Зміст
Введення
1. Сутність і зміст антикризової інвестиційної політики
2. Оцінка ефективності інвестиційної політики ВАТ «Сімірінік»
3. Розробка інвестиційного проекту «Нове плаття» для ВАТ «Сімірінік»
Висновок
Бібліографічний список
Введення
Функціонування підприємств в умовах недосконалого механізму антикризового управління ускладнює їх адаптацію до жорстких умов ринку - більшість з них знаходиться в критичному положенні, балансуючи на межі банкрутства. Важке становище підприємств посилюється неефективно проведеними інституційними перетвореннями, непослідовністю реформування російської економіки, ослабленням інноваційного потенціалу і посиленням міжнародної конкуренції.
Таким чином, постановка проблеми розвитку механізму антикризового управління актуальна і є найважливішою умовою ефективного реформування промислових підприємств в даний час і в найближчій перспективі [1, с.3-4].
Метою написання роботи є вивчення сутності та розробка рекомендацій щодо антикризової інвестиційній політиці.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: вивчення теоретичних питань за літературними джерелами; виявлення причин виникнення кризи; дослідження сутності антикризової інвестиційної політики; дослідження фінансово-господарської діяльності підприємства; аналіз антикризової політики на підприємстві, розробка рекомендацій по антикризовій політиці.
1. Сутність і зміст антикризової інвестиційної політики
Антикризова інвестиційна політика складається з певних етапів.
Перший етап - усунення зовнішніх факторів банкрутства. На цьому етапі реалізуються оперативні методи відновлення платоспроможності: вдосконалення платіжного календаря, регулювання рівня незавершеного виробництва, переклад низькооборотних активів у високооборотні, переоформлення короткострокової заборгованості в довгострокову і інші заходи.
Другий етап - проведення локальних заходів щодо поліпшення фінансового стану. Мета застосування даних методів фінансового оздоровлення полягає у забезпеченні стійкого фінансового положення підприємства в середньостроковій перспективі, яке проявляється в стабільному надходженні виручки від реалізації, достатньому рівні ліквідності активів, підвищення рентабельності.
На другому етапі застосовуються такі методи:
1) визначення шляхів відновлення штрафних санкцій за прострочену короткострокову заборгованість;
2) забезпечення достатності фінансових ресурсів для покриття знову виникаючих поточних зобов'язань;
3) поступове погашення старих боргів.
При цьому оцінюється можливість залучення додаткових внутрішніх джерел фінансування: реалізація непотрібних і зайвих високооборотних активів, скорочення витрат до мінімально допустимого рівня, проведення енерго-та ресурсозберігаючих заходів.
Третій етап - створення стабільної фінансової бази. Метою довгострокових методів фінансового оздоровлення є забезпечення стійкого фінансового положення підприємства в довгостроковій перспективі - створення оптимальної структури балансу і фінансових результатів, стійкості фінансової системи підприємства до несприятливих зовнішніх впливів.
Довгостроковими методами фінансового оздоровлення є:
1) активний маркетинг з метою пошуку перспективної ринкової ніші;
2) пошук стратегічних інвестицій;
3) зміна активів під нову продукцію.
Але щоб приступити до розробки антикризової інвестиційної політики підприємства необхідно визначитися з джерелами інвестицій, що спрямовуються на оздоровлення підприємства.
Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу в різні сфери економіки з метою його збереження і збільшення [5, с.19].
Інвестиції поділяються на фінансові, реальні (прямі) і інтелектуальні. Фінансові інвестиції - вкладення у фінансові інститути, тобто вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, випущені приватними компаніями або державою.
Реальні інвестиції - вкладення приватної фірми або держави в виробництво будь-якої продукції. Інтелектуальними інвестиціями є вкладення в підготовку кадрів, передача досвіду, ліцензій і ноу-хау, спільні наукові розробки. Реальні інвестиції складаються з двох різних компонентів: інвестиції в основний капітал, тобто придбання знову вироблених капітальних благ, таких як виробниче обладнання, комп'ютери і будівлі виробничого призначення; інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які представляють собою накопичення запасів сировини, що підлягає використанню у виробничому процесі, або нереалізованих готових товарів.
Інвестиційна діяльність підприємства являє собою вкладення інвестицій, тобто інвестування і сукупність практичних дій з реалізації інвестицій. При цьому інвестування у створення та відтворення основних фондів здійснюється у формі капітальних вкладень: витрати на нове будівництво, реконструкція, розширення та технічне переозброєння діючих підприємств; витрати на житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво [8, с.54].
Суб'єктами антикризової інвестиційної діяльності можуть бути:
1. Інвестор - здійснює вкладення власних, позикових і (або) залучених коштів у формі інвестицій. В якості інвестора можуть виступати: фізичні і юридичні особи; створювані на основі договору про спільну діяльність і не мають статусу юридичної особи об'єднання юридичних осіб; державні органи; органи місцевого самоврядування; іноземні суб'єкти підприємницької діяльності.
2. Замовниками можуть бути інвестори, а також фізичні та юридичні особи, уповноважені на те інвесторами, які здійснюють реалізацію інвестиційних проектів, не втручаючись при цьому у підприємницьку та іншу діяльність інших суб'єктів інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено договором між ними.
3. Підрядниками є фізичні та юридичні особи, які виконують роботи за договором підряду і (або) державним контрактом, що укладається із замовниками. Підрядники зобов'язані мати ліцензію на здійснення ними тих видів діяльності, які підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства РФ.
4. Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, в тому числі, іноземні, державні органи та органи місцевого самоврядування, іноземні держави, міжнародні об'єднання та організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності [11, с.462] .
Суб'єкти антикризової інвестиційної політики діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація фінансових вкладень. До складу інвестиційної сфери включаються: сфера капітального будівництва, де відбувається вкладення інвестицій в основні засоби виробничого та невиробничого призначення; інноваційна сфера, в якій реалізуються науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал; сфера обігу фінансового капіталу: грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах .
Об'єкти вкладення інвестицій різняться в залежності від масштабу, сфери вкладення, характеру і змісту інвестиційного циклу, частки участі держави, ефекту використання. Об'єктами інвестиційної політики в Росії є: новостворювані і модернізовані основні фонди у всіх галузях народного господарства Російської Федерації, цінні папери, цільові грошові вклади.
Інвестиційна політика - це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Вихідною передумовою формування інвестиційної політики є загальна стратегія економічного розвитку підприємства. Стосовно неї інвестиційна стратегія носить підлеглий характер і повинна узгоджуватися з нею по цілям і етапам реалізації. Інвестиційна політика при цьому розглядається як один із головних чинників забезпечення ефективного розвитку компанії відповідно до обраної нею загальною економічною стратегією. Процес формування інвестиційної політики підприємства проходить ряд етапів: Визначення періоду формування інвестиційної стратегії. Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності.
Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності.
Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів.
Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації.
Оцінка розробленої інвестиційної стратегії [12, с.260].
1. Початковим етапом розробки інвестиційної політики підприємства є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов: передбачуваність розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку, зокрема, тривалість періоду, прийнятого для формування загальної економічної стратегії компанії; галузева приналежність підприємства; розмір підприємства.
2. Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно виходити, перш за все, із системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді: забезпечення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості інвестицій та суми доходу від інвестиційної діяльності, зміни пропорцій у формах реального та фінансового інвестування; зміни технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень; зміни галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм і т. п.
Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинне поєднуватися зі стадіями життєвого циклу і цілями господарської діяльності підприємства.
3. Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності здійснюється за двома напрямами: розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності, розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів.
Оцінка розробленої інвестиційної політики включає оцінку наступних критеріїв: узгодженість інвестиційної стратегії підприємства із загальною стратегією його економічного розвитку, внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії, узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем; реалізація інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу, прийнятність рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії , результативність інвестиційної стратегії [6, С.382].
Таким чином, можна говорити про те, що розробка інвестиційної політики дозволяє приймати ефективні управлінські рішення, пов'язані з розвитком компанії, в умовах зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають цей розвиток.
Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи: власні, позикові, залучені [10, с.219].
Для визначення джерел фінансування необхідно враховувати основні особливості даних груп. Внутрішні (або, власні) джерела фінансування характеризуються такими позитивними особливостями: простотою і швидкістю залучення; високою віддачею за критерієм норми прибутковості інвестованого капіталу, так як не вимагають сплати позикового відсотка в будь-яких його формах; істотним зниженням ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні; повним збереженням керівництва в руках початкових засновників підприємства;
Разом з тим, їм притаманні наступні недоліки: обмежений обсяг залучення, а, отже, і можливостей істотного розширення інвестиційної діяльності при сприятливій кон'юнктурі інвестиційного ринку, обмеженість зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів, що при некваліфікованому управлінні ними може призвести до тяжких фінансових наслідків для підприємства.
Можна виділити наступні методи фінансування окремих інвестиційних програм і проектів, які дозволяють розрахувати пропорції у структурі джерел інвестиційних ресурсів:
Повне самофінансування - інвестування виключно за рахунок власних джерел.
Акціонування як метод фінансування - для реалізації великомасштабних реальних інвестицій або галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності.
Кредитне фінансування - при інвестуванні в швидко реалізованих реальні об'єкти з високою нормою прибутковості інвестицій.
Інвестиційний лізинг або селенг - при нестачі власних фінансових коштів для реального інвестування, а також при інвестиціях в реальні проекти з невеликим періодом експлуатації або з високим ступенем змінності технології.
Змішане фінансування - грунтується на різних комбінаціях перерахованих вище методів і може бути використане для всіх форм і видів інвестування.
Таким чином, пропорції у структурі джерел інвестиційних ресурсів визначаються з урахуванням перерахованих методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів. Основу оцінки ефективності інвестиційних проектів становлять визначення і співвіднесення витрат і результатів їх здійснення. Оцінку інвестиційних проектів, порівняння варіантів проектів і вибір кращого з них рекомендується проводити з використанням наступних показників: чистий дисконтований дохід; індекс прибутковості, внутрішня норма прибутковості.
Чиста поточна вартість (ЧДД), або чиста приведена вартість (NPV), являє собою оцінку сьогоднішньої вартості потоку майбутнього доходу. Він визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку, чи як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами.
Якщо протягом розрахункового періоду не відбувається інформаційного зміни чи розрахунок проводиться в базисних цінах, то величина ЧДД для постійної норми дисконту (Е інт) обчислюється за формулою:
Е інт = ЧДД = Σ (R t - З t) 1 / (1 + Е),
де R - результати, досягнуті на t-му кроці;
З - витрати, які здійснюються на цьому ж кроці;
Т - горизонт розрахунку, рівний номеру розрахунку, на якому виробляється ліквідація об'єкта.
Якщо ЧДД інвестиційного проекту позитивний, є ефективним (при даній нормі дисконту), може розглядатися питання про його прийняття. Чим більше ЧДД, тим ефективніше проект. Якщо ЧДД негативний, то проект вважається неефективним, то є збитковим для інвестора [5, с.97].
Індекс прибутковості (ІД) являє собою відношення суми наведених ефектів до величини капіталовкладень:
ВД = R | = 1 / К Σ (R t - З t) 1 / (1 + Е)
З достатнім ступенем точності індекс рентабельності можна визначити як відношення дисконтованих прибутків та амортизаційних відрахувань до капітальних вкладень.
Індекс прибутковості тісно пов'язаний з ЧДД. Він будується з тих самих елементів, і його значення пов'язаний із значенням ЧДД: якщо ЧДД позитивний, то й ІД> 1.
Внутрішня норма прибутковості (ВНД) являє собою ту норму дисконту, при якій величина приведених ефектів дорівнює приведеним капіталовкладенням. Іншими словами, ВНД є рішенням рівняння
Σ (R t - З t) / (1 + Е) = Σ К / (1 + Е)
Якщо ВНД дорівнює або більше необхідної інвестором норми доходу на капітал, то інвестиції в даний інвестиційний проект виправдані, і може розглядатися питання про його прийняття. В іншому випадку інвестиції в даний проект недоцільні.
Якщо порівняння альтернативних (взаємовиключних) інвестиційних проектів (варіантів проекту) по ЧДД і ВНД призводить до протилежних результатів, то перевагу слід віддати ЧДД.
Термін окупності проекту - час, протягом якого надходжень від виробничої діяльності підприємства покриють витрати на інвестиції. Вимірюватися він може в роках чи місяцях.
Поряд з перерахованими критеріями у ряді випадків можливе використання й інших: інтегральної ефективності витрат; точки беззбитковості; простий норми прибутку; капіталоотдачі та ін [9, с.188].
Але жоден з перерахованих критеріїв сам по собі не є достатнім для прийняття проекту. Рішення про інвестування коштів у проект має приймати з урахуванням знань всіх перерахованих критеріїв і інтересів всіх учасників інвестиційного проекту.
2. Оцінка ефективності інвестиційної політики ВАТ «Сімірінік»
ВАТ «Сімінірік» створено в 1993 році як відкрите акціонерне товариство.
Керівництво фірми:
Президент компанії.
Виконавчий директор: має вищу економічну освіту та великий досвід роботи на даному підприємстві та аналогічних.
Головний бухгалтер: має вищу економічну освіту та досвід роботи в аналогічній компанії, на даному підприємстві працює 2 роки.
Менеджер з персоналу має вищу економічну освіту та досвід роботи на даному підприємстві 5 років.
Установчими документами ВАТ «СІМІРІНІК» є:
Установчий договір, підписаний учасниками,
Статут, затверджений учасниками.
Відповідно до Статуту організація здійснює такі види діяльності:
виробництво і продаж одягу;
організацію торговельної діяльності;
підготовку та розповсюдження відео-, друкованої, рекламної та сувенірної продукції, що має відношення до статутної діяльності організації;
створення філій в цьому місті та інших містах Росії;
а також може здійснювати інші види діяльності, що відповідають цілям створення організації.
На даний момент підприємство складається з 3 розкроювальних цехів і 6 пошивних цехів. Крім цього підприємство має велику кількість різних суміжних службових цехів, склади, оптовий магазин на території.
За час роботи організації сформувалася широка база необоротних активів: це і незавершене будівництво, і основні кошти.
Основні засоби фірми представлені такими групами: будівлі та споруди; машини, устаткування, транспорт.
Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства і родинних по сфері додатка капіталу підприємств. Такими якісними критеріями є: широта ринків збуту продукції або послуги; наявність продукції, що поставляється на експорт; репутація підприємства, що виражається, зокрема, в популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства та ін
Кількісна оцінка робиться по двох напрямках: ступінь виконання плану (встановленого вищестоящою організацією чи самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього росту, рівень ефективності використання ресурсів підприємства. Для реалізації першого напрямку аналізу доцільно також враховувати порівняльну динаміку основних показників.
Економічний аналіз фінансово-господарської діяльності починається з оцінки фінансового стану за даними бухгалтерського балансу. Аналізуючи порівняльний баланс, необхідно звернути увагу на низький питома вага величини власного оборотного капіталу в вартості майна [4, с.201]. Не дивлячись на те, що, за розглянутий проміжок часу це значення мало позитивний приріст, його частка в структурі балансу дуже мала (табл.1).
Таблиця 1
Номер рядка | Показник | Сума, тис. руб. |
1 | Середня величина авансів виданих | 6,25 |
2 | Середня величина виробничого запасу | 4072 |
3 | Середні залишки незавершеного виробництва | 1,0 |
4 | Середні залишки готової продукції | 1924 |
5 | Середня величина дебіторської заборгованості | 125 |
6 | Середня величина дебіторської заборгованості без міститься в ній прибутку | 95 |
7 | Середня величина вкладеного в поточні активи капіталу |