1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

Способи правового регулювання суспільних відносин – первинні (тобто не містять у собі інші більш прості) засоби правового впливу на поведінку людей, пов’язані з наділенням їх суб’єктивними юридичними правами або покладан

нями на них суб’єктивних юридичних обов’язків.
Способи поділяються на:
- Основні – вони можуть застосовуватися як окремо , так і разом з певними допоміжними способами його здійснення. Дозвіл – надання особі через визнання за нею відповідного суб’єктивного права можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки. Зобов’язання – покладення на учасників регламентованих правових суспільних відносин суб’єктивного юридичного обов’язку активного типу, що спонукає його носіїв до дій, передбачених правовими нормами. Заборона – покладення на особу суб’єктивного юр обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних, визначенних правом форм поведінки.
- Допоміжні – примус, заохочення, покарання, подання пільг, виключення з переліку обов’язків, пом’якшення юр відповідальності та ін. Вони використовуються разом з основними. 
Методи правового регулювання – сполучення основних і допом способів правового регулюв наявність (чи відсутність) можливості у осіб , на яких воно пошир самост встановл та уточн правові форми поведінки, характер підстав з настанням яких пов’язується виникнення, зміна та припинення правових стосунків між ними, а також ступінь деталізованості правов регулювання. Якщо в прав регул перевага віддається встановленю обов’язків, обмеж ініціатива суб’єктів права то правове регулювання базується на імперативному мутоді. Навпаки, якщо в правовому регул ширше, ніж зобов’язання та заборони , застос дозволи, сторони відносин, що їх регулює право, мають змогу відступати від зазначених у правових нормах варіантів поведінки та вільні самі ухвалювати рішення щодо участі в цих відносинах то пр регул засновується на диспозитивному методі.
Рекомендаційний метод – надання учасникам відносин , які впорядковуються правом, вказівок, що не мають обов’язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих осіб форм організації їх взаємодії.
Заохочувальний метод. Стимулювання за допомогою комплексного застосування різних способів правового заохочення такої поведінки суб’єктів права, яка є найбільш бажаною з погляду досягнення цілей правового регулювання.
Типи правового регулювання відображають його загальну будову на рівні окремих ділянок суспільного життя , які опосередковуються правом. Розрізняються 2 типи правов регул: 
- Загальнодозволений – можливість певної соціальної поведінки зумовлюється відсутністю її прямої юридичної заборони. У разі, якщо такої заборони не передбачено, то така поведінка вважається правомірною, тобто у цьому разі використ юр формула: дозволено все, крім того, що заборонено.
- спеціально дозволений – нормативне положення, згідно з яким дозволяються лише ті форми поведінки соціальних суб’єктів, що безпосередньо визнаються правовими нормами як припустимі. У цьому разі діє юр формула: заборонено все, крім того, що дозволено.
Ці підходи не можуть застосовуватися при врегулюванні однієї й тієї самої сфери соціальної діяльності.
Там, де більш важливим є підтримання високої соціальної активності, максимальної свободи особи має бути реалізований загальнодозволений тип правового регулювання. Якщо ж потреба у забезпеч висок рівень дисциплінов учасн – спеціально дозволений тип.

46.Механізм правового регулювання: поняття, стадії, елементи.
Правове регулювання здійснюється на системних засадах, через взаємодію багатьох юридичних явищ, конкретний порядок якої визначають у правознавстві як механізм правового регулювання. механізм правового регулювання має власний склад та структуру. Склад утворюють: правосвідомість, принципи права, юридичні норми інтерпретаційні та індивідуальні правові акти, правові відносини, заходи юридичного примусу і юридичної відповідальності, інші правові явища, які залучаються до реалізації цілей правового регулювання і можуть бути охарактеризовані під цим кутом зору як засоби його здійсненя.

Структура:

Послідовність підключення до правового регулювання зазначених юридичних засобів, у тій чи іншій черговості його обов’язкових (тобто таких, які цей процес перебігають кожен раз) та факультативних ( в яких виникає потреба при впорядкуванні лише деяких суспільних відносин) стадій:

1 стадія- правової регламентації ( різні суб’єкти правоутворення формулюють, санкціонують та закріплюють у притаманних правовій системі даної країни юридичних джерелах норми права. Визначають загально правовий статус учасників суспільних відносин, окреслюється коло їх основних прав та обов’язків, фактична реалізація яких потребує у більшості випадків продовження правового регулювання із застосуванням інших засобів його здійснення.

2 стадія – застосування норм права, що може передувати стадії виникнення конкретних правовідносин, так і відбуватися після неї. У першому випадку застосування правових норм має оперативно-виконавчий характер і пов’язане з виданням правозастосовних актів, що відіграють роль юридичних фактів, яких бракує для встановлення конкретних правовідносин. У другому випадку прийняття актів застосування правових норм спрямоване на усунення обставин, які створють перепони на шляху реалізації сторонами правових відносин своїх суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.

Завершальна стадія - реалізація норм права. На цьому етапі суб’єкти правових відносин здійснюють свої юридичні права та виконують покладені на них юридичні обов’язки. Якщо при цьому характер поведінки зазначених осіб узгоджується з вимогами юридичних приписів, мета правового регулювання досягнута, а отже механізм правового регулювання спрацював.
47. Поняття та ознаки норми права.
Норма права – це спрямоване на регулювання соціальних відносин загальнообов’язкове правило поведінки, реалізація якого забезпечується державою. Різновидом соціальних (суспільних норм) - притаманні всі загальні ознаки соціальних норм. 
1. НП є правилом поведінки між людьми або їх організаціями.
2. НП є мірою, можливою або належною, дозволеною або забороненою поведінки суб’єктів.
3. НП має загальний обов’язків характер.
4. НП завжди соціально, економічно і культурно обумовлені умовами життя суспільства
Виключно юр ознаки:
- НП є первинним елементом системи права.
- НП це владний припис, який формулюється або санкціонується державою від імені всього суспільства.
- НП це загальне не персоніфіковане правило поведінки, що розраховане на багаторазове використання. Невичерпність норми.
- НП мають особливу форму зовнішнього виразу.
- НП гарантуються і охороняються державою за допомогою різних юр засобів.


48. Структура норми права. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта.

Структура норм права – це внутрішня побудова правових норм. ( гіпотеза, диспозиція, санкція)

Гіпотеза – елемент норми права, що вказує на життєві обставини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило поведінки.

Класифікація гіпотез:

Залежно від того, з наявністю чи відсутністю життєвих обставин повязується дія норми права, виділяють:

  • Позитивну гіпотезу ( яка вказує на життєві обставини, за наявності яких реалізується правило поведінки);

  • Негативну гіпотезу ( що вказує на життєві обставини за відсутності яких реалізується правило поведінки);

  • Змішану гіпотезу ( що вказує на життєві обставини, коли за наявності одних і відсутності інших реалізується правило поведінки).

Залежно від кількості життєвих обставин, з якими пов’язується норма права, виділяють:

  • Просту (що визначає 1 життєву обставину, за наявності (відсутності) якої діє диспозиція норми;

  • Альтернативну ( що визначає декілька життєвих обставин за наявності (відсутності) хоча б однієї з них діє диспозиція;

  • Складу ( що визначає декілька життєвих обставин, за одночасної наявності (відсутності) яких діє диспозиція.

Залежно від того, чи сформульовані життєві обставини у вигляді вичерпного переліку виділяють:

  • Абсолютно визначену( в якій життєві обставини, з наявністю ( відсутністю) яких пов’язана дія норми, сформульовані у вигляді вичерпного переліку);

  • Відносно визначену (в якій життєві обставини, з наявністю ( відсутністю) яких пов’язана дія норми, сформульовані у вигляді невичерпного переліку).

Диспозиція – це елемент норми права, що вказує на правило поведінки, якому повинні підкорятись учасники правовідносин.

Залежно від варіантів поведінки, які пропонує норма, виділяють:

  • Безальтернативну диспозицію ( в якій суб’єкту пропонується лише один варіант поведінки.);

  • Альтернативну диспозицію (в якій суб’єкту надається декілька варіантів поведінки.);

Залежно від способу викладення правила поведінки відиляють:

  • Просту ( яка називає варіант поведінки, проте не розкриває його);

  • Описову ( яка описує всі істотні ознаки поведінки);

  • Відсильну ( яка не викладає правило поведінки, а відсилає для його ознайомлення до іншої норми);

  • Банкетну ( яка є різновидом відсильної і для розкриття змісту відсилає до інструкцій, правил та технічних норм);

  • Змішану ( яка поєднує в собі способи викладення правила поведінки, характерні для інших видів диспозицій, н-д, описову і відсильну).

Залежно від способу описання прав і обов’язків виділяють:

  • Абстрактну ( в якій правило поведінки викладено в загальному вигляді);

  • Конкретну ( в якій правило поведінки сформульоване за допомогою спеціальних, індивідуальних ознак);

Залежно від ступеня визначеності виділяють:

  • Абсолютно визначену ( яка х вичерпною конкретністю і повнотою встановлює права і обов’язки адресатів);

  • Відносно визначену ( яка не містить повних і точних вказівок на права і обов’язки адресатів).

Санкція – елемент норми права, що встановлює невигідні наслідки на випадок порушення правила, визначеного в диспозиції.

Залежно від характеру негативних наслідків, що настають за порушення правила, визначеного в диспозиції виділяють такі санкції:

  • Правовідновлюючі міри (санкції, спрямовані на відновлення порушених прав і законних інтересів);

  • Міри юридичної відповідальності ( санкції, що означають додаткові позбавлення особистого, організаційного або майнового характеру, які настають унаслідок правопорушення);

  • Заходи попереджувального впливу ( н-д арешт майна, можливість перевести на попередню оплату покупця, який затримує та ін.);

  • Власні правові втрати ( тобто несприятливі наслідки, що настають через дії самого суб’єкта).

За сферою використання санкції поділяються на:

  • Конституційно-правові ( н-д, визнання КС закону таким, що не відповідає конституції);

  • Цивільно-правові ( визнання правочину недійсним,відшкодування збитків та ін. способи відшкодування майнової шкоди);

  • Адміністративно-правові (н-д, попередження, штраф, адміністративний арешт та ін.);

  • Дисциплінарні ( винесення догани або звільнення з роботи);

  • Кримінальні ( позбавлення волі, виправні роботи, конфіскація).

За ступенем визначеності можуть бути:

  • Абсолютно визначеними ( тобто такі, що чітко і вичерпно вказують на вид і міру державного примусу);

  • Відносно визначені ( тобто такі, що передбачають можливість застосування різних видів санкцій).

Залежно від кількості несприятливих наслідків, що загрожують порушнику, санкції поділяють на :

  • Прості ( які передбачають 1 негативний наслідок);

  • Складні (які передбачають одночасне застосування декількох невигідних наслідків).

  • Альтернативні (які передбачають декілька наслідків 1 з яких може бути застосовано до правопорушника).

Способи викладення норми права в статтях н/п а можуть бути різними. Іноді норму права може бути викладено в 1 статті нормативного акта, але частіше вони за своїм змістом не збігаються. Це пов’язано з тим, що первинним елементом законодавства є не стаття н/п акта, а нормативний припис. Саме він є зовнішньою формою норми права. Нормативні приписи розміщуються в статтях н/па. Таким чином розбіжності, які існують у питанні співвідношення норми права і статті нормативного акта, виникають залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта. Існують такі варіанти:

  1. В одній статті нормативного акта викладено повністю один припис, тобто текстуально вони збігаються;

  2. В одній статті нормативного акта викладено два або більше нормативні приписи, у цьому раз стаття поділяється на частини, пункти та інші складові;

  3. В одній статті нормативного акта викладено частину припису, а інші його частини знаходяться в інших статтях або нормативних актах.



49. Спеціалізовані норми права: природа, особливості і значення у правовому регулюванні.
Ці норми:
1. Виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому регулюванні. Вони не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин і безпосередньо відносин між особами не регулюють.
2. Позбавленні традиційної триелементної логічної структури, а мають нетрадиційну структуру.
Відправні норми встановленні вихідних засад, основ правового регулювання суспільних відносин. Завдяки цим приписам визначаються цілі, завдання, принципи, межі та методи прав регулювання. Іноді їх іменують системоутворюючими нормами. 
Норми-засади – це норми, що закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи. Наприклад, такі норми закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціального, економічного, політичного, і державного життя., взаємовідносини держави і особистості.
Норми-завдання – це норми, які визначають завдання окремих інститутів або галузей права.
Норми-принципи – це найбільш загальні і стабільні імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших суспільних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають її характер та напрямки подальшого розвитку.
Інші спеціалізовані норми можна умовно поділити на 2 підгрупи:
1. системозберігаючі (колізійні та оперативні)
2. системоспрощуючі норми (норми-дефініції, норми-строки, норми-презумції, норми- преюдиції, норми-фікції).
Колізійні норми – це норми, що встановлюють правила вибору норми права , яка підлягає застосуванню за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами , що регулюють однакові фактичні обставини. 
Оперативні норми – це норми, спрямовані на введення в дію і припинення дії інших норм права.
Норми-дефініції – це норми, які містять визначення правових категорій і понять.
Норми-строки – це норми, які містять правила обчислення строків.
Норми-презумції – це норми, які закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних актів.
Норми-преюдиції – це норми, що виключають будь-яке оспорювання існування вже доведеного юридичного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності.
Норми-фікції – це норми, які для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті, і навпаки

50. Класифікація норм права.
Існують класичні та спеціалізовані норми права. Класичні спрямовані на безпосереднє регулювання суспільних відносин, закріплюють міру, зразок правомірної поведінки суб’єкта права. Спеціалізовані зазвичай безпосередньо відносини між особами не регулюють.

Класичні:

За функціональною спрямованістю класичні норми права поділяють на:

  • Регулятивні (що здійснюють правове регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов’язків. Вони визначають міру правомірної поведінки);

  • Охоронні ( що здійснюють правове регулювання суспільних відносин шляхом встановлення складів правопорушень і закріплення санкцій. Їх призначенням є охорона суспільних відносин, попередження суб’єктів права про обов’язок утримуватися від певної дії або бездіяльності, що порушують ці суспільні відносини, і можливі негативні наслідки порушення відповідного обов’язку.

За способом правового регулювання, який лежить в основі правила поведінки, регулятивні норми права поділяють на:

  • Зобов’язальні (що встановлюють юридичний обов’язок особи вчиняти певні позитивні дії);

  • Заборонні (що встановлюють юридичний обов’язок особи утримуватися від певних дій, тобто заборону на їх вчинення);

  • Уповноважувальні (що встановлюють суб’єктивні права, тобто дозвіл на здійснення уповноваженою особою тих чи інших активних дій.).

За методом правового регулювання класичні норми права поділяють на:

  • Імперативні ( що містять категоричні приписи,які безпосередньо визначають поведінку суб’єктів суспільних відносин і не можуть бути замінені за власним розсудом таких осіб іншими умовами);

  • Диспозитивні (що діють лише тоді, коли суб’єкти суспільних відносин своєю угодою не встановили інших умов власної поведінки).

За ступенем визначеності варіанта поведінки, який пропонує правило, класичні норми права поділяють на:

  • Абсолютно визначені ( що з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов’язки адресатів та наслідки їх порушення);

  • відносно визначені ( що не містять повних, вичерпних вказівок на умови їх дії, права і обов’язки адресатів або зміст санкцій).

Залежно від характеру розсуду компетентного органу відносно визначені норми поділяють на: ситуаційні, альтернативні, факультативні;
Залежно від обсягу дії поділяють на:

  • загальні ( що поширюються на рід певних відносин у цілому);

  • спеціальні ( що встановлюються з метою конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, рід яких регулюється загальною нормою права.


За належністю до таких складових системи права, як матеріальне та процесуальне право, класичні норми поділяють на норми матеріального та процесуального права.

За підсистемами права до яких належать правила поведінки можна поділити на норми публічного та приватного права;

За галузями права, до яких належать правила поведінки, норми можна поділити на норми конституційного, цивільного, сімейного, трудового, адміністративного права тощо;

За часом дії поділяються на :

  • постійні ( встановлені з невизначеним строком дії)

  • тимчасові ( встановлені тальки на певний строк).

Спеціалізовані норми права:

  1. Норми-засади ( закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи, н-д такі норми закріплюють засади конституційного ладу);

  2. Норми-завдання (визначають завдання окремих інститутів або галузей права);

  3. Норми-принципи ( найбільш загальні,стабільні та імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системи права і визначають її характер та напрямки подальшого розвитку. Н-д, ст..8 конституції У. закріплює принцип верховенства права);

  4. Колізійні норми ( встановлюють правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню за наявності розбіжності між нормами,що регулюють однакові фактичні обставини. Вони допомагають подолати колізії в законодавстві);

  5. Оперативні норми ( спрямовані на введення в дію і припинення дії інших норм права);

  6. Норми-дефініції ( містять визначення правових категорій і понять);

  7. Норми-строки ( містять правила обчислення строків)

  8. Норми-презумпції ( закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних фактів, н-д презумпція невинуватості);

  9. Норми-преюдиції ( виключають будь-яке оспорювання існування вже доведеного юридичного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності);

  10. Норми-фікції ( для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті і навпаки, н-д, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішення суду про це)



51.Поняття та структура системи права.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас