СУТНІСТЬ ПОЛІТОЛОГІЇ полягає в аналізі структури державної влади, функціонуванні політичних інститутів, їх відносин з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичної культури, взаємозв'язку політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності. Зважаючи на те, що сутністю політики є не влада, а управління суспільством (влада виступає лише засобом політики), політологія може бути визначена і як наука про закономірності діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.
КАТЕГОРІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ – це загальні,фундаментальні поняття,які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносиниреальної дійсності та пізнання. Їх специфікою є те, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві.
“Політична влада” – є базовою категорією політології. Влада –це вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якогоодні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим.
“Політика” – одна з найважливіших сфержиттєдіяльності
суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодоутримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільнозначущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всьогосуспільства рішень.
“Політична система суспільства” – центральна категорія
політології. Це інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів
політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних
виконувати політичні забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.
“Політичний процес” – відносно однорідні серії політичних
явищ, пов’язаних між собою причинними або структурно-функціональними залежностями. Це форма функціонування політичної
системи суспільства, яка еволюціонує у просторі й часі, – одна з
основних категорій політології.
“Політичне явище” – як одна з найбільш загальних категорій
політології є сукупністю усіх чинників і явищ, пов’язаних із
здійсненням політики.
ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.
Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення,
систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних
явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід
політичної діяльності, політичне мистецтво.
Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи
теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних
знань.
Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів,
норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури
соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в
суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів.
Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють
певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури.
Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку
політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це
необхідно для вироблення механізму раціональної організації
політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо
таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус
тощо.
Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й
політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є
ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали,
через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє
розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної
самосвідомості.
Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних
рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань,
раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення
ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення
громадськості до політичних структур, інститутів і норм.
МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ. Метод – це сукупність прийомів та
операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Політологія,
як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження,
прийоми, підходи.
Діалектичний метод – для пізнання політичних явищ
застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища
розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному
розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій.
Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх
розвитку.
Синергетичний метод (грец. sinergetikos – спільний, узгоджено
діючий). Передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору
шляхів суспільно-політичного розвитку, його не лінійність та
можливості самоорганізації.
Системний метод – розглядає суспільство та його складові як
більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо
ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні
системи, що складаються з певного комплексу взаємозв’язаних
елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати.
Системно-історичний метод – передбачає виділення певних
типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі
історичного розвитку людського суспільства. Дає змогу не лише пізнати
закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і
політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв’язок
і, навпаки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подібність
політичних систем.
Структурно-функціональний метод – полягає у розчленуванні
складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні
місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови
збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем.
Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні
політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її
структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування
особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.
Порівняльний метод – орієнтує дослідження на розкриття
спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних
країнах, народів та епох.
Біхевіористський метод – (англ. behaviour – “поведінка”) полягає
в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп, передбачає широке
використання в політологічних дослідженнях статистичних даних,
кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних
процесів тощо.
Спеціальні методи дослідження – група методів, що ґрунтуються
на різних варіантах дослідження структури, функцій політичних
процесів та інститутів – методи, запозичені політологією з інших наук.
Це методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології,
статистики, моделювання. Об’єктом цих досліджень є функціонування
політичних інститутів, дії політичних суб’єктів, динаміка громадської
думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів,
ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й
культури різних груп населення.
3. СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ – це особи і соціуми, а також створені
ними установи і організації, які беруть активну, свідому участь у
політичному процесі. Усвідомлення політичних інтересів соціальними
групами робить їх суб’єктами політики, а нерозуміння цих інтересів –
об’єктами політики.
Типи суб’єктів політики:
Перший тип називають паройкіальним (від грецьк. “пара” –
навколо та “ойкос” – дім, господарство). Цей тип суб’єктів політики
живе безпосередньо інтересами найближчого оточення. У його
представників украй обмежене або взагалі відсутнє усвідомлення
політичної системи як чіткого та спеціалізованого утворення.
Другий тип – це суб’єкт-підданий, для якого характерним є
свідоме виконання наказу, обов’язку. Представники цього типу можуть
усвідомлювати значення багатьох управлінських ролей, проте не
володіють конкретним знанням того, як вони можуть впливати на
політичну систему.
Третій тип політичних суб’єктів – це учасник, або партисипант
(від франц. participant – учасник). Це найактивніший і найсвідоміший
суб'єкт політики, що формує низку спеціальних ставлень до політичних
інститутів, а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати.
ОБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ – всі явища політичного та суспільного
життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть
бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної
підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.
ЗВ’ЯЗОК ПОЛІТИЧНОЇ СФЕРИ З ІНШИМИ СФЕРАМИ ЖИТТЯ
СУСПІЛЬСТВА: у сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які
складають головний зміст основних сфер суспільного життя, –
економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні,
політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні)
відносини. Вони тісно пов’язані між собою.
Політика тісно пов’язана з духовною сферою суспільного
життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя
політики, її зв’язок з історією, людиною, знанням. Необхідними є також
моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш
моральною або ж зовсім аморальною.
Особливо тісний зв’язок політики з ідеологією. Якщо мораль,
культура чи релігія впливають на політику здебільшого опосередковано,
то ідеологія зливається з нею безпосередньо. У стабільних
демократичних суспільствах функціональний зв’язок політики з іншими
сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою
тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних
відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних,
культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади.