1   2   3   4
Ім'я файлу: [UAReferats.com]_C61N5027.doc
Розширення: doc
Розмір: 182кб.
Дата: 27.02.2020
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
Методи та способи запису iнформацii.doc

Курсова робота

Документи на новітніх носіях інформації

ЗМІСТ


Стор.

ВСТУП........................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. МІКРОГРАФІЧНИЙ ДОКУМЕНТ

1.1. Загальна характеристика мікрографічного документа......................5

1.2. Мікрофільм.............................................................................................8

1.3.Мікрофіша...............................................................................................9

1.4.Мікрокарта..............................................................................................10

РОЗДІЛ 2. МАГНІТНИЙ ДОКУМЕНТ

2.1. Магнітна стрічка....................................................................................11

2.2. Магнітна карта.......................................................................................13

2.3. Магнітний диск......................................................................................13
РОЗДІЛ 3. ОПТИЧНИЙ ДОКУМЕНТ І ГОЛОГРАМА

3.1. Оптичний диск.......................................................................................16

3.1.1. Аудіо-компакт-диск............................................................................18

3.1.2. CD-ROM...............................................................................................21

3.1.3. Відео-компакт-диск............................................................................21

3.1.4. DVD-диск............................................................................................21

3.1.5. Магнітооптичний диск.......................................................................22

3.2. Голограма як вид документа................................................................ 25

ВИСНОВКИ..................................................................................................39

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ..............................................................................40

ВСТУП

Інформатизація суспільства, бурхливий розвиток мікрографії, комп'ютерної техніки і проникнення її в усі сфери людської діяльності визначили появу документів на новітніх, нетрадиційних, тобто не паперових носіях інформації.

Поняття «новітній» і «нетрадиційний» документ багато в чому умовні і стосуються назви групи документів, що на відміну від традиційних, тобто паперових, як правило, вимагають для відтворення інформації використання технічних засобів. До цієї групи належать документи у вигляді фільмів, мікрофіш, звукових магнітних записів, а також у вигляді дискретних носіїв для комп'ютерного читання (дисків, дискет) і т.п. Отже, об’єктом дослідження є всі новітні, нетрадиційні документи.

Предметом дослідження є вся система інформаційних комунікацій, в якій існують і функціонують документи.

Мета роботи: дослідити документи на новітніх носіях інформації, охарактеризувати та класифікувати їх.

Мета визначає завдання роботи:

  • дати загальну характеристику основних видів документів;

  • розкрити основні поняття документа;

  • дослідити історію створення документа.

Поставлені завдання допомагають послідовно вибудувати її структуру. Робота складається зі Вступу, чотирьох розділів, Висновків, Списку літератури.

У Вступі визначена мета, завдання та структура роботи. Подані основні поняття документа.

У Розділі 1 “Перфорований документ” дано характеристику перфорованих документів, історію розвитку і класифікацію.

У Розділі 2 “Мікрографічний документ” перераховується види документів цього типу та подається їх загальна характеристика.

У Розділі 3 “Магнітний документ” розкриваються такі поняття як магнітна стрічка, магнітна карта, магнітний диск. Описуються їх особливості.

У Розділі 4 “Оптичний документ і голограма” визначено необхідність виділення оптичного документа як окремого виду. Визначено роль голограми в сучасному світі.

Висновки підсумовують результати дослідження, визначають місце і функції документів на новітніх носіях інформації в системі інформаційних комунікацій.

Список літератури включає 13 найменувань.

Носії інформації на перфострічках, перфокартах, магнітних і оптичних носіях, а також інші документи, призначені для перекладу на іншу мовну систему, належать до групи матричних документів. Документи на новітніх носіях інформації, як правило, не підлягають безпосередньому сприйняттю, зчитуванню.

Інформація зберігається на машинних носіях, а частина документів створюється і використовується безпосередньо в формі, пристосованій для машинного прочитання.

За призначенням для сприйняття розглянуті документи належать до машиночитаємих. Це документи, призначені для автоматичного відтворення інформації, що знаходиться в них. Зміст таких документів цілком або частково виражено знаками (перфорація, матричний магнітний запис, матричне розташування знаків, цифр і т.п.), пристосованими для автоматичного зчитування. Інформація записується на перфораційних картах або стрічках, магнітних стрічках, картах, дискетах, спеціальних бланках і подібних носіях.

Документи на новітніх носіях інформації належать до класу технічно-кодувальних, утримуючий запис, доступний для відтворення тільки за допомогою технічних засобів, у тому числі звуковідтворюючої, проекційної апаратури або комп'ютера.

З усього масиву існуючих документів розглянута група виділяється за способом запису і зчитування інформації. Відповідно до цієї ознаки документи на новітніх носіях інформації поділяють на:

* документи на перфорованих носіях інформації (перфоровані документи), до складу яких входять перфокарти, перфострічки, апертурні карти;

* документи на магнітних носіях інформації (магнітні документи), до складу яких входять магнітні стрічки, магнітні карти, магнітні диски гнучкі (дискети) і тверді, а також відео диски;

* документи на оптичних носіях інформації (оптичні документи), групу яких складають мікрографічні документи (мікрофільми, мікродиски, мікрокарти) і оптичні диски;

* документи на голографічних носіях інформації (голографічні документи). До них відносять голограми.

За характером зв'язку документів з технологічними процесами в автоматизованих системах розрізняють:

* машино-орієнтований документ, призначений для запису і зчитування частини інформації, що утримується в ньому, засобами обчислювальної техніки (заповнені спеціальні форми бланків, анкет і т.п.);

* машиночитаємий документ, придатний для автоматичного зчитування інформації, що утримується в ньому, за допомогою сканера (текстові, графічні й інші види запису, поштовий індекс);

* документ на машиночитаємому носію, створений засобами обчислювальної техніки, записаний на машиночитаємий носій: магнітну стрічку (МС), магнітний диск (МД), дискету, оптичний диск і т.п., і оформлений у встановленому порядку;

* документ-машинограма (роздруківка), створений на паперовому носії за допомогою засобів обчислювальної техніки й оформлений у встановленому порядку;

* документ на екрані дисплея, створений засобами обчислювальної техніки, відбитий на екрані дисплея (монітора) і оформлений у встановленому порядку;

* електронний документ, що містить сукупність інформації в пам'яті обчислювальної машини, призначений для сприйняття людиною за допомогою відповідних програмних і апаратних засобів.
РОЗДІЛ 1

МІКРОГРАФІЧНИЙ ДОКУМЕНТ
1.1. Загальна характеристика мікрографічного документа

У масиві документів особливе місце займають носії інформації, що містять одне або кілька мікрозображень, що одержали загальну назву мікрографічних документів або мікроформ.

Мікрографічний (грец. мikros — малий, grapho — пишу) документ виконується на мікроносії у вигляді мікрокопії або оригіналу мікродокумента. Цей клас документів складають мікрофільми (МФ), мікрофіші (МФШ) і мікрокарти (МК).

Мікрографічні документи або мікроформи виробляються в компактній формі на фото-, кіно-, магнітострічці або оптичному диску. Їхніми відмінними рисами є малі фізичні розміри і вага, значна інформаційна ємність, компактність збереження інформації, необхідність спеціальної апаратури для її зчитування. Прогнозований термін служби мікроформ — 500 і більш років.

Мікрографічні документи є результатом репрографії, мікрографії або мікрофільмування. Репрографія – узагальнена назва процесів копіювання документів, не зв'язаних (на відміну від поліграфії) із застосуванням друкованих форм (фотографування, світло- та електрофотокопіювання). Мікрографія – напрямок репрографії, що включає способи виготовлення, обробки, використання мікроформ. Мікрофільмування – фотографування різних документів для одержання мікрофільмів.

Класифікація мікроформ – одна із суперечливих і недостатньо розроблених у сучасному діловодстві. До основних ознак мікроформ, як правило, відносять: походження, спосіб документування, спосіб запису інформації, матеріальну основу документа, форму носія інформації, інформаційну і ін.

За ознакою походження мікроформи поділяють на два види: оригінальні мікродокументи і мікрокопії.

Першими за часом виникнення є мікрокопії (рукописів, книг, газет, малюнків, креслень і т.п.), що зменшують розміри оригіналу в кілька разів (10, 100 і більш). Мікрокопії завжди передує документ на паперовій основі. Інтеграція процесів обчислювальної техніки і мікрографії призвела до створення оригінальних мікродокументів, яким не передує документ у традиційній друкованій формі. Інформація з ЕОМ виводиться прямо на мікрофішу або мікрофільм, минаючи паперову основу. За способом документування розрізняють фотографічні і поліграфічні мікроформи. З них до відтворених фотографічним способом відносяться мікровідбитки на прозорій основі (мікрофільм рулонний, у відрізку, прозора мікрокарта-мікрофіша); мікровідбитки на непрозорій основі (мікрокартка непрозора, на паперовій основі, мікрокард, мікролекс, мікротейп, мікрострип); мікроформи, відтворені поліграфічним способом (мікрокарта, мікропринт, мініатюрна офсетна печатка). Існують також магнітні, лазерні, оптичні, голографічні та ін. мікроформи.

За способом запису інформації розрізняють мікроформи двох видів: аналогові і дискретні.

В аналогових мікроформах мікрозображення натуральне (незакодоване), зменшене за форматом. До них відносяться: МФ, МФШ, мікропринти та ін. фотографічні і поліграфічні мікроформи. На дискретних мікроформах інформація записана в закодованому, а не в натурально зменшеному вигляді. До дискретних відносяться лазерні мікроформи (голографічні мікроформи, оптичні диски), магнітні мікроформи (магнітооптичні диски, магніто-відеодиски і класичні магнітоформи: магнітні стрічки, магнітні карти, магнітні диски) і мікроформи електромеханічного запису (аналогові відеоформи, грамплатівки).

В залежності від матеріальної основи мікроформи підрозділяють на прозорі (аркушевий мікрофільм для швидкого здійснення інформаційного пошуку) і непрозорі (мініатюрне факсиміле, мікрокадр, мікротейк і мікрострик, мікрокрит, мікролено).

За матеріальною конструкцією розрізняють рулонні мікроформи з лінійним розташуванням мікрозображень (рулонні МФ), плоскі носії з двомірним розташуванням мікрозображень (МФШ, непрозорі МК), складені мікроформи (клясерні карти типу «джекет», апертурні карти).

В залежності від інформаційної ємності розрізняють мікроформи великої (рулонні МФ на котушках ємністю до 44 тис. кадрів, ультрафіши — до 3,2 тис. кадрів) і малої ємності (ФШ до 60-100 кадрів, непрозорі МК до 100 кадрів, апертурні карти до 8 кадрів). Мікроформи відносяться до машиночитаємих документів, для їхнього створення і використання потрібні спеціальні апарати (мікрофільміруючий читально-копіювальний або читальний апарат).

Першу непрозору мікрокопію — прародительку сучасної фотографії — виготовив Д. Даснер у 1839 р. (Франція). У 1852 р. йому вдалося виготовити першу мікрокопію на прозорій основі. У 1853 р. А. Рослінг зробив першу спробу мікрокопіювати друкований матеріал газети, а в 1854 р. X. Даймонд — рукопису. У 1860 р. Р. Дагрон виготовив перший апарат для перегляду мініатюрних зображень. У 1870 р. Г. Скамоні експериментує над виготовленням мікрокопій на непрозорій основі. Після 1905 р. мікрокопіювання почали використовувати бібліотеки. У 1919 р. Бродлі А. Фіске (США) запатентував перший апарат для читання мікрофільмів. У нашій країні розвиток мікрофільмування почалося в 1929 р. З 1930-х років воно розповсюджується й у країнах Західної Європи. Поступово розширюється номенклатура мікроносіїв. Поряд з рулонним застосовується мікрофільм у відрізку.

У 1939 р. з'явилися мікрофіши. Ф. Райдер (США) уперше запропонував застосовувати мікрокопії для збереження документів у фондах бібліотек.

У середині 1950-х років у США вперше з'явилися оригінальні публікації на мікрофішах, тобто аналогові МФШ. У цей же час виникли перші автоматизовані мікрографічні системи.

У 1948 р. виникла мініатюрна офсетна печатка (ідею якої висунув А. Бонні в 1930 р.). З 1950 р. мікропринти знайшли широке застосування у виданні документів.

У 1960-х роках стали відомі ультрафіши зі зменшенням площі в 62500 разів. При такому зменшенні в пачці плівок форматом 75х125 мм і висотою 8 см можна розмістити 1 млн. сторінок тексту.

До кінця 1970-х років мікроформи вважали лише надійною формою збереження інформації і використовували для створення страхових фондів документів. На початку 1980-х років за рубежем з'явилися скануючі пристрої мікрокопіювання і передачі мікрокопійованої інформації на відстань. Була розроблена технологія корегування інформації на мікрофіші і перші електрооптичні носії інформації.

З виникненням ЕОМ і лазера з'явився новий вид мікро форми – COM (computer output microfilm – система виведення інформації з ЕОМ на мікроносій) – мікроформа, якій не передує оригінальний документ. Інформація з ЕОМ у формі електричних сигналів надходить на електрооптичний перетворювач, звідки побуквенно виводиться на світлочутливу плівку. Інформація в кодованій формі утримується в пам'яті ЕОМ, а документ, як такий, створюється на основі цієї інформації тільки при формуванні СОМ-мікроформи. Тому СОМ-мікроформа може бути прирівняна до первинного документа, оригінала, а не до копії, одержання такої мікро форми – реєструючий, а не копіювальний процес.

Наприкінці 1980-х років з'явилися системи CIM (computer input microfilm – системи введення інформації з мікроносія в ЕОМ). Розроблено системи, що з'єднують мікрографію й електронну обробку даних.

Пристрої СОМ дозволили впровадити в практику технологію прямого випуску документів на мікроносіях, тобто оригінальних мікроформ. Пристрої CIM змогли прискорити обробку інформації в 10-12 разів у порівнянні з традиційними системами. Мікроформа стала невід'ємною частиною електронних інформаційних систем. У той же час розробляються автоматизовані мікрографічні системи й електронно-цифровий спосіб кодування інформації на мікроформах.

У 1980-і роки для інформаційних цілей почали використовуватися оптичні і відеодиски (у 1984 р. – КОД, у 1987 р. – WORM – Write Once Read Many і DVI – Digital Video Interactive, а в 1988 р МОД – магнітно-оптичний диск) – особливо об’ємні дискретні (що складаються з окремих частин) мікроформи. На основі цих носіїв інформації були створені системи, що інтегрувалися з аналого-мікрографічними і голографічними системами.

Мікроформи широко використовуються для збереження великих обсягів копій документів і даних.


1.2. Мікрофільм

Мікрофільм (МФ) – зменшена копія документа, отримана фотографічним способом. МФ містить одне або кілька текстових і графічних мікрозображень, об'єднаних спільністю змісту.

За часом появи в зовнішньому середовищі МФ поділяються на два види: мікрофільми-копії і мікрофільми-оригінали.

МФ-оригінал – це мікрофільм першого покоління, виготовлений у результаті безпосереднього фотографування документа. Такий МФ використовується на правах або замість оригіналу документа. МФ на правах оригіналу має відмітний символ виду “п” (прописна буква українського алфавіту), що розташовують на початку або наприкінці рулону, відповідно перед і після контрольних кадрів. МФ-копія — це мікрофільм другого покоління, виготовлений у результаті послідовного копіювання МФ першого покоління n-ну кількість разів. На МФ-копії, отриманої з МФ-оригіналу, відмітний символ мають отвори (перфорації), що визначають його порядковий номер: дублікат 1-п, дублікат 2-п і т.д.

Розрізняють два основних види мікрофільмів: рулонний і мікрофільм.

Мікрофільм на рулонній плівці називається рулонним МФ. Він може складатися з одного, декількох рулонів і на одному рулоні може бути кілька мікрофільмів. Такі носії, інформація на які розміщається послідовно по всій довжині рулону — сторінка за сторінкою, креслення за кресленням, відносять до лінійних або безперервних мікрооригіналів.

Більшість рулонних МФ виробляється на стандартних фотоплівках шириною 16, 35 і 70 мм. Найбільш широко для мікрофільмування різних документів (книг, журналів, архівних матеріалів) застосовується плівка шириною 35 мм. На плівці шириною 16 мм, як правило, копіюються машинописні документи (ділові документи, звіти про НІІ і ОКР, дисертації). Великі за форматом документи (карти, креслення, схеми) копіюють на плівці шириною 70 мм. Довжина рулону мікроплівки в основному складає 30-35 м. На рулоні 35 мм плівки міститься 750-860 кадрів, а на плівці шириною 70 мм — 240-280 кадрів.

МФ зберігають у касетах, металевих коробках, поміщених у сейфах.

За простотою і швидкостю виготовлення рулонні МФ перевершують всі інші. За одна годину можна зняти до 30 000 сторінок при зйомці в апаратах з автоматичною подачею сторінок оригіналу. Перевага рулонних мікроносіїв полягає ще й у тім, що на них може бути знята велика кількість кадрів — документів, при цьому виключається можливість утрати частини сфотографованих документів. Рулонні МФ порівняно дешеві.

До недоліків рулонних МФ можна віднести: складність пошуку окремого документа в їхньому масиві; трудомісткість внесення змін і доповнень; підвищений знос плівки, оскільки при кожнім пошуку потрібен перегляд усього рулону; неможливість прямого доступу до документа й ін. Незважаючи на це, рулонні МФ широко використовуються як носії інформації при виготовленні одиничних екземплярів мікрооригіналів, при створенні архівних фондів, організації масивів документів одноразового користування в НДІ, КБ, на підприємствах і ін.; при мікрофільмуванні документів великих обсягів для мініатюризації бібліотечного і довідково-інформаційного фонду, створення його страхової частини.

Мікрофільм у відрізку — МФ на рулонній плівці у вигляді відрізка довжиною не більш 230 мм.

Відрізки МФ уперше були застосовані в 1950-х роках для збереження і ручного пошуку мікрофільмів. При використанні даної системи рулонну плівку після експонування й обробки розрізають на відрізки по 5-10 кадрів. Ці відрізки вкладаються потім у наклеєні на стандартні планшети прозорі конверти. На одному планшеті кріпиться визначена кількість конвертів. Планшети з відрізками МФ зберігаються в папці. Пошук необхідної інформації здійснюється по змісту, у якому вказуються номер планшета, а також координати кадру по вертикалі (номер конверта) і горизонталі (номер кадру).

Відрізок МФ для ІПС має фіксовані розміри 35х160 мм. На ньому розміщаються 8 інформаційних кадрів і один адресний. На інформаційних кадрах може бути розміщене до 16 сторінок зброшурованого тексту при кратності зменшення 11х. Адресний кадр містить пошукові ознаки: порядковий номер касети, у якій зберігається даний відрізок, а також п'ятизначний код для механізованого пошуку. Для правильного розміщення відрізка в масиві передбачені пази, а для механізованого пошуку — крайова перфорація, що відповідає значенню обраного коду.
1.3. Мікрофіша

Мікрофіша (МФШ) – плоска мікроформа з розташуванням мікрозображень у формі сітки.

МФШ являє собою відрізок фото-, діазо- або везикулярної плівки стандартного формату 75х125 мм, 105х148 мм, 180х240 мм, на якій у заданій послідовності розташовується мікрозображення. Читати МФШ можна на читальному апараті за допомогою діапроектора.

МФШ бувають оригіналами (з використанням систем ЕОМ) і копіями документів.

У залежності від кратності зменшення зображення при зйомці і кількості кадрів ФШ розділяють на:

• мікрофіши (кратність зменшення від 18х до 24х, кількість кадрів від 60 до 90);

• супермікрофіши (кратність зменшення від 50х до 60х, кількість кадрів від 200 до 300);

• ультрамікрофіши (кратність зменшення від 100х до 150х, кількість кадрів до 3200).

Інформаційне поле МФШ складається з поля заголовка і растрового поля. Зверху розміщається людиночитаємий заголовок, що відбиває зміст документа. Запис мікрозображень у растровому полі проводять послідовно в горизонтальному і вертикальному напрямках; у рядку (ряду) — зліва на право, у графі (колонку) — зверху вниз. Положення кожного кадру однозначно визначається номером ряду і стовпця.

Мікрофіша в порівнянні з рулонним мікрофільмом має ряд переваг. Пошук необхідної інформації, якщо відомо номер кадру, здійснюється більш просто, чим у рулонних мікрофільмах. Менший механічний знос плівки, тому що при пошуку проглядається лише одна мікрофіша, що містить потрібну інформацію, а не весь документ; крім того, знаючи пошукові ознаки (наприклад, номер мікрофіши і кадру), можна точно підвести потрібний кадр під об'єктив читального апарата. Для збереження МФШ можна використовувати каталожне устаткування, що випускається серійно, а пересилати мікрофішу поштою так само просто, як і звичайний лист, листівку і т.д.
1.4. Мікрокарта

Мікрокарта (МК) — носій інформації на фотоплівці, що вставляється в апертурну або клясерну карту.

Мікрокарта — це документ, аналогічний мікрофіші, але виготовлений на непрозорій основі (на відрізку фотографічного або звичайного папера, а також на металевій основі). Читають МК на читальних апаратах за допомогою епіпроектора (тобто у відбитому світлі). МК мають механічну міцність, схожу з міцністю книг, журналів, фотокопій. Для МК характерні всі переваги мікрофіш. Крім того, у мікрокарті можна використовувати і лицьовий, і зворотний боки, розмістивши на одній стороні пошуковий образ документа, бібліографічний опис, анотацію або реферат документа, а на іншій — мікрозображення всього документа.

МК виготовляють двома способами:

1. Використовують негатив на рулонному носії, отриманий на плівці звичайним способом. Після прояву плівку розрізають на смужки, що монтують у ряди. Для одержання позитива монтаж копіюють контактним способом на світлочутливому папері.

2. Оригінали фотографують безпосередньо на світлочутливому форматному матеріалі. Зйомку роблять за допомогою спеціальної апаратури, у якій світлочутливий матеріал автоматично переміщається.

Різновиди мікрокарт:

• мікрокард (відповідає стандартові каталожної картки 75х125 і 105х148 мм);

• мікролекс — 165х216 мм (два склеєних фотографічних відбитки, отриманих з негативів форматної плівки);

• мікротейп — стандартний розмір; являє собою стандартну карту, на якій наклеєні смужки мікрозображень;

• мікрострип — МК аналогічна мікротейпу, але на зворотній стороні смужки нанесений не клейовий шар (як на мікротейпі), а особливий склад, що стає липким тільки при зволоженні.

Мікрокарти з високою кратністю зменшення (100 – 200х) служать для тривалого архівного збереження великих документних масивів у дуже малих обсягах.


  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас