Ім'я файлу: Методи та способи запису iнформацii.doc
Розширення: doc
Розмір: 306кб.
Дата: 22.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
[UAReferats.com]_C61N5027.doc
Розширення: doc
Розмір: 306кб.
Дата: 22.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
[UAReferats.com]_C61N5027.doc
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Тернопільський національний економічний університет
Факультет економіки та управління
Кафедра документознавства, інформаційної діяльності та українознавства
Методи та способи запису інформації
Курсова робота
студ. групи ДІД-21
Керсак Катериини
Перевірив:
д. іст. н., професор
Дацків І.Б.
Тернопіль – 2011
Зміст
Вступ ………………………………………………………………………………3
1 РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ПОНЯТТЯ ДОКУМЕНТУВАННЯ, ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ……………………………….…5
1.1 Поняття документування, методу і способу запису інформації…….5
1.2 Розвиток способів і засобів запису інформації………………………7
1.3 Основні та предметні форми запису інформації……………………13
2 РОЗДІЛ. МЕТОДИ ЗАПИСУ ІНФОРМАЦІЇ………………………………..17
2.1 Кодування інформації………………………………………………...17
2.2 Поняття про мови………………………………………………….….19
2.3 Знаковий метод фіксування інформації……………………………..21
2.4 Документ як знакова система…………………………………...……23
3 РОЗДІЛ. ОСНОВНІ СПОСОБИ ТА ЗАСОБИ ДОКУМЕНТУВАННЯ…………………………………………………....26
3.1 Текстове документування…………………………………………….26
3.2 Стенографія…………………………………………………………....27
3.3 Технічне документування………………………………………....…29
3.4 Фотодокументування, кінодокументування, відеозапис, фоно(аудіо)документування, його особливості та сфери застосування………………………………………………………………30
3.5 Документування із використанням електронно-обчислювальної техніки……………………………………………………………………..32
Висновки…………………………………………………………………….......33
Списки джерел та літератури…………………………………………………...35
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Щоб залишити свій слід в історії, потрібні досконалі методи та способи фіксації інформації. І тим більш буде помітніший слід, чим досконаліші технічні засоби запису і зберігання інформації.
Послання старовини передають нам дуже обмеженим набором таких засобів. Щось із фрагментів зброї і знаряддя праці, перенесено у наш час завдяки археологічним розкопкам. Стародавні наскальні малюнки, пізніше полотна живопису, антична скульптура, дивом уціліла після нашестя варварів, персидських і Османських завоювань. Транспортні засоби? Роз’їдені іржею, вони безслідно зникають вже через декілька десятиліть після втілення технічної думки в металі. Передача інформації і чистому вигляді? Свитки стародавніх епосів літописів? Вони стільки разів переписувались , що багато людей до них починають відноситися з сумнівом. Академік Анатолій Фоменко, що підходить до проблеми історії з математичною скрупульозністю, передачу інформації відлічує лише з ери Гуттенберга. Дійсно, коли інформаційна техніка складалася з пера і чорнильниці, спотворення (а тим більше, власне вигадування історії на догоду черговому монарху) були неминучі. Той день далеко XVI століття, коли на зміну гусячому перу прийшов друкарський верстат, можна вважати початком ери сучасних інформаційних технологій.
Друкарська машинка – знаменитий Underwood , який сьогодні можна зустріти лише в музеї, з’явилися пізніше, лише в XIX столітті, ставши століттям пізніше своєрідним в культовим предметом, передвісником Інтернетівської ери вільного інформаційного обміну.
Сьогодні ж, коли людство включилося в загальноісторичний процес, званий інформатизацією, виробництва, інформація стає, мабуть основним видом його діяльності. Інформація стає головним ресурсом науково-технічного і соціально-економічного розвитку світової спільноти. Вільний інформаційний обмін істотно впливає на розвиток науки, техніки і різних галузей господарства, грає важливу роль в процесах виконання освіти і культурного спілкування між людьми.
Інформаційна техніка є матеріальною оcновою інформаційних технологій, за допомогою яких здійснюється збір, зберігання, передача і обробка інформації.
Cтоліттям електромеханічної інформаційної техніки стало XIX століття (спочатку з’явився телеграф, потім – телефон, нарешті – радіо). Почалися принципові зміни в технології обробки інформації.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.
Об’єктом курсового дослідження є методи та способи документування.
Предметом курсового дослідження є особливостей окремих видів методів та способів запису інформації та їх функціонування.
Метою курсової роботи є аналіз та системне дослідження атрибутів документування для осмислення способу та методу документування інформації.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
- охарактеризувати теоретичні аспекти дослідження способів і засобів запису інформації;
- дослідити окремі види способів і засобів запису інформації;
Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Кушнаренка Н.М., Ларьков Н.С., Кулешов С.Г., Пономарьова О.Б., Канигін Ю.М. та ін..
Головні методи дослідження – історико-типологічний, метод теоретичного аналіз й систематизації, соціокультурний аналіз.
Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Бібліографія налічує 22 найменування.
1 РОЗДІЛ. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ПОНЯТТЯ ДОКУМЕНТУВАННЯ, ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ
Поняття документування, методу і способу запису інформації
Документи з'являються з моменту зародження писемності, "письмової мови" і стають надійним засобом запису, реєстрації або, інакше кажучи, документування фактів, явищ, подій. До цього людське суспільство користувалося живим словом, живою мовою. [19, c.30]
Основу будь-якого документа являє собою документна інформація, яка міститься в документі. Для її зберігання та передачі і був створений документ. Документування – це процес створення документа. [20, c.13]
Правила документування встановлюються нормативними актами або виробляються традиціями. Приміром, ДСТУ 2732 «Діловодство і архівна справа. Терміни та визначення понять» подає визначення документування управлінської інформації як «створювання документів, змістом яких є управлінська інформація» [5, c.6]
Документування як процес створення документа із використанням різних методів, способів і засобів інформації на матеріальному носієві. Метод кодування – прийом сукупності прийомів фіксування інформації на матеріальному носієві за допомогою знакових систем тощо. [2, c.15] До документування відносяться дії, пов’язані з формуванням документа як спеціального системного триєдинства: змістовного (соціальна інформація), знакового (семіотична інформація), матеріально-конструктивного (технологічного).
Із метою забезпечення такої єдності розробляються типові структури та методики процесу документостворення.
До основних систем документування можна віднести наступні:
– системи графічного запису;
– системи механічного запису;
– фотографічні;
– електромагнітні;
– оптичні;
– магнітооптичні:
– електростатичні;
– електронні;
Інформація в документі фіксується за допомогою певної «кодової» системи, що реалізується у формі різноманітних знаків-симоволів. Знак – це матеріальний об’єкт (зображення, символ, слово тощо), що слугує для заміщення будь-якого матеріального або ідеального об’єкта, предмета [15, c.33]. Відповідно до обраного типу знаків визначається спосіб документування та відбираються засоби, за допомогою яких було зафіксовано, передано й збережено інформацію. Тільки належним чином створена документна інформація набуває визначеної форми. [18, c.48]
Спосіб документування – це дія або сукупність дій, що застосовуються при запису інформації на матеріальному носії (висікання, тиснення, різьблення, фарбування, перфорування, фотохімічний, електромагнітний, оптичний, електронний, механічний, ручний і інші способи документування).
Засіб документування – це предмет (знаряддя) або сукупність пристосувань (устаткування, інструменти), що використовуються для створення документа. Номенклатура засобів складання, копіювання і розмноження документів включає ручні, механізовані й автоматизовані пристрої, починаючи з гусячого пера і закінчуючи ввідно-вивідними пристроями ЕОМ. [14, c.69]
Аналізуючи документи за будь-якою класифікацією, повинні враховуватися спосіб, засіб і форми їх створення.
Процес документування в такому випадку може бути представлений в такій формі:
Документування: код(символ-знак) + спосіб + засіб = форма
Отже, разом взяті спосіб, засіб і форма визначається характер тієї чи іншої системи документування. [18, c.48]
Графічний запис інформації, наприклад, дає змогу створювати рукописний, ідеографічний та ізографічний документ; використання комп’ютерної техніки дозволяє створювати електронні документи тощо. [18, c.49]
Методами документування визначаться специфіка знакової системи запису інформації. Способи, засоби та інструменти створення документа в своїй сукупності є основою видового різноманіття документів. [2, c.15]
Розвиток способів і засобів запису інформації
Від форми та способу запису інформації залежить рівень інформативності документа, віднесення його до того чи іншого виду, типу, різновиду.
На різноманіть способів запису інформації як характерну рису документа неодноразово вказував відомий архівознавець К. Мітяєв. Уже у 1946 р. в начальному підручнику «Теорія і практика архівної справи» він зазначав, що поняття «документ» не обмежується ані технікою запиту інформації, ані способом її відтворення [17, c.59]
У 1959 р. у навчальному посібнику «Історія і організація діловодства в СРС» К.Г. Мітяєв, продовжуючи пошук визначення документ, підкреслював: «усе, що є документальним, тобто, що ґрунтується на означенні об’єктивної дійсності і є відображенням, фіксацією чи реєстрацією фактів, подій, явищ за допомогою письма, зображення, звукозапису може трактуватися як документ» [16, c.59]
Еволюційний шлях способів записів інформації бере свій початок у попередньо згаданих його первісних формах.
Розвиток картографічного документа, наприклад, пов’язаний з первісною предметною формою запису інформації (паличкове письмо аборигенів), та із її зображувальною формою (система ієрогліфічних знаків-симолів для передачі просторових параметрів; ізографічні зображення певної території тощо), що мали ручний спосіб запису. Технічний же спосіб запису картографічного документа на сучасному етапі пов’язаний із використанням відповідних технічних пристроїв (у тому числі й електронних програм) для виготовлення, відтворення, розповсюдження та зберігання даного виду документа.
Нотні документи у свою чергу передають інформацію за допомогою умовних графічних знаків, що первісно виникли як зображувальна форма запису інформації ручним способом, але з часом, з розвитком технології нотодрукування, набули розповсюдження як документи технічного способу запису інформації. [18, c.48]
Окрему групу за способом запису інформації становлять аудіовізуальні документи (кінофотофонодокументи). Технічний спосіб запису інформації даного вид є основним і невід’ємним, оскільки створення, відтворення та передача таких документів неможливо без використання технічних засобів (пристроїв, механізмів).
Набуває подальшого розвитку та поширення запис інформації з використанням комп’ютерної техніки. Великої популярності за сучасних умов набувають дискові та голографічні документи, флеш-карти. [19, c.30]
Майбутнє технологій запису інформації – у використанні природних та синтетичних матеріалів, у першу чергу кварцу. Різноманіття матеріалів для виготовлення документів дає змогу створювати їх для різних цілей і, відповідно, різного призначення.
Потреба в більш широкому поширенні інформації знайшла своє вираження в механізованому розмноженні фіксованих повідомлень. Новий технологічний прийом фіксації й розмноження письмового документа здійснювався за допомогою друкованого верстата, а потім й інших засобів поліграфії [23, c.56].
З появою в 40-х роках XV в. друкарень почалася епоха друкарства - печатки зі складальної форми, інструменти для стандартної виливки літер, типографського сплаву й фарби, друкованого преса. Пов'язаний з ім'ям німецького винахідника Іоганна Гутенберга, перехід до тиражного розмноження книг був якісним стрибком в історії книжкової справи й всієї світової культури.
Завдяки появі поліграфії – галузі техніки, спеціалізованої на множинному відтворенні тексту й зображень, виникла друкована продукція. Друкований документ виготовляється за допомогою поліграфічних або інших засобів масового розмноження документів. Добутки печатки – вироби поліграфічного виробництва, отримані друкуванням або тисненням. На друкованому документі запис інформації виробляється переважно шляхом нанесення барвистого шару на його поверхню, а також тисненням і видавлюванням знаків шрифту Брайля.
Другий різновид друкованих документів – це ті, які отримані за допомогою копіювально-множинної техніки. До процесів оперативного розмноження документів відносяться офсетне, трафаретне, гектографічне друкування. Текст на відбитках виходить шляхом переносу фарби із друкованої форми на матеріал відбитку (папір, картон).
Завдяки поліграфії з'явилися такі види друкованої продукції, як книги, брошури, журнали, газети, плакати й малі друковані форми - листівки, програми, квитки, листівки, етикетки, бланки, буклети й ін.
В 1740 р. уперше був застосований механічний запис інформації для складання перфокарт, а з 1888 р. - для фіксації звуку на грамплатівках.
Механічний запис виробляється за допомогою зміни фізичного стану поверхні або структури носія. Розрізняють термопластичну - здійснювану шляхом нагрівання носія запису; поперечну - при якій напрямок коливань різця паралельно до поверхні носія запису; глибоку – при якій напрямок коливань різця перпендикулярно до поверхні носія запису (грамплатівка, фонограма, перфокарта).
Потреба в оперативній передачі інформації й надійному її збереженні призвела до виникнення фотографії, звукозапису й т.д., а також до використання телеграфу, фототелеграфу, факсу й т.п. Так з'явилися нові, більш досконалі форми фіксування й передачі інформації.
Відкриття фотографічного запису датується 1839 р., коли отримав популярність фотографічний процес, названий дагерротипією. Родоначальницею сучасної фотографії є Франція.
Фотографічний запис – оптична операція, яка здійснюється за допомогою фотографічного процесу зміни оптичної щільності носія запису відповідно сигналам записуваної інформації. Різновидом фотографічного запису є електронно-фотографічний запис, здійснюваний електронним пучком [22, c. 128].
Фотозображення виходить на фотографічному шарі плівки, платівки, фотопаперу за допомогою фотографічної зйомки й друкування з наступною їхньою хіміко-фотографічною обробкою (фотографії, діапозитиви). У ньому розрізняють негатив і позитив. Негатив - фотографічне зображення, на якому відносний розподіл почорнінь, кількісно оцінюваних оптичною щільністю, відповідає зворотному розподілу яркостей на об'єкті зйомки. У позитиві, навпаки, потемніння відповідають розподілу яркостей або кольорів об'єкта зйомки.[18, c. 47]
В 1870 р. на практиці перевірялася можливість багаторазового зменшення й відтворення текстів. Це послужило поштовхом до розвитку мікрофільмування на базі фотографії.
На початку 1920-х років одержують розвиток безсрібляні світлокопіювальні способи, наприкінці 1940-х років ставиться на індустріальну основу порошкова безсрібляна фотографія.
До фотографічних носіїв інформації відносяться: фотографії, діафільми, діапозитиви, кіно -, мікрофільми, апертурні карти. В 1960-і роки небувалими темпами для всіх інших видів репрографій, бурхливий розвиток одержує телефаксовий зв'язок. Поряд з рулонним мікрофільмом з'являються його різновиди: у відрізку, апертурна карта й дискета. Застосування голографії й растрової фотографії призвело до виникнення голограм.
В 1895 р. винайдений кінематограф (Франція) - на кінодокументі зміст переданий фотографічним способом у вигляді послідовно розташованих на кіноплівці зображень.
На початку XX в. з'явився магнітний запис. Він здійснюється під впливом магнітного поля шляхом зміни стану носія запису або його окремих частин при впливі сигналів записуваної інформації. Розрізняють запис із поздовжнім і поперечним намагнічуванням, а також термомеханічний запис.
Існує також електромагнітний й магнітооптичний запис. Першими з'явилися фонодокументи з електричним записом звуку. Технологія їхнього виробництва була розроблена в 1927 р. Пфлеймером (Німеччина).
В 1935 р. на радіовиставці в Берліні вперше демонструвалася магнітна стрічка типів Б і С. Із середини 1940-х років починається її промислове виробництво. Перша вітчизняна магнітна стрічка (тип 1) була випущена в 1954 р. В основі магнітного звукозапису лежить необоротна зміна магнітного стану ферромагнетиків в результаті впливу зовнішнього магнітного поля, тобто явище гістерезису.[18, c. 46]
Зараз випускається велика кількість магнітних стрічок для звукозапису (магнітні фонограми), для обчислювальної техніки (використовують цифровий імпульсний запис інформації), стрічок для відеозапису, магнітних карт, твердих і гнучких дисків, дискет, флоппі-дисків, застосовуваних у вигляді блоку ЗУ ЕОМ, мікро -, відеодисків і т.п.
Одним з основних способів фіксування інформації є звукозапис - це запис звуку на носії. Документи, що містять звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, називають фонодокументами.
Перші спроби запису звуку відносяться до 1807 р. Однак перші фонодокументи, що відтворюють звук, створені в 1877 р. Масове виробництво платівок було ропочато наприкінці 90-х років XIX в.
Розрізняють три види фонодокументів: з механічним (електромеханічним), оптичним й електромагнітним записом звуку. Групу фонодокументів з механічним записом звуку становлять фонографічні валики, грамплатівки, (звичайні, довгограючі й стереофонічні) грам-оригінали, стрічки шоринофона [14, c.182].
Фонодокументом є також фонограма звукової інформації, фільму й інші аудіальні документи.
З початку XX в. почали звучати оптична фонограма й магнітна стрічка. Фонодокументом з оптичним записом звука є тонфільм - запис звуку виступу, музичного доробку на кіноплівці оптичним способом. Найбільше поширення звукозапис на кіноплівці мав в 1930 роки. У цей час тонфільми не виготовлялися. Поширені зараз магнітні стрічки й магнітні диски.
В 70-і роки XX в. виник оптичний запис інформації сфальцьованим пучком електромагнітного поля оптичного або близького до нього діапазону випромінювання, що, впливаючи на робочий шар носія запису, змінює його стан під впливом сигналу записуваної інформації.
Запис і зчитування інформації можуть виконуватися й за допомогою лазерного променя (оптичний диск, диски типу СD-RОМ, компакт-диск, голограма). [18, c. 47]
При магнітнооптичному записі одночасна дія оптичного пучка й магнітного поля на носій викликає зміну магнітного стану носія відповідно до записуваної інформації. Причому передавачем інформації носію є магнітне поле, а оптичний пучок впливає на носій запису. Магнітооптичним є також запис даних за допомогою лазерного променя й магнітного поля (магнітнооптичний диск). Місцем розміщення інформації є концентричні доріжки.
Документи, зміст яких повністю або частково виражено перфораціями, матричним магнітним записом, матричним розташуванням стилізованих знаків і т.п., пристосовані для автоматичного зчитування, прийнято називати машиночитаємими документами. Вони містять інформацію на спеціальних матричних полях, матрицях. Для читання інформації використовують спеціальні машини. Поява машинного документування не скасовує попередніх способів фіксування інформації, а лише доповнює їх.
Постійне розширення способів запису (фіксування) інформації приводить до виникнення усе більше складних нетрадиційних видів документів, які сполучаються із традиційними документами, рукописними й друкованими. [18, c. 47]
Незалежно від засобу й способу запису, документи служать цілям відображення інформації про явища об’єктивної дійсності й розумової праці людини. Через це, як вказував К.Г. Мітяєв: «вони стають одними з найважливіших носіїв інформації» [16, c.60]
Еволюція засобів запису інформації пройшла тривалий період, починаючи з дерев’яних паличок, якими писали на глиняних табличках, пензлів з очерету для писання на папірусі, залізних стержнів, якими «дряпали» на дерев’яних дощечках чи бересті, гусячих чи воронячих пер, якими писали на пергаменті ручко для письма на папері до сучасних стиліусів, за допомогою яких вводиться інформація до кишенькових персональних комп’ютерів. Шлях розвитку засобів писемного запису наведено в додатку А.
1 2 3