумлінно виконувати взяті на себе міжнародні зобов'язання, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і з відповідною міжнародним правом договорів та інших угод, учасниками яких вони є.
Основний зміст принципу непорушності від державних кордонів зводиться до трьох елементів:
визнання існуючих кордонів;
відмова від будь-яких територіальних домагань;
відмова від будь-яких інших зазіхань на ці кордони.
Принцип територіальної цілісності держав - держави повинні поважати територіальну цілісність одна одної і утримуватися від будь-яких дій, які несумісні з цілями і принципами Статуту ООН.
Принцип поваги прав людини і основних свобод. Держави повинні поважати права людини і основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань, для всіх незалежно від раси, статі, мови або релігії.
23. Джерела міжнародного гуманітарного права.
Женевська конвенція (І) про поліпшення долі поранених та хворих в регулярних арміях
Женевська конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, потерпілих корабельну аварію, за складу озброєних сил на морі
Женевська конвенція (ІІІ) про поводження з військовополоненими
Женевська конвенція (ІV) про захист цивільного населення під час війни
Додатковий протокол І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів
Додатковий протокол ІІ, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру
Додатковий протокол ІІІ про введення додаткової відмітної емблеми у вигляді Червоного Хреста і Червоного Півмісяця
24. Склад та повноваження Економічної та Соціальної Ради ООН.
Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН. Важливість цього органу засвідчує той факт, що на нього припадає майже 70 % всіх бюджетних ресурсів, а також персоналу ООН. У 1965 р. кількість членів Економічної і Соціальної Ради було збільшено з 18 до 27 і в 1973 р. — до 54 членів (друга і четверта поправки до Статуту). По регіонах представництво розподіляється так: 14 місць — квота Африки, 10 — Латинської Америки, 11 — Азії, ІЗ — Західної Європи й інших країн і 6 — країн Східної Європи. Членів ЕКОСОР обирають строком на три роки, щорічно по 18 членів. Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів.
ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві. Як один із шести головних органів ООН Економічна і Соціальна Рада має такі функції і повноваження:
— обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;
— проводить дослідження, складає доповіді, розробляє рекомендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;
— заохочує держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх;
— скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції;
— веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН;
— погоджує діяльність спеціалізованих установ через консультації з ними і надання рекомендацій;
— надає послуги і допомогу (за ухвалою Генеральної Асамблеї) членам ООН, а також спеціалізованим установам на прохання останніх;
— консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її компетенції.
Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і подають доповіді і звіти.
Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів. Організаційна структура ЕКОСОР подана на рис. 5.2. Крім того, сімнадцять спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами про співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через координуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, які мають широку компетенцію і працюють у співробітництві з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну правоспроможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність (див. п. 5.5.2).
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13