«Розвиток нетрадиційних форм організації навчання в сучасній гімназії»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра педагогіки та методики навчання іноземних мов
Курсова робота з педагогіки
на тему: «Розвиток нетрадиційних форм організації навчання в
сучасній гімназії»
Студентки групи СОа 19-20 денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти педагогічного факультету романо- германської та української філології
(спеціальність
014
Середня освіта
(за предметними спеціаль- ностями), спеціалізація
014.021 Англійська мова і література, освітньо-
професійна програма Іноземні мови та літератури, методика навчання іноземних мов і зарубіжної літератури (англійська мова і друга західноєвропейська мова)
Шнайдер Інни Анатоліївни
Науковий керівник:
кандидат педагогічних наук, доцент Соловей М. І.
Оцінка за 4-бальною шкалою
Оцінка за
100-бальною шкалою
__
Оцінка за шкалою ЄКТС
Члени комісії:
_
(підпис)
(Прізвище та ініціали)
(підпис)
(Прізвище та ініціали)
(підпис)
(Прізвище та ініціали)
Київ – 2023

2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИНІ ЗАСАДИ НЕТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ
ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ……………………………………………............6 1.1 Поняття нетрадиційних форм організації навчання в закладах загальної середньої освіти…………………………………………….6 1.2
Історія становлення та розвитку нетрадиційних форм організації навчання в Україні……….……………………………...10 1.3 Особливості використання нетрадиційних форм організації навчання в сучасній школі……………………………………….....12
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ
НАВЧАННЯ В СУЧАСНОМУ ЗАКЛАДІ ЗАГАЛЬНОЇ
СЕРЕДНЬОЇ ОСТВІТИ…………………………..……………..16 2.1 Шляхи організації нетрадиційних форм навчання в сучасній гімназії………………………………………………………………...16 2.2 Зарубіжний досвід реалізації нетрадиційних форм організації навчання ………………………………………………………….…...25
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..32
РЕЗЮМЕ……………………………………………………………………...…35
ABSTRACT……………………………………………………………………...36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….37
ДОДАТКИ……………………………………………………………...………..40

3
ВСТУП
Постійний розвиток нашого суспільства неминуче призводить до підвищення вимог до рівня освіти та педагогічної діяльності. Сьогодні в освітньому процесі основною формою передачі знань, умінь та навичок є урок, який забезпечує активну та планомірну діяльність класу, направлену на вирішення поставлених освітніх завдань. У Державному стандарті базової середньої освіти зазначається, що навчальні заклади, які впроваджують у свою діяльність інноваційні розробки, нестандартні форми навчання, активно використовують досягнення науки, є рушійною силою сприяння
інноваційному розвитку та необхідним суттєвим змінам у системі освіти [2].
Нова українська школа – це школа навчання та розвитку компетентностей [8], що керується ідеологію перетворень в освіті, окресленою
Законами України «Про освіту» [5], «Про повну загальну середню освіту» [6] та основні напрями її реформування щодо створення нового сучасного освітнього середовища, передумови інноваційної діяльності, запроваджено нові державні стандарти для всіх рівнів освіти.
Нетрадиційні форми проведення навчальної діяльності – це неординарні підходи до викладання навчального матеріалу. Для них характерне таке структурування змісту й форми, яке сприяє розвитку в школярів інтересу до навчальних дисциплін. У процесі проведення таких уроків складаються сприятливі відносини розвитку творчого мислення, формується позитивна мотивація до навчання. Вони будуються на спільній діяльності педагога та учнів, на спільному пошуку з метою підвищення ефективності освітнього процесу. Саме тому розвиток нетрадиційних форм навчання, відповідно до особливостей новітніх процесів в освіті, має охоплювати певні теоретичні блоки понять і принципів, а саме: створення нового в системі освіти та педагогічної науки, сприйняття нового соціально-педагогічною спільнотою, застосування педагогічних інновацій, система рекомендацій для теоретиків і

4 практиків щодо пізнання інноваційних освітніх процесів в освіті та управління ними [15, с. 19].
Важливість та актуальність даної теми зумовлена необхідністю звернення до теоретичних методів у визначенні нетрадиційних форм організації освітнього процесу; стрімким розвитком новітніх технологій, що дозволяють запроваджувати нові види діяльності в процесі навчання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що багато вітчизняних та зарубіжних науковців зробили вагомий внесок у дослідження проблеми впровадження нестандартних форм у навчальну діяльність закладів освіти (С. Кульневич, Ю. Мальований, Н. Мойсеюк, Л. Опеньок, О. Савчина,
Т. Сидоренко, В. Чайка та ін.).
Об'єкт: форми організації навчання.
Предмет: нетрадиційні форми організації навання.
Мета: обґрунтувати сутність нетрадиційних форм організації навчання
і проаналізувати шляхи їх ефективного використання в сучасній гімназії / сучасному ліцеї.
Досягти поставленої мети можна виконавши поставленні завдання:
1) розкрити сутність та історію розвитку поняття «нетрадиційні форми організації навчання»;
2) вказати необхідність застосування нетрадиційних уроків в освітньому процесі в сучасному закладі загальної середньої освіти;
3) дослідити систему реалізації нетрадиційних форм організації навчання в школах України;
4) розкрити сутність зарубіжного досвіду в застосуванні нетрадиційних форм навчання в закладі загальної середньої освіти та показати можливості використання цього досвіду в українських закладах середньої освіти.
Для досягнення мети і реалізації завдань дослідження використовувався комплекс загальнонаукових методів:

6
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИНІ ЗАСАДИ НЕТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ
НАВЧАННЯ
1.1. Поняття нетрадиційних форм організації навчання в закладах
загальної середньої освіти
Тлумачення терміну «форма організації навчання» має значну кількість визначень. Вчені-дидакти по-різному обґрунтовують цю категорію.
Форму організації навчання А. Савчина трактує як «спеціально налагоджену діяльність учителя та учнів у спеціально встановленому порядку» [16].
Вдалим, на нашу думку, є розкриття сутності цього поняття М. Чайкою:
«форма організації навчання є вираженням узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється в установленому порядку і в певному порядку». режим» [21, с. 137].
У навчальній діяльності існує чимало різноманітних форм організації уроків.
До традиційних форм організації навчання О. Кравченко відносить уроки вивчення нового матеріалу, закріплення знань, умінь та навичок, перевірки та оцінки набутих знань, умінь та навичок, аналізу контрольних робіт, узагальнення та систематизації вивченого матеріалу, повторення теми чи розділу [8].
У процесі навчання провідним, на думку О. Кравченка, стає переорієнтація з пасивних форм навчання учнів на активну творчу працю із застосуванням активних й інтерактивних методів навчання. Часто такі форми уроку кваліфікують як нестандартні. До них віднесемо: уроки-семінари, заліки, лекції, конкурси, уроки-екскурсії, інтегровані уроки, заняття- конференції, диспути, тематичні ігрові уроки, завдяки яким учні швидше та краще засвоюють програмний матеріал [8].

7
Т. Куценко вважає, що суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню [9, с. 107].
Т. О. Сидоренко наголошує на тому, що головна особливість нестандартного уроку полягає у викладанні певного матеріалу у формі, пов'язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагують створити позитивну мотивацію навчальної діяльності [20, с. 6].
В Енциклопедії освіти наведено наступне визначення: «Нетрадиційна форма організації навчального процесу ‒ заняття, які включають методи і прийоми різних форм навчання. Вони будуються на основі спільної діяльності вчителя та учня, колективного пошуку, експерименту з відпрацювання нових прийомів з метою підвищення ефективності освітнього процесу [3, с. 359].
Цікавою є думка І. Підласого, який ключовою причиною появи нестандартних уроків вважає спроби вирішення проблеми підвищення
інтересу учнів до навчання [10, с. 387]. Вчений дотримується твердження про те, що нестандартний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну (невстановлену) структуру.
І. Підласий виділив 36 типів найбільш поширених нестандартних уроків
[10, с. 388] (табл.1.1).
Із табл. 1.1 можна простежити, що нестандартні уроки І. Підласий відносить до різних 36 типів, їх можна кваліфікувати як однотипні, але з використанням різних методів і технологій навчання.
В. Д. Шарко виділяє два основних підходи до розуміння нетрадиційних
(нестандартних) уроків [22, с. 67-69]. Перший підхід характеризує такий урок як відступ від чіткої структури комбінованого уроку і поєднання різноманітних методичних прийомів.
Таблиця 1.1
Типи нестандартних уроків за висновками І. Підласого [11, с. 387-388]
№
Тип уроку
№
Тип уроку
1
Уроки-»занурення»
19
Бінарні уроки

8 2
Уроки-ділові ігри
20
Уроки-узагальнення
3
Уроки-прес-конференції
21
Уроки-фантазії
4
Уроки-змагання
22
Уроки-ігри
5
Уроки типу КВК
23
Уроки-»суди»
6
Театралізовані уроки
24
Уроки пошуку істини
7
Уроки-консультації
25
Уроки-лекції «Парадокси»
8
Комп’ютерні уроки
26
Уроки-концерти
9
Уроки з груповими формами роботи 27 Уроки-діалоги
10 Уроки взаємного навчання учнів
28
Уроки-»Слідство ведуть знавці»
11 Уроки творчості
29
Уроки-рольові ігри
12 Уроки-аукціони
30
Уроки-конференції
13 Уроки, які проводять учні
31
Уроки-семінари
14 Уроки-заліки
32
Інтегральні уроки
15 Уроки-сумніви
33
Уроки-»кругове тренування»
16 Уроки-творчі звіти
34
Міжпредметні уроки
17 Уроки-формули
35
Уроки-екскурсії
18 Уроки-конкурси
36
Уроки-ігри «Поле чудес»
Тобто основною формою навчального процесу все ж залишається традиційний урок, але в який обов’язково вносяться елементи сучасних технологій розвитку пізнавальних здібностей учнів. А це, перш за все, шестирівневий розвиток пізнавальних здібностей: знання; розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка.
Враховуючи вищенаведене, доцільно більш ретельно підбирати фактичний матеріал до уроку, тексти документів, джерела за темою, завдання, тексти і т. ін. При цьому на уроках застосовуються різні види діяльності: складання таблиць, опорних конспектів, заповнення карток, кросвордів за різними джерелами, дискусії та розповіді на задану тему, підготовка і захист рефератів, ігри тощо.
За другим підходом нестандартний урок слід розглядати як інноваційну, сучасну форму уроку, що з’явилася останнім часом і поширилася в сучасній школі (уроки-конференції, уроки-круглі столи, уроки-аукціони, уроки- дискусії тощо) [11].
Г. Селевко запропонував власну структуру порівняння традиційних і нетрадиційних форм уроку (У таблиці, додаток А). Основними елементами цієї структури є: концептуальна основа, змістова частина навчання, процесуальна частина [16].

9
О. І. Пометун наголошує, що на нетрадиційних уроках активізуються психічні процеси учнів: увага, запам’ятовування, інтерес, сприйняття, мислення. Учені з’ясували різницю функціонального призначення правої і лівої півкуль головного мозку. Ліва півкуля спеціалізується на вербально- символічних функціях, а права – на просторово-синтетичних. При дослідженні творчого процесу можна виділити два різних типи: аналітичний, раціональний лівопівкульний; інтуїтивний, з домінуванням інтуїції – правопівкульний.
О. С. Рижкова схиляється до того, що школа переоцінює лівопівкульне мовне мислення не на користь правопівкульному [19, с. 142]. Нетрадиційні ж форми уроків емоційні за своєю природою і тому здатні навіть суху
інформацію оживити й зробити яскравою, такою, що запам’ятовується. На таких уроках можливе залучення кожного в активну роботу, ці уроки протистоять пасивному слуханню або читанню. У процесі нетрадиційного уроку інтелектуально-пасивна дитина здатна виконувати такий обсяг роботи, який їй зовсім недоступний у звичайній навчальній ситуації.
Орієнтація сучасної школи на гуманізацію процесу освіти та різнобічний розвиток особистості учня передбачає, зокрема, необхідність гармонійного поєднання власне навчальної діяльності, в рамках якої формуються базові знання, вміння та навички, з діяльністю творчої, пов'язаної з розвитком
індивідуальних задатків учнів, їх пізнавальної активності, здібності самостійно вирішувати нестандартні завдання тощо [7].
Активне введення у традиційний навчальний процес різноманітних нетрадиційних форм навчання, зокрема розвивальних занять, специфічно вкладених у розвиток особистісно-мотиваційної і аналітико-синтетичної сфер дитини, пам'яті, уваги, просторової уяви та інших важливих психічних функцій, є однією з найважливіших функцій педагогічного колективу [4, с.
56].
Підсумовуючи, зазначимо, що до традиційних шкільних занять належать, як відомо, уроки вивчення нового матеріалу, закріплення знань, умінь та навичок, перевірки та обліку набутих знань, умінь та навичок, аналізу

10 контрольних робіт, узагальнення та систематизації вивченого, повторення теми чи розділу.
Поряд із цими формами навчання останнім часом широко використовуються і нетрадиційні чи нестандартні. Це, зокрема, уроки- семінари, заліки, лекції, конкурси, уроки – екскурсії, інтегровані уроки, заняття-конференції, диспути, тематичні ігрові уроки, завдяки яким учні швидше та краще засвоюють програмний матеріал.
1.2.
Історія становлення та розвитку нетрадиційних форм організації
навчання в Україні
Загальновідомо, що урок у сучасній школі є однією із основних форм організації навчання. Проте результати численних досліджень (Б.П.Єсипова,
М.М. Скаткіна, М.А. Данилова, В.А. Онищук, Г.Д. Кирилової, М.М.
Махмутова та інших) дають підстави стверджувати, що найефективніший не урок, а поєднання різноманітних організаційних форм навчання, гнучке комбінування уроків, лекцій, семінарських, практичних занять, екскурсій, самостійної роботи учнів [11].
У ході розвитку теорії та практики навчання змінювалося і дидактичне уявлення про сутність форм організації навчання, їх місце та роль у системі навчання та виховання учнів.
Доцільність класно-урочної форми навчання обґрунтовано Я. А.
Коменським у його «Великій дидактиці», де показано, що урок вимагає об'єднання учнів у класи з постійним складом дітей одного й того самого рівня підготовки, запровадження твердого розкладу занять учителем із класом на уроках, на які ділиться весь навчальний матеріал, і кожен з яких має чітко визначену дидактичну мету.
Для подолання схоластики та механічного запам'ятовування матеріалу, що вивчається Я. А. Коменський рекомендував вчителеві будувати урок в

11 такий спосіб, щоб «діти не могли не зрозуміти його», він повинен зацікавити
їх, стежити за роботою всього класу та окремих учнів [20, с. 7].
У 20-30-ті роки під впливом ідей американських учених Олени
Паркхерст, Джона та Евеліни Дьюї поширення набули такі форми організації навчання, як дальтон-план, який отримав свою назву від м. Дальтона, де він вперше був застосований [9, с. 107-108]. За дальтон-планом кожен учень міг працювати індивідуально відповідно до своїх здібностей, найчастіше самостійно в обстановці лабораторії та за самостійним планом, який розроблявся у формі карток трьох видів: лабораторна картка інструктора,
індивідуальна облікова картка учня та облікова картка класу. Вчитель працює з класом на вступному занятті, а також при підбитті підсумків самостійної
індивідуальної роботи учнів.
У цій формі організації навчання наголошувалося на значенні колективної діяльності учнів, які групувалися у ланки, осередки, бригади.
Слово «лабораторна» означало орієнтацію учнів на самостійне дослідження, самостійне подолання проблем. Підсумкові значення найчастіше проходили як конференції, де ланкові доповідали про результати роботи. І з того, наскільки докладно і повно вони доповідали, вся ланка отримувала загальну оцінку. У цьому основна відповідальність лягала на ланкових, а рівень знань і умінь інших учнів або нівелювався, або був дуже низьким.
Одним з найважливіших уроків минулого щодо застосування різноманітних форм і методів навчання є твердження про те, що жоден метод навчання, жоден з відомих методів організації навчання або новостворених засобів навчання не можна універсалізувати [10, с. 388]. Універсалізація завжди загрожує тим, що дає односторонній ефект, а кращих результатів досягають там і тоді, де використовуються комплекс, системи, сукупність різноманітних форм, методів та засобів навчання. Цей висновок стосується і уроків, їх різноманіття, варіативності їхньої структури, композиційної побудови.
У вітчизняній дидактиці було зроблено багато досліджень щодо

12 структури аналізу різних типів уроку.
Так, відомий дидакт Б.П. Єсипов класифікував уроки з основної дидактичної мети. У зв'язку з цим він виділяв такі типи уроків: комбіновані чи змішані; за ознайомленням учнів з новим матеріалом: закріплення умінь та навичок: перевірки знань. Цю класифікацію уроків з основою можна назвати класичної і основний, оскільки у різних модифікаціях вона повторюється в різних авторів [21, с. 136].
Деякі дидакти спробували класифікувати уроки за формою організації навчальної роботи учнів. Так, І.М. Казанцев виділив сім типів уроків; уроки з різноманітними видами занять, уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-екскурсії, кіно-уроки, уроки самостійної роботи учнів у класі, лабораторні та практичні заняття [16].
Таким чином, численні дослідження показують, що незалежно від типу структура уроку має бути чіткою, а кожен елемент уроку повинен відповідати своїй дидактичній меті.
У реальній педагогічній практиці вчителі найчастіше проводять так звані комбіновані уроки, у яких чітко виділяються такі структурні елементи:
1) опитування учнів за матеріалом попереднього уроку;
2) пояснення нового матеріалу;
3) закріплення нового матеріалу та його застосування у вирішенні завдань, виконанні відповідних вправ;
4) постановка та роз'яснення домашнього завдання [18, с. 54-55].