Ім'я файлу: [UAReferats.com]_C61N5027.doc
Розширення: doc
Розмір: 182кб.
Дата: 27.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
Методи та способи запису iнформацii.doc
Розширення: doc
Розмір: 182кб.
Дата: 27.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
4896.doc
Магнітний запис інформації.doc
Методи та способи запису iнформацii.doc
РОЗДІЛ 3
ОПТИЧНИЙ ДОКУМЕНТ І ГОЛОГРАМА
Оптичний документ відноситься до новітніх носіїв інформації, заснований на оптичних способах запису, зчитування і відтворення. З усієї маси документів він виділяється за способом документування.
Оптичний документ акумулює в собі переваги різних способів запису інформації і матеріалів носія. Важливим достоїнством даного носія інформації є, по-перше, його універсальність, тобто можливість запису і збереження в єдиній цифровій формі інформації будь-якого вигляду – звуковий, текстів, графічної, відео. По-друге, оптичний документ дає можливість організації і збереження інформації у вигляді баз даних на єдиному оптичному носії. По-третє, цей документ забезпечує можливість створення інтегрованих інформаційних мереж, що забезпечують доступ до таких баз даних.
Оптичний документ — це інтегральний вид документу, здатний увібрати в себе достоїнства і можливості книги, мікро-, діа- і відеофільмів, аудіозапису та ін. причому всі одночасно. Він необхідний для довгого збереження більших масивів інформації.
До оптичних документів відносяться оптичні диски і відеодиски: компакт-диск, CD-ROM, DVD диск і ін.
Оптичні документи мають гарне співвідношення «якість/ціна», а також характеризуються швидкодією і низькою вартістю збереження інформації.
3.1. Оптичний диск
Самим перспективним видом оптичного документа, виділеним за формою носія й особливістю користування, є оптичний диск (ОД) — матеріальний носій, на якому інформація записується і зчитується за допомогою сфальцьованого лазерного променя. При цьому формуються мікроскопічні поглиблення або ямки (піти), що утворять у сукупності спіральні або кільцеві доріжки з записом звуку (оптичні аудіодиски), зображення (оптичні відеодиски) або різної текстової інформації. Щільність запису понад 10
біт/см2.Оптичний диск — це оптичний (лазерний) носій інформації діаметром 8-12 см (4,5"), товщиною — 1,2 мм.
Перші ОД почали з'являтися ще в першій половині 1950-х років (СОМ – computer output microfilm – комп’ютер, утворюючий мікрофільм). У 1962 р. у США були здійснені перші розробки в області ОД, які почали впроваджуватися в промисловість на початку 1970-х років. Але широке промислове виробництво обох видів ОД (КОД – компактні оптичні диски і ЩОД – цифрові оптичні диски) почалися тільки в 1980-ті роки та продовжуються до цього часу. Перше покоління ЦОД з’явилися в 1983 році. Один диск вміщував від 25 до 50 тис сторінок тексту форми А4 у факсимільному вигляді. Наступне покоління дисків, розроблених в 1985 році, вміщує до 1 млн. сторінок тексту. На сьогодні відомо більше десятка різновидностей таких дисків.
Діаметр ОД частіше всього 305 мм. Інформацію записують в кодованій формі (двійковий код 0 – 1). Ємність ОД залежить від технології запису і може складати 10000, 25000 або 40000 сторінок формату А4. І це в тому випадку, що поверхня диска використовується для запису інформації лише на 60-70%.
Оскільки на ОД інформація зберігається в цифровій формі, технологія запису має своє особливості. Сигнал, як поступає від джерела – аналоговий. Аналогово-цифровий видозмінювач переводить його в цифрову (двійкову) форму. При зчитуванні інформації дані розгортаються в зворотному порядку.
Об’єктами зберігання на ОД можуть бути: енциклопедичні, науково-технічні, галузеві довідники і словники, нормативно-довідкові бази даних, аудіовізуальні навчальні посібники, набори навчальних та гральних програм та інші документи. Зараз на ОД різноманітних модифікацій випускається більше 600 видань. Половину з них складають бібліографічні покажчики та щорічники. Повнотекстові документи, тобто книги, журнали та ін., складають до 20% видань на лазерних дисках, причому їх вартість в декілька раз менша аналогічних друкованих видань. Бібліотека Конгресу США зберігає і видає інформацію на ОД з 1982 року. Їх використовують близько 10% американських бібліотек. Найбільш перспективна галузь використання ОД – автоматизовані ІПС.
ОД та взагалі оптичні інформаційні системи – це вершина сучасних досягнень в області графіки запису та пошуку інформації. До недоліків ОД на сьогодні можна віднести високу вартість техніки, яка дозволяє приводити оновлення інформації на ОД самих користувачів.
За ємністю носія інформації ОД поділяються на три види:
великої ємності (більше 2х10
байт) – для використання в якості архівів даних, які проходять через ЕОМ;середньої ємності (7х10
– 2х10 байт) – для зберігання текстової та інформації, яка зображується;компактні диски (ємність до 7х10
байт) – для мікро-ЕОМ.В залежності від можливості користування для запису і зчитування ОД ділять на два види. Це накопичувачі, призначені для запису інформації безпосередньо користувачам і її зберігання, -WORM (Write Once Read Many), - накопичувачі, розраховані тільки на зчитування інформації, - CD-ROM (Compact Disk Read Only Memory – компакт-диск, тільки для читання). Накопичувачі Worm поділяються на пристрої з однократним записом і переписані компакт-диски - CD-R (CD-Recordable), на які інформація може бути записана і може читатися самим користувачем за допомогою спеціального дисковода. З 1999 року почато виробництво DVD-дисків.
Впровадження оптичної технології в документно-інформаційну може розглядатися як початок нової ери в розповсюдженні, зберіганні, використанні документної інформації.
3.1.1. Аудіо-компакт-диск
Аудіо-компакт-диск (КД) – це оптичний диск (діаметром 80, 120, товщиною 1,2 мм) з постійною (яка не стирається) звуковою (музика та інші) інформацією, записаною в двійковому коді. Призначений для відтворення інформації на програвачах компакт-дисків (CD-player).
Тривалість відтворення (перешкодозахищеність), компактність, зручність у відтворенні і зберіганні є основними достоїнствами КД.
Процес виготовлення компакт-дисків складається з декількох етапів: підготовка інформації для запису майстер-диск (перший зразок); виготовлення самого майстер-диска; виготовлення матриць (негативів майстер-диска); тиражування (пресування) компакт-дисків.
Диск складається з прозорого поля карбонатної підмостки товщиною трошки більше 1 мм, на яку напилюється шар алюмінію і захищаючий шар акрилового лаку. Дані записані лазерним променем у вигляді мікроскопічних (діаметром близько полумікрона) виїмок-піт, несучих цифровий код і розташованих на дуже вузькій (в100 разів тонкіше людського волосу) спіральній доріжці, повна довжина якої більш ніж 5 км; усього на доріжці вміщуються 2,3 млрд. виїмок.
На відміну від вінчестерів, які мають доріжки у вигляді концентричних кіл, компакт-диск містить лише одну фізичну доріжку, яка може бути розбита на декілька логічних. На доріжці в цифровій формі (двійковим кодом) фіксується звукова інформація. Крім головної інформації записується додаткова (наприклад, номер і довгота ділянки пластини, що програється), яка дозволяє запрограмувати по бажанню слухачів послідовність цієї ділянки.
Зчитування інформації з компакт-диска, так само як і запис, відбувається за допомогою лазерного променя, але меншої потужності, з наступними перетворенням з цифрової в аналогову форму і відтворенням.
Впровадження компакт-дисків здійснюється на спеціальнім пристрої, що програє, у якому замість голки використовують лазерний промінь.
У лазерних програвачах завдяки цифровому методу відтворення виключені перешкоди, обумовлені властивостями матеріалу пластинки.
Оскільки при відтворенні відсутній механічний контакт між диском і лазерним «звукознімачем», у принципі виключається знос і руйнування фонограми в процесі експлуатації. Відсутня можливість перескоку «голки» з канавки на канавку. Якщо захисна поверхня пластинки буде ушкоджена, це не вплине на якість звучання, тому що лазерний промінь фокусується глибше поверхневого шару.
Перші музичні оптичні компакт-диски були випущені в 1982 р. Пластина має діаметр 120 мм, товщину 1,2 мм і масу 10 м, тривалість звучання – 1 година. Їхня поява стала результатом співробітництва двох гігантів електронної промисловості – японської фірми Sony і голландської фірми Philips. До кінця 1987 р. у світі було випущено вже близько 30 млн. лазерних програвачів і більш 450 млн. компакт-дисків з музичними творами.[9;455]
Фірми Sony і Philips зіграли провідну роль і при розробці першої специфікації цифрових компакт-дисків. Вона послужила основою для створення КД із комплексним представленням інформації, тобто здатних зберігати не тільки звукову, але і текстову, графічну, відеоінформацію. Однак перша специфікація давала можливість КД працювати лише на конкретній моделі нагромаджувача. Розроблена незабаром друга специфікація визначала вже як логічний, так і файловий формати КД.
Незабаром був прийнятий міжнародний стандарт ISO-9660 для цифрових KD, що визначив їх логічний і файловий формати. Всі КД, відповідаючи даному стандартові, сумісні один з одним. Цей стандарт визначає спосіб запису за типами інформації: текст, графіка, звук і т.д. Стандарт доступний для будь-якої операційної системи, що існує в наш час.
Завдяки своїм малим розмірам, великій ємності, надійності і довговічності КД одержав широке поширення.
3.1.2.CD-ROM
CD-ROM — найбільш розповсюджений вид оптичних дисків для використання в персональних комп'ютерах, російською мовою його калька - «сидиром».
CD-ROM — компакт-диск із постійною пам'яттю, призначений для збереження і читання значних обсягів інформації (550 Мбайт і більш). Він містить комп'ютерну інформацію, що зчитується дисководом, підключеним до ПЭВМ.
CD-ROM з'явилися в 1985 р. на ринку баз даних і являють собою видрукувану з пластмаси 4,72-дюймову (діаметр 120 мм, товщина 1,2 мм) круглу пластину.
На один CD-ROM можна вмістити 150 тис. сторінок тексту, що дорівнює 17 бібліям. Ємність такого диску, при настільки малому розмірі, рівний 650 Мбайт, еквівалентна ємності близько 150 тридюймових дискет. CD-ROM відноситься до засобів мультимедіа — інтерактивним аудіо-візуальним засобам, що дозволяють одночасно проводити операції з рухливими графічними зображеннями, текстом і звуком. Інформація звичайно представляється у вигляді комплексу: графіка — меню – гіпертекст (інструмент послідовних посилань на текстові і графічні фрагменти при пошуку потрібної інформації).
CD-ROM за своєю конструкцією, зовнішньому вигляду і фізичним параметрам майже ідентичний аудіо-компакт-диску. Принципово однакові пристрої для зчитування інформації з компакт-диску і CD-ROM.
Розходження складаються тільки в тім, що використовуються різні способи перетворення сигналу у відображувану інформацію. Пристрій комп'ютера, що зчитує, працює як зі CD-ROM, так і з аудіо-компакт-диском.
Головною перевагою CD-ROM, у порівнянні з твердими і м'якими дисками, є висока інформаційна ємність. Особливістю CD-ROM є те, що інформацію, що знаходиться на диску, не можна змінити і не можна записати на носій безпосередньо з комп'ютера. Існує ще одна особливість CD-ROM. Інформація на ньому розташована на одній спіральній доріжці, а не на кільцевих доріжках, як на магнітних дисках. Таке розміщення інформації сповільнює її зчитування в порівнянні з використанням жорсткого магнітного диска, через що зростає час доступу і сповільнюється передача даних. Для жорстких магнітних дисків середній час доступу до інформації і передача даних приблизно дорівнює 35 м/сек, а для CD-ROM-і 350—500 м/сек.
Існує визначений формат запису на CD-ROM. При його розробці була передбачена сумісність фізичного розташування інформації на КД і CD-ROM, тому розмір блоку на CD-ROM виявився рівним 2352 байт.
Перша частина блоку має загальний формат і для компакт-дисків, і для CD-ROM. Він забезпечує процес зчитування на рівні читання. Формат запису на CD-ROM має наступні частини:
1) синхронізуюча інформація;
2) заголовок;
3) дані користувача;
4) коди, що виправляють помилки.
Дані в підзаголовку визначають розташування блоку інформації на спіральній доріжці, тобто дані в заголовку є фізичною адресою блоку на доріжці. Цей метод стандартизації для CD-ROM, зокрема для методу адресації, узятий зі стандарту на компакт-диски. До таких методів числення виміри відносяться хвилина звучання, секунда звучання, номер блоку в секунді. Відлік починається з нуля, тобто з 0 хвилин, 0 секунд і 0 блоку. За секунду повинне бути зчитано 75 блоків даних.
Самим останнім у заголовку записане число, що визначає, як інтерпретується інша інформація в блоці. Якщо існує режим «1» - в блок-цифровий звукозапис, якщо режим «2» — у блоці комп'ютерні дані. У першому випадку 2328 байт містять фрагмент звукозапису, що звучить 1/75 секунди; у другому випадку 2048 байт — це дані, передані в комп'ютері. 288 байт — це спеціальні дані, які використовуються пристроєм керування для виявлення помилок і їхньої корекції. Ці дані в комп'ютер не передаються.
Диски CD-ROM важливі для бібліотек і інформаційних центрів через величезну ємність збереженої інформації.
CD-ROM — найбільше просування в техніці друкування з часів Гутенберга. Диск може містити великі масиви даних — текст, малюнки, звук, мультиплікацію — і при цьому вироблятися швидко, у великих кількостях і порівняно недорого.
Досить корисною для бібліотек є можливість мережного використання CD-ROM. На відміну від паперових носіїв, мікрофіш або магнітних носіїв CD-ROM – міцний (довговічний); диск, зроблений у даний час, буде без усякої спеціальної обробки або спеціальних умов збереження 50-100 років читаємий і безпомилковий.
Неможливість внесення змін у запис — загальновідомий недолік технології CD-ROM. Однак він не є нездоланною перешкодою для широкого впровадження цих документів у біблиотечно-інформаційну діяльність. Наприклад, друковані або мікрографічні документи не можуть обновлятися користувачами. Більшість бібліотечних документацій, наприклад, друковані каталоги, традиційно обновляються один раз у кілька років. Ці ж каталоги на оптичних дисках можуть обновлятися частіше.
У нашій країні досвід користувача CD-ROM у бібліотеках поки обмежений. Оптичні диски використовуються для пошуку по запитах користувачів, складання тематичних добірок документів, перевірки цитуючих авторів. Результати пошуку можна зберегти на дискеті або роздрукувати. Пошук можливий по словниках, з використанням ключових слів і перехресних посилань, по всіляких мітках полів. Програмне забезпечення диска має процедури пошуку, що дозволяє обходитися без спеціального навчання користувачів.
Для великих баз даних, довідкових таблиць і інших великих масивів CD-ROM є найбільш ефективним і економічним засобом збереження і надання інформації.
3.1.3. Відео-компакт-диск
Відео-компакт-диск (ВД) — диск, на якому в цифровій формі записується текстова, образотворча (іконічна) і звукова інформація, а також програми ЕОМ.
Запис інформації на ВД здійснюється шляхом зміни поверхні або структури носія. ВД представляє собою диск із синтетичного матеріалу, на поверхні якого розташовані спіральні або концентричні доріжки з записом відеофільмів, естрадних програм, графічних зображень і ін.
3.1.4. DVD-диск
DVD-диск (Digital Video Disk, Digital Versati 1е Disk) - різновид нового покоління оптичних дисків, на якому в цифровій формі записується текстова, відео і звукова інформація, а також комп'ютерні дані.
Уперше DVD-диски були випущені в 1996 році завдяки фірмам Sony, Toshiba, Time Warner та ін. за підтримкою більшості провідних компаній мікроелектроніки, комп'ютерних компаній, кіностудій і студій звукозапису. Їхнє масове виробництво почате в 1999 році.
За конструкцією DVD-диск являє собою 5-дюймову пластину діаметром 8 або 12 см, товщиною 1,2 мм із високою щільністю запису. Ємність такого диску дорівнює 4,7 Гбайт (при одношаровій технології) і 8,5 Гбайт (при двох шарах, що запам'ятовуються,). Передбачено випуск двосторонніх дисків із двома шарами, що запам'ятовуються, з кожної сторони загальною ємністю в 17 Гбайт, що в 15 разів більше, ніж ємність версій компакт-дисків, що раніше випускалися. Більш зробленою є і конструкція DVD-дисків: замість однієї пластини товщиною 1,2 мм передбачене використання двох пластин товщиною 0,6 мм кожна.
Розрізняють два види DVD- дисків: DVD- відео і DVD-ROM.
DVD-відео – це гнучкий відео-компакт-диск із багаторазовим записом інформації на основі використання ефектів поляризації світла. Він містить відеопрограми і програється на DVD-плеєрі, підключеному до телевізора. DVD- ROM містить комп'ютерну інформацію і читається дисководом, підключеним до комп'ютера. Їхнє розходження подібне розходженню між Аудіо-CD і CD-ROM. DVD-ROM також включає два різновиди: однократно записувані (DVD-R) і багаторазового запису (DVD-RAM).
DVD-диски відрізняються високою інформаційною ємністю в порівнянні зі CD-ROM. DVD-відео розраховане на 2 години показу високоякісної цифрової відеоінформації, а двосторонній, двошаровий диск — на 8 годин. Кожен диск має 8 звукових доріжок на різних мовах, до 8 каналів кожна, які містять до 32 доріжок субтитрів. До інших достоїнств DVD-дисків можна віднести: 4:3 і 16:9 коефіцієнти стиску; багатоваріантність розміщення камери; вибір різних точок зору протягом відтворення: містить миттєве перемотування і швидке перемотування вперед, включаючи пошук за заголовком, главі, доріжці і кодові часу. DVD-диск довговічний, не піддається зносу при використанні, тільки при фізичному ушкодженні; не сприйнятливий до магнітних полів, стійкий до нагрівання, невеликого розміру. Більшість існуючих дисків не мають усі цих особливостей (багаторазові звукові доріжки, титри, батьківський контроль і т.д.).
DVD-диски не позбавлені недоліків, їх не можна перезаписувати. Перше покоління DVD-плеєрів і дисководів не можуть читати DVD-диски, а сучасні плеєри не можуть відтворювати в зворотному напрямку на нормальній швидкості; DVD-диски дорожче чим CD-ROM, їхня вартість коливається від 25 до 80 доларів.
Завдяки високій інформаційній ємності, малим розмірам, надійності і довговічності DVD-диски в майбутньому можливо витиснуть інші види оптичних документів.
1 2 3 4