Ім'я файлу: Етичне вчення І.Канта.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 24.05.2021
Пов'язані файли:
LECTURE два.docx
ТЕМА1.docx
Українська філософія.doc
VIII.doc
Скульптура і живопис Мікеланджело.doc
Мікеланджело.doc
Вплив Ренесансу на Європейське просвітництво.doc
Рафаель.doc
Творчість Тиціана.doc
Живопис кватроченто у Флоренції Мазаччо Уччелло Ліппі.doc
Особливості Венеціанської школи архітектури епохи відродження.do
реферат Особливості розвитку венеціанської культури.docx
реферат Пітер Брейгель.docx


Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди

кафедра образотворчого мистецтва

Реферат

До дисципліни: «Філософія»

На тему: «Етичне вчення І.Канта»

Виконала:

Студентка ІІІ курсу 341 групи

Заочного відделення

Художньо- графічного факультету

Журавльова В. В.

Перевірила: Грицай О.М.

м. Харків 2021 р.

Зміст.

Вступ.

1. Передумови формування світогляду І. Канта.

2. Апріорізм та агностицизм в філософський системі І. Канта.

3. Категоричний імператив і вчення про правову державу.

Висновки.

Список літератури.

Вступ

Імануіла Канта прийнято називати “засновником класичної німецкої філософії”. Дійсно, майже всі види класичного та сучасного філософствованія так або інакше восходять до його творчості. Його праці поклали початок знаменательній традиції в європейському духовному розвитку. Її сутність полягає в тому, що кожний подальший крок вперед роздивляється як переосмислення накопленого творчого багатства, яке дбайливо зберігається, але не перетворюється на фетіш. Канта зрівнюють з Сократом, бо його філософія людяна. Давньогрецький вчений вперше в історії філософії відійшов від всесвіту занявся вивченням людської природи. Для Канта проблема людини знаходиться на першому місці. Він не забуває про всесвіт, але головна тема для нього – людина. Він розмірковує про закони буття та свідомості тільки з однією метою: щоб людина стала більш людяною. Ідеї Канта підверглися трансформації, але продовжують існувати. Особливо актуально вони звучать на даному етапі розвитку суспільства – в період гуманизації всієї науки, в тому числі і філософії. Вивчення філосософської спадщини Канта ускладнюється різноманітністю джерел про його життя та творчість. Для того щоб получити точне уявлення про характер, звички філософа, важливо вивчити свідоцтва його совремінників, які збереглися до нашого часу.

Існує традиційне поділення творчого шляху І. Канта на два періоди. Перший з них – так званий “докритичний” або “догматичний”. В цей період філософ займався головним чином загальнонауковими проблемами та видвинув низку важливих гіпотез, в тому числі “небулярну”космогоничну гіпотезу, згідно якій виникнення та еволюція сонячної системи виводиться з існування “первисної туманності”. В цей же час філософ видвинув припущення про існування великої вселенної галактик за межами нашої галактики, розвив вчення про замедлення добового обертання Землі внаслідок приливів і вчення про відносність руху та спокою. В філософських творах цього періоду Кант намагається обгрунтувати ідею цілком досконалого світу та, на основі вивчення робіт Лейбніца, провести розрізнення між реальним та логічним основанням. Своє состояння в ці роки сам Кант називав “догматичним сном”. Він мислить як догматик, перебільшуя роль формально-дедуктивних методів мишлення, порівняно з досвідним знанням. Другий етап – так званий “критичний”. В роботах цього періоду послідовно викладалися: “критична теорія пізнання”,етика, естетика, та вчення про целесообразність природи. Головна увага філософа зосередилась на критичному аналізі пізнавальних здібностей людини, на розробці відповідних теорій пізнання. Під впливом скептицизму та емпіризму Юма, Кант ввів в філософію поняття про заперечні величини, осміяв захоплення мистикою та баченням духів. В цей період він приділяє велике значення використанню в філософії досвідного знання.

1. Передумови формування світогляду І. Канта.

Імануіл Кант народився 22 квітня 1724 року в місті Кенигсбергі в сім´ї шорника Іогана Георга Канта. В 1730 році Кант вступив до початкової школи, а в 1732 – до державної церковної гімназії. Дякуючи природним здібностям та старанню, Кант не дивлячись на слабке здоров´я, був одним з найкращих учнів гімназії. Його батьки хотіли, щоб він став священником, але під впливом викладача латині Генденрейха Кант зацікавився античною поезією, філологією та зовсім не цікавився зовнішніми проявами релігійного культу.

Восені 1740 року Кант вступив до Кенігзберського університету. Досі не відомо, на якому факультеті він навчався. Перші біографи Канта вважали, що він вибрав теологію, однак, проаналізувавши перелік предметів, яким майбутній філософ приділяв найбільшу увагу, можна зробити висновок, що він, можливо, навчався на медичному факультеті. Гімназичне зацікавлення філологією змінилося інтересом до фізики та філософії. Великий вплив на становлення Канта в цей період мав професор Мартін Кнутцен. Від його молода людина вперше почула ім´я Н´ютона та під його керівництвом на четвертому році навчання прийнялася за першу самостійну працю по фізикі. Першу свою роботу Кант писав три роки – з 1743 по 1746 рік. Ця праця представляла собою намагання виступити арбітром в спорі картезианців та лейбниціанців про вимерення кинетичної енергії

В 1747 році, не захистивши магистерську дисертацію, Кант вперше покидає Кенигсберг. Однак його мандрівка обмежується Восточною Прусією. В глухій провінції філософ пробує себе в ролі домашнього вчителя. В цей період Кант написав рукопис по астрономії “Космогонія або намагання пояснити походження мироздання, створення небесних тіл та причини їх руху загальними законами розвитку матерії відповідно до теорії Н´ютона”. Стаття була опублікована лише в 1754 році, після повернення Канта до Кенигсбергу. Пізніше, в кінці літа 1754 року, Кант публікує другу статтю, присвячену також питанням космогонії, - “Питання в тому, стариться чи Земля з фізичної точки зору”. Ці дві статті були як би прелюдією до космогоничного трактату, який був написаний пізніше.

До кінця 1755 року Кант вже був автором двох статей та двох трактатів з питань космогонії, приобрів деякий авторітет во вчених колах Прусії, однак все ще числився студентом, або, точніше, кандидатом ( так в Німеччині назвалися особи, які прослухали курс лекцій, але не закінчили належним чином свою освіту ). Замислюючись над майбутнім, Кант бачив себе університетським викладачем. 17 квітня 1755 року Кант подає на філософський факультет магистерську дисертацію “Про вогонь“ та через чотири тижні складає магистерський іспит. Однак, для того щоб получити право читати лекції, Канту предстояло пройти габілітацію (так називався захист дисертації в публічному діспуті). Нова дисертація Канта називалася: “Ноле освітлення перших принципів метафізичного пізнання”. Захистив її вчений получає звання приват-доцента, тобто позаштатного викладача, працю якого оплачували сами студенти.

В грудні 1758 року помер професор філософії Кіпке. На вільне місце з´явилося п´ять претендентів. Серед них був і Кант, але питання про вакансію було вирішено не на його користь. В цей період почався поступовий переход Канта до другого етапу його творчості. Через багато років філософ назве свій стан в магістерськи роки “догматичним сном”. Він заборонить користуватися своїми першими трудами, в яких він обгрунтовував ідею повної досконалості нашого світу, висловлював думку про те, що сама по собі людина нічого не варта, а як будь-яка окрема істота, може існувати лише на благо цілого. Вочевідь, що подобні ствердження суперечать ідеї: “Людина є мета сама по собі”, яку він розвивав в більш пізні роки.

1762 рік був переломним для філософа. Прийнято вважати, що найважливішу роль в нових пошуках Канта, які в подальшому привели до создання його критичної філософії, відіграло знайомство з творчістю Жан-Жака Руссо. Руссо став для Канта, по признанню останнього “другим Ньютоном”. Якщо під впливом ньютоновських формул філософ сформулював свої погляди на всесвіт, устрій сонячної системи, світ в цілому, то парадокси Руссо допомогли йому зазирнути до тайників людської души. Окрім Руссо, Кант називав ще й Давида Юма в якості філософа, який “допоміг йому прокинутися від догматичного сну”. Руссо вплинув на Канта як людину та мораліста, Юм підштовхнув його до нових теоретико-пізнавальних пошуків, перегляду метафізичних догм, формуванню нової теорії пізнання.

В 1764 році Канту виповнилося сорок років. Він відомий, його цінують та поважають. Ламберт та Мендельсон звертаються до нього з пропозицією вступити в наукову переписку, і Кант приймає її. Лекції користуються успіхом, аудиторія завжди переповнена, і деякі курси він передовіряє своїм учням. Книги добре розходяться, а написані в1762 році “Спостереження над чуством возвишеного та прекрасного” принесли йому славу модного автора. Але він все ще приват-доцент, який не получає грошей від університету. В Берлині розуміють цю ситуацію. В серпні 1764 року з міністерства юстиції, до відома якого відносилась освіта, поступає пропозиція зайняти місце професора поезії та красномовства, яке пустовало в Кенігсберзі вже два роки. Кант відмовився. В його була мета і він йшов до неї прямим шляхом. Відмову оцінили. Спеціальним рескриптом короля було обіцяно “доцента Канта видвинути при першій можливості”.

В кінці 60-х років XVIII сторіччя Кант стає відомим не тільки в Прусії. В 1769 році професор Хаузен з міста Галле хотів видати “Біографії відомих філософів та істориків XVIII сторіччя в Німеччіні та за її межами”. Кант включений до збірника, і автор звертається до нього за необхідними матеріалами. Майже одночасно приходить запрошення на роботу до Ерлагену. Куратор місцевого університету пропонує Канту зайняти кафедру теоретичної філософії. Кант відмовлюється. Нарешті 31 березня 1770 року мрія Канта здійснилася. Спеціальним указом короля він був призначений ординарним професором логіки та метафізики. Філософу предстояло виконати ще одну, без якої призначення було недійсним: необхідно захистити професорську дисертацію. В цій дисертації був зафіксований новий “переворот” в поглядах, здійснівшийся, за словами автора, рік тому. На зміну емпіричний, доходившей до скептицизму позиції прийшов своєрідний дуалізм в поглядах. Канта вже не хвилює питання, які данні органів чуств пов´язані з інтелектом,– він розвів в різні сторони ці два вида духовної діяльності. “Витоки всіх наших уявлень,– говориться в праці,– або чутливість, або розум. Світ, вивчаємий як феномен, існує в часі та просторі. Але час та простір не є дещо само по собі існуюче, це лише суб’єктивні умови, які властиві людському розуму для координації між собою чутливо сприймаємих предметів. Ще не так давно Кант закликав науку спиратися виключно на досвід, тепер в нього інша турбота – застерегти її від переоцінки досвіду. В листі до Ламберта, яке супроводжувало подарований екзмпляр дисертації, Кант пропонує запровадити спеціальну дісципліну – “загальну феноменологію” з завданням окреслити межи чутливого пізнання, щоб не переносити його на предмети “чистого розуму”. Подаровані екземпляри дисертації також були вручені Мендельсону і прославившему себе роботами з філософії іскуства Зульцеру. Дуже швидко прийшли три листа в відповідь. Кант не відповів на жодне з них. Кожне ставило перед ним проблеми, наводило на роздуми, поки що безрезультатні. Через чотирнадцять місяців він пише свому берлинському другу Марку Герцу і просить його принести вибачення Ламберту, Мендельсону та Зульцеру. В цьому листі вже є дещо більше ніж констатація факту, що треба ще розмірковувати над власними ідеями. Дату цього листа (21 лютого 1772 року) прийнято вважати днем народження головної філософської праці Канта. Її перша назва була: “Межи чутливості і розуму”, але вже в першому варіанті тексту виникає вислов “критика чистого розуму”. Майбутня книга, як вважає Кант, повинна дати “ключ до таємниці всієї метафізики”.

2. Апріорізм та агностицизм в філософський системі І. Канта.

Знаходячись під впливом раціоналізму Г.Лейбніца, Кант намагався споглядальне проникнути в таємниці природи. Мислитель обгрунту¬вав теорію про походження Сонячної системи з космічного пилу. Йому належить пріоритет в поясненні залежності припливів І відливів за положенням Місяця. Завдяки цьому вперше було поставлене під сумнів -уявлення про те, що природа не має ніякої Історії в часі. В докритичний період І.Кант був на позиціях деїзму. Матерія, на його думку, рухається за вічними законами, які створені БОГОМ.

Знайомство з філософією агностика Д.Юма похитнуло впевненість Канта в можливості одного розуму пізнати природу. Філософ нама¬гався поєднати апріоризм Г.Лейбніца і агностичний емпіризм Д.Юма. Він дійшов до висновку: перед тим, як вивчати природу, необхідно дослідити власні пізнавальні здібності. До цих пір, стверджував І.Кант, намагалися узгодити наші знання з природою, але в наслідок так і не спромоглись зрозуміти сутність загальних суджень. Тому треба спро¬бувати узгодати природу з нашими знаннями. Кант відштовхувався від суб'єкту, структури його розуму і намагався зрозуміти природу (об'єкт). Цей шлях він звав коперніканським переворотом в філософії.

Теорії пізнання присвячена найбільш відома праця мислителя — «Кри¬тика чистого розуму» (1781 р.). Досягненням Канта є те, що йому вда¬лось вийти за межі суб'єкта, окремого індивіда з психологічними особли¬востями і дослідити знання таким, яким воно склалось в наукових систе¬мах. Основні питання, що розглянуті Кантом в «Критиці чистого розу¬му», так і формулюються як можливі: математика, природознавство, метафізика, що набула статусу науки. Що надає загального та необхідного характеру їх положенням? Разом з раціоналістами Кант визнавав, що в досліді нам не дається знання загальності та необхідності. Так, загальне судження «всі явища мають причину» принципово не може бути перевірено на досвіді, ми ніколи не зможемо дослідити всі явища. Звідки ж переконаність в істинності? Де джерело загальності? На думку Канта, загальність нашому знанню надають апріорні форми чуттєвості-(простір і час), і розуму (причина, субстанція і т.п.).

Простір, час, причинність та інші категорії він вважав суб'єктивними формами, які привносяться в природу розумом, а наше знання виникає з досвіду, хоч існують «речі в собі», які не залежать від нашої свідомості. Ці речі викликають у нас почуття, що через категорії стають науковим знанням. Таким чином, знання є наслідком взаємодії апріорних форм та матеріалу відчуттів.

Подолавши протилежність емпіризму і раціоналізму, Кант зробив висновок, що пусті форми та ідеї, які не базуються на дослідних даних, не можуть претендувати на звання науки. Метафізика, що виходить з чистих ідей, призводить до суперечливих висновків: з однаковим успіхом можна довести, що світ конечний і безконечний; що людина вільна і строго детермінована в своїх вчинках. Тому метафізика, як наука про світ, — неможливі. Вона можлива лише як «критика розуму», т.т., гносеологія. Кант, за суттю, вперше в історії філософії дослідив роль категорій в процесі духовного освоєння людиною оточуючого світу. І хоча філософ надавав їм апріорного характеру, аналіз активної синте¬тичної функції категорій в пізнанні заслуговує на увагу.

Свою філософську систему Кант визначив трансцендентальним іде¬алізмом (лат. той, хто виходить за межі, непізнаними). Концепція транс¬цендентальної свідомості виводила за межі суб'єкта, як окремого індивіда. Кант підкреслював, що дійсним суб'єктом пізнання є не індивідуальне «емпіричне я», а суб'єкт взагалі, трансцендентальний суб'єкт, що знахо¬диться в основі індивідуального “я”. Канту не вдалось подолати до кінця психологізму, досліджуючи свідомість окремого індивіда, а не свідомість як культурно-історичне явище. Звідси його апріоризм. Філософ виголо¬сив “речі в собі” непізнаними, але те, що не дано теоретичному розуму (т.т. пізнанню), підвладне практичному розуму (т.т. практиці), стверджу¬вав він в праці «Критика практичного розуму» (1788).

Практичний розум має справу з реальними речами. Кант пер¬шим з мислителів нового часу поставив проблему співвідношення практики і пізнання. Незважаючи на те, що це співвідношення подано як співвідношення двох зовнішніх сторін, двох окремих суб'єктів пізнаючого і «воліючого» (від волі); Сама постановка проблеми була оригінальною і мала значення для всього розвитку німецької класич-ної філософії. Кант зазначав первинність практичного розуму пЬ відношенню до теоретичного. Як ідеаліст, він схибив, звівши практику до практичного розуму, до моралі, до проблем свободи.

В етиці Кант запропонував ідею про категоричний імператив — головне правило поведінки. Категоричний імператив говорить: роби так, щоб правило твоєї поведінки могло стати правилом для всіх. Кант був формалістом в моралі. Він гостро протиставляв обов'язок і інтереси особистості, і лише вчинок, що витікає з обов'язку, мислитель вважав моральним. Якщо .ж до вчинку приєднується якийсь інтерес, то він вже Не є моральним. Оскільки ця категорія діє в сім'ї, в колек¬тивах, де відношення між людьми завжди пов'язані з якимось інтересом, то людина не може Іменуватись моральною.

Філософія І.Канта суперечлива, її критикували як зліва, так і спра¬ва. Матеріалісти критикували Канта за агностицизм, за тезу про нещзнанність «речей в собі». Суб'єктивні ідеалісти за існування ре¬чей поза нашою свідомістю. До досягнень Канта в філософії відносять дослідження діалектики розуму. Він показав, що суперечності, в які впадає розум, намагаючись судити про світ— це не просто помилки. Вони коріняться в самих поняттях розуму, таких, як конечне і безко-нечне, свобода і необхідність. З антиномій розуму і розпочалось дослідження діалектики, яке було продовжене в філософії Г.Гегеля.

3. Категоричний імператив і вчення про правову державу.

Тепер розглянемо прикладну, можна сказати практичну, етику Канта. Це проблематика філософії права та історії, соціологічних і соціально-політичних взглядів Канта, які пов´язані з його теорією моралі.

Відправний пункт совокупності поглядів Канта, які роздивляються в даній роботі – його концепція права та держави. Якщо в етиці він будував теорію моралі шляхом “подолання” емпіричної мотивації вчинків, то в теорії права вона йому не заважає, так як для “природнього” права достаньо легального дотримання законів, а історично існувавше “позитивне” право це зовсім окрема область розгляду. “Природнє” право повинне укріпляти моральну свободу особистості, тобто создавати умови виконання нею свого долгу. Правовий долг на відміну від морального,стосується не однієї лядини, а відносин справедлівості між різними особами. Розуміння справедлівості Кантом типово буржуазне: він включає до неї дотримання права власності (при умові, що їм не порушується свобода іншіх осіб), а в шлюбі бачить одну з форм закріплення приватно-власницьких відносин. Згідно з правовими ідеями французської буржуазної революції, Кант вводить до “природнього” права принцип jus talionis (тождественої покари), тоді як для права “позитивного” допускає залежність шкали покарань від конкретних інтересів держави в даний історичний момент її існування. Категоричний імператив “природнього” права, який є перефразированою 6-ю статтею якобинської конституції (1793), вчиняй так, щоб твоя свобода могла співіснувати зі свободою всіх людей. Це формальний принцип буржуазної демократії, і його формалізм легко дозволив Канту вкласти до нього не якобинський, а більш умірений зміст.

Вплив ідеї французької буржуазної революції істотно сказався на теорії Канта про державу. Держава – це об´єднання людей в межах правових заканів. Його мета – додержання та забезпечення дії принципу справедлівості для всіх громадян. Но толковання “республіканізму” не залишилося у Канта незмінним. Від Руссо він приймає ідею народного суверенітету: “Законодательна влада може належати тільки об´єднаний волі народу”. Але потім ця ідея набуває у Канта схожість з теорією Гоббса: підкорення насильству з боку правительсвеної влади перетворюється з тимчасової та небажаної вимушенності на виконання долгу підкорення. “Республіканізм” получає істолкування, що припускає ототожнення з ним далеко не конституційного правління Фрідріха ІІ, так як Кант об´являє “республіканським” всякий полятичний устрій, при якому діє принцип відділення виконавчої влади від законодавчої, а в “Антропології з прагматичної точки зору” вкрай абстрактно визначає республіканізм як поєднання примусу, свободи і закону.

Неоднакове істолкування в різні періоди життя Кантаполучили і три видвинуті їм невідчуждаємих принципи суспільного життя в умовах держави: свобода кожного члена суспільства, рівність всіх подданих,самостійність кожного громадянина. Лозунг французької революції “Свобода, равенство і братство!” получив у Канта в ціх трьох принципах з роками все більш вузкий смисл. Виною цьому були не загальна вузкість політичних поглядів Канта і не видсутність в нього демократичних симпатій, но тот реальний факт, що німецьки бюргери того часу не созріли не тильки для політичного діяння, но і для адекватного політичного мишлення. Канту доводиться враховувати це, але він не бачив причин такого положення речей. Ані Кант, ані німецькі бюргери не помічали, що в основі ціх теоретичних мислей буржуазії лежали матеріальні інтереси.

Тому нас не повинно здивовувати те, що поняття “свободи” було ототожнено Кантом з підкоренням народу тій владі який він “згоден” підкоритися. Але, і законодавча влада повинна пов´язувати себе тими законами, які народ прийняв як повинне. Якщо ж ця влада повела себе деспотично, як це і було, наприклад, при Фридриху ІІ, то членам суспільства залишається притулок свободи хоча б во власній душі, як писав про це напівкантіанець Ф.Шиллер.

Один з Кантових принципів держаного життя – рівність. Спочатку він формулюється як принцип рівності всіх підлеглих між собою по відношенню їх до верховного правителя як особи, що не є рівною їм. До цього приєднується положення про те, що політична рівність означає також право признати висшим над собою тільки того, кого ми в принципі в змозі зобов´язати до всього того, до чого він сам зобов´язує нас. Це антифеодальний принцип відповідальності правителя перед своїми підданими, правда реальними гарантіями в Канта не підкреплений. Свої роздуми Кант починає з феодально-монархичного тезису про те, що “один тільки глава має право принуждати, сам не підкоряючись ніякому закону”. Але потім Кант починає атаку на принцип сословних розбіжностей і заявляє, що “ не може бути ніякої природженої переваги одного члена суспільства перед іншими…”. Далі він розповсюджує критику на право сословної власності. Кант сподівається, що в майбутньому дворянство буде скасовано взагалі.

Ще один принцип – громадянської самостійності. Кант сподівається, що в майбутньому громадянами стануть всі, поки ж він вважає природнім, що “робітники”, які не мають приватної власності “не володіють ніякою громадянською самостійністю”, і він відносить їх до категорії політично пасивних осіб. На майбутнє віднесена Кантом і реалізація, да і те лише в регулятивному смислі, “совершенної правової конституції” взагалі.

Абстрагіруясь від історичного розвитку в своєму вченні про “природнє” право та державу, Кант роздивляється його в філософії історії. Тут само поняття історичного становиться під тиском фактів відчасті методологічним, но в поєднанні з теологічною його трактовкою. Роздуми Канта направлені від етики до історії і від індивіда до суспільства, де людина сама “зможе зробити з себе розумну тварину”.

Висновок

Ліберальне кантіанство другої половини XIX ст.,яке прагнуло придати етиці Канта “безумовно светський характер”,поставило головним те, що було найбільш тісно пов´язано з його религійним образом мишлення,– уповання на царство справедливості в фіналі історії. Етика Канта стала називатися концепцією “віддаленого соціального ідеалу” яка робила ставку на тимчасову безмежність людського буття. “Научна” та “светська” інтерпретація кантовської моральної теорії обернулася, іншими словами, науковим та светським перетолкуванням постулату про безсмерття души.

Я вважаю, що головним в кантовський філософії є якраз протилежна установка – бажання (хоч і не до кінця здійнене) розличити належне (безумовно-обов´язкове для особистості) і те що мусить мати місце в майбутньому (особий вимір існуючого).

В цьому смислі розуміння моральної дії виключно як дії в ім´я майбутнього є, з точки зору Канта, моральність в межах розрахованості і користі. Він шукав таку етичну концепцію, яка приводила б до одного знаменателя і ціничний практицизм, далекий від всякої внутрішньої орієнтації на ідеал, і прогресистський фанатизм. Ця двуєдина критико-полемічна направленість пояснює своєрідність кантовської моральної доктрини, яка пов´язує антисторицистську стоічну преданість безумовному і пафос безкорисливості, идею відданості нравственому закону і ідею духовної автономії особистості.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Нарский И.С.Кант. М., 1976.

2. Шинкарук В.И. Теория познания, логика и диалектика И.Канта. К., 1974

3. Гулыга А.В. Кант. М., 1977

4. Діденко В.Ф. Філософія. Навч.посібник . К.,1998

5. Длугач Т.В. И.Кант от ранних произведений к «Критике чистого разума». М., 1994


скачати

© Усі права захищені
написати до нас