Аксьонова Г. В.
Майже тисячу років тому, розмірковуючи про значення книжності, літописець прорік: «Книгами наставляеми і поучаеми на шлях покаяння, бо від слів книжних знаходимо мудрість і стриманість. Якщо старанно поіщешь в книгах мудрості, то знайдеш велику користь душі своїй ».
Тисячу років тому з'явилися на Русі книги. Тисячу років існує російська література, що дійшла до наших днів завдяки шануванню книжковому, глибинного розуміння сили і краси слова, берегинею якого завжди були книги, рукописні і друковані.
В історії російської культури рукописна книжність займає особливе місце. Вона існує тисячу років і не зникає, хоча друковане слово і комп'ютер все більше і більше вторгаються в наше життя. Але рукописна книга, що зберігає тепло людських рук і тепло душі, стає все більш необхідною в наш раціональне час. Саме рукописна книга, за словами історика І.Є. Забєліна, «зображально розповідає про почуття і думках народності, про направлення її розумових інтересів». Так, давайте ж звернемося до витоків російської книжності, до подій більш, ніж тисячолітньої давнини, коли усне слово набуло книжкове втілення.
Слов'янська (а значить, і російська) книжність виникла завдяки подвижництву Костянтина (в чернецтві Кирила, бл. 827-869) і його брата Мефодія (815-885). У IX ст. слов'яни знайшли абетку, яку багато хто з них користуються і понині. У цей же час з'явилися і перші книги, написані кирилицею. Творців слов'янської азбуки і книжності нарекли «вчителями словенськими». 24 травня, день поминання святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, назавжди став святом слов'янської писемності і слов'янських культур.
Згідно текстів житій Костянтина Філософа і Мефодія, а також розповіді чорноризця Храбра, слов'янська абетка була створена в 863 році від різдва Христового (в літо 6363-е від створення світу). Менш ніж за рік до цієї події, в 862 році, до візантійського імператора Михайла прибуло посольство моравського князя Ростислава, який боровся з німецьким політичним впливом і прямий експансією німецького католицького єпископату. Посли звернулися з проханням прислати в Моравію місіонерів, які вели б богослужіння не латинською чи німецькою, а на зрозумілій моравлянам мовою. «Людем нашою поганьства ся отверг'шім' і по крістьянск' ся закон держащем', вчителі не імам' такого, іже би ни язик' нашим істую віру крістьянскую с'казал'», - так говорили посли.
Вибираючи виконавця для цього складного і політично важливого для Візантії справи, імператор Михайло зупинився на викладачі філософії Костянтина, колишньому патріаршому бібліотекарі. Він володів декількома мовами, в тому числі і слов'янським. Вибір для імператора був неважкий ще й тому, що Костянтин мав великий дипломатичний і місіонерський досвід. Першу популярність йому принесла перемога до диспуті з іконоборцями, що вважали поклоніння іконам пережитком язичницького поклоніння. Згодом, в 851 році, Костянтин був включений в візантійське посольство в арабські країни. Там він вів вчені богословські суперечки з сарацінськими (арабськими) мудрецями і здобув блискучу перемогу. Це ще більше зміцнило його авторитет і принесло славу вправного діалектика. У 860 році імператор і патріарх відправили Костянтина з місією в Хазарію, щоб переконати кагана прийняти християнство. І тут, в Хазарії, Костянтин знову здобув перемогу в суперечці з іудеями і магометанами. Пам'ятаючи, як блискуче впорався Костянтин з покладеними на нього дорученнями, імператор відправив його з місією до Моравії і звелів створити абетку для слов'ян. І святий Кирил «с'творі їм пісмен' тридесяте і осемь» - абетку слов'янську «ова убо за чином грецьких пісмен', ова по словеньсте мови» (згодом його учні додали до абетки ще 5 букв, і, в підсумку, слов'янська абетка стала налічувати 43 літери) . За допомогою Мефодія переклав на слов'янську мову основні богослужебні книги, і, взявши їх, брати відправилися в Моравію з місією освіти слов'янських народів. (Відомо, що в давнину слов'яни використовували дві системи письма - кирилицю і глаголицю, причому глаголичні лист з'явився раніше кириличного. Але глаголичні лист, як точно встановили вчені, було більш характерне для західних областей слов'янського світу - Великої Моравії та Хорватії (у кількох моравських монастирях глаголицею користувалися аж до XX ст.). Невідома жодна давньоруська книга, написана глаголицею.)
Головною метою братів Костянтина і Мефодія було поширення християнського вчення серед слов'ян. Брати розуміли, що поширення його немислиме без писемності, що слов'янським народам, які приймають християнство, потрібні книги, написані слов'янською мовою. Тільки лише одна християнська проповідь, слово, не підкріплене листом, недовговічні. Костянтин порівнював це з писанням вилами але воді - так сказано в «Житії». Народи спочатку повинні були знайти свою писемність, а потім їм можна нести християнське вчення. Тільки за допомогою азбуки і книжності можливе поєднання навчання слов'янських народів читання та письма з проповіддю християнського віровчення. Треба сказати, що назва кожної букви має смислове значення (аз', буки, веди, глаголь, добро ...). Тому всі літери кирилиці явили як би якийсь звід «азбучних істин» християнства.
У «Житії» йдеться про те, що, «сложів' письмена», Костянтин відразу почав писати переклад євангельського тексту: «Ісперва бе Слово ...» У оповіді «Про письмена» чорноризець Храбр як раз ставив в заслугу братам те, що «письмена створили і книги перевели ». Адже не дарма говорилося в давнину: «ум 'без кніг', аки птах поспішала. Якоже вона злетіти не може, тако ж і ум 'недомислу с'вершена розуму без кніг' ». У «Златій ланцюга» - блискучого пам'ятці давньоруської літератури - можна знайти такі слова: «Муж' мудр', не маючи кніг', подобен' є оплоту без подпор' стояще. Аще будет' ветр', то впаде. Тако і мудрий пахло на нь вітрі гріховного впаде, не імий підпору кніжних' словес'. Аще ли мудр' і кніжен', той свершен' є ». У Абетці XVII ст. є чудові слова про книжки - носіях мудрості: «Книжкова мудрість подібна є сонячної світлості, але і сонячну світлість похмурий хмар закриває, а книжкову премудрість і все створіння приховування не може». У Кирилової книги написано: «Воістину подібна предобрая книга великому кораблю, обтяження великим багатством ... або буде подібна великій річці, що тече шіростію і напоїть всяко тваринно ». Соловецькі книжники говорили: «Добро є, братіє, шанування книжне. Книги бо суть глибині моря подібні, в нюже попірнають зносять бісер драгий ». Ці слова соловецьких іноків так чудово перегукуються з найдавнішою похвалою книзі, зафіксованої в «Повісті временних літ»: «Велика бо буває користь від учення книжного; книгами бо кажем і учімі есми покаянью, мудрість бо знаходимо і в'здержанье від словес' кніжних'. Се бо суть річки, напаяюще всесвіт, се суть ісходяща мудрості; книг бо є неіщетная глибина: Оцим бо в печалі утешаемі есми; сі суть узда в'здержанью ».
Коли ж з'явилися книги на Русі? Адже найбільш ранні, що дійшли до нас, відносяться до XI століття. Так що ж, раніше книжок не було? Тоді як же бути з ідеєю Костянтина про нерозривність християнського віровчення і книжності, адже ми ж уже знаємо, що Костянтин Філософ перевів тексти Святого Письма і взяв із собою в місіонерську поїздку книги?
Ті, хто бачив російську рукописну книгу, не перестають захоплюватися її досконалістю і красою. Найстаріші російські книги відносяться до XI ст., До часу князювання Ярослава Мудрого. Їх близько п'яти десятків. Серед них тексти Святого Письма, Богослужбові книги, агіографія, збірники, повчання Отців Церкви. Літературознавці, текстології та історики, які вивчали давні книги, давно прийшли до висновку про те, що книгописання на Русі почалося набагато раніше XI ст. Ті, хто добре знайомий з ранньої російської рукописної книгою ХI-ХII століть (Реймському, Остромирове і Мстиславове Євангелія, Ізборник 1073 р., Новгородські Мінеї, Падекти Антіоха), не можуть не погодитися з думкою вчених, палеографів, знавців давньоруської книжності, що рукописна книга з'явилася на Русі задовго до написання вже названих шедеврів. Відомий історик російської мови і знавець давньої писемності Л.П. Жуковська писала про те, що пам'ятники писемності, написані слов'янською абеткою, повинні були з'явитися на Русі але принаймні за 200 років до появи Остромирова Євангелія. Висловлював подібні думки і інший учений, також не раз звертався до історії книги, - Л.І. Владимиров. Розмірковуючи про Остромировом Євангелії, він зазначав, що в ньому є вже всі характерні для російської рукописної книги елементи оформлення. Прекрасна техніка при зображенні євангелістів на мініатюрах свідчить, за його словами, про високий рівень майстерності художника і про те, що цей пам'ятник книжкового мистецтва не міг бути першим, що тут вже здавна склалися певні традиції цього виду мистецтва (Владимиров Л. І. Загальна історія книги. М., 1988. С. 59-62). Звичайно ж, мають рацію ті, хто вважає, що книги і книжкова культура з'явилися в часи створення слов'янської абетки.
Збереглося не так багато стародавніх рукописних книг. Чому ж вони зникали? Величезна кількість книг загинуло при пожежах, під час ворожих навал і міжусобних війн, а іноді через недбале, недбалого ставлення до них з-за нерозуміння їх цінності як духовної скарбниці, а по-простому, з-за звичайного невігластва. Не хочеться детально зупинятися на сумних явища в історії російської культури, але необхідно навести приклади варварського ставлення до рукописних книг в XVIII-XIX ст. Так, наприклад, В.С. Іконніков в «Досвід російської історіографії» наводить наступна розповідь. Катериною II були витребувані до Петербургу з Москви і монастирів найдавніші рукописи для занять російською історією. Після вступу на престол Павло I наказав всі рукописи відправити до Москви. Вони були занурені на сани, і почалося тривалу подорож, яка тривала шість днів, причому більша частина шляху під дощем. У результаті книги всі загинули. (Див.: Іконніков В. С. Досвід російської історіографії. Київ, 1891. Т. I. Кн. I. С. 116). Не менш виразний приклад наводиться в книзі О.М. Свірін. «Найбільший дослідник російської побутової старовини П.І. Савваітов розповідає про спалення паперів в 1841 р. в Вологодському архієрейському будинку: "Мороз подирає по шкірі, коли згадую про це варварському спалення. Яка прірва між пізнішими ченцями, збирачами тлінних скарбів, і тими ченцями, які збирали книги і страшними клятвами погрожували в своїх приписках за дотик до них з святотаственной метою ."».( Див: Свірін А. М. Мистецтво книги Стародавньої Русі XI- XVII століть. М., 1964.)
В одному з чудових давньоруських збірок «Бджола» є оповідання, що свідчить про ставлення до книги деяких збирачів, у яких «вся турбота лише про тонкощі пергамена і красі листа, а про читання вони не дбають». «Не душевної користі стяжають книга, але хотяще явити богатьство своє і гордість».
Поговоримо про російських рукописних книгах, як вони виглядали і що з себе представляли ..
Російська рукописна книга - явище надзвичайно цікаве, найвища твір мистецтва. Наші предки любили її і розуміли її високе призначення - служити добру та просвіті людей. Звідси йшло і шанування книги, ставлення до неї як до твору мистецтва, в якому зміст і форма являють єдине ціле. Завданню - служити освіті - у книзі підпорядковувалося все: лист, співвідношення тексту і полів, наявність або відсутність прикрас, їх розміщення. «Оздоблення» святої книги, її художнє оформлення - мініатюра, заставка, ініціал і навіть обкладинка - повинні були допомогти читачеві правильно розібратися в написаному, вчасно призупинити читання, змусити замислитися, звернути увагу на якусь думку, показати початок нової логічної частини. Прикраси, лист і текст являли собою єдине ціле і були завжди гармонійно пов'язані. У книзі ніколи не було дрібниць, у ній все було значимо.
Перш за все, всяка рукописна книга вражає більшою чи меншою красою листа, яке змінювалося в часі. Для XI-XIV ст. характерним було статутне лист, який визначали часто, наприклад, В.М. Щепкін, як «повільне й урочисте, що має на меті красу, правильність і церковне благоліпність, що відрізняється архітектурним характером ліній». Нерідко говорилося про красу і витонченість статутний графіки, про її особливу чистоті і строгості. В кінці XIV ст. в російську писемність приходить напівустав, що з'єднав у собі «цілі зручності листи і чіткості». Будучи, дійсно, чітким і зручним напівустав потужно увійшов в російську книжність і навіть отримав пойменовані «книжкового письма». Полууставной графікою для створення книг користуються до цих пір. Скоропис, або «діловий лист», у «як знаряддя практичних цілей» з'явилася в кінці XV століття і проіснувала до XVIII століття. Її найчастіше характеризували як «швидке, прискорене лист, що відрізняється розкутістю написання літер».
Іноді в післямові до книг писарі, намагаючись оцінити свою роботу, говорили і про характер свого листа, ніби оцінюючи його: хто про «попірних», а хто «багатогрішний руках», хто про «грубих і неудобренной алфавітах», якими негоже писати Священні книги. Деякі вибачалися перед читачем за те, що вони «нехудожне» випускають книгу на білий світ. А хтось справед пишався своїм мистецтвом листа: «Так рука та моя любо лиха, і ти так не вмієш, і ти не писар». Збереглися і відгуки про талановитих книгописці, серед яких був чернець Опанас, учень Сергія Радонезького, надалі ігумен Серпуховського монастиря. У книжковій опису бібліотеки Троїце-Сергієва монастиря від 1642 говориться: «У Божественних Писаннях бе зело розумний і добропісанія многа руки його і до нині свідчать».
Щоб букви і рядки не стрибали, а були рівними і суворими, листи лінійованої. Для цього існували шильце і лінійки. Для швидкості і точності разлиновки вживали «карамсу» - раму з натягнутими «жилами». Її накладали на лист і по жилах проводили шильцем.
Книги писалися чорнилом, які мали коричневий, бурий тон абсолютно різних відтінків, від нейтрально-сивого догрязновато-жовтого, від майже чорного до золотисто-коричневого, і відрізнялися великою міцністю. Якщо попиться охарактеризувати хімічний склад чорнила, то можна сказати, що вони були залозистого походження і містили солі і дубильні речовини. В якості останніх використовувалися звичайно, дубові горішки. Вживалися також чорнило з сажі, з відвару вільхової або дубової кори. Для виготовлення чорнила використовували також старі цвяхи і старе залізо, вишневий клей, мед, квас, кислі щі. Способи приготування чорнила були досить різноманітні.
Крім чорнила, для письма часто використовували червону фарбу. Вона служила для оформлення заголовків та ініціалів. Застосовували здавна на Русі наступні фарби: кіновар, відрізнялася оранжево-червоним відтінком, червоно-жовтий сурик, бузково-червону Черлений (бакан), світло-жовту (землисту) охру, ультрамариновий Лазор, малахітову зелень і зелену ярь-мідянку, синій Крутиков, свинцеві білила і вуглецеву чорну фарбу.
Для написання заголовків та окремих літер застосовувалося золото, сусальне або твореное. Срібло в російській писемності зустрічалося дуже рідко.
Головним знаряддям листи на Русі служили гусячі пір'я. Є думка, що могли писати на Русі і палицею (каламом), зображеним на деяких мініатюрах Євангелій. У рукописах згадуються і лебедині, і павині пір'я.
Художній образ російської книги створювався і за допомогою матеріалу, на якому вони писалися. Найдавнішим книжковим матеріалом був пергамен - особливим чином оброблена шкіра, який отримав свою назву від малоазиатского міста Пергама. Готувалися там тонкі сорти пергамена знайшли своє застосування у римлян і стали називатися «charta pergamena». Звідси походить російська назва «харатея». Пергамен на Русі називали також «шкірою», «хутром», «телятиною». Остання назва вказує на виробництво пергамена з телячої шкіри. Термін «пергамен» з'явився на Русі тільки в XVII столітті. Крім пергамена в якості матеріалу для письма використовувалися берест і полотно, залучалися дерево і камінь. З XIV ст. стали використовувати папір, привозили з-за кордону - Франції, Італії, Німеччини, Голландії. Перші спроби завести власне паперове виробництво відносяться до XVII ст., Але тільки в XVIII ст. з'явилася російська папір.
Безумовно, самим яскравим в рукописних книгах (та й у книгах взагалі) є їх прикраси, відразу ж привертають погляд читача. Розмірковуючи про роль орнаменту в російської рукописної книги, вчений-мистецтвознавець Н.К. Голейзовський прийшов до висновку, що образ, створюваний орнаментом, «ненадовго відволікав увагу читача від змісту книги і перемикав його свідомість в область асоціацій, даючи поживу для роздумів і одночасно короткочасний відпочинок від читання. Знайдені в результаті уявної пошуку символічні паралелі повертали читача до тексту вже збагаченим, націлювали на виявлення прихованих, глибинних його знань і висвітлювали прочитане новим світлом і під певним кутом зору ». Знаючи, що таке книга і розуміючи її призначення, почнемо розмову про її складових елементах з розмови про орнаменті.
Книжковий орнамент давно є предметом пильної уваги і вивчення. Але особливий інтерес до нього виник у другій половині XIX століття. Спочатку історик, директор Строгановского училища В.І. Бутовський (Історія російської орнаменту з X по XVI сторіччя по стародавніх рукописів. М., 1870), а потім і відомий критик і мистецтвознавець В.В. Стасов (Слов'янський і східний орнамент за рукописами давнього і нового часу. М., 1887) опублікували великі альбоми заставок та ініціалів російських рукописних книг. Ці роботи підштовхнули багатьох вчених до більш серйозного дослідження художнього оформлення рукописної книги. Про її прикрасах писали видатні російські вчені-палеограф Ф.І. Буслаєв, А.І. Соболевський, Н.П. Кондаков, В.М. Щепкін, А.І. Успенський та інші. Володимир Васильович Стасов так міркував про орнаменті як важливому елементі рукописної книги: «Орнаменти всіх взагалі народів йдуть з глибокої давнини, а в народів стародавнього світу орнамент не укладав жодної дозвільної лінії: кожна рисочка тут має своє значення, є словом, фразою, виразом відомих понять, уявлень ». Стасов писав про те, що на орнамент рукописних книг не можна дивитися як на «дрібниці», як на витончені іграшки і капризи древніх наших художників. На його думку, прикраса книги та її зміст - це «щось ціле», це «художня маса», велика і значна, яка виражає народне настрій, смак і дух. Шукаючи витоки орнаменту, В. В. Стасов часто звертався до книжкових прикрас і доводив, що це наповнений глибоким змістом, «вцілілий уламок стародавнього світу, значення якого давним-давно зовсім втрачено».
У рукописній книзі всі зображення були тісно пов'язані з її найважливішими мотивами і мають практичне призначення. Якими ж були ці такі необхідні для книги атрибути?
До художнім прикрасам книги відносяться мініатюри, заставки, в'язь, ініціали, кінцівки, польові прикраси, маргінальні малюнки.
Мініатюри - це живописні зображення, ілюстровані середньовічні книги. В даний час під мініатюрою розуміється картинка малого розміру, або термін - «мініатюра» - просто відповідає поняттю «малий розмір». У зазначеному розумінні терміни «мініатюра» і «мініатюрний» походять від латинського «minimum» - гранично мало. Але в основі книжкового терміна «мініатюра» лежить інше латинське слово - «minium», що означає сурик, червона фарба. Слово «miniatus» означає розфарбований. Таким чином, мініатюра - це барвиста ілюстрація. На Русі для позначення ілюстрованих книг існували свої поняття: «рукопис сряженная», «обряджені» і «лицьова». Перші два терміни ставилися до орнаменту і палітурки, останній - до зображень осіб, тобто до того роду мініатюр, який панував на Русі і був тісно пов'язаний з іконописом.
На мініатюрах, як правило, зображувалися вищі християнські Божества (Ісус Христос, Трійця), автор твору чи донатор (від латин. Donatos - дарувальник), головні дійові особи. На вихідних мініатюрах, які перебували перед початком творів, можна побачити і сюжетну сцену, яка містить умовне зображення будь-якої християнської ідеї (напр., Церква Соборна, Знаряддя Страстей, Голгофський Хрест). У багатьох рукописних книгах містяться цикли мініатюр-ілюстрацій, розміщених на окремих аркушах, всередині тексту, на полях. Вони допомагають більш глибокому і правильному засвоєнню змісту того чи іншого твору (напр. Апокаліпсис, Християнська топографія, Житія святих та ін.) У таких рукописних книгах як Євангеліє або Апостол часто зустрічається традиційний набір мініатюр - це зображення євангелістів і апостолів.
Заставка знаходилася перед початком книги, перед окремими її главами або тлумаченнями, повчаннями та інш., Будучи свого роду живописно-символічним початком. Сам термін у його старовинної формі зустрічається вже в Архангельському Євангелії 1092 року. Над однією з заставок (л.123) написано: «любо заставіце ми ...». А. І. Соболевський у «Слов'яно-російської палеографії» зазначав, що дієслово «заставіті» у значенні «прикрасити» читається в записі сербського Мірославова Євангелія кінця XII століття.
Після заставки в книзі зазвичай містився заголовок, написаний кіновар'ю (червона фарба на основі окису ртуті), чорнилом, з використанням жовтою і синьою фарб, в найбільш дорогих книгах покриваються золотом. З кінця XIV століття цей заголовок стали виписувати в'яззю - декоративним листом, що зв'язує букви в безперервний орнамент. Написаний кіновар'ю, рідше золотом, прикрашений стилізованими квітами або листям, в'язнєв заголовок згодом, починаючи з XVII століття, став заміняти в тексті заставки. При писанні в'яззю каліграфи часто застосовували такі прийоми, як скорочення букв шляхом злиття їх частин (лігатури) або підпорядкування однієї букви інший. І виходило, що в в'язнєв рядку літери спліталися, перевивали, «наступали» одна на іншу, як би нанизувалися на рядок і робили її вигадливої, помітною, красивою. Прочитати такий заголовок було важко, треба було докласти зусиль. Але зате і назва книги (або твору) запам'ятовувалося міцно.
Кінцівка - це художнє завершення тексту (глав, розділів книги) у вигляді графічного малюнка або лійки.
Польові прикраси - це візерунки на полях, які часто називають квітки.
Найпоширенішим і різноманітним прикрасою рукописної книги стали ініціали (від латин. Initium - початок) - звичайно великі і прикрашені початкові (заголовні) букви (часто в повсякденній мові їх називають буквицями). У рукописних книгах з їх допомогою відзначали початок тексту, глав, читань, співів і т.п. Тому іноді на розгорнутому листі могло бути кілька ініціалів. Початкові букви, написані інакше, ніж основний текст, зустрічаються вже в найдавніших грецьких та латинських рукописах V - VI століть. Поступово змінюючись і розвиваючись, ініціали стали згодом одним з найважливіших елементів прикраси рукописи, невіддільним від її змісту. І особливо яскраво ця взаємозв'язок ініціал і тексту проявилася в російській рукописній книзі.
Створюючи ініціал, ізограф або переписувач повинні були пам'ятати, що в основі цього орнаменту - буква і тому необхідно зберегти її накреслення. З одного боку, це стримувало фантазію художника, але разом з тим, даючи загальний малюнок орнаменту, фігура букви вносила і різноманітність у нього. Художній ініціал був одночасно і елементом листи, і елементом прикраси, тісно пов'язаним з графікою письма (статут, напівустав, скоропис). У більшості випадків ініціали виготовлялися перш наступного за ним рядкового листи. Це помітно там, де писар підганяв рядка до виступів і западин орнаментів заголовних букв, яким таким чином підпорядковував лист. Ініціали завжди компактно «вмонтовані» в текст і добре гармонують з усім художнім ладом книги.
В одній і тій же рукописи різні за величиною і оформлення ініціали несли різне смислове навантаження. Великі барвисті ініціали розташовувалися перед кожною самостійною частиною, главою твору. Їх писали кіновар'ю, іноді з доповненням блакитний, жовтої або зеленої фарб. Були й дрібні, зазвичай кіноварні, рідше чорнильні ініціали, поміщаються зазвичай перед важливим епізодом.
Кількість ініціалів у рукописних книгах не було однаковим. В одних переписувач міг помістити лише один ініціал, яким відкривалося великий твір. В інших - число ініціалів досягало кількох сотень. Дуже багато ініціалів було в Євангеліях-апракос, які містили читання, на кожний день. У такій рукописній книзі налічувалося кілька сот великих ініціалів. Наприклад, в Євангелії-апракос частіше всього на початку читання стояли літери «Р» та «В» (так починалися читання «Рече Господь» і «В'воно час»), і, природно, ці літери служили ініціалами. І нам, нині сущим, дивно те, що жоден з них не схожий на інший: скільки разів не повторюється в рукописі ініціал, кожного разу він дає найрізноманітніші малюнки.
Звідки ж таке багатство фантазії, багатство форм для вираження, коли в одній і тій ж рукописи не повторювалися деталі малюнка однієї і тієї ж великої літери? Відповідь на це питання укладений у тісному зв'язку творчості книжкового писаря, ізографа з народною, глибинної, традиційною культурою. У ранніх ініціалах спостережливий читач побачить тісний зв'язок з плетінням, виттям, в'язанням, ткацтвом. На думку В.В. Стасова, в ініціалах полягали важливі матеріали національного мистецтва та міфології.
Багаті духовні традиції, розвинуте ювелірне мистецтво, вишивка, вміння прикрашати свій побут безсумнівно відбилися на ініціалах, привнесли певне смислове доповнення, що йде не тільки від змісту книги, а й від життя. Писарі прикрашали, наряджали ініціали, вкладаючи в це певний сенс. Читач, перегорнувши сторінки книги, на яких розташовані репродукції, зверне увагу на різноманітність ініціалів, на те, що одні утворені за допомогою переплетених ременів або джгутів, інші ніби складені з колінце і скоб або стилізованих квітів і рослин, в третіх - ховаються якісь то чудовиська. Є ініціали у вигляді будь-яких тварин або людей, застиглих у різноманітних позах.
Книжковий орнамент був гарний і неповторний. Тому російські рукописні книги лише підтверджують думку про те, що Русь завжди була багата талановитими людьми, що книги любили і шанували і вміли прикрашати і в містах, і в селищах.
Завершенням художнього оформлення книги був її обкладинка. Він складався з двох дощок, оболоченних шкірою, з орнаментацією, виконаної тисненням, іноді з позолотою. Дошки могли обтягувати полотном (крашенина) або дорогими тканинами, італійськими, турецькими, перськими. Для збереження книг до палітурки кріпилися шкіряні зав'язки або застібки, які іноді ставали творами ювелірного мистецтва. На кришках палітурки по кутах і по середині для запобігання його від пошкоджень поміщалися металеві гвоздики з головками або рясне бляхи, що отримали назву жуків або ЖУКОВИНА (посередників і косинці).
Замовлені і вкладні книги найчастіше мали багаті оклади. Князі і бояри не шкодували коштів для гідного прикраси рукописів, звертаючись з цією метою до золотих справ майстрів. Палітурки таких книг кайдани сріблом або золотом і викладені дорогоцінними каменями, прикрашені емаллю. Серед найдавніших особливою розкішшю і художньою досконалістю відрізняється оклад Мстиславового Євангелія XII ст. що зберігається в даний час в Державному історичному музеї. Верх дошка палітурки багато прикрашена дорогоцінними каменями, перлами, фініфтянимі зображеннями і тонкої філігранню. Не менш унікальні оклади Євангелія Симеона Гордого сер. XIV ст. і Євангелія Кішки кін. XIV ст.
Архідиякон Павло Алеппський, який відвідав Росію в другій половині XVII ст., Описав у своїх записках Євангеліє, побачене в Троїце-Сергієвій Лаврі: «Що стосується Євангелія, то ми не бачили подібного по великій кількості чистого золота і дорогоцінних каменів та за його майстерною обробці, що приводить розум в здивування ». Ахідіакон Павло описав вкладні Євангеліє царя Михайла Федоровича, прикрашене смарагдами, сапфірами, рубінами та емаллю (зберігається в Оружейній Палаті Московського Кремля).
Зовнішній художній вигляд книги не обмежувався палітуркою, орнаментовані та її обмаль. Іноді він покривався золотом з тисненим орнаментом або кольоровим басменіем.
Руської кнігопісной традиції 1000 років. Ні початок друкарства в кін. XV-XVI ст., Ні церковний розкол кінця XVII ст., Ні Петровські реформи на початку XVIII ст., Ні розквіт книжкової друкованої культури в XIX-XX ст., Ні масова комп'ютеризація в кін. XX ст. не знищили бажання і потреби створювати і мати рукописні книги.