1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

Моністична концепція – визнання існування єдиної системи права, складовими якої є як міжнародне, так і національне право. При цьому пріоритет має або міжнародне або національне право.

Дуалістична теорія визнає самост характер двох систем права. Найбільш послідовні дуалісти вважають, що міжнародне вважають, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують абсолютно відокремлено один від одного. Помірні ж дуалісти, визначають самостійне існування двох систем права, припуск їх більшу або меншу взаємодію, у вітчизняній і зарубіжній літературі домінуючим стає помірно дуалістичний підхід. Ч.3 ст. Х Декларації про вітчизняний суверенітет України, де встановлено, Україна «визнає… пріорітет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права». Співвідношення норм міжнародного з національним правом залежить від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму міжнародного – міжнародному договорі, міжнародному звичаї, загальних принципах права, обов’язкових нормативних резолюціях міжнародних організаціяй. Ст..9 конституції, згідно з якою «чинні міжнародні договори згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Уклад між нар договорів, які суперечать конституції України, можливе лише після внес відповідних змін Конституції України». Більш докладно статус міжнародних угод визначено у ст..19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори Ураїни». «1. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченим для норм нац законодавства. 2. Якщо між нар договором України, який набрав чинності в уставленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».
Співвідношення національного права з нормами міжнародного права, закріпленими в інших джерелах.
1. Міжнародні договори для України не можуть вважатися частиною законодавства, залишаючись нормами між нар, а не нац права, вони є обов’язковими для України в частині, що не суперечить Конституції та законам України.
2. Суди при розгляді справ застосовують конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
3. Норми, закріпленні в міжнародних звичаях, вочевидь не є частиною національного законодавства України.
4. рішення міжнародних організацій однозначно не входять до складу національного законодавства України, але використ як авторитетне джерело, наприклад, у практиці Конституційного Суду України.

58. Нормотворчість: поняття, функції, принципи.

Нормотворчість – це врегульована законодавством діяльність уповноважених державних органів щодо розробки та прийняття Н/П А, які містять загальні правила поведінки (норми права). Призначення – надання формальної визначеності певним правилам поведінки.

Функції нормотворчості – це основні напрямки діяльності компетентних органів щодо встановлення, зміни або скасування правових норм, створенню і розвитку системи законодавства та інших форм права.

До функцій належать:

  1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності);

  2. Функція оновлення правового матеріалу ( передбачає зміну або скасування тих Н/П А, що застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства);

  3. Функція заповнення прогалин у праві ( передбачає часткове або повне усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує);

  4. Функція кодифікації н/п матеріалу ( полягає у впорядкуванні, об’єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акта).

Загальні принципи нормотворчості:

  • Принцип гуманізму ( вимагає аби людина та її інтереси були в центрі нормотворчої діяльності держави);

  • Принцип демократизму (зростаюча активність громадян в управлінні державними і громадськими справами, в нормотворчості це особливо яскраво реалізується шляхом ухвалення найважливіших законів на референдумі);

  • Принцип гласності ( передбачає вільне і конструктивне обговорення проектів нормативних актів, відкритість нормотворчого процесу);

  • Принцип законності (реалізація нормотворчих повноважень органами, які видають закони та інші нормативні акти, має відбуватися виключно в межах їх компетенції, на підставі закону, в повній відповідності із встановленою процедурою);

  • Принцип верховенства права ( зміст Н/П А повинен відповідати конституційним засадам, ідеалам правової держави і міжнародним стандартам захисту прав людини).

Спеціальні принципи нормотворчості:

  • Принцип науковості і професіоналізму( передбачає залучення фахівців високої кваліфікації до нормотворчої діяльності);

  • Принцип планування (дає змогу виключити випадкові, непродумані кроки в процесі нормотворчості, з його допомогою заповнюються прогалини та усуваються колізії у нормативних актах, ліквідується поспіх, встановлюється послідовність прийняття окремих актів, створюються умови для підготовки документів високої якості тощо);

  • Принцип оперативності (вимагає постійного оновлення правового матеріалу, швидкого реагування на нові тенденції у суспільстві, появу нових суспільних відносин і необхідність надання їм формальної визначеності, а також забезпечує скасування Н/П А, що застаріли, суперечать чинному законодавству, створюють юр. колізії);

  • Принцип поєднання динамізму і стабільності ( вимагає додержання необхідного балансу між прийняттям нових Н/П А і винесенням змін і доповнень до чинних. Основною метою нормотворчої діяльності мають бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення більшої тривалості дії законів та підзаконних актів.



59. Поняття та ознаки нормативно-правового акта.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами нормотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права:

1. праутворююче значення , оформлюють встановлення, зміну,, доповнення, скасування норм права.

2. приймаються тільки нормотворчими суб’єктами і в межах їх компетенції – народом, ВРУ, ПУ, Кабмін, міністерства, ін органи особи.

3. Розробляються і приймаються з додержанням особливої нормотворчої процедури, основними стадіями якої можуть бути нормотворча ініціатива, розроблення, розгляд, обговорення проектів НПА , прийняття та введення їх в дію.

4. Ухвалюється в формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (ВРУ – закони, ПУ – укази, Кабмін - постанови).Повинен відповідати певним вимогам:

1. Структури і офіційних реквізитів. НПА складається з таких структурних елементів – преамбула, розділи, глави, статті, пункти, підпункти статтей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-принципи, дефініції, загальні положення тощо, а особлива – норми, які визначаються вид і міру можливої або необхідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Назва нормативно правового акта + дата і місце його прийняття, + підпис відповідальної посадової особи.

2. Підлягають обов’язкові державній реєстрації та обліку. Облік здійснюється в різні способи: журнальний облік (фіксування актів у спец журналах за хронологією, алфавітним, предмет принципам); картковий облік (створення картотеки норм актів); внесення в тексти офіційних видань нормативних актів відміток про їх зміну, доповнення чи скасування; автоматизований облік на основі використання комп’ютерної техніки та сучасних інфо мереж.

3. Норм акти опрацьовуються з урахуванням правил юр техніки. Передбаченні вимоги щодо використання особливої мови закону (юр термінології), прийомів і способів викладення норм права в статтях норм актів, юр конструкцій, юр фікцій, приміток.

4. Оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях. В Україні до таких видань відносять «Офіційний вісник України», «Відомості ВРУ», «Офіційний вісник ПУ», газети «Голос України» і «Урядовий кур’єр».

Поділяються:

    1. За юридичною силою - закони і підзаконні акти

    1. За суб’єктами правотворчості - прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та ін.

    2. За обсягом і характером дії

  • загальної дії, які охопл всю сукупність відносин певного виду наданій території;

  • акти обмеженої дії (спеціальні) пошир на частину території або на певне коло осіб;

  • акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивна можливість яких реалізується за наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха та ін.)

    1. за галузевою належністю – на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, сімейного права тощо;

    1. за зовнішньою формою виразу – на закони. Укази, постанови, рішення, розпорядження, накази.


60.Стадії створення нормативно-правових актів. Порядок прийняття законів в Україні.
Процес видання Н/П А складається із сукупності послідовних організаційних дій, та етапів, які регулюються конституційними та іншими правовими нормами

  1. Прийняття рішення про підготовку проекту нормативного акта. Розпочинається з прийняття відповідного рішення про необхідність підготовки проекту нормативного акта, це право належить суб’єктам нормотворчої ініціативи. Що стосується законів, то право законодавчої ініціативи належить Президенту України, народним депутатам У., КабМінУ і виявляється у поданні на розгляд ВР законопроектів.

  2. Підготовка проекту нормативного акта. Прийняття будь-якого Н/П А потребує відповідних підготовчих дій: визначення кола фахівців, що працюватимуть над проектом, створення робочої групи з його підготовки, з’ясування громадської думки відносно потреб і напрямків правового регулювання тощо.

  3. Обговорення, узгодження та доопрацювання проекту нормативного акта. Остаточному прийняттю Н/П А передує обговорення і погодження на засіданні колегіального нормотворчого органу або за його межами. Обговорення є попереднім ознайомленням з текстом нормативного акта, його змістом, структурою. Це може здійснюватись з широким залученням зацікавлених осіб, а в окремих випадках і всього населення держави. Після одержання зауважень і пропозицій від зацікавлених установ, які за напрямком своєї діяльності безпосередньо або опосередковано пов’язані з реалізацією конкретного нормативного акта, відбувається додаткове узгодження його проекту. За результатами обговорення законопроект відхиляється, ухвалюється або повертається на доопрацювання, після чого у встановлений строк відбувається його розгляд у другому, а якщо необхідно, і в третьому читанні.

  4. Прийняття Н/П А. Нормативні акти видаються уповноваженим державним органом, який може бути як одноособовим так і колегіальним. Відповідно нормативний акт приймається рішенням більшості колегіального органу шляхом голосування або підписання відповідальною особою одноособового державного органу. Що стосується законів, то після обговорення вони ухвалюються більшістю голосів від конституційного складу парламенту, крім випадків передбачених Конституцією України. Конституційні закони ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів – 2/3 від конституційного складу ВР. Законопроект ухвалює Голова ВР і невідкладно направляє його Президентові У. Президент протягом 15 днів після одержання закону має підписати і офіційно оприлюднити його або повернути зі своїми вмотивованими зауваженнями та пропозиціями до ВР на повторний розгляд (накласти вето).

  5. Оприлюднення та набрання чинності. Нормативні акти набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення в офіційно встановлених джерелах : газеті «Голос України», журналах «офіційний вісник України», «відомості Верховної Ради». У постанові про введення закону в дію можуть бути передбачені інші строки набрання законом юридичної сили, але не раніше дня оприлюднення.

Нормативні акти місцевої адміністрації і місцевих органів влади оприлюднюються в місцевій пресі; відомчі нормативні акти оприлюднюються у відповідних бюлетенях та джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб.

61. Поняття та ознаки закону. Право і закон.

Закон – це н-п акт вищої юридичної сили прийнятий за спеціальною процедурою парламентом або безпосередньо народом та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Ознаки:

  1. Вони можуть прийматися лише 2 суб’єктами – парламентом і безпосередньо народом на референдумі.

  2. Регулюють лише найбільш важливі суспільні відносини. Ст..92 Коституції України встановлює перелік суспіл відносин, які можуть бути врегульовані законами.

  3. Мають вищу юридичну силу, щодо інших нормативних актів.

  4. Приймаються в особливому порядку.

  5. Містять первинні юр норми, які є базою для підзаконної нормотворчості.

Основним законом є конституція держави, яка має найвищу юр силу і втілює принцип верховенства права. Цей акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів держ влади і оргнів місцевого самоврядування. Конституція – нормативний акт, що гарантує втілення у суспільстві загальнолюдських цінностей, демократії, свободи, справедливості. Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенітету і влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави, є свого роду її «правовим паспортом». Конституція є юр базою решти законів. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв’язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатися на норм Конституції. Допускається постановлення судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

62. Види законів. Кодекс як особливий різновид закону.

Види законів виокремлюють за такими критеріями:

1.За юридичною силою:



  • Конституційні (нормативні акти, якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції);

  • Звичайні ( нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визнають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері);

2.За ступенем впорядкованості:

- кодифіковані ( нормативні акти, затверджені законами, в яких на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин);

- поточні ( несистематизовані законодавчі акти, прийняті з окремих питань).

3. За значенням у механізмі правового регулювання:

  • Основні (закони, які містять в первинній редакції текст правих норм і здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин);

  • Допоміжні ( закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинного законодавства, затверджуються, ратифікуються, зупиняються, скасовуються інші нормативні акти)

4.За обсягом дії:

  • Закони загальної дії ( поширюються на всіх суб’єктів права незалежно від їх статусу);

  • Закони спеціальної дії (адресовані чітко окресленому колу суб’єктів, які мають особливий статус);

  • Закони виняткової дії ( встановлюють винятки з загальних правил щодо обмеженого кола суб’єктів.

5.За часом дії:

  • Постійні ( закони, розраховані на тривалий (необмежений) строк дії);

  • Тимчасові (закони, прийняті на визначений у часі строк дії)

  • Надзвичайні закони ( акти, що приймаються за надзвичайних обставин і призупиняють дію чинних у відповідній сфері нормативних актів.

Кодекс – кодифікований Н/ПА, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний поділ на частини, розрідили, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права.

Кодифікація – вид систематизації Н/ПА, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці ( усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акті. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

63. Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття та класифікація. Їх види за Конституцією України.

Підзаконні НПА – це акти, що приймаються уповноваженими суб’єктами нормотворчості на основі і виконанні законів і не можуть законам протирічити.

Риси:

  1. Прийняті спеціальними суб’єктами. Перш за все органами виконавчої влади.

  2. Підзак акти можуть видавати лише на основі чинних законів. Їх головною метою врегулювання процедури реалізації законів.

  3. Підзак акти мають менше юр силу по відношенню до законів, е можуть протирічити законам, а у випадку колізій посилаються на закон.

Органи виконавчої влади видають підзак акти у формі наказів. Ними можуть затвер різні за змістом акти – положення, інструкції, правила, статути тощо. Незалежно від їх назви мають однакову юр силу. В деяких випадках міністерства вид. спільні накази, але це не впливає на їх юр силу.

Класифікація:

  1. За суб’єктами прийняття – підзаконні н-п акти ПУ, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.

  2. за зовн формою акта – укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила та ін.

  3. За сферою дії акта – загальні підзак НПА, обов’язкові до виконання на всії території держави (акти ПУ або КабМіну); відомчі підзак н-п акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства (нормативні акти міністрів, керівників ін центральних органів виконавчої влади, що мають внутр значення); місцеві підзаконні нормативні акти, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці (нормативні акти голів місцевих держ адміністрацій); локальні підзак норм акти, які діють тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації (норм акти курівників підприємств, установ, організацій);

  4. За часом дії - постійні та тимчасові

  5. За характером правотворчої компетенції – прийняті в межах власної правотворчої компетенції (норм акти уряду) і прийняті в порядку реалізації делегованих правотворчих повноважень (деякі норм акти органів місцевого самоврядування)

  6. За порядком прийняття - видані одноособово (нормативний наказ керівника державного комітету), прийняті колегіально (постанова правління Націольного Банку України), видані спільно двома або більше відомствами (наказ Міністерства фінансів України і Держ комітету України з питань регулятивної політики та підприємства.)

Види підзаконних нормативних актів за суб’єктами їх прийняття.

  1. ПУ видає нормативні акти у формі указів, які є обов’язковими до виконання на всії території України.

  2. Кабмін видає постанови і розпорядження , обов’язкові до виконання. Акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти КабМіну з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань – у формі розпоряджень.

  3. Нормативні акти Міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері управління видають нормативні акти у формі наказів.

  4. Нормативні акти місцевих державних адміністрацій.

  5. Нормативні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території

  6. Локальні норм акти – акти, які приймаються керівниками підприємств, установ, організацій в межах наданих їм повноважень з метою регулювання службової і трудової діяльності.



64. Дія нормативно-правових актів у часі.
Дію нормативного акта у часі характеризують 4 ознаки:

  1. Момент набуття нормативним актом чинності;

  2. Напрям темпоральної дії нормативного акта;

  3. Момент зупинення дії нормативного акта;

  4. Момент припинення дії нормативного акта.

Дія нормативного акта у часі починається з моменту набрання ним чинності (календарна дата, з якої всі суб’єкти права повинні керуватися ним, виконувати і додержуватись його приписів.

Порядок набуття чинності деякими загальнодержавними нормативними актами:

1)Нормативні акти ВРУ і Президента У набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

2)Нормативні акти КабМінУ набирають чинності з дня офіційного їх опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування.

3)Нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації МінЮстУ. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлений пініший строк набрання чинності.

Офіційними друкованими виданнями визнаються «Офіційний вісник» і «Урядовий кур’єр» .

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас