Ім'я файлу: Курсова робота безпека і якість продуктів харчування Дідик 11 гр
Розширення: docx
Розмір: 358кб.
Дата: 03.05.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 358кб.
Дата: 03.05.2022
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
Факультет ветеринарної медицини
Кафедра ветеринарної гігієни імені професора А.К. Скороходька
КУРСОВА РОБОТА
На тему:
«М’ясо диких та промислових тварин як джерело зараження трихінельозом»
Виконала: Дідик Вікторія Миколаївна,
студентка 4 курсу факультету ветеринарної медицини
11 групи
Перевірила: Юстинюк Валерія Євгеніївна,
кандидат ветеринарних наук, асистент
Київ-2021
План:
Вступ
Огляд літератури
Загальна характеристика захворювання
Циркуляція трихінельозу
Діагностика трихінельзу у тварин
Профілактика
Способи знезараження м’яса
Аналіз статистичних данних про захворюваність на трихінельоз в Україні та США
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
У раціоні людей м'ясо та м'ясні продукти займають важливе місце. М'ясо-джерело не тільки незамінних амінокислот, а й потенційної небезпеки. М'ясо може бути фактором передачі ряду гельмінтозів, найбільш поширеними з яких є трихінельоз, теніоз, теніаринхоз, ехінококоз, бичачий ціп'як, свинячий ціп'як.
Гельмінтози – найпоширеніші паразитарні захворювання людини, що виникають унаслідок цікавих і складних взаємовідносин між високоорганізованими багатоклітинними паразитами (гельмінтами) та макроорганізмом.
Нині відомо близько 300 видів гельмінтів, які можуть спричинювати захворювання у людини. В Україні існує приблизно 30 таких видів.
За даними ВООЗ, паразитарними захворюваннями в світі уражено близько 4,5 млн осіб. В Європі на гельмінтози страждає кожний третій. В Україні щорічно офіційно реєструється 300-400 тис. випадків гельмінтозів. Хоча, за результатами деяких епідеміологічних досліджень, рівень захворюваності населення України щороку становить 2 млн випадків.
На думку експертів ВООЗ, гельмінтози в сучасних умовах стали певною мірою «забутими хворобами»: в усьому світі спостерігають тенденцію до недооцінювання їх медико-соціального значення. [1]
У середовищі багатьох мисливців, тваринників і просто любителів дичини існує стійке переконання в тому, що заподіяти шкоду людині тварина може лише за життя. Однак якщо кабан або ведмідь здатні поранити лише мисливця, то небезпечні гельмінти що мешкають у їх м'язах — трихінели — можуть заразити кожного, хто покуштує здобич: від домашніх вихованців до сім'і. При цьому коло господарів трихінела надзвичайно широкий і включає практично всіх м'ясоїдних і всеїдних тварин, а викликається цими гельмінтами трихінельоз здатний призвести до смерті вже через 4-6 тижнів після зараження – абсолютний рекорд у світі паразитів.
Більшість людей заражені гельмінтами, але навіть не здогадуються про це, оскільки паразити можуть перебувати в організмі в невеликій кількості і не подавати жодних ознак. Гельмінти людини можуть паразитувати у всіх органах і тканинах організму. Паразити проникають в організм різними шляхами — через воду і їжу, при укусі комахи, безпосередньо через шкіру.
Недостатній контроль якості м’яса, риби, овочів та фруктів призвів до того, що все частіше відзначається ріст кількості інвазійних захворювань, що виникають внаслідок потрапляння яєць глистів до організму людини. Зараження в цьому випадку відбувається при вживанні в їжу немитих овочів і фруктів, а також погано обробленого м'яса, риби, ракоподібних.
Трихінельоз поширений у всіх географічних регіонах – від тропіків до Заполяр’я. Україна належить до регіонів зі значним поширенням трихінельозу. Сприйнятливість багатьох видів тварин і людини зумовлює соціально-економічну значущість цієї інвазії. Трихінельоз може перебігати з ускладненнями (міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт), а також з можливим летальним кінцем.
Огляд літератури
Загальна характеристика захворювання
Трихінельоз (син.: одутлівка, трихіноз) – біогельмінтоз, котрий пов'язаний з паразитуванням трихінел – статевозрілих особин та їхніх личинок.
Збудник – трихінела (Trichinella spiralis) – гельмінт ниткоподібної форми. Тіло округле, звужене в передній частині. Самки народжують живих личинок завдовжки 0,1 мм. [1]
ЕТІОЛОГІЯ
Т. Spiralis віднесена до роду Trichinella, родини Trichinellidae, підряду Trichocephalata. У зв’язку з існуючими проблемами, пов’язаними з відмінностями у популяції трихінел, визнана наступна класифікація цієї нематоди:
Т. Spiralis — використовують для позначення будь-якої або усіх популяцій паразита, крім тих випадків, коли необхідно назвати конкретну популяцію. При необхідності ідентифікації такої популяції застосовують такі визначення;
Trichinella spiralis (spiralis) — трихінела «домашнього» різновиду. Найбільше поширена серед свиней та щурів, передається від свиней до людини через м’ясо при його недостатній термічній обробці. Паразит зустрічається у помірних широтах, але його ареал може досягати й північних і південних широт;
Trichinella spiralis (nativa) — трихінела, що зустрічається у диких м’ясоїдних і, можливо, ссавців, які живуть у морі. Вона має невисоку інвазійність для свиней і щурів. Захворювання людини характеризується тривалим препатентним періодом, викликає серйозні хронічні ускладнення, тяжко піддається лікуванню стероїдними препаратами;
Trichinella spiralis (nelsoni) — трихінела, що в основному зустрічається у диких м’ясоїдних (собачих та котячих) і всеїдних в районах південної півкулі. Має низьку інвазійність для свиней і щурів, викликане нею захворювання у людей перебігає із слабко вираженими клінічними ознаками;
Trichinella pseudospiralis — зустрічаються у птахів і рідше у ссавців. Вона характеризується відсутністю капсули у личинки. Знайдена на території колишнього СРСР та США. Патогенна для мавп.
Трихінела – біогельмінт. Для неї один і той же організм, включаючи і людину, є послідовно спочатку остаточним, а потім проміжним хазяїном.
Зараження людини відбуваєься у разі вживання в їжу м’яса тварин, яке містить личинки збудника. Після перетравлення м’яса у шлунку і розчинення капсул, що оточують личинки, вони потрапляють у тонку кишку, де через добу перетворюються на самців і самок. Запліднені самки прикріплюються до слизової оболонки кишок. Через 3-4 доби після зараження вони народжують личинок (живуть 2 міс і народжують більше 1 000 личинок). Личинки проникають у лімфатичну та кровоносну системи і течією крові розносяться в різні тканини. Досягнувши посмугових м’язів, личинки виділяють гіалуронідазу і проникають у м’язові волокна, скручуються спіраллю, через 3 тижні стають інвазійними та інкапсулюються. Трихінели в м’язах можуть зберігатися роками (25-40-50 років). Особливо інтенсивно личинки уражують ті м’язи, які найбагатші на кровоносні судини: міжреберні, м’язи діафрагми, язика, глотки, очей, жувальні.
Трихінели стійкі до дії несприятливих чинників. За температури 12°С зберігають життєздатність до 2 міс. У соленій і копченій шинці – до 1 року.
Сприйнятливість людей і тварин висока. У разі вживання в їжу, ураженого трихінелами м’яса, майже всі люди захворіють.
Імунітет залишається після перенесеного захворювання. Повторне захворювання, як правило, має стертий безсимптомний перебіг. У разі розвитку імунітету спостерігається масова загибель личинок у м’язах. Лабораторні тварини несприйнятливі до повторного зараження протягом 1,5 року. Наявність гуморальних антитіл при трихінельозі використовують для імунодіагностики цього захворювання.
Джерелом збудника є свійські та дикі м'ясоїдні й усеїдні тварини (60 видів): переважно свійські та дикі свині, бурі й білі ведмеді, гризуни. Трихінельоз може бути у кішок, собак. Тварини заражаються поїдаючи трупи інвазованих тварин. Збудник трихінельозу з організму живителя не виділяється. Хвора людина є епідемічно безпечною для оточуючих.
Механізм передачі м'ясо-оральний. Зараження відбувається аліментарним шляхом у разі вживання в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса тварин, інвазованого трихінелами. Особливо небезпечні є сирокопчені вироби: окіст, бекон, ковбаси, сало-шпик та шашлики. Свинячий шпик має м’язові прошарки, він може сприйняти до 3-5% солі. Така концентрація солі не вбиває трихінел. Проварювання м’яса при температурі в товщі м’яса 70-80°С не гарантує знезараження трихінел в капсулах. Низькі температури теж не дають гарантії.
Особливості епідпроцесу:
Рівень захворюваності залежить від рівня зараженості свійських тварин, переважно свиней.
Починаючи з 1986 року у південних областях України спостерігається групова захворюваність унаслідок вживання м’яса, яке не пройшло ветеринарно-санітарного контролю. Протягом 1992-1995рр. реєструвалися групові спалахи з летальними випадками.
Поширенню трихінельозу сприяють: незадовільна ветеринарна експертиза свинячих туш; реалізація м’яса на стихійних ринках; незадовільний стан смітників, ринків, м'ясокомбінатів; недостатня боротьба з гризунами.
Інкубаційний період від 2 до 28 діб, у середньому – 9-10 діб. Клініка трихінельозу характеризується алергічними проявами з 4 основними симптомами: набряки повік і обличчя, м’язовий біль, висока температура тіла й високий рівень еозинофілів у крові. Захворювання має гострий перебіг. При масових інвазіях трихінелами хвороба може ускладнитися ураженнями органів, з яких найбільш важкими є міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт, гепатит, нефрит.
За наявності 5 личинок на 1 кг маси тіла людини настає смерть. [2]
Лабораторна діагностика. З метою ветеринарно-санітарної експертизи м’яса застосовують трихінелоскопію для виявлення інкапсульованих трихінел. Досліджують 24 зрізи діафрагмального м’яза.
Для діагностики трихінельозу у людини використовують імунологічні методи: РЗК, реакцію кільце преципітації; імуноферментний метод (Іg M); шкірно-алергічну пробу.
Специфічна терапія тіабендазолом та десенсибілізувальна терапія.
Специфічна профілактика не розроблена.
Протиепідемічні заходи:
Дегельмінтизація в умовах стаціонару.
Ретельний збір епіданамнезу з метою виявлення чинника передачі.
З метою профілактики трихінельозу необхідно проводити:
Ветеринарно-санітарну експертизу м’яса що йде на продаж чи на переробку (знищення туш тварин при виявленні хоча б однієї личинки трихінел). Без трихінелоскопії м'ясо не може бути клеймоване. Обладнання на забійних пунктах біотермічних ямам для утилізації відходів. Заборона подвірного забою свиней.
Оздоровлення поголів’я свиней шляхом покращення санітарно-зоогігієнічних умов, стійлове утримання свиней, проведення дератизації на свинофермах, обеззараження кормів тваринного походження.
Санітарно-освітню роботу серед населення.
Оскільки трихінельоз належить до природно-осередкових зоонозних захворювань необхідно проводити:
систематичний моніторинг за циркуляцією збудника серед тварин, особливо свиней та на основі даних проводити заходи щодо ліквідації стаціонарних синантропних осередків.
Систематично проводити заходи щодо запобігання занесенню збудника інвазії з природних осередків у синантропні (боротися з браконьєрами, організовувати трихінелоскопію м’яса диких тварин, яке вживають у їжу.
Має значення санітарно-освітня робота. Кожний випадок трихінельозу реєструється в СЕС. [1]
2. Циркуляція трихінельозу
Відомо біля 60 видів ссавців, хижаків, всеїдних, гризунів, комахоїдних, ластоногих, китоподібних, які є господарями трихінел. Серед диких тварин трихінельоз розповсюджений в усіх країнах світу, за винятком Австралії. Передача трихінел від зараженої тварини до здорової відбувається при поїданні м’яса, інвазованого трихінелами.
Найбільш поширений трихінельоз серед великих хижаків (лев, тигр, вовк, лисиця та ін.) та тварин котрі харчуються падлом м’ясоїдні та всеїдні тварини, а також деякі види гризунів і комахоїдних тварин. Виявлена висока ураженість трихінельозом тварин в Арктиці — білих ведмедів, песців, а також морських ссавців(тюлені, моржі, нерпи та ін.). На території СНД найбільш поширене носійство трихінел серед вовків (51 %), шакалів (36,5 %), диких котів (36,2 %), єнотоподібних собак (23,7 %), лисиць (18,4 %). Серед людей трихінельоз розповсюджений переважно в тих місцевостях, де спостерігається висока інвазованість трихінелами свиней. Найбільша захворюваність трихінельозом реєструється в країнах Північної і Південної Америки (США, Аргентина, Мексика), в Європі (Іспанія, Польща, СНД). В країнах Азії та Африки зустрічаються поодинокі випадки цієї хвороби у людей. В межах колишнього СРСР трихінельоз має переважно осередковий характер. Неблагополучними по трихінельозу серед свиней та людей є Білорусь; Вінницька, Хмельницька, Одеська області України; Краснодарський край, Рязанська, Брянська області Росії, деякі райони Литви. В інших регіонах СНД реєструються окремі випадки трихінельозу у свиней та населення.
Людина заражається при споживанні м’яса свиней, в якому знаходяться інцистовані живі личинки трихінел; сала та продуктів, виготовлених з свинини (бекон, корейка, грудинка, ковбаса тощо), а також м’яса диких тварин (ведмедів, кабанів тощо). Захворювання на трихінельоз у людей частіше має груповий характер. Це трапляється внаслідок споживання недостатньо обробленого м’яса свиней, забитих вдома без ветеринарно-санітарної експертизи. Виникненню спалахів трихінельозу сприяє розповсюджений в сільських місцевостях звичай запрошувати родичів, сусідів, знайомих на “свіжину” — обід, на якому вживають м’ясо забитої свині. В останні роки в країнах СНД частіше спостерігаються спалахи трихінельозу, пов’язані з використанням в їжу м’яса диких тварин, переважно ведмедів і кабанів.
Циркуляція трихінел серед тварин здійснюється внаслідок хижацтва і поїдання трупів загиблих тварин. В неблагополучних населених пунктах він підтримується між домашніми (свині, коти, собаки) та синантропними (щури, миші) тваринами шляхом поїдання свинями трупів щурів, мишей, котів, а останніми – відходів забою свиней. Висока поширеність трихінельозу у свиней, домашніх і синантропних тварин спостерігається в населених пунктах, в яких здійснюється випас свиней, а відходи забою свиней не утилізовують згідно санітарно-ветеринарних вимог. В цих місцевостях свині поїдають трупи домашніх, синантропних, а також диких тварин (лисиць, куниць, тхорів); домашні і синантропні тварини споживають ще й відходи забою свиней. Внаслідок цього формуються стійкі (стаціонарні) синантропні осередки трихінельозу, в яких систематично виникають випадки трихінельозу серед свиней та спалахи серед населення.
В тих населених пунктах, де свині знаходяться на стійловому утриманні, створюються несприятливі умови для їх зараження трихінелами. Трихінельоз свиней спостерігається у вигляді поодиноких випадків протягом тривалого часу з перервами в декілька років (тимчасові синантропні осередки трихінельозу). В тимчасових осередках циркуляція трихінел підтримується внаслідок їх занесення із дикої природи. Мисливці приносять у населений пункт трупи диких тварин і після зняття з них шкури не знищують їх. Ці трупи поїдають домашні (коти, собаки) і синантропні тварини (щури, миші). Інфікування свиней відбувається в тих випадках, коли мисливці годують їх м’ясом забитих диких тварин або коли свиня з’їдає трупи щурів, мишей, уражених трихінельозом.
Основним резервуаром трихінельозу в природі є дикі хижаки і всеїдні тварини, серед яких трихінельоз поширений повсюдно. Найбільш інтенсивно кругообіг трихінел здійснюється серед хижаків. Синантропні осередки трихінельозу формуються внаслідок кругообігу їх серед домашніх тварин (свині, коти, собаки) і мишоподібних гризунів (щури, миші). [3]
Фактори ризику трихінельозу включають:
Неправильне приготування їжі. Людина заражається трихінельозом, при вживанні недовареного інфікованого м'яса, також личинки трихінел можуть бути внесені в продукт через інвентар що попередньо контактував з зараженим м’ясом, наприклад м'ясорубку.
Сільські райони. Трихінельоз частіше зустрічається у сільській місцевості. У Сполучених Штатах вищий рівень інфікування виявлено у регіонах, де розводять свиней.
Споживання дикого чи некомерційного м'яса. Заходи громадської охорони здоров'я значно знизили захворюваність на трихінельоз у товарному м'ясі, але некомерційні тварини, які вирощуються на фермах, особливо ті, які якимось чином контактують з дикими тваринами, мають більш високий рівень зараження. Дикі тварини, такі як ведмеді та моржі, є поширеними джерелами інфекції. [4]
Р
ис.1. Схема основних шляхів розповсюдження трихінел в Україні (1-синантропний осередок; 2-природний осередок)
3. Діагностика трихінельзу у тварин
Основним методом післязабійної діагностики трихінельозу є метод перетравлення м'язів в штучному шлунковому соку. В окремих випадках за відсутності можливості проведення штучного перетравлення проводиться компресорна трихінелоскопія.
Діагноз на трихінельоз вважають встановленим при отриманні позитивних результатів лабораторних досліджень шляхом виявлення личинок трихінел методом перетравлення проб м'язів у штучному шлунковому соку та компресорною трихінелоскопією.
Для післязабійної діагностики на трихінельоз від туш свиней відбирають дві проби м'язів по 80 г кожна із ніжок діафрагми на місці переходу їх у сухожилля, від туш коней - м'язів кореня язика та жувальних м'язів. Від промислових тварин відбирають по 80 г зразків м'язів за такими вимогами: від ведмедів - м'язову частину діафрагми, масетери або язик; від моржів - язик; від борсуків - м'язи ніжок діафрагми. При відсутності зазначених м'язів проби беруть із м'язово-реберної частини діафрагми, м'язів стравоходу, міжреберних, шийних м'язів в такій же кількості.
Для дослідження методом ІФА відбирають сироватку, плазму крові та міжм'язову рідину згідно з настановами з використання діагностичних наборів.
Для дослідження методом компресорної трихінелоскопії - беруть 2 проби м'язів, роблять по 24 зрізи з кожної, розміром з вівсяне зерно (всього 48 зрізів), з туш коней роблять 120 зрізів.
Інкапсульовані личинки трихінел мають лимоноподібну або овальну форму. Довжина капсули - 0,5-0,7 мм, ширина - 0,2-0,3 мм. При вапняному переродженні личинки в капсулі побачити важко. В такому випадку для уточнення діагнозу проводять перетравлення проб м'язів в штучному шлунковому соку.
Личинки трихінел слід диференціювати від саркоцист та цистицерків. Саркоцисти на відміну від личинок трихінел не мають сполучнотканинної капсули, вкриті тонкою, прозорою оболонкою. Саркоцисти бувають різної форми - круглі, веретеноподібні, їх виявляють візуально. Цистицерки на відміну від личинок трихінел розміщені між м'язовими волокнами, їх виявляють при візуальній оцінці туші.
Виділення трихінел методом перетравлення проб м'язів у штучному шлунковому соку - більш точний метод діагностики трихінельозу. Його використовують на м'ясопереробних підприємствах, цехах з виготовлення м'ясних харчових продуктів. При необхідності даний метод також застосовується для дослідження напівфабрикатів із свинини та конини, ковбас, котлет, окороків, солонини, копченостей та іншої продукції.
Методом перетравлення проб м'язів в штучному шлунковому соку досліджують проби м'язів, відібрані з туш однієї або декількох тварин (1-50 туш). Маса проби м'язів від кожної туші свиней повинна бути не менше 5 г, від туш коней та промислових тварин - не менше 10 г. Якщо рекомендовані м'язи відсутні, відбирають альтернативні в кількості 10-20 г від туші. Перед дослідженням відібраних проб шматочки м'язів звільняють від жиру, фасцій, крові і готують фарш на м'ясорубці з діаметром вічок решітки 2-3 мм.
Штучний шлунковий сік готують безпосередньо перед дослідженням, використовуючи стандартні набори. За виключних обставин, штучний шлунковий сік готують за прописом : 25% кислоти соляної хімічно чистої 16 мл, пепсину, призначеного для перетравлення м'язів, 5-7 г, води водопровідної (температура +45+-2 град.С) 1000 мл. Виготовлений штучний шлунковий сік виливають у хімічний стакан з плоским дном об'ємом 1-2 л і додають фарш. На 1л штучного шлункового соку беруть 50 г фаршу. Склянку з сумішшю ставлять на магнітну мішалку з підігрівом і проводять
перетравлення при температурі +45+-2 град.С з експозицією 30-60 хвилин. Після закінчення перетравлення, яке визначають візуально (від м'язового фаршу залишається легкий осад бурого кольору), перевар фільтрують через сито з діаметром вічок 300-400 мкм, зафіксоване у лійці з краником. Фільтрат в лійці відстоюють 30 хвилин для осаду личинок. Потім відбирають 40 мл осаду у мірний стакан і відстоюють 15 хв, 30 мл надосадової рідини обережно зливають або відбирають піпеткою, а осад виливають у бактеріологічну чашку і досліджують під малим збільшенням мікроскопа (8 х 10). В позитивних пробах знаходять декапсульовані личинки трихінел.
Прижиттєвим методом діагностики на трихінельоз є метод імуноферментного аналізу (ІФА). Виявляються протитрихінельозні антитіла в сироватці крові тварин. На сьогоднішній день існують експрес тести для виявлення трихінельозу, ними часто користуються при подвійному забої тварин
ІФА має високу чутливість і виявляє рівень інвазії - 1 личинка на 100 г тканини на 2-3 тиждень після зараження тварини.
При отриманні позитивних результатів ІФА проводять повторне дослідження через 3-4 тижні. У разі повторного позитивного результату ІФА тварину беруть на облік, дані про неї щоквартально надсилаються в управління ветеринарної медицини в районі. Після проведення забою такої тварини проводяться діагностичні дослідження на трихінельоз методом штучного перетравлення проб м'язів вагою не менше 50 г, при підтвердженні діагнозу туша тварини спалюється, при негативному результаті - направляється на промпереробку.
М'ясо та м'ясопродукти, які надходять в Україну з ендемічних по трихінельозу зон, досліджують в обсязі не менше 10% від об'єму партії методами перетравлення проб м'язів у штучному шлунковому соку та компресорної трихінелоскопії.
При виявленні хоча б в одній туші, напівтуші, четвертині чи одиниці м'ясної продукції , яку імпортують в Україну, живих чи мертвих личинок трихінел, таку продукцію спалюють (про що складається відповідний акт), а решту продуктів в партії направляють на промпереробку шляхом проварювання або виготовлення консервів та м'ясних хлібів. [5]
4. Профілактика
Важливим у боротьбі з трихінельозом є розрив кормових зв'язків між дикими та домашніми тваринами, з одного боку, дикими тваринами й людиною — з другого. Собаки й коти тісно контактують як з дикою природою, так і з синантропними осередками захворювання, а тому можливість зараження їх личинками трихінел більша, ніж свиней. Звідси стає очевидним, що вирощуванню свиней на комплексах закритого типу й боротьбі з безпритульними котами та собаками повинно відводитися значне місце у системі протитрихінельозних заходів, особливо у неблагополучних щодо трихінельозу пунктах.
Свині та продукти їх забою мають важливе значення у циркуляції збудника трихінельозу. Тому завжди актуальним повинно бути питання обов'язкового дослідження свинини на трихінельоз. Необхідне повне (100 %) охоплення ветеринарно-санітарною експертизою туш свиней, кабанів, борсуків, яких забивають на м'ясокомбінатах, забійних пунктах, на полюванні, а також подвірно.
Трихінельоз слід вважати захворюванням суворого обліку. Про кожний випадок трихінельозу спеціаліст ветеринарної медицини незалежно від відомчого підпорядкування зобов'язаний негайно повідомити інспектора ветеринарної медицини району, області, назвавши господарство, населений пункт, звідки надійшла інвазована тварина.
Для профілактики трихінельозу категорично забороняється згодовувати свиням та хутровим звірям термічно незнезаражені свинячі субпродукти другої категорії, м'ясну обрізь, тушки звірів, відстріляні на полюванні, кухонні відходи. Забороняється будувати свиноферми поряд із фермами хутрових звірів (песців, норок, лисиць). Індикатором неблагополуччя місцевості є уражені трихінельозом коти та собаки, які мешкають переважно в місцях громадського харчування (їдальні, кафе, ресторани, кормоцехи, кормокухні). Для дослідження їх використовують трупи відстріляних тварин. Методом компресорної трихінелоскопії досліджують м'язи задніх кінцівок у місцях переходу їх в сухожилля.
У кожному населеному пункті спеціалісти ветеринарної медицини разом з представниками місцевих органів влади беруть на облік людей, які займаються подвірним забоєм свиней, полюванням: навчають їх правилам взяття проб м'язів і зобов'язують доставляти їх в установи ветеринарної медицини для дослідження на трихінельоз.
У неблагополучному господарстві здійснюють такі заходи:
забороняють вивозити (продавати) свиней у інші господарства чи індивідуальним власникам;
свиней із неблагополучного господарства забивають лише на підприємствах м'ясопереробної промисловості;
забороняється переробка продуктів забою із свинячих туш до одержання результатів дослідження на трихінельоз;
уражені трихінелами туші свиней та субпродукти від них підлягають утилізації;
туші свиней, у яких не виявили личинок трихінел, використовують для виготовлення варених ковбас.
У неблагополучному пункті виявляють джерело інвазії. Для цього ретельно вивчають умови утримання та годівлі свиней, порядок формування відгодівельного поголів'я. Особливу увагу звертають на можливість потрапляння у корм боєнських та кухонних відходів, субпродуктів другої категорії, тушок хутрових звірів, трупів котів, собак, щурів.
Для підвищення ефективності профілактики трихінельозу людей велике значення має організація роз'яснювальної роботи про шляхи та джерела зараження, засоби особистої профілактики. Необхідно пропагувати спеціальні знання по радіо, через видання плакатів, брошур, створювати та демонструвати фільми. Досвід показує, що у тих зонах України, де налагоджено просвітницьку роботу, вже досягнено певних успіхів у зниженні захворюваності людей на трихінельоз. [6]
5. Способи знезараження м’яса
Стійкість м'язових трихінел до різних зовнішніх впливів досить висока. Для руйнування трихінел у м'ясі, особливо в товстих шматках, необхідна тривала теплова обробка і доведення температури в товщі шматків не нижче 80 ° С. У м'ясі, що зберігається при температурі -17 ... -27 ° С, трихінели залишаються життєздатними протягом 6 тижнів. Потрібно пам'ятати, що при приготуванні м'ясних страв (шашлик, котлети, стейк із кров'ю, тощо) така температура в глибині шматка досягається далеко не завжди. При посолі м'яса личинки можуть зберігатися в глибині шматка до 1 року, в м'ясі, що гниє, живуть до 9 місяців. У сучасних умовах людина заражається в основному при вживанні м'яса свині, кабана, ведмедя, собаки, борсука, моржа в різних видах: варене та смажене м'ясо, шашлик, окіст, сало з прошарками м'яса, ковбаса (сирокопчена), сирий фарш, пельмені. М'язові трихінели здатні виділяти токсичні речовини, що володіють високою термостійкістю. [7]
Основна профілактика зараження трихінельозом - вживати якісне м'ясо, що пройшло санітарно-ветеринарний контроль, з особливою обережністю підходити до вживання дичини, а також піддавати м'ясо тривалій термічній обробці. Слід мати на увазі, що копчення, швидке обсмажування (стейки з кров'ю), приготування на пару або в мікрохвильовій печі не вбивають личинки трихінел.
Підвищених запобіжних заходів вимагає свинина. Паразитологи рекомендують для знешкодження даного паразита заморожувати свинину при -20 ° С протягом 7-10 днів (або при -15 ° С протягом трьох тижнів). При цьому товщина шматка м'яса не повинна перевищувати 10 см.
Для профілактики трихінельозу надзвичайно важливим є належний ветеринарний контроль при вирощуванні худоби на м'ясо. У країнах ЄС, за рішенням Європейської комісії, з 2005 року кожна партія м'яса, що поставляється виробниками, проходить перевірку на наявність личинок трихінел. [8]
6. Аналіз статистичних данних про захворюваність людей на трихінельоз в Україні та США
У наш час щорічно реєструється понад 10 000 випадків захворювання людей на трихінельоз, смертність від трихінельозу у світі становить близько 0,2 %. [9]
В Україні джерелом інвазії людей є заражене м’ясо домашніх свиней та дичини, що не пройшло дослідження на трихінельоз. За даними ДНДІ з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, за останні 20 років було виявлено понад 1000 домашніх свиней, уражених личинками трихінел. А за офіційними даними ДЗ “Український центр з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України”, протягом останніх 30 років в Україні захворіли на трихінельоз понад 1500 людей. За результатами досліджень у 2002—2018 рр. природні осередки трихінельозної інвазії встановлено в усіх областях України [10]. Трихінели були виявлені у 3 % диких кабанів, 15,5 % вовків, 16 % лисиць, 12 % куниць, 10 % борсуків та 20 % єнотоподібних собак. Екстенсивність інвазії диких копитних в Україні становить 3 %, а хижих ссавців — 16 %.
Рис.2 Е
кстенсивність трихінельозної інвазії серед диких ссавців в Україні
Інтенсивність інвазії хижих ссавців коливається в межах від 50 до 300 личинок/кг м’язової тканини. Ці показники є дуже високими, крім того, встановлено тенденцію до збільшення екстенсивності інвазії хижих ссавців в Україні за останні 30 років: від 3,5 % за даними І.А. Кондрат’єва (1972—1976 рр.), 8,8 % за даними Н.А. Куликової (1986—1987 рр.) і до 15 % у наш час (рис. 2) [11]. За допомогою сучасних молекулярно-генетичних методів встановлено, що в Україні поширено три види трихінел: T. spiralis, T. britovi та T. nativa [12]. У природних осередках інвазії в 96 % інвазованих тварин ідентифіковано T. britovi, у 3 % інвазованих тварин — T. nativa та у 1 % диких тварин — T. spiralis. Видова ідентифікація проведена в Інституті зоології НАН України і підтверджена Міжнародною комісією з вивчення трихінельозу (International Commission on Trichinellosis, Італія). Паразити були виділені від диких кабанів, рисі, вовків, лисиць, куниць, єнотоподібних собак та борсуків. Паразити T. britovi є домінуючим видом у природних осередках інвазії в Україні (рис. 3). Вони виділені у всіх видів досліджених диких тварин в усіх областях. T. nativa ідентифіковані в Чернігівській, Полтавській, Сумській та Херсонській областях від вовків та лисиць. Паразити виду T. Spiralis виділені від диких кабанів з Житомирської та Миколаївської областей. Випадки змішаної інвазії T. britovi — T. spiralis зареєстровано у хижих ссавців з Херсонської області [10]. Усі виявлені в Україні види трихінел є надзвичайно патогенними для людини.
Щодо поширення трихінельозу серед населення в Україні, то такі дані в сучасній літературі майже відсутні. Відомий дослідник трихінел та трихінельозу А.С. Бессонов у ХХ ст. визначив Україну як територію стаціонарного синантропного осередка трихінельозу, де щорічно реєструються спалахи трихінельозу серед місцевого населення [13]. Ситуація змінилася в середині 90-х років ХХ ст. з прийняттям спеціальної “Інструкції з діагностики, профілактики та ліквідації трихінельозу тварин” фахівцями ветеринарної медицини, що включає обов’язкові та суворі правила діагностики захворювання з метою недопущення зараження населення. За період 1990 - 2005 рр. в Україні виявлено 1259 туш свиней, інвазованих личинками трихінел. Встановлено 132 випадки ураження личинками трихінел диких і 15 – синантропних тварин та 1053 випадки ураження людини.
Однак, за даними ДЗ “Український центр з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України”, за період з 1986 по 2018 рр. в Україні зареєстровано понад 1500 випадків захворювання людей на трихінельоз, а смертність від трихінельозу становить 0,5 % (за даними Державної санітарно-епідеміологічної служби України). Рівень захворюваності серед місцевого населення в Україні ВООЗ порівнює із “критичним” у країнах Південно-Східної Азії та Африки [14]. Трихінельоз населення, пов’язаний із вживанням в їжу інвазованого м’яса диких мисливсько-промислових тварин постійно реєструють у Закарпатській, Одеській, Волинській, Житомирській та Київській областях. Невеликі вогнища трихінельозу виявлені у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Чернігівській, Черкаській та Херсонській областях, тут майже щорічно реєструють одиничні випадки зараження людей.
Р
ис. 3. Кількість захворювань на трихінельоз серед населення України 1986-2018 рр.
Оскільки зараження людей можливе лише через м’ясо або м’ясопродукти, що інфіковані інвазійними личинками трихінел, то обов’язковому дослідженню на наявність трихінел підлягає м’ясо усіх мисливсько-промислових видів тварин. Якщо, відповідно до даних офіційної статистики, в 2011 р. в Україні налічували близько 50 000 тис. голів диких кабанів, з них було добуто близько 10 000 тис. голів, то зараженими трихінелами могли бути 300 голів (3 %) [15]. У жодному разі не можна вживати м’ясо або м’ясопродукти від домашніх і диких тварин, що не пройшло попереднього відповідного дослідження на наявність трихінел.
Зараз у Сполучених Штатах про випадки трихінельозу повідомляють у CDC набагато рідше, ніж раніше. Наприкінці 1940-х років, коли Служба охорони здоров’я США почала підраховувати випадки трихінельозу, у Сполучених Штатах щорічно реєструвалося в середньому 400 випадків. Протягом 2011–2015 років CDC повідомляв про 16 випадків в середньому щороку.
Рис. 3. Кількість зареєстрованих випадків трихінельозу в США 1947-2015 рр.
Загальна кількість зареєстрованих випадків зменшилася через покращення практики свинарства у свинарстві, комерційне та домашнє заморожування свинини, а також поінформованість громадськості про небезпеку вживання сирих або недостатньо оброблених м’ясних продуктів. Кількість випадків, пов’язаних із сирим або недостатньо обробленим м’ясом дичини, залишалася відносно постійною з часом. За останні 40 років у Сполучених Штатах було зареєстровано кілька випадків трихінельозу, і ризик трихінельозу від свинини, вирощеної в комерційних цілях і правильно приготовленої, дуже низький. Однак вживання в їжу недовареної дичини, особливо м’яса ведмедя, піддає ризику зараження цією хворобою.
В період 2011–2015 років в США було зареєстровано 80 випадків трихінельозу, з яких 38% (30 випадків) були викликані продуктами із свинини, 32% (26 випадків) продуктами не із свинини та ще 30% (24 випадки) невідомими продуктами. [9]
Рис. 5. Кількість зареєстрованих випадків трихінельозу за продуктами що стали причиною зараження
Висновки:
Отже проаналізувавши статистичні данні можна зробити висновок про значне зменшення захворюваності на трихінельоз на початку 90-х років, що є наслідком впровадження нових систем вирощування і відгодівлі свиней та проявляється підвищенням санітарної культури на фермах і зменшенням можливості контакту тварин з джерелами інвазії. Проте, не дивлячись на значне зниження захворюваності, в Україні зберігається високий рівень інфікування.
Основним фактором поширення трихінельозу є вживання дичини, тому надзвичайно важливо проводити дослідження на трихінельоз впольованих тварин перед вживанням їх в їжу.
Значну роль в поширенні захворювання має обізнаність споживачів про фактори передачі трихінельозу та його профілактику.
Найкращий спосіб запобігти трихінельозу — готувати м’ясо до безпечних температурзовнішній значок. Для вимірювання внутрішньої температури вареного м’яса слід використовувати харчовий термометр. Не варто куштувати м’ясо під час приготування. Після роботи з сирим м’ясом слід ретельно мити руки водою з милом. Висушування (засолювання), копчення або обробка в мікрохвильовці не вбивають личинок. Домашні в’ялені вироби та ковбаса були причиною багатьох випадків трихінельозу, про які повідомлялося CDC за останні роки. Заморожування свинини шматками товщиною менше 6 дюймів протягом 20 днів при температурі 5°F (-15°C), знищує личинки трихінел. Заморожування м’яса дичини, на відміну від заморожування продуктів зі свинини, не може ефективно вбити всіх личинок. Також важливо ретельно очищати м’ясорубки та інструменти що використовуються в роботі з м’ясом після кожного використання.
Список використаної літератури
1. Гельмінтози: діагностичний пошук та лікування: Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. URL: https://kiai.com.ua/ua/archive/2009/4%2823%29/article-309/gelmintozi-diagnostichniy-poshuk-ta-likuvannya
2. Пішак В.П., Бойчук Т.М., Дьякова Т.Є., Денисенко О.В., Сметанюк О.І., Булик Р.Є. Медична паразитологія / За ред. Пішака В.П. Чернівці: Мед. академія, 2003. 264 с.
3. Корисна інформація для споживачів: Сайт Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. 2016. URL: http://vetlabresearch.gov.ua/korysna-informatsiya/?ELEMENT_ID=1630
4. Trichinosis - Symptoms and causes - Mayo Clinic. URL: https://www.mayoclinic.org/diseases-conditions/trichinosis/symptoms-causes/syc-20378583
5. Інструкція з діагностики, профілактики та ліквідації трихінельозу тварин : затв. наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 03.08.2007 р. № 951/14218
6. Профілактика трихінельозу – що варто знати – Головне управління Держпродспоживслужби в Херсонській області. 2018. URL: https://dpss-ks.gov.ua/novini/profilaktika-trixinelozu-shho-varto-znati7 Сенченко, Б.С. Ветеринарно - санітарна експертиза продуктів тваринного і рослинного походження./ За ред. Сенченко Б.С. Ростов-на-Дону: МарТ, 2001. 365 с.
8. Novel Prevention Program for Trichinellosis in Inuit Communities | Clinical Infectious Diseases | Oxford Academic. 2002. URL: https://academic.oup.com/cid/article/34/11/1508/369147
9. CDC - Trichinellosis - Prevention & Control. 2019. URL: https://www.cdc.gov/parasites/trichinellosis/prevent.html
10. Akimov I. A., Didyk Yu. M. Trichinella (Nematoda, Trichinellidae) amongst wild and domestic mammals in Ukraine. Parasites in the Heart of Europe 2: Book of abstracts 13th Slovak and Czech Parasitological Days (Košice, 21—25 May 2018). Košice: Slovak Society for Parasitology at SAS, 2018. S. 72
11. Акімов І. А., Дідик Ю. М. Поширення трихінел (Nematoda, Trichinellidae) серед диких ссавців в Україні. XVІ Конференція Українського наукового товариства паразитологів (Львів, 18—21 верес. 2017): Тези доповідей. Київ, 2017. С. 5.
12. Акимов И. А., Дидык Ю. М., Пастусяк К., Цабай В. Молекулярная идентификация изолятов трихинелл хищных животных Украины. Вестн. зоологии. 2005. 19, № 1. С. 24—25.
13. Бессонов А.С. Эпизоотология (эпидемиология) и профилактика трихинеллеза. Ч. 1. Вильнюс: Минтис, 1972. 304 с.
14. Pozio E. World distribution of Trichinella spp. infections in animals and humans. Vet. Parasitol. 2007. 149. P. 3—21.
15. Єгер В. Україна мисливська. URL: https://ekoinform.com.ua/?p=1493 (Дата звернення: 09.11.2019).