Тема №5. Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Захворювання з переважно трансмісивним механізмом передачі (малярія, вірусні енцефаліти, хвороба Лайма, ерліхіоз, висипний тиф, хвороба Брілла-Цинсера, геморагічні лихоманки): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Тема №6. Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Інвазії: діагностика, маршрут пацієнта. Нематодози (ентеробіоз, аскаридоз та інші). Цестодози (теніоз, теніарінхоз та інші). Трематодози (опісторхоз та інші). Лямбліоз. Амебіаз. Токсоплазмоз. Епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Актуальність: Трансмісивні хвороби - це інфекційні захворювання, переносниками збудників яких є кровососні комахи та представники типу членистоногих. Зараження людини відбувається при укусі зараженими комахами або кліщами. Відомо близько двохсот захворювань, що мають трансмісивний шлях передачі інфекції. Вони можуть бути викликані різними інфекційними агентами, а саме: бактеріями й вірусами, найпростішими й рикетсіями, та навіть гельмінтами. Деякі з них передаються безпосередньо через укус кровососних членистоногих – це малярія, висипний тиф, жовта лихоманка, частина – опосередковано, при обробці тушки зараженої тварини, яку вкусила комаха-переносник, - це чума, туляремія, сибірка. В країні після ліквідації місцевої малярії у 1960 році мають місце завізні випадки цього захворювання. За період 2011-2013 років було 220 випадків завізної малярії, з них серед громадян України - 70,9%, іноземців – 29,1%. Триденна малярія (P.vivax) за цей період становила 14,5 % від усіх випадків, тропічна (P.falciparum) – 65,9 %, овале-малярія (P.ovale) – 5 %, чотириденна (P.malariae) – 1,4 %, малярія, спричинена декількома видами збудників – 11 %, встановлена за клінічними показниками – 2,7 %. В останні роки, при зменшенні кількості завізних випадків у 2,3 рази, число mixt-малярії збільшилось на 13,1 %, рецидивів – у 1,9 рази, летальних випадків від тропічної малярії – у 3,8 рази. Цьому сприяли поява та збільшення випадків малярії, стійкої до лікарських засобів, розширення міжнародних зв’язків України з іншими країнами, здійснення миротворчих місій, відпочинок громадян України в ендемічних з малярії регіонах, порушення правил проведення хіміопрофілактики та інших профілактичних заходів особами, які від’їжджали в тропічні країни та повертались в Україну. Серед трансмісивних інфекційних хвороб в Україні особливе епідемічне значення, через наявність переносників збудників та сприятливі клімато-географічні умови для їх розвитку в організмі членистоногих, мають малярія, лейшманіоз, дірофіляріоз, кліщовий вірусний енцефаліт, хвороба Лайма, туляремія, гарячка Західного Нілу, марсельска та Ку-гарячки. Дірофіляріоз - єдиний трансмісивний гельмінтоз, що реєструється в країні і має тенденцію до зростання. З 1997 року захворюваність дирофіляріозом населення країни зросла у 63,6 рази. Дирофіляріоз реєструється в усіх регіонах країни. За 2011-2013 роки всього в Україні трапився 741 випадок цієї хвороби. Захворюваність серед людей корелюється з епізоотією серед собак та наявністю переносників збудника, які мають епідемічне значення. Актуальним для країни в останні роки є вісцеральний лейшманіоз, 2 місцевих випадки якого були летальними. Сучасна фауна переносників збудників лейшманіозів в країні представлена 6 видами москітів, які реєструються в АР Крим, м. Севастополі та Одеській області. Актуальність проблеми лейшманіозів в країні підтверджується ще й реєстрацією завізних випадків шкірного лейшманіозу з багатьох ендемічних країн світу та недостатнім забезпеченням країни протипаразитарними препаратами для лікування трансмісивних паразитозів. Кліщовий вірусний енцефаліт (КВЕ) в країні залишається актуальним, передусім в Криму та на Волині. За період з 1955 року в країні мали місце 596 випадків КВЕ, в т.ч. 12,5 % – завізного та 87,5 % місцевого характеру. Найбільша кількість хворих була в АР Крим - 50,7 % та Волинській області 37,5 %. За інформацією ДУ «Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України», було зареєстровано 327 випадків ензоотичних з КВЕ у 145 адміністративних районах країни, практично в усіх областях, крім Луганської, містах Києві та Севастополі. За останні 3 роки було 16 випадків КВЕ спорадичного характеру, в т.ч. 5 - в АР Крим, 9 – у Волинській області та по 1 завізному випадку у Харківській області та м. Севастополі. Захворюваність на іксодовий кліщовий бореліоз, або хворобу Лайма, має тенденцію до зростання. В 2011 мало місце 1597 випадків, показник 3,49 на 100 тис. населення, у 2013 – 1927 випадків, показник - 4,24. Показники захворюваності в окремих адміністративних територіях мали значні коливання. У 2013 році найбільш високі показники мали місце в Донецькій – 6,88, Київській – 7,24, Черкаській – 10,76 областях та м. Києві – 15,54. Однією з причин зростання кількості захворювань на цю хворобу є наявність ензоотичних територій, як у сільській місцевості, так і у містах - усього 3042 території в 484 районах 27 адміністративних регіонів. За останні 3 роки в країні мало місце 13 випадків туляремії у 2 областях - Сумська – 10 випадків, Київська – 3 випадки, в т.ч. за 2013 рік - 2 випадки в Київській області. Джерелами та резервуарами збудника туляремії в країні залишаються мишовидні гризуни та зайці. Ензоотичні з туляремії території визначено в АР Крим, 24 областях (218 адміністративних районах). У природних осередках туляремії мешкає близько 1,6 млн. осіб, які мають ризик зараження цією інфекцією. Щорічно реєструються спорадичні випадки захворювання людей на гарячку Західного Нілу (ГЗН). У 2011 році мало місце 11 випадків, у т.ч. у Донецькій області – 3, Запорізькій – 5, Миколаївській - 1, у 2012 році – 31 випадок, у т.ч. у Донецькій області – 6, Полтавській – 15, Запорізькій 10, у 2013 році – 4 випадки, в т.ч. в Полтавській області – 3, Житомирській – 1 випадок. Усі зазначені випадки було підтверджено вірусологічними лабораторіями обласних лабораторних центрів Держасанепідслужби України. У країні визначено ензоотичні території з Ку-гарячки – в АР Крим, 18 областях та м. Севастополі - 257 ензоотичних територій у 135 районах; з гарячки Західного Нілу у 18 регіонах, 47 районах, 63 населених пунктах; з марсельської гарячки – у 5 південних регіонах (переважно АР Крим та м. Севастополь). За 2011-2013 роки було зареєстровано 20 випадків захворювання людей на Ку-гарячку у 2-х областях: Одеській – 16, Донецькій – 4 випадки, та 66 випадків захворювань на марсельську гарячку (переважно в АР Крим та м. Севастополі, у т. ч. 19 випадків у 2013 році). Поширенню захворювань на марсельську гарячку серед людей сприяє інфікованість собачих кліщів Rh. sanguineus та інших, які паразитують на собаках, переважно безпритульних. Специфічна профілактика вказаних трансмісивних інфекцій у сучасних умовах застосовується лише при кліщовому вірусному енцефаліті, туляремії та Ку-гарячці. Профілактика інших є неспецифічною, оскільки вакцини відсутні, розробляються або недостатньо ефективні. Основними завданнями неспецифічної профілактики є захист людей від укусів (присмоктування) кровосисних комах та членистоногих. Це можливо шляхом зменшення кількості переносників збудників хвороб в природних вогнищах інфекцій, знищенням диких тварин, що є природнім резервуаром інфекції (гризунів) та використанням індивідуальних засобів захисту людей від укусів кровососних комах та кліщів шляхом використання репелентів і дотримання правил поведінки за містом, в лісових масивах.
Гельмінтози – найпоширеніші паразитарні захворювання людини, що виникають унаслідок цікавих і складних взаємовідносин між високоорганізованими багатоклітинними паразитами (гельмінтами) та макроорганізмом. Нині відомо близько 300 видів гельмінтів, які можуть спричинювати захворювання у людини. В Україні існує приблизно 30 таких видів.За даними ВООЗ, паразитарними захворюваннями в світі уражено близько 4,5 млн осіб. В Європі на гельмінтози страждає кожний третій. Згідно з даними офіційної статистики, в Україні реєструють 300-400 тис. випадків гельмінтозів щороку. Хоча, за результатами деяких епідеміологічних досліджень, рівень захворюваності населення України щороку становить 2 млн випадків.На думку експертів ВООЗ, гельмінтози в сучасних умовах стали певною мірою «забутими хворобами»: в усьому світі спостерігають тенденцію до недооцінки їх медико-соціального значення. Навіть в ендемічних районах клініцисти й епідеміологи приділяють їм недостатньо уваги. Гельмінтози часто є останнім пунктом у ланцюзі диференційно-діагностичного мислення лікаря. Актуальність проблеми гельмінтозів зумовлена передусім значною поширеністю, вираженим негативним впливом на організм людини, поліморфізмом клінічних проявів, який утруднює диференційну діагностику захворювань, відсутністю стерильного імунітету та специфічних методів профілактики.
Знати:
етіологічні чинники інфекційних захворювань та їх особливості, які можуть відігравати важливу роль у розвитку захворювання та впливати на його перебіг;
ланки епідемічного процесу: джерело зараження, механізми передачі, можливості поширення в окремих вікових групах, дитячих колективах;
основні патогенетичні механізми розвитку основних симптомів при інфекційних хворобах у дітей;
основні синдроми при інфекційних захворюваннях;
основні методи діагностики, які слід застосовувати для верифікації діагнозу інфекційних хвороб у дітей;
основні принципи лікування інфекційних хвороб;
методи профілактики інфекційних захворювань.
Вміти:
Оволодіти навичками збору анамнезу хвороби;
Оволодіти методиками обстеження пацієнта з інфекційним захворюванням;
Вміти виділити відповідні симптоми (або синдроми), що характеризують інфекційне захворювання;
Оволодіти вмінням написання історії хвороби з обґрунтуванням попереднього діагнозу;
Вміти визначити необхідні додаткові обстеження;
Вміти оцінити результати лабораторних даних (загальний аналіз крові,вірусологічні, серологічні дослідження, реакції імунофлюоресценції, експрес- метод при грипі та ін., ІФА, ПЛР);
Вміти обґрунтувати заключний діагноз провівши диференційну діагностику;
Вміти призначити адекватну терапію (етіотропну, патогенетичну та симптоматичну);
Вміти проводити невідкладну допомогу при невідкладних станах у дітей із інфекційною патологією.
Дати рекомендації стосовно режиму, дієти, обстеження, нагляду в періоді реконвалісценції.
Проводити лікувально-діагностичний пошук згідно принципів доказової медицини.
Питання до теми:
Малярія: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Вірусні енцефаліти: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Хвороба Лайма: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Ерліхіоз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Висипний тиф: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Хвороба Брілла-Цинсера: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Геморагічні лихоманки: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Нематодози: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Цестодози: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Трематодози: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Лямбліоз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Амебіаз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Токсоплазмоз: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Література:
Михайлова А. М., Трішкова Л. О., Крамарєв С. О., Кочеткова О. М. Інфекційні хвороби у дітей // К.: Здоров’я. – 2000. – 418 с.
Інфекційні хвороби в дітей: підручник за ред. проф. С.О.Крамарьова, проф. О.Б.Надраги. – Київ.: ВСВ “Медицина”, - 2010 - 392 с.
Інфекційні хвороби у дітей: підручник (ВНЗ ІV р. а.) / Л.І. Чернишова, А.П. Волоха, А.В. Бондаренко та ін.; за ред. Л.І. Чернишової. — 2-е вид., випр. – К.: Медицина. – 2017. – 1022 с.
Інфекційні хвороби в дітей / за ред. Крамарьова С.О., Надраги О. Б. - Київ.: ВСВ ″Медицина″, 2010 - 392 с.
Учайкин В.Ф., Нисевич Н.И., Шамшева О.В. «Инфекционные болезни и вакцинопрофилактика у детей.» Учебник для ВУЗов / М.:ГЭОТАР, Медиа, 2007. - 688 с.
Nelson textbook 21 th Edition by Robert M. Kliegman, MD, Richard E. Behrman, MD, Hal B. Jensen, MD and Bonita F. Stanton, MD. Видавництво: SAUNDERS. 2019. – 4264 р.
Додаткові джерела:
1. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби (в 3-х томах). – К.: “Здоров’я”, 2002. – Т.1.-3.
2. Инфекционные болезни: учебник / О.А. Голубовская, М.А. Андрейчин, А.В. Шкурба [и др.] − К:. ВСИ «Медицина», 2014.
3. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
4. Інфекційні хвороби. Підручник / М.Б.Тітов, Б.А.Герасун, Л.Ю.Шевченко та ін.; за ред. М.Б.Тітов. – К.:Вища шк., 1995.
5. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ТЕМИ №7 та №8
Тема №7. Інтегроване ведення найпоширеніших дитячих інфекційних хвороб у практиці лікаря ЗП-СМ (вітряна віспа, скарлатина, кір, краснуха, кашлюк та паракашлюк, епідемічний паротит): епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. Надання невідкладної допомоги пацієнту із синдромом Рея. Маршрут пацієнта.
Тема №8. Інтегроване ведення пацієнтів з підозрою на інфекційні захворювання (діагностика, диференційна діагностика, маршрут пацієнта). Вірусні гепатити: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика. Сучасні підходи до менеджменту вірусних гепатитів у дітей.
Актуальність: Повітряно-крапельні інфекції займають одне з провідних місць в структурі інфекційної патології дитячого віку, характеризуються швидкою розповсюдженістю, різноманітністю клінічних проявів, розвитком тяжких ускладнень, що диктує необхідність своєчасної діагностики та надання невідкладної медичної допомоги хворому. За офіційними даними ВООЗ у 2005 році тільки від кору загинуло 345000 чоловік. Стратегічним планом відносно кору та вродженої краснухи Європейським регіоном ВООЗ поставлена мета елімінації цих захворювань до 2010 року. У 2005-2006 рр в Україні зареєстровано 83% всіх випадків кору в Європейському регіоні. У 2018 році - близько 82596 випадків кору зареєстровано в Європейському регіоні, в Україні за період 01.2018 – 12.2018рр. – 1209 випадків. У 2018 році на теріторії Європи від корової інфекції загинуло 72 людини. Ці хвороби перш за все небезпечні своїми ускладненнями. Герпетичні інфекції мають поширене расповсюдження в зв'язку з високою кантагіозністю та відсутністю профілактичних щеплень у Національному Календарі. Вірус, що викликає вітряну віспу та оперізуючий герпес, тропний до нервової тканини та має спроможність до персистування у нервових гангліях все життя.
Повітряно-крапельні інфекції які зумовлені β-гемолітичним стрептококом групи А займають одне з провідних місць в структурі інфекційної патології дитячого віку. Швидка розповсюдженість, різноманітність клінічних проявів, розвиток тяжких септичних ускладнень, підкреслюють високу актуальність цієї проблеми і необхідність детального вивчення конкретних нозологічних форм для своєчасної діагностики, надання кваліфікованої медичної допомоги хворому та проведення профілактичної роботи.
За даними ВОЗ тяжкими захворюваннями, зумовленими β-гемолітичним стрептококом групи А, страждає 18,1 млн. як дитячого так і дорослого населення, з них 15,6 млн. — ревматичними захворюваннями серця. Щороку в світі реєструються близько 1,8 млн. нових випадків захворювання на стрептококову інфекцію. А, стрептококовий тонзиліт в структурі гострих респіраторних захворювань займає друге місце після грипу.
Вірусні гепатити (ВГ) – це група інфекційних захворювань, які викликають гепатотропні віруси і клінічна картина яких переважно обумовлена ураженням печінки. На сьогодні відомі 9 вірусів, з якими пов'язують гостре ураження печінки: A, B, C, D, E, F, G, TT, SEN.
У основі класифікації вірусних гепатитів лежать шляхи передачі збудників. Віруси гепатитів А і Е (ВГА, ВГЕ) мають фекально-оральний механізм передачі. Віруси гепатитів B, C, D, G, F, ТТV, SEN мають гемоконтактний механізм передачі. ВГА і ВГЕ зазвичай завершуються одужанням. Парентеральні вірусні гепатити представляють особливу небезпеку зважаючи на можливість багаторічної персистенції вірусів в організмі, що призводить до частого формування прогресуючих хронічних захворювань печінки – хронічного гепатиту і цирозу. При гострому гепатиті В (ГГВ) частота формування хронічного гепатиту складає 5-10%, досягаючи 80% при суперінфікуванні вірусом гепатиту-дельта, а після гострого гепатиту C (ГГС) хронічне ураження печінки розвивається у 80% хворих.
Вірусні гепатити В і С (ВГВ, ВГС) входять до числа десяти головних причин смертності у світі. За даними ВООЗ 57% випадків цирозу печінки і 78% випадків первинного раку печінки спровоковані гепатитами В і С. У світі налічується близько 2 млрд людей, інфікованих вірусом гепатиту В, з яких понад 400 мільйонів інфіковані хронічно. Щорічно помирають від інфекції, зумовленої вірусом гепатиту В до 500 000 хворих.
Близько 180 мільйонів хворіють на хронічний гепатит С (ХГС), згідно з оцінками, щорічно від хвороби печінки пов'язаної з гепатитом С, помирають більше 350 000 хворих.
Введення масової вакцинопрофілактики проти ВГВ сприяло зниженню реєстрації гострих форм захворювання, але число хворих на хронічний гепатит В (ХГВ) не зменшується. Відсутність методів специфічної профілактики ВГС і висока інфікованість жінок дітородного віку в майбутньому приведе до повсюдного його поширення і збільшення числа хворих цирозом печінки, гепатоцелюлярною карциномою і, отже, смертності від захворювань печінки. Ось чому рання діагностика гострих вірусних гепатитів і своєчасний початок терапії значно покращують перебіг і наслідки захворювання.
Знати:
етіологічні чинники інфекційних захворювань та їх особливості, які можуть відігравати важливу роль у розвитку захворювання та впливати на його перебіг;
ланки епідемічного процесу: джерело зараження, механізми передачі, можливості поширення в окремих вікових групах, дитячих колективах;
основні патогенетичні механізми розвитку основних симптомів при інфекційних хворобах у дітей;
основні синдроми при інфекційних захворюваннях;
основні методи діагностики, які слід застосовувати для верифікації діагнозу інфекційних хвороб у дітей;
основні принципи лікування інфекційних хвороб;
методи профілактики інфекційних захворювань.
Вміти:
Оволодіти навичками збору анамнезу хвороби;
Оволодіти методиками обстеження пацієнта з інфекційним захворюванням;
Вміти виділити відповідні симптоми (або синдроми), що характеризують інфекційне захворювання;
Оволодіти вмінням написання історії хвороби з обґрунтуванням попереднього діагнозу;
Вміти визначити необхідні додаткові обстеження;
Вміти оцінити результати лабораторних даних (загальний аналіз крові,вірусологічні, серологічні дослідження, реакції імунофлюоресценції, експрес- метод при грипі та ін., ІФА, ПЛР);
Вміти обґрунтувати заключний діагноз провівши диференційну діагностику;
Вміти призначити адекватну терапію (етіотропну, патогенетичну та симптоматичну);
Вміти проводити невідкладну допомогу при невідкладних станах у дітей із інфекційною патологією.
Дати рекомендації стосовно режиму, дієти, обстеження, нагляду в періоді реконвалісценції.
Проводити лікувально-діагностичний пошук згідно принципів доказової медицини.
Питання до теми:
Вітряна віспа: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Кір: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Скарлатина: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Краснуха: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Кашлюк та паракашлюк: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Епідемічний паротит: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Надання невідкладної допомоги пацієнту із синдромом Рея. Маршрут пацієнта.
Вірусні гепатити: епідеміологія, етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
Сучасні підходи до менеджменту вірусних гепатитів у дітей.
Література:
Михайлова А. М., Трішкова Л. О., Крамарєв С. О., Кочеткова О. М. Інфекційні хвороби у дітей // К.: Здоров’я. – 2000. – 418 с.
Інфекційні хвороби в дітей: підручник за ред. проф. С.О.Крамарьова, проф. О.Б.Надраги. – Київ.: ВСВ “Медицина”, - 2010 - 392 с.
Інфекційні хвороби у дітей: підручник (ВНЗ ІV р. а.) / Л.І. Чернишова, А.П. Волоха, А.В. Бондаренко та ін.; за ред. Л.І. Чернишової. — 2-е вид., випр. – К.: Медицина. – 2017. – 1022 с.
Інфекційні хвороби в дітей / за ред. Крамарьова С.О., Надраги О. Б. - Київ.: ВСВ ″Медицина″, 2010 - 392 с.
Учайкин В.Ф., Нисевич Н.И., Шамшева О.В. «Инфекционные болезни и вакцинопрофилактика у детей.» Учебник для ВУЗов / М.:ГЭОТАР, Медиа, 2007. - 688 с.
Nelson textbook 21 th Edition by Robert M. Kliegman, MD, Richard E. Behrman, MD, Hal B. Jensen, MD and Bonita F. Stanton, MD. Видавництво: SAUNDERS. 2019. – 4264 р.
Додаткові джерела:
1. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби (в 3-х томах). – К.: “Здоров’я”, 2002. – Т.1.-3.
2. Инфекционные болезни: учебник / О.А. Голубовская, М.А. Андрейчин, А.В. Шкурба [и др.] − К:. ВСИ «Медицина», 2014.
3. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
4. Інфекційні хвороби. Підручник / М.Б.Тітов, Б.А.Герасун, Л.Ю.Шевченко та ін.; за ред. М.Б.Тітов. – К.:Вища шк., 1995.
5. Руководство по инфекционным болезням / ред. – чл.-кор. РАМН проф. Ю,В. Лобзин – СПб.: « Издательство Фолиант», 2000. – 936 с.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ТЕМИ №9 та №10
1 2 3