1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

  1. Юридична наука та її система.

Юридична наука – це сис-ма знань, що спрямовані на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійсність.

Юр. Наука має: власний об`єкт( такі суспільні явища як право і держава), предмет( закономірності виникнення, розвитку та функціонування усіх д-п явищі процесів, їх окремих сторін та проявів, які разом утворюють д-п дійсність), власну методологію, власний понятійний апарат ( систему термінів).

Система юр. Науки:

-теоритичні науки( теорія держави та права, порівняльне правознавство, філософія права та соціологія права.

- історико-юридичні науки( всесвітня історія д.і п., ІДПУ, історія вчення держави та права).

- Галузеві науки, які складають основу юр.науки ( кримінальне, адміністративне, кримінальне, процесуальне, і т.ін.галузі права)

- Міжгалузеві, які виникають на перетині різних галузей права в мають комплексний характер.

- прикладні науки, особливість яких полягає в тому що вони мають суміжні предмети ( судова медицина, судова психіатрія, криміналістика, правова статистика…)

- наука міжнародного права ( наука міжнародного публічного і міжнародного приватного права, європейське право)


  1. Теорія держави та права як юридична наука, її предмет та функції.



Теорія держави та права- це фундаментальна юридична наука, яка вивчає сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права і держави їх взаємозв’язку, а також вихідні для всіх юридичних наук поняття.

Риси:

  1. Суспільна і юридична наука;

  2. Властивий двоєдиний характер

  3. Виходить з того, що сучасне право є невідривним від держави і в той же час з того, що право має верховенство над державою

  4. Є загальною наукою

  5. Є узагальнюючою наукою (синтетичною)

  6. Є методологічною, оскільки загальні закономірності, вироблені ТДП, використовуються іншими науками як методологічні орієнтири пр дослідженні останніми власного предмета та вирішенні своїх завдань

  7. Має фундаментальний характер

Предметом ТДП є сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування правових і державних явищ і процесів, також головні, вихідні, вихідні для всієї юридичної науки поняття.

У структурі предмета ТДП можна виділити 3 складові:

  • Сутність права і держави;

  • Найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку , функціонування права і держави;

  • Систему юр.понять.

Сутність права і держави становлять головні, найбільш істотні якості, що відрізняють ці явища від суміжних однорідних феноменів (н-д право від інших соціальних норм, державу від недержавних організацій влади).

Державно-правові закономірності – це об’єктивно існуючі, можливі для пізнання загальні правила, за якими відбуваються формування, розвиток і функціонування д-п явищ. Проте в суспільній практиці не виключаються деякі відхилення від закономірностей, н-д закономірним є наявність у державно-організованому суспільстві своєї території, однак монгольська середньовічна держава постійної території не мала. Д-п явища можуть бути варіативними, оскільки здійснення цих закономірностей може бути скореговано умовами певного суспільства. ТДП розглядає тільки найбільш загальні д-п закономірності.

Сис-ма юр. понять. ТДП розробляє поняття основних правових і державних явищ та процесів, знання про які є необхідним теоретичним та методологічним фундаментом для прикладних юр. Наук і безпосередньо для юр. практики. Поняття юр. категорій, щл мають всезагальний характер, становить головний понятійний ряд ТДП.( поняття як право, держава, їх типи та форми, функції іт.д.).

Функції ТДП – це головні напрямки її впливу на д-п дійсність та розвиток інших юр. наук. До них належать:

  • Пізнавальна (гносеологічна) ф-ція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про д-п яявища, їх характерні риси, сутність, форми, принципи, інститути тощо;

  • Евристична функція спрямована на встановлення закономірностей розвитку та функціонування прва і держави, відкриває те, що вже існує;

  • Функція наукового передбачення ( прогностична) полягає в науковому прогнозуванні шляхів подальшого розвитку д-п дійсності, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку;

  • Функція допомоги практиці, пов’язана зі службовою роллю ТДП, пізнавальна діяльність якої спрямована, в основному , на вирішення суто практичних питань;

  • Ідеологічно-виховна функція. ТДП є сис-мою поглядів на державу і право, зміст поглядів залежить від ідейної основи уявлень про д-п явища і може відрізнятися.( в умовах демократ суспільства такими ідеями є верховенство права, законність, гарантування прав і свобод л.і гр. і т.ін. На підставі цих ідей ТДП орієнтує учасників сусп. Відносин на повагу до прав і свобод, законних інтересів л.і гр. іт.д.

  • Узагальнююча функція акумулює і систематизує висновки зроблені іншими дисциплінами;

  • Інтеграційна ф-ція – інтеграція юр. явищі положень іншихюр. Наук у загальнотеоретичні поняття, що мають абстрактний характер, а також формулюється їх визначення, основні риси і загальні закономірності розвитку і ф-ції;

  • Методолігчна ф-ція – теоретичні конструкції та нукові прогнози є методологічною основою для дослідження усіма юр. науками своїх предметів.

Співвідношення ТДП з суспільними науками

ТДП не може розвиватись ізольовано, поза взаємодією з іншими галузями знань. Зв'язок між ТДП та суспільними науками визначається такими принциповими положеннями:

  1. Незважаючи на спроби представників окремих правових течій створити «чисту» юр. науку (Г. Кельзен) при вивченні д-п явищ не можна абстрагуватися від інших елементів соціальної дійсності. Отже при вивчення д-п явищ та процесів неодмінно враховуються досягнення різних суспільних наук.

  2. Юр. дійсність тісно переплетена з політичними, економічними, соціальними, культурологічними, антропологічними та ін. явищами і процесами у різних сферах суспільного життя, тому д-п дійсність вивчається не тільки юр. а й іншими суспільними науками, що їх дослідження також буде неповним без використання даних юр. наук, насамперед ТДП як загальної, фундаментальної, методологічної дійчності. Проте останні досліджують проблеми д. і п. лише в межах, що сприяють розкриттю їх власного предмета.

Філосіфія –це наука про загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, що виробляє узагальнену сис-му поглядів на світ, місце в ньому людини, загальні принципи буття і пізнання. Філософія озброює юриспруденцію методологією дослідження. Вона розробляє основні методологічні підходи до наукових досліджень, а саме: матеріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, метафізичний, герменевтичний, феноменологічний, антропологічний та ін. Філософія формулює найзагальніші філософські закони та закономірності, зокрема закони діалектики, які поширюються на д-п дійсність. ТДП використовує вироблені філософські категорії та загальні поняття (сутність, явище, зміст, форма)

Філософія права – сис-ма філософських знань про пізнавальні ціннісні та соціальні основи права. Філософія права вивчає фундаментальні принципи буття права, його онтологічну природу та соціальну сутність.

Соціологія- це гуманітарна дисципліна, що займаєтьс я вивченням суспільства як цілісної сис-ми, окремих структур та інститутів,різних соціальних груп та стосунків між ними, закономірності індивідуальної та групової поведінки , а також соціальних процесів, що відбуваються в суспільному середовищі. ТДП спирається як на загальну соціологічну теорію, що вивчає закономірності функціонування всього суспільства, так і на окремі соц.. теорії, що розкривають закономірності розвитку деяких сфер суспільного життя. Широке застосування теоретиками держави та права конкретно-соціологічних методів дослідження при вивченні державно-правових інститутів у сфері д-п дійсності .

Соціологія права вивчає суспільні відносини, що складаються як в процесі підготовки та ухвалення правових актів, так і в перебігу реалізації правових приписів, їх перетворення на соціальну поведінку особи та суспільних утворень, тобто вона спрямована на зясування соціальної зумовленості та соціальної ефективності права.

Політологія – наука про політику, що вивчає загальні закономірності розвиткові політичних явищ, процесів, інститутів та установ, розв’язує проблеми політичної влади, політичної системи, політичної ідеології, політичного режиму, політичнох відносин тощо. ТДП використовує політологічні дані вивчаючи співвідношення державної та політичної влади, місце держави в політичній системі суспільства, взаємодію держави з політичними партіями та блоками, зв'язок права і політики тощо.

Політологія права – система знань про державно-правову політику, стратегічні напрямки політичного розвитку держави і права з урахуванням політико-правових поглядів усіх суб’єктів політичної системи.

Соціальна психологія являє собою науку про закономірності поведінки людей, обумовлені їх належністю до певних соціальних груп та верств населення, а також психологічні характеристики окремих людських співтовариств.

4.ТДП в системі юридичних наук.

ТДП посідає провідне місце в системі юридичних наук про державу і право. Всі інші науки мають прикладний характер. Між ТДП та іншими юр науками існують двосторонні зв’язки. ТДП входить до групи теоретико-історичних наук рахом з ІДПУ і ІДПЗК, історією вчень.
Взамоєзв'язок ТДП та історичних юридичних наук проявляється: 1) глибоке вивчення історичного матеріалу необхідне для повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних держ-пр проблем та визначення закономірностей історичного розвитку держави і права. 2) ІДП в процесі пізнання тих або інших глобальних історичних явищ та подій спирається на висновки й узагальнення зроблені ТДП.
Історія вчень про право виступає історичною складовою заг ТДП. ТДп тісно пов’язана з дисциплінами, що тільки формуються (юридична конфліктологія).
ЗТДП виступає теоретико-методологічною базою для групи галузевих наук .
1. ЗТДП має своїм предметом дослідження всю «синтезовану» д-п реальність.
2. ЗТДП як методологічна основа дослідження д-п дійсності виробляє загальні для всіх галузевих юридичних дисциплін методи наукового пізнання
3. ЗТДП виробляє загальні для всіх юридичних наук поняття та категорії, які виступають вихідною базою для формування галузевими юридичними дисциплінами власного понятійного апарату. 
Крім того ЗТДП виробляє загальні для всіх критерії оцінки рівня, стану і перспектив розвитку галузевих юридичних дисциплін.
ЗТДП має з галузевими наука також і зворотні зв’язки, невідривна від юридичної практики. Зв’язки ТДП з групами спеціальних (прикладних) юридичних наук – опосередковані.
ЗТДП з групами наук, що вивчають зарубіжні державу і право. Для вивчення цього матеріалу потрібні загально-теоретичні знання.
5. Методологія і методи в пізнанні держави і права

Методологія – це теоретична основа і способи організації пізнавального процесу, що мають забезпечити істинний результат. Мектодологія є пеною точкою зору на предмет.

Метод – це спосіб пізнання, формулювання наукових гіпотез, перевірки доказовості висновків за допомогою різних конкретних засобів та прийомів.

Методологія склад. З 4 рівнів:

Загально філософський підхід

Загальнонаукові методи

Спеціальні методи

Власне юридичні методи

Загальнофілософські підходи:

Матеріалістичний підхід ( світ речей є передумовою світу ідей)

Метафізика ( кожне явище повинне досліджуватись як окреме, тобто відокремлене від усіх інших)

Діалектика ( явища досліджуються у їх розвитку та у зв’язках з іншими явищами)

Сучасні загально філософські підходи:

Феноменологічний метод (передбачає відмову від ідеалізацій та сприйняття єдиної передумови – можливості описання спонтанного змістовного життя свідомості або інтерпретації фундаментальних структур людського існування.

Герменевтичний підхід. (Герменевтика – це наука про інтерпретацію цей напрям має особливе значення для юриспруденції, бо право, норми права потрібно інтерпретувати. Інтерпретація залежить від точки зору автора, залежності цілого від частин, а частин від цілого, співвіднесення об’єкту що інтерпретується, з духовним горизонтом інтерпретатора)

Синергетика – це вчення про неврівноважені сис-ми

Антропологія – це наука про людину як учасника правових відносин, звідси ідея прав людини.

Комунікативний підхід – людина як учасник соціального спілкування з іншими людьми.

Загальнонаукові методи:

Логічний метод – включає аналіз і синтез, індукцію і дедукцію,визначення понять ті їх класифікацію, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного.

Історичний (хронологічний) метод – ТДП досліджує державу і право в тій послідовності в якій вони виникали, розвивалися та змінювалися. Цей метод стверджує, що в суспільстві розвиток йде від простого до складного.

Системний метод –передбачає погляд на державу і право як на сис-ми, що складаються з окремих елементів, кожен з яких виконує певну ф-цію, між якими існує взаємозв’язок, що зумовлює місце кожного елемента в цій сис-мі.

Спеціальні методи, які використовуються в правознавстві, є методи, розроблені в межах інших конкретних наук, - статистичний, конкретно-соціологічний, психологічний, кібернетичний, моделювання, соціального експерименту.

Власне юридичні методи:

Формально-юридичний метод використовується для пізнання внутрішньої форми правових явищ і процесів, дозволяє на основі узагальнення та виявлення ознак формулювати поняття дефініції визначення. Застосовується для зясування волі законодавця, вираженої в тексті закону.

Порівняльний метод включає різні напрямки дослідження д-п явищ. Аналіз певного явища в різних історичних етапах сприяє встановленню тенденцій і закономірностей його розвитку.
6. Теорії походження держави та права, їх зміст та значення .
Держави. 
1. Теологічна теорія (Тома Аквінський, ХІІІ ст..) Походження держави від волі Бога. Залежність держави від волі Бога. 
2.Патріархальна (Платон, Аристотель). Результат поступового розвитку сім'ї . Виник в результаті природного процесів розростання сімей та ускладнення соціальних відносин. Державна організація повинна будуватися за прикладом побудови сім*ї. 
3. Договірна теорія (Гроцій, Гоббс, Лок, Руссо, ХVII-XVIII ст..) Основною причиною виникнення держави вони вважали укладання угоди між людьми про спільне існування в межах певної організації (держави). ДО цього моменту люди існували в природному стані, який одні характеризували як війну «всіх проти всіх» (Гоббс), а інші «золотий час людства» (Руссо). Ця угода не є письмовим актом, який свідомо укладається людьми, а є напівсвідомим процесом природного об’єднання людей. Первинний договір – згода людей на об’єднання та спільне існування в межах єдиної держави. Вторинний – це обрання осіб, які будують державну владу.
4. Теорія насильства. (ХІХ ст.. ).Теорія внутрішнього насильства (Дюрінг) – насилля одної частини суспільства над іншою. Зовнішнє насильство (Каутськ) – війни та завоювання. Для закріплення влади переможця утвор держава.
5. Расова теорія (Гобіно, Ніцше) «вищі», «нижчі» раси
6. Марксистська (класова) теорія (Маркс, Енгельс). Сформ Енгельсом у нього роботі «Походження…». Основною причиною виникнення держави був розподіл суспільства за майновою ознакою – економічно-панівний та економічно-пригнічений. Розвиток виробничих відносин. Поява надлишкового продовольства. Енгельс прогнозував розпад держави, якщо суспільство стане безкласовим.
7.Техніко-економічна теорія пов’язана з виникненням видів господарств та їх розвитком «неолітичної революції.» Чайдл.
8. Гідравлічна (іригаційна) теорія Віттгофеля. Передумовою був перехід до іригаційного землеробства, хрост с/г продукції, а ще створення розгалуженого держ апарату. Теорія мала локальний характер.
9. Теорія інцесту (ХІХ) – заборона на кровозмішення. 
10. Органічна теорія – Спенсер, ХІХ ст., порівняння суспільства з живим організмом.
Теорії виникнення права
1. Теологічна теорія – Аквінський, Мартен, право було створене Богом, виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість.
2. Теорії примирення – Берман, Аннерс, пояснював походження права необхідністю впорядкуванню між родами. Договори про примирення спочатку в усній формі, а потім через повторювання ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила.
3. Теорії природного права (Конфуцій, Аристотель, Цицерон) вважали, що природне право на відміну від позитивного виникає як право справедливого розуму. Воно належить людині від народження
4. Марксистська теорія – клас, що панує в суспільстві, змінює звичаї в свою користь, пристосовує до власних потреб.
7.Публічна влада в первісній общині. Загальні закономірності виникнення.
Первісне суспільство проходить у своєму розвитку 3 етапи: 1) ранній етап- праобщина; 2) середній етап – родова община; 3) пізній етап – протоселянська община. Залежно від способів господарювання вирізняють два головні періоди в розвитку первісного суспільства: 1) Період збиральної (присвою вальної) економіки, коли люди отримували гтові продукти споживання від природи шляхом полювання, рибальства, збирання плодів; 2) період виробничої економіки, коли людство переходить до землеробства, тваринництва, метало оброблення, керамічного виробництва тощо. Структуру первісного суспільства становили сімї, роди, фратрії, племена, союзи племен. Родова община- це колектив людей, об’єднаних кровно родинними зв’язками, спільністю майна і праці. Соціальна влада при первіснообщинному ладі існувала у формі протестарної влади, її джерелом була вся община, а способом реалізації – первісне самоврядування. Управління здійснювалося загальними зборами дорослих членів роду (воїнів); старійшинами, влада яких ґрунтувалась на їх авторитеті, шануванні, мудрості; воєнними вождями, жрецями. Крім воєнної, протестарна влада виконувала функцію перерозподілу суспільного продукту, організуючу ф-цію, контрольну тощо.

Загальні закономірності виникнення держави. Держава виникає внаслідок розкладу первісної общини, поступового виокремлення вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських ф-цій, ресурсів влади та соцільних привілеїв. Економічні передумови: 1) перехід від добувної економіки до виробничої «неолітична революція». Виникнення роду занять – кочового скотарства (перший суспільний розподіл праці). Відкриття металів, що стимулювало промислову, ремісничу, діяльність (другий розподіл праці). Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регулярного товарообміну ( третій розподіл праці).

Управлінська праця поступово набуває самостійного значення. Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення.

Родова община роздрібнюється на патріархальні сімї, Колективна власність трансформується в групова, а потім- сімейну,внаслідок введення заборони інцесту впорядковуються шлюбні стосунки між родами,Перехід від кочового до осілого життя. Однією з перших форм територіального обєднання стає місто-держава. Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первісної общини, дістав назву – вождівство – перший крок у напрямку форм нової організації влади – держави з відокремленим від суспільства апаратом управління і примусу.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас