Ім'я файлу: Вакцинація.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 27.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
курсова.docx

Зміст





Зміст 1

Вступ 2

1. Вакцинація: за і проти 3

2. Розвиток післявакцинальних реакцій та ускладнень 8

Висновки 14

Список використаної літератури 15

Вступ



Актуальність теми. Науковці та лікарі всього світу вже понад 200 років розділені на два табори: прихильників і противників вакцинації. Це зменшує довіру до медицини, ускладнює проведення вакцинації і навіть комунікацію між тими, хто «довірився нав’язаній і небезпечній вакцині», і тими, хто «паразитує» на тілі щепленого прогресивного суспільства.

Традиційна медицина пропонує сценарій розвитку прогресивного суспільства, сила якого в «колективному імунітеті», що досягається масовими профілактичними щепленнями.

Сьогодні вакцинація часто сприймається як конкурентна перевага для сучасного життя. Із кожною новою вакциною, на думку лікарів-імунологів, можна збільшити свої шанси не лише на збереження здоров’я, але й на особисте життя, високий освітній рівень і кар’єрний ріст.

Якщо окремий індивід має «загартовану» вакцинами імунну систему і не хворіє, він має суттєву перевагу над іншими: хвороба не забирає час, який міг би бути використаний на конструктивну діяльність, людина не втрачає соціальні зв’язки і постійно перебуває у контакті з іншими соціальними ланками.

Саме тому вакцинацію слід зараховувати до сфери національної безпеки не лише в медичному, але й в освітньому, кар’єрному контекстах, адже через хвороби, що призводять навіть до тимчасової втрати дієздатності, ми стаємо соціально не конкурентоздатними. В глобальному контексті низька соціальна конкуренція не є ані індивідуальним, ані колективним благом.

1. Вакцинація: за і проти



Одним з основних і дуже важливих методів імунопрофілактики нині залишається вакцинація, але багато людей, а особливо батьки, сприймають її як надто небезпечний метод втручання в організм.

Нині вакцинація використовується не лише як метод імунопрофілактики, але й як метод лікування гострих і хронічних захворювань органів дихання - йдеться про таблетовані та спрей-мінівакцини, проведення специфічної алерговакцинації (специфічна імунотерапія алергенами) в лікуванні алергологічної патології, вакцинопрофілактику та вакцинотерапію онкологічної патології. Для когось це здається дивним, але з позиції імунології вакцинація є нормальним і позитивним явищем. Чим більше в організм потрапляє антигенів, тим краще працює імунна система, адже для підтриманні нормальної «робочої форми», нормального розвитку та функціонування потрібний постійний імунний стимул [10].

Імунізація є невід'ємним правом людини на здорове і повноцінне життя та найефективнішою зброєю у подоланні інфекційних хвороб. Інфекційні хвороби залишаються однією з основних причин інвалідності та смертності населення в усьому світі.

Багато дитячих інфекційних хвороб можуть бути попереджені шляхом використання вакцин, що застосовуються при плановій імунізації. Сьогодні завдяки розробленим вакцинам існує реальна можливість захисту дітей від значно більшої, ніж раніше, кількості важких і часом смертельних інфекційних хвороб. В останні роки застосовуються нові комбіновані вакцини, щеплення якими захищає дітей одразу від кількох інфекцій.

На сьогоднішній день всі профілактичні щеплення в Україні, та в області зокрема, проводяться сертифікованими імунобіологічними препаратами як українського, так і зарубіжного виробництва. Вимоги до вакцин є більш суворими, ніж для інших лікарських препаратів. Це пов'язано з тим, що більшість з них вводиться немовлятам протягом першого року життя. З усіма документами, які засвідчують якість вакцин, батьки мають право ознайомитися у кожному пункті щеплень.

Будь-яке втручання завжди може мати якісь наслідки. І в інструкції по застосуванню того чи іншого імунобіологічного препарату теж є попередження про можливі наслідки. Але якщо ми оцінюємо користь та шкоду від цього, то ми бачимо, що користь у сотні раз більша, ніж можливі ускладнення.

Практика нашої країни не надто відрізняється від решти світу. Так в Австрії проводиться вакцинація від 17 інфекцій, у США і в Польщі – 16 інфекцій, у Франції, Італії, Великобританії – від 12, у Німеччині – від 13. В Україні, відповідно до Національного календаря щеплень, обов’язковою є вакцинація від 10 інфекційних хвороб.

В усьому світі вакцинація є добровільною, і остаточне рішення мають приймати батьки дитини, проте іноді держава більше втручається у «добровільність».

Так у США не вакцинована дитина не має права відвідувати організований дитячий колектив. Батьки можуть обрати своїй дитині альтернативне індивідуальне навчання, і якщо вони, приміром, не хочуть вакцинувати дитину, то наймають їй репетиторів за власні кошти. Така ж політика і в Греції.

Минулого року влада Пакистану заарештувала близько п’ятисот батьків за відмову проведення щеплення дітям. Це елемент протидії політиці священиків, які засуджують державні кампанії з вакцинації, оскільки, на їх думку, це послаблює іслам. Торік у Пакистані зафіксували 306 випадків поліомієліту з 359 зареєстрованих у світі [2].

Цікавим є досвід Данії. Якщо пацієнт не робить щеплення у встановлений йому час, то потім він сам оплачує і відвідування лікаря, і вакцинацію. Там немає обов’язкового щеплення проти гепатиту В, але якщо в дитячий колектив приходить дитина, хвора на цю недугу, медичний офіцер зобов’язаний подбати про те, аби напередодні всіх дітей цього колективу щепили проти гепатиту В.

В Австралії, навпаки, уряд доплачував сімейним лікарям і батькам дітей в разі добровільної вакцинації, і протягом 2015 року вдалося підвищити рівень охоплення щепленнями дітей із 70 до 90%.

У багатьох країнах через відмову від щеплення дітей просто позбавляють медичної страховки, а батьки не отримують фінансової допомоги на дитину.

Згідно додатку до наказу №48 МОЗ України від 03.02.2006 „Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів", до календаря включено наступні щеплення проти хвороб, що виконуються у визначеному віці [9].

Таблиця 1

Календар профілактичних щеплень в Україні

Туберкульоз

3-7 день, 7, 14 років

Гепатит В

1 день, 1 міс., 6 міс.

Дифтерія

3, 4, 5, 18 міс., 6, 14, 18 років, далі кожні 10 років

Кашлюк

3, 4, 5, 18 міс.

Правець

3, 4, 5, 18 міс., 6, 14, 18 років, далі кожні 10 років

Поліомієліт

- інактивована (нежива) вакцина: 3,4 міс.;
- оральна (жива) вакцина: 5, 18 міс., 6, 14 років

Гемофільна інфекція

3, 4, 5, 18 міс.

Кір

12 міс., 6 років

Краснуха

12 міс., 6 років, 15 років (дівчата)

Паротит (свинка)

12 міс., 6 років, 15 років (хлопці)


Обов'язковим для всіх громадян України являється виконання законів, обов'язковими являються тільки наступні щеплення, оговорені в законі:

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»:

Ст.12. Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»:

Ст.27 Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.

Як видно, щеплення від гепатиту В, гемофільної інфекції, краснухи і паротиту не являються обов'язковими, хоч вони і входять до календаря щеплень. На жаль, про цей факт, як і про багато іншого, невідомо більшості батьків, яким в лікарнях продовжують вселяти про «обов'язковість» всіх включених в календар щеплень.

За те про протизаконність включення цих щеплень до календаря, вочевидь, відмінно відомо в МОЗ і ВР України: гарною ілюстрацією цього являється спроба в червні 2007 р. «протягнути» законопроект про додавання до списку обов'язкових - щеплень від гепатиту В, гемофільної інфекції та сказу.

Треба сказати, що щеплення є необхідними не тільки для дітей, для яких розроблений графік щеплень відповідно до віку, але й для дорослих, у яких, згідно з проведеними дослідженнями, якраз і реєструється найнижчий рівень захисних антитіл до таких інфекцій, як дифтерія, кір. Крім цього, існує ряд щеплень, які не є обов’язковими, проте є бажаними і рекомендованими для певної людини. Це залежить від стану її здоров’я, професії, соціальних та побутових умов.

Наприклад, для працівників дитячих установ, які часто і тривало хворіють, рекомендовано імунопрофілактичне щорічне щеплення проти грипу; для медиків та пацієнтів, які потребують частих медичних маніпуляцій проти гепатиту В, для пацієнтів з патологією імунної системи, для яких інфекції є особливо небезпечними, – проти пневмококової, гемофільної, менінгококової інфекції тощо.

При цьому пацієнти з імунодефіцитними захворюваннями та станами, алергічними, аутоімунними захворюваннями потребують індивідуального підходу до вакцинації зі встановленням найбільш оптимального терміну її проведення, необхідності в призначенні певних лікарських засобів до та після вакцинації, визначення показників імунної системи. Це здійснюється лікарем-клінічним імунологом в Центрі клінічної імунології (на базі обласної клінічної лікарні).

В даний час навколо вакцинації точиться велика кількість розмов і обговорень, на жаль, не завжди на професійному рівні. Необґрунтовані та малопрофесійні коментарі негативізують ставлення населення до вакцинації, викликаючи часті відмови та відстрочення проведення щеплень.

Негативні наслідки та побічні дії після щеплення значно перебільшуються, і часто вакцинація необґрунтовано вважається причиною появи тієї чи іншої хвороби в майбутньому.

Звісно, щоб вакцинація була успішною (а успіх вакцинації – це формування імунітету до інфекції, від якої вакцинуємось) і безпечною, необхідні певні умови, а зокрема – якісна вакцина, яку зберігали з дотриманням правил «холодового ланцюга», правильне її проведення, адекватний стан імунної системи, відсутність гострих інфекційних процесів.

Звичайно, в окремих випадках можливі поствакцинальні реакції, які певною мірою, хоч і є неприємними, як, наприклад, гарячка, проте є фізіологічними і свідчать про те, що імунна система вступила в «роботу» з отриманим матеріалом збудника і йде формування стійкого імунітету проти нього.

В будь-якому випадку, ризик поствакцинальних реакцій і ускладнень незрівнянно нижчий за ризик, на який ми наражаємо своє здоров’я і життя, залишаючись незахищеними перед справжньою грізною небезпекою – інфекціями.

2. Розвиток післявакцинальних реакцій та ускладнень



На введення вакцини у людини обов'язково повинна виникнути реакція - імунна відповідь. Завдяки цьому формується стійкість до того чи іншого збудника. На жаль, при зустрічі з будь-якими чужорідними речовинами виникають не тільки очікувані реакції. Прийнято виділяти два типи реакції на введення вакцини [5]:

- реакція на щеплення, тобто реакція, що виникла внаслідок вакцинації, але не завдає шкоди здоров'ю дитини і не є перешкодою для наступних введень тієї ж вакцини;

- ускладнення, тобто реакція, що виникла внаслідок вакцинації і перешкоджає повторному введенню тієї ж вакцини. З юридичної точки зору «післявакцинальні ускладнення» - це важкі та/або стійкі порушення стану здоров'я, що виникли внаслідок профілактичних щеплень. Вони можуть бути місцевими (тобто в місці ін'єкції) і загальними (тобто стосуються всього організму в цілому).

У своєму наказі №48 МОЗ офіційно визнає можливість двох видів небажаних наслідків вакцинації - реакції («клінічні та лабораторні ознаки нестійких патологічних (функціональних) змін в організмі, що виникають у зв'язку з проведенням щеплення») і ускладнення («стійкі функціональні та морфологічні зміни в організмі, що виходять за межі фізіологічних коливань і призводять до значних порушень стану здоров'я») [9]:

А. Коди клінічних проявів післявакцинальних реакцій :

1. Підвищення температури до 390 С.

2. Підвищення температури більше 390 С (сильна загальна).

3. Температура, яка не зареєстрована в медичній документації.

4. Біль, набряк м‘яких тканин > 50 мм, гіперемія у місці введення > 80 мм, інфільтрат > 20 мм (сильна місцева).

5. Лімфоаденопатія.

6. Головний біль.

7. Дратівливість, порушення сну.

8. Висипання неалергічного ґенезу.

9. Анорексія, нудота, біль у животі, диспепсія, діарея.

10. Катаральні явища.

11. Міальгія, артралгія.

В. Коди клінічних проявів післявакцинальних ускладнень:

12. Абсцеси.

13. Анафілактичний шок та анафілактоїдні реакції.

14. Алергічні реакції (набряк Квінке, висипка типу кропивниці, синдром Стівенса-Джонсона, Лайела).

15. Гіпотензивний-гіпореспонсивний синдром (гостра серцево-судинна недостатність, гіпотонія, зниження тонусу м‘язів, короткочасне порушення або втрата свідомості, судинні порушення в анамнезі).

16. Артрити.

17. Безперервний пронизливий крик (тривалістю від 3 годин і більше).

18. Судоми фебрильні.

19. Судоми афебрильні.

20. Менінгіти/енцефаліти.

21. Анестезія/ парестезія.

22. Гострий в‘ялий параліч.

23. Вакциноасоційований паралітичний поліомієліт.

24. Синдром Гійєна-Барре (полірадікулоневрит).

25. Підгострий склерозувальний паненцефаліт.

26. Паротит, орхіт.

27. Тромбоцитопенія.

28. Підшкірний холодний абсцес.

29. Поверхнева виразка понад 10 мм. Регіональний лімфаденіт(и).

30. Келоїдний рубець.

31. Генералізована БЦЖ-інфекція, остеомієліт, остеїт.

В Україні при проведенні розслідування кожного випадку порушення стану здоров'я у післявакцинальному періоді та встановлення причини його виникнення застосовувався клінічний, епідеміологічний та лабораторний методи.

Існує 4 основні причини розвитку ПВУ після застосування медичних імунобіологічних препаратів:

1) програмні помилки;

2) властивості самої вакцини;

3) порушення технологічного процесу виробництва;

4) змінена реактивність організму щепленого.

Таблиця 2

Перелік медичних проти показів до проведення профілактичних щеплень

Вакцина

Протипокази

Усі вакцини та анатоксини

Тяжкі ускладнення від попередньої дози у вигляді анафілактичного шоку.

Алергія на будь-який компонент вакцини.

Захворювання нервової системи, що прогресують, гідроцефалія та гідроцефальний синдром у ступені декомпенсації, епілепсія, епілептичний синдром із судомами 2 рази на місяць та частіше.

Гостре захворювання або загострення хронічного1

Усі живі вакцини

Вроджені комбіновані імунодефіцити, первинна гіпогамаглобулінемія (уведення вакцин не протипоказано при селективному імунодефіциті Ig A та Ig M), транзиторна гіпогамаглобулінемія та злоякісні новоутворення, вагітність, СНІД, перебування на імуносупресивній терапії2

БЦЖ3

Вага дитини менше 2000 г: при вазі вага 1500 г – 1999 г щеплення не проводять до 1 міс. життя, при вазі 1000 г – 1499 г – до 2 міс. Ускладнені реакції на попереднє введення вакцини (лімфаденіт, холодний абсцес, виразка шкіри більше 10 мм у діаметрі, келоїдний рубець, остеомієліт, генералізована БЦЖ-інфекція)

Тубінфікування. Дефекти фагоцитозу

ОПВ4

Дітям, яким протипоказано введення живих вакцин, а також членам їх родин рекомендовано проведення щеплення інактивованою поліомієлітною вакциною (ІПВ)

АКДП

Судоми в анамнезі (замість АКДП уводять АДП або вакцину з ацелюлярним кашлюковим компонентом)

ЖКВ (жива вакцина проти кору), ЖПВ (жива паротитна вакцина), вакцина проти краснухи або тривакцина (кір, паротит, краснуха)

Алергічні реакції на аміноглікозиди

Анафілактичні реакції на яєчний білок

Введення препаратів крові5


Розрізняють загальні і місцеві реакції на щеплення. Загальні реакції найчастіше виражаються помірним підвищенням температури тіла, легким нездужанням, іноді спостерігається головний біль, порушення сну, відсутність апетиту, катаральні явища. При введенні вакцини підшкірно може з'явитися болючість, рідше припухлість у місці ін'єкції (місцева реакція). Як загальна, так і місцева реакції після щеплень переносяться легко і продовжуються не більше 3 -х днів.

Лікарем завжди враховуються терміни появи, інтенсивність і характер цих реакцій. Слід також сказати, що на різні типи вакцин можливі різні реакції. Так, наприклад, на введення АКДП-вакцини може виникнути набряк і болючість у місці ін’єкції, підвищення температури тіла до 38,3ºС, невелика дратівливість протягом одного-двох днів.

Приблизно у 50% дітей після щеплення з’являється така реакція. Дуже рідко у відповідь на АКДС-вакцину є підвищення температури тіла до 39,9ºС, млявість, сонливість, можливі судоми.

На відміну на негайну реакцію на АКДС-вакцину, реакція на щеплення від кору, паротиту та краснухи може з'явитися через 1-2 тижні після ін'єкції. Проявляється вона у вигляді висипу, збільшення лімфатичних вузлів, дуже рідко - підвищення температури тіла і болю в суглобах. Через три-чотири дні ця реакція проходить, не завдаючи здоров'ю дитини ніякого збитку [5].

Якщо у відповідь на введення вакцини спостерігається важка загальна реакція, судоми, виражена припухлість, нагноєння в місці введення вакцини, то такий стан розцінюються як післявакцинальне ускладнення. Кожен випадок ускладнення вимагає виклику лікаря і спеціального лікування.

Оцінюючи будь-які ліки або вакцину, ми завжди співставляємо принесену ними користь і шкоду. Щодо вакцин можна однозначно говорити, що користь від них людству взагалі і індивідууму зокрема, перевищує ризик виникнення ускладнення. Адже, існуючі вакцини, які захищають від смертельно небезпечних захворювань, зустріч з якими може відбутися в будь-який момент. Тоді як, ускладнення виникають вкрай рідко.

Необхідно завжди пам'ятати, що альтернативі вакцинації на даний час немає, а її успіх залежить не тільки від застосування якісних вакцин, а також від серйозного підходу до цього питання, насамперед з боку медичних працівників, а саме:

1. Виключення методичних помилок при вакцинації:

  • дотримання правил зберігання та транспортування вакцин;

  • всі маніпуляції, які пов'язані з імунізацією, повинні проводитись спеціально підготовленим персоналом, який чітко дотримується інструкції про застосування кожної вакцини (особливості розчину, стерильності, дози, методу введення тощо).

2. Проведення правильного відбору дітей перед щепленням:

  • планова вакцинація при відсутності гострих або загостренні хронічних захворювань;

  • обов'язковий огляд та термометрія перед щепленням;

  • дотримання медичних протипоказань до кожної вакцини, а також ретельно зібраний попередній щеплювальний анамнез;

3. Здійснення патронажного відвідування у післявакцинальному періоді:

  • своєчасне виявлення усіх випадків порушення у стані здоров'я щеплених протягом післявакцинального періоду, що необхідно для встановлення причинно - наслідкового зв'язку з щепленням.

Отже, моніторинг за безпекою вакцин - важливий інструмент на шляху зниження побічної їх дії, що є вагомою потребою практичної охорони здоров'я, для якої вакцинація залишається найбільш потужним засобом специфічної профілактики керованих інфекцій.

Висновки



Отже, нині вакцинація використовується не лише як метод імунопрофілактики, але й як метод лікування гострих і хронічних захворювань органів дихання - йдеться про таблетовані та спрей-мінівакцини, проведення специфічної алерговакцинації (специфічна імунотерапія алергенами) в лікуванні алергологічної патології, вакцинопрофілактику та вакцинотерапію онкологічної патології.

В усьому світі вакцинація є добровільною, і остаточне рішення мають приймати батьки дитини, проте іноді держава більше втручається у «добровільність».

Треба сказати, що щеплення є необхідними не тільки для дітей, для яких розроблений графік щеплень відповідно до віку, але й для дорослих, у яких, згідно з проведеними дослідженнями, якраз і реєструється найнижчий рівень захисних антитіл до таких інфекцій, як дифтерія, кір.

В даний час навколо вакцинації точиться велика кількість розмов і обговорень, на жаль, не завжди на професійному рівні. Необґрунтовані та малопрофесійні коментарі негативізують ставлення населення до вакцинації, викликаючи часті відмови та відстрочення проведення щеплень.

Розрізняють загальні і місцеві реакції на щеплення. Загальні реакції найчастіше виражаються помірним підвищенням температури тіла, легким нездужанням, іноді спостерігається головний біль, порушення сну, відсутність апетиту, катаральні явища. При введенні вакцини підшкірно може з'явитися болючість, рідше припухлість у місці ін'єкції (місцева реакція). Як загальна, так і місцева реакції після щеплень переносяться легко і продовжуються не більше 3 -х днів.

Список використаної літератури





  1. Бектимиров Т. А. Побочное действие вакцин / Т. А. Бектимиров // Вакцинация. - 2000. - № 2(8). – С. 15

  2. Вакцинація: Імунітет на межі інформаційних воєн [Електронний ресурс]. – Ресурс доступу: https://biggggidea.com/practices/1436/

  3. Возианова Ж. И. Инфекционные и паразитарные болезни / Ж. И. Возианова. - Т. 1. - К. : Здоров'я, 2000. - 904 с.

  4. Медуницин Н. В. Вакцинология / Н. В. Медуницин. - 2 - е изд., перер.и доп. - М. : ТриадаХ, 2004. - 446 с.

  5. Післявакцинальні реакції та ускладнення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.teddyclub.org/uk/article/vaccination/1364-pislyavakcinalni-reakciyi-ta-uskladnennya/

  6. Про порядок проведення профілактичних щеплень в України та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів : наказ МОЗ України №48 від 03. 02. 2006 р. [Електронний документ]. - Режим доступу : http://www.moz.gov.ua.

  7. Таточенко В. К. Иммунопрофилактика*2009 : справ. / В. К. Таточенко, Н. А. Озерецковский, А. М. Федоров. - 9*е изд., доп. - М. : ЯПК 2009. - 176 с.

  8. Учайкин В. Ф. Пути введения вакцин для эффективной и безопасной иммунизации / В. Ф. Учайкин, О. В. Замшева // Вакцинация. - 2000. - № 2 (8). – С. 5-8.

  9. Щеплення та Українське Законодавство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.privivok.net.ua/uk/book/export/html/72

  10. Що треба знати про імунітет та вакцинацію [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://blagomed.lutsk.ua/?p=2015

скачати

© Усі права захищені
написати до нас