1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Ім'я файлу: Адаптований-скрипт.odt
Розширення: odt
Розмір: 518кб.
Дата: 26.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Гельвецій.docx
Пасторалка контрольна.docx
Optatam totius.docx
12.11 Акафіст 6.pdf
Повстання козаків.docx


Адаптований скрипт з «Богослов’я чеснот»

о.Ростислав Височан

Вступ

Лекція 1

Після Другого Ватиканського Собору (1962-1965) моральне богослов’я Католицької Церкви набрало нового відтінку і було підсилене новими науковими дослідженнями у цій сфері. До ІІ Ват. моральне богослов’я мало тенденції розділяти роздуми про моральне життя від його первісних коренів, які лежали в основі наших християнських переконань і вірувань. Проте, собор закликав до радикального переосмислення «класичного морального богослов’я» Католицької Церкви.1

Перша фаза такого переосмислення почалась ще у 1940-1950 рр. і тривала аж до самого собору. Ця фаза була позначена «христианізацією» моральності, яка означала глибоке заангажування у Святе Письмо і таїнства віри. Проте, у пізні 1960-1970 рр. ці спроби глибокого переосмислення були переорієнтовані на більш філософське підґрунтя.

Наступним етапом був рух «автономної етики», який підкреслював більше активну участь людської особи, яка досліджує свою моральність, ніж Бога, який відкрив її для людини. Рух «автономної етики» був критикований рухом «етики віри», який проголошував більше вплив Божого об’явлення на визначення нашої моралі. «Етика віри» мала на меті відновити втрачений зв'язок моральності з Божим об’явленням та таїнствами віри.2

Сьогодні Католицьке моральне богослов’я намагається проголошувати орієнтири «етики віри» і в цей же час є відкрите до наукових критичних рефлексій людського досвіду, який несе відблиск «автономної етики». Іншими словами, сьогодні Церква намагається уникнути поділу моральності на два протилежні береги. З одного боку — суто «раціональна моральність», що нагадує чистий гуманізм, з іншого — об’явлена «моральність віри», яка може привести до чистого сектантства.3

Однак, ці дві характеристики є берегами однієї річки — Католицького морального богослов’я. Саме ці два принципи — раціональність, що означає вміння думати, досліджувати, відкривати, та воплочення Божого об’явлення, яке означає що Бог приходить до нас через нас. В Католицькій традиції ці два береги часами можуть протиставлятися як антиномії, наприклад Біблія та традиція, віра і розум, природа і благодать, церква і світ та ін. Проте, ці два елементи доповнюють один одного.

Іншим важливим принципом Католицького морального богослов’я є принцип посередництва, який говорить про те, що ми пізнаємо істину не лише через Боже об’явлення, але й через людську природу, яка була відновлена у Христі.4

ІІ Ватиканський Собор підкреслив необхідність повернути моральному богослов’ю його справжній богословський зміст, основи його будувати не на легалізмі та казуїстиці, а на Святому Письмі та догматичному вченні Церкви: особливо на христології, боголовській антропології та Літургії. Основою християнської моралі є внутрішня дійсність особи, що через Тайну Хрещення живе в Христі та є членом його Тіла, у Тайні Миропомазання стала Храмом Святого Духа, у Тайні Євхаристії і за посередництвом Божественної Літургії бере участь у житті Пресвятої Тройці.

У Східній Церкві, говорячи про моральне богослов’я, маємо на увазі дійсність людини як Нового Сотворіння, що живе в Христі, причасниками якого ми стали, тобто розвивати та приводити в дію той потеціал людської природи, яка була обновленою в новому народженні людини “з води і духа”. Тому при такому погляді, моральне богослов’я чеснот набирає великої ваги. Життя в Христі, на відміну від фізіологічного розвитку, не є автоматичним, а є живою дійсністю тільки тоді, коли людина свідомо і добровільно живе та діє згідно з отриманим Життям. Особиста воля людини може як придушити, так і розвивати цю боголюдську дійсність.

Надзвичайно важливим є наголосити на тому, чому християнську мораль можна називати моральним богослов’ям.

Для грецьких Отців Церкви термін богословіє (qeologiva) означає в першу чергу життя Пресвятої Тройці, а коли йдеться про богсловію як науку, то тут розуміється осмислення та поступове зрозуміння та пояснення про те, що споглядав та переживав богослов у своєму містичному досвіді, і тому qewrivaта pravxi

були наслідником однієї і тої самої дійсності: переображенням людської особи внаслідок її живого спілкування з Божественною. Тільки набагато пізніше на Заході, в епоху виникнення Університетів, богословія перетворилася на роздумування над об’явленими правдами із застосуванням діалектичного та логічного методу пошуку за істиною.

Але може постати цілком слушне питання: якщо богословія це впершу чергу божествене і несотворене життя Пресвятої Тройці, а як наука це об’явлення про несотврену дійсність, то чи є православним називати християнську мораль, тобто науку, що займається людським та сотвореним життям, богословією, адже ж згідно традиції християнського Сходу, наукою, що змаймається сотвореною дійсністю є філософія? Це питання висвітлює одну з найболючіших проблем сучасних моралістів, котрі шукають подібності та відміності між християнською філософською етикою та моральною богословією. Однак вважають, що це одне й теж саме, інші заперечують суто християнський та бословвський характер моралі. Якраз пошук за специфічністю християнської моралі і привів до того, що на сьогоднішній день у Західному світі навіть тяжко знайти єдине визначення моральної богословії, з яким були би згідні всі латинські моралісти. Мораліст Пінкерс, колишній професор моральної богословії домініканського Університету у Фрайбургу, констатуючи таку трудність, нараховує аж п’ять різних визначень моральної богословії, що відображають різноманітність підходів, а навіть самих уявлень про цю дисципліну. Він показує, що всі моралісти є згідні тим, що моральна богословія це частина богословії, що вивчає людські вчинки у світлі божого Об’явлення. Різність думок стосуються якраз самої центральної частини визначення, коли йдеться про саму основу моральних правил поведінки. Розглянемо ці визначення, яке б відбражало Східну богословську традицію.

1-ше визначення:

Моральна богословія це частина богословії, що вивчає людські вчинкм, які є підчинені моральному законові, його приписам та обов’язкам, які формулюються законом у світлі Божого Об’явлення.

Таке визначення виражає понятття про мораль як про закон, що є виявом Божої волі та розуму і тому акцент ставиться на обов’язок та примус, що накладається на свободу людини.

2 визначення:

Моральна богословія це частина богословії, що вивчає людські вчинки, для того, щоб узгіднини їх із обов’язками та нормами, що їх накладають розум та Божа воля, у світлі Божого Об’явленя.

Тут центральною ідеєю є вчення про обов’язок, яка є пов’язана з вченням про примус, однак подається із більшою чутливістюдо внутрішньої згоди людини, яка приймає розумом та у совісті приписані обов’язки. Тут ми маємо перед собою філософську лінію Канта та його вчення про категоричний імператив. Тут перевагу надається поняттю норми, яка вже не є такою зовнішньою для конкретної особистості, якою є холодне поняття закону.

3 визначення:

Моральна богословія, що вивчає людські вчинки для того, щоб скерувати їх до справжнього блаженства та остаточної мети людини при допомозі чеснот і все це пропонується у світлі Божого Об’явлення.

Це визначеня хоча і вживає термінологію Отців, однак по своїй суті виявляє так звану мораль примусу, оскільки чесноти розглядаються як звички, що виробляються при допомозі постійного виконання добрих вчинків, і навіть божественна благодать розуміється як щось зовнішнє для людини. Крім того, хоч і згадується про справжнє блаженство , однак, як зауважує Пінкерс, таке прагнення вічного щастя розуміється як щось чисто особисте та індивідуалістичне, остаточна мета людини, встановлена Богом, розглядається як воля Божа і тому даний погляд цілком узгоджується з мораллю примусу.

4 визначення:

Моральна богословія це частина богословії, що вивчає людські вчинки для того, щоб узгодити їх із тими цінностями, які вносять свій позитивний вклад для повної реалізації людини у світлі Божого Об’явлення.

Це визначення повністю опирається на сучасну філософію цінностей, основним представником якої був Макс Шеллер, і яка сьогодні є широко поширена вченими серед багатьох католицьких моралістів. Така філософія перш за все бере під увагу єрархію цінностей, особливо тоді, коли оцінює та спрямовує людські дії. Така концепція моралі є більш позитивною від легалізму та моралі примусу, однак залишається філософською.

5 визначення:

Моральна богословія це частина богословії, що вивчає людські вчинки для того, щоб скерувати їх до споглядання Бога в любові, який є правдою та досконалим блаженством, щоб спрямувати людські дії до цієї остаточної мети при допомозі Божої благодаті, чеснот та дарів у світлі Божого Об’явлення.

Дане визначення пропонується професором Пінкерсом як прозиція сучасної томістичної школи. Тут можна зауважити дві основні риси: а) тут наголошується на богословській дійсності християнської моралі та вперше згадується про необхідність Божої благодаті для того, щоб вона морально могла зватися християнською; б) проте дана богословська дійсність (несотворена) все ж представляється як щось зовнішнє для людини (потрібно пам’ятати, що на Сході і Заході існує різне понятя про божественну благодать про те, що є природнім для людини, а що є “надрироднім”, тобто даним ззовні) і тому вчення про чесноти та дари потрібно тут розуміти не в понятті святоотцівському, а в їх арістотелістичному підгрунті (поняття про людську природу, про чесноти, про остаточну мету людських вчинків).

Виходячи з богословської традиції Християнского Сходу, яка протягом історії розвинула глибоке вчення про обожествлення людини, про її іпостасне існування та участь в житті Пресвятої Тройці, можемо сказати, що християнська мораль по самій своїй суті є дійсністю боголюдською. Таке боголюдське життя вперше було об’явлене в Особі Ісуса Христа, який в одній Іпостасі носив у собі як повнуту Божого, так і людського існування. Якщо слідувати навчанню св. Отців Сходу, зокрема вченню Максима Ісповідника, то можемо сказати, що людська особа, переображена в Христі, починає уподібнюватися до Його існування “в двох природах”. Несотворені божественні енергії, за термінологією Леонтія Візантійського, перетворюються на “іпостатон”, тобто несотворена дійсність, що її носить в собі людська сотворена іпостась існує в її внутрі, стає її особистим життям. Тому людська особа, що сприйняла в себе це божественне життя дійсно живе ним і тільки в такий спосіб може дійсно розвинути свій людський потенціал. Таке боголюдське життя сотвореної іпостасі Микола Кавасила називає життям в Христі і тому людські вчинки християнина є плодами такого життя і спричиняють розвиток людини до повноти її іпостасногоіснування в спільноті Осіб Пресвятої Тройці, що є остаточною метою як і заєдно справжнім блаженством. тому на основі такого вчення про іпостасне існування людської особи можемо сформулювати дійсно богословський предмет моральної богословії:

Моральна богословія це розділ богословії, що вивчає людські вчинки як плоди її життя в Христі та скеровує їх до того, щоб зростаючи у ньому, людська особа, розвиваючи свої чесноти, ставала здатною до дійсного іпостасного життя та повноцінного співпричастя в життя Пресвятої Тройці, що, згідно із Божим Об’явленням, є кінцевою метою існування людини та її вічним блаженством.

Як бачимо богословія чеснот при різних підходах до предмету моральної богословії набирає різного значення: юридичний підхід до моральної богословії відсуває чесноти на другий план, коли чесноти вважаються лише інструментом для чогось, то вони набирають механістичного характеру та є наче тими засобами, якими закон впливає на внутрішню дійсність особи. Властиве місце богословія чеснот знаходить лише тоді, коли на перший план ставиться повний розвиток всього потенціалу людської особи як образу воплоченого Христа, що набирає подібності до свого Первообразу.5


  1. Природа Морального богослов’я6

Християнське богослов’я є дисципліною, в якій вираження (commitment) віри прагне зрозуміти Боже об’явлення, яке проявляється у Божій любові через Ісуса Христа у Святому Дусі. Догматичне богослов’я прагне повноцінно побачити і логічно систематизувати Боже об’явлення у природному світі за допомогою інтеграції правд віри з іншими можливими теоріями правди, які є вже відомі, або можуть бути нами відкриті. Метою Морального богослов’я (Богословської етики, Gula) є конкретне вираження догматичного богослов’я (систематичного, Gula) яке сфокусоване на імплікацію віри у наше життя.

Так, як моральне богослов’я є богословською дисципліною, воно пов’язане з об’явленням Божої любові через Сина у Святому Дусі як запрошення дати свою відповідь на Боже покликання.

Філософська етика — це дисципліна, яка займається рефлексіями над природою морального життя та визначає людську поведінку як «правильну» чи «неправильну» без жодного звернення до Божого об’явлення.

Християнське моральне богослов’я прагне розуміти людську поведінку через призму віри та об’явлення. У моральному богослов’ї як науці слід виділити дві важливі складові. Перша складова — це «етика буття» або «етика характеру», яка дає відповіді на питання: «Якими ми повинні бути?». І друга складова — це «етика вчинків», яка відповідає на питання: «Як ми повинні поводитися?». Ці дві складові є невід’ємні і взаємодоповнюючі елементи, які завжди йдуть поруч і складають повний проект морального богослов’я. Те, якою особистістю ми є, залежить від вчинків, які ми робимо і навпаки.

Етика буття

Моральність завжди сприймається як набір правил, які регулюють нашу поведінку. Проте, зупинитися лише на правилах і поведінці людини є недостатньо для того, щоб зрозуміти суть моральної проблеми. Коли ми говоримо лише про певні вчинки, ми є в небезпеці поставити себе поза межі цих вчинків. Але вчинки є завжди нашим самовираженням. Ми робимо щось, тому що ми є такі або не такі. Моральне добро є якістю особи, яка його чинить. Особа , яка робить добро, робить його не лише тому, що суворо дотримується правил, але й тому, що плекає в собі певні чесноти і береже певні цінності.

Моральність тут зосереджується на внутрішньому вимірі людської особи — людському характеру. Іншими словами — те, хто ми є, визначає нашу моральність. У цьому контексті моральне богослов’я звертає свою увагу на «етику характеру» чи етику буття, яка сфокусована на те, що відбувається з особою, яка робить певні чинки, а не на вчинки самі в собі.

Тут ми переходимо до богослов’я чеснот, яке вповні розкриває, яким повинен бути християнин для того, щоб робити правильні вчинки. Це також місце, де моральне богослов’я і духовність збігаються, оскільки внутрішній світ людини, її серце якраз і є місцем для духовних вправ і вправлянням у чеснотах. «Якою особою я маю ставати, якщо я є християнин?», «Куди стреміти?», «Кого наслідувати?» Цього роду питання відкривають нам «етику буття». Якщо духовність — це певний стиль життя, тоді формування нашого характеру повинно стати нашим повсякденним правилом, яке вимагає від нас зросту і прогресу у напрямку до мети. А метою є стати доброю особою, яка чинить правильні вчинки і уникає неправильних.
Етика вчинку

Етика вчинку зосереджена на виконання правильних вчинків. В християнському контексті це звучить так: «Як я маю діяти, будучи християнином?». Цікавим моментом «етики вчинку» є прийняття рішення для вирішення певної моральної проблеми. Важливим тут є уникнути конфлікту між моральними цінностями, який може виникнути на тлі прийняття рішення. Часом трапляється так, що особисті цінності не співпадають із цінностями певного соціального інституту (наприклад: робота, організація та ін.) і тоді виникає конфлікт цінностей, який нелегко вирішити. З цієї перспективи роздуми про моральне богослов’я визначаються не лише служінням та обов’язками, які з нього випливають, але й обставинами, в яких виникає моральна проблема. У таких обставинах рішення приймається через призму моральних норм, які керують нашою поведінкою, та розв’язанням конфліктуючих цінностей. У цьому відношенні моральне богослов’я уподібнюється до канонічного права та юриспруденції загалом (Gula вважає, що такий принцип керував моральним богослов’ям довший час).

Підсумовуючи, моральне богослов’я намагається відобразити християнську віру до комплексних реалій життя в світі. «Якими ми повинні бути, і які вчинки ми повинні робити як християни?» залишається центральним питанням для морального богослов’я. Акт віри, за допомогою якого ми приймаємо таємницю Христа як повне об’явлення Бога, який воплотився і відкрив нам повну правду про Себе і людину, залишається важливою тезою у моральному богослов’ї. Принцип Божого воплочення як принцип медіації показує нам, що лише через людину завжди і всюди вже наділену Божою благодаттю, ми можемо знати Бога і відповісти Богові на його покликання «бути» і «робити». Моральне богослов’я бере до уваги також критичні рефлексії з людського досвіду як важливого джерела, яке вказує, що є моральним також.
Поділ морального богослов’я

Після Тридентійського собору (1545-1563), коли моральне богослов’я виділилось як окрема богословська дисципліна, утворилося дві частини морального богослов’я, які відповідали своїй різній природі: загальній і спеціальній. Ці дві частини поділили дисципліну морального богослов’я на фундаментальне моральне богослов’я та спеціальне моральне богослов’я.

До фундаментальної частини відносяться всі загальні проблеми моралі, які не мають конкретного забарвлення та основи, які відіграють важливу роль у розумінні конкретних проблем. Одним із завдань фундаментального морального богослов’я є показати «чому?» є певна проблема, а не вказати «що?» є певною проблемою, так як це робить спеціальна, конкретна моральна проблема.

До спеціальної частини можемо віднести конкретні питання, які стосуються статевої етики, біоетики, еко-етики, професійної етики, соціального життя та ін.
Структура морального богослов’я

Згідно з сучасним протестантським богословом JamesM. Gustafson, моральне богослов’я відноситься до царини етики і має схожу структуру. Ця структура характеризується внутрішнім діалектичним відношенням між теорією і практикою, конкретніше, етика і мораль. Етика — це наука, яка визначає теоретичні основи морального богослов’я. Тут також важливим є вміння думання priorі та приймати рішення і діяти. Це розвиває певні стандарти чи норми, які відповідають на певні моральні питання, такі як: «Що я маю робити?». Gustafson вважає, що етика вказує на три елементи: 1) розуміння добра як мети морального життя та показує базові причини чому потрібно бути моральним; 2) розуміння людської особи як морального діяча; 3) дає посилання, які служать критерієм моральної дискусії, судження (judgment).

Мораль — це практичний рівень морального богослов’я (Gustafson). Мораль дає орієнтири для людської поведінки у світлі того, у що вірить особа, що певні речі є добром або є правильними. Фундаментальним завданням моралі є дати відповідь на практичне питання: «Що я маю робити?». Для того щоб відповісти, потрібно звернути увагу на чотири моменти: 1) фундаментальні переконання і релігійні вірування того, хто вірить — тут залежить на тому, як особа інтерпретує дану моральну ситуацію, і які її погляди на життя; 2) характер морального діяча, який вирішує і діє так чи інакше — тут йдеться про особисту унікальність особи та її особисті чесноти, емоції, вміння та ін. 3) ситуацію, у якій може відбутися конфлікт цінностей — це втягує у дискусію обережне опрацювання інформації з метою покладення її у моральну площину; 4) відповідні норми — напрямні, які ведуть особу, акумулюючи мудрість моральної спільноти для збереження важливих цінностей, які пропагуються спільнотою.

Отже, моральне богослов’я є двобічною дисципліною, частинами якої є етика і мораль. У християнському контексті — етика — це християнські релігійні переконання, а мораль — це можливість інтерпретувати як саме думати і діяти у світлі християнських переконань. Проте, слід зауважити, що ці дві складові взаємопов’язані між собою. Це можна побачити на прикладі. На рівні практики (мораль), ми апелюємо до норми «життя є священне і має бути збережене і пошановане»- це є розумним аргументом проти вбивства невинної особи. На рівні теорії (етики), ми стараємося довести розумність даної позиції, даючи певний приклад того, що є добре (життя – це дар від Бога), або використовуємо природу людської особи (людина сотворена на образ і подобу Бога), або критерій судження (в ситуації несправедливої агресії проти беззахисного життя застосовуються норми самозахисту та захисту життя).

Однією з головних характеристик морального богослов’я є «поєднання» або «посередництво» між прагненням пізнати Бога за допомогою людського досвіду та науки Церкви, яка висвітлює правди віри. Отож, віра і розум є тими двома фундаментальними крилами, за допомогою яких людина осягає Бога, і двома джерелами, які наповнюють змістом етику і мораль у моральному богослов’ї. Етика і мораль дивляться на цей самий предмет дискусії по-різному. Їхні різні перспективи дозволяють доповнити один одного. Таким чином, моральне богослов’я є діалектикою між теорією і практикою. Ці відношення яскраво виражені на схемі 1.



  1. Історичний контекст сучасного морального богослов’я7

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

скачати

© Усі права захищені
написати до нас