Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc
115. Поняття правової культури. Види та типи правових культур.
Три основні підходи до цього поняття:
антропологічний, згідно з яким культура – це сукупність усіх благ, створених людиною.
Соціологічний за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей.
Найширший – філософський згідно з яким культура певним історичним рівнем розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.
Правова культура – якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи – станом та рівнем правосвідомості, юридичної науки, системи законодавства, право застосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.
Залежно від історичного типу держави і права можна виділити правову культуру рабовласницького, феодального, буржуазного, соціалістичного та постіндустріального суспільств. Кожний з цих типів характеризується своїми специфічними особливостями. Так у період рабовласництва правовій культурі цього типу в цілому притаманне змішування норм звичаєвого права, моралі та релігійних приписів. Разом з тим саме в цей період розробляється вчення про верховенство закону, необхідність підкоряння йому.
Правова культура феодального типу формувалася під впливом релігії, звичаїв і ритуалів. Біблійні тексти мали силу закону. В судочинстві часто застосовувався «божий суд», який насправді означав перемогу сильнішого над слабкішим. Право не розглядалося як однакова для усіх міра свободи і рівності.
Характерними рисами буржуазної правової культури стали визнання, законодавче закріплення та гарантування основних прав і свобод людини: розроблення теорії правової держави, запровадження конституції як основного закону держави і визнання її верховенства в системі нормативно-правових актів, обґрунтування ідей стосовно верховенства права і незалежності суду тощо.
Для соціалістичного типу правової культури характерні заперечення цінності права, сприйняття його лише як засобу забезпечення волі, а подекуди – сваволі держави (керівництва правлячої партії) + ідеологізація правової системи , проявом чого стали запровадження офіційної панівної ідеології з одночасним запереченням плюралізму, свободи слова, думки і віросповідання.
Правовій культурі постіндустріального притаманні особлива повага до прав і свобод людини і громадянина, їх реальне забезпечення і гарантування, розроблення ефективних механізмів їх захисту: створ досконалого за формою і змістом законодавства; високий рівень правової науки.
Можна виділити романо-германську, англо-американську, традиційно-релігійну (мусульманську, індуську, іудейську) типи правової культури. Як особливі типи в рамках даної кваліфікації можна виокремити також міжнародну та правову культуру ЄС,
Залежно від рівня і глибини пізнання правових явищ, їх використання в правовій поведінці (діяльності) прийнято виділяти буденну (масову), професійну та теоретичну (наукову) правову культуру.
Буденна правова культура притаманна широким верствам населення. Головне місце в її змісті посідають традиційні цінності, правові стереотипи, настанови, звичаї та звички. Вона формується на основі власного життєвого досвіду і емпіричних знань про чинне право та інші правові явища.
На її формування впливають засоби масової інформації, а також установи освіти, де надаються, як правило, найбільш елементарні знання про правову дійсність.
Професійна правова культура базується на здобутих унаслідок одержання спеціальних юр освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом. Про рівень професійної правової культури свідчитиме відповідний кваліфікований титул (ранг, категорія).
Професійний тип правової культури залежно від специфіки професійної діяльності може бути поділений на такі види, як судова, прокурорська, слідча, нотаріальна, адвокатська, пенітенціарна правова культура.
Носіями теоретичної (наукової) правової культури, як правило, є юристи-науковці та викладачі юридичних вищих навчальних закладів. Деякі науковці поряд з теоретичною правовою культурою окремо виділяють ще й елітарну правову культуру, як сукупність правових знань, цінностей, ідеалів, настанов, грамотного розуміння і здійснення правових приписів.
Залежно від носіїв (за суб’єктним складом) можна виокремити правову культуру особи, соціальних груп (політичних, професійних, етнічних, релігійних) і верств населення (пенсіонерів, молоді), суспільства в цілому.
116. Правова культура особистості.
Правова культура особистості характеризує ступінь і характер її правового розвитку, виступає необхідною передумовою формування правової культури суспільства. Правову культуру особистості становлять такі елементи:
1)Знання права і розуміння його принципів, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного Н/П А, сферу його дії. При цьому особливого значення набуває те, як особа розуміє право. 2) Настанова ( сформований на основі власного життєвого досвіду стан психологічної готовності індивіда до певних дій у відповідній ситуації) індивіда на повсякденну правомірну поведінку і звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм. 3) Повага до права, заснована на особистій переконаності в його справедливості та ефективності як засобу регулювання суспільних відносин, і готовність його виконувати навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів. 4) Вміння використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати свої суб’єктивні права, виконувати юридичні обов’язки, використовувати вітчизняні та міжнародні механізми захисту порушених прав, свобод і законних інтересів. 5) Правова активність особи. Така активність індивіда у правовій сфері має бути усвідомленою, зумовленою повагою до права і виявлятися у свідомих, добровільних та ініціативних діях з метою досягнення узгоджених інтересів і потреб особи, суспільства та держави. Залежно від ступеня реалізації зазначених елементів правову культуру особистості можна поділити на такі види: 1) Низька, коли рівень правової культури індивіда не досягає «середнього» рівня внаслідок загального низького рівня розвитку особи, відсутності у неї елементарних знань про право та інші правові явища, не сформованість правових цінностей, настанов і звичок, деформації правосвідомості. 2) Звичайна, яка відповідає загальноприйнятому рівню правової культури в конкретному суспільстві на відповідному етапі його розвитку. 3) Висока, коли рівень правової культури особи перевищує загальнопоширений рівень правової культури пересічного громадянина.
117. Правова культура суспільства. Правова субкультура і правова контркультура.
Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку правосвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юридичної практики і правової науки.
Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. Правова культура складається з низки елементів (рівнів):
Досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина.
Ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показниками їх реалізації є обмеження державної влади правом, відповідність підзаконних НПА законам.
Рівень правової свідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур розв’язання конфліктів, знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності додержуватися процедур розв’язання конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності додержуватися приписів правових норм.
Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової культури суспільства має відповідати законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократично і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей.
Стан законності та правопорядку в суспільстві. Найважливішими критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення.
ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури та ін.).
Стан розвитку юридичної науки, залучення вчених-юристів до розроблення проектів НПА і вдосконалення їх змісту, програм боротьби зв злочинністю.
Правова субкультура – частина правової культури суспільства, яка в певних аспектах (цінностях, елементах, позиціях тощо) відрізняється від неї, але в головних своїх рисах узгоджується з правовою культурою данного суспільства. Підкреслимо, що така правова субкультура не протистоїть пануючій правовій культурі, а, включаючи в себе низку її базових цінностей, додає до них нові цінності, притаманні саме їй. Від правової субкультури слід відрізняти правову контркультуру, яка складається із сукупності цінностей, поглядів, уявлень, теорій, настанов, вчинків (діяльності) певних угрупувань або організацій, що відкрито протиставляються домінуючій у суспільстві правовій культурі, знаходяться з останньою в стані антагоністичної суперечності і або навіть відкритого протистояння.
Правова контркультура – це явище доволі широке і неоднорідне, яке значною мірою залежить від специфіки носіїв такої культури (злочинного співтовариства, екстремістських, сепаратистських, фундаменталістських угруповань та ін.). Характерною рисою правової контркультури є те, що вона не може забезпечити права і свободи людини і громадянина, громадський мир і злагоду, законність і правопорядок, становлення і розвиток демократичної, правової державності і громадянського суспільства, а навпаки сприяє порушенню прав і свобод.
118. Поняття та структура правової системи.
Правова система – сформована під впливом об’єктивних закономірностей розвитку суспільства сукупність усіх його правових явищ, які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціальними системами. До структури правової системи входять:
1)Інструментальна складова – сукупність усіх суб’єктів права (індивідуальних та колективних, державних та недержавних)
2) Нормативна складова – сукупність принципів і норм права, які регулюють відносини між суб’єктами права, правила правотворчості, система визнаних джерел права; 3) ідеологічна складова - сукупність поглядів на право та інші правові явища, що поділяються на правову психологію, правову ідеологію та правову культуру. До цієї групи належать також система підготовки юристів; 4) Функціональна складова – процес реалізації права та правозастосування, судова та інша юридична практика; 5) результативна складова – відображає результати дії права, ступінь його соціальної затребуваності та відповідності інтересам соціуму, стан правопорядку в суспільстві. Виокремлюють декілька основних функцій правової системи, що їх вона як соціальна система виконує у суспільстві. 1) інтегративна функція полягає у поєднанні через правове регулювання найбільш важливих сторін інших соціальних систем ( економічної, політичної тощо) з метою досягнення суспільно значущих цілей. Для України актуальним є побудова правової, демократичної, соціальної держави, основні елементи якої знайшли правове закріплення і здійснюються за допомогою правових методів та способів. 2) регулятивна функція відображається в упорядкуванні найважливіших суспільних відносин. Суспільство завжди визначає корисні і шкідливі для нього відносини та відповідним чином намагається вплинути на їх розвиток за допомогою всіх своїх елементів. 3) комунікативна функція полягає у встановленні між суб’єктами правової системи постійного обміну правовою інформацією. Шляхом цього обміну вони інформують усіх суб’єктів про власні потреби та інтереси, а метою такого спілкування є узгодження приватних та публічних інтересів, забезпечення компромісу і порозуміння. 4) охоронна функція передбачає підтримання існуючої соціальної системи і захист її від внутрішніх та зовнішніх дестабілізуючих чинників. Цю функцію виконує насамперед правоохоронна система держави.
119. Загальна характеристика правових систем сучасності (романо-германська, англо-американська, релігійні і традиційні правові системи)
Правова сім’я – сукупність правових, об’єднаних спільністю правосвідомості та правової культури, структури права та системи джерел права, особливо правотворчості та правозастосування.
Романо-германська правова сім’я – країни континентальної Європи + багато латиноамерик та азіат . Подібними є право України, Росії, Білорусії.
Ознаки:
Формування на основі рецепції (запозичення) римського права та канонічного права.
Єдине розуміння сутності права, що склалося завдяки дослідженню і викладанню римського і канонічного права в європейських університетах.
єдине розуміння норм права, котра розглядалася як абстрактне, загальне та неперсоніфік правило поведінки.
Основне джерело права – НПА, головним з яких в ієрархії є закон.
За деякими винятками, не визнаються правотворчі повноваження судді та судові прецеденти.
Поділ права на публічне і приватне, також відносно виокремлені галузі (конституц, цивіл, кримінал, адміністратив)
Усі основні галузі права кодифіковані
Загальний понятійний фонд та термінологія
Є система загальн принципів, на яких базується правовий порядок.
Пріоритет матеріального права над процесуальним.
Англо-американська правова сім’я виникла в Англії в ХІ ст.. Англія, США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної Ірландії, країн Британської співдружності.
Ознаки:
Загальне право не зазнало значного впливу з боку римського або канонічного права, його розвив не університети, а юристи-прктики, тобто в своєї основі воно є судейським правом.
У правових системах немає поділу права на публічне і приватне і класифікації на галузі.
Структура склад із загального права, права справедливості та статутного права.
Не характерна кодифікація. Хоча зустрічається (США) .
Джерело права – судовий прецедент – але не виключ наявності інших джерел – статутного права, звичаїв, доктрини.
Визнання правотворчі повноваження судді.
Наявність інституту суду присяжних, які, не будучи професіональними суддями, наділені важними повноваженнями при вирішенні справи по суті.
Пріоритет процесуального права над матеріальним.
Сім’я традиційного права – заснована на звичаєвому праві.
Ознаки:
Провідним джерелом права виступає звичай.
Негативне ставлення до законодавства
Ігнорування державних структур у процесі реалізації норм права.
Слабкий розвиток юридичної інфраструктури.
Релігійна правова сім’я – мітить у собі чотири правові системи: мусульманського, індуського, іудейського та канонічного права.
Риси:
Нерозривний зв'язок з релігією.
Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслідку раціональної діяльності особистості і держави.
Персональний характер дії права.
Визнання соціальної цінності права.
Невизнання принципу формальної рівності прав людини.
Соціалістична правова сім’я складалася з правових систем Радянського Союзу та інших країн, що йшли соціалістичним шляхом розвитку після Другої світової війни (Польща, НДР, Чехословаччина, Куба ). Право розглядається виключно у позитивістському сенсі як засіб забезпечення інтересів та волі панівного класу під час здійснення цих перетворень. З формант-юридичного боку соціалістичне право формувалося на здобутках романо-германського права – визнанні НПА основним джерелом права, загальному та не персоніфікованому розумінні норми права, кодифікації законодавства.
120.Становлення та розвиток національної правової системи України.
Правова система формувалася у складних умовах – відсутність державної незалежності протягом значних періодів своєї історії + ідеологічний вплив на українське суспільство протилежних за змістом європейських та східних концепцій Розвиток національної правової системи можна поділити на два періоди до здобуття незалежності та після здобуття незалежності. Відлік часу формування української правової системи починається зі звичаєвого права Київської Русі, його подальшого розвитку в період Гетьманщини, існування Української Народної Республіки та Української радянської соціалістичної республіки. На другому етапі після здобуття незалежності 1991 р. розпочалося формування самостійної правової системи, що стало одним з проявів народного та державного суверенітету, спрямованим на задоволення інтересів українського суспільства. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року обґрунтував утворення самостійної Української держави, зокрема, продовженням тисячолітньої традиції державотворення в Україні. Концепції:
1)Належність до романо-германської правової сім’ї. Прихильники цієї концепції виходять з того, що історично вітчизняна правова система починаючи з дореволюційних часів, належить до романо-германської правової сімї. Її основні риси формувалися під впливом європейської юридичної науки, система права розвивалася на основі рецепції римського права, основним джерелом права визнається Н/П А, законодавство кодифіковане.
2) Належність до слов’янської правової сімї. Деякі науковці обґрунтовують необхідність визнання формування після розпаду соціалістичної сімї на її базі самостійної словянської (євразійської) правової сімї, до якої відносять правові системи України, Бєларусі, Росії та інших східноєвропейських держав. Стрижневою у цій сімї визнається правова система Росії, яка на думку деяких авторів, має самодостатній та незалежний від інших правових сімей характер. Зокрема, її характеризують специфічна правосвідомість, відповідно до якої пріоритет надається захисту переважно публічних, а не індивідуальних інтересів, позитивістське сприйняття права, нерозвинута правова культура, особливе правозастосування – широке використання інших соціальних норм для регулювання суспільних, відносин, недовіра й ігнорування державних юридичних структур та ін.
3) Утворення на основі соціалістичної правової сімї 3 окремих систем, які тяжіють до різних правових сімей. Зокрема, прибалтійські країни ( Латвія, Литва,Естонія) найбільш рішуче позбавляються наслідків радянського періоду та у правовому розвитку зорієнтовані на північноєвропейські країни, які іноді об’єднують у окрему скандинавську правову сімю. Російська правова система намагається розвиватися самостійним шляхом, який передбачає інтеграцію окремих елементів радянської системи з сучасними правовими інститутами. Водночас для цієї системи є характерним дуже обмежене використання іноземного правового досвіду, поступове формування на основі правових систем Росії та деяких інших країн (Бєларусі, Казахстану тощо) окремої євразійської правової сімї. Україна в правовому розвитку зорієнтована на романо-германську правову сімю , класичне європейське право. Водночас риси, що їх набула національна правова система, як і системи інших постсоціалістичних східноєвропейських держав, роблять необхідним їх виділення в окрему ( східноєвропейську) групу, яка розвивається в межах романо-германського права . Суттєвих змін зазнає право розуміння: офіційно визнано ідею верховенства права, природності прав людини та їх пріоритету щодо держави, правової, соціальної, демократичної держави, поділу права на публічне і приватне, непорушності приватної власності, що є характерним для європейської правової традиції.
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18