Ім'я файлу: [UAReferats.com]_C61N5027.doc
Розширення: doc
Розмір: 182кб.
Дата: 27.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
Методи та способи запису iнформацii.doc
Розширення: doc
Розмір: 182кб.
Дата: 27.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
Методи та способи запису iнформацii.doc
РОЗДІЛ 2
МАГНІТНИЙ ДОКУМЕНТ
У залежності від використовуваного способу запису і зчитування інформації розрізняють магнітні, оптичні, магнітооптичні й інші види документів.
До магнітних носіїв інформації відносять магнітну стрічку (МС), магнітну карту (МК), магнітний диск (МД) (твердий і гнучкий).
Інформація на магнітних документах записується шляхом зміни залишкової намагніченості окремих ділянок магнітного шару носія.
На магнітний документ можна записати музику з грамплатівки, музичну або будь-яку звукову передачу, почуту по радіоприймачу, телевізору. Випускаються також магнітні стрічки, касети і диски з уже готовим записом текстової, графічної й іншої інформації.
Магнітний звукозапис уперше здійснив у 1898 р. датський фізик В. Паульсен. За допомогою апарата, названого телеграфоном, на сталевий дріт був записаний звук. Перший промисловий магнітофон з використанням магнітної стрічки був випущений у 1934 р. У 1970 р. були введені у споживання гнучкі магнітні диски.
2.1. Магнітна стрічка
Магнітна стрічка — носій інформації у виді стрічки з гнучкої і прозорої плівки з феромагнітним покриттям. МС несе звукову або цифрову інформацію, закріплену електромагнітним способом. Використовується в ЕОМ, аудіо- і відеотехніці.
Магнітна стрічка як вид документа з'явилася вперше в 1965 р. (США) і використовувалася переважно як матеріал — носія звуку (голосу і музики).
Якість запису на МС залежить від швидкості руху стрічки в аудіотехніці і відносній швидкості переміщення стрічки і магнітної голівки у відеотехніці: чим швидкість більше, тим вище якість і менше перекручувань. Наприклад, у студійних магнітофонах використовується швидкість 38,1 див/з і 19,05 див/з; у побутових — 19,05, 9,53 див/з і 4,75 див/з; у портативних — 2,4 див/с. Крім магнітофонів, випускаються магнітофонні приставки, які використовуються для запису і відтворення звуку. Прослуховування робиться за схемою: приставка – підсилювач – акустична система.
За рівнем узагальнення інформації стрічково-магнітні документи поділяються на 2 види:
1) МС, що містять первинну інформацію;
2) МС, що містять вторинну інформацію.
До першого виду відносяться МС із записаної на них первинною інформацією: тези доповідей, лекції, повідомлення, довідкові і фактографічні дані. До другого виду відноситься МС із записаної на ній вторинною інформацією у вигляді:
а) результатів централізованої каталогізації;
б) покажчиків імен, назв, скорочень, колективних авторів, видавців, літератури, яка цитується і т.п.;
в) результатів бібліографічної обробки документів.
Основною структурною одиницею організації «тексту» МС є фізичний запис. Розмір запису залежить від типу пишучого пристрою (ЕОМ, магнітофон) і властивостей (характеру) записуваних даних.
Кожна МС характеризується сукупністю певних ознак:
а) порядком (розташуванням) логічних записів;
б) синтаксичною і семантичною структурою логічного запису;
в) предметним охопленням (тематикою, видами документів);
г) читацьким призначенням.
Магнітні стрічки мають немагнітну основу з пластику, ацетилцелюлози, полівінілхлориду й інших немагнітних матеріалів, на поверхню якої нанесений шар феромагнітного матеріалу товщиною 5-20 мкм. Ширина стрічки 4, 8, 16 мм. Довжина, число магнітних доріжок на стрічці можуть бути різними. МС випускаються намотаними на котушки або в касетах, робочим шаром або усередину, або назовні (у залежності від застосовуваної техніки).
В ЕОМ магнітна стрічка являє собою вузьку пластикову стрічку з нанесеною на неї речовиною, що легко намагнічується, призначену для оперативного запису й архівного збереження значних масивів інформації. Котушка з магнітними стрічками в сучасних ЕОМ конструктивно оформляється у вигляді змінних касет — картриджей. У деяких випадках (наприклад, у домашніх ПЕОМ) використовуються також магнітофонні аудіокасети.
Запис і зчитування інформації на МС виробляється за допомогою стримерів, а також магнітофонів, з адаптерами, що узгоджують їх з ПЕОМ приставками.
Інформаційна ємність стримерів (стрічкових нагромаджувачів) складає від десятків Мбайт до 16 Гбайт. Своє найменування вони одержали від використовуваного виду інерційного стрічкопротягувального пристрою (streaming tape fransport).
Стримери відрізняються один від іншого типом використовуваних картриджів, магнітних голівок запису-читання інформації і технологією стиску даних. Одними із самих ранніх видів картриджів для стримеров були 5,25-дюймові моделі стандарту QIC (QIC 5,25") ємністю від 250 Мбайт до 0,5 Гбайт, що стали витіснятися з ринку 3,5-дюймовими моделями (QIC 3,5") ємністю від 120 Мбайт до 4 Гбайт і картриджами наступних стандартів для стримерів DDS, DDS-2 і DDS-3. Останні модифікації стримерів являють собою 4 мм магнітну стрічку, ємністю відповідно — 2,4 і 8-12 Гбайт, що дає можливість прямого звертання до окремих файлів без необхідності розгортання всього архіву на твердому диску, як це було раніш.
В останні роки широко використовується цифрова аудіолента (DАТ) — магнітна стрічка з записом аудіоінформації (музичні доробки, мова) у цифровій формі. Касети цифрових аудіолент захищені від копіювання, мають малі розміри (у два рази менше звичайних) і високу місткістю запису: тривалість відтворення за обидва боки складає 4 години. До початку 90-х років були створені DАТ ємністю до 2,5 Гбайт для запису комп'ютерної інформації.
Цифрові аудіоленти були створені у Великобританії в 1987 році разом із пристроями запису-відтворення, що мають конструкцію, подібну до відеомагнітофонів.
2.2. Магнітна карта
Магнітна карта (МК) — носій інформації у виді гнучкої пластини з магнітним покриттям.
МК являє собою невелику пластмасову тришарову карту на поліефірній основі товщиною 12 мкм, на яку у вигляді окремих вузьких смуг наносять робочий магнітний шар товщиною 12-17 мкм, що покривається потім захисним шаром з поліефірної плівки товщиною 10-12 мкм.
Швидкість запису-читання (2х10 біт/сек) у 30-40 разів перевищує швидкість самих швидкодіючих перфокарточних пристроїв. Наявність захисної плівки охороняє карту від зносу, що забезпечує до 20 тисяч циклів запису і читання. Ємність пам'яті однієї магнітної карти в 10 разів перевищує ємність звичайної перфокарти.
2.3. Магнітний диск
Магнітний диск (МД) — носій інформації у вигляді диска з феромагнітним покриттям для запису.
Магнітні диски поділяються на тверді і гнучкі (дискети). Твердий магнітний диск — це кругла плоска пластинка, виготовлена з твердого матеріалу (металу), покритого феромагнітним шаром.
Гнучкий диск (флопі-диск) або дискета — це диск, виготовлений із пластику, покритого феромагнітним шаром.
Магнітні диски вперше з'явилися в 1970, а до 1980 року їх випускало вже більш 30 фірм.
Гнучкий магнітний диск
Гнучкий магнітний диск (floppy disk, diskette) широко використовується в ПЕОМ і є змінним носієм інформації або програмного забезпечення. Він зберігається поза комп'ютером і встановлюється в нагромаджувач у міру необхідності. Найчастіше використовується для обміну програмними продуктами і даними.
За діаметром носія дискети поділяють на стандартні (діаметр 203 мм), міні-диски (діаметр 133 мм), мікродиски (діаметр 89; 82,5; 76,2 мм). В даний час велика частина інформації поширюється на міні-дискетах і мікродисках (стандартними для ПЕОМ є мікродиски з діаметром 89 мм).
Магнітні диски відрізняються за конструкцією і технічними характеристиками. За конструкцією дискети поділяються на два види: 3,5" і 5,25" (відповідно — 89 і 133 мм). Основне значення для користувача має ємність диска, тобто обсяг інформації, яку можна на ньому зберігати.
Ємність дискет залежить від двох параметрів: площі використовуваної поверхні і припустимої для конкретної конструкції дискети щільності запису. Для збільшення першого параметра в сучасних дискетах використовується двосторонній запис (стандартне маркірування цих дискет — DS) і відповідна конструкція дискети з двома магнітними голівками запису-зчитування інформації. Спочатку використовувалися дискети з однобічним записом. Їхнє маркірування — SS.
В залежності від якості магніточуттєвого шару і щільності запису розрізняють дискети з одиничною щільністю — SD; з подвійною щільністю —DD; з високою щільністю —HD; з надвисокою щільністю —VHD.
Стандартна ємність зазначених дискет складає:
для 5,25" дискет DS DD – 360 Кбайт; DS HD – 720 Кбайт; DS HD – 1,2 Мбайт;
для 3,5" дискет DS DD – 800 Кбайт; DS HD – 1,44 Мбайт; DS VHD – 2,88 Мбайт; 12 Мбайт і 21,3 Мбайт.
В даний час найчастіше використовуються дискети ємністю 1,44 Мбайт. Вони дозволяють переносити документ і програми з одного комп'ютера на іншій, зберігати інформацію, яка постійно не використовується в комп'ютері, робити архівні копії інформації, що утримуються на твердих дисках.
Спочатку в ПЕОМ використовувався гнучкий диск діаметром 133 мм (5,25 дюйма), ємністю 360 Кбайт і 1,2 Мбайт, що представляє собою майларовий диск товщиною 0,125 мм, на який нанесене феролакове покриття товщиною 3-5 мкм. Він постійно знаходиться в захисному чохлі (футлярі), виготовленому з гнучкої пластмаси, і має форму квадрата.
У чохлі і диску є індексний отвір, який використовується для формування сигналу про початок доріжки, і отвір для установки диска на шпинделі. Для підведення магнітної голівки до диска в чохлі є виріз, також передбачена світловідбиваюча етикетка (або виріз) для захисту від запису. Центрування дискети при її закріпленні на шпинделі приводного двигуна здійснюється за допомогою металевої втулки спеціальної конструкції.
Інформація записується і зберігається на концентричних доріжках, що поділяються на сектори.
В даний час у персональних комп'ютерах використовуються нагромаджувачі на дисках розміром 89 мм (3,5 дюйми) і ємністю 0,72 і 1,44 Мбайта. Ці дискети вкладені у твердий пластмасовий конверт, що значно підвищує їхню довговічність і надійність. Вікно для зчитування інформації з диска в неробочому стані закрито захисною засувкою й автоматично відкривається лише при установці дискети в нагромаджувач.
Наприкінці 1995 р. почате виробництво 3,5" дискет ємністю 120 Мбайт, сумісних з дискетами ємністю 1,44 Мбайт. Очікується, що швидкість передачі інформації збільшиться в 5 разів. Ведуться роботи по створенню дискет ємністю в 240 Мбайт.
Малий час доступу за методом довільної вибірки (менш 1 сек) і велика швидкість обміну даними з диском (250 000 біт/сек) дають істотні переваги гнучкого диска в порівнянні з будь-якими стрічковими магнітними носіями інформації. За даними фірм Lomega і SyQuest близько 28% користувачів застосовують гнучкі диски для резервного копіювання інформації, 22% — як заміну твердих дисків, 21% — для транспортування даних і 13% — для забезпечення таємності.
Твердий магнітний диск
Крім гнучких існують і тверді магнітні диски, які називаються ще вінчестерами. Вони призначені для постійного збереження інформації, яка використовується при роботі з персональним комп'ютером і встановлюються усередині нього.
Вінчестери значно перевершують гнучкі диски. Вони мають кращі характеристики ємності, надійності і швидкості доступу до інформації. Тому їхнє застосування забезпечує швидкісні характеристики діалогу користувача і реалізованих програм, розширює системні можливості по використанню баз даних, організації багатозадачного режиму роботи, забезпечує ефективну підтримку механізму віртуальної пам'яті. Однак вартість вінчестерів набагато вище вартості гнучких дисків.
Основою вінчестера є алюмінієвий диск товщиною близько 1,9 мм, на який нанесений феромагнітний робочий шар товщиною 0,6-1,2 мкм.
Розрізняють два види твердих магнітних дисків. Твердий диск (hard disk) — убудований у нагромаджувач (дисковод) на твердому магнітному диску – пакет закріплених один над іншим магнітних дисків, витяг яких у процесі експлуатації ЕОМ є неможливим.
Знімний твердий диск (removable hard disk) — пакет магнітних дисків, укладених у захисну оболонку, що у процесі експлуатації ЕОМ можуть вийматися з дисководу на змінному твердому диску і замінятися іншим. Використання цих дисків забезпечує практично необмежений обсяг зовнішньої пам'яті ЕОМ.
Нагромаджувачі на твердому диску відрізняються один від одного насамперед своєю ємністю, тобто кількістю інформації на диску. На моделях IВМ РС/ХТ твердий диск найчастіше має ємність 20 Мбайт, IВМ РС/АТ 286 — 40 Мбайт. IВМ РС/АТ 386 — 60 Мбайт, IВМ РС/АТ 486 — 80 Мбайт і ін. Більш могутні комп'ютери мають диски ємністю 120 Мбайт. При використанні великих баз даних, великих пакетів програм (наприклад, Windows) застосовуються тверді диски більшої ємності — до 300 Мбайт.
Сьогодні виробники персональних комп'ютерів (наприклад, фірма SyQuest (США)) використовують тверді диски ємністю від 600 Мбайт до 4 Гбайт. Друга істотна для користувача характеристика твердого диска – час доступу до інформації. Для області застосування, що вимагає інтенсивного обміну з дисками (наприклад, інформаційних систем), цей показник є винятково важливим. Середній час пошуку для дисків, які використовуються у комп'ютерах IВМ АТ, — близько 17 мілісекунд (мс). Більш швидкі диски мають час доступу від 8 до 15 мс. Забезпечення високої швидкості доступу вимагає значних зусиль при розробці дисків, тому швидкі диски дорожче звичайних.
1 2 3 4