Фінансове правопорушення – підстави фінансово-правової відповідальності

Ім'я файлу: ПЗ.1 Фінансове правопорушення.docx
Розширення: docx
Розмір: 34кб.
Дата: 30.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
Тематика курсових робіт УЗО (1).docx
маркетинг реферат.docx

Фінансове правопорушення – підстави фінансово-правової відповідальності

2.1. Фінансове правопорушення: поняття, склад, види

В юридичній літературі наголошено, що склад фінансового правопорушення становить нормативно побудовану юридичну модель типових ознак винного протиправного діяння, що порушує фінансові норми і за яке фінансове законодавство передбачає фінансово-правову відповідальність. Склад фінансового правопорушення є критерієм достовірної кваліфікації вчиненого діяння і, відповідно, обґрунтуванням застосування фінансово-правових санкцій. Наявність у протиправному діянні сукупності суб’єктивних та об’єктивних ознак є основною юридичною підставою для притягнення суб’єкта фінансових правовідносин до фінансово-правової відповідальності. Ознаки складу фінансового правопорушення має бути передбачено законом, а кваліфікація неправомірного діяння, тобто аналіз і зіставлення неправомірної поведінки з вимогами правових норм дасть змогу зробити висновок, чи містять діяння суб’єкта ознаки складу конкретного правопорушення. Фактична підстава повинна міститися в діянні суб’єкта, а юридична – у вимогах закону і відповідному процесуальному оформленні факту скоєння фінансового правопорушення.

Фактичною підставою фінансово-правової відповідальностіє склад фінансового правопорушення, якому властиві суспільна шкідливість (небезпечність), протиправність, винність. До складу фінансового правопорушення включають суб’єкт, суб’єктивну сторону, об’єкт і об’єктивну сторону.

На відміну від адміністративного правопорушення або кримінального злочину, суб’єктами фінансового можуть бути (і найчастіше є) юридичні особи. Вони повинні лише бути фінансово правосуб’єктними, тобто володіти гарантованою державою властивістю мати та набувати нових прав та обов’язків у сфері фінансових правовідносин, а також відповідати за неправомірну реалізацію своїх прав або невиконання обов’язків, що зумовлено специфікою публічної фінансової діяльності.

Суб’єктивний бік фінансового правопорушення базується на вині. Особу мають визнати винною, щоб притягнути її до фінансової відповідальності й застосувати санкції, передбачені фінансовими нормами, а саме штраф, пеню, припинення бюджетного фінансування.

Об’єктивна сторона фінансового правопорушення (як зовнішнє втілення в об’єктивній реальності караної протиправної поведінки в сфері публічної фінансової діяльності) виражена в протиправному діянні, яке заподіює шкоди публічним інтересам суспільства, держави, територіальної громади і призводить до причинно-наслідкового зв’язку між протиправним діянням і його шкідливими наслідками. Ознакою об’єктивної сторони є не лише діяння (дія або бездіяльність суб’єкта фінансових відносин), а й суспільна шкода (матеріального чи нематеріального характеру, але така, що може завдати матеріального збитку) і причинно-наслідковий зв’язок між ними.

Проте не завжди до фінансової відповідальності притягують за безпосереднє завдання майнової шкоди інтересам держави, публічним інтересам. Платник податку може, скажімо, внести суму податку до бюджету в повному розмірі, але не подати своєчасно декларації. У такому разі його податкове зобов’язання вважається виконаним не повністю (якщо подавати декларацію обов’язково). І стосовно платника податку буде вжито заходів фінансово-правової відповідальності.

Об’єктом фінансового правопорушення є порушені права чи інтереси у сфері фінансових ресурсів, що мобілізуються, розподіляються чи використовуються з відповідних фондів коштів, утворених для задоволення публічних інтересів.

Нормативна підстава фінансово-правової відповідальностіпередбачає наявність норми права, яка забороняє соціально шкідливу (небезпечну) поведінку в сфері публічної фінансової діяльності, тобто встановлює нормативні критерії для можливості застосувати фактичну підставу фінансово-правової відповідальності, а саме – для складу фінансового правопорушення.

Фінансові правопорушення можна диференціювати за цілим рядом ознак. Однак найсуттєвішими є ті, які розмежовують окремі підгалузі або інститути фінансового права. На останні нормативно-правовий вплив справляють положення спеціального законодавства – бюджетного, податкового, банківського, страхового, валютного тощо. Відповідно, і правопорушення у сфері фінансових відносин можна поділити на бюджетні, податкові, банківські, правопорушення у сфері готівкового грошового обігу, у сфері державних або муніципальних запозичень, у сфері здійснення фінансових операцій тощо. Так, бюджетне правопорушення – це недотримання учасниками бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Податкове правопорушення – протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність) суб’єкта податкових відносин (платника податку, податкового агента, податкового органу, кредитної установи, їх посадових осіб), котрий зазіхає на соціальні цінності у сфері оподаткування (систему та справляння податків, права і обов’язки платників податків або податкових органів, порядок ведення податкового обліку та звітності тощо), що призводить до ненадходження коштів від податків чи обов’язкових платежів до бюджетів або позабюджетних цільових фондів чи до несвоєчасного подання звітності. За це встановлено фінансово-правову відповідальність.

Правопорушення у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування – протиправне винне діяння суб’єкта таких суспільних відносин, який зазіхає на соціальні цінності у сфері державного пенсійного та соціального страхування, що призводить до ненадходження коштів до відповідного фонду або неподання (несвоєчасного подання) звітності й за що встановлено фінансово-правову відповідальність.

Особливості їх складу, заходи відповідальності та порядок їх застосування, органи, наділені відповідною компетенцією уживати таких заходів – ці та інші питання буде розглянуто в по дальших главах підручника, присвячених конкретним видам фінансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах встановлюються заходи державного примусу, яких необхідно вжити до суб’єктів фінансових відносин у разі вчинення фінансового правопорушення, а також порядок притягнення до фінансово-правової відповідальності.

Примус у фінансовому праві визначають як закріплений нормами права владно-примусовий вплив держави в особі уповноважених нею органів на суб’єктів фінансових правовідносин у разі скоєння ними фінансових правопорушень. Цей вплив передбачає настання для порушників негативних наслідків у вигляді обмежень особистого, організаційного або майнового характеру з метою охорони фінансових правовідносин, покарання правопорушників, запобігання правопорушенням та спонукання суб’єктів фінансових правовідносин дотримуватися належної поведінки у сфері фінансової діяльності.

До системи заходів державного примусу належать:

1) державно-примусові заходи, що є реакцією держави на факт протиправної поведінки конкретного суб’єкта фінансового права. Вони поділяються на юридичні санкціїта заходи, що їх застосовують із метою припинення протиправних дій суб’єктів фінансового права, – заходи припинення, наприклад вилучення податковими органами документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, інших обов’язкових платежів;

2) запобіжні (превентивні) заходи, які передують застосуванню юридичних санкцій і метою яких є запобігання вчиненню правопорушень у сфері фінансової діяльності, вчасне їх припинення та контроль за мобілізацією, розподілом і використанням фондів коштів. Прикладами превентивних заходів можуть бути обов’язкова реєстрація через органи Державного казначейства договорів, за якими платниками є розпорядники бюджетних коштів; одержання від установ банків відомостей про стан рахунків їх клієнтів тощо.

Найпоширенішим заходом державного примусу за вчинення фінансових правопорушень є юридичні санкції, а саме – фінансово-правові. Порядок їх застосування визначено в багатьох актах фінансового законодавства, що регулюють окремі фінансово-правові інститути. Так, щодо бюджетного законодавства, фінансово-правові санкції встановлює Бюджетний кодекс України. Одна з них – припинення бюджетного фінансування.

При порушенні приписів податкових законів санкції встановлює передусім Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. Тут мова йде насамперед про штрафи й пені.

Санкції за порушення банківського законодавства закріплено в Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 p., за порушення грошового обігу – в Указі Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 p., за порушення випуску й обігу цін них паперів – у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р.

Порядок застосування санкцій регламентують здебільшого підзаконні нормативно-правові акти. Наприклад, у сфері оподаткування це Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2003 р. (зі змінами).

Особливості фінансово-правових санкцій:

поширюються на учасників фінансових правовідносин;
безпосередньо пов’язані з фінансово-правовою відповідальністю;
їх застосовують за фінансові правопорушення;
вони передбачені фінансово-правовими нормами;
їх застосовують спеціально уповноважені органи, вони мають державно-примусовий (імперативний) характер;
в окремих випадках вступають у дію за відсутності вини суб’єкта фінансових правовідносин;
мають зазвичай грошовий, правовідновлювальний (компенсаційний) штрафний характер;
відрізняються від кримінальних, адміністративних, цивільно-правових як за змістом, так і за функціями і процедурою застосування.

Фінансово-правова відповідальність правопорушень

Фінансові правопорушення, залежно від конструкції диспозиції статті-поділяються на дві групи:

правопорушення з матеріальним складом;
правопорушення з формальним складом.

Більшість з них є правопорушеннями з матеріальним, складом, що е природним, так як змістом фінансових або податкових відносин є грошові кошти або майно, тому порушення диспозиції фінансово-правової норми, передусім, зачіпає фінансово-майнові інтереси держави.

Дотримуючись обраної логіки викладення стрижневих проблем фінансово-правової відповідальності, з урахуванням її особливостей, доцільно за критерій поділу фінансових правопорушень взяти види фінансово-правової відповідальності. Як наслідок можна, виділити податкові Правопорушення, правопорушення у сфері валютного регулювання, у сфері публічних банківських відносин, у сфері грошово-касового обігу, у сфері загальнообов’язкового, державного страхування.

Податкові правопорушення. Зважаючи на єдність родового та видового об’єктів, податкові правопорушення можна розділити на наступні групи:

Першу групу складають порушення обліку та звітності здійснення податкової діяльності. Відповідно до податкового законодавства у дану групу входять такі правопорушення:

несвоєчасна реєстрація як платника акцизного збору;
не виконання обов’язку особою щодо реєстрації як платника податку на додану вартість;
невнесення платником фіксованого податку іде патенту відомостей про особу, яка за його дорученням або від його імені здійснює торгівлю;
не надіслання нотаріусом до податкового органу інформації про нотаріальне посвідчення договору оренди;
несвоєчасне інформування Фонду соціального страхування від нещасних випадків про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт, виду діяльності підприємства або його ліквідацію;
не повідомлення юридичними особами, фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності про відкриття або закриття рахунків у банках, а також не подання банками до відповідних органів державної податкової служби повідомлень про закриття рахунків платників податків або здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання документально підтвердженого повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття на облік в органах державної податкової служби
неподання або несвоєчасне подання податкової декларації;
здійснення торгівельної діяльності без одержання відповідних торгових патентів.

Другу групу складають відносини, пов’язані із порушенням встановленого порядку обов’язкових платежів.

До таких правопорушень слід віднести:

подання платником податку заяви про застосування соціальної пільги більше ніж одному працедавцю або якщо платник подає таку заяву при отриманні доходів, щодо яких не може застосовуватися соціальна пільга;
не здійснення працедавцем перерахунку сум доходів, нарахованих платнику у вигляді заробітної плати, а також сум наданих податкових соціальних пільг, та/або не утримання суми недоплати чи її частини;
несвоєчасне або неповне перерахування початкового регуляторного або спеціального зборів банками – учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду, гарантування вкладів фізичних осіб;
несвоєчасна сплата податкових зобов’язань;
невиконання обов’язку щодо обов’язкового попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу) при продажі (відчуженні) товарів (продукції) або здійснення грошових виплат;
не нарахування, неутримання або несплата (неперерахування) податку з доходів фізичних осіб до або під час виплати доходу платнику податку; порушення порядку застосування податкової соціальної пільги, що тягне за собою неутримання та несплату податку з доходів фізичних осіб в повному розмірі у випадку, коли податковий агент (роботодавець) і платник податку пов’язані особи.

До третьої групи можна віднести правопорушення, спрямовані проти нормативного закріплення порядку виникнення, здійснення та припинення відносин у сфері податкових правовідносин, зокрема:

заниження суми податкових зобов’язань;
порушення термінів сплати або неповного внесення чергових платежів за торговий патент;
порушення банками строків перерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів;
несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами доручень підприємств, установ, організацій та громадян про сплату податків, інших платежів;
виплата доходу фізичній особі без попереднього нарахування податку (або при неповному нарахуванні, цю призвело до фактичної несплати податку.
Четверту групу податкових правопорушень складають ті з них, об’єктом посягання яких є права і законні інтереси платників податків. Зокрема до таких відносяться:
невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість;
непевне або несвоєчасне повернення сум надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит;
невідшкодування надміру сплачених сум податку на прибуток підприємств.

Можна виділити ще одну групу правопорушень, п’яту, до якої доцільно віднести правопорушення, спрямовані проти фінансового контролю, зокрема невиконання чи неналежного виконання рішень та вимог податкових органів. Зокрема, це:

вчинення дій, які утруднюють або взагалі виключають можливість примусового виконання рішень про погашення податкових зобов’язань, зокрема: невиконання обов’язку щодо отримання обов’язкової згоди податкового органу на відчуження активів, що перебувають у податковій заставі;
несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами, розпоряджень органів державної податкової служби про безспірне стягнення податків, інших платежів.

Фінансові правопорушення у сфері валютного регулювання. Спеціальне законодавство України, що регулює валютні відносини, належить до сфери регулювання публічного права.

Підтвердженням цього є Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 (справа № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб)), в якому зазначено, що норми Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та податкових законів, про які йдеться у конституційному зверненні, що встановлюють відповідальність за порушення їх приписів, спрямовані на забезпечення режиму здійснення валютних операцій, фінансової (в тому числі податкової) дисципліни).

Отже, за змістом цих норм предметом їх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно-правового характеру, передбачена ними відповідальність також є публічно-правовою. До даного виду правопорушень відносяться:

здійснений операцій з валютними цінностями без одержання генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України;
невиконання уповноваженими банками функцій агента валютного контролю;
несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції;
невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна;
порушення порядку розрахунків у валютних операціях за зовнішньоекономічними договорами (контрактами);
одержання резидентом кредиту в іноземній валюті без реєстрації кредитного договору в НБУ;
порушення резидентами термінів зарахування виручки в іноземній валюті (90 календарних днів з дати митного оформлення експортованої продукції, або підписання акту приймання - передачі робіт (послуг), а при експорті продукції суднобудівної галузі та фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва 180 календарних днів);
порушення терміну поставки по імпортним операціям, здійснюваним на умовах відстрочення поставки (90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставляння векселя на користь постачальника);
здійснення національним оператором поштового зв’язку операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії Національного банку;
відсутність у національного оператора поштового зв’язку документів, що підтверджують правомірність проведення ним валютних операцій своїх клієнтів;
торгівля іноземною валютою національним оператором поштового зв'язку без одержання ліцензії Національного банку та (або) з порушенням порядку та умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком;
нездійснення національним оператором поштового зв’язку функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидента ми і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій;
нездійснення національним оператором поштового зв’язку функцій агента валютного контролю в частині інформування у випадках та в порядку, встановлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій.

Фінансові правопорушення у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування. Страхувальник-роботодавець несе фінансово-правову відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, ідо сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порушення порядку використання страхових коштів. Фізична особа, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю, додатково несе відповідальність за ухилення від взяття на облік як платника страхових внесків.

Аналіз законодавства у сфері регулювання загальнообов’язкового державного страхування дозволив виділити такі види фінансових правопорушень у даній сфері:

несвоєчасна сплата страхових внесків страхувальниками або неповна . їх сплата;
ухилення страхувальника від реєстрації або несвоєчасна реєстрація в територіальних органах Пенсійного фонду;
порушення строку реєстрації страхувальника як платника внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності до територіальних, органів Пенсійного фонду;
не ведення в установленому порядку обліку сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, відсутність первинних документів про обчислення та сплату страхових внесків;
несплата (неперерахування) або несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду.

Крім визначених груп фінансових правопорушень (податкових, валютних, у сфері публічних банківських відносин, у сфері грошово-касових операцій та у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування), аналіз законодавства, яке містить фінансові норми, зумовлює потребу виділити ще одну групу, яку умовно можна йменувати як інші види право порушень фінансового законодавства у сфері формування та використання централізованих фондів грошових коштів. Наприклад:

неповернення надміру витрачених коштів (отриманих на відрядження або під звіт) пізніше граничного строку, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку;
неповернення надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк;
несвоєчасна сплата мита.

Слід зазначити, що диференціацію фінансових правопорушень можна здійснити також, взявши за основу методи фінансової діяльності держави. Це пов’язано з тим, що держава реалізовує свої функції фінансів саме через методи фінансової діяльності, відповідно й фінансові правопорушення доцільно також досліджувати крізь призму реалізації державою функцій фінансів.

Беручи до уваги тон факт, ідо фінансове право, а відповідно й фінансово-правова відповідальність, є динамічними явищами права і зміни, які так часто відбуваються в економічному, а зрештою і політичному житті нашої держави, допускається можливість виникнення відповідних змін у структурі та обсягах видів фінансових правопорушень. Проте, на сьогоднішній день, даний аналіз фінансового законодавства та класифікацію видів фінансових правопорушень здійснений досить повно з урахуванням сучасних тенденцій розвитку фінансової науки в Україні.

У податкових правовідносинах інтереси їх учасників є різноспрямованими. Тому податок як індивідуально безоплатний платіж завжди базується на примусі. У зв’язку з тим, що справляння більшості податків ґрунтується на принципі самостійного обрахунку платником податку його суми та декларування, значну увагу при організації податкової роботи приділяють податковому контролю.

Отже, необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, дотримання податкової дисципліни як умови укісного виконання фізичними і юридичними особами зобов’язань перед державою обумовлюють існування податкового контролю як особливого напряму державного фінансового контролю. Якщо існує таке поняття, як «податкова відповідальність», якщо враховувати специфіку фінансових правовідносин, особливо можливість застосування державного примусу за порушення приписів, викладених у правових нормах, то, звичайно, державний примус властивий і податковим правовідносинам, коли один із суб’єктів таких відносин – юридична або фізична особа – платник податків порушує встановлені чинним законодавством норми. Тобто саме скоєне податкове правопорушення є підставою для застосування заходів відповідальності до платників податків.

Податкові органи, діяльність яких спрямована на забезпечення режиму законності в податковій сфері, мають конкретні контрольні повноваження, в тому числі й право вживати заходів: податкового примусу, застосовувати до платників податків – юридичних і фізичних осіб засобів юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства.

Для виконання цих завдань органам Державної податкової служби надано ряд повноважень зі здійснення податкового контролю. За його результатами у разі виявлення порушень податкові органи мають право застосовувати до фізичних та юридичних осіб – порушників податкового, законодавства заходи державного примусу. Примус у сфері оподаткування можна визначити як систему встановлених законодавством заходів запобіжного, припиняючого та відновлювального характеру, що застосовуються до платників податків – фізичних та юридичних осіб для здійснення контролю, забезпечення режиму законності у податковій сфері, дотримання-правил сплати податкових платежів та виявлення (збирання) даних (інформації) про виконання платниками податків зобов’язань зі сплати податків, а в разі скоєння податкового правопорушення – застосування до останніх заходів відповідальності (фінансової, адміністративної, кримінальної, дисциплінарної).

Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи: 1) юридичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи (фізичної, юридичної) на факт протиправної поведінки; 2) державно-необхідні запобіжні та припиняючі заходи. Ці заходи, що їх застосовують до платників додатків у фінансовій сфері, як правило, передують заходам фінансової та правової відповідальності за скоєння податкових порушень (за наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання. Запобіжні заходи державні органи застосовують із метою запобігання скоєнню податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками податків і обов’язкових платежів до бюджетів та інших публічних цільових фондів.

Соціальне призначення правового примусу, вираженого у санкціях, передбачених правовими нормами, полягає головним чином у тому, що він відіграє у правовій системі правоохоронну роль, тобто забезпечує її нормальне функціонування, втілення всіх її регулятивних ознак і перш за все досягнення «ефекту гарантованого результату». Завданням примусу, буде усунення порушень, вплив на правопорушників, приведення правової системи (якій завдано збитків у зв’язку із неправомірною ситуацією) до нормального стану. Правовий примус існує в даному разі у межах правоохоронних відносин і відображає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників суспільних відносин, на перешкоди, що витікають в процесі функціонування правової системи.

Одним із принципів податкового законодавства України є невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Відповідальність за порушення податкового законодавства так само має системний, міжгалузевий характер і включає, окрім податкової відповідальності (як видовий прояв фінансової), ще й адміністративну та кримінальну. Податковий кодекс України у ст. 111 встановив, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види відповідальності: а) фінансова; б) адміністративна; в) кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з Податковим кодексом та іншими законами. Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Правові засади податкової відповідальності визначені у гл. 11 Податкового кодексу. Підставою притягнення особи до податкової відповідальності є вчинення нею податкового правопорушення. Згідно зі ст.109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія або бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, які призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, встановлених Податковим кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Загальна конструкція складу податкового правопорушення: передбачає виділення його конститутивних ознак, елементів.

Конкретні види податкових правопорушень та їх склади визначені у статтях 117-128 Податкового кодексу України, це, зокрема:

порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) у контролюючих органах;
порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків;
порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб – платників податків;
неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності;
порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою – підприємцем;
відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу та ін.

Окрім надання дефініції податкового правопорушення та встановлення конкретних їх складів, податковим законодавством встановлено заходи податкової відповідальності, види санкцій та порядок їх застосування. Відповідно до п. 111.2 ст. 111 Податкового кодексу України фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових санкцій (штрафів) та/або пені. Запропонована законодавцем конструкція «штрафна санкція (фінансова санкція, штраф)» викликає низку нарікань.

Відповідно до підп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) – це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Основні засади порядку притягнення до податкової відповідальності зводяться до такого:

а) граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань. Останні визначені ст. 102 Податкового кодексу України, якою закріплено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація буда надана пізніше, – за днем її фактичного подання;

б) у разі вчинення платником податків двох або більше податкових правопорушень санкції до нього застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо;

в) при застосуванні контролюючим органом до платника податків податкових санкцій (штрафів) за вчинене податкове правопорушення Такому платнику податків обов’язково надсилається (вручається) податкове повідомлення – рішення;

г) за одне податкове правопорушення може бути застосований тільки один вид санкції (штрафу), передбаченої Податковим кодексом та іншими законами України.

За ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) передбачена кримінальна відповідальність, встановлена ст. 212 Кримінального кодексу України. При цьому за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових, платежів), що входять у систему оподаткування, притягається до кримінальної відповідальності службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особа, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-яка інша особа, яка зобов’язана їх сплачувати, тільки якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у таких розмірах:

а) значних (у тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян);

б) великих (у три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян);

в) особливо великих (у п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

При цьому особа, винна у вчиненні такого злочину, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Відповідальність за порушення бюджетного законодавства має системний, міжгалузевий характер та включає, окрім бюджетної відповідальності (як видовий прояв фінансової), ще й адміністративну, кримінальну тощо. Така системність та складність конструкції «відповідальність за порушення бюджетного законодавства» і відокремленість бюджетної відповідальності визначаються положенням ст.121 Бюджетного кодексу України, згідно з яким посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом.

Загальні засади бюджетної відповідальності закріплені у главі 18 «Відповідальність та заходи впливу за вчинені порушення бюджетного законодавства» Бюджетного кодексу України. Навряд чи можна говорити про досконалість, завершеність, системність та логічність зазначеної глави. Єдиною підставою притягнення особи до бюджетної відповідальності є наявність складу бюджетного правопорушення.

Статтею 117 Бюджетного кодексу України передбачено відкритий перелік заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, це:

попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства;
зупинення операцій з бюджетними коштами;
призупинення бюджетних асигнувань;
зменшення бюджетних асигнувань;
повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету;
зупинення дії рішення про місцевий бюджет;
безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів;
інші заходи впливу, які можуть бути визначені законом про Державний бюджет України, – застосовуються заворушення бюджетного законодавства згідно із таким законом.

Одним із головних принципів бюджетної системи є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає у використанні бюджетних коштів лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Порушення цього принципу, окрім попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства, має наслідком: а) зупинення операцій з бюджетними коштами; б) призупинення бюджетних асигнувань; в) зменшення бюджетних асигнувань (стосовно розпорядників бюджетних коштів); повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів).
Практичне завдання:

Надіслати викладачу Аналіз фінансової відповідальності що може бути застосована до суб’єкта господарювання (студенти з 1 по 10 номер варіанту розглядають Державну виробничу установу , студенти з 11 по 20 варіант розглядають Приватну торгівельну організацію, студенти з 20 по 30 варіант розглядають Приватне виробниче підприємство) у вигляді файлу формату WORD. Назва файлу повинна містити Ваше прізвище на латиниці та номер за списком в журналі навчальної групи. Наприклад: Ivanov14.doc
скачати