Починаючи цей непростий і, смію завірити, вистражданий розповідь про Русь Азовсько-Чорноморської, мимоволі переріс у гостро відповідальний, а тому вселяли в мене збентеження, неодноразово відкладався і знову обирається і вже протягом ряду років не новий для мене сюжет - про Русь та її назві, я хочу насамперед звернути увагу на одну обставину, загальне для більшої частини попередніх нарисів серії "В пошуках єдності", які вишикувалися як би під кутом зору давніх важливих міст, міських центрів (Великий Новгород, Київ, Смоленськ), хоча ставилися і посильно вирішувалися (у ряді випадків - вперше у нас) незрівнянно більш широкі питання, що торкаються проблему всього нашого етнолінгвістичного та етнокультурного ареалу. Хай буде мені дозволено використовувати цей кут зору і зараз. Я запрошую при цьому читача звернути свій погляд на південь, в даному випадку - не на Крим, який ще буде згадуватися не один раз і при важливих обставинах, а на той, по суті, крайній південь власної Русі, Росії, який, при всіх її могутніх приростання і розростаннях, як був тисячу років тому, так і залишився фактично найвіддаленіших південним форпостом Русі-Росії в її історично найдавніших - європейських - межах. Це Тамань, Таманський півострів, стародавня Тмутаракань. Більш південні коригування меж внаслідок переможних кавказьких воєн мене в даний момент не цікавлять - не тому, що межі ці в силу відомих причин відтіснені назад, а радше тому, що тут мова піде в першу чергу про традиційно російською етнічному просторі.
У Тамані, що здобула в літературі минулого століття репутацію самого кепського містечка на півдні Росії, було велике минуле - російське та дорусского. Це минуле цікаво і заслуговує нашого розгляду і навіть перегляду не лише саме по собі, воно небайдуже і для поглибленого розуміння вічного питання, "звідки є пішла російська земля", особливо ж того, як і звідки вона стала так називатися. Важливість правильних відповідей на ці взаємопов'язані питання давно зрозуміли не тільки у нас в країні: "Той, хто вдало пояснить назву Русі, оволодіє ключем до вирішення почав її історії" 1.
Але спочатку - по порядку. Найсерйознішим судженням попередньої наукової думки про Тмутараканському князівстві ми повинні визнати думку про загадковість його виникнення та существованія2. І навпаки, односторонньо спрощеним представляються нам судження тих сучасних дослідників, для яких початок російської Тмутаракані датується лише часом після походів князя Святослава в другу половину Х века3, а їх критика "умоглядності" думки старих дослідників про присутність там слов'ян в більш ранні века4 стає, як побачимо далі, все більш голослівною. І це при тому, що старе, поважне думку про глибокі, місцевих коренях Тмутараканського княжества5, у свою чергу, вже не може задовольнити нас сьогодні, коли накопичені матеріали для не настільки однозначних, більш широких рішень і несподівано конкретних відповідей у дусі слов'янсько-неслов'янської взаємності.
Словом, спроба дати сучасне рішення проблеми Тмутараканського князівства знову тягне за собою весь комплекс Азовсько-Чорноморської Русі, незважаючи на заборонні нотки в сучасній критиці. Повторюється типова ситуація в науці (і наукознавство), коли ініціатори заборон або анафем на проблеми, будь то "ненаукова" ("донаукова") теорія дунайської прабатьківщини слов'ян або, як в даному випадку, древніх коренів Тмутараканського князівства і Азовсько-Чорноморської Русі, виявляються вимушеними розписатися - як мінімум - у власній недалекоглядності.
Я маю на увазі недавно висловлену думку, висловлену, треба сказати, побіжно і в повній впевненості, що мова йде про вчорашній день науки: "Її (легенди про Чорноморської Русі, - О.Т.) абсурдність доведена ще вченими минулого століття, тим не Проте її прихильники з'являлися в 20-30-их роках, не зникли вони і нині "6. Ось теза, в якому я бачу типовий завал на шляху до істини, і збираюся побудувати чималу частину свого подальшого викладу в плані розчищення цього завалу, для чого, думаю, накопичилися достатні матеріали. Треба мати, правда, при цьому на увазі, що сперечаються вже з давніх пір подвизаються в якійсь подобі зачарованого кола, обравши або слов'янську ідею в інтерпретації цієї південній приморській Русі, або заперечення; слов'янської ідеї, а заодно - як би для більшого порядку - і повне заперечення цієї своєрідної Русі.
У числі одного з перших "запретітелей" Чорноморської Русі називають Ф. Ф. Вестберг близько початку століття, полеміка з яким велася в основному з позиції початкового слов'янства цієї Русі7. Позиція ця в минулому була досить активною, і її захищали не останні імена в російській історіографії - Гедеон, Іловайський, Багалій і, звичайно, Пархоменко8.
Потім чи, вірніше, вже тоді сталося те, що просто не могло не статися, - якийсь історичний обман зору. У самому справі - нічого не варто було сплутати туманну Русь Азовсько-Чорноморську з незрівнянно більш відомої Дніпровської, Київською Руссю, і немає сенсу, мабуть, особливо нарікати за це історикам, оцінюючи зараз труднощі питання і двозначність джерел. Пам'ятаючи про цю двозначності джерел та й самого російського питання на ранньому етапі, не слід дивуватися тому, що і проблема Азовсько-Чорноморської Русі набувала часом варязький, норманський акцент9, і ми стикаємося з цим не один раз. Хоча і тут комплекс відомостей про Азовсько-Чорноморської Русі явно заважав гладкості і цілісності картини ранньої історії Стародавньої Русі в цілому, і відчайдушні спроби позбутися від цього комплексу здатні були б викликати навіть наше людське співчуття, якби справа була тільки в цьому. Чого варті, наприклад, вперті спроби уточнити в бажаному сенсі переклад знаменитих трьох місць з Льва Диякона. У відповідних місцях у цього візантійського історика містяться (1) вимога імператора Цимісхія до князя Святослава, щоб той "пішов у свої області і до Кіммерійському Боспору ..." (VI. 8), далі, (2) нагадування Цимісхія Святославу про те, що батько його Ігор врятувався до Кіммерійському Боспору з десятком човнів (VI. 10), нарешті, (3) висловлюється застереження, "... щоб скіфи (то є русь, - Т.О.) не могли спливти на батьківщину і на Кіммерійський Боспор в тому випадку, якщо вони будуть звернені у втечу "10. Виявляється, коментаторів дуже стривожило, що ці справді яскраві слова про Кіммерійському Боспорі (тобто Керченській протоці) як місці, куди повертаються скіфи-тавроскіфи-роси, "дали багатьом історикам їжу для припущень про існування приазовської Русі. Але ця гіпотеза грунтується лише на неточності перекладу, як латинського - Газі, так і старого російського - Попова ... "11. Але "неточність" - якщо вважати такою згадка про Боспорі Кіммерійському - збережена і в новітньому, мабуть добротному, перекладі М. М. Копиленко, і від ключової ролі Кіммерійського Боспору в тлумаченні цього питання не піти нікуди ні нам, ні коментаторам, як би вони ні редагували вживання спілок у перекладах Лева Диякона. Вони, ці комментатори12, здатні викликати скоріше роздратування, ніж вдячність, оскільки воюють з очевидністю (див. у нас, вище), попутно без всяких підстав намагаючись посіяти сумніви в "чітких географічних уявленнях" Лева Диякона, а заодно й інших вчених візантійців. Все це робить для нас сумнівними доводи самих цих скептиків, які бажають обмежити чорноморську сферу діяльності перших руських князів дніпровським гирлом.
З нашими скептиками не згоден і текст договору Ігоря з греками 945-го року, де міститься абсолютно недвозначний особливий параграф, що переконує в тому, що греки знали про поширення інтересів Русі також на схід від Херсонеса і всіляко опиралися цьому: "А про Корсуньст_і стран_. Еліко ж є городов' на тій частині, та не імати волості князь руський, та воює на т_х' країнах, і та країна не покаряется вам' "13. І мова йде, зауважимо, про справи задовго до Володимира Святого і його появи біля стін Корсуня-Херсона-Херсонеса. Але суть питання цим далеко не вичерпується.
Слов'янський елемент на північному узбережжі Чорного моря справедливо пов'язують з просуванням сюди антів вже в VI веке.14 Ближче до Приазовської Русі згадують свідоцтво Прокопія Кесарійського (VI ст.) Про незліченні племенах антів на північ від Меотійського озера15. Заперечувати заселення Чорноморського узбережжя антами, тобто східними слов'янами або їх частиною, з досить раннього часу, таким чином, не доводиться, і це визнано давно16. Вже в III в. (!) Одна боспорська напис згадує якогось боспоряніна на ім'я ????? ????[??] - Ант, син Папія17, хоча перебільшувати значення цього епіграфічного свідоцтва не слід, слово анти не було самоназвою, воно було дано висунувся сюди окраїнною частини слов'ян більш древнім населенням цих місць, про що в нас також далі. З цієї причини немає потреби погоджувати ім'я антів спеціально з приазовської номенклатурою, наприклад, з Артанія східних джерел, як це намагалися робити слідом за Нідерле18.
Ми не в змозі розглядати зараз скільки-небудь докладно важку історичну проблему впливу причорноморських і приазовських слов'ян-антів на формування придніпровської Русі - проблему, розгорнуту свого часу в ряді монографій Пархоменко19 і зустріла досить стримане ставлення з боку Шахматова20. Хоча, якщо розібратися, у принциповій ідеї відходу на північ цієї окраїнної південно-східній, південній частині місцевого слов'янства, у відступі, слов'ян на північ перед багатовіковим і багаторазовим тиском Степу немає нічого протиприродного, і, принаймні в середовищі археологів вже нашого часу, подібні думки висловлювалися.
І все ж саме стриманість оцінок археологів вплинула на загальний стан проблеми в науці. Археологи ж схилялися до того, що до рубежу IX-X століть слов'янські поселення "не виходили за межі лісостепу" і в південно-східну зону не углублялісь21. Щоправда, цю занадто сумарну і надмірно скептичну оцінку в наших очах істотно коректує думку досвідченого сучасного археолога: "Археологічно південна колонізація майже невловима" 22. Ясно, що перед нами - класичний argumentum ex silentio, іншими словами - ситуація, коли з відсутності (мовчання) джерел не можна вивести ні наявності слов'янського населення, ні тим паче навпаки. Готовність до скептичному рішенням втім переважила і у деяких дослідників знайшла форму висновку, що, наприклад, російські застали в Тмутаракані етнічну групу хазарського часу, "а не нащадків античного населення" 23.
Парадоксальність ситуації довершує обставина, що в ономастиці (топонімії, етнонімії) Приазов'я і Криму споконвіку наявні назви з коренем Рос-. Ми не раз ще будемо повертатися до них. Наукова література не обійшла їх своєю увагою, навпаки, вдало вловила в них "демотичним топоніміку, приховану від нас відсутністю джерел" 24, хронологічну зв'язок цієї номенклатури з однорідним етносом, що заселяли в другій половині I тисячоліття н. е.. не лише Крим, але й Подонні, і Пріазовье25. Вони, ці роси, були досвідченими мореплавцями, і тут знову постає питання про авторство спустошливих морських походів на Амастриду і Константинополь біля IX століття (руси-слов'яни, руси-варяги або - якісь "треті" руси-роси?). Вони мали вплив і популярність у Північному Причорномор'ї, і це стосувалося не тільки до знав їх візантійцям, але і до дніпровських слов'янам, що могло б вже апріорі зменшити сумніви Шахматова, наведені вище, але трактовавшие, правда, про дещо іншому предметі - вплив слов'янської Русі Приазов'я (в дусі Пархоменко) на слов'янську Русь Подніпров'я ... Нас же тут в першу чергу цікавить передісторія, першооснова подальших відносин, навіть тісний зв'язок таврів і росів, іменованих часто поряд, часом практично разом, до чого - з огляду на значущості цих стосунків для російської родоводу - ми повернемося в подальшому.
Загалом, ми згодні прийняти, маючи на увазі самі першооснови, цей кілька оголений і суперечливо звучить теза дослідника: "в I тисячолітті н. Е.. Роси жили в Криму, але в цей час слов'янської Русі в Криму не було" 26. Треба віддати належне цьому досить вдумливому досліднику, бо він допускає все ж проникнення сюди (в ареал культури, іменованої салтівської) також інших, у тому числі слов'янських, етнічних груп, які не залишили археологічних слідів. Думаю, на цьому, кажучи коротко, кінчаються можливості археологічних досліджень нашого регіону, якщо мати на увазі їх не надто оптимістичний висновок про те, що слов'яноруській населення не застало в Приазов'ї та Причорномор'ї залишків античного населення. Навряд чи ми могли б беззастережно прийняти це, навіть якщо б тільки мали відомостей Прокопія про антів на північ від Меотиди в VI столітті і Йордану - про антів між Дністром і Дніпром ще в IV столітті. У цей час ще жевріло життя стародавнього населення в містах Боспору Кіммерійського. Ці свідчення не залишаються ізольованими, навпаки, вони знаходять зараз групове підтвердження, яке постачає нам побічна для наших нинішніх проблем, але досить систематичне вивчення мовних реліктів Indoarica в Північному Причорномор'ї, проведене нами протягом ось уже двадцять років.
Зараз є можливість говорити про спадкоємність місцевого індоарійського субстрату за його відображенням у місцевому слов'яноруській. Навряд чи що-небудь подібне виявилося б можливим, якби "нащадки античного населення" не дожили в тій чи іншій формі до появи в Північному Причорномор'ї слов'ян. Вибірку відповідних прикладів парних відносин "індоарійської реліктове назва" - "слов'яноруській місцева назва" я даю за матеріалами етимологічного словника мовних реліктів Indoarica в Північному Причорномор'ї, прикладеним до моєї однойменної монографії (в рукописі). Залишається додати до роз'яснення, що під цими индоарийскими реліктами я розумію залишки особливого діалекту чи мови праіндійского виду, відмінного від іранського скіфського або сарматського мови, що існував на суміжній, а часом - на тій самій території.
Двадцятирічні мої пошуки допомогли виявити индоарийскую приналежність мови Синдо-меотів Боспорського царства і Східного Приазов'я, таврів Криму, населення низин Дніпра і Південного Бугу (більшу деталізацію опускаю). Отже, приклади спадкоємного відображення: індоарії. * Ake-sindu-"поблизу Сінда (= Дону)", Acesinus, річка поблизу Перекопу і Сиваша (Пліній),'????????, СР ін-інд. ake "поблизу", * sindu-"велика річка" (нижче); стійкий тип позначення в придонську регіоні, сюди ж індоарії. * Au-sili-"в кам'яної річки" і пізніше - Ar-tana, Ar-tania східних джерел, alla Tana італійських джерел, буквально - "у Дону, по Дону", рос. По-Доньє. * Anta-"крайні, окраїнні", "?????, Antae, Antes, народ Півдня України, пор. Ін-інд. Anta - "край" - України. * Buga-/ * Buja-"вигин, цибулі ", Buges / Buces" Сиваш? Пн.-зх.. частина Азовського моря? "СР ін-інд. bhoga-" вигин, дуга ", - ін-рос. Лукомор'я" пн.-зх.. частина Азовського моря ". * Dandaka-" очеретяна ", ???????, місцевість в Криму (Птолемей), пор. ін-інд. Dandaka-, назва лісу в Індії, dandana-" вид тростини "- Камишова бухта, в сучасному Севастополі. * Dandaria-"очеретяні арії", ?????????, плем'я на нижній Кубані (Страбон), Dandarium, острів біля Дніпро-Бузького лиману (Равеннский Анонім), суч. Тендра, пор . корінь попереднього назви - сарикамишкозаклер "козаки з жовтого очерету" (на Кубані), Сари-очерет, місцевість на Нижньому Дніпрі. * Kanka-"журавель, чапля", пор. ін-інд. kank? - "чапля" - Конка , річка басейну Нижнього Дніпра, там же місцеві назви Gerania (лат.-грец. "журавлина"), збрешемо. Журавка, Чаплинка. * Kin-sana-"винна, виноградна", ?????????, округ , долина Алушти (грамоти константинопольського патріарха, XIV ст.), пор. ін-інд. kim-, частка, sana - "п'янкий напій", - татарське Kisan, Kisan, ін-рос. (дебрь) Кисаню (Слово про полку Ігоревім). * Krka-/ * krca - "горло, горловина", ???????, річка на сх. березі Чорного моря (Конст. Багрій.), K.rts (хозарської-єврейська листування), Карх (арабська традиція Х ст.), пор. ін-інд. krika-"горло" - др.русск. К'рчев' (Тмутараканський камінь, XI ст.), збрешемо. Керч, під татарським вліяніем27, Курка, рукав Кубані. * Lopa -taka-/ * Lopa-taki "рвуть течія", A ???????, острів у дельті Танаїсу (Страбон), пор. ін-інд. lopa-"прорив, рана", takti, 3 л. од. ч. "поспішати, нестися" - ін-рос. Лютік' (XVII ст.), збрешемо. Перебійного, острів. * Na (va)-vara-"нове місто", "Новгород", Navarum, місто в Скіфії (Пліній), ???????, місто на річці Каркін (Птолемей), пор. ін-інд. nava - "новий", vara - "обгороджений простір"-Новгород Російська, з грец. *??? ?????? ???????? (в районі Сімферополя), Чудо св. Стефана Сурожского28. * Pari-sara-"обтікання", Balisira (Евлія-ефенді, Бенінказа, XV ст.), збрешемо. Білосарайська коса у півн. берега Азовського моря, пор. ін-інд. pari-"навколо", sar-"текти", ????????, місто в Індії (Птолемей) - збрешемо. Обіточна коса, сівши .- зап. частина Азовського моря. * Pleteno-"широкий", пор. ін-інд. prthu-, prathana-"широкий", - Плетенской / Плетеницький лиман, або Великий луг, налити простір між Дніпром і Конкою (карти Річчі Заноні і Ісленьева), сюди ж у Пл_сньска, на болони (Слово о полку Ігоревім). * Roka-(* Rauka-) "світлий, білий", Rocas, Rogas, народ біля Чорного моря (Йордан), сюди ж Roga-stadzans (Йордан), індоарійсько-готський гібрид "білий берег", пор. * ruksa-tar-у нас, нижче. * Roka-ba-"світло випромінює", Rhocobae, оппідум скіфів-орачів поблизу. Канкіта (Пліній),?? ???????, поблизу річки Каркін (Птолемей), ???????, емендіровано з ???????, місце, звідки пішли журавлі (Стефан Візантійський), пор. ін-інд. rocanam bha - "випромінювати світло". СР грец. ????????? "білий берег", про Півн.-Зах. Причорномор'я, і слід. * Ruksa-tar-/ * Rossa-tar-"білий берег ", Rosso Tar, місце на західному березі Криму (вдруге Rossofar), італійські карти XIV ст., пор. ін-інд. ruksa - блискучий" (з діал. ss <ks), сюди й ?????? ?????????, Перетворене грецька назва берега від Дніпра до Дунаю (Татищев I, 197) - ін-рос. Б_лобережье, назву того ж берега. * Sindu-"(велика) ріка", Sinus = Tanais "Дон" (Пліній), пор. ін-інд. sindhu - "ріка, потік, море" - ін-рос. Синя вода, про Доне29, сюди ж синього Дону (Слово о полку Ігоревім), Синє море "Азовське море" 30, на сін_м' море у Дону (Слово о полку Ігоревім). * Ut-kanda-"відросток?", ????????????, Рід. п. мн. ч. (Пантікапей, надгробок I ст. н. е..), від місцевої назви *???????, СР ін-інд. Ut-khand, Utakhanda, місцевість при впадінні річки Кабул у Інд, ін-інд. ut-"ви-, з-", kanda "стебло" - ін-рос. Копиль, місто (сучасний Слов'янськ-на-Кубані), власне, слав. калька - "побічний відросток", (пор. южнослав., болг. збирав "побічний відросток"), спочатку про річку Протока, відгалуження Кубані.
Власне кажучи, однієї цієї останньої семантичної пари індоарійського (Синдо-меотского) * Ut-kanda "відросток" і місцевого ж слов'яноруській Копиль, первонач. "(Побічний) відросток", на наш погляд, достатньо, щоб сильно знецінити ходяче думку про освоєння слов'янської Руссю Тмутаракані лише з кінця Х століття. Наша лінгвістична ізоглоса досить реально і значно удревняет умови, необхідні для її формування - поява слов'янського етнічного елементу, причому, зауважимо, в тилу у Тмутаракані, конкретно - на схід від неї. Розмірковуючи, таким чином, цілком реально про контакті слов'янської мови і етносу з індоарійських северопонтійскім епохи занепаду останнього, ми, природно, слідом за цим і в зв'язку з цим має право зацікавитися прямими етномовним слідами раннього перебування слов'янської Русі на цій південно-східній периферії свого сукупного ареалу . Бо в тому, що перед нами периферія цього ареалу, сумніватися не варто.
Свого часу, а саме в нарисі перший своїх "пошуків єдності", мені довелося заступитися за правильне розуміння феномену старої етномовної периферії єдиного давньоруського ареалу, якою був новгородський Північно-Захід. Наша наукова громадськість до того моменту явно піддалася спокусі віднести архаїзми Новгорода, а головне їх "схожість" на західнослов'янські особливості, прямо і беззастережно до західнослов'янських ж проникненням ... Не стану повторювати того, що сказано було мною з того важливого приводу, кожен цікавиться легко може знайти і прочитати сам. Будучи переконаний в тому, що новгородський Північно-Захід представляє собою просто найбільш сприятливий і щасливий випадок збереження насамперед багатої місцевої писемності (дароване нам долею відкриття берестяних грамот), я всі ці роки мимоволі замислювався про інші - по несправедливості долі - змовклої периферіях стародавнього російського мовного ареалу, а також про можливості реконструкції раннього стану в цих важких умовах практичної відсутності місцевої писемної традиції. Ці роздуми і привели мене на шлях пошуків того, що залишилося від Азовсько-Чорноморської Русі ... Тут в нагоді і певна мудрості від конкретної роботи з лінгвогеографіческой тематикою: я маю на увазі свою переконаність в тому, що навіть значний вияв мовної самобутності периферії ще не може саме по собі служити сигналом її стороннього, скажімо інославянского, походження (тут знову приходить на пам'ять та перебільшена суєта навколо нібито "західнослов'янської" природи давньоукраїнська діалекту, причому все це - з кричущою ігноруванням законів і типології мовної географії) ...
А залишилося від стародавнього слов'янського Південно-Сходу в цілому небагато. Віднявши відразу і повністю всю потенційну власну писемність, яка мала шанси виникнути і отримати розвиток (адже все-таки "історія починалася на півдні"), ми і отримаємо цей невеликий залишок: побічні традиції (візантійські і східні історики та географи, дуже бідно - агіографія , в тому числі - слов'янська, ми звертаємося і будемо до цього звертатися) і ономастика (топоніміка, гідронімія і т. д.). Остання мало досліджена, тому може здатися, що в цьому відкритому, в основному степовому, краї, де важко сховатися звіру й людині, важко зберегтися й древньому назвою. Але в цьому розхожому думці чимало наївності і перебільшення. При всіх нескінченних набігах і навіть цілих етнічних пересування фронтальних переселень не було, чимало існувало того, що можна позначити як обтікання і співіснування різних етносів.
Як ми бачили, можна говорити про прояви дуже яскравою наступності навіть там, де наша історико-археологічна communis opinio була рішуче проти. Одним з перших, може бути, найпершим, хто проявив справжній інтерес до цього "пустельному полю" як лінгвіст-історик і Ономаст, був наш чудовий І. І. Срезневський. І він відразу багато побачив і вірно зрозумів, а завдяки йому можемо, здається, зрозуміти і ми. Я маю на увазі його роботу "Російське населення степів та південного Помор'я в XI-XIV ст." 31. Ця працьовито написана, прониклива стаття заслуговувала б бути названа знаменитою, але, боюся, зараз її вже ніхто не знає і до неї не звертається, як це шанобливо робили Багалій в минулому столітті і Шахматов - на початку цього століття. Але ж у своїй публікації Срезневський ще сто тридцять з гаком років тому показав нам, що дике поле "не було для російських новим світлом", він говорить "про поселеннях, родинних Русі, далеко на півдні", рекомендує "вдивитися в назви місцевостей півдня Росії , незмінно залишилися від століть дуже далеких ". Ці землі, відчужені від Русі кочівниками, "не були ніколи відчужені від неї зовсім, були знайомі, ніби свої. Дуже багато хто з цих назв - росіяни за походженням, слов'янські за змістом і звуків" 32. Російських назв - і притому древніх - у цьому надовго відірваним від слов'янської Русі краї багато: "Всього не перелічити" 33. Срезневський тверезо схоплює цю перемежаемость російських назв з неросійськими, він розуміє, що менш захищені "повинні були пропадати; але скільки б їх не загинуло, нитка переказів ... не гинула". А далі - заслуговує майже повного оприлюднення те, що, не боячись помилкової патетики, можна назвати заповітом Срезневського, у всякому разі - в рамках нашої нинішньої проблеми: "Таким чином, в нинішньому населенні південній Росії лежать сліди елементів дуже різнорідних, - і між іншим , досить давніх елементів слов'яно-російських ... Втім, такого загального висновку ..., без сумніву, дуже мало. Воно повинно бути підтверджено докладними спостереженнями та дослідженнями, в яких однакове право на участь належить географові і етнографу, філологу й археологу. З іншого боку, вони тим більше бажані, що до цих пір тільки розпочато, що залишається темним, невідомим, неподозреваемие багато такого, що важливо не для однієї допитливості науки, але і для життя "34. Слова, висловлені в 1860 році, залишаються і зараз для нас не застарілою програмою, бо грунтовне занурення в цей матеріал красномовно показує, наскільки багато що в ньому було навіть "неподозреваемо" для нас.
О. Н. Трубачов
Список літератури
1 Bruckner A. O nazwach miejscowych. Krakow, 1935, с. 41. [Повернутися]
2 Голубинський Є. Історія російської церкви. Т. I. Період перший, київський або домонгольський, перша половина томи. Вид. Друга. М., 1901. [Повернутися]
3 Новосельцев А. П. Хозарська держава та її роль в історії Східної Європи і Кавказу. М., 1900. [Повернутися]
4 Радянська історіографія Київської Русі. Відп. ред. В. В. Мавродін. Л., 1978. [Повернутися]
5 Іловайський Д. І. Розвідки про початок Русі. Вид. 2. М., 1882. [Повернутися]
6 Новосельцев А. П. Хозарська держава та її роль в історії Східної Європи і Кавказу. М., 1900, с. 157, приміт. 131; див. ще відомості з історії питання в Грицьков В. В. Руси. Частина 3. Чорноморська Русь. М., 1992. [Повернутися]
7 Пархоменко В. А. Біля витоків російської державності. (VIII-XI ст.). Л., 1924, с. 51. [Повернутися]
8 Гедеон С. А. Варяги і Русь. Історичне дослідження. Ч. I-II. СПб., 1876, ч. I, с. XI; 5, с. 33, 150; 9, с. 174; 7, passim; див. ще Левченко М. В. Нариси з історії російсько-візантійських відносин. М., 1956, с. 83. [Повернутися]
9 Голубинський Є. Історія російської церкви. Т. I. Період перший, київський або домонгольський, перша половина томи. Вид. Друга. М., 1901, с. 47. [Повернутися]
10 Лев Диякон. Історія. Переклад М. М. Копиленка. Коментар М. Я. Сюзюмова, С. А. Іванова. М., 1988. [Повернутися]
11 Лев Диякон. Історія. Переклад М. М. Копиленка. Коментар М. Я. Сюзюмова, С. А. Іванова. М., 1988, с. 197, коментар. [Повернутися]
12 см. ще спеціально Каришковський П. О. Лев Диякон про Тмутараканской Русі. - Візантійський літопис, т. XVII. М.-Л., 1960, с. 39 і сл., Passim. [Повернутися]
13 Пам'ятки літератури Київської Русі. Початок російської літератури. XI-початок XII століття. Складання і загальна редакція Л. А. Дмитрієва, Д. С. Лихачова. М., 1978, с. 64. [Повернутися]
14 Пархоменко В. А. Початок християнства Русі. Нарис з історії Русі IX-X ст. Полтава, 1913, с. 48. [Повернутися]
15 Смирнов А. П. До питання про витоки Приазовської Русі. - Радянська археологія, 1958, № 2, с. 275. [Повернутися]
16 Срезневський І. І. Російське населення степів південного Помор'я в XI-XIV ст. - Известия Відділення російської мови та словесності, т. VIII, 1860, с. 314. [Повернутися]
17 Ср Грушевський М. Київська Русь. Т. I. Введення. Територія і населення в епоху утворення держави. СПб., 1911, с. 206. [Повернутися]
18 Пархоменко В. А. Біля витоків російської державності. (VIII-XI ст.). Л., 1924, с. 39; Пархоменко В. А. Початок християнства Русі. Нарис з історії Русі IX-X ст. Полтава, 1913, с. 46-47. [Повернутися]
19 Пархоменко В. А. Біля витоків російської державності. (VIII-XI ст.). Л., 1924; Пархоменко В. А. Початок християнства Русі. Нарис з історії Русі IX-X ст. Полтава, 1913. [Повернутися]
20 Шахматов А. А. Рец. на кн.: В. Пархоменко. Початок християнства Русі. - Журнал міністерства народної освіти, серпень 1914, с. 334 сл. (Критика і бібліографія). [Повернутися]
21 Радянська історіографія Київської Русі. Відп. ред. В. В. Мавродін. Л., 1978, 19; Гадлей А. В. Проблема Приазовської Русі і сучасні археологічні дані про Південному Приазов'ї VIII-X ст. - Вісник ЛДУ, 1968, № 14, вип. 3, с. 57; Гадлей А. В. Етнічна історія Північного Кавказу IV-X ст. Л., 1979, с. 209. [Повернутися]
22 Рибаков Б. А. Київська Русь і руські князівства XII-XIII ст. М., 1982, с. 237. [Повернутися]
23 Гадлей А. В. Проблема Приазовської Русі і сучасні археологічні дані про Південному Приазов'ї VIII-X ст. - Вісник ЛДУ, 1968, № 14, вип. 3, с. 62. [Повернутися]
24 Таліс Д. Л. Топоніми Криму з коренем Рос-. - Антична стародавність і середні століття, вип. 10. Свердловськ, 1973, с. 230. [Повернутися]
25 Таліс Д. Л. Топоніми Криму з коренем Рос-. - Антична стародавність і середні століття, вип. 10. Свердловськ, 1973, с. 232. [Повернутися]
26 Таліс Д. Л. Роси в Криму. - Радянська археологія, 1974, № 3, с. 92. [Повернутися]
27 Брун Ф. Чорноморії. Збірник досліджень з історичної географії Південної Росії (1852-1877). Ч. II. Одеса, 1880, с. 320 і сл. [Повернутися]
28 Соболевський А. І. "Третє" російське плем'я. - Доповіді АН СРСР, 1929, с. 56-57. [Повернутися]
29 Брун Ф. К., - Праці I археологічного з'їзду в Москві. 1869. II. М., 1871, с. 394-395. [Повернутися]
30 Фоменко В. Г. Про назви Азовського моря. - Известия Мелітоп. від. Географічного товариства СРСР. Л., 1972, вип. 2, с. 106 і сл. [Повернутися]
31 Срезневський І. І. Російське населення степів південного Помор'я в XI-XIV ст. - Известия Відділення російської мови та словесності, т. VIII, 1860, с. 314. [Повернутися]
32 Срезневський І. І. Російське населення степів південного Помор'я в XI-XIV ст. - Известия Відділення російської мови та словесності, т. VIII, 1860, с. 314, стб. 316. [Повернутися]
33 Срезневський І. І. Російське населення степів південного Помор'я в XI-XIV ст. - Известия Відділення російської мови та словесності, т. VIII, 1860, с. 314, стб. 319. [Повернутися]
34 Срезневський І. І. Російське населення степів південного Помор'я в XI-XIV ст. - Известия Відділення російської мови та словесності, т. VIII, 1860, с. 314, стб. 320. [Повернутися]