МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.І. Пирогова
| «ЗАТВЕРДЖУЮ» |
| Проректор з лікувальної роботи професор В.В. Погорілий _________________ |
| «____»________________20 р. |
| |
| |
«ДИТЯЧІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ»
(назва навчальної дисципліни)
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
навчальної дисципліни
з підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю
«ЗАГАЛЬНА ПРАКТИКА-СІМЕЙНА МЕДИЦИНА»
(IІ рік навчання)
Вінниця
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
практичних (семінарських) занять з дисципліни «ДИТЯЧІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ»
для лікарів-інтернів спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина» ІІ року навчання
| № | Теми заняття | Кількість годин |
| 1 | Нормативно-правова база та обліково-звітна документація з організації протиепідемічної роботи лікаря загальної практики-сімейного лікаря. Нормативно-правова база з організації лікування на дому дітей та дорослих на інфекційні захворювання (стаціонар на дому). Організація моделі амбулаторного ведення пацієнтів, які перенесли інфекційне захворювання. Особливості інфекційних захворювань у дітей із первинними та вторинними імунодефіцитами. Симптоми та синдроми, семіотика і основні методи та особливості діагностики інфекційної патології. Діарея: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта. Гостра та тривала лихоманка: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта. Лімфаденопатія: диференційний діагноз, маршрут пацієнта. Жовтяниця: диференційний діагноз, маршрут пацієнта. Екзантема і енантема: диференційний діагноз, маршрут пацієнта. Менінгеальний синдром: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта. | 3,6 |
| 2 | Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з переважно фекально-оральним механізмом передачі (харчові токсикоінфекції, ботулізм, сальмонельоз, шигельоз, кишковий ієрсиніоз, псевдотуберкульоз, черевний тиф та паратифи А, В, вірусні діареї, вірусні гепатити А та Е, поліомієліт, лістеріоз): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. | 3,6 |
| 3 | Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з переважно повітряно-крапельним механізмом передачі (грип А,В,С, парагрипозна інфекція, герпесвірусні інфекції, дифтерія, менінгококова інфекція, легіонельоз, орнітоз, мікоплазмоз): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. Алгоритми надання невідкладної допомоги хворим на менінгококову інфекцію на догоспітальному та госпітальному етапах. Особливості ведення хворого із синдромом ангіни: диференційних підхід. | 3,6 |
| 4 | Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з перкутанним та парентеральним механізмом передачі (лептоспіроз, правець, сказ, бешиха, еризепелоїд, феліноз, вірусні гепатити В, С, Д): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. | 3,6 |
| 5 | Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з переважно трансмісивним механізмом передачі (малярія, вірусні енцефаліти, хвороба Лайма, ерліхіоз, висипний тиф, хвороба Брілла-Цинсера, геморагічні лихоманки): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. | 3,6 |
| 6 | Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Інвазії: діагностика, маршрут пацієнта. Нематодози (ентеробіоз, аскаридоз та інші). Цестодози (теніоз, теніарінхоз та інші). Трематодози (опісторхоз та інші). Лямбліоз. Амебіаз. Токсоплазмоз. Епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. | 3,6 |
| 7 | Інтегроване ведення найпоширеніших дитячих інфекційних хвороб у практиці лікаря ЗП-СМ (вітряна віспа, скарлатина, кір, краснуха, кашлюк та паракашлюк, епідемічний паротит): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. Надання невідкладної допомоги пацієнту із синдромом Рея. Маршрут пацієнта. | 3,6 |
| 8 | Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Вірусні гепатити: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. Сучасні підходи до менеджменту вірусних гепатитів у дітей. | 3,6 |
| 9 | Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). ВІЛ/СНІД: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. Скринінг на ВІЛ-інфекцію у практиці лікаря ЗП-СМ. Менеджмент опортуністичних інфекцій при СНІД. | 3,6 |
| 10 | Невідкладна допомога при сепсисі та шоках (дегідратаційному, інфекційно-токсичному та ін.). Невідкладна допомога хворим із печінковою та нирковою недостатністю. Невідкладна допомога хворим на анафілаксію. Імунопрофілактика інфекційних хвороб. Залік. | 3,6 |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ТЕМИ №1 та №2
Тема №1. Нормативно-правова база та обліково-звітна документація з організації протиепідемічної роботи лікаря загальної практики-сімейного лікаря. Нормативно-правова база з організації лікування на дому дітей та дорослих на інфекційні захворювання (стаціонар на дому). Організація моделі амбулаторного ведення пацієнтів, які перенесли інфекційне захворювання. Особливості інфекційних захворювань у дітей із первинними та вторинними імунодефіцитами. Симптоми та синдроми, семіотика і основні методи та особливості діагностики інфекційної патології. Діарея: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта. Гостра та тривала лихоманка: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта. Лімфаденопатія: диференційний діагноз, маршрут пацієнта. Жовтяниця: диференційний діагноз, маршрут пацієнта. Екзантема і енантема: диференційний діагноз, маршрут пацієнта. Менінгеальний синдром: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта.
Тема №2. Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з переважно фекально-оральним механізмом передачі (харчові токсикоінфекції, ботулізм, сальмонельоз, шигельоз, кишковий ієрсиніоз, псевдотуберкульоз, черевний тиф та паратифи А, В, вірусні діареї, вірусні гепатити А та Е, поліомієліт, лістеріоз): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Актуальність: Гострі кишкові інфекції (ГКІ) займають провідне місце в структурі інфекційної патології дитячого віку, характеризуються різноманітністю клінічних проявів, вірогідністю швидкого розвитку тяжкого стану внаслідок дегідратації, метаболічних та електролітних порушень, особливо у дітей першого року життя, що диктує необхідність своєчасної діагностики та надання невідкладної медичної допомоги хворому. За даними ВООЗ в світі реєструється від 68,4 до 265 млн. випадків ГКІ різної етіології. За офіційними даними щорічно в Україні серед дітей реєструється 47-55 тисяч випадків ГКІ, що складає 65-70% від загальної кількості захворілих. При цьому щорічно на кожну дитину до 5 років випадає 1,7-2,5 випадки діареї. ГКІ посідають друге-третє місце в структурі дитячої летальності. В останні роки відмічається чітка тенденція в зміні етіологічної значимості патогенів, які викликають ГКІ у дітей. Не викликає сумніву той факт, що провідна роль серед них в світі тепер належить вірусам, які обумовлюють 50-80 % ГКІ у дітей. В етіологічній структурі гострих гастроентеритів частка вірус-асоційованих інфекцій становить 30–50 %. Ентеротропні віруси представлені: Rotavirus (24,0–35,5 %), Norovirus (24,1–17,6 %), Adenovirus (19,1 %), Astrovirus (8,9 %) та іншими. Згідно з даними ВООЗ, щорічно у світі реєструється близько 138 мільйонів випадків ротавірусної інфекції. Серед дітей віком до п’яти років у країнах Європи щорічно реєструється до 3,6 мільйони, у США — до 2,7 мільйони випадків ротавірусної інфекції. У країнах, що розвиваються, ротавіруси викликають більше ніж 850000 випадків смерті дітей щорічно.
В Україні частота ротавірусного гастроентериту в загальній структурі кишкових інфекцій різної етіології складає від 23 до 50 %, а серед дітей до 3-х років – перевищує 60 %.
Для формування знань і практичних навичок лікаря ЗП-СМ важливим є знання основних нормативно-правових документів, основних клінічних симптомів та синдромів, які дадуть змогу встановити інфекційне захворювання у пацієнтів дитячого віку.
Знати:
етіологічні чинники інфекційних захворювань та їх особливості, які можуть відігравати важливу роль у розвитку захворювання та впливати на його перебіг;
ланки епідемічного процесу: джерело зараження, механізми передачі, можливості поширення в окремих вікових групах, дитячих колективах;
основні патогенетичні механізми розвитку основних симптомів при інфекційних хворобах у дітей;
основні синдроми при інфекційних захворюваннях;
основні методи діагностики, які слід застосовувати для верифікації діагнозу інфекційних хвороб у дітей;
основні принципи лікування інфекційних хвороб;
методи профілактики інфекційних захворювань.
Вміти:
Оволодіти навичками збору анамнезу хвороби;
Оволодіти методиками обстеження пацієнта з інфекційним захворюванням;
Вміти виділити відповідні симптоми (або синдроми), що характеризують інфекційне захворювання;
Оволодіти вмінням написання історії хвороби з обґрунтуванням попереднього діагнозу;
Вміти визначити необхідні додаткові обстеження;
Вміти оцінити результати лабораторних даних (загальний аналіз крові,вірусологічні, серологічні дослідження, реакції імунофлюоресценції, експрес- метод при грипі та ін., ІФА, ПЛР);
Вміти обґрунтувати заключний діагноз провівши диференційну діагностику;
Вміти призначити адекватну терапію (етіотропну, патогенетичну та симптоматичну);
Вміти проводити невідкладну допомогу при невідкладних станах у дітей із інфекційною патологією.
Дати рекомендації стосовно режиму, дієти, обстеження, нагляду в періоді реконвалісценції.
Проводити лікувально-діагностичний пошук згідно принципів доказової медицини.
Питання до теми:
Нормативно-правова база та обліково-звітна документація з організації протиепідемічної роботи лікаря загальної практики-сімейного лікаря.
Нормативно-правова база з організації лікування на дому дітей та дорослих на інфекційні захворювання (стаціонар на дому).
Організація моделі амбулаторного ведення пацієнтів, які перенесли інфекційне захворювання.
Особливості інфекційних захворювань у дітей із первинними та вторинними імунодефіцитами.
Симптоми та синдроми, семіотика і основні методи та особливості діагностики інфекційної патології.
Діарея: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта.
Гостра та тривала лихоманка: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта.
Лімфаденопатія: диференційний діагноз, маршрут пацієнта.
Жовтяниця: диференційний діагноз, маршрут пацієнта.
Екзантема і енантема: диференційний діагноз, маршрут пацієнта.
Менінгеальний синдром: диференційний діагноз, невідкладна допомога, маршрут пацієнта.
Захворювання з переважно фекально-оральним механізмом передачі (харчові токсикоінфекції, ботулізм, сальмонельоз, шигельоз, кишковий ієрсиніоз, псевдотуберкульоз, черевний тиф та паратифи А, В, вірусні діареї, вірусні гепатити А та Е, поліомієліт, лістеріоз): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Клінічна фармакологія препаратів, які використовуються для менеджменту хворих на інфекційне захворювання переважно фекально-орального механізму передачі.
Література:
Михайлова А. М., Трішкова Л. О., Крамарєв С. О., Кочеткова О. М. Інфекційні хвороби у дітей // К.: Здоров’я. – 2000. – 418 с.
Інфекційні хвороби в дітей: підручник за ред. проф. С.О.Крамарьова, проф. О.Б.Надраги. – Київ.: ВСВ “Медицина”, - 2010 - 392 с.
Інфекційні хвороби у дітей: підручник (ВНЗ ІV р. а.) / Л.І. Чернишова, А.П. Волоха, А.В. Бондаренко та ін.; за ред. Л.І. Чернишової. — 2-е вид., випр. – К.: Медицина. – 2017. – 1022 с.
Інфекційні хвороби в дітей / за ред. Крамарьова С.О., Надраги О. Б. - Київ.: ВСВ ″Медицина″, 2010 - 392 с.
Учайкин В.Ф., Нисевич Н.И., Шамшева О.В. «Инфекционные болезни и вакцинопрофилактика у детей.» Учебник для ВУЗов / М.:ГЭОТАР, Медиа, 2007. - 688 с.
Nelson textbook 21 th Edition by Robert M. Kliegman, MD, Richard E. Behrman, MD, Hal B. Jensen, MD and Bonita F. Stanton, MD. Видавництво: SAUNDERS. 2019. – 4264 р.
Додаткові джерела:
1. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби (в 3-х томах). – К.: “Здоров’я”, 2002. – Т.1.-3.
2. Инфекционные болезни: учебник / О.А. Голубовская, М.А. Андрейчин, А.В. Шкурба [и др.] − К:. ВСИ «Медицина», 2014.
3. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
4. Інфекційні хвороби. Підручник / М.Б.Тітов, Б.А.Герасун, Л.Ю.Шевченко та ін.; за ред. М.Б.Тітов. – К.:Вища шк., 1995.
5. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ТЕМИ №3 та №4
Тема №3. Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з переважно повітряно-крапельним механізмом передачі (грип А,В,С, парагрипозна інфекція, герпесвірусні інфекції, дифтерія, менінгококова інфекція, легіонельоз, орнітоз, мікоплазмоз): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. Алгоритми надання невідкладної допомоги хворим на менінгококову інфекцію на догоспітальному та госпітальному етапах. Особливості ведення хворого із синдромом ангіни: диференційних підхід.
Тема №4. Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з перкутанним та парентеральним механізмом передачі (лептоспіроз, правець, сказ, бешиха, еризепелоїд, феліноз, вірусні гепатити В, С, Д): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Актуальність: Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) – велика група гострозаразних вірусних захворювань, які характеризуються загальними симптомами інфекційного токсикозу та переважним ураженням слизових оболонок дихальних шляхів.
У цю групу захворювань відносять грип, парагрип, аденовірусну, риновірусну, респіраторно-синцитіальну інфекції. Перераховані захворювання не вичерпують етіологічної структури ГРВІ у дітей, оскільки в цей час навіть за допомогою найсучасніших методів лабораторної діагностики вдається розшифрувати лише 70 % всіх гострих захворювань респіраторного тракту, що реєструються у дитячому віці.
ГРВІ – найпоширеніші на земній кулі захворювання. Щорічно у світі реєструється більше 1 млрд хворих на ГРВІ, причому близько 70 % захворювань приходиться на дитячий вік. Діти перших місяців життя хворіють рідко, оскільки перебувають у відносній ізоляції та багато хто з них зберігає пасивний імунітет, отриманий трансплацентарно від матері. Проте і вони можуть хворіти на ГРВІ, особливо, якщо вроджений імунітет виявився ненапруженим або повністю відсутнім. Найбільша захворюваність доводиться на дітей другого півріччя та перших трьох років життя, що пов'язане з їхньою організацією в дитячий колектив і різке збільшення числа контактів. Дитина, що відвідує дитячі ясла або сад, протягом першого року може хворіти на ГРВІ до 10 разів, на другому році - 5-7 разів, у наступні роки - 3-5 разів у рік. Зниження захворюваності пояснюється надбанням специфічного імунітету в результаті перенесених ГРВІ.
Часта захворюваність на ГРВІ в дитячому віці висуває цю проблему в число найбільш актуальних у педіатрії. Повторні захворювання істотно впливають на розвиток дитини, приводять до ослаблення захисних сил організму, сприяють формуванню хронічних вогнищ інфекції, викликають алергізацію організму, перешкоджають проведенню профілактичних щеплень, обтяжують преморбідний фон, затримують фізичний і психомоторний розвиток дітей. У багатьох випадках часті ГРВІ патогенетично пов'язані з обструктивним бронхітом, бронхіальною астмою, хронічним пієлонефритом, поліартритом, хронічними захворюваннями носоглотки та іншими захворюваннями.
Щорічно 28 липня, у день народження американського вірусолога Баруха Бламберга, який отримав Нобелівську премію за прорив у вивченні етіології вірусних гепатитів (ВГ), у світі проводиться Всесвітній день боротьби з гепатитом. У 2018 році він пройшов під гаслом «Діагностувати і лікувати гепатит». Акції та заходи, заплановані в рамках Всесвітнього дня боротьби з гепатитом, спрямовані як на сприяння більш масштабному наданню послуг з профілактики, діагностики та лікування захворювання, а також догляду за хворими, так і на зміцнення партнерств і збільшення фінансування для боротьби з вірусним гепатитом по всьому світу.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), вірусними гепатитами інфіковані або перенесли їх у минулому до 2 млрд. нинішнього населення Землі[ii]. Актуальність проблеми вірусних гепатитів А, В, С, D, Е визначається не тільки високою захворюваністю, що нерідко набуває характеру епідемій, а й високою частотою хронізації захворювань, що може призвести до розвитку цирозу і раку печінки. Як мінімум 60% випадків раку печінки пов'язано саме з пізнім діагностуванням та лікуванням вірусного гепатиту В і С. У Глобальній доповіді про гепатит, оприлюдненій ВООЗ у 2017 році, повідомляється, що у 2015 році ВГ став причиною 1,34 млн. випадків смерті у світі, що можна порівняти зі смертністю від туберкульозу, та перевищує показники смертності від вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Більшість смертей від ВГ були спричинені цирозом (720 тис.) і первинним раком печінки (470 тис.).
Особливу небезпеку для здоров'я людства становлять гепатити В і С, на які припадає 96% смертності від усіх видів ВГ і які можуть протікати безсимптомно протягом тривалого часу, іноді десятиліть, підвищуючи ризик розвитку хронічної форми захворювання. У 2015 році в світі з хронічним гепатитом В жило 257 млн. осіб, з хронічним гепатитом С – 71 млн. осіб.
Найбільш поширений тип ВГ – гепатит В – є найсерйознішою і водночас глобально недооціненою проблемою системи охорони здоров'я. У 2015 році захворювання стало причиною смерті приблизно 887 тис. осіб у світі. При цьому вірус є у 50-100 разів більш контагіозним (заразним), ніж вірус імунодефіциту людини. У дітей грудного віку, інфікованих гепатитом В, протягом першого року життя, захворювання переходить у хронічну форму в 80-90% випадків. У дорослих хронічний вірусний гепатит В у 350 разів підвищує ризик розвитку цирозу і раку печінки через 10-15 років після інфікування.
Україна належить до країн із середнім рівнем розповсюдження гепатитів. На початку 2016 року на обліку перебувало 20 258 пацієнтів з гепатитом В і 46 883 – з гепатитом С. Якщо говорити про нові випадки захворювання, то хронічну форму гепатиту В у 2016 році діагностовано у 1535 українців, гостру форму – у 1467 осіб: 3,59 і 3,43 випадка на 100 тис. населення відповідно. Для порівняння: згідно з останніми наявними даними (після 2013 року), поширеність гепатиту В у країнах Європейського Союзу становить лише 1 випадок на 100 000 населення.
Серйозність проблеми поширення гепатиту В значною мірою зумовлена інфектогенністю вірусу (за межами людського організму він не гине щонайменше сім днів, зберігаючи здатність викликати інфекцію) і численними шляхами поширення. У високоендемічних районах гепатит В найчастіше поширюється від матері до дитини під час пологів (перинатальна передача) або в результаті впливу інфікованої крові (горизонтальна передача). Вірус також передається через шкіру та слизову при впливі інфікованої крові або рідин організму: зі слиною, менструальними, вагінальними виділеннями, сім’яною рідиною. Тобто передача гепатиту В можлива під час статевого акту, нанесення татуювань, використання лез для гоління та інших подібних предметів, заражених кров'ю, а також під час стоматологічних, хірургічних, косметологічних процедур.
З огляду на значний тягар вірусних гепатитів, у 2016 році Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я була схвалена Глобальна стратегія сектору охорони здоров'я (ГССЗ) щодо вірусного гепатиту на 2016-2021 рр., спрямована на елімінацію ВГ як глобальної загрози здоров'ю населення до 2030 року шляхом скорочення нових випадків інфікування на 90% і смертності – на 65%. Основними компонентами ГССЗ визначені:
стратегічна інформаційна система, заснована на епіднагляді;
розширення охоплення населення послугами, пов'язаними з діагностикою та лікуванням гепатитів;
стійке фінансування програм, спрямованих на боротьбу з ВГ;
створення, тестування і впровадження нових методів діагностики, лікування і профілактики захворювання.
Однією з ключових складових стратегії є профілактика гепатиту В за допомогою курсу вакцинації всіх новонароджених трьома дозами вакцини протягом першого року життя (згідно з Календарем профілактичних щеплень, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України у 2018 році, – у першу добу життя, у два місяці і в шість місяців). Це головний і найефективніший спосіб попередження інфікування гепатитом В, ефективність якого становить 95%.Вакцина проти гепатиту В використовується з 1982 року. У світі вже було використано понад 1 млрд. доз вакцин, що дозволило в багатьох країнах знизити показник хронічного інфікування дітей вірусом гепатиту В з 15% до 1%. Станом на 2014 рік 184 держави вакцинували дітей грудного віку проти гепатиту В, таким чином вакцинацією охоплено 82% дітей в світі.
В Україні, за даними електронно-статистичної форми «Укрвак», рівень охоплення вакцинами проти гепатиту В дітей до року станом на серпень 2017 року склав 42%, на кінець 2016 року показник дорівнював критичним 28,8%. Згідно з оцінками експертів ВООЗ, за показниками 2016 року Україна увійшла в ТОП-8 країн з найменшим охопленням вакцинацією дітей разом з Нігерією, Сомалі, Південним Суданом, Екваторіальною Гвінеєю, Центральноафриканською Республікою і Сирією.
Однак навіть такий критично низький рівень вакцинації дозволив скоротити кількість нових випадків гострої форми гепатиту В серед дітей 10-14 років з 1,21 випадка на 100 тис. населення у 2010 році до 0,54 випадка у 2016 році. Тоді як серед українських підлітків 15-17 років, які не були щеплені, показники поширеності захворювання схожі з показниками у дорослих – 3,69 випадка на 100 тис. населення.
Проаналізувавши статистику трансмісивних інфекцій та інфекцій з перкутанним й парентеральним механізмом передачі можна побачити, що вони є актуальною медико-соціальною проблемою суспільства й створюють значні економічні затрати для їх адекватного менеджменту.
Знати:
етіологічні чинники інфекційних захворювань та їх особливості, які можуть відігравати важливу роль у розвитку захворювання та впливати на його перебіг;
ланки епідемічного процесу: джерело зараження, механізми передачі, можливості поширення в окремих вікових групах, дитячих колективах;
основні патогенетичні механізми розвитку основних симптомів при інфекційних хворобах у дітей;
основні синдроми при інфекційних захворюваннях;
основні методи діагностики, які слід застосовувати для верифікації діагнозу інфекційних хвороб у дітей;
основні принципи лікування інфекційних хвороб;
методи профілактики інфекційних захворювань.
Вміти:
Оволодіти навичками збору анамнезу хвороби;
Оволодіти методиками обстеження пацієнта з інфекційним захворюванням;
Вміти виділити відповідні симптоми (або синдроми), що характеризують інфекційне захворювання;
Оволодіти вмінням написання історії хвороби з обґрунтуванням попереднього діагнозу;
Вміти визначити необхідні додаткові обстеження;
Вміти оцінити результати лабораторних даних (загальний аналіз крові,вірусологічні, серологічні дослідження, реакції імунофлюоресценції, експрес- метод при грипі та ін., ІФА, ПЛР);
Вміти обґрунтувати заключний діагноз провівши диференційну діагностику;
Вміти призначити адекватну терапію (етіотропну, патогенетичну та симптоматичну);
Вміти проводити невідкладну допомогу при невідкладних станах у дітей із інфекційною патологією.
Дати рекомендації стосовно режиму, дієти, обстеження, нагляду в періоді реконвалісценції.
Проводити лікувально-діагностичний пошук згідно принципів доказової медицини.
Питання до теми:
Грип: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Парагрип: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Герпесвірусні інфекції: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Дифтерія: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Менінгококова інфекція: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Легіонельоз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Орнітоз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Мікоплазмоз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Алгоритми надання невідкладної допомоги хворим на менінгококову інфекцію на догоспітальному та госпітальному етапах.
Особливості ведення хворого із синдромом ангіни: диференційних підхід.
Лептоспіроз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Сказ: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Правець: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Бешиха: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Еризепелоїд: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Феліноз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Вірусні гепатити В,С, Д, SEN, TTV та ін. : епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Література:
Михайлова А. М., Трішкова Л. О., Крамарєв С. О., Кочеткова О. М. Інфекційні хвороби у дітей // К.: Здоров’я. – 2000. – 418 с.
Інфекційні хвороби в дітей: підручник за ред. проф. С.О.Крамарьова, проф. О.Б.Надраги. – Київ.: ВСВ “Медицина”, - 2010 - 392 с.
Інфекційні хвороби у дітей: підручник (ВНЗ ІV р. а.) / Л.І. Чернишова, А.П. Волоха, А.В. Бондаренко та ін.; за ред. Л.І. Чернишової. — 2-е вид., випр. – К.: Медицина. – 2017. – 1022 с.
Інфекційні хвороби в дітей / за ред. Крамарьова С.О., Надраги О. Б. - Київ.: ВСВ ″Медицина″, 2010 - 392 с.
Учайкин В.Ф., Нисевич Н.И., Шамшева О.В. «Инфекционные болезни и вакцинопрофилактика у детей.» Учебник для ВУЗов / М.:ГЭОТАР, Медиа, 2007. - 688 с.
Nelson textbook 21 th Edition by Robert M. Kliegman, MD, Richard E. Behrman, MD, Hal B. Jensen, MD and Bonita F. Stanton, MD. Видавництво: SAUNDERS. 2019. – 4264 р.
Додаткові джерела:
1. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби (в 3-х томах). – К.: “Здоров’я”, 2002. – Т.1.-3.
2. Инфекционные болезни: учебник / О.А. Голубовская, М.А. Андрейчин, А.В. Шкурба [и др.] − К:. ВСИ «Медицина», 2014.
3. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
4. Інфекційні хвороби. Підручник / М.Б.Тітов, Б.А.Герасун, Л.Ю.Шевченко та ін.; за ред. М.Б.Тітов. – К.:Вища шк., 1995.
5. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ТЕМИ №5 та №6
1 2 3