Осинкіна Тетяна Миколаївна, Донецький національний технічний університет
Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності визначає положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції".
Сам термін фінансові інвестиції представлений в П (С) БО 2 "Баланс".
Відповідно до цього стандарту фінансові інвестиції - це активи, якими володіє підприємство з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу та інших вигод для інвестора.
При цьому довгострокові фінансові інвестиції визначені як інвестиції на період більше року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, а поточні - як інвестиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент ( крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).
Потрібно сказати, що визначення фінансових інвестицій в бухгалтерському обліку відрізняється від загальноприйнятого визначення в економіці, а також від тлумачення цього терміна в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".
В економіці під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери. [3, c.45]
У підпункті 1.28.2 п. 1.28 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під фінансовою інвестицією розуміють "господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів". Причому відповідно до цього Закону фінансові інвестиції поділяються на прямі і портфельні.
Пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права емітовані такою юридичною особою.
Портфельна інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на біржовому ринку.
Отже, економічна інтерпретація і Закон говорять про фінансову інвестиції як про господарську операцію, у той час як у стандарті мова йде про результат цієї операції. Відповідно до складу фінансових інвестицій включають внески до статутного капіталу іншого підприємства (незалежно як оформлені корпоративні права інвестора - акціями або без них), придбані на біржовому (або на позабіржовому) ринку цінні папери, деривативи та інших фінансові активи. [2, c. 79]
Всі фінансові інвестиції з метою оцінки розділені на наступні групи: 1. Фінансові інвестиції (крім інвестицій, які утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі).
2. Фінансові інвестиції, які утримуються підприємством до їх погашення.
3. Фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі.
Інвестиції першої групи відображаються на дату балансу за справедливою вартістю.
Фінансові інвестиції другої групи на дату балансу відображаються за амортизованою собівартістю. До цієї групи відносяться в основному облігації місцевих (муніципальних) позик та облігації підприємств (корпоративні облігації).
У своїй статті я б хотіла детально розглянути фінансові інвестиції третьої групи, що обліковуються за методом участі в капіталі. Метод участі в капіталі полягає в тому, що інвестиції відображаються на дату балансу за вартістю, яка визначається з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, крім тих, які є результатом операцій між інвестором і об'єктом інвестування.
Відповідно до пункту 11 П (С) БО 12 на дату балансу за вартістю, визначеною за методом участі в капіталі відображаються фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства, а також у спільну діяльність із створенням юридичної особи (спільного підприємства). Виняток становлять інвестиції, які утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання, а також, якщо умови діяльності асоційованого чи дочірнього підприємства обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців. [5, c. 18]
Асоційоване підприємство визначено пунктом 4 П (С) БО 3.
Асоційованим вважається підприємство, в статутному капіталі якого
частка інвестора складає більше 25% і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.
Відповідно до п.4 П (С) БО-19 дочірнє підприємство - підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.
Тут під контролем розуміється вирішальний вплив на фінансову, господарську та комерційну політику підприємства з метою отримання вигод від його діяльності. Конкретний же розмір частки в статутному капіталі інвестованого підприємства, який дозволяє інвестору вважати таке підприємство дочірнім, в стандартах не встановлений.
Необхідно окремо зупиниться на питанні поняття дочірнього підприємства. У нормативних документах, навіть у Цивільному кодексі України, немає однозначного визначення цього поняття. Так, згідно з пп. 2.24 Класифікатора "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.94г. № 288, дочірнім називають підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство (код класифікації - 330). Зовсім інше визначення дано в Положенні про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженому Указом Президента України від 11.05.94г. № 224/94, зі змінами та доповненнями. Пунктом 2 названого Положення встановлено, що господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія, є дочірнім підприємством.
З юридичної точки зору дочірнє підприємство - це самостійна юридична особа, яка створила іншу юридичну особу.
Отже, як видно, не тільки в національних стандартах бухобліку, але і в жодному законодавчому акті не встановлена чітка кількісна межа, що передбачає можливість здійснення контролю.
У цьому питанні іноді орієнтуються на думку провідних фахівців у галузі бухобліку. Так, в авторитетному навчальному посібнику "Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку" (Дніпропетровськ, 2000) сказано (стор.55), що "якщо компанія володіє більш ніж 50% акцій іншої компанії, вважають, що інвестор володіє контрольним пакетом акцій і має можливість контролювати діяльність об'єкта інвестування, тобто приймати рішення з питань його фінансово-господарської діяльності. Підприємство-інвестор розглядають як материнське, а підприємство, яке є об'єктом інвестування, як дочірнє ". [3, c.45]
Однак з іншого боку дуже часто користуються міжнародною практикою, яка визнає дочірніми такі підприємства, частка інвестора в статутному капіталі яких становить від 51% до 100%.
Закон України від 19.09.91 р. № 1576-ХП "0 господарські товариства" (зі змінами та доповненнями) передбачає можливість прийняття рішень простою більшістю голосів вищого органу товариства, тому також не дає роз'яснень.
Підіб'ємо підсумок: інвестор володіє пакетом акцій підприємства більше 51% - підприємство є дочірнім, якщо пакет акцій менше 50% - підприємство асоційоване.
Хоча українське законодавство передбачає можливість визнати контрольним пакет акцій менше 50%, рішення про наявність якого приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єктів у порядку, що встановлюється цим Комітетом.
З усього вищенаведеного виникає питання: що робити, якщо частка інвестора в статутному капіталі становить від 50 до 51%, наприклад, 50,6%? Чи буде це підприємство дочірнім або асоційованим.
Відразу виникають прогалини в точності ведення бухгалтерського обліку. Адже інвестиції в асоційовані компанії на дату балансу можна враховувати як за справедливою вартістю, так і методом участі в капіталі. Інвестиції в дочірні підприємства передбачають тільки метод участі в капіталі. Тому необхідно законодавчо встановити мінімальний розмір пакета акцій, який дає право контролювати діяльність іншого підприємства. Звернення до Антимонопольного комітету України по кожному такого роду питання - це не вихід з положення. В умовах існуючого законодавства навіть Антимонопольний комітет не має підстав для прийняття того чи іншого рішення.
Разом з асоційованими та дочірніми підприємствами йдеться про спільні підприємства. Під спільним підприємством в П (С) БО-12 мається на увазі спільна діяльність з утворенням юридичної особи. [5, c.17] Національне законодавство визначає спільне підприємство як підприємство з участю юридичних осіб і громадян України, а також юридичних осіб і громадян інших держав ( ст. 46 Закону України від 07.02.91 р. № 697 - XII "Про власність", зі змінами та доповненнями). Спільні підприємства в даній статті докладно розглядатися не будуть, в силу того, що такі господарські утворення в Україні в даний час створюються дуже рідко.
Особливий інтерес становлять операції, які здійснюють між собою пов'язані сторони, тому на них я хочу зупинитися більш детально. Ці операції регламентуються пунктами 13 і 14 П (С) БО 12.
Згідно даним стандартом, якщо інвестор вносить або продає активи дочірньому підприємству, то у складі фінансових результатів відображається лише та частина прибутку (збитку), яка припадає на частку інших інвесторів відповідно. Сума прибутку (збитку), яка припадає на частку інвестора включається до складу доходів (витрат) майбутніх періодів з визнанням їх прибутком (збитком) інвестора лише після продажу дочірнім підприємством цього активу іншим особам або в періодах амортизації одержаних чи придбаних необоротних активів. [4, c.17]
Т.ч. для того, щоб правильно відобразити в обліку продаж чого-небудь своєму дочірньому підприємству, бухгалтеру материнського підприємства необхідно мати інформацію про:
- Процентному співвідношенні внеску свого підприємства в загальному обсязі інвестицій. Цифри, необхідні для визначення даного показника містяться в статутних документах дочірнього підприємства;
- Реалізації дочірнім підприємствам іншим особам активів, отриманих від материнського підприємства. Ці дані, необхідні для бухгалтерського обліку інвестора, повинна надати бухгалтерія дочірнього підприємства. У зв'язку з цим у дочірнього підприємства з'являється новий первинний бухгалтерський документ - довідка або звіт про реалізацію материнського товару, причому зовсім не обов'язково складати звіт після кожної операції, досить зробити це лише один раз за звітний період.
У цій ситуації новий бухоблік дивиться на внутрішньогрупові операції як би з боку. Адже при бажанні дочірнє і материнське підприємства можуть десять разів перепродати один одному одну й ту ж товарну партію, тим самим нарощуючи свої обороти і прибутку. Зацікавленість у нарощуванні "паперової" прибутку може бути викликана, наприклад, прагненням отримати кредит чи залучити додатковий акціонерний капітал. Ясно, що такі прибутки будуть фіктивними. Тому П (С) БО-12 вимагає визнавати прибуток тільки тоді, коли товар "йде" за межі холдингу. Тобто доходи повинні підтверджуватися надходженням активів з боку. Цьому ж підходу відповідає і позиція щодо негайного визнання прибутку, що припадає на частку сторонніх інвесторів. Вони не входять в холдинг, по-цьому розглядаються в якості незалежних джерел доходу.
Тепер подивимося на практичну реалізацію вимог П (С) БО-12.
На практиці часто трапляється, що "мати" і "дочка" займаються одним видом бізнесу, мають однакову номенклатуру товарів, що продаються, які самостійно закуповують і в інших постачальників.
Виникає проблема, як визначити, з якої партії продані у звітному періоді товари: зі своєї чи з "материнської". Для даної ситуації в п.13 П (С) БО-12 наводиться наступний метод обліку: "... актив вважається проданим дочірнім, спільним, асоційованим підприємством у межах кількості й вартості подібних активів, реалізованих ним після його отримання".
Таким чином, для розрахунку прибутку, що стосується частини материнського підприємства, в загальному обсязі інвестицій не застосовуються методи обліку запасів, регламентовані П (С) БО-9. Умовно вважається, що дочірнє підприємство реалізує, перш за все, активи, отримані від "материнської" організації, незалежно від обраних методів обліку вартості цих активів. [5, c.19]
Наступна проблема пов'язана з тим, що дочірнє підприємство може не тільки продавати "материнські" активи третім особам. Воно може ці активи використовувати як сировину (причому з одного виду сировини можливе отримання декількох видів готового продукту), як комплектуючі для виробництва будь-яких виробів, через витрачати на ремонт або виготовлення власних основних засобів. Ці активи можуть бути внесені в статутний капітал, подаровані кому-небудь, можуть прийти в непридатність (наприклад, швидкопсувні продукти харчування), можуть бути вкрадені, знищені в результаті пожежі або аварії. Зауважимо, мова йде про тих ситуаціях, коли в результаті першої операції (продажу материнським підприємством дочірньому) головна структура отримала прибуток, яка в бухгалтерському обліку до певного моменту "висить" у складі доходів майбутніх періодів. З'являється закономірне питання: коли виникає цей "певний" момент у всіх перерахованих вище ситуаціях? Потрібно сказати, що тут важливий факт списання активу з балансу. Тому, було б правильно розділити всі активи об'єкта інвестування, призначені для продажу, на три групи:
1) активи (зокрема, сировина, матеріали, комплектуючі або товари), які в кінцевому результаті продають третім особам, незалежно від ступеня їх переробки чи способу продажу. Прибуток інвестора повинна включатися до складу фінансових результатів у тому періоді, коли дочірнє підприємство продало, передало право власності на продукцію, вироби тощо, до складу яких входять "материнські" запаси, третім особам;
2) активи, вартість яких включається у вартість необоротних активів (незалежно - виробничих або невиробничих) і підлягає амортизації. Прибуток інвестора в цьому випадку включається до складу фінансових результатів у періоди амортизації вироблених (відремонтованих і ін) об'єктів основних засобів;
3) активи, вартість яких списується на витрати поточного періоду (у тому числі крадіжки, псування і т.п.). Прибуток материнського підприємства підлягає включенню до складу фінансових результатів у тому періоді, в якому відбулося списання активів у дочірнього підприємства.
Порядок обліку придбання інвестором чого-небудь у дочірнього (спільного) підприємства регламентований п.14 П (С) БО-12.
Даний пункт говорить, що якщо інвестор придбав активи у дочірнього підприємства, то сума прибутку (збитку) об'єкта інвестування від цієї операції, яка припадає на частку інвестора, відображається лише після перепродажу цих активів іншим особам або в періодах амортизації придбаних нематеріальних активів. Збитки, які виникли внаслідок зменшення чистої вартості реалізації оборотних активів або зниження корисності необоротних активів, відображаються повністю в період здійснення операції. [4, c.19]
Наприкінці необхідно зазначити, що здійснення бухгалтерського обліку в повній відповідності з вимогами П (С) БО-12, особливо в частині сировини, матеріалів і комплектуючих, витрачених на виготовлення готової продукції, - процес досить трудомісткий. У зв'язку з впровадженням національних стандартів, заснованих на МСФЗ відбулося істотне збільшення бухгалтерської роботи на дочірньому підприємстві, яка йому по суті не дуже і потрібна. Тому, що кількість проданих "материнських" активів і "дочірніх" активів, проданих материнському підприємству, в бухгалтерському обліку дочірнього підприємства ні на що не впливає. На підставі даної облікової інформації проводки буде робити лише бухгалтерія інвестора. [5, c.21]
Інформація, яку дочірнє підприємство надаватиме своєму інвестору згідно з вимогами п.13 П (С) БО-12, швидше за все, нікому, крім інвестора, потрібна не буде, перевірити її зможе тільки внутрішній або зовнішній аудитор, якщо в цьому виникне необхідність . Тому, можна припустити, що в обліку будуть існувати певні неточності або невідповідності.
Список літератури
1. Галина Уманців "Приклади обліку фінансових інвестицій", / / Бухгалтерія, № 42 (405), 16 жовтня 2000 року, с. 35
2. Дан Васильєв, Іван Чалий "Дочки-матері українського бухобліку", / / Бухгалтерія, № 9 (424), 26 лютого 2001 року, с.77
276
3. Олена Кушина "Фінансова інвестиція: актив або операція", / / Бухгалтерія, № 31 / 1 (446), 30 липня 2001 року, с.44
4. Ірина Губіна, Олена Кушина "Метод участі в капіталі: нестерпна" легкість "обліку", / / Бухгалтерія, № 45 / 1 (460), 5 листопада 2001 року, с. 29
5. П (С) БО 12 "Фінансові інвестиції", / / Баланс, № 22 (303) 30 травня 2000, с. 16
6. Сергій Голов "Облік операцій пов'язаних сторін та розкриття інформації про них у фінансовій звітності", / / Бухгалтерський облік і аудит, № 7, 2001, с.5