КРИТЕРІЇ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ ДІАГНОСТИКИ
Порушення зору
Провідна характеристика порушення Порушення зору — це зниження здатності бачити, погіршення чіткості зору з певної причини. Воно може бути спричинене аномаліями рефракції та акомодаціями, а також захворюваннями очей, внаслідок яких знижується гострота зору.
| Психічна сфера | Коротка характеристика |
| Сенсорна сфера | Процес формування образів зовнішнього світу при порушеннях зору знаходиться в прямій залежності від стану сенсорної системи, глибини і характеру ураження зору. Який би малий не був залишковий зір, саме він виявляється домінуючим в пізнанні навколишнього світу, оскільки провідна роль у чуттєвому віддзеркаленні предмету належить зору. Для зорового сприйняття, як і для сприйняття будь-якої модальності властива вибірковість. При залишковому зорі та слабкому, коли зорові стимули неточно відображаються порушеною зоровою системою, ослабляється інтерес до оточуючого, знижується загальна активність та, як результат, вибірковість сприйняття. Наочність – основний результат процесу сприйняття, її рівень визначає, наскільки цілісно і осмислено сприйнятий об'єкт, чи відображена в сприйнятті його структура. Обмеженість інформації слабозорими обумовлює появу такої особливості їх сприйняття, як схематизм зорового образу, його збідненість. Порушення цілісності визначає труднощі формування структури образу, ієрархії ознак об'єкту. Для слабозорих зона константного сприйняття звужується залежно від ступеня ураження зору. Труднощі виділення істотних якостей, відсутність цілісності образу, його фрагментарність і неповнота визначають низький рівень узагальненості образів при глибоких порушеннях зору. При слабозорості та сліпоті страждає також швидкість і правильність зорового сприйняття, що безпосередньо пов'язано зі зниженням гостроти зору. Порушення бінокулярного зору призводить до просторової сліпоти, порушення сприйняття перспективи та глибини простору (Л. Плаксіна), при цьому образи сприйняття викривлені та неадекватні дійсності. Таким чином, порушення зорової системи в різних відділах призводить до змін і специфічності образів. При слабозорості змінюється процес утворення образу, порушується симультанність пізнання ознак форми, розміру та кольору. Ці особливості більш виражені при органічних порушеннях зорового аналізатора. В структурі образу об'єкту зовнішнього світу сліпих і слабозорих значне і важливе місце відводиться слуху і слуховим характеристикам, що дозволяє дистантно сприймати об'єкт. Дослідження (Л. Солнцевої) сигнальної функції слухового сприйняття дітьми дошкільного віку показало, що вона розвивається від характеристики звуку без співвідношення з предметом до характеристики одного з взаємодіючих об'єктів (інструмент, знаряддя або об'єкт) та потім до позначення взаємодії об'єктів. Роль слуху в житті та діяльності сліпих значно більша, ніж у зрячих. Сучасні експериментальні психологічні дослідження показали, що відмінності в слуховій функції зрячих і сліпих пов'язані з індивідуальними відмінностями і не свідчать про витонченість слуху сліпих. Постійне використання сліпими слуху в просторовому орієнтуванні призводить до підвищення як абсолютної, так і розрізненої чутливості. Проте під впливом шуму і тривалої звукової дії може проявлятися втомленість слухового аналізатора, розвинутися туговухість. Основна якість слухових образів – предметна відносність – безпосередньо пов'язується у сліпих з формуванням дотику, з використанням руки та її здатністю тактильного освоєння зовнішнього світу. Тактильні образи об'єктів є віддзеркаленням цілого комплексу якостей об'єктів, що сприйняті людиною за допомогою дотику, відчуття тиску, температури, болю. Дотик у сліпих залучається до більш активної діяльності, ніж у зрячих. В процесі навчальної і трудової діяльності сліпий більше використовує тактильну чутливість, що створює ефект сенсибілізації. Найбільше підвищення чутливості знайдено на пальцях рук, що пов'язане з навчанням читанню рельєфно-точкового шрифту Брайля. В процесі активного дотику велике значення набуває кінестетична чутливість. Дотиковий образ формується на основі синтезу маси тактильних і кінестетичних сигналів. Тактильні рецептори здійснюють фільтрацію роздратувань і обмеження аферентного потоку. Оскільки дотикове сприйняття це розгорнений процес, швидкість прийому інформації тут невелика. Проте в ході тренування спостерігається редукція обмацуючих рухів і підвищення ролі тактильних компонентів дотику. Особливе місце займає дотик при читанні брайлевського Шрифту, що дає можливість сліпому залучитися до світової культури. |
| Пам’ять | Процес заучування як безглуздих складів, так слів та віршів у сліпих здійснюється швидше, ніж у зрячих, що пов'язано з більш зосередженою увагою до виконуваної діяльності та умінням сліпих співвідносити сприйманий матеріал з практичним досвідом. Об'єм пам'яті у сліпих у порівнянні із зрячими збільшений на 0,7 для слів, що позначають зорові образи, і на 0,9 для слів, що позначають дотикові образи. При порушеннях зору відбувається зміна темпу утворення тимчасових зв'язків, що відбивається на збільшенні часу, потрібного для закріплення зв'язків, і кількості підкріплень. Дослідження, здійснене В. Леніною, встановили вплив неточного сприйняття предметів, зображених на малюнках, і нечіткої диференціації ознак предметів на результати мимовільного запам'ятовування школярів, унаслідок чого продуктивність запам'ятовування об'єктів, що сприймаються на зір у слабозорих школярів 4 класу значно нижча, ніж у першокласників із нормальним зором. Навчання сліпих точним простим рухам вимагає 6-8 повторень, що також значно більше, ніж у зрячих однолітків. Для сліпих і слабозорих характерним є також недостатнє осмислення наочного матеріалу, що запам'ятовується (В. Леніна). Запам'ятовування логічно пов'язаних стимулів у цих дітей, як і в нормі, ефективніше, ніж матеріалу, який не об'єднаний смисловими зв'язками. При дослідженні, запам'ятовування рядів брайлевских фігур виявилося менш яскраво виражене, чим в нормі, менша рухливість і свобода відтворення. Сліпі діти строгіше дотримувалися у відтворенні порядку пред'явлення, що пов'язане з більшою втомлюваністю та інертністю ЦНС при глибоких порушеннях зору. |
| Увага | Практично всі якості уваги виявляються під впливом порушення зору, але діти із порушеннями зору, які здібні до високого розвитку, досягають, а деколи і перевищують рівень розвитку цих якостей у зрячих. Обмеженість зовнішніх вражень негативно впливає на формування якостей уваги. Сповільненість процесу сприйняття, що здійснюється за допомогою дотику або порушеного зорового аналізатора, позначається на темпі перемикання уваги і виявляється в неповноті та фрагментарності образів, у зниженні об'єму і стійкості уваги. Сліпому і слабозорому необхідно для компенсації зорової недостатності активно використовувати інформацію, що поступає від усіх збережених і порушених аналізаторів; концентрація уваги на аналізі інформації, що одержується від одного з видів рецепції не створює адекватного і повного образу, що призводить до зниження точності орієнтовної і трудової діяльності. Щоб адаптуватися в сучасних умовах технічного прогресу, від сліпих і слабозорих потрібна велика самостійність та активність, що зв'язується з розвитком таких якостей, як довільність організації діяльності, стійкість і інтенсивність діяльності, широта об'єму уваги, уміння її розподіляти і перемикати залежно від умов і вимог діяльності. Таким чином, розвиток уваги пов'язаний з формуванням вольових, інтелектуальних та емоційних властивостей особи, протікає в умовах активної діяльності та має ті ж закономірності, що спостерігаються і у зрячих. |
| Мислення | У вітчизняній тифлопсихології давно існує думка про те, що мислення є одним з найважливіших чинників психологічної компенсації зорового дефекту та процесу формування способів пізнання навколишнього світу. Важливе місце в розвитку наочно-образного мислення займає техніка операції образами, суть якої в розумовому переміщенні предметів та їх частин в просторі. Цей процес у сліпих старших дошкільників знаходиться у стадії формування. У подібних завданнях дітям потрібна опора на реальний предмет або хоча б на якусь його частину. Поступовий і поетапний переклад вирішення завдань з реальної і практичної операції в образний план показує, що до кінця дошкільного віку розрізнені та неповні уявлення утворюють цілісний диференційований образ, в структурі якого виділяються істотні та неістотні, головні і другорядні ознаки. Приведені дослідження не виявили залежності розумових процесів від зорової патології. Проте Н. Костючек зазначає, що поняття, засвоєні дітьми формально, без реального плотського образу, як правило, розуміються дуже вузько, тільки в контексті засвоєного або зовсім невірно. Отже, має місце специфіка у змісті понять, що пов'язана зі сліпотою і слабозорістю. Формальне ж засвоєння понять долається в процесі навчання, проведення словарної роботи, використання різного роду наочної допомоги, від конкретних предметів до схем, моделей, карт. Управління процесом формування понять здійснюється з урахуванням ступеня порушення зору, його гостроти. В першу чергу це відноситься до наочних конкретних понять і одиничних понять, що формуються на основі загальних. |
| Мовлення | Становлення мовлення у зрячих і осіб з порушеннями зору здійснюється принципово однаково, проте відсутність зору або його глибоке порушення змінює взаємодія аналізаторів, через що відбувається перебудова зв'язків, та при формуванні мовлення вона включається в іншу систему зв'язків ніж у зрячих. Мовлення сліпого і слабозорого розвивається в ході специфічно людської діяльності спілкування, але має свої особливості формування – змінюється темп розвитку, порушується словарно-семантична сторона мовлення, з'являється "формалізм", накопичення значної кількості слів, не пов'язаних з конкретним змістом. Опора на активне мовленнєве спілкування є той обхідний шлях, що обумовлює психічний розвиток сліпої дитини та забезпечує подолання труднощів у формуванні наочних дій і обумовлює просування в психічному розвитку сліпої дитини. Дослідження зв'язного мовлення дошкільників з порушенням зору, здійснене С. Покутнєвою, показало, що рівень спонтанного мовлення дітей з порушенням зору в контрольному експерименті був значно нижчий за норму за всіма показниками: з позицій розкриття теми – відтворення лише частини матеріалу, що пред'являється; з позиції змістовної – фрагментарність, відображення в основному наочного змісту, відсутність відображення динаміки, невміння вичленувати і проаналізувати центральні головні події в розповіді про своє життя, трудність в дотриманні логічності зв'язного мовлення. Найбільш типовими є системні недорозвинення мовлення, різноманітні за своєю структурою, і їх значно більше, чим у зрячих однолітків. Це нерозуміння смислової сторони слова, яке не співвідноситься з предметом, використання слів, засвоєних на чисто вербальній основі, ехолалії, відсутність розгорнених висловлювань через нестачу зорових вражень. Значну роль у прояві недорозвинення мовлення відіграє порушення спілкування дитини з мікросоціальним середовищем і незадовільні умови мовленнєвого спілкування. Мовлення сліпого виконує також компенсаторну функцію, включаючись у опосередковане пізнання навколишнього світу, у процеси становлення особи. |
| Емоційно-вольова сфера | Сліпі і слабозорі мають ту ж "номенклатуру" емоцій і відчуттів, що і зрячі, і проявляють ті ж емоції і відчуття, хоча ступінь і рівень їх розвитку можуть бути відмінні від зрячих. Особливе місце у виникненні важких емоційних станів займає розуміння своєї відмінності від однолітків, що нормально бачать, що виникає у віці 4-5 років, розуміння і переживання свого дефекту в підлітковому віці, усвідомлення обмежень у виборі професії, партнера для сімейного життя в юнацькому віці. Нарешті, глибокий стресовий стан виникає при набутій сліпоті у дорослих. У порівняльних експериментальних дослідженнях зі зрячими та сліпими і слабозорими дітьми спостерігається більше неблагополуччя в емоційному відображенні своїх відносин зі світом речей, людей і суспільством. В розвитку емоцій і відчуттів у дітей з порушенням зору велику роль відіграє соціальне оточення та адекватні умови: сліпа дитина більш залежна від суспільства та організації корекційно-педагогічних умов її життя. Для сліпих властиві також страх перед невідомим, незвіданим простором, що наповнений предметами з небезпечними властивостями для дитини. Але цей страх з'являється у дітей лише при невмілому керуванні батьків, що допустили безліч спроб, які невдало закінчилися в процесі задоволення дитини своєї потреби в русі та освоєнні простору. Відсутнє віддзеркалення їх переживань в міміці, жестах, позах. Проте мовлення їх досить інтонаційно виразне. Дослідження розуміння сліпими емоційних станів людини по голосу, інтонації, темпу, гучності та іншим експресивним ознакам мови (Т. Корнєва) свідчать про те, що сліпі виявляють велику точність в розпізнаванні емоційних станів мовця. Оцінюючи емоційні стани, вони виділяють і адекватно оцінюють такі якості мовця, як активність, домінантність, тривожність. |
| Особистісна сфера | Установка осіб з порушенням зору по відношенню до себе має свої особливості. В першу чергу це пов'язано з оцінкою своєї зовнішності. При цьому самооцінка незрячими саме цього чинника залежить від критерію, який вони використовують: або за точку відліку береться своє власне уявлення про себе, побудоване виходячи з оцінки свого положення, або відбувається орієнтація на зовнішні оцінки, що йдуть від зрячих. Б. Келлер говорила про те, що найважче не сліпота, а відношення зрячих до сліпого. Як відзначає Т. Руппонен, зміна в самооцінці пов'язана з адаптацією до свого стану, а також з тим, що в процесі розвитку діти з вродженою сліпотою переживають декілька психологічних криз, пов'язаних з усвідомленням того, що вони не такі, як багато їх однолітків. Особливо гостро ця криза переживається в підлітковому віці. Про це ж свідчать дані дослідження Т. Маєвського, який встановив, що в підлітковому віці відбувається загострення порушень соціальних відносин у зв'язку з тим, що діти починають усвідомлювати свій зоровий дефект. Приведені вище факти особливостей особового розвитку незрячих ставлять проблему надання їм можливо ранньої допомоги і проведення з ними необхідної роботи в той період, коли відбувається активне формування їх особистості, тобто річ повинна йти про абілітаційну роботу, про попередження можливих негативних змін. |
| Діяльність | Для успішного виконання того або іншого виду діяльності потрібен розвиток відповідних властивостей уваги. Так, при навчальній діяльності важливою умовою є довільність організації уваги, зосередженість на учбовому матеріалі при виконанні завдань, уміння не відволікатися, тобто розвиток зосередженості та стійкості уваги. В той же час в такій специфічній діяльності, як просторова орієнтація, а також у трудовій діяльності умовою ефективності та результативності є розподіл уваги, уміння перемикати її відповідно до рішення конкретних практичних задач. |