Ім'я файлу: [UAReferats.com]_C61N5027.doc
Розширення: doc
Розмір: 182кб.
Дата: 27.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
Методи та способи запису iнформацii.doc
Розширення: doc
Розмір: 182кб.
Дата: 27.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
Методи та способи запису iнформацii.doc
3.1.5. Магнітооптичний диск
Магнітооптичний документ (МО) – комбінований вид машиночитаемого документа, що з'єднує в собі магнітний і оптичний способи запису і зчитування інформації.
Найбільше широко поширені магнітооптичні диски, що складаються з різних комбінацій гнучкого магнітного диска, вінчестера й оптичного диска. Уперше МО почали масово випускатися групою фірм США в 1994 р.
Розрізняють два види МО: флоптичний диск і магнітооптичний диск.
Флоптичний диск – матеріальний носій, який використовує принципи конструкцій гнучких магнітних дисків, вінчестерів і оптичних дисків. Доріжки на поверхню диска наносяться за допомогою лазеру, що робить їх більш надійними і стійкими. Запис і зчитування інформації робиться звичайним магнітним способом, але з підвищеною щільністю (20,8 Мбайт на 3,5" дискеті). Можливе стирання і перезапис інформації. Голівки запису-зчитування робляться за допомогою оптичного серводатчика і спеціального двигуна по однієї або декільком доріжкам одночасно.
Магнітооптичний диск — це диск на магнітному матеріалі, запис інформації на якому можлива тільки при нагріванні до температури порядку 1450 0С. Важливим його достоїнством є підвищена надійність збереження інформації (не менш 10 років без перезапису). При цьому кількість припустимих перезаписів інформації на одну дискету складає 1 млн., що робить їх досить перспективним засобом архівірування і тривалого збереження інформації.
Одним з ведучих виробників магнітооптичних дисків є фірма RICOH (США), що випускає дискети 3,5" і 5,5". У залежності від формату, що використовується, ємність дискет складає для 3,5" дискет — 128 або 330 Мбайт або 1,3 Гбайт. Суміжні диски значно збільшують експлуатаційні характеристики магнітооптичного документа.
Відеодиски випускаються двох видів:
а) ємнісні, що читаються алмазною або сапфіровою голкою;
б) оптичні, з лазерним зчитуванням.
Відеодиск — це гнучкий вініловий диск діаметром 210 мм і 300 мм або алюмінієвий диск діаметром 305 мм із напиляним шаром пластмаси і нанесених борозенок щільністю 130—150 на 1 мм. На одній і тій же доріжці записується зображення і звук, відтворені електромеханічним способом алмазною або сапфіровою голкою або променем лазера на спеціальному програвачі, приєднаному до телевізора.
Найбільш розповсюджений відео-компакт-диск, відео-CD (CD-DV-Compuct Disk Digital Video), призначений для цифрового запису і відтворення відеофільмів. Один диск може зберігати запис одного повнометражного фільму. Промислове виробництво розпочато в 1994 р. У 1995 р. була продемонстрована можливість створення гнучких відео-компакт-дисків DVD-E з багаторазовим записом на основі використання ефектів поляризації світла.
На одній стороні оптичного ВД може бути записано 54 тис. відеокадрів, у яких може бути відповідно розміщено 54 тис. фотознімків або каталожних карток, або 13500 сторінок тексту (54 книги по 250 сторінок). Є відомості про відеодиски, що розміщають на одній стороні 100 тис. відеокадрів.
Відеодиск дозволяє здійснювати швидкий пошук і відтворення записаної на одному диску звукової, графічної і буквено-цифрової інформації. Це відкриває перспективи використання ВД у навчанні, створенні електронних журналів, книг, енциклопедій, довідників, каталогів, баз даних. Оптичні ВД використовуються в рекламі, в інформуванні громадськості про діяльності організацій, компаній, галузей, окремих країн і регіонів світу. ВД — недостатньо ємні носії: для запису 1 сторінки тексту формату А4 потрібно близько 8 доріжок.
Висока надійність при збереженні і відтворенні інформації досягається за рахунок безконтактного зчитування, використання прозорих захисних покриттів або спеціальних касет, а в цифрових системах — завдяки застосуванню кодів з виявленням і виправленням помилок.
Пошук інформації, збереженої на відеодиску, здійснюється за кілька секунд.
3.2. Голограма як вид документа
Голограма (грец. holo — весь, повний; graph — запис і gramma — письмовий, риса, лінія) — новітній носій об'ємного зображення.
Голограма — документ, що містить зображення, запис і відтворення якого виробляється оптичним способом за допомогою лазерного променя без використання лінз.
Голограма створюється за допомогою голографії — методу точного запису, відтворення і перетворення хвильових полів. Він заснований на інтерференції хвиль — явищі, що спостерігається при додаванні поперечних хвиль (світлових, звукових і ін.) або при посиленні хвиль в одних крапках документа й ослабленні в інші в залежності від різниці фаз інтерферуючих хвиль. На фотопластинку одночасно з «сигнальною» хвилею, розсіяної об'єктом, направляють «опорну» хвилю від того ж джерела світла. Виникаюча при інтерференції цих хвиль картина, що містить інформацію про об'єкт, фіксується на світлочутливій поверхні (голограмі). При опроміненні голограми або її ділянки опорною хвилею можна побачити об'ємне зображення об'єкта.
Особливістю голографії є одержання видимого образу предмета, який має всі ознаки оригіналу. При цьому досягається повна ілюзія присутності предмета.
На голограмі запис і відтворення зображення виробляються за допомогою лазера. Якість зображення залежить від монохроматичності випромінювання лазера і здатності фотоматеріалів, які використовуються при отриманні голограм. Якщо спектр випромінювання лазера широкий, то результуюча інтерференційна картина буде не чіткою і розмитою. Тому при виготовленні голограм застосовують лазери з дуже вузькою спектральною лінією випромінювання. На якість голографічного зображення впливають умови зйомки, яку дозволяє здатність фотоматеріалів. Зовні голограма нагадує засвічений фотографічний негатив, на якому немає ніяких ознак «фотографуючого» предмета. Однак досить освітити голограму променем лазера як з'являється об'ємне зображення. Предмети знаходяться в глибині фотопластинки, як відображення в дзеркалі.
За допомогою голографії можна одержувати такі об'ємні зображення, що створюють повну ілюзію реальності предметів, що спостерігаються – зорове відчуття об'ємності, кольору (включаючи усі відтінки квітів) і ракурсу. На голограмі зображення предмета настільки правдоподібно, що спостерігач сприймає його як реально існуючий предмет.
Голограма може бути плоскою або об'ємною. Чим більше обсяг голограми (товщина світлочутливої плівки), тим краще реалізуються всі її властивості.
Голограма відрізняється від звичайної фотографії так само, як скульптура від картини. У звичайній фотографії крапка зображення на фотопластинці відповідає деякій крапці об'єкта. У голографії кожна крапка об'єкта випускає розсіяну хвилю, що падає на всю поверхню голограми. У результаті будь-яка крапка об'єкта відповідає всієї поверхні голограми: якщо розбити фотопластинку, на якій зареєстрована голограма, будь-якої її частини досить для того, щоб відновилося зображення розсіючого об'єкта в трьох вимірах. Це нагадує ситуацію, коли розбивається об'єктив. За допомогою будь-якого з його осколків можна одержати зображення предмета.
У голографії використовується властивість когерентності лазерного променя: хвиляста поверхня (хвильовий фронт) деякого променя записується у формі ітерфераційних смуг на світлочутливий матеріал або фотопластинку, що називається голограмою. При зчитуванні голограми відновлюється вихідний хвильовий фронт. Іншими словами, лазерний промінь розщеплюється на два промені, один із яких проектується на об'єкт зйомки, і, відбите від цього об'єкта, світло потрапить на світлочутливий матеріал; другий промінь безпосередньо проектується на світлочутливий матеріал.
За допомогою цих двох променів записується інтерференційна картина. Коли на виготовлену голограму проектується лазерний промінь, то з'являється об'ємне зображення об'єкта зйомки. Цей процес називається відновленням.
Якщо розглядати голограму в мікроскоп, то видно систему чергування світлих і темних смуг. Інтерференційний візерунок реальних об'єктів досить складний.
Голограму можна виготовити й іншим способом, завдяки якому об'ємне зображення можна побачити і при звичайному світлі.
Оскільки голограма дозволяє записувати зображення аж до фазових складових світлового променя, то на ній можна зберігати трьохвимірну інформацію про об'єкт зйомки. В даний час ця технологія використовується в зчитувачах штрихового коду, звукознімачах для оптичних дисків і т. д., також її можна успішно використовувати для перетворення інформації в оптичних комп'ютерах.
Більшість розроблювальних і впроваджуваних способів голографічної реєстрації й обробки інформаційних масивів мають найчастіше вигляд друкованих документів. Голограма являє собою оптичний елемент, який формує зображення без допомоги зовнішньої оптики, що є її найважливішим перевагою. На одну голограму можна нанести до 150 зображень, причому ці зображення зовсім не заважають один одному при їхньому відтворенні. Необхідно тільки дотримувати кут, під яким кожне зображення записувалося.
Голограма стійка від пошкоджень, псування її деякої частини не призводить до втрати всього зображення. Оскільки кожна крапка об'єкта записується практично на всій площі голограми, подряпини, пил, сторонні включення в емульсію викликають лише незначні погіршення зображення і зниження його яскравості. Не існує труднощі у фокусуванні, тому що голографується не сфальцьоване зображення, а хвильовий фронт об'єктного пучка. Не потрібні високоякісна оптика і високоточні системи для механічної комутації інформаційного носія.
Тільки на квадратному сантиметрі поверхні плівки можна вмістити 100 млн. біт інформації. А на пластинку калію-брому розміром 2,5х2,5х0,2 см можна записати близько 300 тисяч зображень документної інформації, приблизно цілий архів великої бібліотеки. Отже, застосування голографії дозволяє автоматизувати й істотно прискорити пошук інформації в архівах ємністю до 108—109 сторінок документа (час доступу менше однієї секунди). В даний час застосовується техніка мультиплікації для створення безлічі однакових голограм, зокрема, при виготовленні кредитних карток. У 1989 р. була випущена перша спільна англо-японська книга «Голографічні картини». Вже отримані експериментальні результати і проведені розробки апаратури для голографічної мініатюризації документів із кратністю зменшення до 200. Голограма — майбутнє бібліотек і інформаційних центрів.
ВИСНОВОК
Усебічно розкриті сутність, ознаки, властивості, структура і класифікація документів за загальними і специфічними ознаками.
Докладно охарактеризована специфіка окремих видів документів: опублікованих і неопублікованих, первинних і вторинних, заснованих на традиційних і новітніх носіях інформації. Для всіх цих видів загальним є єдність інформації і матеріального носія, призначення для використання в соціальній документно-комункаційній системі з метою передачі, збереження і використання семантичної (логічно зв'язкової) інформації, дискретно зафіксованої на матеріальному носії, що здатний до переміщення в часі й у просторі. Багато часу присвятили цьому питанню відомі вчені, документознавці, бібліографознавці, технологи, такі як Асеев Г.Г., Шейко В.Н. в роботі "Информационные технологии в документоведении", Зиновьева Н.Б., Саяпина И.А., Пашнина И.И. "Документ в коммуникации и восприятии", Ильюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. "Документоведение. Документ и системы документации", Коренной А.А. "Информация и комуникация", Соколов А. В. "Информационний подход к документальной коммуникациии". Дуже цікаво та повно це питання описали в своїх статтях Петров В.В. "Компакт-диски – комп’ютерні книги інформаційної епохи", Соболева Н.Н "Электронный учебник нового поколения".
Найбільш широко в своїй роботі "Документоведение" розкрила та охарактеризувала документи на новітніх носіях інформації Кушнаренко Н.Н.
Перспективи розвитку документознавства пов'язані з його перетворенням у більш цілісну систему. Домінуючою тенденцією такого роду стає розширення видового складу документів, посилення вимог до матеріалу носія, знаковій системі, способам запису і відтворення інформації, повноті й оперативності функціонування документної комунікації в суспільстві.
Майбутній розвиток документа пов'язаний з комп'ютеризацією документно-комунікаційної системи, при цьому традиційні види документів збережуться в інформаційному суспільстві поряд з розвитком нетрадиційних носіїв інформації, збагачуючи і доповнюючи один одного. Майбутні бібліотекарі, бібліографи, документознавці і фахівці в галузі інформатики повинні бути готові до цьому психологічно, теоретично і технологічно.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Асеев Г.Г., Шейко В.Н. Информационные технологии в документоведении: Учеб. пособие.- Х.: ХГИК,1997.-290 с.
Верлань А.Ф. Інформатика. - К.: Квазар-Мікро,1998.- 200 с.
Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ.- М.: Наука, 1973.- 256с.
Засоби відеоінформації в навчанні//Педагог. Газета.-1995.-№7-8.-С.2.
Зиновьева Н.Б., Саяпина И.А., Пашнина И.И. Документ в коммуникации и восприятии: Лекции по курсу Документоведение.-Краснодар,1995.- 58с.
Ильюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документоведение. Документ и системы документации. – М.:МГИАИ,1997.-132с.
Информатика: учеб. пособие для студентов институтов культуры, пед. вузов и университетов/ Под ред. К.В.Тараканова.-М.,1986.-312с.
Коренной А.А. Информация и комуникация. - К.: Наук. думка, 1986.-143с.
Кушнаренко Н.Н. Документоведение: учеб. для студентов вузов культуры переработ. и доп. – К.: Знание, 2002.-459с.
Леонтьев В.П. Новейшая энциклопедия ПК. 2002. – М.: ОЛМА – ПРЕСС, 2002. – 920 с.
Петров В.В. та ін. Компакт-диски – комп’ютерні книги інформаційної епохи//Науково-технічна інформація. – 2002. - №1. – С.50-53
Соболева Н.Н. и пр. Электронный учебник нового поколения//Информатика и образование. -№6. – С. 67-76
Соколов А. В. Информационний подход к документальной коммуникациии: Учеб. пособие. — Л., 1988. — 85 с.
1 2 3 4